Матеріал до доповіді на інформаційній секції IV Всесвітнього форуму українців “Розвиток інформаційного простору української діаспори у Росії”

Одним із найважливіших засобів  збереження власної етнічної самобутності в іноетнічному середовищі поряд із церквою та шкільництвом були і залишаються національні засоби масової інформації - преса, радіомовленн і телебачення, а сьогодні ще і інтернет. Українці, що після росіян і татар становлять найбільшу етнічну групу в РФ, особливий дефіцит мають в друкованому слові, радіо- і телепередачах на рідній мові. Наявність великої маси українського населення в Російській Федерації, завдання збереження та подальшого забезпечення його етнічної самоідентифікації, розширення українських інформаційно-культурних впливів на всю діаспору потребують пильної уваги до проблеми становлення українських засобів масової інформації в Росії. Саме цьому і присвячений матеріал данного дослідження, підготовленого під егідою Комісії людських і громадянських прав Світового Конгресу Українців.

Українська діаспорна преса Росії.

Стан української преси в Російській Федерації на 15-річчя році після розпаду СРСР все ще можна визначити як зародковий. І це, незважаючи на певний історичний досвід побутування української преси в Російській Імперії і після Лютневої революції 1917 року, в період за радянських часів з 1924 по 1932 рр., який, одначе, не здобув розвитку внаслідок репресивних дій тоталітарного сталінського режиму.

Дещо із історії. Першим українським пресовим виданням на теренах сучасної Російської Федерації був щомісячний журнал "Основа", який виходив в 1861 і 1862 роках в Санкт-Петербурзі і знайомив російську інтелігенцію з українською історією і культурою. Він відіграв значну роль у пробудженні українського культурного життя в Росії. Як вважає професор Віктор Ідзьо, цей петербурзький щомісячник слід вважати першим друкованим органом української національно-культурної еліти. У випусках його номерів брали участь такі видатні літератори та науковці, як Михайло Костомаров, Пантелеймон Куліш, Володимир Антонович, Марко Вовчок.

Після революційних подій 1905 року українські часописи почали виникати в обох російських столицях. Так, з травня 1906 року в столиці імперії почав виходити російськомовний щотижневий журнал "Украинский Вестник", який проголосив своєю метою боротьбу за демократію і національну автономію України. Газету редагував М. Словінський за участю професора М. Грушевского та професора Д. Овсяника-Куліковського. Він виходив за підтримкою і участю українських депутатів Першої Державної Думи Росії і фактично був друкованим органом української фракції. Журнал припинив своє існування разом з розпуском Думи. Але його змінила газета "Рідна справа", яа стала друкованим органом української депутатської фракції другої Державної Думи Росії і її бюлетень "Думські Вісті". Вони пропагували економіну і національно-культурну програму українських депутатів. Під час реакційної третьої Державної Думи українці Санки-Петербургу змогли випустити тільки одну газету - "Українське бджільництво". Але задачі столичного "Украинского Вестника" взяла на себе редакція московського журналу "Украинская жизнь", який активно функціював в першопрестольній до 1917 року. Журнал будив національну свідомість 30-мільонного українського народу Росії

Привертає увагу досвід роботи в Російській імперії з українськими депутатськими фракціями в Державних Думах (І-го, ІІ-го і ІV-го скликання) і організації випуску українських часописів, як друкованих органів цих українських фракцій. І це не зважаючи на той факт, що серед депутатів Державної Думи та членів Ради Федерації РФ досить велике число етнічних українців.

Першою ластівкою українського відродження в Росії під час політики "гласності" став часопис "Украинский Вопрос", якого вийшло всього 3 номери в 1989 році. Його видавав Московський філіал "Украинского хельсинского общества". Він став політичним рупором українського відродження в Росії. Журнал опублікував заборонені праці Івана Дзюби, В'ячеслава Чорновола, Миколи Руденка та інших. Часопис було заборонено, але він зміг пробудити національну свідомість багатьох українців в Росії.

Важливим інформаційним проектом для української діаспори Москви став український "Інформаційний бюлетень", що видавався у Москві в 1990-1993 роках. Його автором був відомий діяч українського громадського руху в Росії Кононенко Юрій Григорович, один із засновників Товариства української культури "Славутич" та Українського молодіжного клубу в Москві, з 1992 по 1993 рік - директор інформаційного агентства "Юнпрес". ( обраний першим заступником голови Об'єднання українців Росії). Він анонсував в цьому часописі події у московській громаді на місяць наперед. "Інформаційний бюлетень" розсилався поштою по підписці.

"Український кур'єр" - газета виходила в 1991-1996 роках як орган Московського товариства української культури "Славутич", що було засновано в Москві в 1989 році. Перший редактор Олександр Руденко-Десняк, другий (з жовтня 1993 року) - професор Василь Антонів, голова ради Товариства "Славутич". Газета починала виходити двома мовами: наклад українською - 5 тис. примірників, стільки ж - дубль російською. Потім видавалася тільки  українською мовою накладом 6 тис. примірників. У бібліотеці української літератури в Москві зберігається 30 чисел видання. У 1997 році через брак коштів "Український кур'єр" припинив своє існування.

"Український вибір" (Москва) - незалежна газета українців у Росії. Видавалася з жовтня 1993 року. Засновник - Товариство з обмеженою відповідальністю "КИМОС", головний редактор - Олександр Руденко-Десняк. Перший номер вийшов українською та російською мовами. Наступні номери були україномовні. Газета з перервами виходила до 1999 року. Всього світ побачили щонайменше 32 числа газети. Фактично після проведеного в жовтні 1993 року І Конгресу українців Росії "Український вибір" був друкованим органом Обєднання українців Росії. Через брак коштів припинила існування в вересні 1999 року.

На сьогодні реально існують і періодично виходять в світ лише наступні українські пресові видання:

А) Щомісячні друковані видання (газети): 1. Батьківщина (Камчатка) 2. Вісник Товариства української культури Кубані (Кубань) 3. Голос України в Західному Сибіру (Тюмень)

Б) Щоквартальник друкований 1. Промінь (Самара)

Українські щомісячні додатки до російськомовних газет: 1. Вербиченька (м. Нижнєкамську, Татарстан), 2. Українська родина (м. Сургут).

"Батьківщина" (Петропавловськ-Камчатський) - це орган Національно-культурної автономії українців Камчатки. Виходить російською та українською мовами. Накладом спочатку в 2 тисячі, а з 2003 р. - 1 тисячу примірників. З 2003 року випускається за фінансовою допомогою Держкомнацміграції України. Обсяг - один друкований аркуш. Це одне з двох українських виданнь в Росії, яке можна передплатити. Існує "Батьківщина" на кошти передплатників (їх понад 300 осіб) і спонсорів - людей, які відчувають себе українцями. В 2003 році отримали невелику (8 тис. руб.) допомогу від адміністрації Камчатської області. А Держкомнацміграції України виділив на видання газети понад 28 тис. рубі. Частина тиражу передається безплатно в бібліотеки, решта іде в продаж.

"Батьківшина" друкує розповіді про життя Камчатської громади, подає новини з України, матеріали про її історію, культуру та визначних діячів, про народні традиції та звичаї, національну кухню, зокрема друкує рецепти українських страв. Публікує також уривки з праць українських істориків, юридичні матеріали, що торкаються українсько-російських відносин. Є в газеті сторінка гумору і дитяча сторінка. Постійні автори - члени правління НКАУ Камчатки, вчителі та учні українського класу, активісти громади. Найулюбленіші рубрики - "Невідома Україна", "Українці на Камчатці".

Адреса редакції: 683000, Петропавловськ-Камчатський, а /я 101. Контактний телефон: 8-415-22 (11-23-64). E-mail: cobra52@mail.kachatka.ru. Редакційна рада сьогодні: Віктор Манжос, Валентин Пилипчук, Олександр Кришталь, Оксана Петрук, Марія Сидорик.

