Слово на захист людей, яких дорікають за непослідовність і помилки 

Не на всякі зауваження наших читачів намагаюся реагувати, досвід підказує - доводити помилковість деяких поглядів - справа, як правило, марна. У таких випадках говорять: «Могила не виправить». Однак зустрічаються переконання, які, як мода, захоплюють розум багатьох, і деяким навіть здаються аксіомою. Таким прикладом могла б служити замітка якогось відвідувача гостьової книги нашого сайту пана Дмитра, що дорікав нинішньому голові УВКР, відомому поету й політику Дмитру Павличка за непослідовність його переконань. Не думаю, що ця поважна людина вимагає захисту. Для мене його життя може бути прикладом чесного служіння своєму народу й Батьківщині. Мова, однак, не про нього, а про право на покаяння.

Почну з алегорій. Лев, що народився в клітці зоопарку, вийшовши на «вільні хліба» буде шукати небо в клітку. І повертатися до тої клітки за регулярною юшкою. Такі картини часто можна було спостерігати й з людьми після розвалу тоталітарного режиму. Пройшло 15 років, але скільки людей, особливо серед комуністичного електорату, навіть сьогодні хотіли б повернутися в клітку до юшки. Чи можна дорікати їх у цьому? Навряд чи: вони народилися в клітці, звикли до неї, для них вона іманентний атрибут буття. Альтернативи ж  не було! Вони жили в таких обставинах, за «залізною завісою», комуністична ідеологія була для них своєрідною релігією, у яку вони вірили. Серед них, до речі, було багато активних і талановитих людей. Мені нерідко доводилося спостерігати недалеких людей, які із  чистої заздрості намагалися дорікнути своїх більш щасливих  співвітчизників у непослідовності поглядів.

Особливо несправедливе, наприклад, відношення, багатьох  росіян до Єгора Гайдара, що дійсно працював колись у журналі «Комуніст», а потім став відомим демократом. Створену ним партію «Демократична Росія», зізнаюся, підтримував і я, очолюючи рух «Демократичний вибір» у Єкатеринбурзі. Єгор Гайдар у нових умовах вільного вибору мав право на покаяння й еволюцію. Більше того, він взяв на себе тягар величезної відповідальності за єдино правильне рішення в умовах передодня голоду й розвалу країни - перерізав червону стрічечку переходу до ринкової економіки. Лайки на його адресу - цинізм і лицемірство для тих, хто розуміє, що подібний крок був неминучою необхідністю, а для інших - звичайне неуцтво. Адже Єгор Гайдар не став членом модної зараз партії «Єдина Росія».

Чи можна дорікати людей за непослідовність політичних переконань? Звичайно, можна, особливо зараз, коли є можливість вільного вибору. Я знаю велику кількість людей, які за останні роки перемінили 3-4 партії із чисто корисних міркувань. Їх багато серед депутатського корпусу, як у Россі, так і в Україні. Безпринципність, цинізм, бажання швидкої наживи, на жаль, ледве не головні детермінанти сучасного політичного життя на пострадянському просторі. Мені довелося брати участь у багатьох виборчих кампаніях, з яких виніс переконання: кандидат-корупціонер у виборчій кампанії робить акценти на боротьбі з хабарництвом, представник бандитського угруповання жадає «підсилити» боротьбу злодійством і т.д.

Не зустрічав людей безгрішних, кожен має право на помилку. Але кожний має також право на покаяння й еволюцію. Талановиті люди також помиляються й роблять помилки. Усвідомлюючи їх, такі люди роблять це привселюдно й потім усе життя несуть свій хрест у згоді народною мудрістю «світячи іншим - згоряю сам». Такі не лицемірять. Безапеляційні міркування про еволюцію талановитих людей - щонайменше, неуцтво, якщо не сказати більше.

Стефан ПАНЯК,

професор, директор сайту «Кобза - українці Росії»,

член Президії УВКР

О праве на покаяние (рос.)

Не на всякие замечания наших читателей стараюсь реагировать, опыт подсказывает – доказывать ошибочность некоторых взглядов – дело,  как правило,  бесполезное. В таких случаях говорят: «Могила не исправит». Однако встречаются убеждения, которые, как мода, захватывают умы многих, и некоторым  даже кажутся аксиомой. Таким примером могла бы служить заметка некоего Дмитрия, упрекавшего нынешнего председателя УВКР, известного поэта и политика Дмытра Павлычка за непоследовательность его убеждений. Не думаю, что этот почтенный человек требует защиты. Для меня его жизнь может служить примером честного служения своему народу и Родине.   Речь, однако, не о нем, а о праве на покаяние.

Начну с аллегорий. Лев, родившийся в клетке зоопарка, выйдя на «вольные хлеба» будет искать небо в клетку. И возвращаться к кормушке за регулярной похлебкой. Такие картины часто можно было наблюдать и с людьми после развала тоталитарного режима. Прошло 15 лет, но, сколько людей, особенно среди коммунистического электората, даже сегодня хотели бы вернуться в клетку к похлебке. Можно ли упрекать их в этом?  Вряд ли, они родились в клетке, привыкли к ней, для них она имманентный атрибут бытия. Альтернативы же  не было! Они жили в таких обстоятельствах, за «железным занавесом», коммунистическая идеология была для них своеобразной религией, в которую они верили. Среди них, кстати, было много активных и талантливых людей. Мне нередко приходилось наблюдать посредственностей, которые обычно из  чистой зависти старались упрекнуть своих более удачливых  соотечественников в непоследовательности взглядов.

Особенно несправедливое, например, отношение, многих  россиян к Егору Гайдару, который действительно работал когда-то в журнале «Коммунист», а потом стал известным демократом. Созданную им партию «Демократическая Россия», признаюсь, поддерживал и я, возглавляя движение «Демократический выбор» в Екатеринбурге. Е. Гайдар в новых условиях свободного выбора имел право на покаяние и эволюцию. Более того, он взял на себя груз  величайшей ответственности за  единственно правильное решение в условиях преддверия голода и развала страны –  перерезал красную ленточку перехода к рыночной экономике. Ругательства в его адрес – предел цинизма и лицемерия для тех, кто понимает, что подобный шаг был неизбежной необходимостью, а для других – обычное невежество. Е. Гайдар ведь не стал ведь членом модной сейчас партии «Единая Россия»

Можно ли упрекать людей за непоследовательность политических убеждений? Конечно можно, особенно сейчас, когда есть свобода выбора. Я знаю множество людей, которые  за последние годы сменили 3-4 партии из чисто конъюнктурных соображений. Их много среди депутатского корпуса, как в Росси, так и в Украине. Беспринципность, цинизм, жажда наживы, к сожалению, чуть ли не главные детерминанты современной политической жизни на постсоветском пространстве. Мне пришлось принимать участие во многих избирательных кампаниях, из которых вынес убеждение: кандидат-коррупционер в избирательной кампании делает акценты на борьбе с взяточничеством, представитель бандитской группировки жаждет «усилить» борьбу воровством и т.д.

Не встречал людей безгрешных, каждый имеет право на ошибку. Но каждый имеет также право на покаяние и эволюцию. Талантливые люди тоже ошибаются и делают ошибки.  Сознавая  их, такие люди делают это публично и потом всю жизнь несут свой крест в согласии народной мудростью «светя другим – сгораю сам». Такие не лицемерят. Безапелляционно рассуждать об эволюции талантливых людей – по меньшей мере, невежественно, если не сказать больше.

Стефан ПАНЯК, 

професор, директор сайта «Кобза – українці Росії»,

член Президиума УВКР

panjaks@rambler.ru