Про "релігійні сенсації" минулих українських виборів

У країні, яка усе ще здається більшості росіянам "своєю ", рідною , ледве не через непорозуміння отримавшою незалежність і нині на всіх парах рухаючоюся в об'єднану Європу, у країні, у якій уже майже вимерла радянська традиція розділяти громадян на "своїх" і "чужих", на "патріотів" і "п'яту колону", усі політичні сили рано чи пізно починають відстоювати цінності вільного суспільства.

Демократичність стає в тій чи іншій мірі необхідною початковою вимогою для кожного бажаючого вступити у велику політику, яку б ідеологічну платформу він при цьому не відстоював. Це в значній мірі властиво політичному життю в європейських країнах і в США - саме тому офіційні ЗМІ в Росії часто заявляють про те, що програми різного роду партій на Заході схожі й однаково "неприйнятні для євразійського шляху розвитку". Однак прагнення усіх бути демократами не зменшує розпалення політичних пристрастей. Україна усе більше наближається до європейського типу ведення політичної боротьби. Минулі березневі вибори у Верховну Раду показали, що Україні, швидше за все, уже не грозить поділ на дві частини - "москальску" і "западенску", тому що жовтогарячі сили стали фактором громадського життя вже по всій країні. І в даному випадку абсолютно неважливо, що "Партія регіонів" Януковича набагато випередила "Нашу Україну" Віктора Ющенка.

Очевидно, що в результаті однозначної і місцями досить агресивної підтримки Віктора Януковича з боку УПЦ Московського патріархату на нинішніх виборах головними героями стали не харизмати з "Посольства Божого " Сандея Аделаджі, а православні з Київського патріархату, що зуміли створити образ "національної" Церкви і при цьому не були замішані в політичних скандалах під час президентських виборів. УПЦ КП надзвичайно успішно провела свою виборчу кампанію - 15 священнослужителів Київського патріархату були обрані в місцеві органи влади в одній тільки Хмельницькій області . Так, депутатом Хмельницького обласної ради став правлячий архієрей Хмельницької єпархії УПЦ КП архієпископ Хмельницький і Кам'янець-Подільський Антоній (Махота).

Однак немислимою найбільш великою і яскравою перемогою УПЦ КП стало обрання мером Києва Леоніда Черновецкого, лідера Християнсько-ліберальної партії України (ХЛПУ), якого прихильники УПЦ МП ніяково спробували записати в "харизматичні сектанти". В одному зі своїх інтерв'ю Черновецький відзначав: "Уже багато років, як я щодня читаю Біблію. І щонеділі відвідую церкву. Я православний, причому церква, де я молюся, належить Київському патріархатові, але я не вважаю сувору прихильність якої-небудь конфесії важливою. Церква - святе місце, де можна звернутися до Бога. Все інше несуттєво". Заграючи з протестантами, Черновецький ніколи не забував про те, що в політиці вчасно треба стати православним, адже градоначальником древнього міста Києва, "матері міст руських", усе-таки повинна бути православна людина. Тим часом, це не виключає того, що Черновецький, дійсно, щиро говорить про свою віру в євангельському стилі, залишаючись членом УПЦ КП. Євангельська протестантська ідеологія не тільки не суперечить, але навіть у чомусь сприяє просуванню тези про створення Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні. Картина виходить струнка і несуперечлива , якщо врахувати, що ідея Єдиної Церкви вигідна саме "розкольникам" з УПЦ КП, а Леонід Черновецький після президентських виборів став радником Віктора Ющенка.

