Народ без своїх пісень – не народ, а населення

«Слобожанський Спас» - це міжнародний фестиваль мистецтв, який щорічно проводиться в районному центрі Сватове Луганської області України. Нинішній став вже п’ятим і проходив 30-31 серпня 2007 року.

В Будинку культури, де реєструвався збір його учасників, на столах стояли таблички з адресами регіонів, звідкіля тут приймали гостей – з Луганської, Донецької, Харьківської, Сумської областей. Тут же зустрічали і воронезьких українців з Росії – солістів і творчі колективи з Богучара, Кам’янки, Кантемирівки, Вiльховатки, Розсоші.

На площі збудована і прикрашена відкрита сцена. Але вона – пустотлива. Фестивальні дзвони заграли під дахом залу для глядачiв тому, що все навколо вкрило дощем – то тихим обложним, то зливою, з танцями по калюжам. I нiхто не був в образi на погоду. Дощю вже просили i люди, i земля, втомившись вiд довгої посухи. А спiвалось i танцювалось добре на великiй концертнiй сценi Будинку культури. Под його дахом  розгорнули чудову виставку майстри народних ремесел, митцi.

Голова Сватiвської районної Ради Юрій Гавриленко каже:

– Фестиваль народних мистецтв, талантів є нашою гордістю. Це яскраве і незабутнє видовище. Це одне із найбiльш любих нами свят. Ми говоримо: «Свято». Погодьтесь, життя було б сiрим без запального танцю та нiжної пiснi. Батьки та матерi розумiли, що народ без своїх пісень – не народ, а населення. Вони старались берегти та множити духовну спадщину. А нас i наших дiтей забалувало телебачення, а тепер i iнтернет. «Слобожанський Спас», вважаю, пiдтримує саме тих, в кого живе бажання творити, хто пам’ята, звiдки вiн родом, хто знає i поважає iсторiю та культуру як свого, так i iнших народiв.  Майже п’ятсот чоловiк приймали участь сьогоднi в нашому святi. Це ж добре?! З тридцяти трьох мiст та районiв краю, що колись звався Слобожанщиною, приїхали люди. Щиро вдячний воронезьцям. Люди у вас з Божою iскрою в душi. Спiваку з Кам’янки Василю Панкову в минулому роцi вручили наш головний приз. Попала мені в руки видана в Воронежi книга «Родюча земля». Велике дiло зробили вашi литературознавцi. Ви читачу в Росiї вперше на росiйськiй мовi подарували вiршi та твори видатного українського поета та фiлолога, родом з воронезької Кантемирівки, Євгена Плужника. Повертаєте спадщину iншого слобожанського воронезьця, iсторика Миколи Костомарова.

Зі сцени фестивалю схожi думки казав i редактор газети «Розсош» Віталiй Клімов. Він привiтав його учасників від імені воронезьців.

– Ми в Розсоші готуємо вже сьомий фестиваль Слобідської української культури. Чому? Колись наш край був прикордонням. Козаки з Дніпра і переселенці з півночі обживали степ, охороняли південні кордони Московської держави у складі слобідских полків. Тут навічно переплелись долі росіян і українців. Зараз у нас знову прикордоння, звiсно – вже iнше. Сусiдам, родичям треба жити в злагодi. Допомагають цьому історія, духовна спадщина. Видання книг, організація фестивалів, зустрічей – це і є народна дипломатія. Вона працює на дружбу наших народів.

Клімов подарував для библіотек Луганщини 50 екземплярів альманаху «Слобожанський зошит», виданого по підсумкам минулих в Розсоші фестивалів Слобідської української культури.

Учасники і глядачі «Спасу» жили серед рідних пісень. «Грай, музико, грай» – співав ансамбль з шахтарського міста Антрациту, що в Луганській області. «Ой, за гаєм, гаєм...» – вторила їм Ніна Бринько із сільської Кантемирівки. про «дзвони Київської Лаври» вела мелодію Тетяна Федорівська з Сватового. Зеленіла «Верба» і розквітали «Чорнобривці». Воскресали «Ніч на Івана Купала» і була «Ніч яка місячна». Славився «Кольцовський край».

Не утримався зал при виступі вороніжцiв, разом з кантемирiвською «Провінцiєю» підхопив козачу пісню – «На Уралі, на Кубані», разом з кам’янською «Воронцовою Руссю» заспівав про «Чорноморця». Не позаздриш журі. Які виставляти оцінки, коли всі – в «відмінниках»?!

Воронезьцi зкорили серця. «Зірковою» виявилася пісня ансамблю «Провінцiя» з Олександром Воронкіним. Лауреатами і дiпломантами стали із тої ж Кантемирівки солiстка Ніна Бринько і ансамбль «Слов’яночка», із Кам’янки – ансамбль «Воронцова Русь», збиральниця народних костюмов Ольга Івахненко із села Марченковка Вiльховатського району. Дiпломом за духовне відродження народної культури відмічений редактор газети «Розсош» Віталий Климов.

...Тепло зустрічало и проводжало гостей тихе Сватове, сільського вигляду містечко і район серед годувальників Донбасу.

Дмитро ДЕНИСЕНКО.

Denisenko@kommuna.ru

Додаток:

Герб Сватово утверждён 11 февраля 2005 года сессией городского Совета:

"Герб города Сватово представляет собой серебряный щит, в центре которого изображен подсолнечник, на котором сидит пчела, и лучи солнца на голубом чистом небе. Подсолнечник словно поднимается над синими водами реки Красной, на берегу которой появились первые поселения казаков Изюмского полка, символическим цветом которых был - малиновый. Он и является основой композиции герба. Увенчивает и объединяет между собой все вышеуказанные символы - подкова. С обеих сторон щита изображены золотистые колосья пшеницы. По левую сторону - дубовая ветвь с желудями, по правую сторону - ветвь калины с красными гроздьями. Снизу щита расположенная сине-голубая лента с надписью года образования города. А вверху - название города, синими буквами на белом фоне".

По материалам сайта города Сватово; дополнительная информация предоставлена В.Марковым (г.Санкт-Петербург).

http://heraldicum.narod.ru/ukraine/towns/svatovo.htm