Про нагороди, отримані товариством української культури «Зелений клин» на Хабаровському міжнародному ярмарку

Стало традицією у Хабаровську напередодні Нового року та Різдва в легкоатлетичному манежі завершувати річний ярмарковий сезон великою культурною програмою. Саме 24 – 27 грудня 2009 року у Хабаровську проходило закриття Хабаровського міжнародного ярмарку 2009 року програмою "Новорічний подарунок - 2010". У конкурсах програми могли приймати участь компанії і підприємці, репрезентовані професіоналами, та національні громадські організації Хабаровського краю.

Нові прозові і поетичні твори

Певен я, що ні в чому не певен

Справжня правда - суцільна сумнівність,

Сумнівність у суті речей

І сумнівність у слові,

І сумнівність, що правда існує в природі самій.

Що сховав ти - те пропало, що віддав ти - те твоє

Субота. Чоловік відправився зранку в гараж - і без того «вилизану» машину лагодити до недільної рибалки. Решту родини, яка складалася тепер лише з Яринки та Євгенка, я вирішила підпрягти до генерального прибирання, що було заплановане ще минулого тижня.

Яринка вже майже доросла, щойно закінчила перший клас. Справжня мамина помічниця зросла. Ми з нею і як подруги, і як порадниці. Можемо будь-якими таємницями поділитися, спільну мову знаходимо. Євгенку вже десять, і хоча бешкетницьких замахів ніяк не переросте, та все ж вони з ним трапляються не так часто, як це було колись, на початку навчання. Я навіть сказала б, що то й не бешкетування було, а прикрі халепи, у які Євгенко мав справжній хист потрапляти. Загалом дитиною він був чемною, доброзичливою, слухняною. Та якось воно так складалося, що непереливки траплялися не з його ініціативи, а майже завжди «за компанію», так би мовити, «паровозом». За чергову прогулянку до «Лунапарку» саме під час уроку малювання, куди підбив нерозлучну трійцю однокласників Юрко Решетняк, батько й не взяв Євгена сьогодні у гараж. Доручені йому натомість справи були важливі - вибивання килимів та «знищення» пилюги на антресолях. Завзяття йому вистачало, на драбинці, що допомагала вилізти на антресолі, тримався, наче мавпеня. Узявся до роботи з сумлінням, адже на риболови у неділю кортіло понад усе, а ретельно виконане доручення було єдиним порятунком. Я заходилася мити вікна. Яринка розбирала полицю зі «всякою всячиною». Цей безлад дратував уже давно, та руки не доходили. Чого там тільки за тиждень не назбиралося!

Дещо з поетичної творчості Валентини Гринцевич (Красношапки)

Землячка Лесі Українки на Амурі

Хабаровська українка Валентина Гринцевич родом з міста Гадяча Полтавської області, з "найукраїнішої" України, як назвала рідний Гадяч велика поетеса Леся Українка. Дівоче прізвище Валентини - Красношапка. Батько її Федір Михайлович Красношапка з села Бодаква сусіднього Лохвицького району Полтавської області (малої батьківщини одного із засновників ОУН Дмитра Андрієвського). У Велику Вітчизняну на фронті познайомився з сибірячкою з Красноярську Марією, але в 1943 році був тяжко поранений, зостався без ноги. Та Марія знайшла свого Федора і стала його дружиною. Валентина, старша дочка в родині Красношапків, народилася в землянці. Ії молодші сестри Ніна та Віра - в недобудованій хаті.

Україна може остаточно втратити свою діаспору на

Масове переселення украiнцiв на Зелений Клин починає вiдбуватися з 1883 р. I вже на початку ХХ ст. вони складали до 80% населення Приморщина та десь 60% населення Амурщини. Пiсля повалення царату в 1917 р. на Зеленому Клинi починаються бурхливi процеси нацiонального вiдродження – створюються украiнськi нацiональнi органiзацii, починають виходити украiнськi газети, органiзуються першi украiнськi школи. Але пiсля встановлення в 1922 р. на Далекому Сходi советськоi влади органiзоване украiнське громадське життя тут було знищене, нацiональнi органiзацii розв’язанi, а iх активiсти заарештованi та засудженi на процесi у Читi 1924 р.

