Погляди на події навкруг Бібліотеки української літератури в Москві автора “Литературной газеты” і прес-служби реґіональної громадської організації «Українці Москви»: 

«Литературная газета»:

И думку гадаю

Кто и зачем разжигает ненужные страсти вокруг Библиотеки украинской литературы в Москве?

Мнение бывшего читателя Библиотеки украинской литературы в Москве

В связи с размещением на сайте "Кобза - Украинцы России" заявления Василия Михайловича Думы хочу отметить следующее.

Всё то, что имеет сегодня украинская диаспора в России, а имеет она только "цыганский хор" (в смысле прав и материальной базы) и Библиотеку украинской литературы (в которой сегодня, остался один специалист в области украинской литературы) было достигнуто с неимоверными усилиями в прежние годы. Сегодня библиотека верно и последовательно перепрофилируется и там уже проводятся политизированные антиукраинские мероприятия. Всё то, что было достигнуто усилиями энтузиастов, таких как Александр Руденко-Десняк, таких, как Юрий Кононенко, который в этой борьбе (иначе не скажешь) надорвался, сегодня рушится.

И не только…

“Пане Андрію, прочитав на Вашім сайті помийну публікацію Безпалька, який, кажуть, особливо відзначився "на мусороуборочных работах" в ударній вранішній вахті по знищенню численних газетних комплектів нашої БУЛ. Для більшої ясності надсилаю поки що лише чисту фактографію того безумства.“

Украинская диаспора в РФ серьезно отличается от армянской или азербайджанской. Есть мнение, что ее там вообще нет

Об этом и многих других аспектах украинско-российских отношений в интервью «Главреду» рассказал председатель Совета Объединения украинцев России и Федеральной национальной культурной автономии «Украинцы России», сенатор Госдумы от Костромы  Василий Дума.

Про публікацію п. Олександра Широкорада в “НВО” від 8 червня 2007 року

Від редакції: Тиждень тому на незалежному сайті діаспори “Кобза-Українці Росії” під рубрикою “Полеміка” було виставлено статтю п. О. Широкорада, яка була 8 червня опублікована у виданні “Независимое военное обозрение”. Хочу додати, що як головний редактор сайту я свідомо це зробив, бо з 1996 року саме з "НВО" починав своє співробітництво з "Независимой газетой", в якій з липня 1998 року працюю власним кореспондентом в Самарі. Мені неетично було оцінювати публікації в цьому виданні.

Подданные России, Польши и Турции превратились в кубанских казаков

В 1954 г. Хрущев подарил Украинской ССР Крым, а еще раньше советские историки подарили Украине Запорожское войско. И вот с 1991 г. запорожцы оказались стержнем, я бы сказал, хребтом мифологической истории Украины.

Жертвы политического пиара

Услужливые профессора сделали запорожцев стержнем всей новоизобретенной украинской истории. Они-де были украинскими лыцарями, постоянно защищавшими ридну Украину от злыдней-москалей. В конце XVIII века именно запорожцы колонизировали дикую степь, основали Одессу, Херсон, Севастополь и прочие города. Ну а главное, запорожцы день и ночь только и думали, как им создать незалежну Украину.

Чи будемо ми святкувати масове вбивство військами “героя” цієї битви дітей і жінок в столиці гетьманської України місті Батурині?

Тільки замовчуванням фактів та їх перекручуванням удавалося до 1991 року російським та радянським історикам робити героїв з тих, кого великий геній українського народу Тарас Шевченко сміло називав злочинцями. Нагадую, що в своїй містерії “Великий льох” розповідав Кобзар у 1845 році про ту трагедію душі - України, що сталася саме під час Батуринської різанини. Цитую великого Українця:

Небайдужий погляд ростовського українця на релікти великодержавного шовінізму

«Разве Крым - Украина?» - этот вопрос прозвучал при мне в одной из туристических фирм города Ростова-на-Дону. Как и безапелляционный ответ: «Крым всегда был и будет российским”...

