Вiн об’єднав представникiв рiзних нацiональностей, котрi проживають в Златоустi

Особливо запам’ятався завершальний момент вiдкриття свята: всiх учасникiв запросили на сцену, а потiм, взявшись за руки, вони збiгли струмочком до залу, включаючи в своi ряди глядачiв. Й на сцену вже повернувся не струмок, а цiлий потiк, який знову пронiсся через весь зал, а зверху з балкону на нього сипались квiти…

Кожен нацiональний центр мав 2 тижнi, щоби в рiзних мiсцях провести своi зустрiчi, вiдкритi уроки, концерти, свята. А на вiдкриттi в Палацi Перемоги в 2-х залах розмiстились виставки учасникiв фестивалю, котрi щедро пригощали глядачiв нацiональними стравами, а в українцiв, як i годиться, не обiйшлося без галушок, сала й навiть горiлки з перцем…

Та звичайно ж, не їжа була головним предметом виставок. Учасники свята принесли пам’ятнi книги, котрi зберiгались в сiм’ях, вишиванi рушники, скатерки, стародавнiй одяг, керамiку, фотографii, писанки. Все це неймовiрно цiкаво, та на жаль, так мало збереглось вiд минувшого!.. Надто драматичною була iсторiя: вiйни, репресiї позбавили величезну кiлькiсть народу пам’ятних речей вiд бабусь та прадiдiв разом з житлом та всiм майном.

На великiй сценi нацiональнi колективи виступали зi своїми програмами. Пiсля нiмцiв з’явились українцi в своiх барвистих вишитих вбраннях. Керiвник клубу «Червона калина» Лідія Кобзар-Шалдуга пiднесла на вишитому рушниковi хлiб-сiль, i зазвучала українська мова! Тут не потрiбен був переклад, лишалось тiльки пiдспiвувати – бо кому не вiдома пiсня про рушник вишиваний, який мати дала синовi «на щастя, на долю», або про «очi дiвочi, темнi, як нiчка, ясні, як день”... Нiжно спiвала скрипка в руках Тамари Резепiноi й задумливо зiтхав баян Андрія Беркити…

В рамках цього фестивалю, в днi украiнськоi культури, на фонi виставки в Палацi Перемоги для школярiв i дорослих пройшли етнографiчнi уроки «Рушники – символ Украiни», творча зустрiч з поетом-перекладачем Л. Кобзар-Шалдугою. В мiському «Союзi жiнок» за стародавнiм українським звичаєм пройшло гарне свято Великдень-Паска, а в мiському краезнавчому музеї в день слов’янської писемності та культури творче подружжя українцiв Данилевських провело цiкаву музично-поетичну зустрiч.

Пiдсумки фестивалю нацiональних культур пiдводились 10 вересня в День мiста Златоуста в тому ж Палацi Перемоги. Веселого настрою всiм глядачам додали українцi своїми пiснями «З сиром пироги» та «Варенички». А особливо Ольга Борисiвна Карiмова. Отримавши грамоту, 84-лiтня активiстка клубу «Червона калина» артистично прочитала байку «Сучасний ворон». Ще у вiйну покинувши рiдну Україну, вона й досi вражає слухачiв хорошим знанням вiршiв Тараса Григоровича Шевченка й майстерною iх декламацiєю. Немало грамот та дипломiв, привiтань та побажань отримали учасники українського клубу, але найбiльш цiнним було почуття єдностi, взаємоповаги й щирої дружби, якi залишились в наших серцях.

Iнна ФІЛІПОВА, 

“Златоустовский рабочий»

11.04 - 20.09.2006

(переклад з росiйської Л. Кобзар)

Уральська Україна 

Музика народна, слова Л. Кобзар-Шалдуги

(Посвята Андрiєвi Беркитi)

Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная,

Сивий заснув Таганай.

Згадую часто свою Україну я,

Рiдний мiй сонячний край.

Сяду з дружиною тут пiд калиною –

Рiдним Урал менi став.

Сад посадив,є там вишня з малиною,

Хату я тут збудував.

Двое синiв є у мене i донечка,

Цiну я щастю узнав.

Свiтить i грiє усiм одне сонечко

На Україну й Урал!

Є в Златоустi уральська Вкраїнонька –

Пiсня та друзi мої:

«Горы златые» й «Червона калинонька»

Серце зiгрiють менi. 

На світлинах: Златоуст. Центральна площа. Наші рушники на святі “Вінок дружби”.