Про творчу зустріч у літературної вітальні з відомим російським поетом Володимиром Бояриновим

Доброю традицією Бібліотеки української літератури в Москві стали творчі зустрічі з письменниками та перекладачами, котрі працюють на ниві російсько-українських культурних зв'язків. 16 травня в гостях у читачів БУЛ побував відомий російський поет, заступник голови Виконкому Міжнародного співтовариства письменницьких спілок, перший заступник голови правління Московської міської організації Спілки письменників Росії Володимир Бояринов. Володимир Георгійович ознайомився з  історією створення й  роботою Бібліотеки, а також з виставленою в її стінах експозицією картин художників-учасників Великої Вітчизняної війни. Відбулося його знайомство з новим директором установи Н.Г. Шаріною.

А потім у Великому залі на Трифоновській, 61 тривала мало не тригодинна творча зустріч із письменником, присвячена презентації укладеногоним збірника "Загулял казак" (жартівливі народні пісні, байки, співомовки, вірші класиків української літератури в перекладах російською мовою). Ця книга, видана нещодавно Московським відділенням Літературного фонду, постала як плід багаторічних творчих зусиль перекладача, який глибоко вивчив скарбницю українського народного й літературного гумору, чимало зробив для його популяризації в Росії.

Ще в 1992 р. Володимиром Бояриновим була укладена по-своєму унікальна антологія "Веселий ярмарок", що представила в гарних російських перекладах широку панораму української гумористичної й сатиричної поезії — від народних переказів і жартівливих пісень часів Запорізької Січі до кінця ХХ століття. Книга побачила світ у московському видавництві й відразу ж, незважаючи на багатотисячний тираж, стала бібліографічною рідкістю. Тому черговий збірник  — "Загуляв козак" —  якщо й сюрприз, то досить довгоочікуваний.

Читачам було цікаво дізнатися, звідки в російського поета настільки зворушлива прихильність і глибоке проникнення в  непростий світ української сміхової  та пісенної культури. "Найзворушливіші  моменти моїх творчих роздумів пов'язані з українськими піснями..." — зазначив на початку свого виступу поет. Виявилося, що, як і в багатьох росіян, у Володимира Бояринова є й українських корінь, серед його предків — наддніпрянські хлібороби, які виїхали на початку минулого століття до Сибіру "піднімати цілину" у рамках тодішніх столипінських реформ. Звідси, а ще  звісно від  професійної письменницької небайдужості — інтерес до української  культури й, напевно ж, на генетичному рівні — глибоке відчуття  спорідненої мови. А вже тяжіння до веселого жанру — в самій природі світлого ліричного обдарування Бояринова.

Аудиторія чуйно вслухувалася в  іскрометні тексти народних жартівливих віршів і пісень, притч і байок Евгена Гребинки, Якова Щоголіва, Степана Руданского, Івана Франка, Володимира Самійленка, Лесі Українки, Миколи Вороного, Олександра Олеся, які майстерно озвучував у своєму перекладі російський поет, і, здавалося, люди на мить забували про самий факт їхньої перекладацької інтерпретації: настільки органічно відтворена в них первозданність оригіналу. Найдопитливіші (а в залі перебували й літературні критики) не втрималися від того, щоб зрівняти тексти першоджерела й перекладу (благо, з нагоди презентації Бібліотека влаштувала виставку книг перекладених українських авторів) — але, на жаль, причепитися було зовсім ні до чого!

Безсумнівною творчою вдачею назвав збірку “Загуляв козак” відомий поет і журналіст донбасівець Євгеній Нефьодов (відомий зокрема й як перекладач поезії Бориса Олійника), ветеран Великої Вітчизняної війни.

А завершився вечір українського гумору чудовим концертом "Весела пісня з України", що його влаштувало артистичне агентство "Эвридика" під керівництвом лауреата міжнародного конкурсу,  співачки Лариси Білан, і роздачею письменницьких автографів, що ними укладач і перекладач збірника "Загулял казак" щедро обдарував читачів Бібліотеки української літератури.

А вже в якості одного з керівників міжнародних і московської письменницьких організацій Бояринов у бесіді з ведучим літературної вітальні БУЛ, заступником директора Віталієм Крикуненком висловив подяку Бібліотеці за постійну роботу в царині збереження й розвитку російсько-українських літературних зв'язків і зацікавленість шодо подальшого розвою співробітництва БУЛ з Міжнародним співтовариством письменницьких спілок і Московською міською організацією Спілки письменників Росії.

Володимир ГІРЖЕНКО. 

Додаткові матеріали:

Язык до Киева и Казани

Младенцы из хвостов и татарские джигиты

Владимир Бояринов. Семьдесят языков. – М.: Союз писателей-переводчиков, 2006, 132 с.

Владимир Бояринов. Золотая арба.– М.: Союз писателей-переводчиков, 2006, 76 с.

Владимир Бояринов. Загулял казак. – М.: Союз писателей-переводчиков, 2006, 88 с.

