Слово про похресника й друга Анатолія Доценка на 9-й день після його відходу

Ти більше сюди не повернешся...

Не повернуся й я, бо навіщо?

“Жовтий лист”,

Такі слова з пісні “Жовтий лист”, музику до якої написав Володимир Івасюк, наспівуються мені сьогодні 16 липня в 9-й день і похресника й друга Анатолія Доценка.

Невимовний жаль стискає моє серце! Ті в Австралії, хто слухав по радіо Анатолія вістки і політичні коментарі, - у шоку від вістки про заранню ь його. А доля жорстока не рахується з тим, чи людина молода чи старша чи стара...

Інколи навкруги тебе є люди, навіть визначні... Сприймаєш їх, як буденне явище, а коли вони відходять від нас, то лише тоді розумієш, яке вони значення мали для нашого суспільства.

В ті 1980-90 роки, коли почав хитатися і повільно, але впевнено розвалювався Радянський Союз, Анатолій Доценко так би мовити “запряг коні”. І ще як, але на жаль не все вийшло так, якби він хотів.

Несподівана ь, радше вістка про ь Анатолія Доценка викликала шок у його друзів, активістів Українського Молодіжного клубу Москви та Української Молодіжної Асоціації періоду 1988-1990 рр., які тепер мешкають у Києві. Вони в четвер 12 липня ззійшлися і пом'янули його. Між нимибули Володимир Мартинюк, Олексій Степура, Євген Сярий, Сергій Каразій, Георгій Лук'янчук, Павло Жовніренко, який, коли я бувала в Москві, вів сходини зібраної молоді. Прийшли і друзі Доценка, які працювали з ним на Радіо "Свобода"...

”Анатолій був першим серед нас, хто навесні 1990 року публічно, при телекамерах на московських політичних дискусіях з росіянами говорив і відстоював не суверенітет, а незалежність України. Дуже і дуже сумно”, - написав мені Павло Жовніренко.

”Марійка! Прийми щирі співчуття, як хрещена мати, з приводу і Анатолія Доценка. Завжди прикро, коли близькі, знайомі, а тим більше молоді люди відходять із життя. У кожному такому випадку потрібно ще і ще раз задуматись над вічним запитанням - що таке життя і як його слід прожити. Стосовно Доценка, можу сказати, що життя його мало зміст і було наповнене благородством, чесністю і вірністю до свого роду. Маю право про це сказати, оскільки читав його спогади з короткого, але наповненого небайдужості служіння своєму народу. Земля йому пухом!” – написав мені мій друг Михайло Ярема з Івано-Франківська. Він недавно з Сіднею повернувся в Україну і один з небагатьох читав спогади Анатолія.

А мені у вухах бринить пісня:

Відлітали журавлі від хати,

Глянула у слід старенька мати,

Ой, журавлики, скажіте,

Де ще гинуть, материнні діти?

Висловлюю всім, хто відізвався з теплими словами про Анатолія, сердечну подяку. Передаю це родині Толі...Заплакані мати, батько, дружина сприймають ще всі події, як у поганому сні!

До 40 дня від і Анатолія в мене будуть переписані його цікаві, цінні спогади, для публікації! Вірю, що вічну пам’ять про небуденно цікаву, здібну й заслужену Людину, збережемо ми вічно у його писаннях!

Марічка ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН,

Сідней

mczyhryn@bigpond.net.au

Додаток:

Сайт “Майдан”: “Анатолій Доценко пішов у вічність...”

7 липня у Москві на 43-му році життя обірвалося життя журналіста і патріота України Анатолія Доценка. Помер видатний український журналіст, кореспондент "Німецької хвилі" Анатолій Доценко. Виходець з шахтарського краю (народився 2 квітня 1965 р., на хуторі Котовський Луганської області), він все життя працював на благо України і ніколи не боявся говорити на гострі теми та озвучувати правду.

