Про Почесного громадянина Златоусту, автора міського герба Володимира Жарикова

За планом Володимир Павлович Жариков повинен був народитися в Путивлі, адже це місто - батьківщина всіх його дідусів і бабусь. Але доля розпорядилася по-своєму, закинувши його майбутню маму Тетяну Василівну Жарикову в Сумську область на Україну.

Народився Володя 18 листопада 1931 р. у стародавнім місті Конотопі. З дитинства його тягло до гарного. Так подружився з місцевим художником Зимовцом Василем Микитовичем, до якого часто навідувався, а потім все життя підтримував зв'язок. Великий вплив на формування майбутнього майстра зробив і рідний дідусь, знатний коваль: кував огорожі, балкони, хрести ажурні з розами. Любо глянути!

По закінченні семирічки Володя виїхав у Київ, де вступив до художнього училища на керамічне відділення. Училище знаходилось  в Києво-Печерська Лаврі, там же був гуртожиток для учнів, а поруч розташовувався готель для прочан, що приїжджали до святинь. У Лаврі ж працювали керамічні й ткацькі майстерні, альфредодекоративне відділення. Учився формувати глину, а у вільний час розвантажував баржі, щоб заробити на хліб. Було важко, ким тільки не працював Володимир, але училище не кинув і закінчив його із червоним дипломом.

Після училища  виїхав з молодою дружиною Вікторією в Харків, де поступив до інституту на скульптурне відділення. Шість років навчання пролетіли швидко. Для дипломної роботи Жариков вибрав тему «Материнство». У ті роки ця тема не була популярною, але саме його скульптуру тоді - єдину, відлили, і вона дотепер знаходиться в Харкові в Будинку материнства й дитинства.

По закінченні інституту викликали Володимира Павловича на комісію й запропонували п'ять міст: Липецьк, Караганду Якутськ, Магнітогорськ і Златоуст, і дали подумати днину. У цей же день відбулося чаювання у викладача Ірини Мельгунової.  В Ірини Михайлівни був великий столовий комплект з мельхіору з оздобленими ручками, виготовлений в Златоусті. Вона напутствувала: «Я рада, що вам, Володимире, запропонували Златоуст. То - місто майстрів, там красиво...»

У Златоуст приїхали Жарикови в 1958 році. Гори Таганай й Уреньга вразили їх сильно. Одним з перших до них прийшов директор краєзнавчого музею Михайло Косиков, поздоровив із приїздом і замовив перший пам'ятник - загиблим червоногвардійцям (відлитий у Шматі).

«Урал ні калачами, ні бубликами нас не зустрічав. Жити було ніде. Усі лише обіцяли», - згадує майстер. - «Так ми бігали по цих горах, поки не знайшли куток на вулиці Геппа. Холодище, печі погані. Сина Павлушку із дитсадка приведеш, а в будинку кути снігом промерзли». Але не злякалися Жарикови труднощів, прижилися.

Потім були роботи чисто оформлювальні,  для інтер'єрів. Зробив Володимир Павлович напівфігуру Петра Аносова в індустріальному технікумі, що згоріла у вогні. Звертався й пізніше до Аносова, але краще тієї не вийшло. Оформляв вестибюлі й сходові клітки, а коли не було роботи, їздив у Казахстан, де робив плакати з техніки безпеки.

Пізніше Володимир Павлович Жариков створив: пам'ятник засновникові Златоустівської гравюри на сталі І.М. Бушуєу; портрети сталеварів А.Сайфулліна й А.Петракова; силуетну композицію «дорожній знак Златоуст»; декоративну скульптуру «Крилатий кінь» (біля головпошти); розробив герб Златоуста. Він також автор скульптури «Скорботна мати» і пам'ятника Івану Неплюєву (Троїцьк) - першому губернаторові Оренбурзької губернії.

Останнім часом скульптор Жариков всі частіше звертається до духовної теми: ним створено пам'ятник святому заступникові нашого міста - Іоанну Златоусту, а в майстерні красується чудова скульптура Божої Матері й барельєф з ликом Ісуса Христа, підготовлений до випалу.

За що б не брався майстер - робив усе на совість, з любов'ю. Тому, напевно, його роботи одержали чималу популярність. Нещодавно в Златоусті відбулася велика персональна виставка  Володимира Павловича, присвячена його 75-річчю.

Микола ДАНИЛЕВСЬКИЙ.

Lidiya-Kobzar@yandex.ru

Златоуст-2007