До урочистого відкриття в Казані меморіальної дошки Михайлу Грушевському

Як вже повідомлялось на сайті, в Казані 16 вересня було урочисто відкрито меморіальну дошку, присвячену Михайлу Сергійовичу Грушевському. Розповім про цю важливу подію, як її безпосередній учасник і організатор. До цієї події українці Татарстану йшли більше 2-х років, вона стала знаковою в жітті українців російської діаспори, та й українців по всіх куточках світу.

Ім'я Грушевського в сучасній Росії швидше за все мало кому нині відоме. Тому багато історичних причин. Грушевський - історик-науковець світового рівня, політичний і громадський діяч початку ХХ століття, перший Президент Української Народної Республікиі. Йому встановлено пам'ятники в Києві і Львові, відкрито меморіальні дошки у Відні, Празі, Варшаві, Холмі (нині Польща), Тбілісі, в Москві. Сучасну українську купюру в 50 гривень прикрашає його портрет. Михайло Сергійович автор фундаментальної 10-томної історичної праці "История Украины - Руси", яка писалася більше 30 років, але не втратила свого значення до сьогоднішнього дня. 

Україна шанує Грушевського в першу чергу тому, що він очолив Українську Центральну Раду, яка оголосила в 1918 році Українську Народну Республіку. Завдяки цьому, вперше світ дізнався, що на землі існує Українська держава, президентом якої був М.С. Грушевський.

Для цього треба було мати не аби-яку мужність і рішучість. Богдан Хмельницький довгий час фактично володів більшою частиною України, але окремою державою її не оголосив. В результаті московський цар Олексій Михайлович Романов в 1654 році в Переяславі укладав договір не з державою, а з бунтуючою польською провінцією.

Держава, створена Грушевським на терені України, проіснувала зовсім недовго. В полум'ї Громадянської війни вона згинула. Але уряд Української Народної Республіки в экзилі (у вигнанні), очолюваний Президентом УНР, існував до 1992 року. Цей уряд багато зробив для того, щоб українці, розпорошені по всьому світу, зберегли свою національну самосвідомість і створили національні організації, існуючі до цих пір. В 1992 році останній президент України у вигнанні Микола Васильович Плав'юк передав державні клейноди Української Народної Республіки президенту нової України Леоніду Кравчуку.

Початок I Світової війни М.С.Грушевський зустрів у Карпатах на терені Австро-Угорської імперії. (В той час він був професором історії Львівського Університету і влітку з родиною відпочивав у горах). Через Румунію, восени 1914 року Грушевський повернувся в Київ, та невдовзі був заарештований царськими жандармами. Його було звинувачено "в украинском сепаратизме и австро-венгерской ориентации". Хоча ніяких переконливих доказів протии професора віднайдено не було, військове керівництво Києва відправило ненадійного українця подалі від прифронтової смуги.

В лютому 1915 року Грушевського було відправлено в заслання до провінціального Симбірську. З часом він одержав дозвіл переїхати до університетської Казані, де жив протягом року, потім переїхав до Москви, а вже після Лютневої революції в Київ. Через нестачу інформаційного матеріалу казанський період заслання Грушевського в науковій літературі згадувався лише побіжно і достатньо висвітлений не був.

В січні 2004 року в Національному архиві Республіки Татарстан, що знаходиться в Казані, я віднайшов особисте "Дело ссыльного профессора Львовского университета", яке дозволило докладніше дізнатися про життя Михайла Сергійовича в Казані. Серед інших документів зберігся Рапорт казанського поліціймейстера в Жандармське управління про те, що Грушевський з родиною прибув до Казані 3.09.1915 р. і оселився в мебльованих номерах "Франція" по вулиці Воскресенській. Цей будинок зберігся. Зараз це вулиця Кремлівська 15/25. Віднайдені мною документи вперше були опубліковані в українських історичних виданнях.

Майже відразу на зборах Нижнєкамської національно-культурної автономії "Українське товариство "Вербиченька" постало питання про вшанування пам'яті Грушевського в Казані, про встановлення меморіальної дошки на фасаді будинку по вулиці Кремлівській.

Виникало безліч великих і малих питань і проблем. Необхідно було зібрати й підготувати на розгляд Кабінету Міністрів Республіки Татарстан пакет документів. Гостро стояло питання згоди на встановлення дошки власників будинку. Зараз ця споруда належить підприємцю Джузеппе Спарта. В ньому міститься готель та піццерія "Джузеппе". В решті решт сеньора Наіля Раїсовна Спарта пішла нам назустріч і дозвіл було одержано.

Виготовити дошку взявся казанський скульптор Махмут Гасімов. Він має великий досвід, в Казані чимало скульптурних композицій та меморіальних знаків його роботи.

