Українці Златоуста прийняли участь в ІІІ міському фестивалі національних культур „Вінок дружби”

На початку вересня в Палаці Перемоги Златоуста пройшов уже ІІІ міський фестиваль національних культур „Вінок дружби”. Голова виконкому курултаю башкирів Дамір Хужин почав свій виступ віршем Мустая Каріма:

Нам с русскими одна судьба дана.

Четыре века в подвигах и славе

Сплелись корнями наши имена...

Тільки сьогодні вже не чотири століття, а 450 років сповнилось з моменту входження Башкирії до складу Росії. Так що фестиваль проходив на честь трьох подій: дня народження нашого міста, 1600-ліття преставлення Іоанна Златоуста й 450-річчя Башкирії у складі Росії.

В фестивалі прийняли участь український клуб „Червона калина”, німецький культурний центр „Фріденталь”, центр башкирської й татарської культури „Нух”, центр карело-фінської культури, вірменська діаспора, слов”янський центр, ансамбль народної пісні „Веретенце” з дитячої муз школи № 2, об’єднання політичних репресованих „Відродження”, де поєднались різні національності.

Як і минулого року, в залі бойової слави були організовані столи для дегустації національних страв, а в сусідньому приміщенні розмістились по периметру гості, уболівальники, друзі. Й зазвучали вірші, пісні, добрі слова про Златоуст, танці у виконанні як старших, так і молодшого покоління.

- Спасибі вам, що зберігаєте й примножуєте рідну культуру, - сказала учасникам від імені адміністрації міста головний спеціаліст управління з культури й мистецтва Наталя Анатоліївна Макунькіна. Ентузіаст і головний організатор свята Лариса Генріхівна Вайцель відкрила фестиваль віршами про Златоуст, надавши слов’янському центрові перше слово. „Слов’яни” виконали свою знамениту пісню „Богатирская наша силушка”, й за ними третьокласники школи № 10 під керівництвом своєї вчительки й керівника слов’янського центру Ізольди Вікторівни Шилової дружно й весело заспівали й розіграли пісню „Козачок”. Такий початок свідчив, що народні національні традиції старше покоління передає у спадок дітям. Щоразу разом з дорослими виступали й діти.

Ніжно й задумливо звучав курай в руках Ратміла Заріпова, а потім під його акомпанемент маленький Владлен Хафізов в білих чобітках та пухнастій шапці виконав башкирський танок. Про красу рідного краю співала Венера Сабітова, і їй підспівували мої сусідки по ряду, вони знали кожне слово народної пісні.

Аплодисменти й квіти отримала відома в місті й далеко за межами області та Росії Христина Худоян. Вірменська група підготувала багато різних номерів, а Сусанна Оганесян не лише читала вірша рідною мовою, а й розповіла, яка прекрасна природа її Вірменії і яка багата її батьківщина вченими людьми.

Мова музики зрозуміла всім. Коли дівчата в жовтих, з оборками, платтях вистукували каблучками в татарському танці, чорноокі вірменські дітлахи не могли всидіти на місці й пританцьовували в такт...

Дружним та великим гуртом виступали українці. Віктор Михайлович Чорнобабенко співав „Черемшину”, й зал дружно підхоплював, бо ніякі політики не зможуть стерти з пам’яті народної ту співдружність російської та української культур, що установилась за віки.

Людмила Миколаївна Лумінен від Центру карело-фінської культури виступала одна (як колись на першому фестивалі Лідія Кобзар-Шалдуга – від українського центру). Це наймолодше об’єднання в місті. Вона виконала дві фінські пісні – одну про батьківщину, а другу – жартівливу, з дуже веселим приспівом, причому без музичного супроводу. „Фріденталь” був представлений групою дітей з недільної школи, які розіграли сценку німецькою мовою. Яскравим був виступ Лариси Вайцель – попурі з німецьких народних пісень, завзятих і веселих, зовсім як у росіян...

Між іншим глядачі потроху й ненадовго відходили до сусідньої зали – й не випадково. Там на них чекало частування, приготоване за всіма правилами національної кухні. Хтось був у захваті від вірменського варення з грецьких горіхів, інші – від українського сала (не якесь там, а привезене з України!) з горілкою, а хтось милувався на великий фасонний каравай слов’янського центру.

Біля прикрашених вишиваними рушниками й іншою національною атрибутикою столів стояли в національних костюмах  жінки й люб’язно припрошували спробувати їх страв.

Майстриня Галія Гильманова розставила піали з башкирським медом, були тут і млинці з начинкою - „костебей”, і солодкий чак-чак. Й усе це – на скатертині, вишитій за звичаєм тільки рослинними візерунками. Столи були такі апетитні, що не доводиться дивуватися, чому під кінець свята на столах і крихот від блюд не лишилося. А в залі продовжувала звучати музика й народні пісні, розучувались колективні танці...

Учасники фестивалю були відмічені грамотами, подяками, подарунками, квітами. Керівникам усіх центрів Лариса Вайцель вручила особливий пам’ятний приз – кружку з емблемою німецького культурного центру...

Фестиваль завершився. Маємо надію, що учасники й глядачі узнали один про одного немало доброго й цікавого. Та в нашому місті мешкає чимало інших національностей, і знайомство з їх культурою зробило б наше життя ще більш багатшим й цікавішим. „А найголовніше – ми хочемо, щоб з дитинства всі дружили, всі доньки й сини уральської сторони прекрасної”, - було сказано в одному з виступів на фестивалі. Це дуже важливі й хороші слова.

На світлинах: Лідія Кобзар-Шалдуга: “Було б свято, а пляшка горілки і все, що потрібно до неї, знайдеться!” “Черемшина” у виконанні Віктора Чорнобабенка полонила весь зал. Тетяна Лапіна, Любов Скороходова, Людмила Подставкіна, Лідія Кобзар-Шалдуга, Андрій Беркита. Тетяна Лапіна, Андрій Беркита з сином Степанком, Галина Куцик, Людмила Подставкіна, Віктор Чорнобабенко, Юрій Філонов, Уляна й Тамара Резерпіни.

Інна ФІЛІПОВА,

„Златоустовский рабочий”,

13.09.2007. 

Lidiya-Kobzar@yandex.ru