До 60-річчя златоустовського полтавчанина Миколи Гаруса

Якось зайшов я провідати Володимира Васильовича Чабаненка. Він вже тяжко хворів, лежав, говорив майже пошепки. Трохи поговорили, я вже хотів відкланятись, а Володимир Васильович тихо мовив: "Ти б написав про Миколу Івановича Гаруса..." То було його останнє прохання до мене.

З Миколою Івановичем я познайомився нещодавно, завітавши до його майстерні, що на вулиці Леніна. Народився Микола Іванович Гарус - член Союзу художників РФ (1983), лауреат міської премії ім. Бушуєва - в Семенівці на Полтавщині 17 лютого 1947 року. Навчався в Курському педагогічному інституті на художньо-графічному факультеті, де були прекрасні педагоги, справжні майстри своєї справи. На все життя йому запам’ятався Пекарський Микола Іванович, який викладав на першому курсі малюнок та живопис, і окрім своїх високих фахових якостей, був вельми щиросердою людиною. Дипломну роботу майбутній художник виконував під керівництвом Василя Івановича Єрофєєва, вона мала назву "До свята" й була написана олією. Сюжет простий: дружна родина - мама й двоє діток - ліплять вареники. Звісно, сім’я - тема вічна, й робота сподобалась комісії.

Інститут закінчив в 1970 році - в рік 25-ї річниці Перемоги. Державна комісія, зважаючи на високу підготовку випускників, вирішила кілька молодих спеціалістів послати викладачами в педагогічні училища. Так Микола Іванович потрапив у Златоуст. Місто прийняло якось одразу. Дали кімнату в гуртожитку на вулиці імені Бушуєва. Микола Іванович згадує: "Педагогічне училище тоді розміщалось біля кладовища, в довгому дерев’яному будинку, топилось вугіллям. Класи художньо-графічні знаходились в інтернаті біля трамвайного управління. А в 1978 році училище переїхало в нові корпуси..."

В кінці 70-х Гарус захопився графікою. Він застосовує різні техніки: олівець, вугіль, туш. Відомим художник став завдяки офортам. Роботи, виконані в цій техніці, експонувались на республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках.

Довідка.

З 1971 року Гарус М. І. - учасник усіх міських виставок, з 1975 року - обласних, з 1979 року - зональних: Тюмень (1979), Свердловськ (1985), Курган (1991), Уфа (1997);

- республіканських: Волгоград-1980, Москва-1985, Ленінград-1983,Красноярськ-1983, !985;

- всеросійських: Москва-1979, 1981,1999, 2000;

- міжнародних: Прага-Берлін-1981;

- персональні виставки: Магнітогорська картинна галерея (1985), Челябінська обласна спілка художників (1995).

Роботи художника придбали дирекція виставок художнього фонду РФ (Москва), Челябінська обласна картинна галерея, краєзнавчий музей міста Златоуста.

Значною віхою в творчості Миколи Івановича стала його робота над створенням ілюстрацій до книги видатного поета-драматурга Костянтина Скворцова  "Георгий-Победоносец". Ця книга виготовлена в єдиному екземплярі в художніх майстернях фірми "Лик" в 1997 році й залишається набутком родини художників Лохтачових, власників цієї фірми, знаної не лише в Росії, а й далеко за її межами. М.І.Гарус вже був знаний як художник із  визначним талантом, тому Лохтачови й запросили його для виконання цієї роботи.

В 1980 році Гаруса прийняли в майстерні Художнього Фонду РРФСР міста Златоуста. В ті часи  добрим було те, що молодих художників було кому опікувати. В Правління Худ фонду тоді входили прекрасні митці: художники В.І.Зозуля, Ю.П.Азєєв, талановитий скульптор В.П.Жариков, який у свій час після закінчення інституту за призначенням з України прибув у Златоуст (нині він - Почесний громадянин міста Златоуста).

Для художника Гаруса то був час творчого пошуку, становлення своєї манери. Роботи його завжди відрізняються яскравою індивідуальністю не лише за технікою виконання, але й м’яким - українським - ліризмом, глибиною філософської думки. Пейзажі та натюрморти художника виконані крупними мазками, зі стриманою гамою барв  величної уральської природи. А графічні роботи, натомість, притягують тонко прописаними деталями, оригінальністю композиції, многогранністю образів. В картинах майстра відчувається багатство й масштабність його особистості, упосліджується справжній, самобутній талант визначного майстра з філософсько-поетичним поглядом на життя, природу, на сім"ю і материнство (наприклад, серія "Тиша").

Серед героїв його картин почасти можна розпізнати його рідних - дружину, дітей, самого автора. Родина для Миколи Івановича - основа його життя й творчості. Дружина Валентина Степанівна росла на Дніпропетровщині та Полтавщині, зі школи та в юності виступала на сценах з українськими народними піснями. Вона й тепер любить їх співати в  нашому клубі "Червона калина". Після закінчення факультету мистецтвознавства університету вона завідує художнім відділом краєзнавчого музею в Златоусті. Їх син Максим закінчив мехмат Уральського державного університету, а дочка Дарина ще студентка цього ж вузу, майбутній юрист, обоє живуть в Єкатеринбурзі.

Сьогодні Микола Іванович Гарус повен сил і творчих задумів, багато працює. Він вважає, що кожен художник повинен зберігати власне бачення світу. І якщо навіть він не здобув  своїх "ізмів" у творчості, то все рівно повинен  нести свою інтонацію, свою пісню.

На світлинах: Микола Гарус та його малюнки  "Однополчани." "Зима. Вечір". " Сім"я". Картина “Річка Ай. Ранок” (Це в Златоусті така протікає між горами, тут дуже красива, своєрідна природа: гори, ліси, озера - уральська Швейцарія... Аби ще зима була коротша та літо не таке дощове). Співають його дружина Валентина Гарус та Андрій Беркита.

Микола ДАНИЛЕВСЬКИЙ,

Підготувала Лідія Кобзар-ШАЛДУГА.

Lidiya-Kobzar@yandex.ru