Сьогодні сповнилося 50 років з дня народження відомого кубанського професора-українофіла Віктора Кириловича Чумаченка

Писати ювілейні статті складно, а по мені, і незрозуміло як. Втім зобов'язують не тільки ювілей, не тільки добрі людські відносини, але й розуміння того, що Віктор Кирилович Чумаченко давно став знаковою фігурою в кубанській науці й займає в ній (йому по праву належне) особливе  місце. Статтю цю потрібно, мабуть, починати обставинами біографії, згадати й перелічити вчені посади, завершити переліком нагород і почесних звань. Але не все так струнко (за жанром) виходить.

Втім, народився він на Кубані, у станиці Ахметовській Лабинського району. Закінчив філологічний факультет Кубанського державного університету, спробував смак прес-служби, вступив до аспірантури Літературного інституту ім. О.М. Горького, захистив дисертацію по теорії лірики, попрацював викладачем літератури в технікумі під Москвою, повернувся до Краснодару, стажувався в Німеччині, почав  навчати літературі студентів Краснодарського державного університету культури й мистецтв. Доцент, професор, завідувач кафедрою. Все цілком традиційно, аби не... Аби не виявилося, що в далекій від Краснодара станиці Ахметовській була чудова бібліотека, де були всі російські класики, кубанські видання 20-х років, комплекти старих російських журналів. Якби його ще школярем не помітили й не наставили на літературний шлях письменники В. Неподоба, І. Бойко, І. Варавва. Якби дисертацію він не писав під керівництвом серйозного теоретика літератури Володимира Івановича Гусєва, що вміє вдумливо відчувати й аналізувати текст. Якби стажування в Німеччині не дали можливості попрацювати 2 місяці в бібліотеці Українського вільного університету в Мюнхені, в якій є всі діаспорні видання, у тому числі кубанські. Хто вгадає й врахує всі обставини й зустрічі, що роблять людину такою, якою вона є.

У своїх наукових і журналістських зв'язках Віктор Кирилович людина  товариська, обов'язкова, цілеспрямована, чуйна. Завжди готова до співробітництва. Віктор Кирилович пише багато, але – головне – пише з любов'ю. Навіть, якщо зовсім фантастично припустити, що в якийсь момент замовлень на статті не виявиться, переконаний, він буде продовжувати писати. Це закладено в його природі. Гарний редактор. Я дозволив собі заговорити про окремі риси характеру і якості В. К. Чумаченка із простої причини: вони безпосередньо виявляються в його науковій творчості.

Обсяги статті не дозволяють бути докладним, скажу лише про те, що мені представляється принципово важливим і що, з мого погляду, визначає  в кубанському науковому співтоваристві те саме особливе місце Віктора Кириловича. По-перше, відданість темі: кубано-українським (або українсько-кубанським) літературним і книжковим зв'язкам. При цьому принципово важливо підкреслити, що вони (літературні й книжкові зв'язки) розглядалися не як факультативні стосовно кубанської літературної традиції, а як частина органічного літературного процесу - діалогу культур у складних умовах поліетнічного регіону. Він багато співробітничає з Краснодарським історико-археологічним музеєм – заповідником, з його філією – літературним музеєм ім. Я.Г. Кухаренка. Ранній період співробітництва був відзначений трьома конференціями, присвяченими пам'яті Якова Герасимовича Кухаренка «Кухаренківськими читаннями» (1993, 1996, 1999). Хотілося б підкреслити: практично кожна конференція, захід, що ініціював Віктор Кирилович, носили системний характер, завершувалися публікацією матеріалів, припускали продовження.  Потім тема поширювалася. З'явився інтерес до кубано-українських літературних зв'язків у цілому. Продовженням Кухаренківських читань (а насправді не продовженням, а розширенням дослідницького поля) стали чотири випуски «Кубанських літературно-історичних читань» (1999, 2000, 2001, 2003 р.).  В.К. Чумаченко обов'язково залучав до роботи істориків, філологів, краєзнавців (кубанських і українських). Це  дуже важливо. У цьому є широта бачення проблеми, спроба створення наукової школи.

Спільна робота з українським філологом Ю. Шевельовим над підготовкою до видання коментованого тексту здобутку В. Мови (Лиманського) «Куліш, Байда й козаки», представляється мені,  по-новому (на більш професійному рівні) виявила внутрішню орієнтованість Віктора Кириловича до текстологічних студій, публікації літературних і мемуарних текстів.

