Нарис з історії Кубані

Рід Рябоволів на Кубані відомий здавна, зокрема, він відігравав значну роль у житті Дінського куреня (пізніше станиця Дінська): дід Миколи Рябовола тривалий час був отаманом станиці, а батько понад 35 років працював станичним писарем.

Народився Микола 17 грудня 1883 року. Був першою дитиною в родині Степана Рябовола. Всього батьки привели у світ тринадцять дітей.

З дитинства старший син станичного писаря читав дуже багато книг. "З дитинства ж виявився в нього й інстинкт громадянства", - писав про нього пізніше Г. В. Омельченко в статті "За що і як боролася Кубань в 1917 - 1919 роках..."

«Нашого квіту» на півдні Росії чимало, проте українці там зрусифіковані й розпорошені

Серед місцевих вони славляться вокалом і хореографією, а також сентиментально дорожать своєю запорозькою минувшиною.

І станиці, і неформальну столицю Кубані завалило снігом. У Краснодарі на пам’ятнику козакові біля губернської адміністрації – розкішна папаха. І навіть бронзова цариця у білій кубанці набакир. Довкола неї, за втіленим задумом Міхаіла Мікешина, товпляться маленькі козачі отамани, як звірятка під ногами московського байкаря Крилова.

До 90-річчя Кубанської Народної Республіки

У перший день 1920 року на Кубані в Єкатеринодарі тамтешня крайова Рада (вищий державний орган у регіоні) розірвала стосунки з конаючою білою Росією. З червоними кубанці порвали ще в лютому 1918-го і негайно стали воювати з ними. Власне, і те січневе рішення Ради означало війну, — але вже з білою Росією, і її Добровольчою армією. Втім, білим уже було не до кубанських «самостійників»... Одне слово, на самому початку того бурхливого року виникає суверенна українська держава на Кубані, яка налічувала кілька мільйонів жителів, здебільшого — вправних бійців і анітрохи не менш вправних господарників.

До Дня вшанування пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій

Штучний голод 1932-1993 років жорстоко винищував кубанців - про нього й досі згадують як очевидці трагедії, яким вдалося вижити, так і їхні нащадки. Традиційно тут проводилися заходи з вшанування жертв голоду. Про те, що відбуватиметься в річницю трагедії 1932-1933 років на Кубані цього року, «Дню» розповів голова громадської організації «Товариство українців Кубані» Микола СЕРГІЄНКО.

Про трагічну долю козачого отамана станиці Охтанизівської Миколи Гулого

У лютому 1918 р. Законодавча рада Кубанського краю проголосила самостійну Кубанську Народну Республіку. Проте невдовзі Законодавча рада та уряд змушені були під натиском червоних залишити Катеринодар. Врешті, кубанці разом із Добровольчою армією опинилися в межах Всевеликого війська донського.

В квітні 1918 р. до сусіднього Криму увійшли запорожці полковника Армії УНР Петра Болбочана, а слідом за ними - і війська союзної Німеччини. Червоні панічно тікали на схід у надії переправитися через Керченську протоку на Кубань. Отож і зосередились втікачі переважно на Таманському півострові. Всі станиці й хутори Тамані були заповнені тим озброєним людом, серед якого було багато кримінального елементу. Кубанці скоро відчули, яка то ворожа сатанинська сила опанувала їхній рідний край. Червоні, справді, поводилися як окупанти. Ось як описував події тих днів отаман станиці Охтанизівської Микола Гулий:

До 90-річчя знищення козацькими союзниками цього українського козачого і цивільного державного утворення на Кубані

Кубанська Народна Республіка була проголошена 16 лютого 1918 року. Знищена козацькими союзниками 7 листопада 1919 року. Час існування - майже 1 рік і 9 місяців. До складу Кубанської Народної Республіки входили Кубанська область, Ставропільщина, Терек, Дагестан і Чорноморщина (Чорноморська губернія). 4 грудня 1918 року на надзвичайній сесії Крайової ради було прийнято 2-гу Конституцію, якою назву Кубанська Народна Республіка змінено на Кубанський Край, що також зафіксувала втрату Тереку, Дагестану, Чорноморщини і більшість Ставропілля, де хозяйнували деникінці. Територія Кубанського краю охоплювала Краснодарський край, окрім території Чорноморської губернії, та південь Ставропольського краю.

