Послом України в Росії буде призначено Олега Дьоміна 

Після закінчення повноважень і повернення на Батьківщину Посла України в Російській Федерації Миколи Білоблоцького багатьох цікавила постать його наступника на цій важливій державній посаді. Людини, від котрої буде багато залежати в російсько-українських міждержавних відносинах. Сьогодні редакція незалежного сайту діаспори “Кобза-українці Росії” в попередньому плані знайомить своїх читачів з біографією, суспільно-політичними і соціально-економічними поглядами майбутнього Посла України в Російській Федерації і оцінками його особи головою Уряду України і міністром закордонних справ України.

Юрій Ехануров покладає на нового посла в Росії великі сподівання

Прем’єр-міністр України Юрій Єхануров сподівається, що з призначенням Олега Дьоміна новим Послом України в Російській Федерації питання між двома країнами вирішуватимуться легше. Про це він сказав в інтерв’ю журналістам, передає «ЛІГАБізнесІнформ»«Хочу сказати, що це досвідчена людина, і сподіваюся, що... ми спокійно переведемо всі наші повсякденні відносини в прагматичну площину», - заявив Єхануров.

За словами глави українського уряду, у відносинах між двома країнами є багато питань, які слід переглянути і на які потрібно дати чітку відповідь.

«І, звичайно,кожна сторона захищає свої інтереси. Я упевнений в тому, що те, що у нас довго не було там посла - це погано», - відзначив він і висловив сподівання, що тепер справи підуть на поліпшення.

Нагадаємо, сьогодні Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Україні Віктор Чорномирдін заявив, що питання з призначенням Олега Дьоміна Послом України в Росії вирішено.

Дьомін народився в 1947 році, в 1994-1996 роках був заступником голови Верховної Ради. У 1996-2000 роках - глава Харківської обласної державної адміністрації. У 2000-2005 - перший заступник глави адміністрації Президента.

http://ua.proua.com/news/2006/03/16/195123.html

Коментар від міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка:

«У 2015 році Україна могла би стати членом Європейського Союзу»

Борис Тарасюк повернувся до міністерства закордонних справ як додому з тривалого відрядження. Його призначення на це місце було безальтернативним, коли він перебував у опозиційній команді Віктора Ющенка, а після президентських виборів відразу засвоївся у старому новому кабінеті на Михайлівській площі.

Тарасюк щасливий – на відміну від часів Кучми, зовнішня політика України відповідає його власному світогляду. І для її проведення не потрібно щодня озиратися на Банкову.

Інтерв’ю з міністром закордонних справ – це завжди складно, бо співрозмовник, обмежений рамками своєї посади, підбирає формулювання.

Під час розмови з «Українською правдою» Тарасюк поводиться упевнено, інколи – занадто обережно, інколи – ризиковано, коли мова заходить про набуття членства України в Євросоюзі та НАТО.

Можливо, він хоче дати імпульс тим, кому набридає чекати благословення з боку Брюсселя. Можливо, у цей момент політик переміг дипломата – бо, крім усього, Тарасюк ще третій номер списку «Нашої України» на парламентських виборах. Цим і пояснюється, що під час розмови він тримав у руках помаранчеву ручку з надписом «Так!»

Але Тарасюк каже, що надто оптимістичними були його прогнози в середині 1990-х, а зараз він став реалістом. Розмова відбувається напередодні засідання Україна-Трійка ЄС, тому міністр багато і з задоволенням говорить про прогрес у відносинах з Євросоюзом.

Зрозуміло, в інтерв’ю неможливо було оминути тему Росії. Сказане Тарасюком навряд чи сподобається Кремлю. Але ніхто і не ставив такої мети.

– Минуло трохи більше року з того часу, як ви стали міністром, тому можна вже підводити проміжні підсумки. Що досягнуто у відносинах між Україною та ЄС? Що відбулося за цей рік, чи був якийсь прорив, які були помилки?

– Я думаю, не буде перебільшенням сказати, що це був один з найуспішніших років за історію взаємин України з Європейським Союзом.

– Чому?

– Спробую бути конкретним. Реалізується план дій Україна–ЄС, який визначає зміст нашої співпраці на найближчі три роки. Україна нарешті отримала статус країни з ринковою економікою, чого ми прагнули багато років. Нагадаю, що Росії його надали у 2002 році.

Серед кардинальних зрушень минулого року – це, перш за все, переговори з ЄС щодо спрощення візового режиму для українських громадян, які почато за нашим наполяганням.

Зараз в ці хвилини в Брюсселі продовжується третій раунд переговорів. У понеділок я мав розмову з комісаром Ферреро–Вальднер на цю тему.

Минулого року було встановлено рекорд за кількістю підписаних документів з ЄС – дев’ять: від співробітництва в сфері космосу до текстилю, від стратегічної співпраці в галузі енергетики до питань співпраці з Європейським Союзом в кризових ситуаціях, від питань співробітництва в сфері навігації, авіаційних перевезень до питань співпраці з Європейським інвестиційним банком , чого Україна прагнула багато років.

Як ви знаєте, у лютому угода про співпрацю з Європейським інвестиційним банком була ратифікована Верховною Радою. Це відкриває додаткові кредитні можливості для перспективних проектів в Україні на суму 250 мільйонів доларів.

Мова йде, насамперед, про інфраструктурні проекти – такі, наприклад, як реконструкція шляху між Києвом та містом Чоп. Тобто це досить серйозна практична підтримка.

Крім того, у минулому році ми домовились про початок консультацій щодо реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі Україна–Європейський Союз, закладеної в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.

Я не виключаю, що з Європейським Союзом ми можемо раніше завершити процес переговорів щодо зони вільної торгівлі, аніж в рамках ЄЕП.

Крім того, в принципі, досягнуто домовленостей про початок консультацій щодо нової посиленої рамкової угоди між Україною та Європейським союзом, яка має набути чинності на початку 2008 року .

Як відомо, і Угода про партнерство і співробітництво, і План дій Україна–ЄС завершують термін своєї дії на початку 2008 року. Отже, обидві сторони мають прийти до цієї дати з новими документами.

В принципі, можна говорити про багато інших досягнень 2005 року у взаєминах з Європейським Союзом. Наприклад, товарообіг між Україною та ЄС збільшився і склав 33,6% від усього товарообігу із закордонними партнерами. Цей показник у взаєминах з Росією трошки менший, не дотягує до 30%. Це також дуже важливий фактор.

Минулого року ми нарешті приєдналися до єдиного європейського освітянського простору, до Болонського процесу.

Це лише деякі з досягнень минулого року. Я думаю, що мені та всім моїм колегам з Міністерства закордонних справ не соромно звітувати.

Якщо говорити про те, чого не вдалося досягти, то, перш за все, не вдалося забезпечити членство України в Світовій організації торгівлі. Звичайно, це не є безпосередньою відповідальністю МЗС, але ми також вважаємо, що це наш спільний недолік.

Треба брати до уваги об’єктивні фактори, які знаходяться за межами виконавчої влади – у Верховній Раді. А ненабуття членства в СОТ напряму пов’язано з відкладенням реалізації нашої мети – створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом.

Оскільки з боку ЄС постійно була ця передумова: як тільки Україна стане членом Світової організації торгівлі, одразу починаються переговори про створення зони вільної торгівлі.

ЦЬОГО РОКУ МИ МАЄМО ПРИЙНЯТИ РІШЕННЯ ПРО ПОДАЧУ ЗАЯВКИ В ЄС

– Існує давня інтрига – коли можлива подача заявки на вступ України до Європейського Союзу?

– Це питання надзвичайно делікатне! З одного боку, ми чуємо з Брюсселя застереження «мовляв, не робіть цього, щоб не наражатися на негативну реакцію». З іншого боку, нам з того ж Брюсселя закидають «чого ж ви говорите про членство, а заявку не подаєте?». Словом, іде така собі гра.

Я вважаю, що тут ми повинні визначитися, а можливість для цього наступає в 2006 році. Тому що цього року виповнюється перша річниця Плану дій Україна–ЄС.

