Як на Хрещатику і у Брукліні забезпечують працевлаштування громадянок України за океаном

Як потрапляють нашi люди до Америки? Виграють ґрiн-карти в лотерею, приїздять у гостi й залишаються тут назавжди, змiїними стежками по пiщанiй пустелi через кордон із Мексикою i заснiженими — через американсько-канадський, долаючи страх і небезпеку, пробираються до благословенної країни, де знайдуть, як їм здається, достаток, спокiй i омрiяне щастя. Але є ще безлiч шляхiв, про якi ми навiть не здогадуємося.

Днями зателефонував один наш читач iз сонячної Флориди і заявив: “Ось ви пишете, що нинi Америка вихiдцям з України не дає полiтичного притулку, а я з родиною такий притулок дiстав i маю тепер усi папери. Спитаєте, як? Як греко-католик! Річ у тім, що давно, коли iснував Радянський Союз, українцi Америки добилися, щоб до поправки Лаутенберга додали положення, що Америка надає притулок не тiльки радянським євреям i представникам протестантських сект, а й українським греко-католикам. Так-от, наївнi американцi й досi думають, що греко-католики — це гнана в Українi релiгiя, а тому ще й досi надають їм притулок. А ви кажете, що не можна дiстати”. Вiрю, що все справдi так i є. Американська бюрократична машина може видавати ще й не такi сюрпризи.…

Лихий нинi для України час. Сотнi тисяч її не найгiрших синiв i дочок шукають будь-якої можливостi, аби вирватися з лабетiв злиднiв та безнадiї. Одним вдається обдурити американських консулiв i наговорити їм байок про переслiдування в Українi греко-католикiв. Iншi шукають можливостi виїхати на Захiд через одруження. Часто зi збоченцями рiзних мастей або з особами, якi годяться їм у дiди. Але бiльшiсть шукає щастя в конторках, на фасадах яких висять оголошення: “Забезпечуємо документами на право жити й працювати у країнах Заходу”. Таких офiсiв у мiстах i мiстечках України нинi як грибiв пiсля лiтнього дощу. Сидять там респектабельнi особи, якi намагаються пiдловити легковiрних на свої гачки.

Передi мною сидить маленька змарнiла жiночка. Оповiдає про свої ходiння по муках, якi почалися з одного такого офiсу з багатообiцяючим оголошенням на дверях. Нинi агенти Федерального бюро розслiдувань ведуть слiдство, а тому називати героїв i антигероїв цiєї детективної iсторiї не можна. Тож дамо їм iншi iмена. Вiкторiя (так назвемо нашу героїню) приїхала до США як… громадянка Чехiї. В аеропорту iменi Кеннедi її паспорт на iм’я Мартiни Фiалової чиновник прикордонної служби проштампував швидко, навiть не глянувши на неї.

Пiзнiше, зрозумiвши, в якi тенета потрапила, вона розкриє американським слiдчим механiзм дiяльностi злочинної фiрми, яка “гарантує забезпечити всiх охочих необхiдними паперами”. Спочатку аферисти скуповували закордоннi паспорти з дiйсними багаторiчними вiзами. Як правило, люди, якi зголошувалися продати їм свої документи, до Америки лiтали лише раз i бiльше туди найближчим часом навiдуватися не збиралися, але мали вiзи на 5 або й на 10 рокiв. За кiлька тисяч доларiв такий паспорт викуповувався, а потiм за допомогою сучасної комп’ютерної технiки в нього вклеювалася фотографiя iншої людини. Однiєї з тих, хто бажав скористатися послугами “фiрми”. Паралельно до українського закордонного паспорта вклеювалася “липова” вiза. Клiєнт, таким чином, при виїздi з України показував українським прикордонникам український закордонний паспорт, а ті не перевiряють справжності американської вiзи по комп’ютеру, а лише дивляться, щоб така вiза була. А вже в Нью-Йорку пред’являв iнший, де було пiдроблено фотографiю, але вiза, яку неодмiнно перевiряють американці через єдину базу даних, була справжньою, з вiдповiдними на нiй шифрами й кодами.

Паспорти з багаторiчними вiзами аферисти скуповували не тiльки в країнах колишнього СРСР, а й усього колишнього соцтабору. Тому часто Марiя Коваль ставала в Америцi Гражиною Брильською, а Оксана Гончаренко — Стефанiєю Попеску. Павутиною аферистiв було охоплено багато мiст i мiстечок України. З охочими укладали угоду: ми вам — паспорт зi справжньою вiзою, ви нам — 17 тисяч доларiв за послуги. З тими, хто не мiг вiдразу розплатитися (а таких була бiльшiсть), домовлялися по-iншому. Обiцяли, що їхнi люди зустрiнуть бiдних клiєнтiв в Америцi, працевлаштують i дадуть можливiсть вiдробити борг. Але вже не 17 тисяч, а з 4-вiдсотковою надбавкою.

