Криль АнатолійКерівника музично-літературного центру „Горлиця” міста Владивостоку, голову першої зареєстрованої на Далекому Сході парафії Української православної церкви Київського патріархату було жорстоко, до смерті побито 1 квітня 2004 року

Лист Комісії людських і громадянських прав Світового Конгресу Українців до Президента Росії Володимира Путіна по кримінальній справі відносно вбивства активіста української громадської організації міста Владивостоку, 68-річного лікаря Анатолія Уляновича Криля:

The Hon. Vladimir Putin

President of the Russian Federation

The Kremlin, Moscow

25 September 2006

Honourable President Putin,

We are writing to you again in the matter of the killing in April, 2004 in Vladivostok of the medical doctor and active member of the Ukrainian community, Anatolii Ulianovich Kryl’.  It is now over two years since Anatolii Kryl’ was killed.

Our Commission had received two letters, one from the General Procuracy of the Russian Federation and another from the Procuracy of the Primorskii Krai, in which it was stated that the Kryl’ killing will be investigated again and that we and the Ukrainian community will be informed of the outcome of the investigation.  However, we have not received any such communication to date.  The killing of A. Kryl’ continues to be a matter of concern for Ukrainians of Russia, as well as for Ukrainians throughout the world.

We call your attention to the circumstance that this matter has a possible connection to the conflict between the Ukrainian Orthodox Church of the Kyiv Patriarchate and the Russian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate. Anatolii Kryl’ was one of twenty member of the registration group of the parish of St. Nicholas the Miraclemaker, which was officially registered five months prior to his tragic death. For over two years this parish has been unable to obtain a plot of land in Vladivostok for the construction of the church building. According to the Reverend Valentyn Melnyk the reason for this delay is the active opposition of the leaders of the Russian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate. We note that the Procuracy of the Piervoriechenskii Raion at first declined to open an investigation of the killing of Anatolii Kryl’, and later closed the unsolved case, which is suggestive of political motives for its actions. The investigation was reopened only after interventions by our Commission and by the Ministry of External Affairs of Ukraine. As we mentioned earlier, our Commission has not received an official report of this investigation to date.

In writing to you about these matters in November 2004, we were hopeful of a speedy conclusion of the investigation of the killing as well as of the matter of the plot of land for the aforementioned parish.

The lack of progress in the case of both issues is indicative of transgressions of religious freedom and of human rights in Russia.  We wish to express our protest of the fact that the authorities in Russia continue to oppress the faithful of Ukrainian churches and to deny them their rights as national minorities of Russia. Why is it that Ukrainian parishes in Noginsk (Moscow Obl.), St. Petersburg, Vladivostok, Omsk, Chelyabinsk, Moscow and other locations encounter problems with registration and in obtaining plots of land for church buildings, whereas, by contrast, in Ukraine there are over five thousand parishes and over one hundred monasteries of the Ukrainian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate that function without any impediments?  Why is it that local government authorities in Russia, the procuracy and police discriminate against Ukrainian churches in favour of the Russian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate, thereby encouraging interconfessional conflicts?

We appeal to you, Mr. President, to use your good offices to ensure that the investigation of the killing of Anatolii Kryl’ is conducted thoroughly and without further delay, and that discriminatory treatment by local authorities of the parish of the Ukrainian Orthodox Church of the Kyiv Patriarchate in Vladivostok be ended.  We append three documents that pertain to the matters raised in our appeal.

We wish you success in your service for the good of all peoples of the Russian Federation.

Sincerely yours,

Jurij Darewych

Chair of the Commission

Vasyl Kolomatsky

Chair of the Comission’s Committee on Russia

cc: OSCE High Commission on National Minorities

Council of Europe, Secretariat of the Framework Convention for the Protection of National Minorities

United Nations High Commissioner for Human Rights

Ministry of Foreign Affair of Ukraine

МИРОВОЙ КОНГРЕСС УКРАИНЦЕВ

КОМИССИЯ ПО ПРАВАМ ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНСКИМ ПРАВАМ (КЛГП)

Глубокоуважаемому Владимиру Путину,

Президенту Российской Федерации

Кремль, Москва

25 сентября 2006 г.