Десь в середині року Україна та ЄС мають провести спільний аналіз виконання Плану дій. З огляду на наші успіхи, ми повинні приймати принципове рішення. ЄС за нас не буде вирішувати, «чи подавати нам заявку, чи ні».

Я вважаю, що цей рік має бути роком прийняття рішення.

– Хто має прийняти рішення про подачу заявки до ЄС?

– Уряд. І, звичайно, що президент має бути учасником цього процесу.

– Якщо рішення приймається цього року, то й заявку теж треба подати 2006 року?

– Так.

– Тобто у вас технічно все готове, і як тільки Кабмін виносить політичне рішення, ви одразу подаєте заявку на членство в ЄС?

– Не існує якоїсь спеціальної технічної процедури. У нас є зразки таких заявок, які подавали інші країни, вони не мають якоїсь усталеної форми. Це лист, яким, фактично, держава від імені уряду за підписом чи глави уряду, чи президента, чи міністра закордонних справ, дає заявку.

– На вашу думку, наскільки вірогідно, що цього року буде подано заявку на членство в ЄС?

– Так, наш аналіз свідчить про позитивну тенденцію виконання плану дій. Більш того, це не є лише наша спроба видати бажане за дійсне. В спільній заяві Європейський Союз–Україна від 1 грудня, яка була прийнята на самміті, зазначається значний прогрес в реалізації Україною плану дій.

Як голова урядового комітету з питань євроінтеграції хочу сказати, що кожного місяця ми заслуховуємо стан виконання Плану дій. І наша внутрішня оцінка є більш суворою та прискіпливою, аніж оцінка з боку Європейського Союзу.

– Тобто чи можна сказати, що як тільки буде політичне рішення про подачу заявки, то для МЗС це справа однієї години – набрати на комп’ютері лист, перекласти англійською, віддати на підпис президенту і переслати?

– Міністерство закордонних справ не може стати членом Європейського Союзу. Так само як і не може стати членом Європейського Союзу будь–яка інша установа. Вступає держава. І звичайно, що для подачі такої заявки необхідне рішення на державному рівні. У нашому випадку потрібно, щоб було підготовлено рішення Кабінету міністрів.

Рішення ухвалюється за ініціативою одного або декількох міністерств, вони обов’язково погоджуються керівниками причетних міністерств і відомств.

– А ви ще не вносили таку ініціативу на засідання уряду?

– Я сказав: «Ми вважаємо, що цей рік має бути вирішальним». Для цього треба завершити нашу внутрішню оцінку і почекати оцінки Європейським Союзом.

БАГАТО РОКІВ ДИПЛОМАТИ МРІЯЛИ ПРО ТЕ, ЩО ЗРОБИВ ЮЩЕНКО

– В уряді досі вакантна посада віце–прем’єра з питань євроінтеграції. Зараз вже можна казати, що, можливо, це була невдала ідея? Чому вона не спрацювала і чи треба робити ще якийсь орган для відносин між Україною та ЄС?

– Я б не сказав, що ідея віце–прем’єра не спрацювала. Врешті–решт, конкретна людина працювала 8 місяців, і за цей час не так легко дати кардинальні результати. Я дотримувався іншої точки зору, що має бути використаний досвід сусідніх країн, які успішно пройшли цей шлях.

Наприклад, Польща. Там був комітет, який очолювала держсекретар МЗС. Цей орган займався підготовкою засідань уряду, де розглядався конкретний стан справ у європейській інтеграції.

Такий досвід є більш ефективним. Врешті–решт, ми до цього дійшли, але пов’язано це було з кадровими змінами, коли віце–прем’єру Рибачуку було запропоновано очолити секретаріат президента.

Тоді прийняли рішення про утворення урядового комітету з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, який було доручено очолити мені.

Як відомо, усі інші урядові комітети очолюються прем’єрами та віце–прем’єрами.

– Тоді навіть писалось, що за очолення цього урядового комітету у вас була конкуренція з прем’єр–міністром Єхануровим.

– Ні, я вперше чую таку інформацію...

Урядового комітету з євроінтеграції були надані ширші повноваження, аніж будь–якому іншому урядовому комітету. Ми не лише розглядаємо проекти постанов уряду або указів президента, але й поточні справи, як конкретні міністерства виконують свої зобов’язання.

Щонайменше раз на місяць ми заслуховуємо представників міністерств і відомств, відбувається моніторинг, ми звертаємо увагу на недоробки. Те саме стосується і цільового плану Україна–НАТО.

Отже, створений в державі механізм співпраці як з Європейським Союзом, так і з НАТО.

– Як у вас складаються відносини з Банковою? При Кучмі ви були одним з тих, хто критикував його адміністрацію за узурпацію повноважень МЗС. Яка зараз ієрархія ухвалення зовнішньополітичних рішень?

– З самого початку, після інавгурації Віктора Ющенка, після формування уряду, президентом було задано новий формат взаємин між МЗС і його секретаріатом.

Коли 7 лютого 2005 року президент представляв мене керівному складу МЗС, він сказав, що віднині не буде дріб’язкової опіки діяльності міністерства з боку його секретаріату. Так воно і є.

Тоді ж Віктор Ющенко наголосив, що Міністерство закордонних справ має стати центром вироблення й прийняття зовнішньополітичних рішень.

Багато років професіонали–дипломати мріяли про це. Тому що під час сумнозвісного періоду «орловщини» міністерство фактично було позбавлено ролі, яку виконує зовнішньополітичне відомство в будь–якій нормальній державі. Воно перетворилося в управління і додаток до адміністрації президента.

Віктор Ющенко задав новий тон цій співпраці і, в принципі, секретаріат дотримувався цієї лінії. Підтвердженням указ президента від 22 серпня минулого року, який він підписав прямо на нараді глав дипломатичних представництв України.

До речі, ця нарада відбулася вперше за чотири роки. Раніше вони були регулярними, кожні два роки.

Тим самим президент ще раз підкреслив, що він наділяє МЗС координаційними повноваженнями. Вперше чітко записано те, що є нормою в міжнародному праві –оголошувати офіційні заяви та коментарі можуть тільки президент, прем’єр і міністр закордонних справ. Усі інші особи заяви та коментарі про зовнішньополітичні питання можуть проголошувати лише за погодженням .

Чи є так на практиці? Одразу скажу, не завжди. Але принаймні всі знають, який існує порядок і як воно має бути. В свою чергу це дає нам підстави для того, щоб звернути увагу того чи іншого високо посадовця на порушення ним указу президента. Про це ми доповідаємо і Віктору Ющенку.

Нові повноваження МЗС виражаються і в такій інновації, що вперше Міністерство закордонних справ отримало право направляти радників до інших міністерств і відомств. І вже сьогодні, що мене приємно дивує, лунають звернення від міністрів: «Коли ж ви нам радника направите».

Тобто, дійсно, відчули в цьому потребу, оскільки так чи інакше всі міністерства й відомства задіяні в процес реалізації зовнішньої політики.

Інколи приймаються рішення, які не вкладаються в загальний контекст зовнішньополітичного курсу. Звичайно, що це створює проблеми. І щоб їх було менше, засновано цей інститут радників.

Звичайно, що довіра, яку президент висловив МЗС, покладає на нас і відповідальність. Раніше нічого не можна було зробити без згоди адміністрації президента. Зараз заяви, рішення, коментарі, якщо вони виходять від імені МЗС, є повною відповідальністю міністерства.

«НАФТОГАЗ» ПРИ ДОМОВЛЕНОСТЯХ З «ГАЗПРОМОМ» ПРОІГНОРУВАВ ПОЗИЦІЮ УРЯДУ

– Скажіть, скільки ще чекати на призначення нового посла України в Росії?

– А коли виникла ця вакансія? Зовсім нещодавно, у грудні був відкликаний посол України в Росії. Зараз ми очікуємо агреман від російської сторони на кандидатуру нового посла.

– Правда, що новим послом буде колишній губернатор Харківщини, колишній заступник глави адміністрації президента Кучми Олег Дьомін?

– Ви знаєте правило, що не можна оголошувати прізвища до отримання агреману і до видачі президентом указу про призначення. До цього ви ніколи від мене не почуєте прізвище майбутнього посла.

