Уривки з повісті 

Одного разу моя донька Оленка мені сказала:

- Мамо, напиши і про мене!..

- Що ж про тебе написати?

- Як я була маленькою. І як тоді все було добре! Ми тоді  всі були щасливі...

Я пообіцяла та скоро забула. Але донька мене запитувала:

- Ти вже почала писати?.. А от про це ти теж напишеш?

Я зачитувала їй написане, а вона або схвалювала, або щось уточняла, поправляла:

- Ні, це було ось так... А це треба перенести наперед...

Свято прикрасила презентація альманаху нашого Українського клубу „Червона Калина”

Це свято пройшло в Центральній міській бібліотеці якраз на Великдень. Там ми влаштували велику виставку з рушників, була ікона під рушником, крашанки, паска, глечик з соняшниками... Людей з півсотні було, ми в костюмах вийшли з паскою, вітали всіх: «Христос воскрес!» - а тоді паску пустили по рядах:

- Пригощайтеся, розговляйтеся, люди добрі! Щиро дякуємо, що прийшли до нас у такий Великий День на  свято Паски, яке в Україні так і називають: «ВЕЛИКДЕНЬ»! Бо це дійсно найбільше, найрадісніше свято – свято воскресіння Христа і всього живого на землі та в душі, це свято наших надій та  любові, яка живить усе на світі.

Поздоровляємо українців уральського міста Златоусту та їх провідницю пані Лідію Кобзар з цією видатною подією в українському житті регіону!

Від редакції: В нашому невеличкому редакційному колективі сайту «Кобза-Українці Росії» з великою увагою і захопленням стежать за справами в міському Клубі української культури челябінського міста Златоусту «Червона калина». Ми милуємося цими чудовими людьми, які змогли розпалити на південному Уралі досить яскраве вогнище українського культурного життя. І особливо милуємося подвижницькою роботою засновниці і голови златоустівського Клубу пані Лідії Кобзар-Шалдуги. Нам дуже приємно бачити, як вона немовби в відомій народній пісні – «підіймає свою "Червону калину".

Слово о любимой

Людмила Алексеевна Данилевская – одна из тех немногих в нашем Златоусте, кто имеет высшее консерваторское музыкальное образование Этот год богат для неё юбилейными датами: исполняется 30 лет её педагогической деятельности, около 25 лет из которых она проработала в Златоустовском педагогическом колледже, а не так давно мы отметили 20-летие совместной жизни – фарфоровую свадьбу, и вот наступает её самый прекрасный - "золотой юбилей"!

Про шосте Шевченківське свято в Златоусті

За доброю традицією, вже шостий раз, відмітили ми в нашому клубі „Червона Калина” Шевченківське свято. Кожен з присутніх вплітав свої квіточки-пелюстки у „Вінок Кобзареві”- у вінок любові та пошани до великого сина нашого народу. Свято традиційно почали з урочистої пісні-гімнуна слова Тараса Шевченка „Реве та стогне Дніпр широкий”, який весь зал виконав стоячи.

В Центральній бібліотеці Златоусту відбулась презентація п’ятої збірки поезій Лідії Кобзар-Шалдуги

В Челябінському видавництві „Цицеро” вийшла ще одна, вже п’ята книжка Лідії Кобзар-Шалдуги, а точніше – дві збірки під  однією суперобкладинкою: „Песни ветров” – авторські вірші російською та українською мовами  і „Вишневий сад” - збірка перекладів з Лесі Українки, Максима Рильського, Ліни Костенко, Олени Теліги, Бориса Олійника, Павла Тичини та інших, а також переклади з російської мови на українську уральських поетів Світлани Соложенкіної, Олега Смирнова, Ніни Ягодинцевої.

Про ювілейне свято міського Українського клубу „Червона калина”

Напрочуд точно зазначила роль Лідії Шалдуги господиня „Союзу жінок”, де живе український клуб „Червона калина”, Наталя Княжук, назвавши її „людиною, котра п’ять років тому відкрила в Златоусті це українське джерело.

Щедрий вечір! Добрий вечір! Добрим людям на здоровля! 

З Різдвом Христовим вас, пані і панове! Віри святої у здійснення найсвітліших надій, любові братньої та усякого добра всім нашим землякам, сущим в Росії та Україні бажає Лідія Кобзар та весь наш Клуб "Червона Калина" з уральського Златоусту.

В нашому українському клубі „Червона калина” відкрилися “секція” першокласників з гімназії № 10 

Вже п’ять років щосуботи збираємось ми в нашому українському клубі „Червона калина” при „Союзі жінок”. Збираємось, щоб відвести душу: повідати якісь новини з рідного краю, розказати про враження від поїздки в Україну, про листи від рідних і друзів з батьківщини, обмінятись візерунками вишивок, фотографіями національного одягу, або на вечорницях гуртом наліпити вареників з сиром, чи підготуватись до Різдва, до Великодня-Паски або до фестивалю національних культур. А найперше, звичайно ж, - поспівати народних пісень! Наш музикант Андрій Павлович Беркита – то справді щира душа нашого клубу, - так і всі про нього кажуть. Хоча про кожного з півтора десятка постійних членів клубу можна довго й цікаво розказувати.

