Радіотелевізійні програми діаспори і для діаспори

Дорогі читачі!

Публікуємо четверту частину дослідження “Інформаційний простір діаспори у Росії” – “Радіотелевізійні програми діаспори і для діаспори”. Дана публікація виходить від імені сайту «Кобза» - українці Росії».

Прохаємо читачів прийняти участь в доопрацюванні і завершенні цього матеріалу.

Ваші зауваження просимо надсилати на електронні адреси:

vassilik@hotmail.com – Василь Коломацький
sloboda@samaramail.ru – Андрій Бондаренко

Редакція незалежного сайту діаспори «Кобза» - українці Росії» 

Питання про доступну трансляцію для української діаспори Росії телевізійних і радіопрограм з України безпосередньо на російські регіони залишається актуальним і практично невирішеним.

На ІІІ Конгресі Об’єднання українців Росії (квітень 2003 р.) було прийнято Звернення до Президента РФ, Федеральних Зборів та Уряду РФ з проханням про "забезпечення трансляції програм радіо і телебачення України, вільне розповсюдження українських газет і журналів на всій території Російської Федерації", а також ставилася вимога "допомогти у створенні в Росії засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), культурних центрів в Москві, Санкт-Петербурзі, на Кубані, Воронежчині, на Далекому Сході, в Башкортостані і в інших місцях".

12 квітня 2003 року, через рік після ІІІ Конгресу українців Росії,  у Москві на спільному засіданні Ради ОУР і Ради ФНКА "Українці Росії" було прийнято постанову про хід виконання рішень ІІІ Конгресу українців Росії, в якій головним чином йшла мова про інформаційне забезпечення діяльності українських громадських організацій, а також було прийнято звернення до уряду України з проханням відновити трансляції радіопрограм Всесвітньої служби Радіо-Україна, сигнал яких нині не доходить до території РФ і які для багатьох українців були єдиним джерелом отримання об’єктивної інформації про Україну.

У Москві зараз можна слухати дві радіопрограми/радіопередачі українською мовою:

1.        “Співуча Україна“

Програма “Співуча Україна“ транслюється на хвилях “Радіо Росії“. Вона підготовлена в рамках спільного проекту Радіо Росії та Національної радіокомпанії України. Проект розробляється з ініціативи та за сприяння Посольства України в Російській Федерації. Програма транслюється кожного першого та третього понеділка місяця о 10.30 та 21.30 на частотах 261 кц (довгі хвилі), 873 кГц (середні хвилі) та 66,44 мГц (ультракороткі хвилі).

2.        Всесвітня служба Радіо-Україна

Всесвітню службу Радіо-Україна в Російській Федерації можна слухати цілодобово в діапазоні коротких хвиль: 41 м на частоті 7420 кГц з 4.00 до 10.00 та з 17.00 до 23.00; 31 м на частоті 9610 кГц з 3.00 до 8.00 та з 17.00 до 22.00; 25 м на частоті 11825 кГц з 9.00 до 19.00..

На жаль, сьогодні передачі Всесвітньої служби Радіо-Україна (директор і головний редактор – Дикий Олександр Семенович, dykyi@nrcu.gov.ua) в Російській Федерації можна слухати лише в діапазонах коротких хвиль. Але багаті можливості Всесвітньої служби Радіо-Україна для більшості української діаспори Росії тепер стали недоступні. Справа в тому, що в відкритій продажі зараз в Росії майже виключно імпортні "ширпотребовскі" радіоприймачи з FM-та УКВ- діапазонами і зрідка - з діапазонами середніх і довгих хвиль. А майже всі радіоприймачі з короткохвильовими діапазонами залишилися в родинах російських українців ще з радянських часів. Їми користуються більшою частиною люди старшого віку.

Ще менша частина українців Росії поки що користується поки що досить дорогими послугами космічної та web-трансляції телевізійних і радіопрограм України. Перш за все це пояснюється високою ціною супутникових антен. За опитами, в регіональних українських громадах Росії поки майже не використовують можливості Всесвітньої телерадіокомпаніі України (президент – Юричко Василь Васильович), що з 1 січня 2004 року віщає на супутниковому каналі YP-22, виставляє новини і коментарі на сайті www.utr.ru. Тільки в м. Сургуті (Ханти-Мансійський автономний округ) її передачі приймали і транслювали, в тому числі - в міській кабельній межі.