Глубокоуважаемый господин Президент!

Мы снова обращаемся к Вам в связи с убийством в апреле 2004 года во Владивостоке активиста украинской общины, врача Анатолия Ульяновича Крыля. С момента убийства прошло уже более двух лет.

Наша Комиссия получила два письма: первое из Генеральной прокуратуры Российской Федерации, второе из прокуратуры Приморского края, в которых заявлялось, что убийство Анатолия Крыля будет снова расследовано и о результатах расследования будет сообщено украинской общественности. К сожалению, мы до сих пор не получили подобного сообщения. Убийство господина Анатолия Крыля продолжает вызывать обеспокоенность как украинцев России, так и украинской диаспоры во всем мире.

Мы обращали Ваше внимание на то обстоятельство, что это дело, возможно, связано с конфликтом между Украинской Православной Церковью Киевского Патриархата и Русской Православной Церковью (Московского Патриархата). Анатолий Крыль был членом регистрационной «двадцатки» прихода в честь Николая Чудотворца, официально зарегистрированного за пять месяцев до его трагической гибели. Более двух лет этот приход не может получить земельный участок во Владивостоке для строительства храма. Настоятель прихода отец Валентин (Мельник) считает, что причина отказа связана с активным противодействием предстоятелей Русской Православной Церкви. Мы обращали Ваше внимание на тот факт, что прокуратура Первореченского района вначале отказывалась открыть следственное дело по факту убийства Анатолия Крыля, а позже вообще закрыла нерасследованное дело, что позволяет предположить политические мотивы в ее действиях. Следственное дело было вновь открыто лишь после вмешательства нашей Комиссии и Министерства иностранных дел Украины. Как мы упомянули выше, наша Комиссия так и не получила официальный отчет следствия.

Обращаясь к Вам по этому вопросу в ноябре 2004 года, мы надеялись как на быстрое расследование данного убийства, так и на положительное решение вопроса о выделении земельного участка для упомянутого выше прихода. Отсутствие прогресса в решении обоих вопросов свидетельствует о подавлении свободы совести и прав человека в Российской Федерации. Мы выражаем протест по поводу того, что власти России продолжают притеснения верующих украинских церквей и нарушают права национальных меньшинств. Почему украинские приходы в Ногинске (Московской обл.), Санкт-Петербурге, Владивостоке, Омске, Челябинске, Москве и других регионах России имеют проблемы с регистрацией и получением земельных участков, в то время как в Украине свободно действуют пять тысяч приходов и более ста монастырей Украинской Православной Церкви Московского Патриархата? Почему местные власти России, прокуратура и милиция дискриминируют украинские церкви в угоду РПЦ, поощряя таким образом межконфессиональные конфликты?

Мы обращаемся к Вам, господин Президент, с просьбой содействовать тому, чтобы расследование убийства Анатолия Крыля проводилось надлежащим образом без дальнейших задержек и чтобы было покончено с дискриминацией со стороны местных властей указанного выше прихода УПЦ КП во Владивостоке. К нашему обращению мы прилагаем три документа, относящиеся к данному делу.

Мы желаем Вам успехов в Вашем служении на благо всех народов Российской Федерации.

Искренне Ваши,

Юрий Даревич,

Председатель КЛГП

Василий Коломацкий,

Председатель Комитета по делам украинской диаспоры в России

Копии:

Комиссару ОБСЕ по делам национальных меньшинств.

Совет Европы, Секретариат Рамочной Конвенции о Защите

национальных меньшинств.

Комиссару ООН по правам человека.

Министру иностранных дел Украины.

Перевод: Василий Коломацкий (Канада)

Герб м. ВладивостокПро 70-ліття Анатолія Криля у Владивостоці

Із листа редактору сайту “Кобза-українці Росії” Наталі Литвиненко-Орловій

Мене звати Тетяна Ткаченко. Я - керівник Центру української культури імені Анатолія Криля орлиця" міста Владивостоку. Про Вас дізналася із сайту "Кобза", з приємністю читаю про Ваші новини.