Про представника Центральної Ради Української Народної Республіки на Кубані

7 листопада 1917 року Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку. Та згідно з Третім Універсалом це не була незалежна держава українського народу. Навпаки, декларувалося, що Україна не відділяється від Російської республіки, ба навіть, дбає про її територіальну єдність і всіма силами допомагатиме Росії стати федерацією рівноправних і вільних народів.

Повернення отамана Кіндрата Бардіжа зі станиці Брюховецької

Брюховецький курінь - один із 38 запорозьких куренів, що прибули на Кубань у 1792 - 1793 роках у складі Чорноморського козацького війська. Свою назву він, імовірно, отримав від Івана Мартиновича Брюховецького, вибраного 1659 року запорізьким отаманом. Під час переселення на нові землі прибуло 481 чоловіків і жінок, з яких 286 значилися як "служившие от бывшего Запорожья". Під час жеребкування для визначення місць під заселення у 1794 р. Брюховецькому куреню було виділено невдале місце, тому невдовзі, отримавши дозвіл, курінь переселився на нові землі у верхів'ях річки Малий Бейсужик. Та й ця місцина не сподобалася козакам, тому 1803 року вони переселилися до Великого Кургану, що неподалік Переяславського куреня. 1812 року в Брюховецькому курені, який став центром Бейсугської округи, відкрили училище - одне з перших на всьому Чорномор'ї. 1825 року в Брюховецькому курені було вже 338 дворів. 1872 року в станиці жило 29 георгіївських кавалерів 1. Та найбільше вона уславилась тим, що тут, 9 березня 1868 р., у козацькій родині народився Кіндрат Лукич Бардіж - визначний кубанський громадсько-політичний та військовий діяч, депутат всіх чотирьох Державних Дум Росії, засновник Вільного козацтва на Кубані.

Нагороджені два відомих діяча української культури Краснодарського краю

В піднебінні над Жуковським загинув командир "Російських витязів" козак з Кубані Ігор Ткаченко

Трагедией закончилась тренировка пилотажных групп "Русские витязи" и "Стрижи" во время подготовки к авиасалону "МАКС-2009". В ходе перестроения столкнулись два истребителя Су-27. Пилоты катапультировались. Однако позже стало известно, что один из них - командир группы "Русские витязи", заслуженный летчик-снайпер Игорь Ткаченко погиб. Два других пилота - Виталий Мельник и Игорь Куривенко - остались живы (у одного из них сломан позвоночник). На земле пострадало пять человек, получивших ожоги в результате вспыхнувшего пожара. Трагический эпизод случился буквально за день до открытия самого известного российского авиасалона.

Геополітичні пристрасті в Москві, Києві і на Кубані

В нашей краснодарской краевой газете "Вольная Кубань", в четырех майских номерах подряд опубликована статья бывшего киевского, а ныне российского историка Сергея Платонова «К истории кубанского казачества. Между Доном и Кубанью: кто мы?», содержащая открытые призывы к немедленной войне России против Украины. Привожу цитаты из данной публикации.

Виктор Чумаченко

До 40-річчя з дня народження солістки Кубанського козачого хору, Заслуженої артистки України Марини Крапостіної (Рибальченко)

Від редакції: 8 березня на сайті «Кобза-Українці Росії» було опубліковано велику добірку текстових, фото і аудоматеріалів: «Остановись, мгновение: Марина Крапостина! К 10-летию ухода в вечность этой навеки 30-летней, необыкновенно талантливой и обаятельнейшей певицы от Бога (дивіться - http://kobza.com.ua/content/view/2689/36).

