До 100-річчя початку організованого українського громадського та культурного життя на Далекому Сході 

2007 рік є визначний рік для української історії Зеленого Клину. Цього року відзначається 100 років початку організованого українського життя на Далекому Сході. Ця річниця пов'язана з виникненням восени 1907 р. у Владивостоці першої на Далекому Сході української організації - Владивостоцької студентської Української Громади, що була створена студентами-українцями місцевого Східного інституту.

Одним з ініціаторів створення Громади став студент Східного інституту Павло Гладкий. Вступивши 1906 р. до інституту, він вирішив згуртувати студентів-українців. З цією метою він повісив в залі інституту оголошення українською мовою, в якому запропонував українцям зібратися. Однак українців серед студентів було дуже мало і вони трималися поодинці, так що тоді нічого з цього заходу не вийшло. Через рік, восени 1907 р., після повернення з практики з Японії, П.Гладкий разом зі студентом Костем Андрущенком написали статут організації під назвою "Українська Громада", який згодом було затверджено на збірці студентів-українців. На цій збірці було лише 6 чоловік. Не дивлячись на те, що взагалі студентів-українців у Східному інституті нараховувалося чоловік 18, статут громади підписало лише близько 10 осіб. Переважна більшість з них мало цікавилася Україною і погано знала українську мову. Так, українську газету одержував лише один студент, у якого її брали читати вряди-годи ще 2-3 чоловіка.1

Тому Громада залишалась досить малочисельною. На кінець 1908 р. вона нараховувала лише 5 осіб з числа студентів-українців2. Головою громади став студент 3-го курсу китайського відділення Кость Андрущенко, секретарем - студент 2-го курсу японського відділення Борис Воблий. Серед членів відомі також студент 1-го курсу китайського відділення Федір Даниленко та військовий вільний слухач 1-го курсу японського відділення поручник Трохим фон Віккен.

Після багатьох перешкод конференція Східного інституту 31 жовтня (12 листопада за новим стилем) 1907 р., враховуючи те, що "означений гурток, згідно представленого проекту його статуту, буде переслідувати виключно культурно-економічні цілі", затвердила статут громади3. Таким чином, Владивостоцька студентська Громада стала першою легальною українською органiзацiєю на Зеленому Клинi, яка поклала початок організованої української громадсько-культурної діяльности в краю.

Громада виявила свою дiяльнiсть переважно улаштуванням  аматорських  українських  вистав пiд режисурою спочатку Б.Воблого, а згодом - артиста І.Морозенка та Ю.Глушка-Мови. Як зазначалося у звіті Східного інституту за 1908 р., студентська  Українська Громада, "носила виключно характер звичайного студентського товариства, члени якого виступали у малоросійських виставах, що влаштовувалися у Владивостоці"4. Як свідчив сам П.Гладкий, діяльність Громади звелась до вистави 3-4 п'єс, в котрих  більша частина учасників було з місцевих аматорів нестудентів5.

Так, 21 квітня 1908 р. в театрі "Тихий океан" Громадою за участи місцевих аматорів було поставлено комедію І.Карпенка-Карого "Сто тисяч", в якій грали п. Славський (роль Савки), Карпов (Бовантура-копач), Алейникова-Зарницька (Параски). Після вистави було влаштовано "Український дивертисмент", в якому мала великий успіх п. Лисенко з номерами "Ангел ночі" та "Місяцю ясний" з опери "Запорожець за Дунаєм" та танці.6 Кошти, зібрані від цього вечору були використані на проведення літньої практики студентів. 24 жовтня 1908 р. члени Громади відзначили роковини І.Карпенка-Карого виставою "Бондарівни". Але в цій виставі по причині малочисельности Громади, також переважали аматори і взяло участь лише чотири студенти7. 18 травня 1909 р. в Пушкінському театрі було виставлено п'єсу І.Тогобочного "Каїн і Авель"8.

1909 року Громада поклала початок традицiї  влаштування на Далекому Сходi  щорiчних Шевченкiвських свят. З кінця ХIХ ст. завдяки діяльності українських студентських громад, що виникли в цей час при багатьох вищих навчальних закладах Росії, святкування річниць народження та смерти Т.Г.Шевченко перетворилося на справжнє загальнонаціональне свято. Шевченківські свята стали маніфестацією національної єдності всіх українців, розкиданих по безмежних просторах Російської імперії. На Далекому Сході цю традицію було закладено 25 лютого (за старим стилем) 1909 р., коли у Владивостоці за ініціятивою студентів-українців було урочисто відзначено 48-му річницю смерти Т.Г.Шевченка.