Проведено презентацію його українських книжок, які вийшли в світ останнім часом в Хабаровську

Центром української культури Анатолія Криля «Горлиця» міста Владивостоку спільно з Генеральним консульством України 20 серпня у Владивостоці було проведено урочистий вечір, присвячений 18-й річниці Незалежності України «Побачення з Україною».

Програма вечора включала презентацію українських книжок, які з’явилися останнім часом на Далекому Сході. Перш за все це твори українського письменника й поета з Хабаровська Олександра Олександровича Лозикова, що побачили світ останнім часом. Це – романи «Роман завдовжки з життя, або шляхами Івана Багряного» (Хабаровськ, 2008 р.), «Дванадцять стежинок дитинства», «Заколот»,«Покликаний до помсти», збірка поетичних творів «Поетичні твори 2», які вийшли протягом вже цього, 2009 року у Хабаровську.

Крім того, Олександр Лозиков презентував останні числа (5-те та 6-те) часопису «Далекосхідна хвиля», який він видає фактично одинцем и який на сьогодні є чи не єдиним зараз в Росії українським журналом. А також «Антологію далекосхідної української лірики», яку він уклав. До антології увійшли вірші українців, переважно поетів-аматорів, які жили, або живуть на Далекому Сході, а також переклади, зроблені Олександром Олександровичем Лозиковим.

Про далекосхідного поета маріупольця Григорія Івановича Колісниченка

Наприкінці 1989 року вмер в місті Комсомольську-на-Амурі його першобудівник з Донбасу Григорій Іванович Колесниченко. Він посідав місце директора друкарні, потім там же осів постачальником та різником паперу.

Його вірша про радянську владу знали не тільки його друзі. Дехто не міг повірити, що їх написала оця зовні непомітна людина.

Про російського офіцера полтавця Яківа Васильовича Дяченка, що піднімав на Амурі міста і села

Гортаючи сторінки своєї пам'яті, думками лину в місто юності — Хабаровськ. На привокзальній площі столиці Далекого Сходу зустрічає пам'ятник Єрофеєву Хабарову, на честь якого названо місто. Та для того, щоб місто постало, праці доклав наш земляк Яків Васильович Дяченко.

Відповідь українськомовного росіянина русскоязычному украинцу 

До моїх рук неждано-негадано попали замітки Романа Барашева «Как украинцев на Дальнем Востоке заклинило», надруковані в «Еженедальнике 2000». Місце видавництва в місті Києві. Хто забув, то нагадую, що Київ – то столиця України, вільної та незалежної.

Звісно, що мене не могла не зацікавити оцінка автором «украинцев на Дальнем Востоке», оскільки я сам маю честь вважати себе таким серед собі подібних. Бо проживаю на Далекому Сході Росії вже 29 років, громадянин РФ і вважаю себе українцем. Тут виросли і проживають мої дочки. Народився і живе мій онук. Звичайно ж, що я не міг не ознайомитися з опусом «русскоязычного украинца», котрий проживає в Україні і стільки знає про далекосхідників.

Далекосхідні новели в творчості донецького письменника Олега Орача

Олег Юхимович Комар (Орач) народився у 1940 році. Батьки його були вчителями і користувались повагою у селі Благовіщенка на Запоріжчині. Став журналістом, бо любив подорожувати, хоча йому пророкували учительську долю. Навчався Олег Юхимович у педагогічному інституті міста Сталіно (тепер Донецьк) разом з видатним українським поетом, правозахисником Василем Стусом, про якого пізніше у 80-і роки видав книжку спогадів. Часто виступав й у періодичній пресі із матеріалами про свого друга В.Стуса. Закінчивши історико-філологічний факультет Сталінського педінституту, повернувся у село Червоний Орач (тепер Червоне). Звідси і його псевдонім (справжнє прізвище Комар).

О жизни и творчестве дальневосточного украинца, украинского литератора Владимира Шаповалова

Дальневосточный украинец и украинский литератор Владимир Иванович Шаповалов сегодня живет и трудится у синего моря – в запорожском городе Бердянске на Украине, хотя его родина – маленький поселок в уссурийской тайге на Дальнем Востоке. Еще в детстве он часто пел: «Самое синее в мире Черное море моё...». Мечта о море стала явью для армейского офицера Шаповалова, когда после окончания военного училища он после долгих служебных мытарств попал к берегам другого моря — Азовского.

