Думки вголос напередодні спільного засідання Рад ФНКА «Українці Росії» і ОУР

Згадую, як я побувала на засіданні Консультаційної ради, яка скликається за ініціативою сектора по зв’язкам з громадськістю при адміністрації Мурманської області. Питання порядку денного були різні. Щодо мене, то моя присутність на цих засіданнях окреслена тими аргументами, що і моїм однодумцям, членам Національно – культурної автономії українців Мурманської області, яку я очолюю з 1997 року, потрібно бути в курсі справ і новин які відбуваються в площині культурних міжнаціональних відносин нашого міста. Серед присутніх на цих засіданнях буває дуже багато цікавих і приємних людей, керівників інших національно – культурних об’єднань, з якими наша Громада в приятельських і творчих стосунках.

Вертаючись до теми написання цього допису перш за все хочу зазначити, що одне з питань порядку денного сьогоднішнього засідання виглядало так: «2. Сообщение о совещании представителей региональных общественных организаций “Этническое и религиозное многообразие – основа стабильности и развития российского общества”, проведенном Общественной палатой РФ 30.01.2007 в Москве”.

Докладати підсумки цього відрядження за державний кошт належало голові новоствореного Регіонального (слід розуміти усього Північно-Західного регіону, чи то як?) об’єднання українців пану Драгуну Олександру Григоровичу. Він роздав присутнім роздруковану доповідь професора Валерія Олександровича Тишкова, директора Інституту етнографії і антропології РАН, яку останній виголосив на цьому почесному зібранні 30.01.2007 в Москві.

Далі Олександр Григорович додав свої висновки і поділився своїми особистими спостереженнями. На думку пана Драгуна, найкращою і найдоцільною доповіддю в Москві була доповідь представника, здається, з Карачаєво-Черкесії, або й можу помилитись в назві регіону… Але суть її полягала в тому, що ТАМ… порядок, бо ТАМ пильним оком досліджується мережа Інтернет і в разі чого, то, того, хто не той пар з вуст випустить, то можуть і до суду потягти і ТАМ вже існує така корисна практика. Таку практику, на думку пана Драгуна, слід взяти на озброєння… Кому це було сказано, а головне, до чого, - орати чоло здогадками довго не приходиться…

Але це дріб’язок в порівнянні з аналізом фактичної цілі поїздки. Як показала робота цього зібрання, - в Росії на національному грунті все спокійно, хібащо інцидент в Кондопозі та ще якийсь випадок з постраждалими дівчатками, наче як в Москві.  Ще в двох регіонах були якісь непорозуміння, які носили чисто ”хазяйственный характер”, мовляв, землю, що комусь виділили під будівництво мечеті, схотіли ще якісь інші люди… Ото і все…

То це значить?! Не було побиття владики Адріяна в Підмосковному Ногінську? Не було вбивства Анатолія Криля у Владивостоці? Не було вбивства Володимира Побурінного з Тейково? Не було нападу на Наталію Ковальову в Тулі? Не було вбито Володимира Сенишина в тій же Тулі? Ми всі знаємо, що всі ці звірячі напади-вбивства були застосовані саме на площі міжнаціональної зверхності і нахабства.

Я не хочу звинувачувати в мовчазній зачарованості цими московськими зборами пана Драгуна, хоча саме він очолює сьогодні в Мурманську той гурт людей, який було створено по намовленню деяких клерків, аби тільки прибити до землі ту громаду, яку очолюю я, за наше завелике українство. Це, до речі, також можна розцінити, як розпалювання ворожнечі і втручання у справи громадської організації людьми, які призвані лише направляти роботу та допомагати в діяльності громадських організацій. Але ці чиновники пообіцяли пану Драгуну все, аби тільки мене оббрехав на усі світи і змістив з головування. І він на це пішов. Добре, що мене підтримала ота Громада Українців, яка започатковувала українське товариство на Мурмані ще в 1989 році!

Отже, ми розкололись. Щоправда, свої срібняки він таки одержав, - йому щедрою рукою дали все, що обіцяли. Платню сумнівному керівнику співу і т.д.

Відтак, нема в мене до нього жодних претензій і нарікань, бо він є керівником гурту людей псевдоукраїнської вдачі, а сам себе репрезентує в такий спосіб: “Я самый главный хохол в Мурманске и в Мурманской области” То що з нього й питати, що вимагати з хруща м’яса,

коли людина сама про себе каже, що я “хохол”!?

Він, зрештою, міг і не знати про ті вищеназвані страхіття, про ті вбивства лідерів українських  громадських організацій. Скоріше за все, що так воно і є, бо в нього інші цілі і задачі. Але ж на цих зборах у Москві була представниця Карельського українства, член ради УВКР(!) пані Лариса Скрипникова. То невже Лариса Григорівна не могла скористатися з такої рідкої нагоди і сказати про реальний стан справ з високої трибуни? І саме в Москві та згідно порядку денного...

Отак у нас… Може боїмося пошкодити свій припудрений авторитет, може не достає сміливості і принциповості у відстоюванні інтересів російського українства з високих московських трибун… Але на них чомусь все частіше залишаються і з них виступають різні “хохли” і “хохловці”... А в нас все немає слів?

Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА

getmanova@list.ru