Ще 1 лютого 1909 р. у місцевій газеті "Далекая окраина" за підписом "Украинец" з'явилася стаття "К 48-летней годовщине смерти Украинского поэта Т.Г.Шевченко" та було надруковано повідомлення про підготовку до урочистого вшанування пам'яти Т.Шевченка. 25 лютого у театрі "Золотой Рог" відбувся великий концерт, у якому взяли участь найкращі артистичні сили Владивостоку, в тому числі - артистки Борисенко та М.Зазимовська, артисти Барський та Ю.Мова, український мішаний хор під управлінням В.П.Богуславського. Акомпаніатором на вечері був п. Самусь. До цього свята П.Гладким, який раніше скінчив Пензенське художнє училище, було вироблено бюст Т.Г.Шевченка. На закінчення концерту було представлено так звані "живі картини",  поставлені художником-декоратором П.П.Сергєєвим. Далі йшла розважальна частина з кіосками в національному стилі, танцями, конфеті, "летючою поштою", призом за кращий жіночий український  костюм. Весь збір з вечора було призначено на пам'ятник Т.Г.Шевченкові в Києві.9  

Однак Владивостоцька студентська Громада проіснувала досить нетривалий час. Вже навеснi 1909 р. наказом мiнiстра народної освiти Шварца її було заборонено. Однак тi мiсцевi українські сили, що згуртувалися навколо Громади, продовжили  її справу і в наступний період, діючи в рамках напівлегального Українського гуртку, що існував у Владивостоці аж до березневої революції 1917 р. Колишні ж члени студентської Громади  після закінчення Східного інституту роз'їхались по всьому Далекому Сходу, ставши надалі видатними діячами українського руху.

АНДРУЩЕНКО Кость Кіндратович (25.12.1883, Київ - ?) - громадський та полiтичний дiяч на Далекому  Сходi,  народився в родинi козака, вiдставного унтер-офiцера,  в 1899-1904 - вчився у  1-му  Киівському  комерцiйному училищу,  в  1905  -  поступив до Схiдного (Орiєнтального) iнституту у Владивостоцi, де навчався з перервами до 1915 р.,  коли закiнчив повний курс по китайсько-монгольському  вiддiленню,  викладав в гiмназiї в Харбiнi (Манчжурiя). Один з iнiцiяторiв створення та голова Владивостоцької студентської Української Громади (1907-1909). В березнi 1917 р. - прапорщик, член тимчасового орг. бюро по створенню Владивостоцької Української Громади, в квiтнi 1917 р. - обраний вiд Громади до Владивостоцького Совету робочих та вiйськових депутатiв, липень 1917 - ст. офiцер 6-ї роти  4-го  крiпостного артилерiйського полку, голова вiйськової секцiї Громади, командир 1-ї української роти, член УПСР. 19 березня 1918 р. обраний кандидатом  в  члени ревiзiйної комiсiї владивостоцької "Просвiти". В 1918 р. - редактор газети "Приморская жизнь", в жовтнi 1918 - член вiйськової комiсiї IV-го Укр. Далекосхiднього зїiзду, в 1920 - секретар т-ва "Владивостоцька Українська Хата". З 1920 р. в Харбіні, працював вчителем, викладачем ліцею Св.Миколая. В 1933 - член Ради т-ва "Просвiта" у Харбiнi, член правлiння та заступник голови Укр. вчительської спiлки в Харбiнi, 1934 - член Укр.товариства прихильникiв  лiтератури,  науки,  мистецтва при Українськiй Нацiональнiй Громадi,  займався органiзацiєю української школи в  Харбiнi,  з лютого 1934 - голова Ради Укр. Нац. Громади.