21 вересня 2000 року "Батьківщина" була зареєстрована в Північно-Східному регіональному управлінні Міндруку Росії як окреме видання - перша українська газета на терені Камчатської губернії. Два перших номера зверстав редактор міської газети "Петропавловськ" Борис Павліченко. Спочатку виходила як додаток до міської газети накладом 50.000 примірників. По лютий 2003 року готувала матеріали і редагувала газету редактор "Батьківщини" Едіта Познякова, викладач одного із місцевмх вузів. З початку 2003 року редактором газети став професійний військовий журналіст капітан 2-го рангу Олександр Кришталь. За станом на початок літа 2005 року вийшов в світ 41 номер газети "Батьківщина".

"Вісник Товариства українців Кубані" (Краснодар)

Виходить в світ з 1996 року і на сьогодні є найстарішим діючим україномовним пресовим виданнім в українській діаспорі Росії. "Вісник" виходить щодвамісяці, але через брак коштів ця періодичність порушалася. Наклад видання становить 300-500 примірників, іноді - 100 примірників.

"Вісник" багатий тематикою і інформативний. Очевидно, що додаткове державне спонсорство з боку уряду України могло б допомогти ширшому розповсюдженню видання. Адреса редакції: 350000, м. Краснодар, вул.Красноармійська, 53. E-mail: visnik@rambler.ru. Редактор - професор Віктор Чумаченко, директор Науково-дослідного центру Краснодарського державного університету, культури і мистецтв, завідуючий кафедрою літератури, кандидат філологічних наук, заслужений працівник культури України і Кубані. "Вісник" виходить з великими труднощами, в основному за спонсорською підтримкою. Наприклад, спонсором № 41 2005 рокувиступила дочка відомого українського діяча з Кубані Дмитра Нитченка - австралійська письменниця Леся Богуславець (Ткач). За станом на середину літа 2005 року вийшло 42 числа газети "Вісник Товариства української культури Кубані".

"Голос України в Західному Сибіру" (м. Тюмень) - орган Української діаспори Тюменської області, щомісячна громадсько-політична газета видається з серпня 2000 року. Видання виходить при підтримці департаменту по інформаційній політиці Адміністрації Тюменської області, Комітету по ЗМІ і поліграфії ХМАО (Ханти-Мансійського національного округу), Комітету у справах національностей адміністрації області та Генерального Консульства України в Тюмені. Вона зареєстрована Західно-Сибірським територіальним управлінням Міністерства РФ у справах друку 11.08. 2000 року. Формат газети: А-3, 12 полос, 4 друкованих аркуші, колір - 2+1. Газета виходить щомісячно, а при необхідності - щонедільно.

Наклад першого - пілотного числа становив 20 тисяч примірників, тепер - 5.000. Видавець - "ООО "Голос Украины в Западной Сибири" (Товариство з обмеженою відповідальністю). Фундатор і головний редактор - Микола Казимирович Свінтицький. Заступники головного редактора: Олександр Іванович Потока - голова Регіональної української національно-культурної автономії Ямалу, Петро Павлович Яремчук- заступник голови ФНКА "Українці Росії", голова Регіональної української національно-культурної автономії Ханти-Мансійського автономного округу. Наклад розповсюджуіться в Омській, Новосибірській, Челябінскій, Курганській, Томській, Свердловській, Кемеровській, Тюменській області та Ханти-Мансійському і Ямало-Ненецькому автономних округах. На території  розповсюдження газети проживає більш ніж один мільйон етнічних українців, а по обсягу - це більше 10 територій України.

Враховуючи ту обставину, що в регіоні проживає чимало вихідців із східних російськомовних регіонів України, а також те, що газету читають нащадки вихідці із України другого та третього поколінь, що не володіють українською мовою, частину матеріалів газета подає російською мовою.

Газету "Голос України в Західному Сибіру" можна придбати в газетному кіоску та передплатити. Деякі організації, в котрих працюють етнічні українці, здійснюють колективну передплату видання.

"Голос України Західному Сибіру" більшістю працює в режимі дайджесту і регулярно подає передруки з актуальних питань політики та культури України із газет "Голос України", "Урядовий кур'єр", "Дзеркало тиждня", журналу "ПІК".

Адреса редакції: г. Тюмень, ул. Широтная 61-а, 73. Тел.33-98-95; тел. відповідального секретаря Л.Т. Медведчук - 46-40-76.).Сайт: http://www.guzs.by.ru. E-mail: guzs@rol.ru; Kiev2003@bk.ru. За станом на початок літа 2004 року вийшло в світ 58 номерів газети "Голос України в Західному Сибіру".

"Промінь" (Самара) - видання  Самарської регіональної громадської організації "Український національно-культурний центр "Промінь"

Обсяг в 2 друковані аркуші. Періодичність 1 на 3 місяці. Завдяки фінансовій підтримці властей Самарської області (приблизно по 25 тисяч рублів на рік) виходить щоквартально з грудня 1997 року тиражем 999 екз. Одне з небагатьох регіональних виданнь, котрі продоіжують своє існування. Газета зявилась на світ як спеціальний випуск до 5-річчя обласного українського національно-культурного Центру. Але завдяки наполегливості і енергії свого першого редактора голови товариства "Промінь" Михайла Карпенка, почала видаватися регулярно - 1 раз на 3 місяці чи на півроку - сдвоєний номер.

У січні 2003 року редактором її став новий голова самарського обласного українського товариства професійний літератор Олександр Лазаревський. Завдяки цьому до складу редакції прийшли нові люди, оновився її зміст. "Промінь" перетворився із простого дайджесту українськоі преси, яким він був останні роки, в інформаційно насичене видання. "Промінь" знову став двомовним. Збільшився його авторський склад. В 2005 році цей самарський український щоквартальник очолив Іван Каплієнко. Редакційна рада: рада Українського національно-культурного центру "Промінь", адреса: 443056, Самара-56, ул. Панова, 38-2, телефони: 334-37-82 або 337-00-98. E-mail: pdi@samara.ru. За станом на початок літа 2005 року вийшов в світ 31 номер "Променя".

Українські щомісячні додатки до російськомовних газет:

"Вербиченька" (м. Нижнєкамськ, Татарстан)

Орган Міської національно-культурної автономії Українське товариство "Вербиченька"

Українське Товариство "Вербиченька" існує і працює у м. Нижнєкамськ республіки Татарстан з жовтня 1995 року. З 1997 року 1-2 рази на місяць друкується українська сторінка "Вербиченька" у місцевій газеті "Ваша газета". Це найбільш популярне видання міста Нижнєкамська, наклад її 23 тис. примірників. "ВГ" газета приватна і більшою частиною рекламна, власником її є татарин Адіс Сулейманов. Добрі стосунки з цією чудовою людиною дають змогу протягом вже 8 років друкувати хоч невеличку за площею українську газету, з якої мешканці Нижнєкамська можуть довідатися про справи товариства, новини з Батьківщини, про історичні події чи видатних діячів української культури. Має газета невеличкий дитячий куточок, друкує поетичну сторінку. Перші номери газети виходили під редагуванням Наталі Колногуз, потім Тетяни Винничук, а з 1998 року редагує сторінку Людмила Найденко. Вона - заступник головиви національно-культурної автономії, вчителька в міському українському класі для дітей.

На початку 2005 року вийшло більше 70 чисел. У 2004 році в Києві Л. Найденко було нагороджено Почесною грамотою УВКР "за вагомий внесок у згуртовання українства, збереження і плекання національних цінностей та піднесення авторитету України у світі".

Поштова адреса редактора "Вербиченьки": 423581, г. Нижнекамск, проспект Мира, 83. кв. 111. Контактні телефони: (8555) : 34-35-94,  42-26-61 Е-mail: verbichenka@list.ru

З осені 2004 року "Вербиченька" має свою електронну сторінку на сайті "Кобза-українці Росії".

"Українська родина" (м. Сургут, Ханти-Мансійский автономний округ),

Орган міської Національно-культурної автономії "Українська родина"

"Українська родина" - додаток до сургутської міської газети "В центре событий" ("В центрі подій").

Щомісячний вихід українського додатку "Українська родина" до обласної газети "В центрі подій", яка виходить накладом 30.000 екземплярів., розпочато у 2004 році. В цьому додатку даються консультації з актуальних питань громадянства, висвітлюється життя української діаспори, культурні події на теренах України. Редактор - Ганущак Микола Васильович ( він теж заступник головиви національно-культурної автономії, вчитель української недільної школи). Телефони 36-35-43, с. 65-08-18. E-mail:kolya68@list.ru, ukrsurgut@list.ru: ukrsurgut@mail.ru. З весни 2005 року "Українська родина" має свою електронну сторінку на сайті "Кобза-українці Росії".

