Про нащадка Кобзаря – кінематографіста, учня Олександра Довженка, колишнього в’язня ГУЛАГу і фронтовика та його сина – художника і поета

В краєзнавчому музеї міста Єсентуки Ставропольського краю є невеличка експозиція, присвячена творчому та фронтовому шляху одного з мешканців цього міста - Григорію Тимофійовичу Шевченку. Тисячі курортників проходять через музей щороку, але далеко не всі знають, що ця людина є... нащадком великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка.

Нещодавно я випадково потрапив у курортні місця Мінеральних Вод, і так само випадково дізнався про Григорія Шевченка, - колишнього в’язня ГУЛАГу, корінного українця. Григорій Тимофійович родом з села Кирилівка - того самого, яке тісно пов’язують і біографічно, і життєво з Тарасом Григоровичем Шевченком. 

Як виявилося пізніше, це не випадковість: Григорій Тимофійович - правнук Кобзаря, продовжувач роду кревного поетового брата Микити Григоровича Шевченка. Навчався у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, там же успішно опановував кінематографічне мистецтво. І саме у вузі здібного студента помітив... сам Олександр Довженко, який забрав його до своєї операторської групи. А незабаром Григорія Тимофійовича раптово арештували. Потім були мордування, і суд "трійки" визначив йому подальшу долю - в ГУЛАГу. Вже після "відсидки" він назавжди поселився в Єсентуках. 

Тут і народився його син В’ячеслав Григорович Шевченко. Закінчив авіаучилище, але набута професія інженера з електронного обладнання його не приваблювала, і він працює то газетярем в далекому Казахстані, то на Камчатці, то на Таймирі. Саме там почав писати вірші і малювати... 

Тільки 1986 році В’ячеслав повернувся додому й у Ставропольському книжковому видавництві видав свою першу книгу поезій під назвою "Міст". Згодом він навчався у Москві на вищих літературних курсах, де писав вірші та музику, поеми та духовну прозу. А незабаром його прийняли до Спілки письменників Росії та України. На Батьківщині прапрадіда В’ячеслава Шевченка цінують як перекладача творів Кобзаря та Василя Стуса. Видавав він на Кавказі і свою газету, але конфлікт з місцевим міліцейським начальством закінчився для нього величезним штрафом, який і поклав кінець виданню.

Біля одного з бюветів мінеральних вод у Єсентуках я й познайомився з В’ячеславом Григоровичем - художником, поетом і просто талановитою людиною. А відбулося це при досить цікавих обставинах. Серед виставлених на продаж картин, які пропонують відпочиваючим місцеві художники, найколоритнішими, найцікавішими були твори, підписані "В.Шевченко". Пригадалася експозиція у міському музеї, яка презентувала життя та творчість вже покійного Григорія Шевченка... "Так тож мій батько", - відповів В’ячеслав. 

А потім, вже під час зустрічі з активістами українського товариства "Ятрань", що діє у П’ятигорську, я дізнався про те, що в сім’ї праправнука Тараса Григоровича і досі зберігається унікальна реліквія - розширене видання "Гайдамаків". Саме цю дорогу книгу, яка передається з покоління в покоління, В’ячеслав Григорович продемонстрував у П’ятигорському краєзнавчому музеї на виставці "Українці на Кавказі". 

Тоді ж В’ячеслав Григорович, виступаючи перед своїми земляками, повідав, що раніше в сім’ї його батька зберігалась ще одна реліквія - томик "Кобзаря", виданий ще за життя автора, Тараса Шевченка. Той "Кобзар" пройшов дорогами Другої світової війни і десь загубився. "Батько за ним дуже сумував", - розповідав праправнук поета.

Але чи не найбільше В.Шевченко пишається своїм знайомством з нащадком видатного російського поета Михайла Лермонтова. Зустріч їхня відбулась у П’ятигорську під час Лермонтових днів, на які організатори свята запросили далеку родичку великого росіянина, яка зараз живе в Шотландії. Ось так зустрілись прапра...внуки двох геніальних пророків, які надзвичайно вплинули на долю двох великих народів - українського та російського. 

Вивчати мову своїх предків В’ячеславу Шевченку довелось самотужки, поза освітніми закладами. Певною мірою у цьому йому допомагав батько. А прочитавши і "Кобзаря", і класику української літератури, він зробив остаточний вибір. То, мабуть, гени, - він став пропагандистом Шевченкового слова в Росії. "Я пішов шляхом батька, який також все життя, навіть на чужині, намагався нести людям Тарасове слово…" - говорить він. 

А нещодавно у В’ячеслава Григоровича вийшла друком книжечка - переклад Кобзаревої поеми "Кавказ", яку видав Оренбурзький інститут імені Тараса Шевченка. Окрім цього, він продовжує перекладати поезії Василя Стуса. І переконує: якщо твори Т.Шевченка в народі називають "Євангелієм від Тараса", то й вірші В.Стуса - це справді "Страсті по Вітчизні". 

І ця переконаність допомагає йому зараз реалізувати ідею - дати російському читачеві повного "Кобзаря" саме в своїй інтерпретації. Словом, - Тарас Шевченко від В’ячеслава Шевченка, творчість прапрадіда у перекладі праправнука.

На знімку: Нащадок Кобзаря, правнук по лінії брата Микити - Григорій Тимофійович Шевченко.

Василь СОКОЛЕНКО,

Київ-Єсентуки-Київ

"Не будь байдужим!"

http://www.nbb.com.ua/index.php?id=14&tx_ttnews[tt_news]=727&tx_ttnews[backPid]=12&cHash=270092318b