– Ви казали, що трапляються рішення, які суперечать стратегічному курсу держави на європейську інтеграцію. Нічні газові домовленості між Україною і Росією у визначенні МЗС суперечать цьому курсу?

– МЗС не брало участі у цих переговорах, оскільки це є питання угоди між господарюючими суб’єктами.

Але ми мали чітку позицію в уряді і ця позиція була погоджена наприкінці року. Якщо говорити загально, то укладенням даної угоди «Нафтогаз України» не врахував позицію уряду. Іншої позиції, окрім як погоджена позиція уряду, я не маю.

– Зараз багато говорять про несприйняття газових домовленостей на Заході. Чи аналізуєте ви реакцію закордону на це рішення?

– Не тільки аналізуємо, ми її моделюємо! Для мене 1 січня не просто було, як і для декількох людей в уряді, тривожним днем. Це був день мого народження... Але і 1 січня, і в наступні дні, які ніби вважались вихідними, я та мої колеги в міністерстві були повністю поглинуті цією справою.

У мене були постійні контакти з керівництвом Європейського Союзу, з керівниками МЗС ключових країн ЄС, у мене були контакти й з Сергієм Лавровим. Якби не це, то важко було б сказати, якою була б реакція за кордоном. Про позицію в Сполучених Штатах вам відомо, а реакція в Європейському Союзі була нейтрально–позитивною щодо України.

Всі спроби перевести стрілки на Україну не дали результату, а сталося це через те, що ми оперативно роз’яснювали нашу позицію.

– Що було б , якби Україна пішла іншим шляхом? Якби Україна продовжувала наполягати, що газові домовленості з Росією чинні, й далі відбирала би газ, а Росія звинувачувала Україну в крадіжках газу, і він би не доходив до Європи – чи була б Європа на українському боці?

– Я можу погодитися з тими, хто вважає, що на той час нам треба було забезпечити українських споживачів газом. Це була проблема номер один. У який спосіб це було досягнуто – це вже інша справа.

Але я хочу сказати, що ми забули про один важливий елемент українсько–російських домовленостей, який був присутній всі попередні роки – про міжурядовий протокол.

Ми вважаємо, що він повинен визначити баланс інтересів і зобов’язань обох сторін. Власне, в цьому немає нічого незвичного, ці протоколи укладалися щороку. Але 2005 цього не сталося. Можливо, і в цьому полягала слабкість позицій української сторони.

ПРОТЯГОМ ТРЬОХ РОКІВ МИ МОЖЕМО ВСТУПИТИ ДО НАТО

– Що Україна очікує від зустрічі з Трійкою ЄС?

– Зустріч Україна – Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ, яка проходить після самміту Україна–ЄС, дасть можливість «звірити годинники», почути позиції й наміри обох сторін. Звичайно, що я буду від імені уряду викладати позицію України, наше бачення перспективи і порядок денний на цей рік.

Звичайно, що ми будемо обговорювати питання, які мають спільний інтерес: це і Балкани, і Косово, і ситуація з Білорусією, і взаємини з Росією, Молдова, Придністров’я... Звичайно, хотілося б, щоб на цьому засіданні Україна–трійка ЄС ми мали можливість повідомити про приємну новину щодо Угоди про спрощення візового режиму. Але не так просто це буде зробити.

Якби ми погоджувалися на все, що готова запропонувати ЄСівська сторона, то цю угоду можна було б хоч сьогодні без переговорів завершити і готувати до підписання. Але ми вважаємо, що необхідно в максимальній мірі забезпечити інтереси українських громадян...

– У чому там заковика?

– Є дві проблеми, але я б не хотів говорити про них зараз, перед завершенням переговорів, адже можна «накаркати». Можу сказати, що одна проблема стосується угоди про реадмісію і одне проблемне питання стосується спрощення візового режиму.

Ми все–таки вважаємо, що переговори повинні продовжитися, а наші інтереси – враховані. Тобто це буде дуже важливий захід в україно–ЄСівських взаєминах.

Хочу також звернути увагу на високий рівень, не завжди можна побачити в міністерській трійці Європейського Союзу перших осіб: це і головуюча в ЄС міністр закордонних справ Австрії Урсула Пласснік, і верховний представник ЄС Хав’єр Солана, і член Європейської комісії Беніта Ферреро–Вальднер; буде і міністр закордонних справ країни, яка головуватиме наступні півроку – Фінляндії.

– Чим це викликано?

– Увагою, яку дедалі більше починають виявляти в Брюсселі до України. Я хочу сказати, що кардинальних зрушень у ставленні ЄС до України можна очікувати після виборів.

Вони не віддають перевагу якимсь політичним силам, але в Брюсселі не приховують, що вони хотіли б, щоб вибори в Україні були чесними й демократичними.

– Чи перейде Україна на рівень Плану дій для набуття членства в НАТО?

– Я не можу давати гарантій, але мій аналіз дає мені підстави стверджувати, що цього року Україна може перейти на цей формат. Це не означає, що є гарантії, але може.

– Ви можете намітити часові рамки, коли Україна може вступити до ЄС, НАТО і Світової організації торгівлі?

– Хоч прогнози – справа невдячна, але я не боюсь їх робити. На мою думку, 2006 рік позначиться членством України в Світовій організації торгівлі, в 2006 році ми розпочнемо переговори, якщо не завершимо їх, стосовно угоди про вільну торгівлю з Європейським Союзом.

Якщо говорити про віддалену перспективу, то, на мою думку, в 2006 році є всі шанси перейти в формат Плану дій про набуття членства в НАТО. І протягом трьох років цей процес можна завершити вступом. Але для цього потрібен консенсус з боку всіх країн–членів НАТО. Поки що такого консенсусу немає.

У 2006 році ми почнемо переговори щодо майбутньої рамкової угоди, яка в нашому розумінні має бути Європейською угодою про асоціацію з перспективою членства в ЄС. Перейти на таку рамкову угоду з ЄС ми можемо у 2008 році.

А відтак Україна розпочне переговорний процес щодо підготовки до критеріїв вступу. І, я так прогнозую, десь в районі 2015 року – членство України в Європейському Союзі.

– Дуже оптимістично...

– Я би не сказав, що це дуже оптимістичний прогноз. Подивіться, як і за скільки років нові члени Європейського Союзу подолали цей шлях.

– У них не було сусіда – Росії.

– Справа не в сусіді, а в нас самих. Як тільки в Україні буде досягнуто належного консенсусу серед політичних еліт, то питання членства стане вже справою часу.

Я ВПЕВНЕНИЙ, РОСІЯ ПЕРЕЙДЕ НА СВІТОВІ ЦІНИ ЗА БАЗУВАННЯ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ

– Чим закінчиться наш етап відносин з Росією, який в пресі називають війною?

– Розумієте, якби ви повернулись назад років на чотирнадцять назад, у 1992, 1993 роки, і порівняли температуру взаємин сьогодні й тоді, то ви б відчули – це, як кажуть в Одесі, «две большие разницы».

Не треба драматизувати ситуацію. Взаємини з Росією завжди розвивалися не просто, завжди були сплески емоцій, суперечки...

Але ж ми показали всьому світу, що здатні вирішувати такі проблеми, як доля третьої за потужністю у світі ядерної зброї, як той же Чорноморський флот.

А згадайте 2003 рік: це був період розквіту дипломатії «без краваток». І, тим не менше, виник конфлікт навколо Тузли. А хіба не були трубні війни, а цукрові? Були.

Тому не треба видавати нинішній стан як щось драматичне.

– Скільки Росія буде платити за базування Російського Чорноморського флоту, як ви прогнозуєте?

– Я не можу розписуватися за ту сферу, яка не є в моїй компетенції. Фахівці сказали, що з огляду на відомі об’єкти, на земельні ділянки, це становитиме десь 1,8 мільярда доларів на рік.

Але вони зробили поправку: все буде залежати від результату інвентаризації, яка ще не розпочалася. Отже, коли буде завершено інвентаризацію, тоді можна говорити про конкретні цифри.