Крім того в регіональних українських організаціях неперіодично виходять наступні видання: "Джерело" (Томськ) Орган Центру Української культури "Джерело"

Адреса: 634045, Томськ, вул. Мокрушина, 7, кв. 31, т. 41-19-47. Голова Томської регіональної громадської організації "Центр української культури "Джерело" з 1997 року. Філіпова Мирослава Орестівна. Вийшло в світ 4 числа. E-mail: mira@smg.tsu.ru.

"Гомін Колими" (Магадан) Газета Магаданської регіональної національно-культурної автономії "Колима-Славутич". Перше число вийшло 10 грудня 2002 року.

Редактор газети - Катерина Кузьомко, інформаційна підтримка - Богдан Пиріг (він же голова НКА; тел. НКА 2-30-68), Ніна Новохатько, Роман Шестопалка. Адреса: 685000, Магадан, вул. Паркова, 20, Пиріг Богдан Франкович); тел.2-25-91. E-mail:

Загальноросійське пресове видання діаспори

"Український огляд/Украинское обозрение" (Москва)

З лютого 2000 року вийшло в світ 5 чисел незалежного видання українців Росії "Українськое обозрение/Український огляд" (останнє в травні 2003 року). Журнал більше 3 років не виходить, хоча він планувався як щомісячник. Його Об'єднання українців Росії зареєструвало у 1999 році. (Свідоцтво Міндруку РФ від 30 листопада 1999 року, рег. ПИ №77-1233). "УО" планував давати широку панораму інформації про сучасну Україну; історію та культуру України; стан російсько-українських відносин; життя Західної української діаспори; проблеми і здобутки українських осередків в Росії. "УО" виходив двома мовами, наклад - 2.000 примірників. Засновник - Об'єднання українців Росії. Головний редактор - Олександр Руденко-Десняк. Адреса редакції: 109280 г. Москва, ул. Велозаводская, 11/1; т. (095) 118 9192, e-mail: libukr@online.ru.

"Пілотний" номер "УО" вийшов в лютому 2001 року. В середині березня 2001 р. в Києві відбулася його презентація. Він містить три інформаційні блоки - життя України, життя східної і західної діаспор. Але і це видання (третій діаспорний газетний проект О. Руденка-Десняка) так і не стало регулярним через звичну відсутність фінансування. Разом з "пілотним" вийшло друком 6 номерів. Одне з чисел було повністю присвячене З"їзду вихідців з України, в якому керівництво ОУР прийняло активну участь.

В розпорядженні авторів дослідження є документи, що висвітлють безуспішні спроби реакції "УО" отримати підтримку виданню з боку, як України, так і Росії.

Радіотелевізійні програми діаспори і для діаспори

Питання про доступну трансляцію для української діаспори Росії телевізійних і радіопрограм з України безпосередньо на російські регіони залишається актуальним і практично невирішеним. На ІІІ Конгресі Об'єднання українців Росії (квітень 2003 р.) було прийнято Звернення до Президента РФ, Федеральних Зборів та Уряду РФ з проханням про "забезпечення трансляції програм радіо і телебачення України, вільне розповсюдження українських газет і журналів на всій території Російської Федерації", а також ставилася вимога "допомогти у створенні в Росії засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), культурних центрів в Москві, Санкт-Петербурзі, на Кубані, Воронежчині, на Далекому Сході, в Башкортостані і в інших місцях". 12 квітня 2003 року, через рік після ІІІ Конгресу українців Росії,  у Москві на спільному засіданні Ради ОУР і Ради ФНКА "Українці Росії" було прийнято постанову про хід виконання рішень ІІІ Конгресу українців Росії, в якій головним чином йшла мова про інформаційне забезпечення діяльності українських громадських організацій, а також було прийнято звернення до уряду України з проханням відновити трансляції радіопрограм Всесвітньої служби Радіо-Україна, сигнал яких нині не доходить до території РФ і які для багатьох українців були єдиним джерелом отримання об'єктивної інформації про Україну.

У Москві зараз можна слухати дві радіопрограми/радіопередачі українською мовою:

1. "Співуча Україна"

Програма "Співуча Україна" транслюється на хвилях "Радіо Росії". Вона підготовлена в рамках спільного проекту "Радіо Росії" та Національної радіокомпанії України відповідно до договору про співробітництво, підписаному обома сторонами. Проект розробляється з ініціативи та за сприяння Посольства України в Російській Федерації. Програма транслюється двічі на місяць - кожного першого та третього понеділка місяця о 10.30 та 21.30 на частотах 261 кц (довгі хвилі), 873 кГц (середні хвилі) та 66,44 мГц (ультракороткі хвилі). "Співуча Україна" готовиться українською стороною, веде передачі її народна артистка України Надія Шестак

2. Всесвітня служба Радіо-Україна

Всесвітню службу Радіо-Україна в Російській Федерації можна слухати цілодобово в діапазоні коротких хвиль: 41 м на частоті 7420 кГц з 4.00 до 10.00 та з 17.00 до 23.00; 31 м на частоті 9610 кГц з 3.00 до 8.00 та з 17.00 до 22.00; 25 м на частоті 11825 кГц з 9.00 до 19.00..

На жаль, сьогодні передачі Всесвітньої служби Радіо-Україна (директор і головний редактор -  Олександр Дикий, dykyi@nrcu.gov.ua) в Російській Федерації можна слухати лише в діапазонах коротких хвиль. Але багаті можливості Всесвітньої служби Радіо-Україна для більшості української діаспори Росії тепер стали недоступні. Справа в тому, що в відкритій продажі зараз в Росії майже виключно імпортні "ширпотребовскі" радіоприймачи з FM-та УКВ- діапазонами і зрідка - з діапазонами середніх і довгих хвиль. А майже всі радіоприймачі з короткохвильовими діапазонами залишилися в родинах російських українців ще з радянських часів. Їми користуються більшою частиною люди старшого віку.

Ще менша частина українців Росії поки що користується поки що досить дорогими послугами космічної та web-трансляції телевізійних і радіопрограм України. Перш за все це пояснюється високою ціною супутникових антен. За опитами, в регіональних українських громадах Росії поки майже не використовують можливості Всесвітньої телерадіокомпаніі України (президент - Василь Юричко), що з 1 січня 2004 року віщає на супутниковому каналі YP-22, виставляє новини і коментарі на сайті www.utr.ru. Тільки в м. Сургуті (Ханти-Мансійський автономний округ) її передачі приймали і транслювали, в тому числі - в міській кабельній межі.

За словами начальника Управління у справах української діаспори та міжнародних зв'язків Державного комітету України у справах національностей та міграції Андрія Попка (серпень 2003 р.) згідно з державною програмою "Закордонне українство на період до 2005 року" було заплановано налагодження трансляції радіопрограми "Промінь" на східні області України та сприяння її прийому в Російській Федерації, Республіці Білорусь, Республіці Казахстан. В травні 2004 року у названій вище Воронезькій області це питання так і не було вирішено і тому заступник голови правління Воронезької регіональної громадської організації "Українське товариство "Перевесло" пан Дмитро Денисенко за дорученням Ради своєї громади знову безпосередньо звертався з запитом до керівництва Національної радіокомпанії Україна і Держкомнацміграції України.

Про українські радіопроекти в Росії

В регіонах Росії українським організаціям вдається домовитися з місцевими радіо і телебаченням і місцевими органами влади. Тому у частини українських організацій Росії є деякі успіхі саме в організації українського радіомовлення на регіональному рівні.

Як було офіційно заявлено Об'єднаною прес-службою Федеральної національно-культурної автономії "Українці Росії", Об'єднання українців Росії та Бібліотеки української літератури в Москві, у Російській Федерації українські радіопрограми зараз регулярно транслюються також лише в Оренбурзькій та Самарській областях (див. Прес-реліз "Українська радіохвиля в Москві" за 30. 11. 2003 р).