Про ситуацію українців Східної діаспори в інформаційному полі в жовтні 2002 року в листі (№19-УТ) на ім'я Генерального Консула України в Москві пана Петра Мацарського написав голова правління Воронезької регіональної громадської організаціі "Українське товариство "Перевесло" пан Микола Бірюк. Він висловив занепокоєння припиненням трансляції першої програми Українського радіо на довгих хвилях до Воронежчини. Враховуючи, що передплата періодичних видань з України для багатьох мешканців Воронежчини українського походження занадто висока (часопис "День" за каталогом "Росдруку" коштує 5833 рос. руб. на півріччя, а тижневик "Дзеркало тижня" ("Зеркало недели") - 3361 рос. руб. на півріччя) при середньому рівні зарплат в регіоні трохи більше 2000 російських рублів на місяць (коло 65 амер. доларів), в той час як телебачення може приймати на антену лише вузька смуга прикордонних сіл, радіо було єдиним каналом безперервного зв’язку з Вітчизною. Тому голова українського товариства просив у листі до українського дипломата сприяти тому, щоб відновилася трансляція першої програми національного Українського радіо на регіон.

За словами начальника Управління у справах української діаспори та міжнародних зв’язків Державного комітету України у справах національностей та міграції Андрія Попка (серпень 2003 р.) згідно з державною програмою „Закордонне українство на період до 2005 року” було заплановано налагодження трансляції радіопрограми „Промінь” на східні області України та сприяння її прийому в Російській Федерації, Республіці Білорусь, Республіці Казахстан. В травні 2004 року у названій вище Воронезькій області це питання так і не було вирішено і тому заступник голови правління Воронезької регіональної громадської організації "Українське товариство "Перевесло" пан Дмитро Денисенко за дорученням Ради своєї громади знову безпосередньо звертався з запитом до керівництва Національної радіокомпанії Україна і Держкомнацміграції України.

Кореспондент газети "Этнос-nations" (№1. червень 1997 р.) Єлєна Шахова писала:

"... О жизни и особенностях национальных общин мы знаем до обидного мало. Немалая вина в этом средств массовой информации. А ведь в статье 15 Федерального закона (мається на увазі закон "Про національно-культурну автономію" - прим. ред.) говорится о том, что эфирное время национально-культурным автономиям предоставляется безвозмездно..."

Дійсно, Федеральний Закон РФ № 74-ФЗ від 17 червня 1996 року передбачає:

“Статья 15. Обеспечение органами государственной власти права национально-культурных автономий на освещение их деятельности в средствах массовой информации

Государственные аудиовизуальные средства массовой информации предоставляют национально-культурным автономиям эфирное время. Периодичность, продолжительность передач и язык, на котором ведутся передачи, определяются договорами с учредителями и редакциями теле- и радиопрограмм.

Органы государственной власти Российской Федерации, органы государственной власти субъектов Российской Федерации поддерживают и поощряют негосударственные средства массовой информации, безвозмездно предоставляющие национально-культурным автономиям возможность освещения их деятельности.

В федеральных программах финансовой и организационной поддержки средств массовой информации предусматривается помощь средствам массовой информации национально-культурных автономий.

В программах субъектов Российской Федерации и местных программах финансовой и организационной поддержки средств массовой информации может быть предусмотрена помощь средствам массовой информации национально-культурных автономий”. 

Про українські радіопроекти в Росії

І в регіонах Росії українським організаціям вдається домовитися з місцевими радіо і телебаченням і місцевими органами влади. Тому у частини українських організацій Росії є деякі успіхі саме в організації українського радіомовлення на регіональному рівні.