Про авторку: Антоніна Калиніковна Батіг (Лупинос) - керівник вокальної

Дещо з поетичної творчості українки з Комсомольська-на-Амурі Антоніни Батіг (Лупинос) 

Про авторку: Антоніна Калиніковна Батіг (Лупинос) - керівник вокальної групи «Елегія» Палацу культури і спорту міста Комсомольськ-на-Амурі.

Рецензія на роман-дослідження Олександра Лозикова ”Роман завдовжки з життя (Шляхами Івана Багряного)” - Хабаровськ, 2008 

Серед незвичайних життєписів українських письменників чи не най-вражаючим є життєвий шлях Івана Багряного: і досі його дослідниками розкрито далеко не все у його мандрах і пригодах під час панування на Україні двох деспотичних режимів - радянського комуністичного і фашистського німецького. Особливо утаємниченими залишаються  на сьогодні мандри письменника Далеким Сходом, куди його було заслано владою на початку 30-х років минулого століття, як ворога народу.

Новели Олександра Лозикова

Якщо вам наснилося що ви літак, не спішіть друкувати квитки, та наймати жінку-касира на їх продаж. Вона продасть квитків більше, аніж слід, стануть пасажири в чергу, а крісел в салоні літака й наполовину невистачає. Довгих та худорлявих можна в одне крісло впхнути, щоб поворухнутися не могли. А коли вже впихати, так обов’язково мужика з жінкою, вони від млості будуть сидіти, що твої янголята в раю. Навіть на годинника не глянуть. Така подорож їм буде в радість. Не буде образи, якщо літак  не здійметься з вашого літовища. То ж все оце тільки півбіди. Справжня біда буде, коли продаж квитктів не закінчиться, а тебе розбуркає дружина, або вибух газу в квартирі п’яного сусіда. Що будеш з грішми робити? Роздавати пасажирам по пред’явленим квиткам? Але на це знадобиться час, бо до того як настигне ніч тобі треба буде весь день готовити до вильоту справжні літаки. А ось тутечки вже треба бути обережним, зосередитися на своїх службових обов’язках, а не панікувати, чи не побіжить якийсь з пасажирів скаржитися на те, що його надули. А то ще збагнеться якомусь дурню летіти не до Москви, а на якісь там бісові Багами. Почне в Хельсінкі дзвонити, скаржитися на російські авіалінії. Тутечки вже не тільки посади, свободи можна лишитися. До ночі на літовищі скопилося стільки пасажирів, що в десяток літаків не впхнеш. Надрукували квитків двічі, а то й тричі більше аніж заказував друкарям.

З книжки-есе камчатської поетеси Галини Скрябіної (Колодій) 

Скільки теплих слів сказано на адресу Заслуженого працівника культури РФ Галини Євгенівни Скрябіної (Колодій) за проведені вечори сімейного відпочинку, дні військової слави, зустрічі з улюбленими поетами, артистами. Вона – дочка відомого львівського поета Василя Семеновича Колодія, і сама поетеса та активна членкиня Клубу української культури ім. Івана Франка при Камчатській обласній науковій бібліотеці імені Степана Крашениннікова. (Щоб не було питань: по батькові вона Євгеніївна вже вітчиму).

Про творчість поетеси з Комсомольська-на-Амурі Тетяни Мірчук

Те що вчора було – не забути,

Що було-загуло – не вернути.

Нам по річці непам’яті плити

В те, що доля дозволить прожити.

Подивлюся назад – міражі,

В світанковому тануть диму.

А життя ставить вимогу – жити!

Як же я не повірю йому. 

Народилася Тетяна Миколаївна Мірчук в 1954 році в селищі лісорубів Аненський Міст Витегорського району на самому північному заході Вологодської області - на кордоні з Карелією і дорозі з Санкт-Петербургу в Архангельськ. Виросла на лісному узбережжі річки Ковжа, що входить до відомого Волго-Балту.