Про Фестиваль козачої культури на Кубані в селищі Тульське Краснодарського краю

Козаки проводять вікторину - Фестиваль козачої культури, який щороку приймає наприкінці травня селище Тульське. Ця подія давно стала доброю традицією для жителів Адигеї і її столиці. Цього року фестиваль буде присвячений 160-річчю від дня народження відомого наукового діяча, історика, автора «Історії Кубанського козачого війська» Федора Андрійовича Щербини. На честь цієї важливої події Кубанське козаче військо, до складу якого входить Майкопський козачий відділ, оголосило проведення крайової вікторини, присвяченої життю і діяльності Ф.А. Щербини. Переможців буде запрошено до Краснодара, де на них чекатимуть цінні дарунки.

До 160-річчя з дня народження члена Кубанської Ради Федора Щербини видано перший том його мемуарів

На Кубані вийшов друком перший том мемуарів видатного історика та етнографа чорноморського козацтва, основоположника російської бюджетної статистики, члена-кореспондента Російської Академії наук, члена Кубанської Ради Федора Щербини (1849 – 1936). Над чотиритомником спогадів, названих «Пережитое, передуманное и осуществленное», Щербина працював на еміграції в Чехословаччині до кінця своїх днів. Укладач і науковий редактор видання, провідний кубанський україніст проф. Віктор Чумаченко називає ці спогади «енциклопедією кубанського козачого життя в епоху її стрімкого економічного розвитку». 

Ростовские украиноведы начинают карьеру с клеветы

Когда-нибудь это должно было произойти! Не могла ведь десятилетиями продолжаться полная свобода в гуманитарной науке! А как славно было: что хочешь - читай, о чем вздумается – пиши, о чем думаешь – говори!

Власть вкупе с жуликами всех мастей вдохновенно «распиливала» народные богатства, и ей не было дела до тех убогих углов, где выживала, как умела, российская интеллигенция. Но два золотые десятилетия остались позади, и вот унтер-пришибеевы, очнувшиеся от спячки, вновь озаботились положением дел у высоколобых. Нет, не для того, чтобы реально помочь, а для того, чтобы навести должный порядок, так, как они это понимают.

Або «нацики», як підвид бандерлогів»

Шановні читачі сайту «Кобза-Українці Росії», пропонуємо вам матеріали дискусії навкруг публікації в газеті "Кубанские новости» від 9 грудня та на сайті kbereg.info. Звертаємо вашу увагу на те, що публікація з'явилася в газеті, яка фінансується адміністрацією Краснодарського краю, без узгодження з якою такі матеріали не публікуються. Хтось з владних структур дав своє добро.

В Краснодаре торжественно открыли памятник великой актрисе СССР и России полтавчанке Кларе Степановне Лучко

В кубанской столице уже существует бульвар ее имени, а в городе Курганинске – на родине «Кубанских казаков» в честь Клары Лучко названа центральная площадь и установлен памятный знак.

На Кубани почти 60 лет назад начинающая и малоизвестная актриса сыграла одну из самых удачных своих ролей и получила поистине всенародную любовь и славу. Краснодарский край она считала своей второй родиной, а себя называла кубанской казачкой.

Вісті з Геленджикського відділення Товариства українців Кубані

На Кубані, мабуть, немає такого колективу, як народний фольклорний ансамбль „Чумаки” (художній керівник Надія Іванівна Набока), який стільки і так якісно займається збереженням обрядовості в українській культурі краю. Доброю практикою стало тут проведення шевченківських днів і днів української культури.

Рідна станиця видатного козачого історика Кубані просить губернатора і митрополита виконати волю свого земляка

Лист на сайт «Кобза - Українці Росії» із Краснодару

Уважаемый Андрей Васильевич! Ориентировочно 17 сентября в Краснодаре планируется перезахоронение кубанского казачьего историка, члена-корреспондента Российской академии наук Федора Андреевича Щербины. Под могилу определено место во дворе Свято-Троицкого храма. Место в самом храме ему не нашлось. В эмиграции ученый жил в Праге, был профессором Подебрадской хозяйственной академии, ректором Украинского Вольного университета. Писал свои труда на русском (до революции) и украинском (в эмиграции) языках.