І саме тоді Президент Украъни і його наближені озвучили ідею Єдиної Помісної Православної Церкви як один із пріоритетів своєї внутрішньої політики. Крім того, саме зараз варто згадати про те, що в 2004 році Черновецький був зареєстрований як кандидат на посаду президента, і напередодні початку президентської виборної кампанії УПЦ КП нагородило Черновецького орденом Святого Архістратига Михаїла. Як відзначив у своєму указі в липні 2004 року Патріарх Київський і всея Русі-України Філарет (Денисенко), висока нагорода присуджена Леоніду Черновецькому за заслуги у відродженні духовності в Україні і утвердженні Помісної Української Православної Церкви. Однак навіть не вдавана зміна жовтогарячих харизматів помаранчевими православними стала головною "релігійною" сенсацією українських парламентських виборів. І навіть не те, що Віктор Янукович з легкістю, властивою всім політикам, пішов на переговори з Ющенком і його прем'єром Юрієм Єхануровим. Парадокс полягає в тім, що програвші православні, лояльні Московському патріархатові, самі стали в положення "жовтогарячої" опозиції, почали використовувати методи і навіть риторику жовтогарячих, відкинувши традиційну для них антизахідну й антинатовську демагогію, що була потрібна на визначеному етапі для виявлення лояльності Москві. У цьому відношенні показове поводження лідера блоку "Народна опозиція" Наталі Вітренко. Як лідер Прогресивної соціалістичної партії України і соратник "Союзу православних громадян України" Вітренко довгий час відстоювала інтереси "канонічного" православ'я і заявляла про неприйнятність європейського шляху розвитку для української нації, яка приречена бути "навіки з Росією". Як і всі "антиоранжисти", Вітренко називала події на Майдані наприкінці 2004 - початку 2005 року не тільки революцією, але й антиконституційним переворотом. Тепер, після парламентських виборів, Вітренко діє як цілком "жовтогарячий" лідер.

Вона заперечує результати виборів, тому що її блокові не вистачило 0,7 % голосів до прохідних у Верховну Раду 3 %. Мовою проросійських "патріотичних сил" у період Майдану така тактика називалася "дестабілізацією обстановки в державі". Більш того , Вітренко говорить так само, як говорили Тимошенко і Ющенко більше року тому: "Насамперед, я хочу захистити право людей жити в правовій державі, і голосу виборців, що реально були віддані не тільки за нас, але і за інші партії, тому що ми бачили, як фальсифікували результати виборів" (інтерв'ю телеканалові НТН 12 квітня 2006 року). Цілком природно, що Вітренко називає Ющенка "диктатором" - адже українська влада, приміром, частково підзірвала вибори в Криму, замінивши прізвища росіян їх українськими аналогами, не завжди вдалими. Отримавши реальні голоси виборців, Вітренко й інші "імперські патріоти", яких ще називають "аматорами російської мови", стали захищати інтереси своїх прихильників у Криму , Новоросії, Донбасі і т.д. Захист конституційних прав став лейтмотивом сьогоднішніх виступів зеландсько-жовтогарячих "імперських патріотів". Згодом прямий зв'язок з російськомовним виборцем змусить Вітренко все більше відстоювати демократію, і православний світогляд аж ніяк не буде мати на увазі відмову від дружби з Європою і Євросоюзом. Як жупел буде використовуватися небезпека американізації так, як це роблять політики і у Франції, і в Англії. З кожними новими виборами на Україні проросійські політичні сили будуть ставати усе більш "жовтогарячими" по стилю ведення суспільної боротьби і по ступеню відстоювання реальних інтересів громадян (звичайно для політика важливо відображати погляди своїх безпосередніх виборців). У Росії незабаром православні перестануть розуміти православних політиків України з їх демократичними акціями і відсутністю радикальної антизахідної риторики, що в Україні вже зараз виглядає дивно і надто маргинально. Більш того, саме представлення про протистояння "сект" і православ'я в Україні й у Росії відрізняється усе більше і більше.

Якщо російське агентство "Інтерфакс-релігія" може собі дозволити і вважає цілком коректним публікувати екстремістське інтерв'ю керівника Союзу православних братств України Валентина Лукіяника (07.04.05) про те, що "секти" рвуться до влади з ідеологією "нового світового порядку", екстремістською і фашистською, то змушена бути більш політкорректною "Інтерфакс-Україна" (також 07.04.05) навпаки транслює прес-конференцію лідерів протестантських союзів про те, що в країні розпалюється міжрелігійна ворожнеча в результаті "антисектантських" передач на ТВ і публікацій у пресі. Показово також, що російські "сектоводи" можуть вільно обвинувачувати Черновецького в "сектантстві", хоча він православний, а от глава УПЦ МП митрополит Володимир (Сабодан) приймає Черновецького в Києво-Печерській Лаврі, незважаючи на його належність до "розкольницького" угрупування. Уже вільні українці вчаться жити разом, а усе ще одержимі " "імперіалізмом" росіяни по старій радянській звичці намагаються позбутися внутрішніх ворогів, перш ніж обрані патріоти стануть вільними і побудують нове світле майбутнє.

Роман ЛУНКИН 

"Портал-Кредо.Ru"

http://cerkva.info/2006/04/17/sensacij.html