Так, в Москві на початку 1990-х років особисту українську програму на радіо "Эхо Москвы" вів відомий український журналіст Віталій Портніков (зараз працює в київському тижневику "Дзеркало тижня"). В своїй публікації "Декабрь. Москва" - відозві на проведення Всеросійського з'їзду вихідців з України він написав:

"...От моего сознания украинская диаспора здесь, в России, не исчезла - она продолжает существовать, со своими сложными проблемами, без реальных культурных возможностей, без школ, без книг, без культурных центров, без украиноязычных программ на радио и телевидении. ( Никто меня не убедит, что подобные программы не будут иметь аудиторию, т.к. тогда, в начале 90-х, у меня была собственная программа на радио "Эхо Москвы" - да, на украинском языке - и заинтересованность слушателей была огромной...)"

30 листопада 2003 року вийшов до ефіру перший випуск радіопрограми "Українська хвиля" - спільного проекту медіа-структури "Національна Інформаційна Група" (Москва) та Об'єднання українців Росії Об’єднана прес-служба Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії”, Об’єднання українців Росії та Бібліотеки української літератури в Москві офіційно повідомила:

“Двогодинна програма транслюється щонеділі з 15 до 17 годин для Москви та Московської області радіостанцією "Радіо 1 Центр" в діапазоні ультракоротких хвиль на частоті 68,3 мГц. Керівник проекту та ведучий програми - відомий російський та український публіцист, голова ОУР і ФНКА "Українці Росії" Олександр Олексійович Руденко-Десняк. Контактний телефон редакції (095)-203-63-66. Програма ставить своєю метою повно та об'єктивно інформувати радіослухачів про події в Україні, життя українців Російської Федерації, пропагувати українську культуру та літературу. За нашими відомостями програма не торкається політичних аспектів.

У першому випуску передачі пролунали привітання Надзвичайного і Повноважного Посла України в Російській Федераціі Миколи Білоблоцького, віце-президента компанії "ТНК BP" Володимира Руги, президента Світового Конґресу Українців Аскольда Лозинського та віце-президента Національної радіокомпанії України Леонтія Доценко.(До речі, програма виходить  в ефір за сприянням НРКУ; у дебютній передачі взяли також участь народна артистка України Раїса Кириченко та заслужений артист України Анатолій Демчук). Радіослухачі мали також можливість почути думки міністра Російської Федерації, голови координаційної ради з питань національно-культурних автономій при Уряді Росії Володимира Зоріна, заслуженої артистки України та Росії, солістки Великого театру Росії Галини Чорноби, професора Московскої консерваторії, заступника голови Спілки композиторів Росії Всеволода Задерацького.  (Він зараз веде цикл передач, присвячених історії української музики). Московький журналіст Анатолій Доценко взяв інтерв'ю у відомої української діячки Австралії Марійки Чигрин, яке також пролунало в ефірі. У рубріці "Музична археологія" (яка також стала постійною) її ведучий, московський журналіст та колекціонер українских грамофоних платівок Володимир Коваленко розповів про дискографію, життя та творчість Оксани Петрусенко.

Мінімальна вартість програми - 350-400 доларів США за кожний випуск. Мова іде в першу чергу про оплату радіосигналу та технічного забезпечення мовлення. Свою підтримку цій ініціативі українців російської столиці обіцяв  міністр РФ Володимир Зорін. А ОУР безрезультатно вела пошук фінансів на цей проект серед українських підприємців Росії. Але до літа 2004 року Культурний центр України в Москві, де керівник проекту та ведучий програми п. Олександр Руденко-Десняк працював начальником відділу, щомісяця повідомляв на сайті КЦУ: “УКВ-діапазоні 68,3 мГц (Станція "Радіо 1 Центр") кожну неділю з 15.00 до 17.00 виходить радіопрограма "Українська хвиля". Контактний телефон: 203-63-66”.

Як було офіційно заявлено Об’єднаною прес-службою Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії”, Об’єднання українців Росії та Бібліотеки української літератури в Москві, у Російській Федерації українські радіопрограми зараз регулярно транслюються також лише в Оренбурзькій та Самарській областях (див. Прес-реліз «Українська радіохвиля в Москві” за 30 листопада 2003 року).

