До 360-річного ювілею битви на Жовтих водах

Якось цієї осени в автобусі, що перевозить на той бік Дніпра нас, мешканців київської Троєщини, мені довелося почути такий діалог. Чоловік, угвинтившись останнім у задні двері, що за його спиною чудом зачинилися, радісно оголосив: "Ну, слава Богу! Рушай, шофер, на нашу Чернігівську губернію". "Загнув, — поправив скептик, — до Чернігівської губернії ще їхать та їхать". Контраргумент прозвучав невідпорно: "Аякже! Троєщина — це Чернігівська губернія ще від БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО".

Про Полтавську трагедію, Батуринську різанину та Конотопський тріумф

«Не газом єдиним» вимірюються стосунки між Україною і Росією. Про це росіянам і українцям нагадав Президент України Віктор Ющенко, зустрічаючись у Москві із своїм російським колегою. Як повідомили ЗМІ український і російський лідери начебто домовилися про спільне, так зване трьохстороннє відзначення 300-річчя Полтавської битви. «Вважаємо за доцільне обговорити це питання і з нашими шведськими партнерами» – заявив Володимир Путін під час підсумкової прес-конференції.

В феврале 1918 года немногочисленные советские войска разбили в Приднестровье румынских оккупантов

Давно уже известно, что 23 февраля 1918 года молодая Красная Армия не одерживала никаких побед, а праздник был учрежден по случаю дня выхода Декрета о создании Красной армии. Но все-таки в тот день победа состоялась, и 23 февраля года нынешнего исполняется 90 лет со дня разгрома под Рыбницей войск румынских оккупантов. Но об этой победе долгие годы предпочитали умалчивать, чтобы не упоминать командующего советскими войсками на этом участке фронта. А звали его Михаил Артемьевич Муравьев. Из крестьян-бедняков. Подполковник русской армии. Левый эсер.

Його Конституція викликає гордість за українство - і водночас гіркоту з приводу величезної інтелектуальної втрати

Майже 300-літнє забуття, до якого доклали зусилля представники "культурного прошарку" спочатку російської, а потім більшовицької імперій, зробило свою чорну справу. Окремі слабкі зусилля з метою реанімації цього документа у період епізодичного поновлення української державності в 1917- 1920 роках чи "відлиги" періоду "національного комунізму" в другій половині 20-х років ХХ століття або у дослідженнях українців діаспори не досягли потрібного результату. Після відродження державної незалежності українського народу в 1991 р. Конституція Пилипа Орлика набула статусу пам'ятки української філософської та правової думки, але її велич усе ще залишається недостатньо відомою і мало оціненою основною масою, навіть тими, хто репрезентує себе як "українська еліта". Хоча про Конституцію Пилипа Орлика вже давно слід говорити не лише як про пам'ятку української політико-правової думки, а й як про пам'ятку світової політико-правової та філософської думки, що її подарувала цивілізованому світові українська культурна еліта.

Куба в долі голови ревізійної комісії Союзу українських громад Тульської області доцента кафедри економічної теорії філіалу Російського державного торгово-економічного університету Володимира Ширая

Было это ровно 45 лет назад. По решению советского руководства и в первую очередь его руководителя Никиты Сергеевича Хрущева, предложившего необычайно смелый, но крайне авантюрный план, правда, поддержанный всеми членами Президиума ЦК КПСС, мир оказался на грани ядерной войны, которой, к счастью, удалось избежать.

Україна в "Слові о полку Ігоревім"

Коли знайомишся з "творчістю" народного депутата України Юрія Соломатіна в російській т. з. "патріотичній" пресі, то неодмінно стає прикро: до чого, все-таки, здеградували комуністи! Проглядаючи опуси п. Соломатіна, розумієш, чому і як 18-мільйона армія комуністів розвалила велику країну. Важко збагнути і той факт, що в Україні комуністи становлять антиукраїнську силу. У служінні спонсорам - чужим поміщикам і капіталістам - вони готові запродати всіх тих, кому їхні пани не до вподоби. Народний депутат, комуніст п. Соломатін намагається "вдохнуть отвагу" борцям за "передовий російський капіталізм", "за російську імперію". Мабуть, і сам п. Соломатін, і українські комуністи мають надію, що їм настелять солом'яного триння в барських хлівах. (“Традиция украинского государственного строительства имеет куда более скромную историю и уж конечно не тысячелетнюю уже хотя бы потому, что тысячу лет назад никаких украинцев на свете и в помине не было” .Юрий Соломатин, народный депутат Украины, "Советская Россия" от 17 января 2006 года).