30 листопада 2003 року вийшов до ефіру перший випуск радіопрограми "Українська хвиля" - спільного проекту медіа-структури "Національна Інформаційна Група" (Москва) та Об'єднання українців Росії Об'єднана прес-служба Федеральної національно-культурної автономії "Українці Росії", Об'єднання українців Росії та Бібліотеки української літератури в Москві офіційно повідомила: "Двогодинна програма транслювалася щонеділі з 15 до 17 годин для Москви та Московської області радіостанцією "Радіо 1 Центр" в діапазоні ультракоротких хвиль на частоті 68,3 мГц. Керівник проекту та ведучий програми - відомий російський та український публіцист, голова ОУР і ФНКА "Українці Росії" Олександр Олексійович Руденко-Десняк. Контактний телефон редакції (095)-203-63-66. Програма ставила своєю метою повно та об'єктивно інформувати радіослухачів про події в Україні, життя українців Російської Федерації, пропагувати українську культуру та літературу.

Мінімальна вартість програми - 350-400 доларів США за кожний випуск. Мова іде в першу чергу про оплату радіосигналу та технічного забезпечення мовлення.

В Самарі в 1993 році виникли зразу дві українські радіопрограми. На державній телерадіомовній компанії "Самара" з вересня 1993 р. почала щомісяця транслюватись радіопередача "Веселка" (на середніх та ультракоротких хвилях і в радіотрансляційній мережі області), а на багатонаціональній комерційній радіостанції "Радіо-7 з Самари" ще з червня - радіопрограма "Промінь" (яка спочатку виходила лише на коротких і ультракоротких хвилях). На протязі майже 12 років підготовкою передач "Веселки" займався я - її ініціатор, організатор, постійний автор і ведучий Андрій Бондаренко.

Українська редакція на "Радіо-7 з Самари" проіснувала 9 років - з 1993 по 2002 роки. Перший запис підготував і випустив до ефіру 22 червня 1993 року. Кожна передача самарського "Променя" складалася з двох частин: радіожурналу і концерту. Довгий час передачі велися на ультракоротких хвилях на частоті 66,83 МГц, що забезпечувало впевнений прийом в радіусі 50 кілометрів. З початку листопада 1997 р. українські передачі транслювалися й на середніх хвилях довжиною 271 м (1107 кГц), що давало можливість слухати їх на території всієї області і навіть за її межами. З 1995 по 2002 роки авторами і ведучими самарської радіопрограми "Промінь" були Іраїда Глитенко, Федір Кисіль і Ганна Волошко. Вже через місяць щотижневі його передачі стали півгодинними, а з 16 листопада 1993 року - вийшла перша годинна передача на українській мові. Проте через фінансові труднощі програма "Промінь" на багатонаціональному "Радіо-7 з Самари" у вересні 2002 року припинила своє існування разом із самою цією комерційною радіокомпанією.

Інформаційно-музична передача "Веселка" виходила у самарський радіоефир і передавалась в обласну радіотрансляційну мережу щомісячно с вересня 1993 по липень 1997 року. На жаль, на кілька років самарська "Веселка" припинила свою діяльність після того, як до керівництва обласної телерадіокомпании прийшов чоловік, що "прославився" своєю деструктивною поведінкою, у тому числі й у національних питаннях. Через зміну керівництва ДТРК "Самара" з 1997 по 2003 рік українська щомісячна програма на обласному радіо не виходила. І лише 16 жовтня 2003 року було відновлено передачі радіопрограми "Веселка" в ефірі державної телерадіокомпанії "Самара" (з 2005 року - ДТРК "Росія-Самара"). Потрібно підкреслити, що із бюджету Самарської області для забезпечення трансляції української "Веселки" виділяється по 100 тисяч рублів щороку.

Трансляція української програми ведеться у середньому (271 метрів) та УКХ-діапазонах, а також в радіотрансляційній мережі Самарської області. Проводна радіотрансляція або так зване "кухонне радіо" залишається найбільш потужним за своїми масштабами засобом масової інформації в реґіоні. Бо лише в Самарі на початку 1990-х років було біля 600 тисяч радіотрансляційних приймачів: це більше, ніж сумарний тираж усіх безкоштовних рекламних газет в області. Зараз число радіотрансляційних "точок" скоротилося, але все одно їх кількість досягає приблизно 450 тисяч".

Спочатку передача ставилась до сітки ефіру в один із вихідних днів місяця по 28 хвилин, зараз вона виходить кожну другу п'ятницю по 15 хвилин. Щомісячна "Веселка", не зважаючи на свій відносно малий обсяг трансляції, завоювала велику популярність в українського населення Самарської області. На її адресу приходили десятки відгуків - телефонних дзвінків та листів з міст і сел губернії. Можна сказати, що ця радіопередача стала для самарських українців дійсно не тільки "колективним пропагандистом і агітатором, але і колективним організатором". Завдяки цим передачам в місті Тольятті із числа радіослухачів-українців була зібрана ініциативна група на чолі з інженером-технологом заводу "Синтезкаучук", талановитим українським поетом Григорієм Яковенком та екологом-правозахисником Григорієм Гасичем. І в травні 1994 року відбулись установчі збори Тольяттинської міської громадської организації "Українське земляцтво "Днiпро". Відгуки надходили і від слухачів із сусідніх областей. Завдяки українським передачам "Веселки" із Самари було організовано Українське культурно-просвітне товариство у селищі Новоселки Мелекеського району Ульяновскої області

Повинний сказати про конкретну допомогу і підтримку, що отримували в Самарі журналісти українских радіопрограм "Веселка" і "Промінь" на протязі більш ніж 10 років від колег з України. Вже 3 серпня 1993 року вдалося встановити зв'язок з Національною радіокомпанією України і зробити перше замовлення на аудіокасети з радіопрограмами для української діаспори. А вже 9 серпня того ж року був зав'язаний постійний контакт з головним редактором Всесвітньої служби Радіо-Україна Олександром Диким, з яким самарські українці підтримують з того часу найкращі творчі стосунки. Єлектронна адреса самарської "Веселки": sloboda@samaramail.ru.

Звучить в ефірі українська мова і в Оренбурзькій області. Тут на хвилях державної телерадіокомпанії "Росія - Оренбург" з 1997 року щомісяця транслюється годинна (50 хвилин чистого ефіру) радіопрограма українською мовою "Кобзар". Її автор і ведуча - журналіст обласного радіо Світлана Кабанова, заступник голови Оребургської регіональної громадської організації "Українське культурно-просвітне товариство імені Т.Г. Шевченко". Українські передачі готуються в основному в вигляді концертних програм, що тут є в фонотеці і сформовано за рахунок аудіозаписів, які надсилає Національна радіокомпанія України. На протязі всіх 8 років вона щоквартально отримує від колег з України по дві аудіо касети з записами кращих українських програм Національної радіокомпанії України. Журналіст Світлана Кабанова готувала на обласному радіо радіовипуски "Земляки". E-mail автора програми: kabanova-home@yandex.ru. Контактні телефони автора передач: (3532) 64-57-97 (д); 77-34-85 (р. - середа, з 9 до 12 годин за місцевим часом).

Нерегулярно українські інформаційно-музичні або регулярні музичні передачі виходили і виходять ще в деяких регіонах Росії. Так, в Краснодарському краї на хвилях державної телерадіомовної компанії "Росія-Кубань" голова Товариства української культури Кубані Микола Сергієнко, представник Товариства "Україна-Світ" в Краснодарському краї з 1995 року вів щомісячні 30-хвилинні культурно-освітні радіопередачі українською мовоюфактично - концерти української пісні і української поезії. Спочатку це була навіть інформаційно-музична програма, але потім її було закрито і залишилися суто українські пісенні передачі, які користуються попитом у населення Кубані. В 2005 році нове керівництво Краснодарського крайового державного радіо і телебачення прийняло рішення припинити співпрацю з Товариством української культури Кубані у радіомовних програмах. По іншому, як наступ на українську культуру і намагання знищити її остаточно на кубанських теренах, вважає Микола Сергієнко, розцінювати це не можна. Правда, йому великодушно було повідомлено, що "єслі ви будєтє платіть"... Поштова адреса Товариства української культури Кубані: 350000, Краснодар, Красноармейская, 53, т. (8612) 59-33-34. Домашня адреса голови ТУКК: 353287. Краснодарський край, г. Горячий Ключ, ул. Терешковой, 16, кв. 23: т. 65-47-61 (р.).