В Самарі в 1993 році виникли зразу дві українські радіопрограми. На державній телерадіомовній компанії "Самара" з вересня 1993 р. почала щомісяця транслюватись радіопередача "Веселка" (на середніх та ультракоротких хвилях і в радіотрансляційній мережі області), а на багатонаціональній комерційній радіостанції "Радіо-7 з Самари" ще з червня - радіопрограма "Промінь" (яка спочатку виходила лише на коротких і ультракоротких хвилях). На протязі майже 12 років підготовкою передач "Веселки" займався і займається її ініціатор, організатор, постійний автор і ведучий Андрій Васильович Бондаренко.

Українська редакція на "Радіо-7 з Самари” проіснувала 9 років - з 1993 по 2002 роки. Перший запис української передачі "Промінь" її організатор і перший редактор військовий журналіст Андрій Бондаренко підготував і випустив до ефіру 22 червня 1993 року. Кожна передача самарського "Променя" складалася з двох частин: радіожурналу і концерту. Довгий час передачі велися на ультракоротких хвилях на частоті 66,83 МГц, що забезпечувало впевнений прийом в радіусі 50 кілометрів. З початку листопада 1997 р. українські передачі транслювалися й на середніх хвилях довжиною 271 м (1107 кГц), що давало можливість слухати їх на території всієї області і навіть за її межами. З 1995 по 2002 роки авторами і ведучими самарської радіопрограми "Промінь" були Іраїда Глитенко, Федір Кисіль і Ганна Волошко. Вже через місяць щотижневі його передачі стали півгодинними, а з 16 листопада 1993 року - вийшла перша годинна передача на українській мові. Проте через фінансові труднощі програма "Промінь" на багатонаціональному "Радіо-7 з Самари" у вересні 2002 року припинила своє існування разом із самою цією комерційною радіокомпанією.

Інформаційно-музична передача "Веселка" виходила у самарський радіоефир і передавалась в обласну радіотрансляційну мережу щомісячно с вересня 1993 по липень 1997 року. Це було в той час, коли ДТРК "Самара" очолювали відомі самарські журналісти Юрій Котов та Анатолій Семенов. На жаль, на кілька років самарська "Веселка" припинила свою діяльність після того, як до керівництва обласної телерадіокомпании прийшов чоловік, що “прославився” своєю деструктивною поведінкою, у тому числі й у національних питаннях. Через зміну керівництва ДТРК "Самара" з 1997 по 2003 рік українська щомісячна програма на обласному радіо не виходила. І лише 16 жовтня 2003 року було відновлено передачі радіопрограми "Веселка" в ефірі державної телерадіокомпанії "Самара" (з 2005 року - ДТРК ”Росія-Самара”). Відновленням українського радіомовлення в самарському радіоефірі відбулось завдяки голові Державної телерадіокомпанії "Росія-Самара", заступникові голови опікунської ради Будинку дружби народів Самарської області Федору Алієву, котрий дав зелене світло національному радіомовленню в багатонаціональній губернії і конкретній фінансовій підтримці обласної адміністрації. Потрібно підкреслити, що із бюджету Самарської області для забезпечення трансляції української “Веселки” виділяється по 100 тисяч рублів щороку.

Трансляція української програми ведеться у середньому (271 метрів) та УКХ-діапазонах, а також в радіотрансляційній мережі Самарської області. Треба підкреслити, що проводна радіотрансляція або так зване "кухонне радіо" залишається найбільш потужним за своїми масштабами засобом масової інформації в реґіоні. Бо лише в Самарі на початку 1990-х років було біля 600 тисяч радіотрансляційних приймачів: це більше, ніж сумарний тираж усіх безкоштовних рекламних газет в області. Зараз число радіотрансляційних “точок” скоротилося, але все одно їх кількість досягає приблизно 450 тисяч“.

Спочатку передача ставилась до сітки ефіру в один із вихідних днів місяця по 28 хвилин, зараз вона виходить кожну другу п’ятницю по 15 хвилин. У випусках "Веселки" також приймали участь активісти самарского українського товариства "Промінь" Іраїда Глитенко та Ганна Волошко. Випускати передачи на головному радіо губернії пану Андрію Бондаренкові допоміг досвід роботи в редакції радіостанції "Волга" під час його служби військовим журналістом в Німеччині, а також організація і перші самостійні спроби роботи на українському відділенні багатонаціональної комерційної радіостанції на коротких і ультракоротких хвилях "Радио-7 из Самары".