В’ячеслав Чорномаз передав нам сценарії, які Ви надсилали. Спасибі. І я вирішила звернутися до Вас з таким проханням. Ми вже багато років проводимо Різдв’яні свята, цього року провели великий концерт "Щедрий вечір", з дитячим вертепом, колядками, досить непогано. Тоді ми взяли сценарій із дитячого журналу «Світ дитини, який отримуємо із Львова. Хотілося б на цей раз обновити програму і якщо у Вас є щось подібне (сценарій Різдв’яного свята за участю дітей) і Ви можете нам його надіслати, ми дуже будемо дуже вдячні.

Чекаємо з нетерпінням (хочеться якнайскоріше почати підготовку, колядки ми вже повторюємо).

У нас вже багато років проводяться фестивалі української культури, цього року був III Далекосхідний фестиваль в одному із міст нашого краю. Наступного року ми будемо проводити у Владивостоці. Хотілося б залучити якомога більше коло українських колективів з різних регіонів Росії, України.

Традицію проводити такі фестивалі започаткував Анатолій Улянович Криль: він мріяв провести у Владивостоці Міжнародний фестиваль у 2004 році, у рік 25-літнього ювілею хору, але люта смерть обірвала цей намір, хоча робота вже велася. Якби нам це вдалося!

Цього року, у рік 70-ліття Анатолія Уляновича Криля ми випустили збірку його віршів і у день ювілею провели концерт, присвячений його пам’яті.

Шлемо усім учасникам Вашої громади далекосхідний привіт і найкращі побажання від "Горлиціі"!

Щасти Вам!

З повагою,

Татьяна ТКАЧЕНКО,

керівник Центру української культури

імені Анатолія Криля "Горлиця" м. Владивостоку

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

01.12.2006

Додатки:

У Владивостоці вбито українського патріота Анатолія Кріля 

Лікар за фахом, Анатолій Кріль був організатором та натхенником українського громадського та культурного життя на Далекому Сході. В найближчих планах Анатолія Уляновича було проведення Міжнародного фестивалю української культури у Владивостоці.

До Української Всесвітньої Координаційної Ради надійшла відповідь Міністерства закордонних справ України на звернення щодо з’ясування причини смерті керівника українського хору „Горлиця” (Владивосток, Росія) Анатолія Кріля.

У листі за підписом начальника управління консульської служби МЗС України Миколи Точицького зазначено, що на виконання доручення Міністерства Посольство України в Російській Федерації звернулося до прокуратури Приморського краю. За результатами перевірки прокурором Первореченського району м. Владивосток було скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, винесену за фактом загибелі А. Кріля і порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 105 ч. 1 Кримінального кодексу Російської Федерації (вбивство). Щодо посадових осіб Первореченського районного управління внутрішніх справ м. Владивосток, які прийняли рішення про відмову у порушенні кримінальної справи, проводиться службова перевірка.

1 квітня 2004 року у Владивостоці на Анатолія Уляновича Кріля було вчинено напад, завдано тяжких травм від яких він помер. Лікар за фахом, Анатолій Кріль створив і багато років очолював відомий у Приморському краї український хор „Горлиця”, був організатором та натхенником українського громадського та культурного життя на Далекому Сході. В найближчих планах Анатолія Уляновича було проведення Міжнародного фестивалю української культури у Владивостоці.

Від М.-І.: на жаль, схоже, що правда щодо вбивства Анатолія Кріля нескоро буде встановлена через останні події у Владивостоку.

(Майдан-ІНФОРМ) 26.07.2004 р.

http://observer.sd.org.ua/news.php?id=4361

У справі про вбивсто великого громадського діяча Анатолія Кріля

 – жодних зрушень

Народний депутат України Юрій КРИВОРУЧКО намагається з’ясувати, хто вбив керівника українського хору „Горлиця” Анатолія Кріля у Російській Федерації. Про це йдеться у його депутатському запиті до Генерального прокурора Святослава Піскуна.