Далекосхідні вірші Олександра Лозикова

Александр Александрович Лозиков родился в Донецкой области 10 марта 1939 года. Там прошло его военное детство, учеба в ремесленном училище, работа в шахте. Прослужив 5 лет на Тихоокеанском флоте, уволился, будучи лейтенантом.

После службы вернулся на шахту, но проработал недолго, потянуло на Дальний Восток. Он приезжает в Комсомольск в 1962 г., устраивается сначала на завод им. Ленинского Комсомола. Комсомольск А.Лозиков называл городом своей удачи. Здесь он работал кузнецом, водителем, а с 1968 г. стал газетчиком. Писать начал с 14 лет. Еще на Украине публиковался в газетах. В Комсомольске он начал работать в газете «Амурец». Печатает стихи, заметки, прозу.

Переселений в дитинстві з Кубані на Амур великою і грізною війною

Козлов Геннадій Іванович народився 21 вересня 1932 року в місті Грізному. Дитинство його пройшло на Кубані. У 1944 році з матір'ю і сестрою приїхав в Комсомольськ-на-Амурі. Закінчив філфак місцевого педінституту. Тридцять п'ять років пропрацював вчителем в школі. Став активним учасником, а потім і керівником міського літературного об'єднання з 1972-го по 1990 рік. Його вірші друкувалися в міській і крайових газетах, журналі «Далекий Схід». У 1968 році вийшла перша поетична збірка — «Відповідальність». Автор дев'яти збірок віршів і поем, і шести збірок нарисів. Член Союзу письменників Росії. Жив в Хабаровську. Загинув 19 листопада 2008 року: був збитий на смерть відважним водієм на пішохідному переході, прямо на зебрі…

Історична ретроспектива

Край, що одержав назву Південної України, територіально в кордонах колишніх Херсонської, Катеринославської та Таврійської губерній сформувався досить пізно і охоплював нинішні Одеську, Миколаївську, Херсонську, Запорізьку, Дніпропетровську області, частину Донецької й Кіровоградської областей, а також Крим. В географічному відношенні, попри всі численні відмінності й місцеві особливості, ці землі складали певну єдність, включаючи чорноземну степову й почасти лісостепову зони сучасної України з теплим, але посушливим кліматом.

Про українські поезії мешканців оборонного міста Комсомольська-на-Амурі друзів-українців Олександра Гаврилюка і Григорія Колісниченка

Я 20 років працював у Комсомольську-на-Амурі, дванадцять з них в газеті. Так що коли почали виселяти на місці цього оборонного міста мешканців приамурського села Пермського знаю досконало. Місто засновано 12 червня 1932 року. Перші комсомольці – першобудівники Комсомольська-на-Амурі, в тому числі з України, сюди приїхали в травні того ж року, а винахідники, декілька осіб - у 1930 році.

Самостiйна мандрiвка з Хабаровського краю до Примор’я через Сiхоте-Алiнь.

Подорожнi замiтки 1993 року. Присвячується переселенцям на Далекий Схiд, репресованим за рокiв радянськоï влади.

До украïнських читачiв. Минуло п’ятнадцять рокiв пiсля самостiйноï мандрiвки автора до необжитоï далекосхiдноï гiрськоï краïни Сiхоте-Алiнь. Здавалось би, достатньо часу, щоб зрозумiти та оцiнити результати дорожнiх спостережень. Однак i досi ще не всi сторони багатошарового суспiльного устрою, яким є росiйська дiйснiсть, окреслилися у своєму функцiональному виглядi, аби можна було зробити рiвнозначний висновок.

Ностальгічний погляд з Камчатки і Чукотки на землю і людей України

Федір Аркадійович Приварников - поет, автор двох поетичних збірок. Живе на Камчатці. Електронна пошта: extrime-girl83@yandex.ru. http://ecumena.narod.ru/n2/autor.html.

Народився він в 1940 році в Запорожжі. Нелегке повоєнне дитинство. Юнацькі мрії про інше красиве життя – про океанські мандри та наукові відкриття привели його в океанологічне відділення Одеського гідрометеорологічного інституту. Було йому тоді шістнадцять років. Через два роки відділення було розформовано, так що невдатний океанолог закінчив вже у 1962 році метеорологічний факультет.