Щомісячна "Веселка", не зважаючи на свій відносно малий обсяг трансляції, завоювала велику популярність в українського населення Самарської області. На її адресу приходили десятки відгуків - телефонних дзвінків та листів з міст і сел губернії. Можна сказати, що ця радіопередача стала для самарських українців дійсно не тільки "колективним пропагандистом і агітатором, але і колективним організатором".

Редактором "Веселки" - співголовою обласного українського центру "Промінь" Андрієм Бондаренком завдяки цим передачам в місті Тольятті із числа радіослухачів-українців була зібрана ініциативна група на чолі з інженером-технологом заводу "Синтезкаучук", талановитим українським поетом Григорієм Яковенком та екологом-правозахисником Григорієм Гасичем. І в травні 1994 року відбулись установчі збори Тольяттинської міської громадської организації "Українське земляцтво "Днiпро". Відгуки надходили і від слухачів із сусідніх областей. Завдяки українським передачам "Веселки" із Самари було організовано Українське культурно-просвітне товариство у селищі Новоселки Мелекеського району Ульяновскої області (його головою став офіцер-фронтовик Микола Клименко).

Повинні сказати про конкретну допомогу і підтримку, що отримували в Самарі журналісти українских радіопрограм "Веселка" і "Промінь" на протязі більш ніж 10 років від колег з України. Вже 3 серпня 1993 року п. Андрію Бондаренку вдалося встановити зв'язок з Національною радіокомпанією України і зробити перше замовлення на аудіокасети з радіопрограмами для української діаспори. А вже 9 серпня того ж року був зав'язаний постійний контакт з головним редактором Всесвітньої служби Радіо-Україна Олександром Диким, з яким самарські українці підтримують з того часу найкращі творчі стосунки. Особливо вдячні самарскі українці за плідну співпрацю на протязі цих років начальнику управління міжнародних зв'язків Валерію Крутоузу, завідувачу відділу по роботі з українцями зарубіжжя Володимиру Якимцю і старшому редактору Ніні Яровенко. А також - заступнику головного редактора Полтавського обласного телерадіооб'єднання "Лтава" Михайлові Свириденку. Єлектронна адреса самарської "Веселки": sloboda@samaramail.ru.

Звучить в ефірі українська мова і в Оренбурзькій області. Тут на хвилях державної телерадіокомпанії "Росія - Оренбург" з 1997 року щомісяця виходить до ефіру годинна радіопрограма українською мовою "Кобзар". Її автор і ведуча - журналіст обласного радіо Світлана Броніславна Кабанова, заступник голови Оребургської регіональної громадської організації “Українське культурно-просвітне товариство імені Т.Г. Шевченко”. Українські передачі готуються в основному в вигляді концертних програм, що тут є в фонотеці і сформовано за рахунок аудіозаписів, які висилає Національна радіокомпанія України. На протязі всіх 8 років вона щоквартально отримує від колег з України по дві аудіо касети з записами кращих українських програм Національної радіокомпанії України.

Журналіст Світлана Кабанова готувала на обласному радіо радіовипуски "Земляки". E-mail автора програми: kabanova-home@yandex.ru. Контактні телефони автора передач: (3532) 64-57-97 (д); 77-34-85 (р. – середа, з 9 до 12 годин за місцевим часом).

Нерегулярно українські інформаційно-музичні або регулярні музичні передачі виходили і виходять ще в деяких регіонах Росії.

Так, в Краснодарському краї на хвилях державної телерадіомовної компанії "Росія-Кубань" голова Товариства української культури Кубані Микола Григорович Сергієнко, представник Товариства “Україна-Світ” в Краснодарському краї з 1995 року вів щомісячні 30-хвилинні культурно-освітні радіопередачі українською мовоюфактично - концерти української пісні і української поезії. Спочатку це була навіть інформаційно-музична програма, але потім її було закрито і залишилися суто українські пісенні передачі, які користуються попитом у населення Кубані.

В 2005 році нове керівництво Краснодарського крайового державного радіо і телебачення прийняло рішення припинити співпрацю з Товариством української культури Кубані у радіомовних програмах. По іншому, як наступ на українську культуру і намагання знищити її остаточно на кубанських теренах, вважає Микола Сергієнко, розцінювати це не можна. Правда, йому великодушно було повідомлено, що "єслі ви будєтє платіть"...