К сожалению, по моим наблюдениям большинство российских граждан, поддерживаемые российскими же средствами массовой информации считают, что правительство Российской Федерации вправе отобрать Крым у Украины. Не смотря на так называемый Большой договор» между нашими странами и другие международные документы. Само украинское государство рассматривается как что-то временное и случайное.

Слово на захист людей, яких дорікають за непослідовність і помилки 

Не на всякі зауваження наших читачів намагаюся реагувати, досвід підказує - доводити помилковість деяких поглядів - справа, як правило, марна. У таких випадках говорять: «Могила не виправить». Однак зустрічаються переконання, які, як мода, захоплюють розум багатьох, і деяким навіть здаються аксіомою. Таким прикладом могла б служити замітка якогось відвідувача гостьової книги нашого сайту пана Дмитра, що дорікав нинішньому голові УВКР, відомому поету й політику Дмитру Павличка за непослідовність його переконань. Не думаю, що ця поважна людина вимагає захисту. Для мене його життя може бути прикладом чесного служіння своєму народу й Батьківщині. Мова, однак, не про нього, а про право на покаяння.

Якщо Росія також постраждала від засекреченого смертного голоду 1933 року, чи повинна Москва надавати компенсацію його жертвам в РФ?

У четверту суботу місяця - 25 листопада, в Україні в сьомий раз пройде національний «День пам'яті жертв голодоморів і політичних репресій», який відзначається, насамперед, як день скорботи і пам'яті по жертвам безпрецедентного голоду 1932-1933 року.

Протягом XX століття Україна тричі переживала страшний голод - у 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках. Однак на початку 30-х він був найбільш масовим і жорстоким. Його жертвами тоді, за різними оцінками, стали від 3,5 до 10 млн. українських селян. У неврожайному 1932 році керівництво Радянського Союзу ухвалило збільшити план заготівлі зерна в Україні на 44%, а в серпні того ж року партійним активістам було дане право конфіскації зерна в колгоспах. Крім того, восени того ж 1932-го був прийнятий закон, що передбачав страту за "розкрадання соціалістичної власності" на селі. Страшні наслідки тієї державної політики проявилися на початку 1933-го. Залишившись без хліба, українські селяни їли собак, кішок, пацюків, трупи полеглих тварин... Поширився канібалізм. Матері убивали і їли дітей! До кінця чорного 33-го тисячі сіл в Україні спорожніли...

або Чому сайт”Кобза –українці Росії” так і не став офіційним сайтом федеральних українських громадських організацій

Пропонуємо познайомитись з красномовним листуванням редакції сайту “Кобза-українці Росії”, до якого, надіємось, не потрібні додаткова інформація і коментарі.

Крім одного доповнення: в редакції сайту вважають, що за вимогою про виведення із складу редакції сайту нинішнього головного редактора Андрія Бондаренка стоїть постать зацікавленої особи з московського проводу ОУР. Яку навіть називати тут немає потреби, бо цю людину всі наші колеги достатньо добре знають.

Відкритий лист п. Юрію Кононенку з переконливою порадою опубліковувати результати поіменного голосування за голову Рад ОУР і ФНКА УР

Шановний Юрію Григоровичу! В суботу на сайті “Кобза-українці Росії” було опубліковано виступ голови Ревізійної комісії ОУР академіка Тараса Дудка “Про ревізію Правління і Ради ОУР”. В ньому Тарас Миколайович зарані попередив вельмишановного Голову Координаційної Ради ОУР і ФНКА УР і все керівництво ОУР про наступну ревізію цього року і додав: “ Крім того, просимо надати протокол і результати поіменного голосування за допомогою технічних засобів членів Ради ОУР від 10 серпня 2005 року по обранню Василя Михайловича Думи Головою Ради Об’єднання українців Росії”.

Ми в Воронежі (наша Воронезька регіональна громадська організація (ВРГО) «Українське товариство «Перевесло», яку вже більше 15 років очолює її беззмінний керівник Микола Данилович Бірюк – професор кафедри експериментальної фізики Воронезького державного університету, доктор фізико-математичних наук) взагалі 11-го жовтня ніякого листа від Юрія Кононенка не отримували.  Цікаво дізнатись у шановного пана: може то ми вже “проголосували” за Василя Думу?

