Клубу української культури на Камчатці присвоєно ім’я Івана Франка – великого сина галицької землі 

Була в давніх римлян традиція: приглядатися до кожного прожитого п’ятиріччя. Саме в такому часовому відтинку, вважали вони, найкраще віддзеркалюється звершене людиною. Переді мною – стосик газет, книжок, сценаріїв. У них, власне, й відбилося те, що зробила для розширення обріїв рідної культури на Камчатці Едіта Мирославівна Познякова упродовж багатих на творчі здобутки двох останніх п’ятиріч.

21 вересня 2000 року залетіла в мою оселю “щебетлива пташина” і залишилася в ній назавжди, зігріваючи душу Любов’ю і Правдою. Це прийшла в мій дім газета з рідною і простою назвою “Батьківщина - Україна, моя Україна”, першим редактором якої стала Едіта Мирославівна.

Як збагатила вона наші душі, скільки тепла і світла внесла у наш дім! Вона стала для нас вісницею доброї надії. Вона увірвалася в наші оселі “Вітром з України”, який приєднав нас до великої і сердечної рідні, де живуть пам’ять, вірність, надія і любов. Веселим Сонечком газета повела нас у світ дитинства рубрикою “У діда Євгена”. Мудрою і щедрою на поради “Домашньою енциклопедією” залучила до вічної науки життя на Землі. А своїм невсипущим і невтомним Аптекарем закликала “Будьте здорові!” Прилучила до глибин народної криниці сердечними і розсудливими, глибокими і мудрими розповідями про життя наших предків. Велич національного духу, славна і драматична минувшина, походи і битви, незламна вільність козаччини озивались у душах голосом пращурів. А скільки гіркої і болючої правди пульсує у спогадах колишнього репресованого українського інтелігента Святослава Поліщука і чесній, відважній, безкомпромісній розповіді викладача російської мови та літератури, делегата II з’їзду вчителів України Ніни Баланчук (мами члена Клубу Юлії Єременко). Пізніше ці нариси були упорядковані і вийшли двома окремими книжечками “Я юності не знав...” С. Поліщука та “Історія України в історії однієї сім’ї” Н. Баланчук під редакцією Е. Познякової.

А коли зазирнемо в попереднє 5-річчя, то перед нами постануть широкі, такі потрібні нам нині обрії високої духовності у збірках віршів Ніли Висоцької, що вийшли у “самвидаві” в 1996 та 1997 роках і Валентини Могилевської у 2000 році.

Завдяки невтомній праці Едіти Мирославівни до українців Камчатки вперше промовили українським словом такі видатні поети сучасності, як Ніла Висоцька, Ліна Костенко, Лариса Юхименко, Олекса Ющенко, Данило Кулиняк, Василь Колодій і ще багато тих, хто сьогодні становить гордість української культури.

Промовили переконливо, соковитою, багатою на стильові відтінки мовою.

Понад десяток зверстаних нею на домашньому старенькому комп’ютері поетичних збірок, статті, сценарії, редакторська робота – це, мабуть, чималий шмат нервів, енергії, здоров’я... Та звершене, пережите – не тільки у стосі книжок. Створений нею Клуб української культури при обласній бібліотеці ім. Крашеніннікова  об’єднав різних за віком і фахом людей.

Клуб акумулював у собі енергію багатьох неординарних особистостей: Валерія Сергєєва, Валерія Поети, Лева Зіневича, Валерія Кравченка, Святослава Поліщука. Стрижень єднання цих людей – талан Едіти Познякової. Позитивне поле, що струміло від цієї жінки, притягувало людей щирих, талановитих, небайдужих. ЇЇ енергія розбурхувала сонний, буденний плин часу.

Не тільки на сторінках часопису “Батьківщина...” пані Едіта відкривала нову, небачену, нечувану Україну, але і на своїх вечорах.

Літературно-мистецькі вечори, організовані Едітою Мирославівною, мали розголос по всьому світу. Про них писалося не тільки на сторінках Камчатських ЗМІ, про них можна було прочитати і в газеті “Свобода”, “Молодь України”, «Українське слово», «Вісник УВКР», а з минулого року і на Інтернет-сайті “Кобза” - українці Росії».

