До 75-ї річниці директив Сталіна-Молотова-Бубнова про закриття українських шкіл у РРФСР

Шановні читачі!

15 грудня, виповнилося 75 років з початку організованого погрому української освіти у РРФСР, організованої Сталіним і його клевретами Молотовим і Бубновим.  

Хто у Росії чи Україні згадав цю дату?

Ще у квітні цього року я звернувся до Ради ОУР із відкритим листом із пропозицією відзначення цієї події. На жаль на Раді це питання не обговорювалося і рішеня прийнято не було. Пізніше по телефону намагався переконати Заступника голови ОУР Юрія Кононенка у важливості цієї дати, але також не отримав підтримки.

Нині з російської преси лунають заперечення, що, мовляв, Голодомор не мав етнічної асиметрії. Всі, мовляв, голодували, всі помирали в той рік. Але чому ж в той же самий час як вимирали українські села в Україні і на Кубані, владою секретно було організовано закриття українських шкіл і українських бібліотек у Росії? В той же самий час було погромлено українську пресу в РРФСР? Виходить що несиметрія все-таки була. Не згадуючи про «заградітєльні отряди», які відділили голодаючу Сумщину він неголодаючого Курська. І селян українських виселяли чомусь на російську Північ, де більшість із них загинула від непосильної праці. І хліб, відібраний у українських селян, рухався у тому ж напрямку на північ. Знову ж несиметрія. Також згадаємо як голодних українських селян, яким чудом вдалося прорватися через кордон у Росію, НКВДисти знімали з поїздів і заганяли у спеціально виділені огорожені території коло вокзалів (фактично гетто), де вони повільно вмирали від голоду. Про це є у спогадах російського писменника Володимира Тендрякова. Виходить не мали українські селяни на території РРФСР тих же прав що громадяни усієї країни. Знову ж несиметрія. І головне, що все це чітко відповідає директивам тогочасного уряду СРСР,на той час секретним, а нині опублікованим. Тобто є чіткі документальні підтвердження того що Голодомор мав політичну основу - був націлений на злам спротиву українських селян колективізації. Навіщо ці розмови про рівність у горі? В той рік конкретно колективізували українців, використовуючи голод як політичний інструмент. Сосо Джугашвілі (Сталін) проводив певну національну політику і іноді проводив локальні акції покарання конкретного народу, вживаючи такі міри як виселення чи голод. Невже хтось буде це заперечувати?

Можна стверджувати, що Голодомор і закриття українських шкіл у Росії були зв’язаними політичними діями, направленими на розгром українства, на підрив нашого економічного побуту, культури і духовності. Українців насильно підганяли під сталінський стандарт «радянських людей», віднімали у нас як землю, так і освіту і друковане слово.

В цей день ми схиляємо голову перед попередніми поколіннями українців Росії - жертвами політичних репресій, які загинули, несучи українське слово своїм землякам у діаспорі. Їх справа живе у наших серцях. Одночасно через 75 років після подій відзначимо, що відродити українські інституції у Росії не вдалося. Замість сотень українських шкіл – жодної, замість десятків бібліотек – одна єдина у Москві, і та під тиском столичних можновладців. Це вже досвід нинішнього покоління українських активістів. В цьому сенсі сталінські репресії мали незворотній характер. Остаточною історичною компенсацією антиукраїнських репресій і національного гніту стало набуття Україною незалежності. Лише це навічно гарантувало нашому народу, що хоча б на території України всякі мери і директори не будуть організовувати заборону на професію, нищити газетний фонд, вказувати українцям які книжки читати і як дивитися на власну історію.

Зрозуміло, в цей день виникають питання: хто винен? і що робити? Хто перед ким має перепрошуватися? Я гадаю, що росіянам і українцям немає чого ділити і за що сперечатися у цей день. Обидва народи у 1932 році сиділи у залізній клітці, ключі від якої тримав Сосо Джугашвілі (Сталін). Рішення покарати українців прийняв він, і воно було виконане безжальною владою. Після поразки Визвольних змагань наш народ був повністю беззахисний від дій безбожної більшовицької влади, яка протягом усього свого існування нищила нашу духовність, наш інтелект, наші традиції і волю. (Нагадаємо, що організованих Москвою голоди в Україні було три – 1921, 1932-33 і 1947). Тобто нашим народам ділити нічого, подібно як і всім народам, що пройшли через соціалістичний експеримент і слово ГУЛАГ знають не по книжкам а із хроніки своїх родів. Як сказала мені у бесіді нині покійна Лариса Йосипівна Богораз: «СРСР був імперією в межах Кремля». Все ж інше було нюансами зони. Країною правив злочинний режим. Треба просто знати що було і співчувати один одному у горі. Вірити у Свободу, у права людини. Наша відповідь на репресії – Пам’ять і Солідарність.