Спогади художника з Кубані про вручення йому державної відзнаки української держави

21 січня 2007 року для мене було по справжньому святковим. Саме цього дня в Культурному центрі України на Арбаті в російській столиці відбулося вручення державних відзнак України. Одним з нагороджуваних, згідно Указу Президента України, був і я.

Про презентацію нової книжки професора Надії Супрун-Яремко з міста Рівного

Українка Надія Супрун-Яремко, що походить з кубанських козаків, не тільки сотворила велике подвижницьке діло, а й змогла організувати його презентацію в одному з найреспектабельнійших приміщень української столиці – Українському Домі. А справа ось в чому. Впродовж багатьох років пані Надія, коли сама, а коли з своїм чоловіком, старим дідівським способом – від села о села, а на Кубані ж – від станиці до станиці – обходила-об’їздила край свого дитинства, але вже приїжджаючи до нас з України. Метою таких наскоків на Кубань було збирання пісенного матеріалу, що потягнуло за собою запис, опрацювання і вивчення й іншого матеріалу з етнографії, історії, народознавства. Результатом же багаторічної роботи науковця з міста Рівного стало видання під егідою Харківською державної Академії культури ґрунтовної за змістом і досить великої а обсягом книги „Українці Кубані та їхні пісні”. Питання науковців визначати в ній всі плюси і минуси, а для ... читача книга є ... джерелом різноманітних знань про нащадків славних запорожців і поповнення пісенного ... як для себе особисто, так і колективу художньої самодіяльності.

Кубань пам’ятає свого почесного громадянина з Чернігівщини

В Москві 8 лютого відбувся концерт пам’яті композитора Григорія Пономаренка, який 85 років тому народився в Україні. Саме тому минулий рік пройшов на Кубані під цим знаком. Тут він знайшов другу батьківщину, став почесним громадянином Краснодара, тут і похований.

Всім відомі його ліричні пісні, тільки вузькому колу довелося почути класичні твори і зовсім мало людей знає, що Григорій Пономаренко писав вірші, в тому числі і рідною українською мовою.

«Від України могли б залишитися лише хор Верьовки та ансамбль Вірського»

Ще кілька тижнів тому відвідав концерт Кубанського козачого хору. Мій перший очний контакт з представниками цього колективу відбувся ще на початку 90-х років в Москві. Пригадую, якась достатньо літня співачка за лаштунками концертної зали "Росія" майже літературною українською мовою заперечувала свою українську національність та ідентифікувала себе "козачкою", але й вона була в явній меншості: молодші хористи давно вважають себе росіянами. Заборона природної українізації Кубані дала свій результат. Відповідь на питання про те, куди поділися ті 60% кубанців, які за переписом 1926 року визнали себе українцями, очевидна: тих, кого не замордували колективізацією та голодомором, записали росіянами.

Представник роду Грушевських з Кубані на відкритті Меморіального будинку-музею Михайла Грушевського в Києві

В жовтні минулого року в моєму житті відбулася важлива подія. Мене як одного з представників знаменитого роду Грушевських, що проживають на Кубані, запросили на відкриття Меморіального будинку-музею Михайла Грушевського в Києві. На Україні він вважається першим президентом і одним з кращих українських істориків.

Символічна передача документів відбулася на засіданні Шостої Міжнародної науково-практичної конференції «Федір Андрійович Щербина, козацтво й народи півдня Росії: історія й сучасність»

От уже кілька днів живу в стані побожного трепету, з яким перебираю копії тисяч невідомих раніше широкому науковому світу аркушів з особистого архіву кубанського козачого історика Ф. А. Щербини. Ці безцінні реліквії, за якими я полював багато років, були в середині 60-х років таємно переправлені із Чехословаччини в США їхнім охоронцем М.Х. Башмаком. Документів було так багато, що пересилання зайняло біля семи років. Лише невелика жменька оригіналів і копій потрапила пізніше в Державний архів Краснодарського краю. І от нарешті-то доставлені через океан і вручені мені для подальшого вивчення й публікації копії самих цікавих матеріалів. Такі зримі плоди дало моє давнє співробітництво із цією авторитетною науковою установою. Не останню роль зіграла також міжнародна солідарність учених з Америки, України, Кубані.

