Вічна пам'ять Людмилі Журавльовій та Марині Говорун, що прожили яскраве життя, внесли великий вклад у відродження українського народного мистецтва на Сахаліні і завчасно відійшли у вічність

На вечорі пам'яті Людмили Журавльової та Марини Говорун, талановитих учасниць Народного ансамблю козацької пісні "Воля", 25 жовтня 2007 року в Южно-Сахалінському міському Будинку культури "Родина" прозвучало багато теплих та добрих слів.

Колектив ансамблю дуже тяжко переживає втрату Людмили Журавльової, яка залишила нас 2-го липня 2007 року. Хоча вона не задовго відсвяткувала 50-річний ювілей, але вся світилася добротою і любов'ю до людей. А скільки енергії було в цій людині! Вона завжди була першою в усіх справах колективу. Її багатогранна талановитість у всіх напрямках вражала. Провести театралізоване вітання, чи свято - вона майстриня; засп!вати, затанцювати, дотепно пожартувати- знову Людмила. Допомогти людині в печалі, розрадити її, могла вона, Людмила. Навіть стіни будинку та подвір'я розмалювала ромашками - зразу видно, що тут жила романтичного складу людина.

Солістка і хореограф народного ансамблю "Воля" Марина Говорун, незабаром після того, як похоронила подругу Людмилу Журавльову, полетіла 13 вересня в Україну, до материнського подвір'я, яке так любила, до якого завжди рвалася її душа. Хотіла провідати своїх родичів, материнську могилку і після погуляти на весіллі у племінника. А 16 вересня 2007 року раптово померла.. Ця подія не залишила нікого байдужим. Бо Марина була відомою людиною в Южно-Сахалінську. В розпачі і горі знаходиться наш колектив до сьогоднішнього дня.

В пісні співається "Посіяла мати літа свої літечка - жито…". А тут і літ то посіяла менше п’ятидесяти. І залишила двох нежонатих синів та чоловіка в тяжкій журбі, а нашу козацьку "Волю" - на роздоріжжі. Господь Бог наділив її талантом та здібностями в такій кількості, що вистачило б на добрий десяток людей. Тепер немає кому так красиво зустріти гостей міста  хлібом-сіллю. І її  красиве, високе, сильне сопрано нікому замінити в ансамблі. Безмірно тяжко звикатися з думкою про те, що ніколи ми не побачимося з нашою життєрадісною, доброю Мариною.

А як вдало вона виконувала роль Солохи на святкуваннях Нового року в Будинку культури "Родіна"! Їх ми називали "Сахалінські Диканьки" і проводили для української діаспори нашого міста...

І батько й мати її були росіянами, але з дитинства, проведеного в Україні, в мальовничій Київській області, вона пронесла через все своє життя і українську мову, і українську народну пісню, і танець. Вірші писала на двох мовах - російській і українській.

З очами, повними сліз, співали ми любимі нею пісні на вечорі пам'яті та слухали записи пісень з її колоритним голосом.

Вічна пам'ять цим обом молодим жінкам, що прожили яскраве життя, внесли великий вклад у відродження українського народного мистецтва, традицій і культури і, на превеликий жаль, завчасно відійшли у вічність.

На світлинах: З абрисом жінки на ілюмінаторі літака. В червоному костюмі - Марина  Говорун, в синьому - Людмила Журавльова на зустрічі в Южно-Сахалінському аеропорту Генерального Консула України у Владивостоці. Марина Говорун на Масляниці. Марина Говорун в костюмі Солохи поряд з Людмилою Засенко. Марина Говорун з чоловіком у Пирогово. Людмила Журавльова на яхті. Людмила Журавлева. 04.11.2005.

Зверніть увагу на фото "З абрисом", яке зроблено в літаку Южно-Сахалінськ - Владивосток, що віз два колективи від сахалінської діаспори на український фестиваль. За ілюмінатором видно абрис жіночого обличчя, наче вона супроводжує колективи з українськими піснями, недоспіваними нею. За плечима у фотографа (Вікторії - дочки Жирових) ніхто не стояв.

Микола ЗАСЕНКО, Ольга ЖИРОВА. 

учасники ансамблю "Воля"  

06.11.2007

zasenko@rambler.ru