Слово про Стародубщину - мій рідний край на українському прикордонні

Стародубщина, або Північна Сіверщина (західні райони Брянської області Російської Федерації) - це мій рідний край. Звідти родом моя мати, там я уперше почув українську мову, увібрав у себе повітря стародубських лісостепів - такого куточка природи, якого я не бачив більше ніде - ні в Україні, ні в Росії. Особливість нашого краю полягає в тому, що він розташований ніби на розтоці шляхів російських, білоруських та українських, на межі поселення цих трьох народів.

Лариса Васильева (Кучеренко): «В женских руках любая броня легка»

Від редакції: Васільєва (Кучеренко) Лариса Миколаївна - поетеса, письменниця, громадський діяч. Членкиня Громадської Ради Бібліотеки української літератури в Москві з жовтня 2006 року за №1. Дочка видатного конструктора та організатора танкового виробництва, одного із творців легендарного танка Т-34  Миколи Олексійовича Кучеренка, 100-ліття з дня народження якого ми відмічаємо в цьому році.

22 июня 1941 года истории нашей страны открылась черная страница — Великая Отечественная война. Одним из средств, позволивших нам победить в ней, стал танк Т-34. “Чудо технической мысли”, “ласточка в танковых войсках”, “грозное оружие Победы” — как только не называют этот танк, признанный лучшим танком Второй мировой войны. На медали “За оборону Москвы” не случайно изображена именно легендарная “тридцатьчетвёрка”. Боевое крещение Т-34 получил в Подмосковье. Осенью и зимой 1941 года он заставил оккупантов отступать от столицы. Одна из машин теперь застыла на постаменте в подмосковной деревне Шолохово, рядом с единственным в мире Музеем истории танка Т-34. Создала этот музей Лариса Николаевна Васильева (Кучеренко), известная писательница и поэтесса — дочь одного из конструкторов победоносной машины.

Про два імені однієї нашої країни

Днями виповнилося 820 років з дня першого письмово зафіксованого факту появи імені Україна. Головною проблемою історії України є питання, пов‘язане з правом інтелектуальної власності. Це – крадіжка назви країни.

Повідомлення вітчизняного літопису від 18 квітня 1187 року говорить: "У тім же поході (князів Русі, тобто Києва, Білгорода, Вишгорода, Василькова, Переяслава та фортець Поросcя на половців) розболівся Володимир Глібович (князь Переяславський) недугою тяжкою, від якої він і помер. І принесли його в Переяслав (нині місто Переяслав Київської області ) на ношах, і отут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив дружину, і золота не збирав, добра не шкодував, а усе давав дружині; був же він князь чеснотний і сильний у бою, і мужністю міцною відрізнявся, і всякими доброчестностями був сповнений. За ним же Україна много постонала".  

Спогади про мого батька-фронтовика Василя Сиротенка, нащадка автора гімна України

Здравствуйте, уважаемый Владимир Васильевич! Из Вашего письма, присланного на "5 канал" я узнал, что Вы сын майора Сиротенко. Я закончил в 2000 году Днепропетровский государственный университет. На 3 курсе историю средних веков у нас преподавал Ваш отец и был одним из наших любимых преподавателей. Он был одним из немногих, чьи лекции собирали полную аудиторию. И почти всегда, мы просили его рассказать о своей жизни, полной удивительных событий. Лично хочу выразить Вам благодарность за поддержку. С уважением - редактор программы "V.I.P.-жінка" Алексей Удовицкий.