Добрий спомин про черговий приїзд до Златоусту нашої відомої московської землячки

У мене вийшла нова книжечка, точніше, дві в одній суперобкладинці - "Песни ветров" (вірші російською та українською мовами) й "Вишневий сад" (переклади українських авторів та уральських).

До 60-річчя златоустовського полтавчанина Миколи Гаруса

Якось зайшов я провідати Володимира Васильовича Чабаненка. Він вже тяжко хворів, лежав, говорив майже пошепки. Трохи поговорили, я вже хотів відкланятись, а Володимир Васильович тихо мовив: "Ти б написав про Миколу Івановича Гаруса..." То було його останнє прохання до мене.

Українці Златоуста прийняли участь в ІІІ міському фестивалі національних культур „Вінок дружби”

На початку вересня в Палаці Перемоги Златоуста пройшов уже ІІІ міський фестиваль національних культур „Вінок дружби”. Голова виконкому курултаю башкирів Дамір Хужин почав свій виступ віршем Мустая Каріма:

Нам с русскими одна судьба дана.

Четыре века в подвигах и славе

Сплелись корнями наши имена...

А також виступає перед ветеранами Златоусту і записує на свій перший диск українські народні пісні

Здавалося б у цю літню спекотну пору у златоустовських українців поки нема значних подій. Але дуже приємно, що наш український клуб „Червона калина” знов запросили виступити перед ветеранами міста з виставкою та бесідою „Рушники – символ України”. Виступ той був з українськими народними піснями, багато з яких підспівував увесь зал. Бо ж наші пісні знають і люблять всюди.

Про берегиню краси, добра й творчості дружної й привітної родини златоустівських українців

У Тетяни Лапіної з нашого златоустовського українського клубу - свекруха-мама Любов Павлівна Лапіна. Таня, як і багато українців Златоусту, народилась в Сибіру, в Омську. Вона щоліта їздила в українське село Лідинка Тюналінського району до бабусі Онисії Тимошенко (за чоловіком – Солов’ян), сім’я якої багато десятиліть тому з Чернігівської області переселилась далеко за Урал. В тому селі жили переважно українці, зберігаючи рідну мову, пісні, звичаї. Від бабусиної сім’ї й перебрала Тетянка любов до всього українського, а особливо – до народних пісень. Тому як тільки почула про наш український клуб „Червона калина”, одразу й прийшла.

Про Почесного громадянина Златоусту, автора міського герба Володимира Жарикова

За планом Володимир Павлович Жариков повинен був народитися в Путивлі, адже це місто - батьківщина всіх його дідусів і бабусь. Але доля розпорядилася по-своєму, закинувши його майбутню маму Тетяну Василівну Жарикову в Сумську область на Україну.

Народився Володя 18 листопада 1931 р. у стародавнім місті Конотопі. З дитинства його тягло до гарного. Так подружився з місцевим художником Зимовцом Василем Микитовичем, до якого часто навідувався, а потім все життя підтримував зв'язок. Великий вплив на формування майбутнього майстра зробив і рідний дідусь, знатний коваль: кував огорожі, балкони, хрести ажурні з розами. Любо глянути!

Як ми придбали нові українські костюми, готували альманах, провели "Вінок Кобзареві" і святкували День слов'янської писемності та культури

Ми тут самі собі пошили нові національні костюми - з таким натхненням, з жаром переглянули всі фото на "Кобзі", всі свої буклети, старі журнали. Якось після чергової суботньої зустрічі всі разом пішли в магазин, купили собі картатих тканин на запаски, намиста й стрічок та тасьми для фартухів.

Про зустріч в українському клубi «Червона калина», присвячену Великому Кобзарю

Як завжди, на святкових зустрiчах в українському клубi «Червона калина» затишний зал «Союзу жiнок» був уквiтчаний рушниками, вiнками з стрiчками, яскравими плакатами. Бiля великого портрета Тараса Шевченка, обрамленного полотняним рушником, - вогонь свiчi, соняшник в глечику, тут же розкладенi «Кобзар», повiстi нашого пророка, яскраві видання для дітей, альбоми, збiрка «Венок России Кобзарю»…

Як англiйцi гордяться Шекспiром, iталiйцi – великим Данте, росiяни – Пушкiним, так само й українцi люблять i шанують свого генiя й пророка Тараса.Шевченка. Як вiн любив свою милу Україну! Як болiло його серце за нею! Й народ вiдповiдав йому такою ж безмiрною любов’ю, вбачаючи в ньому єдиного свого заступника, називаючи його «наш батько Тарас».