Поштова адреса Товариства української культури Кубані: 350000, Краснодар, Красноармейская, 53, т. (8612) 59-33-34. Домашня адреса голови ТУКК: 353287. Краснодарський край, г. Горячий Ключ, ул. Терешковой, 16, кв. 23: т. 65-47-61 (р.).

На державному радіо Мурманської області ДТРК “Росія-Мурманськ” для українських передач якогось певного графіку нема, пише голова Національно-культурної автономії українців Мурманська і Мурманської області Наталя Литвиненко-Орлова: “Запрошують нас досить часто. Передачі за обсягом звичайно виходять по 20-25 хвилин, але бували окремі передачі і по 45 хвилин. Перед кожним таким виходом до ефіріру робляться радіоанонси по 2-7 хвилин. Як є настрій, то досить зателефонувати і попроситись до ефіру - і ми таку можливість маємо. Значну частину тексту промовляємо українською мовою, учасники передачі читають українські вірші, наші солісти співають українскі пісні. Дуже рідко використовуємо аудіокасети, також рідко робимо студійні записи передач. Як правило, виходимо в ефір "живцем". Це полюбляємо більше, бо не любимо запису: якісь дурні перед тим мікрофоном, - не відчуваємо зв’язку із нашими слухачами. Звичайно ефір відбувається двічі, але різний за обсягом”.

В програмі Камчатського державного радіо “Росія-Камчатка” з'являлася рубрика "Камчатский центр национальных культур", під якою до ефіру виходило кілька радіопередач українською мовою.

В Тюмені і Тюменській області з початку 90-х років виходили до ефіру і транслювалися в місцевій трансляційній мережі українські радіопередачі і в окремих містах Ханти-Мансійського і Ямало-Ненецького автономних округів, де живе багато українських заробітчан і членів їх сімей.

В Петрозаводську на ДТРК "Карелія" ще в 1997 році було розпочато цикл передач про національні меншини і підготовлено кілька передач про українців Карелії, які велись українською мовою.

В Пензі було досягнуто домовленість з обласною державною телерадіокомпанією про надання ефірного часу для передач регіональної національно-культурної автономії.

Про українські телевізійні проекти в Росії

З 1991 року в діспорі робилися неодноразові спроби налагодити випуск телевізійних програм в регіонах. В тому числі в Москві, Сургуті, Тюмені, Оренбурзі, Самарі, Петрозаводську, Петропавловську-Камчатському. Але ні одного вдалого проекту не було. Перш за все - через відносно високу вартість телевізійних проектів і відсутність державної і постійної спонсорської їх пітримки на місцях.

Так, гірка доля спіткала і невеличку україномовну програму на одному з Московських дециметрових телеканалів. Вперше вийшла вона в московський телеефір 15 червня 1996 року. Започаткування регулярних передач українською мовою в Москві мало принципове значення. Адже вперше громадській організації і приватним особам вдалося зробити те, на що ніяк не могли спромогтися дві сусідні держави. Крім того з’явилася можливість виходу з комерційною інформацією-рекламою українського походження на московський ринок. Структура передач була така:

-              у вівторок - півгодини громадсько-політичної інформації,

-              у суботу - півгодини культурницько-освітніх програм.

Використовувалися програми українського телебачення. Судячи з реакції московських українців, ці програми знайшли вдячну аудиторію. Вартість мовлення становила 3600-4000 американських доларів на місяць. Цією сумою забезпечувалося виключно технічне обслуговування програм: ні Об’єднання українців Росії, ні АТ "Фора-Фільм" прибутку з цього не мали. Для них важливо було, перш за все, втілення в життя громадської ініціативи.