На державному радіо Мурманської області ДТРК "Росія-Мурманськ" для українських передач якогось певного графіку нема, пише голова Національно-культурної автономії українців Мурманська і Мурманської області Наталя Литвиненко-Орлова: "Запрошують нас досить часто. Передачі за обсягом звичайно виходять по 20-25 хвилин, але бували окремі передачі і по 45 хвилин. Перед кожним таким виходом до ефіріру робляться радіоанонси по 2-7 хвилин. Як є настрій, то досить зателефонувати і попроситись до ефіру - і ми таку можливість маємо. Значну частину тексту промовляємо українською мовою, учасники передачі читають українські вірші, наші солісти співають українскі пісні. Дуже рідко використовуємо аудіокасети, також рідко робимо студійні записи передач. Як правило, виходимо в ефір "живцем". Це полюбляємо більше, бо не любимо запису: якісь дурні перед тим мікрофоном, - не відчуваємо зв'язку із нашими слухачами. Звичайно ефір відбувається двічі, але різний за обсягом".

В програмі Камчатського державного радіо "Росія-Камчатка" з'являлася рубрика "Камчатский центр национальных культур", під якою до ефіру виходило кілька радіопередач українською мовою. В Тюмені і Тюменській області з початку 90-х років виходили до ефіру і транслювалися в місцевій трансляційній мережі українські радіопередачі і в окремих містах Ханти-Мансійського і Ямало-Ненецького автономних округів, де живе багато українських заробітчан і членів їх сімей.

Про українські телевізійні проекти в Росії

З 1991 року в діспорі робилися неодноразові спроби налагодити випуск телевізійних програм в регіонах. В тому числі в Москві, Сургуті, Тюмені, Оренбурзі, Самарі, Петрозаводську, Петропавловську-Камчатському. Але ні одного довгострокового вдалого проекту поки не було. Перш за все - через відносно високу вартість телевізійних проектів і відсутність державної і постійної спонсорської їх пітримки на місцях.

Так, гірка доля спіткала і невеличку україномовну програму на одному з Московських дециметрових телеканалів. Вперше вийшла вона в московський телеефір 15 червня 1996 року. Започаткування регулярних передач українською мовою в Москві мало принципове значення. Вартість мовлення становила 3600-4000 американських доларів на місяць. Цією сумою забезпечувалося виключно технічне обслуговування програм: ні Об'єднання українців Росії, ні АТ "Фора-Фільм" прибутку з цього не мали. Була спроба зацікавити бізнесменів-українців до співпраці з телепрограмою, адже йшлося не тільки про чисте культурництво: телеканал готовий був надавати з кожних тридцяти хвилин дві хвилини рекламі. В результаті ця невеличка україномовна програма протрималася в московському телеефірі більш ніж півроку. Здавалося, що на тлі постійних розмов про інформаційну блокаду України ця ініціатива московських українців буде помічена і підтримана, що буде визнане її справді принципове значення. Але, на превеликий жаль, ні державні установи України, ні комерційні структури цієї ініціативи не підтримали. В результаті програма припинила існування. Про настрій спонсорів, які щиро сподівалися, що їхня допомога спричиниться до фундації корисної справи, нема чого й говорити. Йшлося зовсім не про те, щоб ця телепрограма була прийнята на якесь утримання українською стороною. Але невже вона не заслужила хоча б уважного обговорення, не заслужила нічого, крім відвертої байдужості?

В Тюмені і Тюменській області новини про життя української діаспори регулярно подавала телекомпанія "Регіон-Тюмень". Українські програми транслювали до ефіру міські телерадіостуді Ханти-Мансійського і Ямало-Ненецького автономних округів. В окружному центрі Ханти-Мансійського автономного округу м. Сургут в ефірі місцевої телерадіокомпанії "Сургутинтерновости" в межах межнаціонаціонаьної програми "Соцветие" з 2002 року показували українську телевізійну програму "Родовід", яку вела редактор цієї авторської програми Олеся Євгенівна Пухальська. Вона член Ради міської Української національно-культурної автономії "Єдина родина" м. Сургута, директор Українського культурного центру м. Сургут (телефони службовий 72-78-57, телефон Українського культурного центру 75-22-87 (з 10.00 по 18.00 крім вихідних). Адреса: 628425, РФ, м. Сургут, вул. Островського, 16/1. Постійні рубрики телепропрограми "Родовід": "Україна", "Село", "Київська Русь", "Молодь", "Діти", "Мистецтво", "Колядки", "Релігія", "Будівництво", "Право", "Гривня", "Гетьмани України", "Київ". E-mail: ukrsurgut@mail.ru. Періодичність телепередач - до 2 разів на тиждень.

За допомогою Краснодарського крайового державного радіо і телебачення в межах співпраці з Товариством української культури Кубані з 1995 по 2003 рік велась трансляція записів українських концертних програм і деяких інших передач, підготовлених Національною телекомпанією України. Але в 2003 році рішенням нового керівництва ДТРК "Кубань" українські телепрограми на Кубані були заборонені.

В Оренбурзькій області на хвилях державної телерадіокомпанії "Оренбург" виходила телевізійна програма "Кобзар". Окремі передачі про самарських українців і українські концертні програми на початку  90-х років виходили в світ в ефірі державної телерадіокомпанії "Самара". В Камчатській області в програмі ДТРК "Камчатка" виходить телепередача "Наш дом - Камчатка", яка розповідає про життя національних діаспор області. На прохання слухачів було підготовлено чотири 45-хвилинні передачі російською і українською мовами. За 1991-2005 роки до ефіру на Всеросійській державній телерадіокомпанії "Росія" виходили лише окремі концертні і інформаційні "проукраїнські" передачі (наприклад, трансляція у запису великого українського концерту на Рік України в Росії).

Розвиток українських інтернет-сайтів діаспори

Останніми роками у Росії почав розвиватися український Інтернет. Ця тема  потребує додаткового дослідження. Першим сайтом української діаспори Росії, очевидно, став "Сайт Бібліотеки української літератури у Москві" http://www.webcenter.ru/~libukr, що з'явився у 1999 році. Сайт подає не лише інформації про бібліотеку та її багатий книжковий фонд, але й розміщує рекламу подій у житті української громади Москви та афішу Культурного центру України в Москві, що було відкрито на Арбаті, 9. Відзначимо, що за успіхами сайту "Бібліотеки української літератури у Москві" стоїть енергійна постать голови Бібліотечної Ради БУЛМ Юрія Кононенка, тому цей сайт можна рахувати пов'язаним саме з цим громадським діячем.

Сайт "Культурний центр України в Москві" http://webcenter.ru/~ukraine1 має цілком професійний дизайн (відповідальний за випуск - заступник керівника КЦУ п. Юрій Василенко). Адреса Центру: вул. Арбат, 9, будівля 1 (ст. метро "Арбатська"); інформаційна служба - тел.: 737-88 -34, факс: 291-70-70, e-mail: ukraine1@online.ru. На його сторінках подається інформація про щомісячні заходи КЦУ російською та українською мовами. .

На початку 2001 р. вийшов сайт ОУН Руху м. Москви "Голгота" www.golgota.cjb.net. Сайт має політичну, інформаційну, ідеологічну, церковну та правозахисну компоненти. Політично сайт орієнтується на ОУН Руху м. Москви та КУН (Київ) Був лідером по кількості кліків серед українських сайтів Росії, але потім уступив першість сайту "Кобза-українці Росії". З 2004 року сайт не оновлюється.  E-mail: OUNRuhu@mail.ru.

Незалежний сайт діаспори  "Кобза-українці Росії" www.kobza.com.ua в Інтернеті з'явився 4 червня 2001 року Першим матеріалом, опублікованим сайтом, став 50-сторінковий "Ногінський документ", підготовлений Комісією людських і громадянськи прав (КЛГП). Редакція сайту остаточно сформувалася під час Всесвітнього  Форуму українців у серпні 2001 року: директор - Василь Коломацький (Канада), головний редактор - професор Стефан Паняк (Єкатеринбург). Але через рік кількість щодобових відвувань сайту збільшилася в 8-10 разів (приблизно з 8-13 на день до 98-122 щодобово наприкінці липня 2004 року. І на 1 серпня 2004 року сайт мав вже 28700 кліків (тобто виріс майже в 5 разів). Склад редакції, який до початку 2004 р. року залишався без змін, поповнився з 1 лютого 2004 року професійним журналістом, учасником українського руху в Росії з 1992 року Андрієм Бондаренком (Самара), який дав згоду очолити секцію "Українські організації Росії" і стати її редактором. В кінці 2004 року членом редакції стала голова НКА українців Мурманської області, яскравий публіцист Наталя Литвиненко-Орлова.