Народний депутат згадує, що ще 1 квітня 2004 року у Владиво­стоці після жорстокого побиття загинув керівник українського хо­ру "Горлиця" і голова зареєстрованої парафії УПЦ КП Анатолій Кріль. Як з боку Генеральної прокуратури, так і Кабміну за цим вбивством українського громадського діяча не було належного контролю і поставлених вимог до владних структур Російської Федерації про вияснення причин смерті Анатолія Кріля.

Були деякі досить пасивні заходи посольства України в Російській Федерації. Зокрема,  звернення до прокуратури Приморського краю щодо вияснення причин загибелі А. Кріля. За результатами перегляду цієї справи прокурором Первореченського району м. Владивосток було скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, винесену за фактом загибелі А. Кріля, і порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. І ст. 105 Кримінального кодексу Російської Федерації (вбивство). Відносно посадових осіб Первореченського районного управління внутрішніх справ м. Владивосток, які були відповідальні за прийняття рішення про відмову у кримінальній справі, проводилася службова перевірка. Чим вона закінчилася ніхто не знає, бо українська влада перестала цим опікуватися.

 Юрій Криворучко впевнений, що Генеральна прокуратура не може стояти осторонь, коли вбивають українських громадських діячів в РФ, зокрема, таких як А. Кріль і  не відомо, хто покараний за це вбивство

06 жовтня 2005 року

http://nru.org.ua/news/?id=2853

„Горлиця" Анатолія Криля продовжує політ

1 квітня 2004 року у Владивостоці (Росія) було жорстоко побито багаторічного керівника українського хору „Горлиця”, поета, громадського діяча, лікаря за фахом Анатолія Уляновича Кріля, який помер у лікарні від отриманих травм. Напад було здійснено тоді, коли п. Анатолій повертався з репетиції свого колективу. Нагадаємо, що це вбивство сталося у час помітної активізації діяльністі української громади на Далекому Сході Росії. Зокрема, було зареєстровано парафію Української православної церкви Київського патріархату, а у планах Анатолія Уляновича значилося проведення цього року у Владивостоці першого Міжнародного фестивалю української культури.

Анатолій Криль на  чолі свого хору  Горлиця

До Української Всесвітньої Координаційної Ради надійшов лист від колег п. Кріля. Українці Далекого Сходу не склали рук і мають намір довести його справу до кінця. Як зазначається у листі, до участі у фестивалі вже запрошено українських виконавців з Канади та Австралії. Організатори фестивалю будуть раді бачити на Приморський землі колективи з України, з інших країн поселення. Єдина умова – самостійно оплатити свою подорож. У листі також йдеться: „Спасибі всім за співчуття і підтримку, сьогодні нам так важливо знати, що ми не одні. Щодня з болем усвідомлюємо, яким справедливим було для Анатолія Уляновича жартома нами придумане Ім’я – Батько. Наш хор осиротів і не знаємо, як ми зуміємо пережити цей важкий час. Але у всіх єдине бажання – зберегти колектив, не занедбувати справу, якій Анатолій Улянович віддавав всі сили і старання. Зараз повернулися у хор навіть ті, хто з різних причин якійсь час не брав участь у його діяльності”.

„Горлиця” відновила репетиції, хоча колектив зіткнувся і з іншими проблемами: бракує партитур українських народних пісень, які є основними в репертуарі хору. Український хор „Горлиця” звернувся до УВКР з прохання допомогти у придбання таких збірників.

Друзі! Ми добре знаємо, що життя українських громад в Росії складне. Це може стати нашою спільною справою! Допоможімо нашим братам, підтримаймо українську пісню, українське слово, українську культуру на Далекому Сході!

Контакти хору „Горлиця” можна отримати в прес-службі УВКР.