Довгий час не вирішувалося питання фінансування виготовлення та встановлення меморіальної дошки. На наше прохання відгукнувся Голова координаційної ради Об'єднання українців Росії і Федеральної національно-культурної автономії "Українці Росії", член Ради Федерації Федеральних зборів РФ Василь Михайлович Дума і допоміг з фінансуванням. Дав своє благословення на святе діло Голова Фундації імені Олега Ольжича Микола Плав'юк, підтримав ініціативу професор Манітобского університету Орест Цап. Не лишилася осторонь Україна. Справа вшанування пам'яті Грушевського в Казані була на особистому контролі Президента України Віктора Ющенка. Міністерство закордонних справ Украины профінансувало комплекс урочистих заходів. Вся робота по їх підготовці полягла на плечі "Вербиченьки".

Оскільки М.С.Грушевський і його справи в сучасній Росії відомі не широко, було вирішено до відкриття меморіальної дошки провести наукову конференцію "Грушевський. Його постать в українській та світовій історії". Дату відкриття було також вибрано не випадково. Саме 17 вересня Грушевському виповняється 140 років. Саме у вересні 1915 року Грушевський прибув до Казані, у вересні 1916 року її покинув.

Нарешті момент відкриття настав. Казань. Вулиця Кремлівська 15/25. 10.30 ранку. На фасаді будинку, під блакитною з жовтою стрічкою накидкою, меморіальна дошка. Лунають українські музики. Збираються гості, серед них багато в українських строях. Це і українці Татарстану і ті, що приїхали з інших міст:  Москви, Нижнього Новгороду, Саратова, Йошкар-Олы, Самари, Димитровграда, Уфи, Набережних Човнів, Нижнєкамська, були госту з далекої, але такої близької в той момент України.

Вересень в цьому році подарував не багато ясних днів, але 16 вересня погода була надзвичайно гарною. В урочистий момент, наче на замовлення, разступилися хмари, і яскраве сонечко разом з нами вийшло подивитися на подію.

Об 11 годині почався мітінг. Ведуча Людмила Найденко надала перше слово мені. Я розповів присутнім про Грушевського, його місце в історії України та развитку світової цивілізації, чому він вартий такої високої пошани.

Далі зі словами вітання до присутніх і подяки "Вербиченьці" виступив Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації Олег Дьомін. Підкреслюючі древність українсько-татарських стосунків, пан Дьомін пригадав мирну угоду, яку більше 1000 років тому уклали Київський князь Володимир та Булгарський князь Мумін. Договір закінчувався словами: "Пусть камень всплывет и хмель утонет, если этот договор будет нарушен".

Від Уряду Татарстану виступив перший віце-прем'єр  Республіки Татарстан Равіль Муратов. Він підкреслив, що саме такі заходи дозволяють зміцнити стосунки між нашими державами і радий прийняти участь у шануванні видатного українського діяча.

Олег Дьомін від України, Равіль Муратов від Татарстану і я відкрили меморіальну дошку Грушевському. Під оплески присутніх всі побачили бронзовий портрет Михайла Сергійовича і текст трьома мовами: татарською, російською, українською. Хор "Вербиченька" виконав Гімн України, до якого долучилися численні присутні.

Далі виступив заступник голови Об’єднання українців Росії" Юрій Кононенко. Він привітав присутніх татарською мовою. Передав пану Равілю Муратову вітального листа від Василя Думи для Президента Татарстану Мінтімера Шаймієва.

Привіз нам вітання з Батьківщини професор Київського університету Володимир Сергійчук. Для нього, як для історика-фахівця, урочисте шанування пам'яті Грушевського було надзвичайно важливим. А те, що така подія сталася в далекому від України Татарстані, робить її ще більш унікальною.

Багато років досліджує життєвий шлях і доробок Грушевського генеральний директор Українського культурного центру міста Москви доктор історичних наук Володимир Мельниченко. Він привіз архівне свідчення - згадку Грушевського про приїзд до Казані, і підкреслив велике значення нашого заходу.

Останньою на церемонії відкриття дошки виступила сеньора Спарта. Вона висловила подяку "Вербиченьці" за посилену роботу, своє задоволення від спілкування з такими патріотичними людьми і змогу допомогати їм, розповіла, що в цьому будинку зупинялося ще багато видатних людей, та запросила на фуршет. Але поки не закінчилася "фотосесія" на тлі меморіальної дошки, присутні не розходилися.

Відкриття широко висвітлювалося численними ЗМІ, журналістами і телерепортерами. Брали інтерв'ю і у мене. Швиденько задавши чергові питання про Грушевського, мене запитали про головне для них: "А сколько же это стоит?". Мені не зрозуміла така постановка питання. Коштувала ця дошка, окрім грошей, два роки моїх особистих і товариських безсонних ночей, кілометри нервів і гекалітри адреналіну, тони паперів і два інфаркти. Але ж… історія безцінна!