В лютому 2004 р. сайт прийняв нову розширену назву "Кобза - українці Росії", що підкреслює зміну акцентів редакції на роботу з інформацією із регіональних організацій ОУР. Сайт не лише інформує читачів про події в цих організаціях, але і активно впливає на них.

Місце хостінгу сайту - Київ. Колишня адреса редакції: Vassili Kolomatski, 131 River ridge blvd. Aurora, ON Canada L4G 7T7. E-mail vassilik@hotmail.com. З грудня 2004 року випускаючим редактором сайту став Андрій Бондаренко, заслужений журналіст України. Тому нинішня адреса редакції: sloboda@samaramail.ru.

В розділі "СКУ" публікуються матеріали Світового Конгресу Українців та правозахисті листи КЛГП. Сайт має розділи "УВКР" та "Товариство "Україна-Світ", де публікуються матеріали цих двох організацій, що працюють із діаспорою. Особливо теплі і ділові стосунки Редакція підтримує із Головою УВКР Михайлом Горинем, який навіть не забуває поздоровити членів редакції з черговим ювілеєм та з Різдвом Христовим.

В розділі "Регіональні видання" за станом на початок літа 2005 року  представлені 15 корпунктів сайту в республіках, краях і областях Російської Федерації:

Це - щомісячні друковані видання (газети): 1. Батьківщина (Камчатка) 2. Вісник (Кубань) 3. Голос України (Тюмень)

Щоквартальник друкований: 1. Промінь (Самара)

Українські додатки до російськомовних газет: Вербиченька (Татарстан), Українська родина (Сургут),

Електронні сторінки на "Кобзі" за назвою видань, які раніше виходили друком:

1. Вісті (Єкатеринбург) 2. Калина (Петрозаводськ) 3. Київська Русь (Сахалін)

4. Кобзар (Оренбург) 5. Криниця (Уфа) 6. Східна Слобожанщина (Вороніж)

7. Українські новини (С.-Петербург) 8. Український часопис (Саратов)

9. Українське слово (Мурманськ)

Можна відзначити, що за останні 3 роки саме сайт "Кобза" - українці Росії" підготував та випустив найбільшу кількість матеріалів про життя українських громад Росії. Відзначу різноманітність тематики: правозахисна, проблеми українських церков в Росії, дослідження та полеміка про шляхи розвитку діаспори, опити читачів тощо. Загально сайт виставив більше 1450 матеріалів про діаспору Росії, його відвідало коло 150 тисяч читачів. У його "Гостьовій книзі" зроблено більше 550 записів.

Спонсорами сайту є "Ліга українців Канади" та член Обєднання українців Росії Василь Коломацький (Торонто). Останнє слово випускати чи не випускати матеріал має директор сайту, він же за традицією запрошує до редакції нових членів та представляє сайт у відносинах із іншими редакціями. В нинішній момент сайт підшукує нових спонсорів для збільшення бюджету і розширення своєї роботи. Сайт намагається збільшити річний бюджет до 2-2.5 тис. ам. доларів, що більш відповідало б тим високим завданням, які ставить перед собою його редакція. В останні півтора-два роки "Кобза - українці Росії" є беззаперечним лідером українського інтернету у Росії. Саме тому сайти Посольства України в РФ, Культурного центру України в Москві, УВКР, Европейського Конгресу Українців виставили його лінки.

"Объединение украинцев России. Федеральная национально-культурная автономия 'Украинцы России" - http://www.ukrrus.org/Russian/HomePage.html.

Об'єднання українців Росії, Федеральна національно-культурна автономія "Українці Росії" тільки в 2003 році змогли реально створити свій окремий сайт. Про це було об'явлено на Раді ОУР-ФНКА 12 квітня 2003 року.

Сайт зроблений з варіантами в російській (основній), українській та англійській мовах. Активно почав працювати на початку весни 2004 року. На ньому розміщені матеріали Об'єднаної прес-служби Федеральної національно-культурної автономії "Українці Росії", Об'єднання українців Росії та Бібліотеки української літератури в Москві (керівник служби - заступник голови ОУР Юрій Кононенко). Місце хостінгу - Москва. E-mail: libukr@online.ru; ukraine1@online.ru. Тел. +7 095 737-8834. Тел./факс +7 095 118-9192.

Саме завдяки зусиллям  Юрія Кононенка сайт було заповнено інформацією із регіонів. Перш за все - повідомленнями про святкування 190-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка. Редакція сайту пропонує замовлення розсилки новин електронною поштою. Для цього достатньо було надіслати будь-якого листа (навіть без тексту) на адресу news-subscribe@ukrrus.org. E-mail дизайнера - webmaster@ukrrus.org.

На сайті є слідуючі розділи: "Домашня сторінка", "Новини", "Мета й завдання", "Документи", "ІІІ Конґрес українців Росії", "Правління ОУР, Інформація, Часопис "Український огляд", "Посилання", "Карта сайту", "Контакти". З них розділи: "Документи", "ІІІ Конґрес українців Росії", "Посилання", "Контакти" - так ще і не заповнені.

В розділі "Інформація" виставлені матеріалі з регіонів в підрозділах: Вся Росія, Білгородська область, Воронезька область, Єкатеринбург, Іркутська область, Камчатська область, Республіка Карелія, Республіка Комі, Краснодарський край, Красноярський край, Магаданська область, Московська область, м. Москва, Омська область, Самарська область, Саратовська область, Сахалінська область, Ставропольський край, Республіка Татарстан, Тверська область, Ярославська область. Всього - з 20 суб'єктів Російської Федерації. На жаль, в більшості з них тільки по 1-2 інформації.

В розділі "Новини" на сайті виставлені інформації, що датовані з 21 жовтня 2003 р. по 10 березня 2004 року. З квітня 2004 року сайт фактично не працює.

За останні роки представниками українскій діаспорі Росії в регінах були відкриті нові українські WEB-сайти:

Сайт газети "Голос України в Західному Сибіру" (Тюмень). http://www.guzs.by.ru. Відкритий в грудні 2002 року. Виставлено один номер цієї газети, що поширюється на Тюменську область, Ханти-Мансійський та Ямало-Ненецький автономні округи. Редактор газети - Микола Казимирович Свинтицький. На жаль, із-за фінансових проблем сайт зараз не підтримується. E-mail: guzs@rol.ru; Kiev2003@bk.ru.

"Зелений клин" (Владивосток-Київ) http://zeleniyklin.com.ua. Відкрив в жовтні 2003 року - до 120-річчя переселення українців на Далекий Схід Андрій Андрійович Попок (Київ), тоді - начальник Управління у справах української діаспори та міжнародних зв'язків Держкомнацміграції України, а в минулому - голова Товариства української культури м. Владивосток, офіцер Тихоокеанського флоту. E-mail: popok@carrier.kiev.ua.

Ще раніше їм була відкрита особиста сторінка Попка Андрія - http://apopok.narod.ru. На цьому сайті виставлені статті про українців в Росії і на Зеленому Клині, порівняльна характеристика становища українців в Росії та росіян в Україні, посилання на цікаві сайти

"Сірий клин" (Омськ-Київ), http://www.siryj-klyn.narod.ru. Почав діяти з серпня 2003 року. Створили сайт як сторінку Об'єднання українців м. Омська "Сірий Клин" член товариства Дмитро Савулій з Омська та дізайнер Олександр Бобко з Києва. На жаль, на протязі останніх років не оновлювався. E-mail: siryj-klyn@narod.ru.

"Місто на Волзі" (Волгоград) www.ukrautonomy.narod.ru. Відкрив сайт в лютому 2004 року його автор і розробник Олег Дерепаско, студент Волгоградського державного університету. E-mail: erdekko@vopli.net, Oleh bd@volgodon.ru. На жаль, на сьогодні припинив активну діяльність.