Поэту Владимиру Бояринову (р.1948) заниматься переводами «положено по чину»: он заместитель председателя исполкома Международного сообщества писательских союзов. Хотя переводы с бурятского, украинского, татарского и других языков он делает не по долгу службы и корысти ради (сейчас это не очень прибыльно – не чета советским временам), а из любви и интереса. Недавно вышло сразу несколько книжек – тоненьких, внешне неброских, но в данном случае закон соответствия формы и содержания дает сбой.

К примеру, сборник «Семьдесят языков», включающий бурятский фольклор и стихи современных бурятских поэтов, открывается воспоминаниями о... Юрии Кузнецове. Когда-то Бояринов, работая под его началом в редакции литератур народов РСФСР издательства «Современник», перевел рукопись бурятского поэта Лопсона Тапхаева. Один перевод из нее сделал сам Кузнецов: «...Дома нету ни зги, ни просвета,/ И на улице тоже темно./ Тьма души – как особая мета,/ ни стереть, ни уйти не дано./...» А поскольку на титуле стояло «Перевод с бурятского Владимира Бояринова и Юрия Кузнецова», это послужило поводом для спора «чьи переводы лучше?» Что ж, можно и сравнить – в «Семидесяти языках» Лопсон Тапхаев представлен в основном пейзажно-философской лирикой: «Росным утром/ И при свете дня/ На ковыльных травах,/ По-над степью/ Стать моя/ И моего коня/ Неразлучны/ с нашей общей тенью...»

Есть в книге сказки, собранные и обработанные Бояриновым, – «Козий Хвост», «Старик Молонтой», «Лисица-сваха»... У бурятского фольклора немало общего с европейским: в «Козьем Хвосте» младенец растет, как князь Гвидон, «не по дням, а по часам». Однако «западные» малютки имеют, как правило,человеческое происхождение. Или растительное – как Дюймовочка из бутона. А у бурятов можно родиться от оторванного хвоста: «Кинулись они в правый угол и увидели в щели под юртой, куда старик козий хвост засунул, маленького ребеночка» – вот оно как!

«Золотая арба» построена по тому же принципу – татарские народные сказки плюс переводы современных поэтов Ильдара Юзеева, Рустама Мингалимова, Заки Нури. Сказки – не просто ложь, а добрым молодцам урок. У многих слово «джигит» ассоциируется с горячими людьми с Кавказа, но есть и татарские джигиты. Одному из них даже историю посвятили – «Ленивый джигит».

Хотя языки ведут переводчика не только на восток, но и на запад. До Киева. «Загулял казак» – сборник украинских «народных песен, басен, спивомовок (анекдотов в стихах. – Г.З.), стихотворений классиков литературы». Классики – из позапрошлого века: Леся Украинка, Левко Боровиковский, Степан Руданский (которого считают родоначальником жанра спивомовок). Вот сам Руданский: «Спрашивали казака:

“Есть на то причина,

Что обрита голова,

Лишь торчит чуприна?»

А причина такова:

«Как в сраженье сгину

Ангел понесет меня

В небо за чуприну”...

А вот спивомовки народные:

«И соха в земле,

И волы в ярме,

Так зачем у молодого

Молодуха на уме?

Не чесалась она

И не мылася,

Так зачем мне, молодому,

Полюбилася?»

Так и хочется их петь. Лучше хором.

Глеб ЗАВАРЗИН.

http://exlibris.ng.ru/koncep/2007-02-22/10_yazyk.html

Бояринов Владимир Георгиевич,

Поэт, переводчик, генеральный директор Московской городской организации Союза писателей России

Телефон. 291-93-27.

Дата и место рождения. 4 июля 1948 г., с. Солдатово Восточно-Казахстанской области.

Образование. Высшее. Литературный институт им. А.М. Горького.

Карьера. Владимир Георгиевич – автор 12 лирических стихотворных сборников, свыше трех десятков книг для детей, более 40 переводных книг с языков народов СССР. Известен как собиратель, обработчик и издатель детского фольклора. На протяжении многих лет – редактор и руководитель редакций в издательствах «Современник», «Советская Россия», «Столица», «Ключ», «Тили – бом».

Владимир Бояринов – лауреат многих престижных литературных премий.

За многолетний плодотворный труд в литературе отмечен Почетным званием «Заслуженный работник культуры РФ», награжден медалью «За укрепление боевого содружества», множеством общественных и ведомственных наград (в том числе орденом Петра Великого и орденом «За служение искусству»).

Примером в жизни считает талантливых творческих людей, несущих в себе искру Божественности. «Божественность – она неоспорима, но и неподражаема», – поясняет Владимир Георгиевич.

Судьбоносный момент – 1973 год. Тогда Владимир послал свои стихи на творческий конкурс в Литературный институт им. А.М. Горького, получил приглашение в Москву и успешно прошел вступительные экзамены.

В литературе, музыке, искусстве ценит классические произведения.

В одежде придерживается строгого стиля на службе, и спортивного – в быту.

Лучшим подарком считает выход в свет своей новой книги.

Хобби. Шахматы.

Мечта. «…И крапивой можно париться

С прибауткой: «Как в раю!», –

Только бы вовек не стариться,

Жить и жить в родном краю!»

Кредо. «Терпение для таланта – второе мужество».

http://www.csn-media.ru/galery.php4?rubric=167&start=17&skin=known

На світлині: Володимир Бояринов.