Його ь стала великою втратою для всіх українців. Анатолій завжди був голосом, який через радіостанцію "Німецька хвиля" повідомляв правду про події у Росії, роблячи це з українських позицій

Анатолій Доценко прийняв активну участь у політичних подіях кінця 80-х і 90-х років, коли Україна виборювала свою незалежність. Він був переконаним демократом, безстрашним громадянином. Анатолій Доценко став першим московським кореспондентом "Радіо Свобода", де озвучував всі найгостріші політичні та релігійні питання того часу. В дні розпаду Радянського Союзу його можна було побачити на всіх політичних акціях як в Москві, так і в столиці України. Його московська квартира наприкінці 80-х перетворилася на своєрідний центр українства в Росії. Сюди приходило багато відомих діячів українського руху, зокрема Вячеслав Чорновіл, Степан Хмара, майбутня перша леді України Катерина Чумаченко.

Анатолій був яскравою особистістю, наділеною дивовижною енергією, працездатністю, чудовим гумором, особливо відчутний у живій у розмові. Таким ми запам'ятаємо його, нашого друга і колегу. Свою діяльність він спрямовував на розвиток української культури, освіти та духовності як в Росії, так і в Україні. Його коштами закупили підручники для учнів Севастополя.

Наприкінці 1990 року Анатолій переїхав до Києва, де продовжував працювати в якості журналіста радіо “Свобода” та тодішньої незалежницької української преси. Після отримання Україною незалежності Анатолій планував оселитися і жити в ній. Він одружився та придбав квартиру у Києві. Однак "нова", але надалі прокомуністична українська влада неприязно поставилася до нього. Анатолій у приватних розмовах скаржився на тиск з боку співробітників СБУ, які вимагали від нього надавати інформацію … про його близьких друзів і колишніх радянських дисидентів Чорновола, Горинів, Хмару. Після відмови Доценка, йому , в кращих традиціях "радянської школи" почали створювати проблеми та неприємності. Найдошкульнішими з них стало багаторічне затягування у наданні українського громадянства. Врешті решт його дружині, етнічній українці, яка народилася у Казахстані, на третьому курсі навчання у Київському політехнічному інституті, відмовили у продовженні цього навчання на підставі того що вона на той час також ще не мала українського громадянства.

Через відсутність українського громадянства, а відповідно і закордонного паспорту Доценко не зміг скористатися пропозиціями кількох престижних вузів Європи та США, які на початку 90-х років запрошували його для навчання і стажування. Аби мати змогу виїжджати за кордон, Доценко був змушений повернутися до батьків у Москву, щоб отримати хоча б який не будь паспорт (Росія видає свої паспорти без зайвих вагань). А їздити за кордон йому було необхідно з професійних потреб, оскільки він працював кореспондентом Радіо "Свобода", "Німецькогї хвилі", радіо Австралії.

В Москві Анатолій продовжував працювати на радіо "Німецька хвиля", надалі був активним учасником російського демократичного руху. Особливе невдоволення тамтешніх властей викликала його активна діяльність у "Чеченському інформаційному центрі" - як в часі найзапекліших подій російсько-чеченської війни, так і після цього.

За свідченнями його друзів, Анатолію Доценку неодноразово погрожували за його професійну діяльність. Маючи добре здоров'я, він приблизно півтора роки тому несподівано захворів і помер в результаті швидкого розвитку хвороби. Його ь у розквіті творчих сил залишає нам важкі, не розв'язані питання і сумніви, на які отримати відповідь у найближчій перспективі очевидно не вдасться.

Прощання з Анатолієм Доценком відбулося у середу 11 червня о 10 годині ранку у Москві в морзі за адресою: вул. Судакова, 15 (станція метро "Любліно"). О 10.40 ранку його відспівали у церкві Домодєдовського цвинтаря.

Майдан-ІНФОРМ

12-07-2007

http://maidan.org.ua/static/news/2007/1184255878.html