Сайт журналіста Володимира Коваленка (Москва) "Українська пісня" http://ukrsong.narod.ru. Відкрито в квітні 2004 року. Автор помер 20 січня 2005 року.

"Жовтий клин" (Саратов) - сайт про історію та культуру українців Низового Надволжя. http://srrc.seun.ru/ukrvolga. E-mail: IgorShulga@yandex.ru. Відкрито в листопаді 2004 року.

Це на сьогодні один з найбільш якісних українських регіональних інтернет-ресурсів в Росії. Група саратовських ентузiастiв на чолі з науковцями - кандидатами історичних наук Ігорем Шульгою та Олександром Нестеренком присвятила його історії й культурі українських поселень Нижнього Поволжя. Метою проекту є збирання й подання інформації про історичну спадщину i сучасне життя українців Саратовської, Волгоградської та Астраханської областей. Мається на меті також об`єднання зусиль учених i всіх небайдужих у справі вивчення й збереженні історії та культури українського народу. На сторінках цього Web-проекту 3 мовами - українською, російською та англійською - подані ґрунтовні наукові статті з оглядом 300-річної історії українських поселень від Саратова до Астрахані, матеріали етнографічних експедицій, інші історичні документи. Представлена й творчість поволзьких українців, народні пісні та обряди, записані в цих областях ще понад століття тому. В електронній бібліотеці-клубі вміщено й твори сучасних українських поетів i прозаїків, які живуть у Саратові, є записи українських пісень у виконанні саратовського гурту "Балагури" - дарунок землякам українського походження i бажаючим прилучитися до світу українського слова діаспори, народної спадщини - частки загальнонаціональної культури та духовності. З 2005 року сайт було доповнено й Інтернет-сторінкою "Український часопис" (Саратов) - з новинами життя українців Поволзького регіону, інформацією про взаємини між українськими громадами Низового Надволжя й іншими членами діаспори світу тощо.

Web-дизайн - Е. В. Мальчук (Росія). Сайт зроблено і розміщено за підтримки Саратовського державного соціально-економічного університету. Останнє поновлення сайту 28.04.2005 р.

Можна дещо погодися з відомим дослідником українського громадського руху в Росії Андрієм Попком, в недавньому минулому начальником Управління у справах української діаспори та міжнародних зв'язків Держкомнацміграції України, який у своєму дослідженні україномовних засобів інформації в РФ константував:"в російському інформаційному просторі сьогодні існує справжня українська пустеля. Український сегмент всесвітньої мережі Інтернет в цілому є дуже не розвиненим. Українські національно-культурні товариства та автономії, в тому числі Росії, своїх Інтернет сторінок не мають. В умовах відсутності підтримки з боку федеральної та місцевих влад чіткої програми по задоволенню культурно-освітніх та інформаційних потреб українців в Росії перспективи україномовної преси та Інтернет видань є не досить чіткими".

Про ЗМІ українських регіональних земляцтв

В середині 90х років зявився новий сегмент українського громадського руху в Росії - земляцтва вихідців з окремих регіонів України. У січні 2004 року в Москві відбулися установчі збори "Ради Земляцтв України в Російській Федерації". Їх учасниками стали представники 15 реґіональних земляцтв, у першу чергу московських, які об'єднують вихідців переважно з областей Східної України, а також окремі особи.

Раду земляцтв, українських товариств, центрів, асоціацій, культурно-національних об'єднань" для "послідовного та наполегливого використання позитивного досвіду в духовній, інтелектуальній та промисловій сферах для таких відносин Росії та України, які відповідали б викликам нашого часу", очолив керівник постпредства Луганської області в Москві Микола Челомбітько, за дипломатичним рангом - надзвичайний і повноважний посол Украини.

Українські земляцтва на відміну від національно-культурних товариств мало уваги приділяють проблемам національно-культурного розвитку українців Росії, задоволенню їх природних потреб спілкуватися рідною мовою, вивчати її, розвивати українську культуру. Та не зважаючи на достатнь малий термін свого існування вже організували випуск своїх засобів масової інформації. Майже всі свої матеріали вони публікують російською і лише окремі передруки - українською мовою.

Найбільш відомі видання українських земляцтв:

1. "Украинские вести" - газета Общественного Совета при Посольстве Украины в Российской Федерации Ії засновники НП "Общество содействия развитию Луганщині", комерційні фірми ООО "ИНИРПП" та ООО "Интеллект-С". Головний редактор Ольга Леонардовна Клімашевская.  Ця щомісячна колорьова газета офіційно зареєстрована в Міністерстві РФ у справах друку і засобів масових комунікацій 31 жовтня 2003 року. Загальний тираж її - 10 тисяч примірників. Це найбільш тиражне діюче видання з усіх друкованих українських видань в Росії..  Адреса редакції: 119049, г. Москва, ул. Донская, д.15, тел. (095) 933-19-96. E-mail: inipp@aspnet.ru. На середину літа 2005 року в світ вийшло 20 чисел газети.

2. "Землячество донбассовцев". Тираж - 999 примірників. Адрес редакції: 127006, Москва, Каретний ряд, 10/18. Межрегиональная организация "Шахтер". Тел. 299-18-73. Головний редактор - Борис Тимофійович Пономаренко, професор Російської академії державної служби при Президенті РФ. Підготовлено 3 спеціальних випуска.

Цікаво, що шеф-редактором обох пресових видань земляцтв є одна і та ж людина - професійний журналіст Вадим Миколайович Раскін.

Сайт в світовій мережі має Регіональна громадська організація "Земляцво киян" м. Москви (голова земляцва - Іщенко Іван Сергійович, керівник Об'єднання адміністративно-технічних інспекцій м. Москви), http://www.zem-kiev.ru/press1.html.

Свою web-сторінку в Інтернеті відкрила Регіональна громадська організація "Севастопольское землячество" (г. Москва). Голова правління Земляцтва - Кириленко Іван Іванович, перший заступник директора державного унітарного комплексу "Манеж", http://www.ipclub.ru/crimea/zeml/sevastopol/index.html.

Є в світовій мережі інформація і про Регіональну громадську організацію "Керченское молодёжное землячество" (г. Москва). Адреса сайту - http://kerch-v-moskve.narod.ru/Index0.htm

Українськими підприємцями "північної столиці" нещодавно відкрито сайт "Украинский деловой клуб" (Санкт-Петербург) http://www.ukr-club.ru.

Свої особисті сайти мають деякі відомі члени українських земляцтв. Наприклад, член Чернігівського земляцтва м. Москви Віктор Іванович Міроненко, кандидат історичних наук - http://www.vimironenko.narod.ru/news_history.htm.

На жаль, ні українські національні громади. ні українські земляцтва Росії поки не виробили каналів розповсюдження інформації про свою діяльність, тому великий масив інформації з регіонів залишається поза увагою преси та дослідників.

Основні висновки

Завершимо дане дослідження українського інформаційного простору Росії і засобів масової інформація української діаспори Росії наступними висновками:

1. Федеральний Закон РФ № 74-ФЗ від 17 червня 1996 року "Про національно-культурну автономію", що передбачає право національних громад на отримання державної підтримки діаспорних інформаційних проектів, на федеральному рівні не виконується.  Не виконуються закони "Про освіту в РФ", "Про мови в РФ", гуманітарні аспекти так званого "Великого Договору" між Україною та Росією. Вже 8 років продовжує діяти дискримінаційний закон "Про свободу совісті". Існує явна неадекватність в інформаційному забезпеченні українців Росії в порівнянні з росіянами в Україні, і при цьому Державна Дума РФ прийняла кілька заяв "на захист співвітчизників", у яких стверджувався протилежний стан речей. Уряд України та федеральні українські громадські об'єднання аргументовано спростували ці політичні фальшивки. Але українські громадські об'єднання Росії не мають кола впливових лоббістів своїх інтересів у вищих органах законодавчої і виконавчої влади Росії і не вміють використовувати ці можливості.