Наталя Дідух з Макіївки: «Робота, Україна, отчий дім, і друзі, друзі... як я вдячна їм»

В жовтні 2001 року вся наша родина вилетіла з Угорщини на Далекий Схід. Перед нами відкривалося нове життя, нові небосхили. До цієї дати ми животіли в Україні, на Батьківщині наших дідів та прадідів. До цього часу нагадую дні та тижні зборів (продаж квартири, відправлення контейнеру з необхідними речами та меблями). Серце тисне, клубок сліз крадеться до горла, іноді тишком-нишком від чоловіка я плакала... Мовчу вже про те як тяжко було покидати батьків, братів та сестричок, не кажучи вже про друзів, колег та учнів. В той час мені здавалося, що життя моє закінчиться, що більше ніколи я не буду такою гарною, веселою, що ніколи вже не буде улюбленої роботи (була завучем і викладала англійську мову у школі № 8 у містечку Коломія Івано-Франківської області), що більше ніколи не буде таких радісних сонячних днів у моєму житті.

Про збірник художніх творів донецьких і далекосхідних українських письменників та його хабаровського автора із донецького міста Макіївки

Ця книга є свідченням безперервного довголітнього зв’язку з Далекосхідним краєм України та її художнього слова. До книги увійшли твори ( поезія, проза, публіцистика і критика) українських письменників з Донбасу (Донецької і Луганської областей України) Григорія Кривди, Галини Гордасевич, Василя Стуса, Миколи Руденка, Івана Дзюби, Івана Світличного, Володимира Біляїва, Леоніда  Талалая, Івана Білого, Вадима Оліфіренка, Віталія Павловського, Олега Зав’язкіна, Анатолія Мироненка, Павла Куща, а також твори українських письменників з Далекого Сходу Олександра Лозикова, Федора Приварникова, Валентини Красношапки, Василя Іванова, Віри Гриздренко, Наталії Дідух Володимира Шаповалова. А крім того ще і твори українських письменників, які відвідували Далекий схід і писали про цей край Василя Єрошенка , Івана Багряного, Олега Орача.

Пам’яті камчатського киянина, геолога і поета Валерія Сергєєва

Сергєєв Валерій Миколайович – киянин, і цим пишався. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, де одержав професію інженера-геолога. Працював в Україні, Бурятії, на Сахаліні та в інших районах країни.З 1978 року його життя і праця пов’язані з Камчаткою. Зі слів Валерія Сергєєва: «…Багато хорошого було пов’язано з Камчаткою і, особливо, з прекрасними людьми з української громади. Саме тут виникла потреба писати на рідній мові. Лірична і мелодична від природи українська мова як би сама собою римується і проситься на папір…»

Про творчість членкині міського Клубу української культури ім. Івана Франка Лідії Плюшко

Лідія Плюшко народилася в селі Криві Коліна Тальнівського району Черкаської області – це серце України (24 квітня 1960 року). Закінчила Уманську середню школу в 1977 році. На Камчатку приїхала за чоловіком, який тут працював на той час, а в Україні був в гостях. Працює в нотаріальній конторі, а вчиться в Сучасній гуманітарній академії.

Українські вірші, написані нею в краю на схід сонця, що першим в світі зустрічає кожен день

Петрук Оксана Остапівна – була керівником українського недільного класу в школі №7 міста Петропавловська-Камчатського. Народилася вона в Івано-Франківську, закінчила Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника з відзнакою, здобула спеціальність вчителя початкових класів i музики. Грає на фортепіано i бандурі, пише вірші. На Камчатці жила і працювала з 2002 по 2006 роки . Своє життя вона не уявляє без музики, в українську пісню закохана з пелюшок. В 2006 році повернулася до Івано-Франківська в Україну, там і проживає наразі. Зв’язок з Клубом української культури імені Івана Франка в Петропавловську-Камчатському не перервався. Пише вірші.