– Поясність таке явище: час від часу трапляються різкі заяви стосовно базування Чорноморського флоту в Севастополі, кажуть «ми переходимо на світові ціни», а потім наступного дня іде, як кажуть, відкат: «ми навіть не починали про це розмови»?

– Я нагадую, що офіційну позицію держави, в тому числі стосовно Чорноморського флоту, мають право коментувати президент, прем’єр та міністр закордонних справ. Крапка.

– Тобто не існує жорсткої позиції з боку МЗС щодо базування Чорноморського флоту в Криму?

– Як хочете вважайте, чи це офіційна заява, чи це частина інтерв’ю, але очевидно: в базових угодах, яких було три в 1997 році, прописано зобов’язання сторін, що оренда об’єктів Чорноморського флоту буде оформлена відповідними орендними договорами і вона має відбуватися згідно із законодавством України.

Виконано це зобов’язання? Не виконано. Чому не виконано? Тому що одна сторона не наполягала, а отже не дбала про свій національний інтерес, обкрадаючи, до речі, жителів і громаду Севастополя, а інша сторона не була зацікавлена в тому, щоб цю роботу зробити.

Зараз українська влада поставила це питання. Ми що, щось робимо агресивне чи всупереч праву, чи нашим двостороннім зобов’язанням, чи нашому законодавству? Ні. Ми все робимо згідно з двосторонніми домовленостями, а, отже, згідно з міжнародним правом. І ми все робимо згідно з нашим законодавством.

Якби Україна орендувала у Росії, то вона б ще могла сказати «хочу–не хочу». В даному разі Росія орендує в України, тому Росія повинна діяти згідно з двосторонніми угодами і законодавством України. Крапка.

Це відбувається? Ні. Значить, це треба привести у відповідність. Не більше і не менше. І відповідно, коли ця робота стосовно інвентаризації буде завершена, тоді будуть складені конкретні договори оренди і там будуть виставлені конкретні ціни в залежності від ринкової ціни на даний час за землю в Севастополі.

– Тобто ви не виключаєте, що Росії доведеться перейти на світові ціни?

–         Я не просто не виключаю, я вважаю, що так воно і буде. Тому що це відповідає двостороннім угодам і законодавству України.

Олена Притула, Сергій Лещенко,

«Українська правда» / 02.03.2006

Додаємо для інформації читачів сайту “Кобза-українці Росії” деякі матеріали, які досить ясно характеризують суспільно-політичні і соціально-економічні погляди кандидата в Посли України в Російській Федерації:

Біографія

Дьомін Олег Олексійович

Член політвиконкому і Політради НДП, секретар Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування, член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей "Україна - дітям".

Народився 1 серпня 1947 р. у с. Лопатіно, Веньовський р-н, Тульської області, Росія, в сім'ї військовослужбовців. Росіянин; одружений; має дочку.

Освіта вища, в 1971 р. закінчив Харківський інститут радіоелектроніки, інженер-радіофізик, в 1983 р. - ВПШ при ЦК КПУ. Кандидат економічних наук (2004); кандидатська дисертація: "Методологічні основи реґулювання потенціалу економічного розвитку реґіону" (Харків. нац. ун-т ім. В. Каразіна, 2004).

У 1965-1966 рр. - токар Харківського заводу "Серп і молот".

У 1966-1969 рр. - електрослюсар,

у 1969-1971 рр. - секретар комітету комсомолу тролейбусного депо № 2 Харківського трамвайно-тролейбусного управління.

У 1971-1976 рр. - 2-й секретар, 1-й секретар Комінтернівського РК ЛКСМУ м. Харкова.

У 1976-1979 рр. - 2-й секретар, 1-й секретар Харківського МК ЛКСМУ.

У 1979-1986 рр. - 2-й секретар Комінтернівського РК КПУ м. Харкова.

У 02.-07.1986 р. - заступник генерального директора Харківського ВО "Будгідравліка" Міністерства будівельного, шляхового і комунального машинобудування УРСР.

У 1986-1988 рр. - 1-й секретар Комінтернівського РК КПУ м. Харкова.

У 1988-08.1991 рр. - 2-й секретар Харківського МК КПУ, секретар Харківського ОК КПУ. Обіймав керівні посади на ряді підприємств Харкова.

До 05.1994 р. - віце-президент Українсько-Сибірської інвестиційної корпорації "Укрсибінкор" (м. Харків), президент фонду "Перспектива ХХІ".

У 05.1994-07.1996 рр. - заступник Голови ВР України.

У 08.05.-08.1996 р. – виконуючий обов’язки голови, у 08.08.1996 - 27.10.2000 рр. - голова Харківської облдержадміністрації.

У 1994-1998 р. - народний депутат України. Член Комітету з питань бюджету. Член групи "Конституційний центр".

Обраний народним депутатом України 3-го скликання, з 03.1998 р. зняв кандидатуру.

До вересня 2000 р. - голова Харківської обласної організації НДП.

З жовтня 2000 р. по січень 2005 р. - перший заступник Глави Адміністрації Президента України.

Член Вищої економічної ради Президента України (07.1997-11.2001 рр.).

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002). Орден "За заслуги" ІІІ (07.1997), II ст. (07.2002). Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (08.1998).

http://www.deminoleg.openua.net/

http://dovidka.com.ua/cgi-bin/uwhwh/aaa?90681

http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2006/W6P407?PT001f01=600&PF7171=43&pf7201=6163

Доповідь голови Харківської обласної організаціїї НДП Олега Дьоміна

Шановні делегати! Шановні гості конференції!

Дозвольте привітати Вас від імені Правління Харківської обласної організації Народно-демократичної партії та висловити Вам вдячність за вірність нашій спільній справі. Сьогодні ми з вами фактично стартуємо у вирішальну для НДП виборчу кампанію, бо вона, хоча і п’ята за рахунком, але перша, коли ми знаходимося не в провласному таборі, а, скоріше, в опозиції до влади.

Більш того.

У нас не тільки відсутній адміністративний ресурс, але й з іншими, як-то кажуть, “переконливими” ресурсами теж серйозні проблеми.

Тож, по суті, у нас на озброєні в основному тільки публічні аргументи.

·         Як нам з гідністю витримати цей іспит в новій для нас ситуації?

• Який формат участі НДП в парламентських і особливо місцевих виборах обрати у наступному році.,
• Яким чином сконцентрувати той потенціал, що у нас залишився, для досягнення перемоги? Тим більше, що цей потенціал ще досить вагомий, особливо, в порівнянні з тим, яким володіли на початку своєї боротьби сьогоднішні переможці!

Думаю, що навколо цих питань і повинна розгорнутись дискусія на конференції, вірніше - на її першому засіданні.

Шановні колеги!

Я не буду деталізувати характеристики соціально-економічної та громадсько-політичної ситуації в Україні. Це досить відверто зроблено на минулому засіданні політради НДП, і з цими висновками ви вже, мабуть, познайомились в матеріалах газети “Україна і світ сьогодні”, яку отримали до початку нашого засідання.

Якщо ж звести усю характеристику до одного слова, то це слово – криза. Криза системна: економічна, соціальна, культурна, політична.

І розпочалося все, звичайно, з політичної кризи.

Сама по собі ця криза не страшна, це криза розвитку, ну, скажімо, як криза в розвитку дитини.

Це – діалектичний перехід суспільства в нову якість під впливом кількісних змін, що відбулися.

Можна сказати що Майдан, точніше - майдани (бо були вони не тільки в Києві, а й Донецьку і Харкові, та в інших містах) зробили свою справу – країна вже ніколи не буде такою, як була торік. Навіть, якщо до влади прийдуть біло-голубі.

По суті, політична реформа (ініціатором якої була саме наша партія) вже реалізується повним ходом.

В останні роки була система колективної безвідповідальності – коли за все що відбувається в країні: за зруйновану промисловість та занедбане село, за голодуючих пенсіонерів та безпритульних дітей відповідали всі разом, Президент, Верховна Рада, Кабінет міністрів, губернатори, мери – але ніхто конкретно. Тепер же народжується принципово нова політична реальність, що визначає першочергову, по відношенню до інших суб’єктів політики, відповідальність політичних партій за соціально-економічний розвиток України та добробут її громадян.