Безумовно, Я.Г. Кухаренко й В. Мова були тільки початком. Історіографічний і  джерелознавчий інтерес представляють публікації В.К. Чумаченка про життя й творчість М. Дикарєва, В. Скидана, Ф. Щербини. Втім, розповісти про все неможливо. Досить подивитися на бібліографію його праць (близько 350 назв) по цій темі, частково опубліковану в «Пам’ятках України» (2005, № 3–4), щоб стали очевидні його дослідницька активність й широке коло інтересів.

Друге, на чому мені хотілося б зупинитися – це публікаторська  робота В.К. Чумаченка. Справа не лише в іменах публікованих авторів, не лише в тематиці, принципово важливий характер його відносин до чужого тексту під час підготовки до публікації. Варто, мабуть, помітити, що ніхто з кубанських філологів й істориків ніколи так послідовно не займався публікаторською роботою. Сьогодні, коли очевидний підвищений інтерес до провінційної  історії, до використання в ній біографічних методів, коли вчені одержали право звертатися до нових тем і їм став доступним корпус нових джерел, публікація документів, їхнє наукове  коментування стає необхідною умовою подальшого розвитку історичної науки, її окремих напрямків.

Є вчені, яких вирізняє вміння знаходити нові документи. Це талант.  І Віктор Кирилович його щасливий власник. Парадоксальність ситуації в тім, що з роками, здавалося, і знаєш вже більше, і архіви перерив (якщо взагалі їх можна перерити до кінця), і очікування приголомшуючих знахідок трохи притупилося, а вони – знахідки – тут як тут. При цьому будь-який історик розуміє, якої праці коштує виявлення всякого нового документу. Постійне копання у всіляких архівних путівниках, перегортання товстих казенних справ, кіпи листів – запитів, нетерпляче очікування, а у підсумку, часом, виявляється кілька слів на поштовій картці. Але для Чумаченка (навіть якщо він не схоче в цьому зізнатися) стан архівних пошуків природний. Він вміє радіти деталям. 

Отож відношення до деталей – це третє, про що мені хотілося сказати, характеризуючи Віктора Кириловича. Деталь ще не історія, але історії без деталі не існує. Деталь вимагає прочитання в контексті. Отут потрібне мистецтво коментарів, що може виявитися, в одному випадку, джерелом, в іншому, історіографічним текстом, у третьому,  фрагментом персонального або бібліографічного довідника. Дозволю собі стверджувати, що коментарі, підготовлені (я не сказав, складені)  Чумаченком, являють собою не допоміжний апарат, а безпосередню обов'язкову частину публікації. Вони не просто пояснюють щось незрозуміле, до чого посилають, вони формують  контекст досліджуваного явища. Наприклад, буяють історико-біографічними характеристиками тих, хто оточував автора. Мало того, подібні коментарі найчастіше розширюють читацьке призначення роботи. Вона відразу стає професійно цікавою не тільки для історика, дослідника, скажемо, української літератури, але й для історика кубанської культури. У цьому контексті я б, мабуть, назвав улюблений від занять Віктора Кириловича – реконструкція історичної біографії. Обов'язковим для  подібної «реконструкції» є оповідання  про долю або історію архівних фондів, у яких могли б відкладатися матеріали, наприклад, про В.С. Мову, Я.Г. Кухаренка або Ф.А. Щербину. У цьому жанрі архівний пошук, архівний документ стають домінуючими, навіть сюжетостворюючими.

