Самий заслужений з головних архітекторів нашого міста Олексій Григорович Моргун відзначив своє 80-річчя.

Поруч з будинком Ленінської районної адміністрації Самари - стенд із фотографіями кращих людей району. Протягом десятиліть на ньому беззмінно портрет сивої людини з добрими очима – заслуженого архітектора Росії Олексія Григоровича Моргуна, що за всю самарську історію довше усіх – 22 роки -очолювало архітектурну службу міста. Самарцям сьогодні, мабуть, неможливо представити наше місто без пам'ятника авіабудівникам Безимянки – штурмовика Іл-2 і меморіальний комплекси з фонтанами на честь внеску міста у Велику Перемогу на куті Леніна й Осипенко, без «Білого дому» - резиденції обласного уряду і нинішнього обласного краєзнавчого Музею ім. Петра Алабина, без станцій метро «Безимянка» і «Московська», без надмогильного пам’ятника Миколі Щорсу, без пам'ятників Олександру Пушкіну в сквері біля «Теремка» - Самарського драматичного театру і Максиму Горькому в Струковськом парку над Волгою... Усі вони, а також багато десятків інших відомих будинків і пам'ятників, цілі житлові масиви в місті, починаючи з 4-го мікрорайону – це все плоди творчого натхнення і пошуків видатного самарського зодчого Олексія Моргуна...

У 1941 році по евакуації з України в Куйбишев, запорожець Олексій Моргун у віці 16 років прийшов працювати на евакуйований з Воронежа завод № 18 ім. Клима Ворошилова (нині – «Авіакорі») клепальником на зборці крила штурмовика Іл-2... З тих пір місто на Волзі стало для нього рідним і близьким. Самарі він віддав 57 років свого життя і практично всі прекрасні плоди праць своїх. За винятком 3-х років на фронті і 6 років навчання в Московському архітектурному інституті. До речі, з дитячого років у цього його, ще пацана з запорізького села Приазов'я Мелитопольського району була мрія – стати архітектором, зодчим. До її здійснення він і йшов довгі роки. У 1942 році і звільнився зі свого оборонного заводу заради навчання в заповітному архітектурному вузі. Але його, що лишився «броні», військкомат відразу призвав в армію. Потрапив на Забайкальський фронт, у піхоту. У складі свого 64-го стрілецького полку побував у Діючій армії і на Заході – у ході боїв у Східній Пруссії його дивізія виявилася під Свенемюнде. А в серпні 1945-го штурмував японський укріплений район на китайській границі. Був нагороджений самою почесною солдатською медаллю - «За відвагу», війну закінчив у центрі Маньчжурії – Харбіні...

Після демобілізації прямо в гімнастерці й утепленій матір’ю солдатській шинелі поїхав у Москву, де учився в першому післявоєнному наборі архітектурного інституту. По закінченні навчання в 1951 році приїхав у Куйбишева разом з молодою дружиною - сибірячкою Галиной, також архітектором, і початків піднімати і прикрашати наше місто. Працював в інституті "Гіпровостокнефть" - до головного архітектора цього проектного інституту, потім став «головним» у "Куйбишевгражданпроекті". Займався проектуванням і забудовою міст Нефтєгорська і Отрадного... Більш напівстоліття проробив як архітектор-практик, у тому числі з 1965 по 1987 роки - головним архітектором Куйбишева. Працював над генеральним планом розвитку міста аж до нинішнього 2005 року. Крім бойових нагород "За перемогу над Німеччиною", "За перемогу над Японією" і ордена Вітчизняної війни він відзначений орденом Трудового Червоного Прапора за великий внесок у розвиток міста.

І дотепер, Олексій Григорович не дивлячись на солідний вік, разом із сином – відомим самарським архітектором Дмитром Моргуном і проектує і будує житлові і громадські будинки і пам'ятники. Одночасно, як доцент архітектурно-будівельного університету, викладав, готував зміну молодих зодчих.

Олексій Григорович любить активний відпочинок, столярна справа, домашнє кіно. Пишається сімейною архітектурною династією. Він - глава родини зодчих. Його дружина - Моргун Галина Василівна, син Дмитро – прекрасні архітектори, дочка Марина, кандидат архітектури, викладач архітектурно-будівельного університету.

Мені повезло познайомитися з цією чудовою людиною, бувати в нього в гостях. Незважаючи на свій солідний вік, Олексій Григорович з ентузіазмом продовжує активно брати участь у суспільному міському житті. В 1998 році він був обраний «головним самарским запорожцем” – очолив в Самарі новостворене Земляцтво уродженців з цього придніпровського краю. При наших зустрічах Олексій Григорович с захопленням розповідає мені про сво. творчe багаторічну роботу з розвитку і реконструкції міста, про будівництво самарськой підземки, про авторське проектування декількох пасажирських станцій. Разом з тим і зі смутком поділяється враженнями про долю самарських пам'ятників, що руйнуються, про те, як розтаскуються фрагменти міських монументів (на чи металобрухт у приватні збора), що мають історико-культурне значення... Олексій Григорович як і раніше працює над новими проектами. Він - автор численних нарисів і книг про забудову міста, ювілейної монографії.

В самарском Будинку архітектора (до речі, він і живе в цьому будинку по Чапаевскій, 210 – на самому верхньому, 12-м поверсі над площею ім. Куйбишева) напередодні його 80-річного ювілею була відкрита велика персональна виставка головного зодчого Самари, архітектора і художника, фронтовика Олексія Григоровича Моргуна. Крім архітектурних проектів цієї неабиякої людини, на ній будуть виставлені його художні роботи – кращі малюнки й акварелі, зроблені їм у вільний час…

Багато людей прийшло сюди, щоб глянути на те, що зробив для нашого міста цей мудрий і добрий чоловік, закоханий в наше місто й віддавший майже все життя беззавітному служінню на благо російської Самари, що стала його другою малою батьківщиною. Прийшли на ювілейну виставку “головного самарського запорожця” і члени самарського українського товариства “”Промінь” на чолі з своїм новим головою Іваном Каплієнком, щоб тепло привітати нашого старшого друга і товариша і побажати йому козацького здоров’я, нових сил і творчої наснаги.

Фото з балкона квартири зробив його син, член Союзу архітекторів Дмитро Моргун.