УВКР, вул. Горького, З-б, Київ, 01004, Україна. Тел/факс:+38-044-227-22-41, прес-центр: +38-044-234-03-17

е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.,

uvkr@iptelecom.net.ua. www.uvkr.org.ua 

Горлиця до України горнеться :: 

Виступаючи на відкритті українського відділу бібліотеки у Владивостоку, керівник українського культурного центру та музично-літературного товариства «Горлиця» Анатолій Криль сказав:

Пане Михайло, пані Світлано, ми від щирого серця дякуємо за такі чудові подарунки, які нам дуже необхідні для бібліотеки. І дякуємо за ту спільну роботу, яку ми проводимо з вами. Ви впевнилися, наскільки важко працювати в наших умовах. Ви побували майже у всіх куточках Далекого Сходу. Результатом вашої поїздки є величезне натхнення нашої громади і бажання зробити ще більше, ніж ми зробили. Зробили ми не так багато, але в кожному місті і в кожному районі нашого краю є українські громади. Ми маємо чудові творчі колективи, які не соромно показувати ні в Києві, ні в Москві. І та увага, яку виявляє зараз Українська Всесвітня Координаційна Рада, і не тільки зараз, дає нам право сподіватися, що ця співпраця буде розвиватися. Як сказав пан Михайло — не тільки на ниві культури, співочого мистецтва, а й на ниві юридичній. Нам це потрібно в першу чергу. Є пенсіонери, які їдуть в Україну, є пенсіонери, які їдуть звідти до нас. І ми не маємо ще юридичного досвіду, в складі нашої організації немає юристів. Ми самі перекладаємо українцям документи, намагаємося допомогти в тлумаченні тих чи інших норм законів. Що там гріха таїти, влада теж часто нас запитує, як те чи інше питання розглядати. І якщо ми будемо знати українські закони, буде набагато краще. Але, на жаль, ми українських законів не знаємо, не маємо ні законопроектів, ні законів, ні тих документів, які ці закони пояснюють.

Просимо Вас взяти собі це до уваги. Було б добре, якби ми на українській полиці у бібліотеці мали ще й українські закони. В свою чергу, я запевняю УВКР, що наша громада, не тільки хор «Горлиця», а вся наша українська громада, докладе максимум зусиль для того, щоб культурна і наукова діяльність українців була потрібна для нас і для нашої влади. На часі створення Асоціації далекосхідних українців «Примор’я — Зелений Клин». Плануємо наступного року перший Міжнародний фестиваль української культури та другий Далекосхідний.

В нашому регіоні десятки чудових колективів: в Лісозаводську, Спаську-Дальньому, Великому Камні, Дальнєрічинську, Партизанську, Анучинському районі та інших. У нас є хори, вокальні ансамблі, тріо, дуети, солісти, хореографічні колективи, читці. Нам сам Бог велів проводити фестиваль. І гостей з інших країн та з України запросимо. І на закінчення хочу сказати, що ця маленька українська бібліотека зібрана зусиллями наших людей. Що книжки хоч старі, але правдиві, що письменники і поети — наші українські.

Ми збираємо й книжки, написані іншими мовами, але про Україну. Тому сьогодні дозвольте оголосити про відкриття маленької української бібліотеки в місті Владивосток і висловити подяку тим людям, які зробили все можливе для її існування

http://uvkr.com.ua/ua/visnyk/visnyk2003/december2003/gorl-ukg.html

Бій за діаспору

Організатори IV Всесвітнього форуму українців переконані, що час збирати «у розсіянні сущих» 

Три попередні форуми, на які кожні три роки звідусіль з'їжджалися й зліталися представники нашої діаспори — від двох американських континентів до Японії й Австралії — відбулися в Києві, здавалося б, без проблем. Готувалися до них заздалегідь, усе розплановували: де поселити сотні гостей, чим погодувати, як розважити. Держава виділяла потрібну суму грошей. Трохи контролювали все це «відповідні органи», як і годилося б при «кучмівському режимові». Утім українці збиралися, спілкувалися, запасалися книжками, тішилися концертом. Форуми, за традицією, відбувалися у серпні, ближче до Дня Незалежності.
Здавалося б, тепер стіна цілком пробита, час прийшов — можна все це робити глибше, серйозніше. Однак саме тепер і виникли проблеми. До форуму залишилося два місяці, а роботу з підготовки ще й не починали, державних коштів не виділено. Українська Всесвітня координаційна рада ще з лютого цього року постійно звертається до уряду з проханням звернути увагу на цю вже звичну й очікувану для діаспорян подію, заплановану на серпень 2005 року. Рішення про підтримку заходу з боку держави, створення оргкомітету та механізм його фінансування (у обсягах, близьких до аналогічних витрат у 2001 році — 1,7 млн. грн) досі не затверджені. Проведення IV Форуму в 2005 році опинилося на межі зриву.
Поза тим, ідея такого символу єдності українців як Всесвiтнiй форум залишається важливою. Про технологію консолідації нації, про діаспору й українство в Україні — наша розмова з відомим політичним діячем, правозахисником, головою Української всесвітньої координаційної ради Михайлом Горинем, якого сьогоднi, 17 червня, вітаємо з ювілеєм — 75-річчям.