О 14.30 в Будинку Дружби народів РТ відбулася зустріч керівників та представників українських організацій Поволжя з Надзвичайним і Повноважним Послом України в РФ Олегом Дьоміним. Зустріч продовжувалася лише годину, але, була досить насиченою й плідною. Керівники не тільки говорили про нагальні проблеми, вони вносили пропозиції, пропонували конкретні плани. Пан Посол вислухав усіх і пообіцяв всебічну підтримку.

О 16 годині почалася науково-історична конференція. Відкрив її Оог Олексійович Дьомін. Він вручив Подяки активістам Нижнєкамської ГНКА "Вербиченька", Людмилі Найденко, Галині Артем'євій та Людмилі Граньонковій, які доклали багато сил, щоб ця подія відбулася.

Високого наукового рівню конференції на самому її початку задав виступ професора Київського університету ім. Т.Г.Шевченка, доктора історичних наук Володимира Сергійчука. Володимир Іванович блискуче розповів про те, чого не прочитаєш у книгах, привів маловідомі і назвичайно цікаві факти. Ми, мешканці Татарстану, звернули увагу на те, що Грушевський підтримував теплі стосунки з кримсько-татарськими політичними діячами.

Про життя Грушевського в Москві під час заслання 1915-1916 роках розповів Володимир Мельниченко. Він розповів про зустріч Грушевського з представниками передової руської інтелигенції (зокрема з Максимом Горьким).

Директор Центру гуманітарної співпраці з діаспорою, кандидат філологичних наук, доцент кафедри світової літератури та історії культури Ніжинського державного університету Станіслав Пономаревський представив нам Грушевського не тільки як науковця-історика і політика, а і як видатного громадського діяча, що було не менш цікаво як пересічним слухачам, так і науковцям.

Я розповів учасникам конференції про пребування Грушевського в Поволжі. Спершу про його життя в Симбірську з березня 1915 року. Далі про казанський період. Зі спогадів Михайла Сергійовича, це був досить плідний час: він відредагував коротку всесвітню історію в 3-х томах та завершив редакцію 2-ї частини VIII-го тому "Истории Украины-Руси".

Присутнім було продемонстровано ксерокопії історичних документів, віднайдених мною в казанських та московських архивах. Я завжди підкреслював, що не є професіональним істориком та дослідником: я лікар, якому пощастило віднайти нові документи там, де інші шукали не так вдало. Я згадав всіх науковців, які в різний час висвітлювали перебування Грушевського на засланні в Поволжі, і підкреслив, що віднайдені мною документи лише доповнюють вже відомі дані. Вважаю, кожен з науковців вносить свою посильну частку в історичну науку, у вивчення минулого України.  

Відразу після конференції до мене підійшли українці міста Димитровграда Ул'янівської області. Вони запалали бажанням встановити меморіальну дошку Михайлу Грушевському і в Симбірську.

В той же день по всіх ЗМІ пройшла інформація, що меморіальну дошку встановлено. Більш-менш точно називалося хто був, хто виступав, що говорилось. Та жодного слова не було сказано про організаторів заходу - Нижнєкамську національно-культурну автономію "Вербиченька". Меморіальні дошки самі не встанавлюються. Мої архивні знахідки і фінансова допомога не могли бути реалізовані в комплекс заходів без складної і напруженої роботи цілого колектива. Заходи було організовано силами Нижнєкамської організації, а встановлювалася дошка в місті Казані. Хочу підкреслити, що між нашими містами 240 км. Та справжній патріотизм, сила ідеї і волі навіть невеликого колективу можуть посилити такі  великі справи.

Ввечері всі громади зібралися на український фольклорний концерт. Де б не жили українці, а спілкування завжди закінчується веселою піснею. Щира на таланти українська земля! Добре що і в діаспорі земляки бережуть і шанують свою національну спадщину, залучають до цього діток.

Ниточка плекання своєї культури не переривається в поволзьких краях з давніх давен. В цьому переконалися присутні, коли відправилися наступного дня на екскурсію по Казані. Виявилося, що навіть до Жовтневої революції українське громадске життя було тут на досить високому рівні. Жило і працювало в Казані багато видатних діячів української історії, культури, літератури. Нам є що берегти і є що продовжувати. Українська історія належить українцям.

На світлинах: Пам’ятний знак Михайлу Грушевському побачив світ. Посол України Олег Дьомін і ініціатор відкриття меморіальної дошки Євген Савенко. Члени товариства Вербиченька разом з повпредом України  біля меморіалної дошки першому президенту УНР. Загальне фото з гостями на добру пам’ять.

Євген САВЕНКО, 

голова Нижнєкамської міської національно-культурної автономії

"Українське товариство "Вербиченька".

verbichenka@list.ru