Поряд з нею – артисти, а попереду – глядачі, слухачі, одне слово, люди, яким вона присвятила свою працю.

Тарас Шевченко, Леся Українка, а тепер Іван Франко – хрестоматійна полуда осипалася з них, даючи дорогу живій думці, бентежній і натхненній.

День 8 лютого 2006 року, день народження Едіти Мирославівни, став і другим днем народження Клубу – йому було присвоєно ім’я Івана Франка – великого сина галицької землі. Справі рідного слова він присвятив своє перо, справі розбудження українського духу віддавав свої сили й свої помисли. Панi Едіта давно була захоплена думкою назвати Клуб цим іменем, але, тільки відвідавши Львів літом 2005 року, вона, дякуючи директору видавництва “Каменяр” Сапізі Дмитру Івановичу, привезла кілька книг поета, що і дозволило нам пізнати чимало такого, що було довгі роки приховане від широкого читача. Адже ці твори не ввійшли до широко знаного 50-томного видання творів українського Мойсея.

Усі шанувальники великого Каменяра, що прийшли на цей літературно-музичний вечір, змогли відчути тут присутність Франкового генія, спити із життєдайного джерела Франкової криниці.

То був дуже вишуканий вечір. Гарно оформлений у музичному і літературно-художньому відношенні.

У виконанні Заслуженого артиста Росії піаніста Валерія Кравченка і Заслуженого працівника культури Росії скрипаля Лева Зіневича прозвучали твори С.Людкевича, П. Сарасате, Х. Глюка, А. Дебюссі.

Славно і велично прозвучали пісні “Заквітчали дівчатонька” на слова і музику Р. Купчинського і “Повіяв вітер степовий” у виконанні дівочого квартету  “Ласкаво просимо” під мистецьким керівництвом Лідії Перевалової.

Засобами музичної декламації, речитативного діалогу учасники сценарію Антоніна Ходосова, Наталя Діденко, Наталя Березіна, Лідія Перевалова, Едіта Познякова, Галина Скрябіна передали всю багатогранність характеру і складність переживань літературного героя Івана Франка із збірки “Зів’яле листя” на українській, польській та російській мовах.

Велике зворушення у присутніх викликали учні українського класу, котрі разом з учителькою Валентиною Миколаївною Вишньовою виразно і чітко продекламували вірш “Каменярі”, а Андрій Вишньов прочитав „Гей, Січ iде, красен мак цвiте».

Почесні члени Клубу Святослав Поліщук, Валерій Кравченко, Лев Зіневич, Галина Скрябіна, Ольга Гаврилова, Володимир Бондаренко одержали в подарунок зразок майбутнього альманаху – колективної праці багатьох однодумців Едіти Познякової. Ця книжечка містить фотознімки різних років, серед них є і рідкісні, що були опубліковані вперше. Прикро лише, що через недостатню матеріальну базу, альманах не був надрукований повністю, але є надія, що з допомогою Голови Української Всесвітньої координаційної ради пана Михайла Гориня, він все таки в скорому часі побачить світ.

Ніби підсумовуючи все почуте, Заслужений працівник культури Росії Галина Скрябіна (Колодiй) сказала, що цей вечір - то є гаряче возвеличення Івана Франка. Сама пані Галина працювала в театрi iм. Iвана Франка в Києвi. А сьогодні стала почесним членом Клубу iм. Iвана Франка на Камчатці.

Закінчилося свято невеличким бенкетом, до якого запросила усіх гостинна пані Едіта.

То ж з роси й з води Вам, дорога Едіто Мирославівно! Бажаємо Вам і надалі так щедро, з такою ж невтомністю збагачувати наші душі культурними здобутками української літератури у часи духовного відродження нашої неньки-України.

Дай, Боже, з роси й з води Вам і Вашому Клубу української культури імені Івана Франка на Камчатці!

На фото: пані Едіта-Юліана з книгою Івана Франка в руках відкриває чергове засідання нашого Клубу української культури на Камчатці.

Світлана КРИВУЦА.

08.02.2006 р.