ВОБЛИЙ Борис Іванович (2.08.1883, с. Великі Бучки Костянтиноградського повіту Полтавської губ. - ?, Вашінгтон, США)) - перекладач та викладач - японознавець, громадський дiяч  на Далекому  Сходi, народився  2 серпня 1883 р.  в с.Вел.Бучки Костянтиноградського повiту Полтавської губернiї в родинi псаломщика.  Закiнчив Полтавське духовне вчилище, в 1898-1904 рр. - вчився у Полтавськiй духовнiй семинарiї, згодом - псаломщик Свято-Миколаївської церкви  на  ст.Погранична  на  кордонi Приморщини з Манчжурiею. В 1906-12 рр. - навчався на японському вiддiленнi Схiднього (Орiєнтального) iнституту у Владивостоцi. В 1907-1909 - секретар Владивостоцької студентської Укр. Громади. Пiсля закiнчення iнституту працював перекладачем на Сахалiнi, де став організатором та керівником укр. гуртка (Олександрівськ, 1911) а згодом - на Східньо-Китайській залізниці в Маньчжурії.  В 1918 р. - скерований до Японiї як представник Укр. Державної Контролi. Згодом жив у Японiї, Харбiнi, Шанхаю, де викладав японську мову. З 8 травня 1938 р.- заст. голови Шанхайської Укр. Громади, під час другої світової війни - годова Українського емігрантського комітету у Шанхаю. Зредагував книжку про Україну, що вийшла японською мовою в 1939 р. в Харбiнi. Після другої світової війни емігрував до США, з 1951? р. жив у Нью-Йорці.

ГЛАДКИЙ Павло Макарович (15.12.1885, с.Олексіївка Андріївської вол. Бахмутського повіту Катеринославської губ. - ?) - орієнталіст та громадський i полiтичний дiяч на Далекому Сходi. В 1903 р. - закiнчив Iзюмське реальне училище,  а згодом - Пензенське художне училище.  В 1906-1910  - навчався  на китайсько-манчжурському вiддiленню Схiдного (Орiєнтального)  iнституту у Владивостоцi.  В  1907-1909  -  член Владивостоцької студентської Укр. Громади. Після закінчення інституту - суддя на ст.Хайлар (Манчжурiя), одночасно активно займався орієнталістичними дослідженнями, вивчаючи китайське мистецтво, в першу чергу театр. Член харбінського Товариства російських орієнталістів, в 1914 р. редагував його часопис "Вестник Азии". В тому ж 1914 р. займав посаду заст. голови Українського клюбу в Харбiнi. Навесні 1917 р. обраний головою Укр. Громади на ст.Хайлар. 16 липня 1917 р. - голова загальних зборiв українцiв Манчжурiї, на якому було обрано Манчжурську Укр. Окружну  Раду. 20 грудня 1917 р. визначений кандидатом вiд українцiв Манчжурiї до Укр. Установчих зборiв. Голова з'їзду лiнiйних Укр. Рад Схiдньо-Китайської залiзницi в Манчжурiї в квiтнi 1919 р.

ДАНИЛЕНКО Федiр Федотович (8.07.1875, с. Дубовий Гай Прилуцького повіту Полтавської губ. - після 1946, Красноярські табори) - сходознавець-синолог, письменник, укр. громадський дiяч на Далекому Сходi. Скiнчив 1-класне сiльське народне вчилище,  в 1897-1901 - на вiйськовiй службi у Хабаровську.  Здав екстерном iспити за гiмназiяльний курс,  з 1902 - служив у Приморському обласному правлiннi столоначальником. З 1907 - студент китайсько-манчжурського вiддiлення Схiдного (Орiєнтального) iнституту у Владивостоцi, який скiнчив у 1911 р. по 1-му розряду.  В 1907-1909 - член  Владивостоцької студентської  Укр. Громади. Після закінчення інституту працював в Амурській області на посаді селянського начальника, а згодом - голови з'їзду селянських начальників Амурської области. З 1918 р. - в Харбіні. де працював перекладачем англійської мови в Християнському союзі молодих людей, згодом - у паспортному відділі уряду генерала Д.Хорвата, до 1928 р. викладав англійську мову у комерційному училищу. В 1925 р. став одним з ініціяторів створення Інституту орієнтальних та комерційних наук, в якому в 1925-40 рр. викладав курси "Історія матеріяльної та духової культури Сходу", "Історія китайської літератури та громадської думки", а згодом - в Інституті Св.Володимира. Член харбінського Товариства російських орієнталістів (з 1919 р.), в якому виступав з лекціями, присвяченими китайській літературі та індійській філософії, поклавши початок індологічних студій в Харбіні.  Друкувався в орієнталістичному часописі "Вестник Азии" (Харбін), відомий як автор праць, присвячених побуту, культурі Китаю ("Описание путешествия в Китай", Владивосток, 1913, "К вопросу о развитии производительных сил Китая", Харбин), праці "Приамурский край" (Харбін, 1935). В 1940 р. захистив дисертацію з теми "Походження китайської культури", доцент.  Активний учасник укр. органiзацiй в Харбiнi з 1920 р. В грудні 1933 обраний головою Ради щойно створеної Укр. Нац. Громади,  вiдмовився вiд цiєї посади 27 февраля 1934, залишаючись членом Управи Громади.  Один з провідних діячів Укр. Нац. Колонії в Харбіні, в 1939 р. обраний  членом Правління УНК, в квітні 1940 призначений начальником культурно-освітнього відділу УНК, член Ради Старшин УНК. В 1942-44 - працівник Японської військової місії з пропаганди серед українців. Користувався великим авторитетом та повагою серед українців Харбіну. Органiзатор Гуртку укр. орiєнталiстiв (в 1930-х рр.).  Брав участь у пiдготовцi "Укр. - китайського словника", що був виданий у Харбiнi в 1944 р. Відомий далекосхідній письменник, автор белетристичних творів російською мовою. Літературною діяльністю почав займатися ще після скінчення Східнього інституту. В його творах змальоване життя Зеленого Клину початку ХХ ст., історія Манчжурії, Китаю, жорстокість революційної боротьби на Амурщині, ідеологічно не прикрашена. ("Завещание лейтенанта" Шанхай, 1942, повість "Оторванный", "Записки крестьянского начальника", роман "Вилла "Вечное спокойствие", "Роман студента Володи", повість "Потерянный брат", "Чудесная повесть", Шанхай, роман "В безумии ревности", роман "Партизаны в дебрях амурских лесов", щоденник "Что я видел в Харбине, с кем встречался, в чем принимал участие".  Заарештований 3 жовтня 1945 р. пiсля окупацiї Манчжурiї Совєтами та вивезений до СРСР. 1946 р. засуджений до 10 років позбавлення волі, загинув в сталінських таборах. Реабілітований 20 сентября 1993.