З Москви нам в воронізьке товариство “Перевесло” надходить досить багато інформації  електронною поштою (адреси відправників – Бібліотека української літературиі, Культурний центр України в Москві, іноді, Посольство України в Російській Федерації). Але, на жаль, останнім часом занадто багато чого надсилається під грифом "негайно повідомте, якнайшвидше", а то і зовсім вказується конкретна дата.

У відповідь на публікацію в розділі сайту «Правління ФНКА УР, вересень 2006 року “

Мене вражає це організаційне нахабство. 11 вересня розсилається мейл (на невідомий список адрес), в якому зазначається, що якщо на наступний день не надійде заперечень, то Василя Думу (який півтора роки нічого не робив в організації) призначають на посаду в УВКР від імені усіх, хто й прочитати цей мейл не встиг. Всі, значить, "за". Покажіть мені у Статуті, де вказано, що неголосування за 24 години означає голосування "за". Де це вказано? Юрію Григоровичу, такого навіть у піонерів не було! Це вже у Вас пішла отсєбятіна.

Про заснування в місті Саранську республіканської національно-культурної автономії українців під найбагатшу людину України Ріната Ахметова

Республіка Мордовія – один із небагатьох суб’єктів РФ, де досі не створено організованого українського товариства. Дарма, що на території цього фіно-угорського регіону існує старовинне українське село Лопатівка (Лапатафка), а в індустріальному Саранську з часів СССР живуть десятки тисяч нащадків українців. Ба більше, мордовське село Сургодь – батьківщина найбагатшої людини України – Ріната Ахметова. Місцеві мішарі-мусульмани навіть переживали за президентські вибори в Україні. І, кажуть, бажали перемоги „канкрєтному” кандидату – Віктору Януковичу.

Заметки российского профессора о «друзьях Украины» и разжигании украинофобии в отечественных СМИ

Газовый кризис в отношениях между Украиной и Россией, получивший по меткому выражению французской газеты «Монд» название первой энергетической войны XXI-го века, кажется, благополучно миновал. Однако в фокусе прошедших событий выпукло проявились трансформации генерального курса Москвы, уже частично озвученного в СМИ. К сожалению, на мой взгляд, трансформации преимущественно негативные. Давно чувствуется, что главными архитекторами нынешнего курса являются люди с менталитетом «силовиков», для которых любое государственное управление может строиться только по военному образцу. Думаю, что это их искреннее убеждение, поскольку для многих из них демократия ассоциируется с хаосом, если не хуже.

За день до 9 травня, до 60-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні російське телебачення показало програму Світлани Сорокіної про участь українців в обслуговуванні фашистських концтаборів, зокрема, про "справу Дем’янюка". Яку мету ставили організатори телевізійної передачі? Відповідь на це питання, швидше за все, варто шукати в сучасних російсько-українських відносинах.

В шахті дійсно побувати мені не довелося, хоча моя дитинна пам'ять пестить ті часи, коли навіть жінки були задіяні на підземних роботах, бо свідоме дитинство і низка добрих юних літ моїх пройшли в місті Макіївка Донецької обл. Пам'ятаю, як траплялись нещасні випадки на шахті "Пролетарська -Глибока", або "Пролетарська- Крута"...

Звертаюся до Вас, як один із керівників російського українства, у зв'язку з виборами президента України. Ми спостерігаємо тут, в Росії, м'яко кажучи, дуже дивні події, які викликають у мене і моїх друзів здивування і протест.

Не лише на політичну, а на всю сучасну, в тому числі й мовно-культурну ситуацію в Україні істотно впливає російський фактор. Те, що діється в Росії, наочно засвідчує, що значна, якщо не переважна, частина її політичної еліти і громадськості ніяк не хоче змиритися з втратою України - саме як втрата, з погляду російських імперських інтересів, сприймається самий факт існування незалежної Української держави.