Інша справа уряди. Уряд Росії вважає себе правонаступником уряду СРСР. Таким чином, саме цей уряд має вибачатися за злочини більшовицької влади. Уряд Росії має відкрити архіви і чесно представити нашу спільну історію і в дослідженнях, і в підручниках, і в пресі. Це має стати федеральним проектом. Треба засудити комуністичних тиранів Ул’янова і Джугашвілі і їх більшовицький режим. Треба винести із Красної площі червоний погост. Треба припинити у пресі кампанію возведення Джугашвілі в ранг «крупного» державного діяча. Треба припинити робити із офіцерів спецслужб кращих потріотів Росії. Треба закінчувати із цими іграми у "державні інтереси". Держава не понад усе і має чіткі обов"язки перед громадянами.

Як громадянин Росії, чий прадід загинув в Україні у Голодомор, я вважаю, що було б справедливо щоб Державна Дума щорічно хвилиною мовчання вшановувала пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років, як, на приклад,  вже багато років це робить парламент Канади. На Кубані (Краснодарський край) потрібно відкрити пам’ятник жертвам Голодомору, упорядкувати братські могили по селам, скласти списки загиблих. Я не розумію чому громадяни СРСР загиблі від Гітлера цінуються державою вище ніж загиблі від Стаіліна? Де логіка? Всі заслані на Північ українські селяни не чинили спротиву владі, не були організованою політичною силою, і померли від непосильної праці, фактично до кінця виконуючи вказівки уряду. Чому уряд не подивився їм услід, чому їх смерть замовчується? Чому їх могили розшукує громадська організація «Меморіал», а не державні органи? Я вбачаю у цьому лише логіку більшовицької конспірації. Пора з цим закінчувати, минає ж 2007 рік. Потрібно за державний рахунок видати у Росії у перекладі на російську книги по темі Голодомору, зокрема документальну книгу Бориса Ткаченка «Під чорним тавром».

Зрозуміло треба вимагати щоб уряд Росії нарешті прийняв «Федеральну програму підтримки української культури у Росії», посилаючись саме на факт закриття українських шкіл у 1932-1933 роках. Нехай відкриється бодай 5-10 українських бібліотек у Росії, бодай 5-10 українських шкіл. Це буде справедливим.

Якби мене спитали: яке гасло дня? Я б назвав шевченківське «Бодай те лихо не верталось» і «Правозахисники усіх країн єднайтесь!». У української і російської інтелігенції ідеали і кумири були спільні: академік Андрій Сахаров, генерал Петро Григоренко, Лариса Богораз, Василь Стус, Анатолій Марченко і Володимир Буковський. Нинішнє осмислення російської історії російською інтелігенцією свідчить про те, що і росіяни і українці бачать цю історію однаково. Візьмемо хоча б сучасні популярні історичні теле-серіали «В круге первом», «Штрафбат», «Московская сага».  В них і Вітчизняня війна, і Голодомор, і репресії, і особа Сосо Джугашвілі трактуються так само як це розуміє і українська інтелігенція. Все це свідчить про те, що процес звільнення народів з-під більшовицького ярма триває, але тепер акцент перенесено у сферу моральних оцінок минулого. А як кажуть, війна не скінчилася, поки не поховано останнього солдата. В даному випадку, поки не знайдено слідчу справу та могилу останнього засланного українця.

Хочу подякувати своєму колезі Андрію Васильовичу Бондаренку, який єдиний у Росії підняв тему директив Сталіна-Молотова-Бубнова, написавши свого часу статтю у самарський "Промінь". А про керівництво ОУР уможна сказати відомою фразою  - хотіли як краще, а вийшло як завжди.

Нижче додано скорочений передрук згаданої статті.

Василь КОЛОМАЦЬКИЙ,

громадянин Росії 

Национальный «холокост» нашей диаспоры

Почему при советской власти самарские украинцы забыли родной язык

В конце 1932 и в 1933 году сталинское руководство нанесло жестокие удары по украинским школам и печати в России и Самарской губернии, в частности. Начало украинскому национальному холокосту в РСФСР и других республиках бывшего Союза положили 2 совместных директивы коммунистической партии и советского правительства. Как и большинство подобных документов - тайно изданные и циркулярно разосланные во все руководящие органы страны. В декабре 1932 года, в то самое время, когда в селах Украины, Краснодарского края и Ростовской области была начата секретная государственная операция воспитания «реакционных» украинцев и кубанцев искусственно организованным голодом. Беспрецедентный для мировой истории сталинский голод в Украине сопровождался политическим вытравливанием украинского национализма - «петлюровщины» в России и других республиках СССР.

14 декабря 1932 года закрытым Постановлением ЦК ВКП (б) и Совета Народных Комиссаров СССР, который лично подписали секретарь ЦК Иосиф Сталин и председатель Совнаркома Вячеслав Молотов, было предписано прекратить украинизацию на Северном Кавказе. И «немедленно перевести …делопроизводство советских и кооперативных органов украинских районов, а также все существующие газеты и журналы с украинского языка на русский, как более понятный для кубанцев, подготовить и до осени перевести преподавание в школах на русский язык». («Украинское слово». –1994.-29 сентября). Кроме того, крайком и крайисполком обязывались «срочно проверить и улучшить состав школ в «украинских» районах».