фон ВIККЕН Трохим Васильович (15.4.1884, Катеринослав - 1951, Тубабао, Філіпіни) - японовед, укр. громадський дiяч на Далекому Сходi. В 1906 р. закінчив Михайлівське  артилерійське училище, підпоручник, поручник, штабс-капітан артилерії 3-го Владивостоцького фортечного  артполку. В 1910 р. як військовий слухач поступив на курси східних мов Східного (Орієнтального) інституту у Владивостоці, які скінчив 1913 р. В цей період був членом Владивостоцької студентської укр. Громади. В 1920 р. скінчив японо-китайське відділення Східного інституту. В 1911-12 рр. працював перекладачем в російському посольстві в  Токіо, згодом - військовий агент російського посольства в Японії. Напередодні березневої революції 1917 р. - прийомщик артприпасів у Владивостоці. Кавалер ордена Св. Станіслава 3 ст. В березні - жовтні 1917 - ув'язнений революційною владою. До 1921 р. працював в японські фірмі "Судзукі". В 1921-24 - зав. Комерційним агентством на ст. Погранична (КВЖД). В 1924 р. виїхав в Дайрен, згодом викладав в Японській  військовій академії, працював в німецьких фірмах в Осака (1925-27, 1928-1937), Дайрені (1927), Кобе. Досконало володів японською та англійською мовами. Автор "Грамматики японского разговорного языка". Цікавився укр. громадською діяльністю в Харбіні та Шанхаї та взагалі укр. нац. рухом. Вів в Японії роботу на його користь, надаючи інформацію про Україну та її визвольну боротьбу. В 1949 р. евакуювався з Шанхаю на Філіпіни, де й помер.

В’ячеслав ЧОРНОМАЗ.

vaka69@mail.ru

1 Рада. 1908, 5 листопада.

2 Отчет Восточного института за 1908 г. Владивосток,1909. С.68.

3 Отчет Восточного института. 1908. С.29

4 Отчет Восточного института за 1908 г. Владивосток,1909. С.68.

5 Рада. 1908, 5 листопада.

6 Далекая окраина. 1908, 19, 25 апреля.

7 Рада. 1908, 5 листопада.

8 Рада. 1909, 6 червня.

9 Далекая окраина. 1909, 22, 25 февраля.

На світлинах: В’ячеслав Чорномаз. Андрущенко Кость Кіндратович. Воблий Борис Іванович. Гладкий Павло Макарович. Даниленко Федір Федотович. фон Віккен Трохим Васильович.