2. Забутий і не використовується досвід роботи в Російській імперії з українськими депутатськими фракціями в Державних Думах (І-го, ІІ-го і ІV-го скликання) і організації випуску українських часописів, як друкованих органів цих українських фракцій. І це не зважаючи на той факт, що серед депутатів Державної Думи та членів Ради Федерації РФ досить велике число етнічних українців. (Наприклад, тільки від Самарської області українці - 2 із 5 депутатів Державної Думи і обидва "сенатори"). Це у свою чергу негативно впливає на шанси регіональних українських громад захистити свої національні права через засоби масової інформації і подолати негативні тенденції у різних сферах національного життя.

3. Всі реально діючі на сьогодні в Росії регіональні україномовні пресові видання ("Батьківщина", "Вісник Товариства української культури Кубані", "Голос України в Західному Сибіру", "Промінь") виходять з деякими труднощами, оскільки не мають постійних надійних джерел фінасування. Хоча "Батьківщина", "Голос України в Західному Сибіру" і "Промінь" підтримуються з регіональних бюджетів, а "Батьківщина", "Голос України в Західному Сибіру" отримували також фінансову підтримку від Держкомнацміграції України. Відмічається дефіцит місцевої інформації в регіональних ЗМІ, який постійно діючі українські редакції вже не можуть самостійно заповнити через недостатню кількість заходів і людей в українських громадах (це - проблема  радіопрограм "Кобзар" в Оренбурзі та "Веселки" в Самарі, щомісячної газети "Батьківщина" в Петропавловську-Камчатському).

4. Можна стверджувати, що українська преса Росії не може подолати ринковий бар'єр, тобто виходити за рахунок підписки. Спонсорські внески нерегулярні, ФНКА "Українці Росії" і ОУР неспроможні виділити помітну суму на загальноросійське українське пресове видання. СКУ та УВКР навіть не ставлять такої мети. Тому без систематичної підтримки урядів Росії та України налагодити стабільний випуск загальноросійської газети (журналу) неможливо. На жаль такої підтримки на сьогодні немає. Певну пасивнісь діаспори у сфері інформації можна пояснити кількома факторами: атмосферою відчуття непевності в сфері громадянських прав, завжди притаманне російському суспільству; недовірою до національних  меншин з боку влади та етнічних росіян; непростими економічними умовами; пасивністтю уряду України у захисті співвітчизників, браком кваліфікованих україномовних журналістів та редакторів у Росії.

5. В регіональних українських громадах правліннями Федеральних українських громадських об'єднань Росіїне не узагальнюється і не і не поширються досвід налагодження за державний кошт українського державного радіомовлення (Оренбург, Самара), як найбільш доступного і найбільш ефективного в російских умовах ЗМІ, а також отримання необхідних коштів з регіональних і місцевих бюджетів на підтримку друкованих національних засобів масової інформації. Хоча, наприклад, лише в Самарській області на їх випуск із обласного бюджету регіональній українській громадській організації виділяються щорічно по 125 тисяч руб. (100 тисяч руб. - на підтримку української радіопрограми "Веселка"на ДТРК "Росія-Самара": 24-28 передачі на рік, 6-7 чистих годин ефірного часу, або до 5 тисяч рублів на кожну 15-хвилинну радіопередачу; та 25 тисяч - на видання українського щоквартальника "Промінь" - 4 числа на рік по 999 примірників офіційного тиражу, тобто більш ніж по 6-12 рублів на кожен одинарний (сдвоєний) екземпляр газети).

6. Інформаційний вплив України у Росії перебуває на стабільно низькому рівні (можливо навіть є тенденція до його зниження). Україна не виконала Державну програму "Діаспора до 2000 року", ситуація з аналогічною програмою "Зарубіжне українство до 2005 року" - подібна. При цьому за період після ІІІ Конгресу українців Росії знизився авторитет і вплив федеральних українських об"єднань Росії на дяльність урядових відомств України.

7. Українська діаспора Росії поки неспроможна самостійно забезпечити стабільні інформаційні проекти (навіть на рівні щомісячної газети накладом 1 тисячу примірників). Видання ОУР не мали ідейної новизни, не відзеркалювали полеміку про шляхи розвитку українства (хоча в діаспорі така полеміка велася), не публікували звітів керівництва, звернень голови ОУР до Президентів Росії та уряду Росії (хоча такі звернення були),  і зводилися восновному до репортажів про концерти та ювілеї. Була помітна орієнтація редакції газети ОУР на регіональні організації, що підтримували діючого голову ОУР. Таке звуження тематики та спроби уникнути гострих тем знижували читацький попит до видань ОУР. (Маємо на увазі "Український Вибір" та "Український огляд"(Москва). Хоча з точки зору поліграфії та мовної редакції видання були зразковими, і питання про підтримку газети ОУР членами організації ставилося на всіх Конгресах українців Росії, але без успіху. За останні 2 роки "УО" не виходив.

До того ж, крім 2-х регіональних видань ("Батьківщина" та "Голос України в Західному Сибіру") всі інші розповсюджуються безкоштовно. Не використовується  практика передплати і продажі газет серед читачів-українців в регіонах.

8. Інформаційні проекти в регіонах успішно здійснюються лише там і тоді, коли на чолі українських громад находяться авторитетні у місцевої влади керівники (Петропавловськ-Камчатский, Оренбург, Самара, Уфа), є постійна фінансова підтримка з боку місцевих українських комерційних структур (Тюмень-Новий Уренгой-Сургут, Петропавловськ-Камчатський, Тольятті), коли до випуску радіопрограм і друкованих видань залучені професійні журналісти-українці (Москва, Самара, Оренбург, Петропавловськ-Камчатский).

9. Український Інтернет робить лише перші кроки у Росії. Його розвиток поки стримується відносно невисоким рівнем комп'ютерізації в РФ. Найактивніший сайт діаспори нині вийшов на рівень 90-160 кликів на день, але при цьому його річний бюджет ледве перевищує 1000 доларів США (враховуючи що члени редакції не отримують жодної винагороди за роботу). Більшість українських web-сайтів десь через рік після створення припиняють свою роботу. Очевидно було б більш ефективним сконцентруватися на 1-2 веб проектах, які мали б статус всеросійських (наприклад - незалежний сайт діаспори "Кобза" - українці Росії") і інвестувати інтелектуальні та фінансові ресурси саме в них. Розділити інформаційний матеріал на два сайти можна за тематикою: "політика" - "культура".

10. Федеральними українськими громадськими об'єднаннями не налагоджена цілеспрямована робота з українцями-журналістами і українськими ЗМІ в регіонах. Фактично лише завдяки ентузіазму  Юрія Кононенка діє Об'єднана прес-служба Федеральної національно-культурної автономії "Українці Росії", Об'єднання українців Росії та Бібліотеки української літератури в Москві. Прес-служба готує коло 12 повідомлень на рік, частина із них є передруками регіональних кореспондентів.

11. В РФ діють досить потужні антиукраїнські інформаційні структури, що спотворюють в очах російського суспільства образ України та української громади у Росії. Українська діаспора поки не має змоги протистояти цим негативним силам, оскільки практично не представлена в ЗМІ РФ. Відзначимо, що після "Померанчевої революції" в Україні російські ЗМІ дещо змінили тон публікацій про Україну на більш поважливий та зацікавлений, хоча тема української діаспори майже ніяк не представлена.

12. Помітну роль у пожвавленні теми української діаспори Росії в українських ЗМІ відіграли подорожі УВКР по суміжним з Україною областям. В делегацію УВКР були включені відомі київські журналісти, які підготували серію матеріалів про стан діаспори у Росії. Ці статті передруковувалися сайтом "Кобза-українці Росії", що підсилило резонансний інформаційний ефект. Подібні інформаційні десанти були б бажані і в майбутньому. Певний інформаційний відгук мали також і подорожі курівництва СКУ у Росії, зокрема у Карелію.

13. Потрібно відмітити вдалі спроби конкретної фінансової і методичної допомоги Держкомнацміграції України в випуску українських пресових видань в Росії і багаторічну позитивну практику щоквартальної розсилки по українським громадам діаспори підбірок відео- і аудіозаписів Національними теле- і радіокомпаніями України. Крім того, в 2004 році існувала добра практика забезпечення офіційною інформацією - циркулярною розсилкою по електронній пошті новин від адміністрації Президента України, що, на жаль, так і не оновлена після останніх президентських виборів в Україні.

Андрій БОНДАРЕНКО

Самара