Пам’яті Володимира Васильовича Чабаненка

Як не вiриться в цю гiрку  звiстку. Ще так явно бачиться його лукава усмiшка в примружених очах, вчувається м’яка вимова українських степiв…

Пiсля тривалої хвороби пiшов з життя Чабаненко Володимир Васильович (1940 -2006) – вiдомий краєзнавець-енциклопедист, журналiст, поет-перекладач, член Союзу журналiстiв СРСР.

Народився вiн у прикордонному селi Жура (Бесарабiя), в родинi кадрового офiцера, а вже наступного року сiм’я переiхала в Кiровоград. Його батько Василь Iванович Чабаненко загинув у 1942 роцi при оборонi Севастополя у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi.

Фрагменти сценарію до одного із наших національних вечорів в міському Українському клубі “Червона калина”

Виїжджаючи вперше з дому в Росiю, я взяла з собою грудочку землі з пiд грушi в батькiвськiм садку, пучечок запашного чебрецю, зiрваний бiля кладовища, де бабусина могила, а ще – вишитий мамою рушник – на згадку про свiй дiм, родину, про нашу Україну.

Бiлоснiжнi рушники… На них цвiте лiто: яскравi, соковитi барви, помiж них золотавi смужки, наче променi сонця, i багато зеленi. А ось поєднання червоного та чорного кольорiв. Вiзерунки на них – то справжнi дива, створенi ниткою, покладенi хрестиком.

Вiн об’єднав представникiв рiзних нацiональностей, котрi проживають в Златоустi

Особливо запам’ятався завершальний момент вiдкриття свята: всiх учасникiв запросили на сцену, а потiм, взявшись за руки, вони збiгли струмочком до залу, включаючи в своi ряди глядачiв. Й на сцену вже повернувся не струмок, а цiлий потiк, який знову пронiсся через весь зал, а зверху з балкону на нього сипались квiти…

Кожен нацiональний центр мав 2 тижнi, щоби в рiзних мiсцях провести своi зустрiчi, вiдкритi уроки, концерти, свята. А на вiдкриттi в Палацi Перемоги в 2-х залах розмiстились виставки учасникiв фестивалю, котрi щедро пригощали глядачiв нацiональними стравами, а в українцiв, як i годиться, не обiйшлося без галушок, сала й навiть горiлки з перцем…

Як ми відмітили Різдво та четвертий день народження міського українського клубу „Червона калина”

Чотири роки тому, в “Рiк України в Росii” на День святого Миколая народився в нашому мальовничому уральському гірничо-заводському мiстi Златоустi український клуб „Червона калина”. Його день народження українцi разом зi своїми друзями, сiм’ями, з дiтьми та онуками, вiдмiчали в привiтнiй та затишнiй  залi „Союзу жiнок” (керiвник Непомняща Раiса Лазарiвна), де вони вже не перший рiк збираються щосуботи. Свято пройшло у формi украiнських вечорниць: лiпили вареники з сиром, картоплею та ягодами, знайомились з новими земляками, дiлились новинами, згадували старовину, читали вiршi та байки I, звичайно ж, спiвали пісень - українські, росiйські, романси й навiть дуети з оперет: „Запорожець за Дунаeм”, „Сiльва”, „Наталка-Полтавка” у виконаннi Чорнобабенка Вiктора Михайловича та Резепiноi Тамари Петрiвни.

Спомини про музично-поетичний концерт украiнського клубу «Червона калина» із Златоусту

В одному iз залiв краезнавчого музею сiм’я Данилевських з украiнського клубу «Червона калина» 24 травня на двi години заволодiла увагою присутнiх. Лиш дружнi оплески переривали час вiд часу притихлу аудиторiю. 

Микола Федорович Данилевський – викладач технiчних дисциплiн в металургiйному коледжi, а Людмила Олексiiвна – викладае музику в педагогiчому коледжi. Вони запросили своiх друзiв та учнiв - й вийшов гарний музично-поетичний концерт! Але спочатку прозвучала iсторiя життя моравських братiв Кирила та Мефодiя, якi подарували слов’янам азбуку. Розповiв про них Микола Федорович, вiн настiльки захоплюеться iсторiєю та поезiєю, що видав три книжечки «Стихи о Златоусте», куди увiйшло 268 вiршiв 48 авторiв.

Земляки-українці в уральському місті Златоусті знайшли тут духовну частку рідної землі

Кожен вихідний у приміщенні «Союзу жінок» міста Златоуста збираються земляки-українці відвести душу: поговорити рідною мовою, обмінятися новинами, газетами, касетами, візерунками для вишивок, книгами, поспівати українські народні пісні, підготуватися до чергової святкової зустрічі.

Щороку в нашому клубі проводиться традиційний «Вінок Кобзарю», День України, разом з міським краєзнавчим музеєм проводимо Дні слов'янської писемності і культури, свято Івана Купали, Святки. Також улаштовуємо різні творчі і музично-поетичні вечори, беремо участь у міських фестивалях національних культур. І на кожній зустрічі урочисто звучить «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Тараса Шевченко, великого Кобзаря України – цей неофіційний гімн дружно підхоплює весь зал.