В Нижнєкамську членами українського товариства було проведено траурну панахиду по невинно убієнним синам України 

За 337 років, які Україна була в складі Росії, на теренах колишньої країни з'явилось багато пам'яток на місцях, пов'язаних з українцями. Наприклад, широко відомий пам'ятник Кузьмі Мініну і Дмитру Пожарському в центрі Москви збудовано за проектом щирого українця Івана Мартоса. Прикладів таких не перелічити.

Та є й іншого роду пам'ятники. Петербурзькі канали, вириті руками тисяч українців (які там і голови свої склали). ХХ сторіччя додало немало таких пам'ятників, більшою частиною кривавих, під час колективізації та сталінських репресій. Майже весь цвіт української інтеліґенції було виморено голодом і закатовано в таборах. Забувати їх ми не можемо і не маємо права. На те працюють українські організації в російській діаспорі.

В 1999 році проводились траурні заходи по вшануванню жертв сталінських репресій на Левашовському цвинтарі в Петербурзі. Колись то була пустош, на якій було розстріляно тисячи невинно звинувачених людей. Зараз це місце заросло високими деревами, на яких встановлено полички зі свічечками і портретами закатованих. Ідеш по цвинтарю, й неначе всі вони дивляться на тебе з-за дерев, а кістки їх хрущать під ногами, неначе бачиш під шаром землі прострілені черепи з почорнілими зіницями. На невеликій галявині встановлено дзвін, який кожні 30 хвилин нагадує присутнім про ту старшну трагедію. Просто вразив пам'ятник жертвам єврейського народу - дві простерті схудлі долоні з-під землі... Серед тих убієнних сотні кращих синів і дочок України, в пам'ять яких завдяки таким подвижникам, як петербурзький українець Володимир Косенко, і було встановлено дерев'яний козацький Хрест. Неначе простий хрест, без особливого оздоблення, а враження... передати важко! Довгі місяці він стояв перед моїми очима!

В 2005 році в Карелії в урочищі Сандармох було урочисто встановлено пам'ятний Хрест розстріляним на Соловках. Ця подія відбулася завдяки таким людям, як Лариса Скрипнікова, і стала знаковою віхою в житті діаспори.

На початку серпня цього року в Москву було перевезено і встановлено пам'ятний хрест по невинним жертвам репресій на полігоні Бутово.

В ці ж дні, на заклик пані Лариси Скрипнікової, провели урочисто траурну панахиду і в Нижнєкамську в церкві Святого праведного Іоанна Кронштадського. Майже все товариство "Вербиченька" (вільне від відпусток) зібралося, щоб долучитися до такого щемливого заходу. Лише напередодні повернулися з відпочинку діти недільної школи "Лелеки", які набралися в одеській "Молодій гвардії" не тільки здоров'я, морської засмаги та чудових вражень, а пройшли важливий курс навчання мови, історії та культури України. Ще вчора веселі й безтурботні, вранці вони стояли в церкві зі свічечками, спокійні, уважні й сер'йозні.

Я поставив свічку за родину Грушевських-Шамраїв, яку досліджую вже довгий час, і все більше дивуюсь тим втратам, які понесла родина під час безглуздих репресій.

Поставив свічку за родину Миколи Макаренка. Його долю став досліджувати не так давно, але вражений був патріотизмом людини, життя якої також було покладено на той страшний вівтар. Я не знаю чи живий зараз хтось з цієї родини, чи згадує хтось його в Україні, але поки живу, вважаю своїм боргом достойно вшанувати його пам'ять.

Поставив свічку невідомим жертвам табору на острові Свіяга. Нещодавно у мене з'явилася можливість ознайомитися з їх списком, серед них добра частина українських прізвищ. Але ця робота ще попереду.

Поставив свічку і своїм предкам, які постраждали в 1929 році під час колективізації і в 1932-33 роках під час голодомору. В принципі вони також є жертвами радянських репресій. Ми передали скромний товариський внесок на відновлення храму.

Дзвінко лунали в тиші під куполом і глибоко вражали урочисті слова отця Георгія: "... по невинно убієнним синам України". Напевно душі страчених почули нас і прийняли наші молитви. Поки живе пам'ять по людині - живе вона і сама.

На світлині: Символ пам’яті жертв тоталітаризму - Соловецький камінь на Лубянській площі Москви.

Євген САВЕНКО

verbichenka@list.ru