Загальновідомо, що коментувати складніше, ніж писати статті. Коментарі вимагають наявності під рукою великої кількості довідкових матеріалів. Для провінції це завжди проблема. Те, що в бібліотечних і архівних сховищах Москви, Петербурга, Києва можна розшукати й уточнити за кілька годин, у провінції перетворюється у вимотуючі місяці очікування.  Саме цим, у першу чергу, можна пояснити ту пристрасть, з якою Віктор Кирилович займається збиранням своєї бібліотеки. Мова йде про книги з історії Північного Кавказу, Дону, України, Кубані, з історії кубанської й української літератури, з краєзнавства. У його кімнаті ( що розташувана в університетському гуртожитку) весь простір заповнений книгами, папками з архівними документами, ксероксами статей (або видань) необхідних йому для роботи. У нього велика колекція книг письменників кубанської діаспори. Є книги з автографами, наприклад, майже повна добірка видань Василя Барки. Багато матеріалів, видань, оригінальних рукописів кубанських письменників, репресованих у  20-х – 30-х роках. Хотілося б відзначити, що ця колекція (природно, у рамках тематики) єдина й унікальна на Кубані. І як усяка колекція такого масштабу, з мого погляду, є частиною кубанського культурно-історичного простору. У кабінеті Віктора Кириловича постійно можна зустріти дослідників, які прийшли не просто поспілкуватися, але й щось уточнити по документах і виданнях його колекції. Його наукова й дослідницька позиція  (я б ще додав: редакторська й журналістська, тому що він співробітник 2-х журналів) досить активна. В.К. Чумаченко учасник великої кількості конференцій і видавничих проектів, на сторінках журналів «Рідна Кубань» (де він завідуючий відділом історії), «Культурне життя Півдня Росії» (перший заступник головного редактора) в останні роки публікацій документів, що розповідають про історію Кубані, щоденників, спогадів старих кубанців стає усе більше. Це заслуга Чумаченка. Цим був відзначений і журнал  «Кубань: проблеми культури й інформатизації», у якому довгі роки Віктор Кирилович виконував обов'язки відповідального секретаря редакції.

Стаття виходить більша й зовсім не ювілейна. Багато чого з того, про що варто було б ще розповісти, залишається за її межами. Його беззмінна робота вченого секретаря Товариства українців Кубані, головою Наукового товариства імені  Т.Г. Шевченка й таке інше, таке інше.

Знайомі ми з Віктором Кириловичем давно. Сьогодні працюємо поруч у Краснодарському державному університеті культури, телефонні апарати паралельні, й час від часу ми в його кабінеті (у моєму напалено) п'ємо каву або чай і розмовляємо на всякі архівні, книжкові або історичні теми. Коло наших інтересів різний. Але в його розповідях щораз проскоче щось цікаве для мене. Іноді (особливо пізно восени) він мені здається людиною самотньою, але лише до того моменту, коли йому до рук попадає який-небудь рукопис або книжковий раритет. У цей момент ювілеї й вік перестають грати будь-яке значення, і починається життя, починається історія.

Аркадій СЛУЦЬКИЙ,

професор Краснодарського державного університету культури й мистецтв.

Від редакції сайту “Кобза-українці Росії”:

Сьогодні, 26 квітня 2006 року, наш товариш і колега Віктор Кирилович Чумаченко офіційно зустрічає свій 50-річний ювілей. Хоча він народився на місяць раніше, але документи для реєстрації його дня народження в станиці Ахметовській з’явилися пізніше. А тому в свідоцтві про народження виставлена саме ця дата... Ми раді його привітати з цим добрим ювілеєм і передати своє захоплення його багатовекторною працею та найкращі побажання - щастя, здоров'я, нових творчих успіхів, плідної праці!..

З 7-го номера (літо 1998 року) Віктор Кирилович редагує “Вісник Товариства українців Кубані" (Краснодар), друкований орган Краснодарської регіональної громадської організації “Товариство українців Кубані”. Це пресове українське видання виходить в світ з 1996 року і на сьогодні є найстарішим діючим україномовним пресовим виданнім в українській діаспорі Росії. "Вісник" виходить в світ щодвамісяці, але через брак коштів ця періодичність порушувалася.

При Вікторі Кириловичу газета стала випускатись на 8 сторінках і тиражуватися за допомогою різографа. Видання отримало більш професійний характер, розширилося коло авторів. "Вісник" визначився багатою тематикою і своєю інформативністю. Очевидно, що додаткове державне спонсорство з боку уряду України могло б допомогти ширшому розповсюдженню цього україномовного пресового видання в Росії. Але допомоги від української держави та московського керівництва ОУР-ФНКА “Українці Росії” професор Чумаченко та його соратники все ніяк не діждуться. І вже збираються після виходу в світ 50-го числа відмітити 10-річний ювілей газети і припинити її випуск.

Боляче і соромно про це писати. Ні в Києві, ні в Москві не знайшлося поки навіть невеликих коштів. Необхідних для професійного випуску єдиного на Кубані україномовного пресового видання...

Дай же Боже терпіння і наполегливості нашому товаришу і колезі! Щоб він зумів перебороти ці тимчасові труднощі. І щоб Ваш чудовий “Вісник, шановний Вікторе Кириловичу”, продовжив свої життя і розвиток на користь українства Кубані і всієї Росії!

З щирою повагою і надією на подальшу плідну співпрацю,

Андрій БОНДАРЕНКО,

в.о. директора сайту “Кобза-українці Росії”.