Сьогодні вже не чийсь там режим, як говорили раніше, а конкретні партії – переможці проходять випробування на зрілість та вміння керувати країною.

Першим отримав свою оцінку “Блок Юлії Тимошенко”; зараз тримають іспит перед народом “Народний Союз “Наша Україна”” та Соціалістична партія а також х сателіти.

“Першопроходцям” ( в даному випадку - на шляху політичної реформи) завжди нелегко.

Але особливо скрутно буває, коли ідеш в нову реальність зі старими звичками і принципами, а саме:

·         повна кадрова чистка, заміна професіоналів на некомпетентних авантюристів, але головне своїх - (пам’ятаєте кухарку, що може керувати державою);

• кумівство, знову ж таки;
• нехтування особливістю відносин з Росією і запопадливість перед Заходом і НАТО;
• примітивне бачення регіональних проблем;
• і нарешті - ігнорування найгострішої проблеми: необхідності об’єднання Заходу, Півдня і Сходу України по всім параметрам суспільного життя.

В результаті маємо те що маємо:

·         стагнацію в економіці, падіння ВВП;

• зростання цін;
• озлидніння і так малочисленого середнього класу;
• зростання безпритульності, наркоманії та злочинності серед молоді;
• спробу замінити реформу місцевого самоврядування територіальним перекроєм країни.

Все це - прояв безвідповідальності, за яку (вибачте за тавтологію) - прийдеться відповідати…

До речі, це й урок іншим політичним партіям, які стоять навколо владного пирога і хочуть урвати свій шматок та ще й по-жирніше.

Ми розуміємо з вами штучність створення деяких партій, що займають сьогодні провідні місця у рейтингах. Відсутність у них досвіду (як у політичних структур) щодо проведення послідовної, виваженої політики та відповідальності може привести до чергових грабель, на які наступлять чергові переможці на виборах.

До того ж ви подивіться, як вони сьогодні товчуться в своїх банках, як перебігають з однієї банки в іншу і знову товчуться, з надією потрапити в прохідну частину списку… Це, не стільки сумно як смішно. Мені соромно за наших харків’ян, яких, до речі, ми з вами рекомендували, і які прийшли до ВР під знаком НДП, а сьогодні ніяк не можуть собі місця знайти. І не встигаєш навіть слідкувати за бігбордами, на яких – один і той же персонаж, а тільки партії змінюються. Якщо з такою оперативністю будуть робитись справи для людей, то це буде просто “супер”, як кажуть.

Які ж наші, народних демократів, дії?

Дивитися з боку на цю вакханалію? Плюватись разом з людьми (бо люди вже плюються, коли звучить політична реклама)?

Я переконаний, як і ви – стояти осторонь ми не маємо права!

Бо знаємо, вміємо, зможемо. І зробимо справу краще за інших!

·         Бо маємо історію (10 років), маємо досвід підготовки політиків (згадайте скільки і кого підготували!), маємо досвід керівництва та управління державою та регіонами.

• Ми притримуємось принципу здорового консерватизму, коли нове в суспільстві запроваджується на тому кращому, що було зроблено попередниками (а не так, як це робиться сьогодні).
• Ми підтверджуємо власним досвідом, що замість дилетантів і шахраїв можемо запропонувати класних професіоналів на будь які посади в виконавчій владі.
• Замість відсутності програм – досвід впровадження програмно-цільового методу ( згадаймо хоча б лізинг ХТЗ).
• Замість розширення “Барабашки” - створення робочих місць на виробництві.
• Замість поглиблення протиріч в регіональній політиці – установлення взаємовигідних відносин міх центром та регіонами.
• В решті-решт – замість підтасовки статистичних даних – реальний ріст ВВП в країні.

Тому нам потрібно іти до влади, щоб реалізувати можливості нашої партії як відповідальної сили в суспільстві.

Слід тільки спокійно, тверезо оцінити ситуацію, перш за все, в самій партії. Емоції зараз просто будуть заважати.

Всі ви знаєте про сьогоднішні прогнози відносно виборів. Як знаєте і те, що рейтинг у НДП – на грані 1%.

А я хотів би висловити сьогодні деякі міркування з приводу того, чому ми з Вами – нещодавно потужна “партія влади” - опинились в такому незавидному стані.

І чому до нашого з вами 10-ти річчя ми підходимо, як дехто каже, на бриючому польоті, маючи всі шанси розбитися вщерть об любу нерівність або навіть шершавість виборчої кампанії.

·         Можливо причина в тому, що ми довгий час (хоч і не так довго як колись КПРС) були вмонтовані у владні структури і теж виконали свою історичну місію, вичерпали свій ресурс?

• А може справа в відсутності у партії чіткої та ясної ідеології, яка б нас цементувала і робила одним цілим.?

Всі ці аргументи безумовно мають місце. Але не будемо забувати, що первинним все таки є сам носій ідей - людина.

Хоча через НДП пройшла ціла низка особистостей – Єхануров, Карпов, Кінах, Кушнарьов, Матвієнко, Плющ. Але жодна з цих фігур не дотягує до рівня загальнонаціонального лідера.

Як свідчить світовий досвід – майбутнє любої партії напряму визначається якостями її лідера.

І наш власний історичний досвід цьому підтвердження.

Якби не надпотужна фігура В.І. Леніна – одночасно і теоретика і визначного організатора - то не було б ні РСДРП, ні Жовтневої Революції, ні всіх потрясінь у світі, до яких вона призвела.

Буває, що доля чи обставини виносять наверх персоналії другого чи третього плану, але це не надовго. І розчарування від їх керівництва ще більше, ніж надії, які з ними пов’язувались. (Думаю, ви здогадуєтесь, про кого йде мова, як і про те, що цей фініш очікує і на багатьох нинішніх “небожителів”).

Відносно ж нашої головної кадрової проблеми – В.П. Пустовойтенка – я можу сказати, що прикладав, причому абсолютно відкрито, максимум зусиль для того щоб нашу партію в цей виборчий час очолила інша людина.

Справа в тому, що саме Валерій Павлович завдяки своїм амбіціям, не завжди, м’яко кажучи, аргументованим, виявився, на жаль, тією непереборною перешкодою в яких-то не було об’єднавчих процесах. Об яку розбились і всі наші інтеграційні плани на післявиборчий період в 2002 році, і розбиваються будь-які надії на блокування сьогодні.

Хоча в тому, що НДП опинилася фактично в самоізоляції і вимушена гордо заявити про самостійну участь у виборах – є, без сумніву, доля вини кожного з тих, хто міг так чи інакше вплинути на ситуацію. Міг та не зміг. Тут, є і моя вина, скажу відверто.

Шановні друзі!

Як ви знаєте, на останньому засіданні Політради партії підтверджено рішення про “самостійний похід до Парламенту”. Це дуже спірний вибір, дуже непростий шлях. Особливо, якщо замало матеріальних, рекламних та PR ресурсів. Перекричати інші партії в хоровому заклику “Выбери меня!” нам навряд чи вдасться.

Наша політична ніша нам підходить. Ми намагаємось мати своє обличчя, своє місце.

Питання тільки в тому, чи влаштує наша позиція виборця, чи побачить він наше обличчя серед величезних бігмордів, чи помітить нас, чи повірить нам?!

Дуже складне питання…

Що ж ми запропонуємо нашим виборцям, чим завоюємо їх серця? Люди ще не відійшли від торішньої смислової мішанини і просто „бредятини”, якими їх годував наш політичний бомонд.

А зараз ця плутанина, ця „розруха у головах” тих, хто рветься до влади, штовхає виборця на те, що він воліє орієнтуватись просто по обличчям і хоче судити про партії по якимось конкретним справам.

Але в нас, як я вже казав, є проблеми як з першим лицем, так і з тими добрими справами, яких свого часу було чимало, але вже давненько і навколо яких ми не здіймали лишнього галасу і тріскотні. Зараз ця скромність може вдарити по нам, та що вдієш?