— Пане Михайле, коли перед вами постав образ об'єднаного українства?

— У 1966 році я опинився в 11-му концтаборі в Мордовії. Той концтабір дуже великий, понад 1700 в'язнів. Серед них більше тисячі українців. Друга за чисельністю нація — литовці, понад 200, третя — росіяни, до 200. До речі, ця багатонаціональна концтабірна громада литовців, латишів, естонців, татар, молдованів знала українську мову. Через рік мене судили і направили до Володимирської тюрми. Майже одночасно з Левком Лук'яненком, Зиновієм Красівським, Іваном Кандибою, Святославом Караванським. Ми потрапили в надзвичайно гарну ситуацію, як це не дивно звучить. У тюрмі була бібліотека. Бібліотекарка (серед сотні тюремників завжди знаходилася нормальна людина) принесла нам список літератури — томисько на кілька тисяч сторінок. Я кинувся на історію, філософію, публіцистику. І коли побачив, що там є і 30 томів Соловйова, і 8 томів Ключевського, 5 томів Татіщева, повне зібрання творів Гегеля, багатьох інших мислителів, то зрозумів, що потрапив у аспірантуру. Коли я спитав бібліотекарку, звідки в тюрмі так багато цікавої літератури, вона відповіла: «Когда громили дворянские гнезда, все книги перебрасывали в тюрьму». І от у тюрмі ми постійно обдумували, яку технологію застосувати, щоб українське суспільство не ділити по Збручу, а зробити єдиним.

— А як ви в тюрмі спілкувалися?

— Лук'яненко, я, Кандиба і Красівський, як правило, були в одній камері. Нас спершу кинули у велику камеру на 16 чоловік, у доброму корпусі з високими стелями і широкими вікнами. Але там виник конфлікт з адміністрацією, і нас перекинули у інший корпус, напівпідвальне приміщення, поїдене грибком. Коли ми отримували свої 400 грамів мокрого хліба, доводилося його вичавлювати.

            — Судячи з активного просування ідеї єдності на початку 1990-х, ті дискусії таки втілилися у реальні рішення. «Аналітичний» період 1950-1960-х років завершився важливими об'єднавчими заходами.

— У 1989 році на установчому з'їзді Руху були різні люди — і колишні політв'язні, і комуністи, які ще не зреклися своєї ідеології. Але ми всі разом утверджували національну ідею і її реалізацію у вигляді держави. Однією з форм консолідації нації, своєрідним її символом ми запропонували «ланцюг єднання». До речі, Олесь Гончар при зустрічі зі мною, усміхаючись, сказав: «Знаєте, назва мені не зовсім подобається. Я назвав би це унікальне дійство «Українською хвилею». 22 січня 1990 року півмільйона людей узялися за руки від Львова до Києва, а це понад 500 кілометрів, таким чином продемонструвавши, що ми разом. Того ж 1990 року, влітку, ми організували свято Козацької слави на Хортиці. Згодом ще важливий загальнонаціональний захід: Конгрес національних меншин, скликаний напередодні референдуму у 1991 році в Одесі, де зібралися представники понад сотні національних громад України.

У 1993 році я перебрав правління Української республіканської партії, ми провели конференцію «Проблеми консолідації нації», матеріали її вийшли друком у 1995 році. Там виступали різні люди: академік Михайло Павловський — «Добробут народу як консолідаційний фактор у державному будівництві», Роман Зварич — «Демократичні цінності як консолідаційний фактор у державному будівництві», доктор Олександр Шандрук, професори Михайло Кочерга, Леонід Залізняк. Я мав мету — єднати націю різними каналами.

