або Як варвари намагаються замітати сліди середньовічного вандалізму 

11 січня ц.р. інформаційний портал proUA поширив повідомлення прес-служби посольства Російської Федерації в Україні (яка у свою чергу посилається на управління культури центрального адміністративного округу Москви) "Українську бібліотеку почистили планово" (http://www.proua.com/news/2008/01/11/141940.html ).

У зазначеному повідомленні стверджується, що "у листопаді 2007 року зі сховища Бібліотеки української літератури в Москві "планово" було виведено річні підшивки чотирьох газет за 1989, 1991 і 2003 роки".

Таким чином, у фахівців і громадськості може скластися враження, що нічого страшного не відбулося, "виведено" (так ласкаво названо знищення газетного фонду Бібліотеки) кілька кілограмів друкованих видань.

Повідомлення, спрямоване в першу чергу на аудиторію в Україні, розраховане на те, що навряд чи хтось зможе перевірити, що ж відбулося насправді.

У дійсності, як ми вже повідомляли, 19 листопада 2007 р. ПОВНІСТЮ знищено унікальний газетний фонд Бібліотеки, що складався з понад 900 річних комплектів українських газет (понад 200 назв) українською і російською мовами за 1988-2005 роки та відображений у каталозі газет загальною вагою понад півтонни. Як повідомляють очевидці, злочинну акцію було проведено вранці, до приходу на роботу співробітників-українців. Новий директор Бібліотеки п. Наталія Шаріна та її заступник п. Богдан Безпалько особисто вантажили газети на автомашину, що вивезла їх на смітник.

Будь-який бажаючий може легко перевірити (а найбільш активні читачі й дослідники вже переконалися), що тепер у Бібліотеці НЕМАЄ таких, наприклад, газет: "Вечірній Київ" за 1988-2005 рр., "Високий замок" за 1990-2005 рр.; "Вісник Чорнобиля" за 1992-2005 рр., "Время" ("Красное знамя") за 1988-2005 рр., "Галичина" за 1990-2005 рр., "Голос Крыма" за 1992-2005 рр., "Голос України" і "Голос Украины" за 1991-2005 рр., "2000" за 1999-2005 рр., "Демократична Україна" ("Радянська Україна") за 1988-2005 рр., "День" на українській і російській мовах за 1996-2005 рр., "Донецкие новости" за 1999-2005 рр., "Досвітні вогні" за 1999-2005 рр., "Друг читача" за 1988-1990 рр., "Дзеркало тижня" і "Зеркало недели" за 1994-2005 рр., "Історія України" за 1999-2005 рр., "Комуніст" і "Коммунист" за 1993-2005 рр., "Критика" за 1997-2004 рр., "Культура і життя" за 1988-2005 рр., "Літературна Україна" за 1988-2005 рр., "Молодь України" за 1988-2005 рр., "Народна армія" ("Ленинское знамя") за 1988-2005 рр., "Народна газета" за 1990-2005 рр., "Независимость" ("Комсомольское знамя", "КоЗа") за 1988-1996 рр., "Наша віра" за 1993-2005 рр., "Новини Закарпаття" за 1991-2005 рр., "Освіта" ("Радянська освіта") за 1988-2005 рр., "Правда Украины" за 1988-2001 рр., "Просвіта" за 1989-2005 рр., "Робітнича газета" за 1988-1999 рр., "Самостійна Україна" за 1990-2005 рр., "Сільські вісті" за 1988-2005 рр., "Спортивна газета" за 1988-2005 рр., "Старожитності" за 1990-1996 рр., "Товариш" і "Товарищ" за 1992-2005 рр., "Украина - центр" за 1991-1999 рр., "Україна молода" за 1990-2005 рр., "Українське слово" за 1988-2005 рр., "Український форум" ("Вісті з України") за 1988-2005 рр., "Урядовий кур'єр" за 1991-2005 рр., "Український футбол" за 1993-2005 рр., "Факты и комментарии" за 1997-2005 рр., "Шлях перемоги" за 1988-2005 рр., "Юг" ("Знамя коммунизма") за 1988-2005 рр. І це далеко не повний перелік знищеного.