Про експонат Музею імені Дмитра Антоновича Української вільної академії наук у США

В Архіві-музею імені Дмитра Антоновича Української вільної академії наук (УВАН) у США зберігається невідомий ширшому загалові портрет Якова Кухаренка незнаного автора. Портрет виконано чорним чорнилом на звороті відірваної частини канцелярського бланку форматом in 16^o, на якому міститься напис (перші три слова друковані):

«[...]нція. [п]ослħ умершаго Пору[чика] Ага-Оглы Абдулъ».

Під портретом підпис (гатунок чорнила той самий, що й зображення): «Кошовий Яківъ Гарасимовичъ Кухаренко 1862 року, березіль».

Урочиста академія з нагоди 90-ї річниці Української Кубанської Республіки

За ініціативою Інституту національного державознавства і сприяння Української Всесвітньої Координаційної Ради 16 лютого 2008 року в Центрі ділового та культурного співробітництва „Український дім” Світовий ювілейний оргкомітет з відзначення національних дат 2008-2009 рр. провів урочисту академію з нагоди 90-ї річниці проголошення Кубанської Народної Республіки.

Про поїздку до братів-українців в столицю Кабардино-Балкарії

Закінчення минулого року стало для нас дуже приємним і пам’ятним у зв’язку з поїздкою до Нальчика, яка відбулася за домовленості тамтешньої організації української діаспори – Українського національно-культурного центру “Дніпро” на чолі з пані Світланою Харенко, і нашого Товариства українців Кубані, що очолює пан Микола Сергієнко. До столиці північнокавказької республіки Кабардино-Балкарії виїхав ансамбль бандуристів (керівник Лариса Ціхоцька) і мій дует гармоністів у складі Мотуза Михайла і Нагаюка Рустама.

Про Урочисту академію в Українському домі 16 лютого

16 лютого з 12.00 до 13.40 в Українському домі відбудеться урочиста академія з нагоди проголошення 90-ї річниці Кубанської народної республіки (16 лютого 1918р). В урочистій академії візьмуть участь Дмитро Павличко, історик, професор Володимир Сергійчук, голова Київського Меморіалу ім. Василя Стуса, директора музею радянської окупації Роман Круцик, представник Українського козацтва п. Євген Петренко, делегація від української громади Кубані на чолі з Миколою Сергієнком та інші чільні діячі громадського руху.

Про нові видання з поля кубанської україники

Коли я прошу своїх київських друзів надіслати що-небудь з книг, що вийшли на Україні і у яких є хоч щось про Кубань, вони безнадійно махають руками, запевняючи, що таких видань у них немає й не передбачається. Але це правда лише почасти.

Відгук на публікацію в “Українській правді” Оксани ЗАБУЖКО: “In memoriam-1933: Цитата в тему”

Цитата (див. нижче) – це прецікавий спогад російського філософа Григорія Соломоновича Померанца з часів його вчителювання на Кубані. Вирішила поділитися після того, як потрясла мене "до основанья" вістка, що голодомор – то явище "общесоюзне", позаяк був він "не тільки в Україні, а й на Кубані" (!). Тобто, темно було "не тільки в домі, а й у кімнаті". Древні софісти відпочивають. Чи й справді, при наших суцільних провалах пам'яті, Кубань уже сьогодні настільки не сприймається українською?