А на следующий день Сталин и Молотов подписали новую директиву, которая прекращала украинизацию в Дальневосточном крае, Центрально-Черноземной области, Казахской АССР, других регионах СССР. Этот документ служебного пользования поступил в Харьков, бывший до 1934 года столицей УССР.

Харьков, ЦК КП (б) У

Нац. ЦК, крайкомам и обкомам, председателям СНК, Край и Облисполкомов

Сообщается постановление ЦК ВКП (б) и СНК СССР от 15 декабря 1932 года:

«ЦК ВКП (б) и СНК СССР решительно осуждают выступления и предложения, исходящие от отдельных украинских товарищей, (об) обязательной украинизации целого ряда районов СССР (например, в ДВК, Казакстане, Средней Азии, ЦЧО и т.д.). Подобные выступления могут только играть на руку тем буржуазно-националистическим элементам, которые, будучи изгнаны из Украины как вредные элементы, проникают во вновь украинизированные районы и ведут там разлагающую работу.

Поручить крайкому и Крайисполкому ДВК, обкому и Облисполкому ЦЧО. Казакстанскому Крайкому и СНК немедленно приостановить дальнейшую украинизацию в районах, перевести все украинизированные газеты, печать и издания на русский языки к осени 1933 года подготовить переход школ и преподавания на русский язык.

Секретарь ЦК ВКП б) СТАЛИН

Председатель СНК СССР МОЛОТОВ.

Похоже, это постановление ЦК ВКП (б) и Совнаркома СССР затронуло весь культурно-образовательный комплекс, направленный на «коренизацию» нацменьшинств. Закрытые партийно-правительственные директивы, направленные на русификацию 7 млн. российских украинцев, были подкреплены частными решениями партийных и государственных органов. Например, Постановлением Совета Народных Комиссаров РСФСР от 26 марта 1933 года, выпуск учебников на украинском языке уже не предусматривался ни на местах, ни в Москве. Наркоматом просвещения, который возглавлял поставленный строго блюсти партийную линию в стратегически важных для партии Сталина органах народного образования член ЦК ВКП (б) Андрей Бубнов. Этот секретный документ сохранился в Государственном архиве Республики Крым, входившей до 1954 года в состав РСФСР.

Секретно

Постановление Коллегии Народного Комиссариата по Просвещению РСФСР от 9 июля 1933 года

Слушали: О мероприятиях по выполнению постановления директивных органов в связи с украинизацией учреждений Народного Образования.

Постановили:

1. Вследствие имеющихся запросов с мест, подтвердить ранее данную директиву НКП о том, что все украинизированные школы на территории РСФСР к осени 1933 года переходят на русский язык.
2. Предложить Зав. Книгоцентром ОГИЗа т. Шварцу обеспечить все бывшие украинизированные школы по РСФСР русскими учебниками на одинаковых основаниях с русскими школами.
3. Предложить Книгоценру ОГИЗАа в отношении снабжения русскими учебниками бывших украинских школ районов Кубани исходить из норм 1 букварь н каждого учащегося и 1 учебник на каждых 2-х учащихся для остальных учебников I ступени. Для II ступени сохранить обычные нормы НКП, за исключением грамматики для 5 года обучения, которую дать по норме на каждых двух учащихся.

Нарком по Просвещению РСФСР (БУБНОВ)

Мы теперь знаем, как в 1932-1932 в украинских и южнорусских областях разворачивалась в селах величайшая трагедия тайного уничтожения искусственным голодом многих миллионов, говоря словами Молотова, «реакционных украинских мужичков и реакционных кубанских казачков». Но одновременно, в ходе того страшного голодомора, в России и других республиках бывшего Советского Союза сталинские и молотовские опричники так же тайно уничтожали основы национальной жизни украинской диаспоры. «На Украине еще недавно уклон к украинскому национализму.. когда с ним перестали бороться и дали ему разрастись то того, что он сомкнулся с интервенционистами...стал главной опасностью», пояснил вождь в 1934 году в докладе на XVII съезде ВКП (б) и предложил бить не «разоружившихся врагов» - украинских националистов.

Волна политических репрессий окончательно сняла с повестки дня вопросы национального развития и просвещения украинской диаспоры в СССР. В последующем ассимиляционные процессы и проводимая в русле указаний Сталина политика денационализации неумолимо накладывали свой отпечаток на жизнь украинского населения. К концу советской власти в нашей области не было не то что ни одной украинской школы, но и ни одной книги на украинском языке в библиотеках. Так, даже в Самарской областной научной библиотеке все имевшиеся здесь украинские книги после Великой Отечественной войны собрали из запасников, погрузили в вагоны и отправили на Украину. Где Сталиным еще разрешалось читать и писать по-украински…

Иначе как национальным холокостом, политическим голодомором назвать это тайное преступление коммунистической партии и ее вождей против украинцев России и других бывших советских республик нельзя. И простить его также.

Андрей БОНДАРЕНКО.

“Промінь”, № 26-27-2003.

sloboda@samaramail.ru 

http://kobza.com.ua/content/view/790/49