Знищені також окремі раритетні примірники українських газет ХІХ-ХХ століть, що перебували на стелажах у загальному фонді (варварам було ніколи розбиратися, що до чого - завантаження у сміттєвіз відбувалося рано вранці великими стопками й у швидкому темпі), газети української діаспори Росії та інших країн, примірники журналу "Український огляд", що видавався багато років російським і українським публіцистом Олександром Руденком-Десняком.

Слід також зазначити, що ніякої "планової роботи співробітників бібліотеки зі звільнення книжкового сховища від дублікатів і переведених у збереження на електронні носії видань" ніколи не проводилося. Ще у 1991 році, під час роботи Бібліотеки української літератури на правах відділу Централізованої бібліотечної системи № 2 Південно-Східного адміністративного округу Москви, було затверджено список газет (центральних органів державної влади України, політичних партій, найбільш значимих суспільно-політичних і культурологічних видань та низки інших), які підлягали постійному збереженню з урахуванням унікальності газетного фонду Бібліотеки та відсутності цих видань в інших бібліотеках Російської Федерації. Список доповнювався у 1996, 1999 і 2004 роках.

Авторам повідомлення начебто б невтямки, що переведення і збереження видань в електронній формі вимагає значних фінансових і працезатрат, кошти на це ніколи не виділялися, необхідна оргтехніка в Бібліотеці відсутня і така робота не планувалася і не виконувалася, ніяких електронних копій знищеного в Бібліотеці також немає, що легко піддається перевірці. Вандалам, що знищили культурні цінності, не прийшло навіть у голову передати річні комплекти українських газет у Російську державну бібліотеку - адже саме на неї покладено завдання збирання друкованих видань країн СНД, зокрема, російською мовою (газети російською мовою становили приблизно третю частину фонду). Незрозуміло також, про які дублікати йде мова - газетні видання завжди надходили до Бібліотеки лише в одному примірнику.

Впадає в око також жахаюча некомпетентність авторів повідомлення - очевидно, це досить далекі від знання української мови, культури, літератури та періодики директор Бібліотеки Шаріна та співробітники управління культури ЦАО м. Москви, що прикривають її непрофесійні та безкультурні дії. Якби вони спромоглися хоча б скласти, як це й належить, список знищеного, то зрозуміли б, що газет з перерахованими у повідомленні назвами просто не існувало.

А співробітники посольства Росії в Україні, що випустили повідомлення, могли б поправити авторів інформації з Москви та пояснити їм, що в Україні в 1989 році НЕ ВИХОДИЛА газета "Футбол", в 1991 році НЕ ВИДАВАЛАСЯ газета з назвою "Комерсант", а газети з назвами "Слово України" і "Українець" взагалі НЕ ВИДАВАЛИСЯ НІКОЛИ.

Ще раз повторимо, що українська громадськість Росії та Москви розглядає акцію по знищенню газетного фонду Бібліотеки української літератури в Москві як відвертий антиукраїнський шабаш, винятковий прояв агресивної неповаги стосовно української культури та українців. Непогано було б хоча б зараз, під час здійснюваної тим же управлінням культури перевірки фонду Бібліотеки виявити й покарати винних у тому, що відбулося.

На що ж розраховують автори повідомлення? Невже вони думають, що дев'ять високопрофесійних співробітників Бібліотеки, які протягом останніх декількох місяців були змушені піти з неї не за своєю волею, протягом 20 років дбайливо збирали її фонди, у тому числі газетні, а також читачі, члени Бібліотечної й Читацької рад, не знають справжнього стану справ?

Зрозуміло, що це риторичне питання. Сучасним варварам не потрібна ніяка культура...

Прес-служба реґіональної громадської організації "Українці Москви"

14  січня 2008 р.

ukr-oum@yandex.ru  

Бібліотеку української літератури в Москві змушений залишити ще один кваліфікований співробітник

Як стало відомо, Бібліотеку української літератури в Москві днями була змушена залишити одна з останніх співробітниць, що знали українську мову, літературу і фонди Бібліотеки, яка віддала багато часу й сил її становленню, уродженка Донбасу -  бібліотекар Віра Сидорова.