Спогади про те, як готувався Перший Міжнародний Фестиваль українського мистецва "Роде наш красний" пам’яті Василя Скуратівського - творча лабораторію традиційної культури українців Росії в Лазаревському Центрі національних культур міста Сочі

І таки направду не море привабило саме оцих тридцять людей в прекрасне приморське містечко. Вони приїхали сюди на своєрідну підзарядку: зачерпнути духу, підживитись оточенням, посилити свою впевненість у правильності напрямку роботи і свого життєвого кредо. Якщо ж це все підсумувати, то можна говорити і про таке: творча лабораторія традиційної культури українців Росії, що проходила на базі Українського центру культури і мистецтва Лазаревського Центру національних культур федерального курорту м. Сочі дала змогу учасникам заходу припасти до життєдайного прабатьківського джерела рідної української культури і набратися патріотизму настільки, наскільки це тільки можливо, дійсно, на нашій, але не своїй рідній землі.

Про деякі підсумки 12-річної роботи редакції єдиної на Півдні Росії української газети

От і відбулося те, у що часом не вірилося: всупереч всім напастям вийшов друком 50-й номер нашого «Вісника», найстаршої в Росії і єдиної на Півдні Росії української газети. 12 років тому вона народилася на світло малюсіньким тиражем в 20 примірників. Сьогодні він рідко перевищує 300. Мало, і все-таки 15-кратний ріст. Можна було б, зрозуміло, і більше, адже інтерес на Кубані до України й власної української духовної спадщини величезний, але цю стелю ми визначили собі самі в умовах, коли єдиній газеті корінного населення Кубані ніколи не надавалась допомога з боку офіційної влади. Ні російської, ні української.

В городе Славянске-на-Кубани завершился Международный фестиваль культуры

Международный фестиваль культуры "Славянск-2007" завершился в Славянском районе Краснодарского края. В течении 4 дней свое искусство на концертных площадках Славянска-на-Кубани, станиц Анастасиевская и Петровская, хуторов Прикубанском, Коржевском, Галицын демонстрировали творческие коллективы из Сербии, Украины, Беларуси, многих регионов России и районов Краснодарского края.

До 15-річчя Волинського товариства «Друзі Кубані»

Приїзд до Луцька голови Товариства української культури Кубані Миколи Сергієнка видався значущим не лише для нього та українців на Кубані, але й для жителів Волині. Адже лучани мали змогу відчути, яких зусиль докладають представники діаспори задля процвітання та розвитку українських традицій і культури серед громади Кубані, побувавши на конкурсі бандуристів, у якому взяли участь і кубанські кобзарі-бандуристи.

Жителі Кубані, розповів Микола Сергієнко, свідомі того, щовони є нащадками запорізьких козаків, але молодь потроху починає забувати і українську мову, і культуру нащадків.

Сумна історія про завершення 12-літньої біографії унікального українського видання в Краснодарі, яке не отримало ніякої підтримки з боку матірної України

Майже 3 роки редакція незалежного сайту діаспори “Кобза - Українці Росії” веде листування з редактором українського видання “Вісник Товариства українців Кубані”, Заслуженим працівником культури України і Кубані професором Віктором Кириловичем ЧУМАЧЕНКОМ. Вважаємо, що для представників державних установ України та керівників українських громад Росії буде цікаво і цінно познайомитись з конкретними оцінками цього подвижника українського громадського руху Росії, який вже багато років активно і плідно працює в самому українському історично, а реально “антиукраїнському” регіоні Російської Федерації. Професор Віктор Чумаченко народився 26 квітня 1965 року в кубанській станиці і живе в Росії, а тому природно, що він користується при листуванні переважно російською мовою. Ось фрагменти з деяких його листів в редакцію сайту, що досить ясно характеризують його бачення ситуації з українством на Кубані та в Росії і дають досить песимістичну оцінку реального ставлення керівництва України до української діаспори в Росії.

Вечір на честь славного гетьмана України в місті Прохладному Республіки Кабардіно-Балкарія

У міському Палаці культури міста Прохладного 11 лютого 2006 року відбувся вечір, присвячений Українським громадсько-культурним центром "Промінь" 410-ї річниці від дня народження славного сина України Богдана Хмельницького.

