Виступ співголови Об’єднання українців Росії та Федеральної національно-культурної автономії українців Росії Валерія Семененка на зустрічі з Президентом України Віктором Ющенком 13 лютого 2008 року в Москві

Вельмишановний пане Президенте! Перш за все дозвольте подякувати Вам за постійну увагу до проблем українців за кордоном, зокрема в Росії.

Так вийшло, що мені з кінця 80-х довелось на громадській ниві займатися питаннями освіти. Просто я хотів, щоб мої діти знали українську мову, відчували свою причетність до України, і ще в 1989 р. організував у Москві українську недільну школу. А що сьогодні? На жаль, ми ніяк не можемо вийти за рамки недільних шкіл, фольклорних гуртків, додаткової освіти.

В Російській Федерації до цього часу не склалось системи української освітньої роботи, не існує жодної української школи та дошкільного дитячого закладу. Причини цього є об’єктивні і суб’єктивні: наслідки довготривалої русифікації та асиміляції українців, невитравлене почуття меншовартості у багатьох українців, складне соціально-економічне становище в Україні і пов’язана з цим масова міграція українців на заробітки, в тому числі в Росію, не вирішення проблем української освіти та української мови в Україні, особливо в східних та південних областях, слабкість українського інформаційного простору, відсутність або повне нерозуміння у зденаціоналізованої української еліти та російської еліти українського походження української ментальності, відсутність української церкви в Росії.

Досвід інших діаспор показує, що силами українських організацій без дієвої допомоги України повноцінної української школи не буде. Сьогодні потрібна перш за все, принаймні для більшості людей, перш за все висококваліфікована освіта. Створити престижну українську школу чи школу з українським етнологічним компонентом в Москві для України вкрай важливо. Тільки треба від декларацій переходити до конкретики. Можливо, започаткувати таку школу при Посольстві.

Сьогодні українські організації в Росії знаходяться у складному становищі, діє, скажімо так, певний тиск обставин. Ми, наприклад, виразно не уявляємо спільного російсько-українського відзначення 300-річчя відомих подій навколо України, Полтави, якщо це вийде за рамки круглих столів вчених, істориків.

2 лютого ц.р. відбулося розширене засідання Правлінь федеральних українських організацій Об’єднання українців Росії та Федеральної національно-культурної автономії українців Росії, на якому, зокрема, було прийнято Звернення до Президента Володимира Путіна щодо трагічних подій 1932-33 рр. – голодомору в Україні. У зверненні говориться: «Для нас, громадян Великої Росії, було б вельми важливо, щоб і керівництво нашої країни визнало голодомор в Україні трагедією українського народу. Трагедією, яка має всі ознаки геноциду».

Ми знаємо офіційне ставлення в Росії до питання про Голодомор. Власне, тільки академічне обговорення цього питання російськими та українськими вченими, істориками в Бібліотеці української літератури стало одним з приводів для початку масованого наступу на колектив та роботу бібліотеки. І закінчилося все кадровим і змістовним розгромом роботи Бібліотеки української літератури. На жаль, наразі вдіяти тут нічого не можна, коли для «наведення порядку» в бібліотеці призначають людину, яка не знає ні української мови, ні літератури і, взагалі, далека від української культури. Більше того бібліотека «зміцнюється» сумнівними кадрами, які зневажливо висловлюються про українську культуру, літературу, мову, історію, державність… А Громадську раду чиновники швиденько перелицювали, і вона вже збирається зовсім в іншому складі, звідти вилучені фундатори бібліотеки Валерій Семененко, Вікторія Скопенко, генеральний директор, секретар правління Союзу письменників Росії Володимир Середін, знаний літературознавець Ніна Над’ярних, представники Посольства України. Натомість з’явилися люди, які ніякого відношення до Бібліотеки ніколи не мали.

В той же час вельми прикро, що з’являються непродумані висловлювання деяких українських високопосадовців, фактично не обізнаних з реальним станом справ, і які викликають здивування і нерозуміння української громадськості Росії, Москви.

Загальна думка українських організацій полягає в тому, що ця бібліотека вже не є українською. В той же час в Москві, Росії існує велика потреба в українській книзі, багато людей, в тому числі не тільки українців, хотіли б мати постійну можливість придбати українську книгу, що було можливим в радянські часи. Сподіваємося, що Україна повинна виявити зацікавленість у цьому.

Українські організації пропонують розглянути можливість створення в одній з установ, що належать Україні в Росії, потужної інформаційно-книжкової структури, яка б включала бібліотеку сучасного типу та розвинену книгарню, або заснувати, відповідно до Вашого Указу, повноцінний інформаційно-культурний центр у підпорядкуванні Посольства України в Російській Федерації.

Недавно мене просвітила донька. Вона ходила на концерт популярного українського гурту “Бум бокс”, причому з трудом придбала квиток. А якби такий гурт та в Культурний центр, та здешевіти квитки за рахунок оренди. І щоб тут в цей час буяло життя, працювали «Українська книгарня», виставки тощо. 

Українську громаду Росії та Москви непокоїть, і про це йшла мова на Конґресі українців Росії, що нинішній Культурний центр за основами своєї діяльності не в кращу сторону відрізняється від аналогічних центрів інших держав, не має сталого правового статусу, державного фінансування, чіткої концепції своєї діяльності, систематичної роботи, зокрема, з українською діаспорою. Важко нам уявити й ситуацію, якби, наприклад, Франція побудувала в Москві культурний центр й здавала його приміщення в оренду. За таких умов Центр фактично перетворюється у вотчину чергового директора, який використовує надану йому в управління державну власність за власним розумінням. Безперервне видання особистих праць керівництвом центру, погодьтеся, не може бути одним із основних завдань Культурного центру України.

І останнє. Українські організації є неполітичними організаціями, але ж як важко буває іноді відділити політику від культури, освіти. Ми звертаємось до української політичної еліти з закликом, проханням зробити все можливе для поступу України, для єднання українського народу. Щоб не повторилася Руїна другої половини 17-го ст., безлад 1918-го року.

Слава Україні!

Об’єднана прес-служба ОУР та ФНКА УР

13 лютого 2008 р. libukr@online.ru