Розповідь про життя поета Марка Вороного, страченого в чорному 1937 році

Його розстріляли за 5 років до мого народження. У нього нема навіть могили – лежить він разом з тисячами невинно убієнних в загальній могилі на Соловках. Ні разу не могли  побувати там його рідні та друзі. Від нього залишилась лише збірочка віршів „Форвард”, видана в 1932 році, та 500 віршів, зібраних директором інституту літератури ім. Шевченко Сергієм Кальченко. Тільки ті вірші так і не знайшли видавця. Померли його друзі і знайомі, при Берії розстріляли його катів і тепер про нього не знає ніхто, крім рідних. То ж щоб зовсім не щезла пам’ять про талановитого поета, розповім про нього Вам я.

Из истории последней Сечи Запорожской

15 июня 1775 г. на обратном пути с театра Русско-Турецкой войны генерал Пётр Текелий окружил крепость Новой сечи и объявил запорожцам, что волею императрицы Сечь ликвидируется. Превосходство сил было столь очевидным, что запорожцы приняли безоговорочную капитуляцию. Деревянные крепостные сооружения были сожжены, архив, клейноды и канцелярия вывезены, а старшина арестована. Так прекратила своё существование Сечь Запорожская — последний оплот украинской вольности. Два столетия истории запорожья стали едва ли не самым ярким эпизодом украинского национального эпоса. До сего дня образ казака-запорожца вдохновляет историческую память народа Украины.

До 90-річчя першого уряду і парламенту Кубанської Народної Республіки

Рід Рябоволів на Кубані відомий здавна, зокрема, він відігравав значну роль у житті Дінського куреня (пізніше станиця Дінська): дід Миколи Рябовола тривалий час був отаманом станиці, а батько понад 35 років працював станичним писарем.

Народився Микола 17 грудня 1883 року. Був першою дитиною в родині Степана Рябовола. Всього батьки привели у світ тринадцять дітей.

З дитинства старший син станичного писаря читав дуже багато книг. "З дитинства ж виявився в нього й інстинкт громадянства", - писав про нього пізніше Г. В. Омельченко в статті "За що і як боролася Кубань в 1917 - 1919 роках..."

Про козака-чорноморця Кузьму Безкровного

Серед чільних політичних діячів-кубанців, що стали на боротьбу за звільнення свого краю від московського панування, особливе місце займає Кузьма Якимович Безкровний (1876 - 1937), козак-чорноморець зі станиці Охтирської, з крові і кості українець (прізвище Безкровний зазначене в чотирьох куренях Реєстру Війська Запорозького 1756 р.), нащадок військового (кошового) отамана Чорноморського козацького війська Олексія Даниловича Безкровного (1780 - 1837) - героя війни з Наполеоном, війн із турками, учасника походів проти кавказців. Його іменем у 1904 р. згідно з царським указом став називатися 1-й Таманський полк. З початку революційних подій 1917 р. Кузьма Безкровний стає членом Кубанської військової ради (згодом - Кубанська крайова рада), членом Законодавчої ради, що 6 січня 1918 р. проголосила самостійну Кубанську Народну Республіку, ухвалила її першу тимчасову Конституцію. За його ініціативи депутати-чорноморці (їх називали самостійниками) прийняли резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до України, яка на той час вже відокремилася від Росії. За твердженням останнього прем'єра кубанського уряду Василя Іваниса, Кузьма Безкровний - політичне і національне найвиразніша постать.

Історичний огляд

У російському, як, утім, і в українському суспільстві, дотепер переважає прагнення ігнорувати уроки історії, не бачити їхній очевидний зв’язок з вибухонебезпечними проблемами сьогоднішнього дня. Ось уже ціле десятиліття палахкотить Північний Кавказ. Наявні й ознаки етнічної кризи, що насувається на Кубань. Причин багато, як основні можна назвати невдалу спробу відродження козацтва як впливової військово-адміністративної складової російської політики в регіоні, все зростаючий мусульманський фактор. Переселенська експансія народів Закавказзя разом з агресивно-бездарною національною політикою. І хоча місцеве українське населення не є ні каталізатором, ні передбачуваною рушійною силою назріваючих негативних процесів, є потреба усвідомити місце його в історії і культурі Півдня Росії з початку колонізації цього регіону. Тим більше, що ця роль, при всій її непомітності, найчастіше протягом останніх двох століть була визначальною.