Вперше за всю історію цього закладу культури зі сцени звучав незвичайний для народів Північного Кавказу інструмент – бандура. Її звуки, то дзвінкі, як весняні крапельки, то мелодійно тужливі, зачарували слухачів. Налаштували зал на ліричний лад учні Краснодарської краєвої дитячої експериментальної школи-ліцею народного мистецтва Кубанського козачого хору і студенти Краснодарського університету культури і мистецтва піснею "Добрий вечір". Зачарувала не лише манера триматися на сцені, але і трепетне ставлення до інструменту, оригінальні костюми молодих артистів.

26 лютого в Краснодарі проходила міжнародна науково-практична конференція «Федір Андрійович Щербина й народи Півдня Росії: історія й сучасність». У четвертий раз учені регіону вшановували пам’ять видатного історика кубанського козацтва, засновника російської бюджетної статистики й ректора Українського вільного університету в 157-й день його народження.  Учасників наукового форуму гостинно приймала  у своїх стінах Академія маркетингу й соціально-інформаційних технологій. На пленарному засіданні виступили отаман Кубанського козачого війська В.П. Громов, письменник В.І. Лихоносов, президент академії доктор історичних наук, професор С. Н. Якаєв.

До 150-річчя від дня народження Великого Каменяра 

Творчість Івана Яковича Франка (1856-1916) наприкінці ХІХ- на початку ХХ століть стала справжнім вибухом українського спадкоємного універсалізму і склала цілу духовну епоху у вітчизняній і світовій історії. В особі І. Франка український універсалізм розгорнувся на всю могутність і широчінь, науково і художньо охопивши найважливіші сфери людської діяльності в масштабах мало не усього європейського континенту.

Про дослідження українки з міста Алберти Лізи Грекул

У 2005 році Університет Алберта (Канада) опублікував книгу канадської авторки українського походження Лізи Ґрекул. У центрі книги "Виходячи з тіні: англійська література канадських українців" (Lisa Grekul. Leaving Shadows. Literature in English by Canada's Ukrainians. - Edmonton, 2005) - проблеми історії канадської англомовної української літератури. Ліза Ґрекул захистила дисертацію, спробувала свої сили в літературі. У 2003 році вона опублікувала роман "Пісня Калини" (Kalyna's Song). Вона признається, що має лише "рудиментарні знання української мови". Це не стало для неї перешкодою для написання рецензуємої книги, яка ґрунтується на аналізі більш ніж ста праць з історії української діаспори і літературного життя канадської української громади.

Невдячні нащадки, а точніше варвари, зняли з могили і постаменту Марко Вовчок плити чорного граніту, привезені з України

Недавно я поза Уралом

Блукав і Господа благав,

Щоб наша правда не пропала,

Щоб наше слово не вмирало;

І виблагав.

Ось таку оцінку геніальний Тарас Шевченко дав творчості Марка Вовчка, одночасно висловивши надію на продовження боротьби за утвердження українського слова, гнобленого в Російський імперії. Крім цієї конкретної посвяти, Марку Вовчку славетний Кобзар присвятив і свій вірш "Сон", відомий кожному українцеві з шкільної програми "На панщині пшеницю жала..."

З Кубанської шевченкіани

У Краснодарському художньому музеї імені Луначарського увагу відвідувачів привертає бюст Тараса Григоровича Шевченка.

Зберігач фондів музею в одному з листів писав: "В нашому музеї дійсно є бюст Тараса Григоровича Шевченка роботи Федора Федоровича Каменського. До нас у музей бюст надійшов у І959 році. Це не оригінальний твір, а гіпсова копія, тонована під бронзу. Оригінал в Російському музеї в Ленінграді".

Про кубанського поета Івана Варавву 

Історія української літератури складна і непроста. Ми знаємо й читаємо українських письменників, які писали українською мовою й багато зробили для її розвитку. З другого боку, українці ніколи не жили в ізоляції, вони розвивалися в оточенні своїх сусідів. Контакти з ними, багатовікова історія сусідства привела до того, що українці втратили незалежність й Україна перестала існувати як незалежна держава. Українські політики і діячі культури були вимушені жити в Росії, Польщі, Австро-Угорськый імперії. Більшість українських письменників відчувала свій зв'язок з рідною культурою і писала українською мовою. Інші писали польською, російською чи німецькою мовою. Гоголь - найвідоміший російськомовний український письменник і зберіг зв'язок з українською землею. Багато й інших російських письменників мали українське коріння.