— У 1999 році ви очолили Українську всесвітню координаційну раду, обрії для консолідації українства розширилися. Які українські громади світу зараз найбільше потребують нашої уваги?

— На ІІІ Всесвітньому форумі українців 2001 року ми розробили концепцію консолідації українських громад поза межами України. Того ж року ми здійснили дослідження від Естонії до Болгарії (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Угорщина, Хорватія і Болгарія). У 2002 році ми знайомилися з українством україно-російського прикордоння, так званою Слобідською Україною. Я виходив з того, що вивчення українських громад Європи та Американського континенту, Азії — це важливо, але найважливішим зараз є вивчення наших громад у Російській Федерації, де є близько 10 мільйонів українців. Ми продовжили вивчення Татарстану — Казань, Набережні Челни та інші райони; побували у Карелії. Вважаю, що найвидатнішою була наша поїздка на Далекий Схід — від Камчатки до Владивостока, включно з Хабаровськом і Сахаліном. У деяких регіонах там дуже багато українців, предки яких освоювали Далекий Схід та Примор'я наприкінці ХІХ століття. А в ХХ ті землі були наповнені політв'язнями, яких змусили там оселитися, не пускали на Батьківщину. Остання наша поїздка — від Тюмені до Іркутська, де багато наших жінок — партизанок УПА, які відбули по 25 років радянських концтаборів. Їм зараз десь по 80 років. Ми були вражені, що ці жіночки, аби зустрітися з нами, їхали цілу ніч до Іркутська — які там простори, важко й уявити, Іркутська область — то майже ціла Україна, Тюмень — то дві України.

— У цих людей, які пройшли «Крим і Рим», поки ніхто не записав спогади, так би мовити, живу усну історію? Хоча, розумію, що на таку працю потрібні неабиякі кошти.

— Ці поїздки для нас — розвідка боєм. Це ж уперше українці офіційно поїхали на ті терени. Ми повинні поглибити наші дослідження. І разом з вивченням на місцях соціологічного, етнографічного, історичного матеріалу маємо постійно проводити науково-практичні конференції українців Далекого Сходу, Центрального Сибіру, Поволжя; поїздки українських дітей з Далекого Сходу до нас на відпочинок, на різні дитячі змагання. І для цього «Артек», де 200 вихователів говорять іноземною мовою — має бути україномовним. Адже коли туди приїжджають українські діти з-за кордону, вони нічому там не можуть навчитися. А в Росії потрібні українські школи. На весь Далекий Схід від Камчатки до Владивостока є всього один клас, де вивчають українську мову. Директором тієї школи є татарка, вона єдина дала згоду на український клас. Це не така освіта, яку дає Україна своїм росіянам. Ми фінансуємо понад 2000 шкіл для російської діаспори в Україні.

— Росія дуже активно працює на консолідацію свого суспільства й на інтеграцію довкола себе людей, які їй і не належать. Якщо цьому не протиставити роботи з українського боку, в якийсь момент ми всі, не тільки діаспора в Росії, опинимося в «шлунку» так званого «русского мира»...

— Ми маємо певні труднощі, бо наші громади в Російській Федерації дуже тихі. Скажімо, партизанки, яких кинули туди на 25 років, не знають, що може статися, якщо вони настирливо вимагатимуть свого. Нам треба подбати про атмосферу, щоб вони відчули: ніхто їх за те не переслідуватиме. Поки що маємо інші дані. Коли ми були у Владивостоці, то мали нагоду поспілкуватися з великим ентузіастом, закоханим в українську ідею — Анатолієм Крілем, який після закінчення київської консерваторії 35 років пропрацював на Далекому Сході, керуючи хорами. Пан Анатолій поділився, що хоче побудувати там церкву Київського патріархату, і що є люди, готові це фінансувати. Він тішився, що, можливо, невдовзі українці матимуть свій куточок на березі океану. Мене турбувало тоді, як влада відреагує на таке, адже українську церкву, що була поблизу Москви, понівечили злочинці, напавши вночі... Через п'ять місяців Анатолій Кріль загинув: коли повертався з хорового заняття, на нього напали бандити і вбили. Невдовзі невідомі прислали мені кілька газет зі статтями про те, як радянська влада «утихомирювала» українців, які намагалися перетворити Зелений Клин на українську автономію УНР...