Тому потрібно нагадати харків’янам, чугуївцям, ізюмчанам, дергачівцям, балаклійцям, золочівцям, богодухівцям, всім нашим виборцям, про наші з вами справи, про той спільний труд, який вивів область з тяжкого економічного стану. Згадайте, хоча б те, що саме з машинобудування Харкова почалося промислове зростання в Україні. А хто в нашій області та за її межами не знає Бакірова Віля Савбановича, Гречаніну Олену Яківну, Кулика Володимира Юрійовича і багатьох з тих, хто поєднав своє життя з Народно-демократичною партією! Ось наше обличчя, ось наш капітал!

Тепер відносно програми партії, її ідеології. На сьогодні ми всі так оточені різного роду „народними партіями”, що „хто є хто” розбереться далеко не кожен. Але клин, як-то кажуть, вибивають клином. Тому я вважаю, що наш передвиборчій лозунг повинен звучати так: „За народну демократію!”

Може трошки інакше, але в цьому дусі. А від кредо, яке пропонує наш лідер: „Ми зробимо краще!” – віє, на мій погляд, дешевим бахвальством. При цьому, нас не повинна бентежити деяка тавтологія у словосполученні „Народна демократія”. Адже, для пересічних громадян та демократія, яка склалася у нашій країні, зовсім не сприймається, як народовладдя.

Є буржуазна демократія, а є народна! Цю обставину нам потрібно постійно враховувати. Але лозунг: „За народну демократію!” повинен бути наповненим конкретним змістом. І розуміння цього змісту ми повинні розгорнути по всій вертикалі – від державних органів влади до місцевого самоврядування, до домового комітету, врешті решт!

У зв’язку з цим пропонується:

Перше.

На загальнодержавному рівні - внести до передвиборчої програми партії пропозицію про заснування в Україні Конституційної Асамблеї.

Тільки не одноразового скликання, що вже пропонувала наша партія, а як постійно діючої інституції, до функцій якої буде належить:

·         моніторинг функціонування політичної системи у державі;

• напрацювання ініціативних пропозицій щодо змін Конституції та внесення цих пропозицій на всенародне обговорення або референдум (таким чином, назавжди відмовитися від сумнівної практики перекроювання Конституції народними депутатами).

Ніхто сьогодні не заперечує, що до Конституції треба вносити багато змін. Одних протиріч у ній, як кажуть фахівці, декілька сотень. Та існуючий механізм конституційних корекцій не дозволяє оперативно і, головне, якісно вносити ці зміни. Тому мова йде саме про постійно діючий орган, склад якого повинен обиратись всенародно і представляти духовно-інтелектуальну еліту, яка, до речі, сьогодні і мріяти не може про представництво у Парламенті. Хіба за товстосумами (теж своєрідна еліта!) туди втовпишся ?!

Заснування Конституційної Асамблеї призведе до поступового розвитку політичної культури у суспільстві, а також через систему соціального діалогу до реального народовладдя.

Друге.

Нашій партії потрібно виступити з ініціативою ( в т.ч. – законодавчою) про виключення з повноважень виконавчих органів влади права видавати будь-які нормативно-правові акти, які регулюють відносини у суспільстві. Це зв’язано з тією обставиною, що механізми реалізації прав людини прописані не законом, а визначаються виконавчими органами влади, у т.ч. місцевого рівня. А це неминуче приводить до тотальної бюрократизації та корупції, фактично робить з громадянина – ніщо, позбавляє його усіх реальних прав. Це особливо видно в ситуації з підприємництвом, де більше 2/3 нормативно-правових актів (по оцінці Президента!) є продуктом діяльності чиновників різного рівня. Тому пропонується, щоб як права так і механізми їх реалізації визначались виключно законом. І це неправда, що в Законі всього не передбачиш! Бачили б ви, скажімо закони, які існують у Данії і прописують процедуру підприємництва, або навіть порядок встановлення лічильників газу, тепла і води в оселях громадян!

За виконавчими органами треба залишити виключно виконавчі функції. Це, врешті-решт, дозволить покінчити з самоуправством чиновного люду, поставить їх на місце обслуговуючого, а не керуючого персоналу, на їх законне місце, до речі.

І третє, щодо місцевого рівня.

Тут лозунг: „За народну демократію!” повинен не тільки означати ініціативу по „приборканню” чиновників, але й відповідну активізацію місцевого самоврядування та розвиток демократії на найближчому до людей рівні – на рівні органів самоорганізації населення.

Слід відмітити, що з цією ініціативою наша партійна організація виступила ще на виборах 1998 р. Але, зроблено було дуже мало. На жаль...

Але там, де ці органи існують, там, як не дивно, людям вдається:

·         позбавитись від зон безгосподарності житлової інфраструктури на рівні під’їзду, будинку, вулиці, кварталу, тощо;

• налагодити повноцінний зворотній зв’язок органів управління з територіальними громадами, який зараз, особливо, при відсутності мажоритарної системи, буде дуже проблематичним;
• запобігати (не дивлячись на колосальний тиск!) вирубці у містах зелених насаджень та відчуженню придомових територій для будівництва чого б там не було.

Нарешті, розвиток органів самоорганізації – це обов’язкова і принципова умова реалізації комплексної програми реформування всієї системи відносин в житлово-комунальній сфері, а значить, і послідовного розв’язання тих проблем, що там накопичились.

Шановні колеги!

Я так детально зупиняюсь на діяльності органів самоорганізації населення, на нашій ролі в цій справі ще й тому, що для нас потреби простої людини, її сім’ї, її дітей – є найголовнішою нашою турботою.

Тому б яка б не була, в решті-решт, ситуація на загальнодержавних виборчих перегонах – нашій обласній парторганізації потрібно бути ближче до людей і зосередитись, перш за все, на виборах до місцевих органів влади.

З цього приводу хочу сказати, що на з’їзді партії планується надати місцевим парторганізаціям право створювати свої виборчі блоки з такими ж за рівнем партійними організаціями інших партій. Такі переговори вже ведуться.

Ми виходимо також з того, що нам потрібно максимально використати наш персоніфікований капітал, тобто, максимально прив’язати нашу передвиборчу діяльність до конкретних людей, відомих у регіоні. Наші списки в обласну, міські, районні ради повинні очолити саме такі люди. У той же час - треба сміливіше залучати молодь. І ще одне – і я хотів би сьогодні обговорити це з вами – в цих списках повинні бути, на мій погляд, не тільки члени партій, які створять блок, а й безпартійні харків’яни. Адже усіх членів партій налічується по країні лише декілька відсотків, а основна маса носіїв влади – безпартійна. У цьому, до речі, теж є особливий зміст нашого принципу народної демократії. Можна сказати так - “Блок партійних і безпартійних!”

Шановні друзі!

Конференції та збори, які пройшли в партійних організаціях НДП області, визначили основні завдання для партійних організацій на найближче майбутнє.

По-перше, це активізація всіх партійців та розширення зони впливу партійних організацій.

По-друге, треба проаналізувати, як пройшли вибори 1998, 2002 та 2004 років у розрізі населених пунктів, дільничних виборчих комісій та партійних організацій.

Потрібно:

·         Визначитись з потенційними головами міст, селищ та сіл, а також з кандидатами в депутати місцевих рад усіх рівнів, з тими, кого можна буде рекомендувати та підтримувати на посади голів виконкомів районних рад.

