Союз української молоді Мурмана закликає молоде покоління українців ближче познайомитися з його віршами і ідеями

9 червня 1944 року був звірячо  замучений до смерті нацистами великий син України – поет, політичний і громадський діяч Олег Ольжич-Кандиба. На жаль, сучасне українське суспільство мало знає про особу і життя поета, хіба що окремі фахівці.

Їх душі – горіння і криця –
У нашому завжди гурті,
Братів по далеких в’язницях
І тих, що упали, братів.

Дорога пряма і одверта,
І твердо іде легіон.
Там втрат не буває, де жертва –
Здобутий в огні бастіон!

Хто має уші – хай слуха!
Хто має серце – люби!
Встає цитаделя Духа –
Десятки літ боротьби

Олег Ольжич,

„Городок”, 1932

Союз української молоді Мурмана закликає молоде покоління України ближче познайомитися з віршами і ідеями Олега Ольжича-Кандиби, які актуальні і в сьогоднішній час. Зараз йде багато розмов про «мовне питання» в Україні. Скільки має бути державних мов? Яка мусить домінувати або, навпаки, залишатися в тіні?

Але, саме, через пізнання творчості великих письменників і поетів ми виховаємо в собі і у тих, що оточують нас любов і пошану до української мови, яка, не зважаючи на всі перешкоди, і до цього дня залишається національною мовою українців всього світу.

Члени Союзу української молоді Мурмана

Додатково:

Олег Ольжич (псевдонім Олега Олександровича Кандиби) (*7 липня 1907, Житомир - † 10 червня 1944, концтабір Заксенгаузен) - український поет і археолог, син Олександра Олеся

Народився у Житомирі 7 липня 1907.
В 1917-23 навчався в середній школі (Пуща Водиця) поблизу Києва.
У 1923 емігрував разом з батьками до Чехословаччини.

В 1924-29 навчався в Кардовому університеті у Празі, на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті. Восени 1930 захистив докторську дисертацію на тему "Неолітична кераміка Галичини". В 1930 - 1931 - асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології та археології. В історичній науці - послідовник школи Л. Нідерле.

З поч. 1930-х рр. О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: "Літературно-Науковий Вістник", "Вістник", "Обрії", "Напередодні" празьких "Студентський вістник", "Пробоєм".

З молодих літ О. Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. В 1929 - член Організації Українських Націоналістів. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів, особисто Є. Коновальця. В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кін. 1930-х рр. редагував часопис "Самостійна думка", перетворивши його на орган ПУН. В 1938-39 О. Кандиба брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників. Протягом 1939 - 1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів.

На поч. радянсько-німецької війни 1941 - 1945 переїхав до України. В 1941 - 1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН (М) в Україні. В жовтні 1941 О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру - Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів К. переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН (М) обрала О. Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту А. Мельника перебрав посаду Голови ПУН. 25.5.1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув'язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.6.1944, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).

О. Кандиба - автор поетичних збірок "Рінь" (1935), "Вежі" (1940) та посмертно виданої "Підзамче" (1946), перевиданих у збірках "Поезії" (1956) та "Величність" (1969), ряду праць з археології, серед яких "Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes" (1937).

Деякі твори:

Археолоґія

(Л. Мосендзовi)

Поважна мова врочистих вітрин.
Уривчасті передвіку аннали.
- Ми жали хліб. Ми вигадали млин.
Ми знали мідь. Ми завжди воювали.

- Мене забито в чесному бою,
Поховано дбайливою сім'єю.
Як не стояти так, як я стою
В просторій залі мудрого музею?

Так виразно ввижається Мені
Палючими безсонними ночами:
Я жив колись в простому курені
Над озером з ясними берегами.

Воно зросло з шукання і розпуки

А гострозоре, мужнє покоління
Уже росте на молодій землі.
П.Филипович

Воно зросло з шукання і розпуки,
Безжурно-мужнє, повне буйних сил,
Закохане в свої тугії луки
І в бронзу власних мускулястих тіл.

Так солодко в передчуванні бою,
Не знаючи благання і квилінь,
Покірну землю чути під ногою
І пити зором синю далечінь.

Рінь

Де шлях у жовті врізується стіни
І урвище над закрутом стремить,
Наш погляд неуважливий на мить
Затримує жорсткий прошарок ріни.

Вода суха і сіра. Але вії
Примкнеш перед камінням у піску.
І раптом чуєш силу вод рвучку
І різкість вітру, що над ними віяв.

Шякунтала

Все нижче сонце потойбіч дороги,
А тут, в тиші, ростуть платани скраю,
Смагляві і сухі дівочі ноги
Дрібні сліди у пилі залишають.

Гарбу двоколу тягнуть до оселі
Бики слухняні, і минають люди,
А у лісах пустельники веселі
Ще й досі відають блаженства й чуда.

В твоїх очах вся мудрість незглибима.
Ходім, нехай я спробую, закутий,
Своїми недовірами-очима
Її до дна пізнати і збагнути.

http://uk.wikipedia.org/wiki