Російські ж громади в Україні дуже активні. На початку ХХІ століття з'явилася низка видань, ідеологічно спрямованих проти українства. Ось хочу зацитувати статтю з газети «Русь» за 2000 рік — «Украинский и белорусский сепаратизм» Лосського: «Фанатики-сепаратисты, желая доказать, что русские и украинцы — два разных народа и преувеличивая значительность Украины, распространяют ложные представления о ней...».

— Чи українська влада все ж протиставляє щось цій неприхованій агресії? І чи готова вона взятися за дослідження української діаспори? Або хоча б морально підтримати тих, хто далеко від рідного краю беріг у серці іскру свободи, працював для волі Батьківщини і нарешті дочекався Української держави?

— Влада зараз зайнята самоутвердженням. Утім якщо влада згодна працювати на те, щоб не покинути тих українців — вони ще готові бути приналежними до української нації. Тамтешня українська молодь вже не знає української мови, але тягнеться до українства. А після помаранчевої революції стався бум, ми отримали сотні вітань від українських громад з-за кордону, які захоплювалися і підтримували перетворення в Україні. Першою звернулася до нас українська громада Сірого Клину. Асоціація українців Казахстану писала, що «пишається зрілим патріотизмом та мудрістю української молоді». Безперервно йшли вітання від українських громад США, Аргентини, Естонії, Англії, Литви, Швеції, Фінляндії...

— Всесвітній форум українців мав би стати за таких умов підсумком пережитої єдності. Чи не виглядає крижаним душем байдужість до українців, які з надією піднялися в усьому світі?

— Новий уряд зустрівся з цілим рядом проблем. Процес формування проявляє себе у дискусіях, невеличких конфліктах. Я вважаю, що потрібна розробка технології управління на всіх щаблях влади. Аби можна було налагодити роботу структур, які дають можливість поглинати ті гори інформації, які пливуть до нашого уряду. Знаю, що це непросто. Утім час настав, щоб сказати: українська влада є набагато кращою від «малоросійської».

 

ДОСЬЄ «УМ»

Анатолій Криль і  Михайло Горинь. Владивосток. 2004 рік

Михайло Горинь народився 17 червня 1930 року в с. Кнісело Львівської області. 1954 року закінчив Львівський університет (відділення логіки й психології), вчителював у Дрогобицькій області. 1961—1965 — на науковій роботі у Львові. Організатор першої в СРСР експериментальної науково-практичної лабораторії психології і фізіології праці. Один з організаторів і член президії Львівського Клубу творчої молоді «Пролісок». 1965 року за «пропаганду українського буржуазного націоналізму» Михайла Гориня було заарештовано і засуджено на шість років ув'язнення, а 1967 року — ще на три роки. Після звільнення працював на різних роботах, зокрема, кочегаром. У грудні 1981 року його знову заарештовано і засуджено на 10 років (відбув у таборі особливого режиму ВС-389/36 в с. Кучино Пермської обл., де став членом Української Гельсiнкської групи) та 5 років заслання, помилуваний 1987 року у зв'язку з перебудовою. Після повернення бере участь у виданні «Українського вісника». У вересні 1988 року організував і очолив Робочу групу захисту українських політв'язнів, яка увійшла до Міжнаціонального комітету захисту політв'язнів. З 1989 — голова Секретаріату Народного Руху України. Стояв біля витоків Української республіканської партії (очолював у 1992—95 рр.), Української республіканської християнської партії. У 1990—1994 рр. — народний депутат України. На третьому (2001 р.) Всесвітньому форумі українців обраний головою Української всесвітньої координаційної ради (УВКР).

Ярослава МУЗИЧЕНКО

http://umoloda.kiev.ua/number/451/194/16322/

На світлинах: Герб міста Владивостоку. Анатолій Криль - керівник українського культурного та музично-лівтературного товариства “Горлиця”. Анатолій Криль та голова УВКР Михайло Горинь.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка