Як ми відкривали для українців українську діаспору, а для себе нову Україну

В рамках проекту "Відкриймо для українців українську діаспору", започаткованого Міжнародним інститутом освіти, культури та зв'язків з діаспорою університету "Львівська політехніка" нижнєкамську "Вербиченьку" було запрошено в Україну.

Підготувати й організувати таку подорож справа не проста, адже треба було продумати і полагодити безліч великих і малих питань, справ. Спонсором нашої подорожі став Голова рад ОУР та ФНКА "Українці Росії" Василь Дума, який погодився фінансувати автобус для цього заходу, за що йому велика наша подяка. "Кароса" № 454 стала нашим "будиночком на колесах" на довгі 18 днів.

Святині Києва

Відвідали ми старовинний і величний Київ. Побували в Печерській лаврі, Софійському, Володимирівському й Михайлівському соборах, оглянули Золоті ворота і ще безліч істрочних пам'яток столиці України. Відвідали музей видатної української акторки Марії Заньковецької, де нам було запропоновано цікаву експозицію й розповідь про її життя та творчисть. Від "Вербиченьки" працівникам музею вручили татарський чак-чак і зробили пам'ятний запис в Почесній книзі. Були ми на Байковому кладовищі, де вклонилися могилам і урочисто поклали квіти першому Президенту України в 1918 році Михайлу Грушевському, видатній українській співачці Оксані Петрусенко, відвідали останнє пристанище багатьох українців, які залишили в історії вартий уваги й поваги нащадків слід.

Всеукраїнський татарський культурний центр

А перебували ми в Києві в татарському товаристві. Гостинно нас прийняли в мечеті Всеукраїнського татарського культурного центру "Татар йорт", яким керує пан Канафія Хуснутдінов. Тепло, щирість і турботи співробітників Центру Шауката Рауфовича, Альфії Інгеловни та пана Володимира ми відчували на кожнім кроці. Ми привезли татарській громаді Києва привітання з історичної Батьківщини, подарунки від Саід-хазрата з Нижнєкамської мечеті, книжки для недільної школи від директора Нижнєкамського педагогічного училища Ріфката Мулліна, пригостили чак-чаком, тепло поспілкувалися.

Канівські схили

Після перебування в Києві наш "будиночок на колесах" направився берегом Дніпра в Канів. 365 сходинок підіймали нас на Чернечу гору до Кобзаря української літератури і історії Тараса Шевченка. Хто бував там, бачив своїми очима безкрайні українські простори, круті схили і ревучий Дніпро, той зрозуміє наші бурхливі почуття... У підніжжя пам'ятника нами було проведено урочистий шевченківський урок, виступив з розповіддю про нелегке життя Тараса наш Голова Євген Савенко, читали вірші діти недільної школи - переможці Всеросійського конкурсу на краще читання віршів Шевченка - Вікторія Граньонкова, Ксенія Гаврилова, Віктор Савенко. Ця зустріч з Тарасом залишиться в пам'яті вербичан на все життя.

Софіївський парк в Умані

Справжнім подарунком стало для нас відвідання Софіївського парку графів Потоцьких в Умані. Було так приємно милуватися красою й вибагливістю природи, помноженої на здібності майстра-архітектора та втіленої в життя кріпацькими руками. Відпочивало око, душа і тіло. Від чистоти повітря навіть паморочилися наші голови, звиклі до загазованості й викидів нафтохімічного комбінату. Хочеться вірити, що чисті джерела "молодості", "краси" й "здоров'я" справді-таки додадуть того, що кожний з нас зажадав, припадаючи до цілющої води, і бажання наші сповняться.

Мартинівка

Одна з перших членкинь "Вербиченьки" Раїса Іванівна Степанова народилася на Кіровоградщині в селі Мартинівка. Саме туди прямував наш автобус після Умані. В селі нас чекали. Наварили смачного борщу, напекли запашного хліба, повідомили про наш приїзд мешканців. Все село зібралося на шкільному подвір'ї, яке швидко перетворилося на сценічний майданчик. Більше двох годин "Вербиченька" виступала перед вдячними глядачами. Наш концерт містив вірші, гуморески, сценки, безліч українських і татарських пісень, що селянам було вельми цікаво.

Вишитими рушниками, подарованими мешканцями Мартинівки, залишиться в нашій пам'яті їх щирість. Хай Господь береже їх душі і дає їм доброго здоров'я!

Прикро спостерігати, що нині справи в українських селах не з кращіх, молодь все більш від'їжджає, літнім людям жити все важче, роботи нема, культурне життя, м'яко кажучи, не вирує як колись. На такому тлі наш приїзд став для Мартинівки справжньою подією! Хочеться вірити, що життя все ж візьме верх, українські села будуть процвітати і стоятимуть "мов писанки" по всіх безкрайніх просторах України.

Львівська гостинність. МІОК. Львівська політехніка

Більше 10 років "Вербиченька" співпрацює з Міжнародним інститутом освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка". У великій мірі наша подорож була такою вдалою завдяки піклуванням і клопіткій праці директора МІОК пані Ірини Ключковської та начальника відділу освіти пані Марії Галік. Вони розробили і підготували докладну й цікаву програму нашого перебування у Львові, яка містила презентацію "Вербиченьки", виступи на обласному телебаченні, візит до місцевої адміністрації, численні екскурсії, музеї, собори, зустрічі з цікавими людьми та участь у численних незвичайних заходах. Вони потурбувалися про наше комфортне перебування в готелі, смачне годування в кафе, побут і розвагу. Вони доклали так багато зусиль, щоб подорож запам'яталася і дорослим і дітям на довгий час, щоб враження про старовинний і незрівнянний Львів (який в цьому році відзначає своє 750-річча) були найпозитивнішими, бо є справжніми патріотами і міста і України.

Презентація "Вербиченьки"

Однією з знакових для нас подій стала презентація товариства "Вербиченька" у Палаці мистецтв м. Львова. Такого заходу ми ще не проводили. А виявилося, що треба було провести вже давно. Ми трішечки хвилювалися напередодні, що під час літніх вакацій не буде багато глядачів, може людям не буде так цікаво. Але такого аншлагу ми не сподівалися. Зала не те що була заповнена, а що називається яблуку впасти було ніде, не вистачало навіть приставлених попід стінами крісел та стільців, люди стояли у проходах. Львів'яне йшли зустрітися з діаспорою! Львів'яне йшли побачити й послухати земляків з далечини! Люди несли квіти, дитячі книжечки, вишиті рушники і серветки. Йшли молоді й літні, працівники закладів і творча інтелигенція, посадові особи і звичайні перехожі. Було безліч питань, цікавих розповідей, зустрічей та подарунків. Ми відчули, що материковим українцям не байдужа діаспора, вони щиро цікавляться й підтримують нас. "Ми не шматок відірваний, ми - частка України!" - написав Санкт-Петербуржський поет-українець Валентин Іващенко. Ми переконалися, що це дійсно так!

Личаківське кладовище. Франко. Крушельницька. Білозір. Івасюк. Іваницький

В один з днів нашого перебування було заплановано відвідання Личаківського меморіального кладовища, де знайшли останній притулок численні видатні українці. Наша незрівняна гід пані Леся Корнат так професійно провела нас по печальних вуличках кладовища, так докладной розповіла про численних його "мешканців", що ми відчули не тільки щем і смуток від втрат нашої держави, а й безмірну велич нашого народу, зростившого таких достойних синів і дочок.

Ми урочисто поклали квіти до підніжжя монументів Івану Франку, Соломії Крушельницькій, відвідали могили Володимира Івасюка та Ігоря Білозіра. Насподівано для нас дізналися, що професора Василя Іваницького поховано теж на цьому цвинтарі майже рік тому, і віддали пошану і йому.

Нема нічого вічного на землі. У вируванні життя і круговерті подій корисно іноді заглянути в тишу і спокій між меморіальних знаків, пагорбів і брил, задуматися, чим і як згадають нащадки нас… Так складається життя.

Нагуєвичі. Батьківщина Івана Франка 

27 серпня 2006 року все прогресивне українство урочисто відзначило 150-річча Івана Франка. До цієї події було присвячено відвідання "Вербиченькою" та молодіжним гуртком "Лелеки" батьківщини Івана Франка села Нагуєвичі. Ми побачили своїми очима ту землю, яка породила великого українського письменника, тих доброзичливих людей, серед яких зростав Франко, які досі гостинно зустрічають численний люд і свято бережуть хатину, подвір'я, все, що пов'язане з Франком. Ми доторкнулися тієї колиски під стелею хатини, в якій зростав великий Каменяр. Для виховання нашої молоді це мало велике значення. Буде що розповісти і показати під час уроків у недільній школі.

Сколівські бескиди й водоспади. Тустань

Нам було влаштовано ще одну чудову зустріч з природою України - подорож у Карпати на Сколівські бескиди та водоспад Тустань. Майже всі члени "Вербиченьки" вперше побували в Галичині (декотрі взагалі в Україні побували вперше!). Але для всіх вербичан зустріч з Карпатами була особливою! Стало добре зрозумілим, чому Карпати у піснях називають Синіми горами. Ми своїми очима побачили гірські полонини, дізналися, що таке бескиди, навчилися відрізняти смерічку від ялинки, познайомилися з оригінальною культурою народу Закарпаття, його побутом, вбранням, піснями.  

Білогорща. Роман Шухевич (Тарас Чупринка) 

Про історію УПА і визвольну боротьбу  в нашому товаристві знали не так багато. Влаштована нам подорож до музею Романа Шухевича (Тараса Чупринки) в Білогорщу була вельми цікавою. Супроводжував нас видатний письменник, живий класик української літератури і просто чудова скромна людина пан Ігор Калинець. А в музеї зустрів пан Володимир Каранда, який так докладно, цікаво й завзято розповів про Шухевича, про заснування музею і збереження безлічі безцінних документів  про боротьбу українського народу.

Спілкування з татарською діаспорою Львова

Кажуть українці: "Нашого цвіту по всьому світу". Мабуть саме так про свій народ можуть без перебільшення сказати і татари. У Львові створено і активно працює татарське культурне товариство "Туган ил". Очолює його пан Хамзя Кашаєв. Про наш приїзд вони дізналися у Львові одними з перших. Представники татарської громади були присутні на презентації "Вербиченьки", разом з нами подорожували по пам'ятках старовини, відвідували музеї, влаштовували теплі зустрічі і спілкування. Адже їх цікавило все, як нам живеться в Татарстані, які новини в наших краях, як ми знаходимо спільну мову з владою. У багатьох випадках під час спілкування віднаходилися спільні знайомі, односельчани, краяни, виявлялося багато спільного.

Наші українські проблеми, справи і питання посеред Татарстану, мов у дзеркалі відображають проблеми і справи татар посеред України. Ми добре розуміли один одного і домовилися про подальшу співпрацю. А сумісний українсько-російсько-татарський концерт за гостинним столом здружив нас ще більше.

Сосниця й Олександр Довженко

Подорож до музею Олександра Довженка не входила до нашого маршруту. Але так склалася доля, що через ремонт траси дорога наша пролягля саме через селище Сосницю. Проїхати мимо ми не могли. На диво навіть у вихідний день працівник музею пані Любов Миколаївна гостинно нас зустріла, запросила оглянути подвір'я, хатину й експозицію музею видатного кінематографіста.

Бронзовий Довженко у повний зріст босоніж зустрів нас просто посеред двору, радісно скинувши догори руки. Хатина, в якій він зростав, вразила незвичайністю і досі зберігшимся відчуттям глибокого смутку, якого так багато зазнала родина Довженків. Погруддя Провісника зустрічає нас і в садку, встеленому нападавшими за ніч яблуками та грушками. Пані Люба запросила нас скуштувати стиглих ласощів. Путивочка з Довженківського саду - то, скажу я вам, не аби-який смак!

Як чудово й оригінально влаштований музей Олександра Петровича! У незвичайної людини і музей повинен бути незвичайним. В ньому говорять не лише експонати, говорять стіни, говорить навіть стеля… В таких місцях варто побувати за будь-яких обставин. Нам розповідав про цей музей Тарас Миколайович Дудко, племінник Олександра Довженка, з яким ми маємо давні і дружні стосунки. Та що це так цікаво ми і не сподівалися!

Чернігівщина. Ядути

Ще у 2003 році, під час подорожі "Вербиченьки" на фестиваль "Калинові грона", що проводився в Ніжині, ми побували в одному з сел Борзнянського району Ядути. То була незабутня зустріч. Тепло і щирість простих хліборобів-трударів, вдячність глядачів за наш виступ, духм'яні польові квіти в дарунки - все було приємним. Протягом трьох років ми підтримуємо зв'язки з селянами. Не відвідати Ядути цього разу ми не могли.

Чекали нашого приїзду і цього разу. Потурбувалися про нашу зустріч, смачно нагодували, влаштували чудовий відпочинок на березі лісового озера Трубен з прогулянками по воді на катамаранах. Погода була як на замовлення. Так що до концерту ми були готові на сто відсотків.

Не зважаючи на пізню годину (в селі вдень відпочивати ніколи), зала сільського клубу була наповнена вщерть. Наш приїзд став для селян подією, адже вони теж чекали нової зустрічі з "Вербиченькою". Ми почули так багато слів щирої вдячності, подарували квіти, залишили подячний запис, запросили приїжджати ще! Ми дуже задоволені, що нашій творчості було дано таку високу оцінку. 

Щира подяка

Товариство "Вербиченька" висловлює щиру подяку всім, хто долучився до влаштування нашої подорожі та візітації в Україну: Василю Думі, голові рад ОУР та ФНКА "Українці Росії", Ірині Ключковській, Марії Галік, Ігорю Калинцю, Наталі Кравчук, Остапу Кендзьору, Марійці Джурі, Галинці Крістіансен, всьому дружному колективу МІОК Університету Львівська політехніка, 

- Анатолію Морозу, Світлані Мазурок та Людмилі Ватагович,  Галині Тихобаєвій та Марії Магунь, Хамзі Кашаєву, Ільгізі Шакіровій та дружньому колективу львівських татар, Канафії Хуснутдінову, Альфії Шевченко, Шаукату та всьому колективу київських татар, керівництву та колективу ПАТП -1, водіям Хайрутдінову Ільдусу та Ибрагімову Халілю.

Дай Боже всім доброго здоров,я, миру, щастя і злагоди в родинах!

На світлинах: Вербичани на Чернечій горі у  Кобзаря. На Байковому кладовищі – біля могили Президента Михайла Грушевського. Львів: у Соломії Крушельницької. В Нагуєвичах, у  Великого каменяра Івана Франка. Там, де чарівно співає карпатський водограй. В Сосниці у Олександра Довженка. Рушники, вишивані рушники...

Людмила НАЙДЕНКО.
verbichenka@list.ru