Була спроба зацікавити бізнесменів-українців до співпраці з телепрограмою, адже йшлося не тільки про чисте культурництво: телеканал готовий був надавати з кожних тридцяти хвилин дві хвилини рекламі. В результаті ця невеличка україномовна програма протрималася в московському телеефірі більш ніж півроку. Здавалося, що на тлі постійних розмов про інформаційну блокаду України ця ініціатива московських українців буде помічена і підтримана, що буде визнане її справді принципове значення. Але, на превеликий жаль, ні державні установи України, ні комерційні структури цієї ініціативи не підтримали. В результаті програма припинила існування. Про настрій спонсорів, які щиро сподівалися, що їхня допомога спричиниться до фундації корисної справи, нема чого й говорити. Йшлося зовсім не про те, щоб ця телепрограма була прийнята на якесь утримання українською стороною. Але невже вона не заслужила хоча б уважного обговорення, не заслужила нічого, крім відвертої байдужості?

Була спроба отримати підтримку програми з боку Уряду Москви. 4 вересня 1996 року голова ОУР Олександр Руденко-Десняк звернувся листовно до мера Москви Юрія Лужкова. Повідомивши його про скромні можливості спонсорів, не кажучи вже про надто обмежені можливості  української громадської організації, голова ОУР просив його "надати фінансову допомогу українському телебаченню в Москві". Не допомогли посилання на те, що українська програма могла б зайняти достойне місце в системі заходів, присв’ячених 850-річчю Москви, що така допомога підтвердила б реальність співпраці уряду Москви з однією з найчисельніших національних громад і була б безумовно по-доброму прийцнята громадськістю російської столиці. Мер Москви відмовив. Не зайвим буде сказати, той же Юрій Лужков на сторінках "Независимой газеты" (27 жовтня 1999 р.) закликав до всесторонньої і активної державної підтримки російськомовних ЗМІ в країнах СНД і Балтії, нагадуючи  керівникам  всіх рангів, що до цього зобов’язує стаття 18 Федерального закону "Про державну політику Російської Федерації по відношенню до співвітчизняників за кордоном" (прийнятий Держдумою 5 березня 1999 року і схвалений Радою Федерації 17 березня 1999 року), яка так і називається "Підтримка співвітчизників в сфері інформації". Вона прямо передбачає фінансову і матеріально-технічну підтримку російським ЗМІ, що працюють для співвітчизників. (В Україні подібного закону ще немає).

В Тюмені і Тюменській області новини про життя української діаспори досить регулярно подає передачі телекомпанія "Регіон-Тюмень" та кілька міських телерадіостудій Ханти-Мансійського і Ямало-Ненецького автономних округів.

За допомогою Краснодарського крайового державного радіо і телебачення в межах співпраці з Товариством української культури Кубані з 1995 по 2003 рік велась трансляція записів українських концертних програм і деяких інших передач, підготовлених Національною телекомпанією України. Але в 2003 році рішенням нового керівництва ДТРК “Кубань” українські телепрограми на Кубані були заборонені.

В Оренбурзькій області на хвилях державної телерадіокомпанії “Оренбург” виходила телевізійна програма "Кобзар". Окремі передачі про самарських українців і українські концертні програми на початку  90-х років виходили в світ в ефірі державної телерадіокомпанії “Самара”.

В Камчатській області в програмі ДТРК "Камчатка" виходить телепередача "Наш дом - Камчатка", яка розповідає про життя національних діаспор області. На прохання слухачів було підготовлено чотири 45-хвилинні передачі російською і українською мовами.

За 1991-2005 роки до ефіру на Всеросійській державній телерадіокомпанії "Росія" виходили лише окремі концертні і інформаційні "проукраїнські" передачі (наприклад, трансляція у запису великого українського концерту на Рік України в Росії).

Висновки:

1.       Привертає увагу досвід налагодження за державний кошт українського державного радіомовлення (Оренбург, Самара), як найбільш доступного і найбільш ефективного в російских умовах засобу масової інформації. Наприклад, лише в Самарській області на їх випуск із обласного бюджету регіональній українській громадській організації виділяються щорічно 100 тисяч руб. – на підтримку української радіопрограми “Веселка”на ДТРК “Росія-Самара”: 24-28 передачі на рік, 6-7 чистих годин ефірного часу, або до 5 тисяч рублів на кожну 15-хвилинну радіопередачу.

2.       Можливо є необхіднсть  правліннями Федеральних українських громадських об’єднань Росії узагальнити і поширити цей досвід серед регіональних українських громадських організацій РФ.