• Визначитись щодо блокування на місцях з партосередками інших партій.
• Зробити (або поновити) соціальні паспорти районів, селищ, сіл. Визначити „вузькі місця”. Де можливо - зняти проблему самим, або з нашою допомогою “просто ми повинні про це знати”, де нам не під силу – звернути публічно увагу влади.
• Провести роботу у трудових колективах, особливо там, де працюють члени НДП. Визначення неформальних лідерів, залучення їх до наших симпатиків.
• Знайти, побачити навколо себе пасивних, інертних, тих, хто не визначився. Відпрацювати програму дій з кожною з цих категорій.
• Детально, через персональний аналіз, вивчити ситуацію у наших громадських організаціях. Яку позицію займає сьогодні „Дія”? Де вона - з НДП чи з Лілією Кім, яка нею керувала останнім часом? Наскільки активні сьогодні і будуть активні завтра харківські осередки НДЛМ та „Екологічної ліги”?
• Треба підтримати діяльність інших громадських організацій, особливо тих, що об’єднують людей на основі професій або захоплень: фермерів, таксистів і ін.
• Поновити, як вже відмічалося, нашу роботу по створенню в містах і селах, на вулицях і дворах органів самоорганізації населення. Бажано структурувати первинні та місцеві організації НДП у відповідності зі структурами органів самоорганізації населення, тим паче, що ця структура співпадає зі структурами ДВК.
• Залучити до проведення передвиборчої роботи творчих людей, молодь з неординарним мисленням. Кожен штаб повинен бути творчим колективом.
• Активно працювати по формуванню складу ДВК, ТВК (у нас дуже багато партійців з досвідом такої роботи).
• Не менш важливе – створення групи агітаторів – спостерігачів (це окреме питання).
• Робота через ЗМІ, районні газети, телебачення і радіо, виступи з роз’ясненням програми НДП, суті „народної демократії”.
• Кардинально змінити ставлення до газети „Людина і світ сьогодні”. Це – один з найкращих в Україні проектів; чесна, смілива, врівноважена газета. Тому підписка, розповсюдження - це наша робота.
• Не залишати жодної події у селі, районі, місті без нашої участі. Організація акцій, привітання, зустрічі з виборцями по місцю проживання, „від дому до дому”.
• Не відступати, коли нас втягують у полеміку, в суперечку – навпаки, проявляти ініціативу, йти уперед – нам є про що сказати, особливо на фоні непримиренних крайніх сил, що зійдуться у виборчих баталіях.
• Забезпечити раціональне використання матеріально-технічного ресурсу виборчій кампанії. Це поточна робота, але дуже важлива.
• Забезпечити юридичне супроводження виборів. Особливу увагу звернути на знання і використання „Закону про вибори”, інших правових документів, особливо, в найбільш гострих питаннях, таких як агітація, реклама, РR, терміни та ін.
• І звичайно, все буде залежати від чіткості та оперативності у роботі обласного, міських та районних штабів. Вони повинні бути створені на базі партійних осередків. Буде організовано відповідне навчання та документальне забезпечення.

І на закінчення – про вас і про себе, дорогі друзі. Нас знають люди. Можливо, не всі ототожнюють кожного з нас з Народно-демократичною партією, але вони нам вірять. Нас з Вами не зіпсували ні посади, ні лестощі, ні зльоти, ні падіння. У нас достатньо кваліфікованих кадрів, є досвід та бажання швидше все налагодити. Якщо ми разом, якщо віримо один одному – йдемо з цим до людей, чесно і відверто пропонуймо себе. Шукаємо і залучаємо прибічників народної демократії, справжніх патріотів України, людей небайдужих і сумлінних. І не будемо судити тих, кого примусили перейти до іншої партії – краще протягнемо їм руку та дамо можливість працювати на спільну справу. А прийде час всі – крім явних, вибачте, падлюк та зрадників – будуть „востребованы”. Так їм і передайте.

Побажаймо ж один одному і всій нашій партії – успіхів на нелегкому шляху до 26 березня наступного року.

З вірою у серці, з любов’ю до людей, з відданістю Батьківщині – ми обов’язково переможемо!

Дякую за увагу!

http://ndp.kharkov.ua/news/31.html

N16'98

РЕГІОН

• Регіон зблизька: Харківська область 
• Харківськи новини 
• Олег ДЬОМІН: "Іноземні інвестори вклали в Харківську область лише $41,5 млн"

Олег ДЬОМІН: "Іноземні інвестори вклали в Харківську область лише $41,5 млн"

В інтерв'ю "ГК" голова Харківської облдержадміністрації Олег Дьомін заявив, що по-справжньому іноземний капітал "потече" на Україну лише тоді, коли вирішиться питання про власність на землю

- За підсумками минулого року Слобожанщина посіла перше місце серед областей України. Регіон досяг небувалого для нинішніх часів результату - зростання обсягів виробництва. Чи має це означати, що кризу, принаймні в масштабах області, вже подолано?

- Ми досягли найкращого результату серед регіонів - приросту валового продукту на
8,1 %. Я б назвав це пагоном надії, ознакою стабілізації. Успіх прийшов завдяки концентрації зусиль на пріоритетних завданнях, структурній перебудові економіки, залученню інвестицій.

- Які складові зростання?

- Потенціал регіону створювався в основному з урахуванням потреб Союзу. Нині відбувається переорієнтація на інтереси держави, області. Реформуються всі галузі народного господарства. Та найпомітніші результати перебудови - у промисловості. Саме тут додатково створили 6,5 тис. робочих місць. Отримали нові замовлення і збільшили обсяг виробництва підприємства машинобудування та ВПК. Саме вони посідають в економіці області чільне місце. ВПК дедалі більше переходить на випуск товарів народного вжитку, лічильників різного призначення, комутаційного обладнання, медичної апаратури. На черзі - реалізація проекту складання у Харкові автобусів європейського рівня для міських пасажирських перевезень.

- В економіці Слобожанщини важливу роль відіграє й аграрний сектор. Що відбувається у ньому?

- Передусім, триває реформування майнових відносин. Попри всі труднощі, сільське господарство виживає. І навіть дає приріст виробництва. Минулого року він становив 30%. Зокрема, більше зібрали зернових. Але не зупинили спаду в тваринництві. Зменшується продуктивність худоби та птиці, їх поголів'я. Як наслідок - потужності переробних підприємств забезпечені сировиною лише на 5-10%.

В області майже півтори сотні підприємств харчової та переробної галузей. А конкурентоспроможними товарами може похвалитися лише десяток з них. Це бісквітна та кондитерська фабрики, пивзавод "Рогань", жировий та Роганський м'ясопереробний комбінати, завод шампанських вин. Шкода, але більшість підприємств працювати в умовах конкуренції ще не навчились.

Не сприяє розвиткові цього сектора економіки й поспіхом проведена приватизація. Сільгоспвиробники отримали лише третину призначених їм акцій переробних та агросервісних підприємств. Хоча згідно з законом про особливості приватизації майна в АПК передбачалось безкоштовне передавання селянам 51% цінних паперів, та на час набрання чинності цим документом усі молокозаводи, м'ясокомбінати і половина агросервісних організацій уже змінили форму власності. Причому 22 молокозаводи та 4 м'ясокомбінати приватизувалися через оренду з викупом. А на пивоварних заводах, дріжджовому та інших майно ділили взагалі без участі сільгоспвиробників. Нині такі підприємства часто відчувають дефіцит обігових коштів, а продаватися не бажають.

- Подібне становище й у легкій промисловості...

- На жаль, так. У цій галузі обсяги виробництва знизилися. Порівняно з позаминулим роком - на 25%. Вже й падати нікуди. Можливості галузі заморожені через непродуману приватизацію, яка шквалом пройшла фабриками. Після роздержавлення підприємства стали недієздатними. Зміна власника у легкій промисловості не спиралась на фінансову основу. Держава грошей не дала, і фабричні колективи їх не знайшли.

А якщо діяти виважено, з розрахунками, то результати тільки позитивні. Саме такої стратегії дотримувались при акціонуванні Харківської тютюнової фабрики. Заздалегідь визначили, що інвестором буде "Філіп Моріс". Американська фірма вклала значні кошти у модернізацію виробництва. Тепер воно дає величезні прибутки. Немалі відрахування отримує від стабільно працюючого підприємства і місцевий бюджет.

- Схоже на те, що регіональна влада залишилась поза багатьма процесами, і приватизації зокрема.

- Так, за законом ми не впливаємо на приватизацію, діяльність акціонерних товариств. Хоча, на мою думку, всі питання зміни форм власності доцільно передати в компетенцію місцевої влади. Лише самі регіони можуть детально проаналізувати ситуацію на своїх підприємствах і дійти правильних висновків. Крім того, державну частку акцій слід залишити у розпорядженні облдержадміністрацій.

Облдержадміністрація запропонувала Кабінету Міністрів та Верховній Раді внести зміни до законодавства, аж до націоналізації непрацюючих АТ, щоб спонукати нових власників до більшої відповідальності за приватизовані підприємства.