Про вірш Івана Багряного «Рідна мова», написаний у Хабаровську

Івана Багряного було заарештовано 16 квітня 1932 року в будинку “Слово” (м. Харків), у квартирі В. Вражливого за звинуваченням у контрреволюційній пропаганді та агітації (ст. 54-ІІ та 54-6 КК УРСР, слідча справа №343). Півроку перебував у в’язниці, в камері самотнього ув’язнення, а з 1933 р. – у засланні на Далекому Сході. 1936 р. він тікає і живе нелегально. Думками Багряний зі своєю Батьківщиною, що знайшло відображення у вірші “Рідна мова” (1937 р.). Скільки в ньому любові, поваги до Вітчизни, почуття власної гідності! Можете самі в цьому пересвідчитися:

Олександр Лозиков.

Дещо про далекосхідну українську поезію 

Я – аматор не тільки в історії, але й в літературі. Літературні, як і історичні дослідження в своїх творах використовую свавільно, не спрямовуючи їх на шляхи своїх стверджень. Бо певен, те що знаходять аматори не завжди дурисвітство. Я використовую життя на не завжди веселу й вдячну гру супроти існуючих в суспільстві правил. Так було завжди. Життєве кредо підлабузників – цькувати творчі доробки патріотів, якщо вони не збігаються з вимогами влади. Підлабузників, як в Росії, так і в Україні занадто більше, голоси їх в суспільству лунають начебто гучніше, і все ж таки вічність на боці невгамовних мучеників сумління, котрих влада, якою б демократичною вона не була, тримає за злісних злочинців.

«Далекосхiдна хвиля» («Дальневосточная волна») - так называется новый литературно-художественный и публицистический журнал на украинском языке, который начал выходить в Хабаровске

С украинского его название переводится как «Дальневосточная волна». Инициатором и вдохновителем этого издания стал поэт и хабаровский книгоиздатель Александр Лозиков, он же выступает как главный редактор журнала и переводчик.

Про подорож, пригоди і зустрічі з земляками в Хабаровському краї

Поки я плив по Амуру, в мене було таке відчуття,

ніби я не в Росії, а десь у Патагонії або в Техасі…

А.П.Чехов. «Острів Сахалін» 

ВЕЧІР У ПОЕТЕСИ

Все виходить не так, як хочеться…

Подивіться на карту Далекого Сходу Російської Федерації. Пряма лінія від Петропавловська-Камчатського до Южно-Сахалінська — найкоротша відстань між цими обласними центрами. Але з Камчатки на острів Сахалін не літає жоден пасажирський літак і не плаває жоден пасажирський корабель. Як мені туди дістатися? Вихід єдиний: летіти спочатку на Хабаровськ, а звідти — на Южно-Сахалінськ. Це — 1000 додаткових кілометрів і, ясна річ, зайві грошові витрати, але нічого не вдієш, бо така реальність…

Розмова на Донецькому обласному державному радіо про далекосхідних українців з Донбасу 

В ефір Донецького обласного державного радіо 4 вересня вийшла передача – розмова з заступником голови Центру української культури “Горлиця” міста Владивостока В’ячеславом Чорномазом, яку вела журналіст Ірина Черниченко. Пропонуємо її нашим читачам в друкованому вигляді після детальної розшифровки ведучою і з’ясування з своїм співрозмовником.

Український письменник і видавець знайшов долю в краю на сході сонця

Поет і видавець, редактор хабаровського літературно-художнього й аналітичного журналу ”Екумена” Олександр Олександрович Лозиков походить родом з Донбасу – з міста Макіївки. Свої твори він пише російською й українською мовами, перекладає на російську й українську мови вірші нанайських письменників, зокрема Гоши Бельди. Друкує на сторінках журналу “Екумена” твори українських письменників Далекого Сходу й із України, переважно з Донбасу. Мабуть, гостра ностальгія письменника-земляка знаходить розраду в його душі саме у цей спосіб - ознайомлення через свій друкований орган далекосхідців з творами письменників-земляків з Донеччини - Василя Стуса, Миколи Руденка, Івана Світличного, Володимира Біляїва, Олега Орача, Василя Голобородька, Євгена Летюка, Григорія Кривди, Леоніда Талалая, Петра Бондарчука, Івана Білого, Анатолія Мироненка, Юрія Доценка, Олега Зав’язкіна та ін.