Спогади художника козацької Кубані про поїздку на Міжнародний пленер до Києва

Український культурно-просвітницький центр "Дружба" з 10-го по 23 жовтня 2005 року провів у столиці незалежної України місті-герої Києві Міжнародний пленер "Україно, моя Україно!" Це найвищого значення важливий і цікавий захід, як у професійному відношенні, так і в етнічному.

Пленер здійснювався у відповідності до державних програм, спрямованих на інтеграцію України, української культури у світовий простір. Важлива роль у цьому належить українській діаспорі, культурному обміну між діячами культури і мистецтва України і зарубіжжя. І хоча в інтерв'ю чи в розмовах я називав себе козаком, а не українцем чи росіянином, спорідненість з українськими духовними, інтелектуальними та культурними надбаннями, як і з самою землею України у Кубані і кубанців надзвичайно велика. По іншому у мене бути й не може, бо майже все своє життя я малюю земляків-козаків, історичну козаччину, а головною темою моєї творчості є козацька Кубань. Може тому і в Києві мені хотілося побачити більше чогось саме козацького, як і самих козаків. Добре, що там є і наші кубанці.

Організація пленеру заслуговує найвищої оцінки. Відчувалося, скільки душевного тепла і любові було вкладено організаторами в сей захід. А якою увагою були оточені ми, учасники пленеру! Господарі так бажали познайомити нас з визначними пам'ятками Києва, що не вистачало часу для роботи. І все ж творчі зустрічі, концерти, театральні вистави давали можливість ознайомитись з усією гамою культурного життя столиці України. Та і для практичних занять було передбачено все: фарби, пензлі, підрамники і тому подібне. Та все ж часу для створення достойного художнього твору було таки замало, хоча хотілося (та я й намагався) залишити на землі предків щось цікаве і вартісне. Тому хочеться запропонувати в майбутньому збільшити тривалість пленеру хоча б на тиждень. Головним побажанням буде продовжувати це добре починання на нашій історичній батьківщині. 

Все, що відбулося зараз, заслуговує найкращу оцінку й найкращі слова про пленер. І це ні в якому разі не буде перебільшенням.

На фото: Картина Г.Т. Квашури про переселення українських козаків на Кубань (фрагмент).

Геннадій КВАШУРА,

член Спілки художників РФ,

станиця Пашківська.

“Вісник Товариства українців Кубані”

№ 4 (44) – 2005 р.

visnik@rambler.ru

Додаткова інформація:

Никита Михалков оценил самую длинную картину на Кубани 

Над 7-метровым полотном о переселении казаков художник Геннадий Квашура работал четверть века

Известный кинорежиссер, разбиватель сердец дам постбальзаковского возраста и президент Российского фонда культуры Никита Михалков в очередной раз побывал в кубанской столице. После рабочих встреч в кабинетах краевых чиновников организаторы визита заявили киномэтру, что его поджидает сюрприз и повезли Михалкова в поселок Пашковский. Когда Никита Сергеевич вместе с губернатором Александром Ткачевым поднялся на второй этаж кирпичного дома по улице Старокорсунской, то восхищения не сдержал: перед взором режиссера предстало масштабное полотно «Переселение запорожских казаков на Кубань» размерами 3,10 на 6,80 метра.

Над этой картиной потомственный казак, член Союза художников Геннадий Квашура работал 25 лет, и только на днях придирчивый мастер решил, что дело всей его жизни завершено.

- Не ожидал увидеть такое, - не скрывая восхищения, Никита Михалков рассматривал, пожалуй, самую длинную картину на Кубани.

Общеизвестный факт - режиссер чрезвычайно гордится своим родством с великим русским живописцем Василием Суриковым, мать Никиты Сергеевича была внучкой художника. А картина Геннадия Квашуры перекликается с полотнами Сурикова и еще Ильи Репина, который в начале прошлого века приезжал в Екатеринодар искать натуру для своих запорожцев, пишущих письмо султану.

О том, что Квашуре для своего масштабного замысла пришлось специально строить мастерскую, «КП» - Кубань» рассказывала в номере за 8 апреля 2003 года. Первый эскиз картины он написал еще в 1977 году. В колонну казаков-переселенцев художник поместил и ныне действующих лиц - пашковские казаки охотно позировали своему соседу. Самого себя Геннадий Квашура изобразил на полотне в шляпе-брыле. Кстати, он - единственный герой, чей взгляд устремлен на будущего зрителя.

А вот со зрителем-то могут возникнуть проблемы, ведь картина таких размеров для Кубани большая редкость. Например, в Краснодарском выставочном зале при высоте потолков в 4 метра, а дверей - меньше 3-х для экспозиции картины придется ее сворачивать, а уже на месте сбивать подрамники. Никита Михалков в присутствии представителей краевой власти отметил, что подобное творение должно находиться в соответствующем месте, чтобы его можно было рассматривать вдумчиво и со вкусом. И чтобы сделать это могли не только гости Геннадия Тихоновича, но и все желающие кубанцы.

Сам художник радостно и смущенно смотрел на киномэтра. Столь почетные гости в его мастерской оказались впервые. Уже потом Геннадий Тихонович признался, что сказанные Михалковым добрые слова - самая высокая оценка его творчества.

Валентина АРТЮХИНА.  

Фото ТРК «НТК»: Никита Михалков почувствовал в кубанском художнике родственную душу

http://kuban.kp.ru/2004/02/13/doc14418/ 

http://slav.kubanol.ru/pn/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=89