Про кубанського козака –живописця з села Крапивни Курмановичської волості, який став кандидатом на премію імені Кобзаря

Дотепер у науковій літературі ніколи не згадувалося про те, що в 1914 р. на Кубані планувалося заснувати Шевченківську стипендію. Ця інформація була виявлена нами в Державному архіві Краснодарського краю серед інших документів школи живопису й малювання Катеринодарського художнього гуртка. У зв'язку з нею називається прізвище учня цього навчального закладу Василя Ковалевського.

Звернення кубанського Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка

Шановні земляки в Україні і діаспорі! От уже 3 роки на Кубані діє відділення Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. Поки в ньому тільки 6 членів, приписаних до Донецького територіального відділення НТШ-Україна. Ще з десяток заяв від кубанських учених, потенційних україністів, перебуває в стадії розгляду.

Розповідь про участь в Міжнародному семінарі хореографів у Києві

З 20 листопада по 2 грудня 2005 року в Києві проходив міжнародний семінар "Українська народна хореографія - невід'ємна частина української національної культури", організатора­ми якого стали Міністерство культури і туризму України та український культурно-просвітницький центр "Дружба".

Погляд українця Північного Кавазу на російськко-українські відносини

Розглядати газову проблему, що настала у відносинах між Україною і Росією, як суто паливну чи навіть і економічну в стосунках двох господарюючих субєктів "Нафтогазу України" і "Газпрому" просто недоречно. Абсолютно зрозумілим є те, що це продовження президентських виборів в Україні. Вірніше реакція на іх результат. Цікаво було спостерігати здивування президента Росії Володимира Путіна, коли його ук­раїнський "колега" Віктор Ющенко запропонував "не політизувати проблему". Видною була розгубленість В. Путіна який очевидно не міг і запідозрити такого подарунка від В. Ющенка і якому треба було шукати якісь пояснення дій російської сторони.

Потрібно мати чесність навіть на рівні діяльності громадських організацій

Кажуть, що українська діаспора Російської Федерації є якщо і не найбільшою, то однією з таких у світі. Після розпаду Радянського Союзу багато людей повернулося на рідну землю, а ще більше з різних причин залишилось в країні проживання. Та й в результаті невдалого керівництва в уже незалежній Україні мільйони людей кинулись в пошуках заробітку в різні боки, в тому числі і в Росію. Дехто прийняв її громадянство, багатьом відмовили, а більшість знаходиться тут на заробітках. Представники різних хвиль переселень, а тепер уже еміграції з України утворили у Федерації таки чимало громадських об'єднань, до яких входять представники різного віку тих, хто пам'ятає про рідну землю, або кому розумні батьки втокмачили, якого вони роду-племені і виховали дітей в повазі до себе і своїх пращурів. До українських громад природно входять і громадяни України, які проживають в Росії.

Про участь ансамблю з Кубані у Фестивалі українського зарубіжжя

В Києві 28 листопада 2005 року відбувся фестиваль українського зарубіжжя. На свято з'їхались представники українських діаспор ближнього і дальнього зарубіжжя. Артисти з Білорусії, Польщі, Молдови і Придністров'я, Румунії, Ізраїлю, Еквадору гідно представляли українську культуру зарубіжжя.

Про Перше свято української і козачої пісні в нашому місті

У травні 2004 року у місті Прокладний був створений український громадсько-культурний центр "Промінь", головою правління якого став Дурановський Петро Васильович - ініціатор і пропагандист відродження українського духовного спадку у цьому районному центрі Кабардино-Балкаріі. Петро Васильович вважає, що тільки через функціонуючий центр можливо здійснювати роботу по відродженню і становленню української культури серед українського прошарку населення міста і району, збереженню звичаїв, традицій, мови, народної української духовності, передачу цих духовних цінностей молодому поколінню.