Українці Росії - КОБЗА - Правдива насолода поезії Світлани Антонишин

Правдива насолода поезії Світлани Антонишин

26.10.07, 02:04:22

Члени нашого Клубу української культури були заворожені поетичним словом і класичною музикою у виконанні великих майстрів

Культурний центр обласної наукової бібліотеки ім. Степана Крашеніннікова міста Петропавловська-Камчатського 26 червня 2007 року був прибраний квітами та вишитими рушниками майстрині вишивки Людмили Горай. У центрі - мапа України (дарунок Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000») та прапор України, який подарував генеральний консул України у Владивостоці Данильченко Олександр Петрович, а також плакат з Державними символами України. Під плакатом на столі портрет Івана Франка, книжки Івана Франка та збірка віршів Світлани Антонишин «Падіння скелі». Перед столом, зроблений в кузні Віктором Шаповаловим, підсвічник ручної роботи з трьома свічками. На піаніно, на вишитім рушникові, стоїть статуетка українки та українця в національних костюмах, біля них маленький прапорець та портрет Івана Франка, де написано «Клуб української культури ім. Івана Франка» і горить кругла свічка (символ землі).

У кожного із нас є вищий інтерес – це наша Батьківщина. Не треба шукати національну ідею – вона у нас – це Україна. І що б ми не робили в її честь, в її славу своєю піснею, своїм словом, своєю присутністю, вихованням молодого покоління – це і є національна ідея… Головне, треба добре розуміти, чи неправду це потрібно твоїй душі?! І душа точно скаже чи добре ти робиш. І тільки, коли ти глибоко переконаний, що рух цей мусиш зробити, то сій це зерно, щоб дати поштовх розвитку нового, новій творчості. І що б там не говорили, а в Клубі української культури ім. Івана Франка більшість розмовляють українською мовою, звучать українські вірші, українські пісні, українська класична музика...

Україна-ненька – то біль сердечний і велика сила, що єднає нас. Ми можемо бути різними у політичних поглядах, у способах вираження своєї любові до свого народу, але єдиними у синівському ставленні до України. Хай же Господь допоможе нам у цьому!

Наша зустріч відбулася в переддень Конституції України. Згідно сценарію, в заході, присвяченому цьому святу, прийняли участь Ніна Виговська, Людмила Горай, Світлана Кривуца, Лідія та Анастасія Плюшко, Валерій Кравченко, Едіта Познякова. Заслужений артист Росії Валерій Кравченко розпочав зустріч з музики Миколи Лисенка, адже в цьому році йому виповнилося 165 років з дня народження. А далі учасники сценарію підкреслили, що ми, світові українці, сучасні громадяни незалежної України, повинні чітко усвідомити, що історична символіка є передусім пам'яткою історії українського народу, який проніс крізь віки ідею вільної незалежної держави. Наш обов'язок - свято шанувати державні символи України, бути гідними нащадками "славних прадідів великих".

Ми знаємо, що і гербова відзнака у формі тризуба, і синьо-жовтий прапор мають давнє походження, несуть у своїй суті певну історичну пам'ять, а гімн "Ще не вмерла України..." пройнятий мотивами українського романтизму минулого століття.

Перша частина зустрічі закінчилася «Державним Гімном України», який грав на піаніно Валерій Кравченко, а співали всі учасники зустрічі.

Друга частина зустрічі - це літературно-музична композиція, побудована на віршах Світлани Антонишин «Падіння скелі» з міста Броди на Львівщині. Ці вибрані поезії мені подарував директор видавництва «Каменяр» міста Львова Дмитро Сапіга. Та вірші ці не прості, я до них йшла два роки.

Думаю, що з допомогою таких майстрів музики, як Заслужений артист Росії Валерій Кравченко (піаніно), Заслужений працівник культури РФ Лев Зіневич (скрипка); таких майстрів слова, як Заслужений працівник культури РФ Галина Скрябіна, Надія Сивашенко, ми змогли донести до слухача вірші однієї з найвизначніших постатей у нашій сучасній українській літературі – Світлани Антонишин. Бо після закінчення зустрічі ми ще довго не розходились, всі були, як заворожені СЛОВОМ Світлани Антонишин і класичною музикою у виконанні великих майстрів Валерія Кравченка та Лева Зіневича. Це музика М. Лисенка, Ф. Крейслера, А. Скрябіна, Ф. Шопена, Ф. Мендельсона, Х. Глюка, Ж. Массне. А потім, вже вночі, мені дзвонили і дзвонили, щоб виразити свої враження від зустрічі, яка принесла правдиву насолоду. А мій синок Васильок декілька разів сказав: «Так було гарно, мурашки бігали по тілу…».

Поезія Світлани Антонишин розкриває велич української мови, її неосяжні можливості. Читаючи цю поезію, ми відчуваємо, як ми мало знаємо рідну мову і знову, і знову зачаровуємось її дивними можливостями висловлювати стан нашої душі, нашого буття, описання природи і її вічного руху. Ось один із віршів Світлана Антонишин:

Зоря для голосу й оркестру

А музика вечора так легковажно колише,

Мурашка вчамріла і вчиться у чайки літати...

Маестро, я дуже давно вас хотіла спитати,

Чи янголи в нашому хворому небі ще дишуть.

Маестро, не треба... Мовчіть... Я тихенько поплачу.

Я відповідь знаю: в ній соло холодної скрипки.

Зелений листок, одірвавшись, здивовано скрикнув,

Бо ще не пора. Ще над озером осінь не кряче.

Ще літо заціловує губи цнотливим суницям,

А нам вже у вирій? Прощайте, заблукані душі?

Ту пісню без голосу жоден оркестр не заглушить...