Як і інші співробітники Бібліотеки, що виявили небайдужість до її долі та долі одного з її творців, свого колеги Юрія Кононенка, Віра Володимирівна протягом трьох місяців піддавалася переслідуванням директора, була позбавлена скромної надбавки до своєї і без того мізерної зарплатні.

Тоді як в обласканих директором, мабуть, супер-фахівців і передовиків праці, серед яких, приміром, її родинна однофамільниця, яка не була на роботі кілька весняно-літніх місяців, відомий своїми сумнівними зв'язками з громадськістю Безпалько, і навіть якась таємнича особа Большакова Н.А., такий собі "пролісок", яку ніхто ніколи в Бібліотеці  не бачив, - така  місячна надбавка становить ні багато ні мало - 9600, 10000, 7500 рублів... А премії у цих співробітників, до речі, не обтяжених знанням української мови та літератури, у грудні взагалі за мірками скромних трудівників бібліотечного фронту неміряні - відповідно 24000, 20000 та 14000 рублів.

Дріб'язок, як говориться, але комусь, очевидно, приємно.

Як не крути, а за бухгалтерським фактом, що перевіряється легко, така от образлива кадрова (і не тільки!) політика виходить: батіг - для тих, хто створював і зберігав бібліотеку задовго до появи тут пані Шаріної з її пригрітою обслугою, а пряник - всім іншим, тільки не неугодним директрисі бібліотекарям-українцям...

А як же право, закон, порядок? Адже не випадково, очевидно, Президент нашої країни В.В. Путін у своєму посланні Президентові України В.А. Ющенку висловив упевненість, що  уряд Москви здатний самостійно вирішувати виникаючі в Бібліотеці української літератури проблеми і "проводити відповідну кадрову політику". Невже кураторам Бібліотеки в уряді  Москви незрозуміло, що призначення в бібліотеку одіозного С. Сокурова, що ображає у своїх напівписьменних писаннях українську культуру і національну гідність українців, та звільнення з бібліотеки відданих справі, необхідних їй досвідчених трудівників - явища одного порядку?

Чи не час компетентним органам м. Москви перевірити, як у Бібліотеці української літератури зберігаються матеріальні цінності, витрачаються  бюджетні гроші, включаючи не тільки фонд заробітної плати, але й ті, що виділяються на закупівлю літератури, аудіовідеоматеріалів, що за весь період керівництва Н. Шаріної фактично не здійснювалося? Принаймні, поки що жодної придбаної нею книги в бібліотеці ніхто з читачів не бачив.

Протягом майже року не надходять до фонду нові книги (але ж скільки цікавого видано за цей час в Україні), ідуть з бібліотеки співробітники, що знають і люблять свою справу…

І все це, схоже, як і раніше нітрохи  не хвилює керівництво культурою м. Москви? Навіть після того, коли про проблему Бібліотеки висловилися перші особи наших  держав.

Але ж потрібно лише вникнути по-справжньому в те, що відбувається в Бібліотеці під керівництвом директора-імітататора, що об'єктивно профанує зміст і суть Бібліотеки української літератури, як вони визначені в постанові Уряду Москви про її створення.

Пропозиція комплексної перевірки діяльності Бібліотеки української літератури за участю представників  читацької громадськості пролунала ще в жовтні. І вона залишається в силі. Сподіватися на зміни  нам дозволяє і невипадкове згадування в посланні Президента Росії активістів  українських громадських організацій, думка яких не може не враховуватися при вирішенні питань розвитку Бібліотеки.

На тому і стоїмо.

К. ШЕВЕНКО,

член ради Товариства шанувальників української книги Москви

ukr-oum4@yandex.ru

Від редакції:

З пропозицією прокоментувати ці матеріали Прес-служби реґіональної громадської організації "Українці Москви" ми 18 січня звернулися до директора Бібліотеки української літератури в Москві пані Наталі Шаріної  та її заступника пана Богдана Безпалька. Але поки що відповіді не отримали.