Вiкторiя розповiдає менi, що аферисти були зацiкавленi в тому, аби борг вiддавався якомога довше. У такий спосiб вони викачували з людей бiльше грошей. Iнколи 17 тисяч перетворювалися на 20, 25, а то й 30. Для гарантiї, що раби вiдроблятимуть, у них забирали паспорти й жорстко стежили за рiдними й близькими, якi залишилися в Українi. Того, хто ремствував, били й попереджали: “Будеш плигати, зґвалтуємо доньку або вб’ємо матiр”.

…Грошi текли рiкою. Слухняних, переляканих, зацькованих рабинь із України (аферисти волiли мати справу лише з жiнками, побоюючись чоловiчого бунту) представники “фiрми” зустрiчали в аеропорту iменi Кеннедi в Нью-Йорку, везли в свою бруклiнську “нору”, де на одному матрацi спало по три жiнки, швидко влаштовували на будь-яку роботу й починали “доїти”. Але терпiти наругу далi Вiкторiя не змогла — пiшла до нью-йоркського офiсу ФБР i все розповiла. “Я не з метою помсти це зробила, — каже вона. — Я своє давно вiдробила й працювала вже тiльки на себе. Менi було шкода тих нещасних жiнок з України, над якими знущалися. Мамка (так називали головну репрезентантку злочинної контори в Бруклiнi) вимагала вiд своїх головорiзiв тримати рабинь у покорi й страху, безжально караючи за будь-якi порушення встановленого порядку”.

Не вiриться, що таке можливе в цитаделi свободи й демократiї, коли надворi ХХI сторiччя. Запитую, хто вони, цi мамки? — Вона приїхала до Америки, — каже Вiкторiя, — дуже давно. Щоб отримати статус бiженки, розповiдала в американському посольствi байки про переслiдування євреїв. Тодi, скориставшись поправкою Лаутенберга, до Америки виїздили сотнi тисяч радянських євреїв. Серед них була й вона. Прибувши до Нью-Йорка, почала шукати способи збагачення за рахунок iнших. Але минали роки, а жаданi мiльйони обходили її кишеню стороною. Надто багато наїхало до Америки таких самих “бiженцiв”, i надто велику конкуренцiю вони складали. Зоряний час настав для мамки, коли Америка зачинила свої кордони на замок. Вона швидко збагнула, що на бажаннi людей будь-якою цiною потрапити до Америки можна добре заробити. Знайти “однодумцiв” в Українi було неважко. Ще легше виявилося ловити в тенета клiєнтiв. Для налагодження “бiзнесу” мамка набрала штат працiвникiв i в Бруклiнi. Вони зустрiчали клiєнтуру в аеропорту, вибивали з неї грошi, тримали всiх у покорi й стежили, аби не говорили зайвого.

Федеральне бюро розслiдувань США лише почало розплутувати страхiтливу павутину. Представник мамки в Києвi, якого прийшли арештовувати, безслiдно щез. Лише в Нью-Йорку вдалося затримати найближче мамчине оточення. Без сумнiву, iншi дiйовi особи цього детективу ще гуляють на волi. З’ясувалося, що в злочинний бiзнес були втягнутi працiвники Бориспiльського аеропорту. Саме вони вручали клiєнтам паспорти зi справжнiми вiзами й пiдробленими фотографiями безпосередньо перед посадкою в лiтак. У такий спосiб “фiрма” перестраховувалася, побоюючись, що ще до посадки пiдробленi документи можуть виявити митники.

Я дивлюся на цю заплакану маленьку беззахисну українську жiночку й подумки запитую себе: “Чи назвуть колись справжнiх винуватцiв цiєї великої трагедiї, яка покалiчила долi мiльйонiв українцiв і українок?! Чи знайдуться прокурори, якi посадять на лаву пiдсудних не тільки мамку, а й тих, хто сприяє їй i таким, як вона, знущатися над нашими людьми?”

Навряд чи скоро дочекаємося. Перед написанням цiєї статтi я зателефонував приятелям до Києва i попросив їх з’ясувати, чи iснують i далi в українськiй столицi “фiрми”, якi “забезпечують документами на право жити й працювати в країнах Заходу”. Вiдповiдь не забарилася: “На кожному кроцi”.

На світлині: Американська Свобода не для всіх.

Валентин ЛАБУНСЬКИЙ, 

США

http://www.slovoprosvity.com.ua 

2.06.2007