- Розкажіть, будь ласка, детальніше про приватизацію в області.

- План роздержавлення об'єктів групи "А" у 1997 році ми перевиконали. А ось щодо великої приватизації відстаємо. На те були причини. По-перше, Кабінет Міністрів зволікав з приватизацією підприємств ДАК "Хліб України" (не визначили розміру державної частки). По-друге, процес гальмувався через незадовільний стан бухгалтерського обліку на багатьох підприємствах. По-третє, приватизацію об'єктів науково-технічної сфери призупинили на вимогу Фонду держмайна до законодавчого визначення. І, по-четверте, деякі підприємства саботують приватизацію.

Між іншим, для допомоги заводам і фабрикам після роздержавлення в регіоні діють проекти ТАСіS "Підтримка післяприватизаційних процесів у Харківській області" та "Соціальні аспекти реструктуризації приватизованих підприємств в Україні".

Минулого року на Харківщині почав діяти пілотний проект з підготовки до приватизації та реструктуризації великих стратегічних об'єктів групи "Г". Нещодавно створена робоча група з фахівців Регіонального відділення ФДМ, провідних економістів та юристів області відпрацьовує спеціальні підходи та умови реорганізації, приватизації гігантів індустрії.

- Де проекти реалізовуватимуться?

- На найбільших підприємствах промисловості та паливно-енергетичного комплексу. Більшість з них вже приватизовано. На деяких роздержавлення відбуватиметься одночасно з реструктуризацією. Це дасть змогу провести її раціональніше, бо можна буде у доприватизаційний період виокремити нерентабельні виробництва, об'єднати деяке майно, змінити структуру управління.

Захист планів реструктуризації відбувся на багатьох підприємствах. Практика свідчить, що часто маємо промфінплани, а не програми реструктуризації. Не завжди визначено мету цих планів. Облдержадміністрація пропонує створити регіональний фонд, щоб залучити фахівців для розроблення та доопрацювання таких програм. Нещодавно затвердили й обласну програму залучення інвестицій.

- Що вона передбачає?

- Насамперед пошук внутрішніх резервів. В області уже сформувалось кілька промислово-фінансових груп, яким до снаги серйозні справи. Наведу лише один приклад. За допомогою корпорації "Укрсибінкор" та низки харківських банків у Польщі закупили партію зернозбиральних комбайнів "Бізон". Випробували цю техніку на тогорічних жнивах і беремось за її виробництво на своїх підприємствах. Ось тут уже потрібні серйозні інвестиції, залучення іноземного капіталу.

- Зарубіжні фінансові та інвестиційні інститути здебільшого працюють у столиці. Регіонам перепадають крихти від закордонних надходжень в економіку України...

- Дійсно, в регіони інвестицій потрапляє мало. Та й ті розподіляються нерівномірно. Харківщина, в якої один із найпотужніших потенціалів, ще два роки тому за обсягом надходжень іноземного капіталу посідала 17 місце. Це ненормально. І ми серйозно зайнялися залученням зарубіжних інвестицій. За останній час слобожани відвідали понад тридцять зарубіжних країн. Їдуть і до нас. Майже щотижня Харків приймає посланців з різних континентів.

Шукати інвесторів допомагає й створена широка інформаційна база. Випускаються бюлетені, каталоги, складаються інвестиційні пропозиції. Зокрема й у електронному вигляді, що дало змогу увійти в Internet.

У результаті усієї цієї роботи в підприємства області вкладено значно більше іноземного капіталу. Протягом двох останніх років він збільшився в 4,5 раза. На початок цього року зарубіжні інвестиції становили $41,5 млн. Але це не ті гроші, яких потребує регіон.

Бажання мати серйозних інвесторів не збігається з реаліями товарно-грошових відносин в Україні, і земельних зокрема. Донори ставлять питання якщо не про власність на землю, то хоча б про оренду території, де стоятиме їхнє підприємство. Вирішиться проблема - потече до нас зарубіжний капітал. Ні - житимемо, як собака на сіні.

- Невід'ємною складовою ринкової економіки є підприємництво. А в житті регіону яке місце посідає малий та середній бізнес?

- Відіграє провідну роль не лише в реформуванні економіки. Він - основа суспільних перетворень, бо народжує новий клас - власників. За останні роки кількість суб'єктів господарювання зросла в області майже в десять разів. Третина з них - малі підприємства.

Найбільше малих підприємств - у торгівлі та громадському харчуванні, промисловості, побутовому і науковому обслуговуванні. Як свідчить статистика, в Україні спостерігається тенденція до зменшення кількості малих підприємств, а на Харківщині їх кількість зростає. Нині - понад 10 тисяч.

Сьогодні в малому бізнесі зайнято 6% працездатного населення, що забезпечує 10% реалізації виготовленої в області продукції та наданих послуг. Чимала частка (15,4%) припадає на малий бізнес і в загальному обсязі прибутку, отриманого народним господарством регіону.

В області діє програма підтримки підприємництва, спрямована насамперед на підготовку кадрів для підприємницької діяльності. Дбаємо про створення бізнесової інфраструктури і системи інформаційної підтримки, фонду фінансової допомоги малому бізнесу. Хочемо десь за 3-4 роки довести частку приватного сектора у ВВП до 25%, а в структурі зайнятості до 30%.

- Які конкретні завдання поставили на цей рік?

- Промисловість розвиватиметься завдяки новим проектам. Маю на увазі лізингові засади виробництва тракторів на ХТЗ. А ще - реалізацію державної експортної програми виготовлення спецтехніки на заводі ім. Малишева. Сюди ж зараховую й складання літаків на авіазаводі, під яке залучатимуть кошти населення.

Тут стає у пригоді наш досвід використання нетрадиційних джерел фінансування. Передусім системи вексельних розрахунків за енергоносії, обласної продовольчої позики, лотереї "Метро".

Сподіваємось, посилиться вплив кредитно-банківської системи на інвестиційну діяльність, розшириться участь ринку цінних паперів, пенсійних і страхових фондів в акумуляції та нарощуванні інвестиційних ресурсів. У січні-березні обсяг промислової продукції становив 106,5% до відповідного рівня минулого року.

В аграрному секторі пріоритетним стане виробництво продовольчого зерна, насіння соняшнику, цукрових буряків. Долатимемо кризу у тваринництві. Передбачається дещо стабілізувати поголів'я худоби. За рахунок цього отримаємо на 1,2% більше молока та на 4,7% - яєць. А ось виробництво вовни та м'яса, на жаль, скорочуватиметься. Тут даються взнаки старі біди: слабка забезпеченість галузі кормами та низька продуктивність худоби і птиці.

Звичайно, не забудемо про підсобні та фермерські господарства громадян. Цей сектор у загальному обсязі виробництва валової продукції АПК області займає майже 40%. За прогнозом, у підсобних господарствах цього року селяни отримають 97% врожаю картоплі і 77% овочів, половину м'яса і яєць, третину молока.

Приватник ще більше зміцніє, коли завершимо реформування земельних і майнових відносин на селі. Вже реорганізовано всі колгоспи і радгоспи та розпайовано їхні землі. Створюються перші приватні сільськогосподарські, сервісні та переробні підприємства. Сподіваємось, це допоможе знайти ефективного власника.

Інтерв'ю провів Павло ГУК

Найважливіші інвестиційні проекти в галузі машинобудування 

Інвестиційні проекти в галузі виробництва продуктів харчування
 

Довідка "ГК"

Дьомін Олег Олексійович народився 1 серпня 1947 року. Вищу освіту здобув у Харківському інституті радіоелектроніки. Трудовий шлях починав робітником на харківських підприємствах. Понад двадцять років працював на виборних посадах у комсомольських та партійних органах Харкова, перебував на господарській роботі, керував великою комерційною структурою. Народний депутат України з 1994 року. Обирався віце-спікером парламенту. У травні 1996 року призначений головою Харківської обласної державної адміністрації.

http://www.kontrakty.com.ua/ukr/gc/nomer/1998/16-98/16region1.htm