Надія Кадишева і Олександр Костюк відсвяткували в Державному Кремлівському палаці одночасно творчий і сімейні ювілеї

"Золотое кольцо " 11 и 12 апреля показали в ГКД программу, которая приурочена сразу к трем событиям: серебряной свадьбе его главных участников, 20-летию творческой карьеры и 50-летию  Александра Костюка . Именно ему в основном пришлось отвечать на поздравления обозревателя "РГ", поскольку его "вторая половина" - Надежда Кадышева - накануне концерта всегда старается поменьше говорить: бережет голос для сцены...

23 березня 2008 року виповнилося 100 років від дня народження цього творця першого радянського турбореактивного двигуна.

Відомо, що Архип Михайлович Люлька жив і працював у Москві, від 1946 року і до останніх днів життя ( помер у 1984 році) очолював конструкторське бюро заводу авіаційної промисловості “Сатурн”. Вищу освіту майбутній геніальний конструктор отримав у Київському політехнічному інституті – тепер Національний технічний університет України «КПІ». Батьківщиною А.М. Люльки є село Саварка Богуславського району Київщини. Поет-класик минулої доби писав, що для молодої людини завжди актуальним є питання: “делать жизнь с кого?”. Життєвий шлях Архипа Люльки цілком годиться, щоб мати цю постать, цього велета вітчизняної науки за взірець.

Народний артист України Віктор Гаврилович Захарченко, художній керівник Кубанського козачого хору, що став завдяки йому лауреатом Національної премії України мені Т.Г.Шевченка, сьогодні справляє свій 70-річний ювілей

Кто вы, доктор Захарченко?

Вопрос, как говорится на засыпку. Думаю, ответить на него не в состоянии ни сам Виктор Гаврилович, ни любой из нас. И в самом деле, подумайте.

Уродженець харківського села став Почесним громадянином Москви

Минулої середи Московська міська Дума за поданням мера столиці Юрія Лужкова присвоїла ректору Московського державного університету, академіку Віктору Садовничому звання «Почесний громадянин міста Москви».

Віктор Антонович народився на Харківщині у 1939 році. З моменту вступу і до нинішнього дня його життя тісно пов’язане з головним навчальним закладом Росії, а з 1992 року він є беззмінним керівником цього елітарного вузу. Крім того він очолює Раду ректорів Росії.

Нумо до праці, брати! - ціми словами Грінченка Анатолій Доценко закликав своїх побратимів до нелегкої, а часом і небезпечної діяльності з питань боротьби за незалежність України в новітню епоху

Україна втратила вірного свого сина й патріота Анатолія Доценка. Не будучи етнічним українцем, він став ним свідомо, як той, хто в свідомому віці приймає хрещення і стає богослух’яним та боголюбивим християнином.

Публікуємо до 40 днів після його уходу глави із книги спогадів Марічки Галабурди-Чигрин

ПЕРЕДМОВА. СЛОВО ПРО АВТОРА

Автором цієї книги є відома у нашій державі та в багатьох країнах, де є українська діяспора громадсько-політична діячка, донедавна редактор і диктор австралійського радіо СБС Марічка Галабурда-Чигрин. Ідея національно-визвольної боротьби в Україні супроводжала кожну передачу пані Марії, кожен її виступ по радіо, кожну публікацію в різних газетах світу.

Де б не була Марічка Галабурда-Чигрин, усюди вона вірила і вірить, що Україна обов'язково постане вільною, незалежною і рівноправною серед інших держав світового співтовариства.

Іван ЗАЄЦЬ

Міністер екобезпеки України

Сьогодні сповнилося 45 років старту у Всесвіт першого космонавта-українця

Патріарх вітчизняної космонавтики, перший голова Кооординаційної ради українських громадських організацій Російської Федерації, Почесний президент першого в Росії московського Товариства української культури «Славутич» і Полтавського земляцтва міста Москви та Клубу космонавтів-українців, почесний член Земляцтва донбасівців міста Москви Павло Романович Попович вже рівно 60 років як поїхав з України та так і живе в Росії до сьогодні, але свою Батьківщину не забуває...

Потрібен матеріал про них для посібника "Волзька хвиля"

Шановні волжани! Мені край потрібен матеріал про казкарів-братів Бондаренків.

Вони народилися в українському селі Преображенці над Волгою. Мені потрібен матеріал фольклорного характеру, як  українська народна творчість вплинула на їхню творчість. Вони писали казки, які обійшли увесь світ. Правда, російською мовою, але український дух там присутній.

Слово про похресника й друга Анатолія Доценка на 9-й день після його відходу

Ти більше сюди не повернешся...

Не повернуся й я, бо навіщо?

“Жовтий лист”,

Такі слова з пісні “Жовтий лист”, музику до якої написав Володимир Івасюк, наспівуються мені сьогодні 16 липня в 9-й день і похресника й друга Анатолія Доценка.

Про нащадка Кобзаря – кінематографіста, учня Олександра Довженка, колишнього в’язня ГУЛАГу і фронтовика та його сина – художника і поета

В краєзнавчому музеї міста Єсентуки Ставропольського краю є невеличка експозиція, присвячена творчому та фронтовому шляху одного з мешканців цього міста - Григорію Тимофійовичу Шевченку. Тисячі курортників проходять через музей щороку, але далеко не всі знають, що ця людина є... нащадком великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка.

Посольство України в РФ висловило свої співчуття рідним і близьким Володимира Сенишина

Рідним та близьким Володимира Івановича Сенишина

Дружині Наталії Степанівні Ковальовій (Медведюк)

Тульській українській громадській організації «Батьківська стpixa"

3 глибоким сумом було сприйнято звістку про загибель щирого українця, патріота свого народу, голови Регіональної громадської організації "Батьківська стpixa" i Тульського відділення Об'єднання українців Pociї Володимира Івановича Сенишина.

Про останній день життя і підле убивство улюбленого розповідає його дружина Наталя Ковалёва, що стала вдовою в минулу неділю

У неділю 24 грудня приблизно в 19 годин мій чоловік Володимир Іванович Сенишин вийшов з під'їзду нашого будинку №170 по вулиці Марата, щоб завести і прогріти машину. Перед цим Володя велів мені і члену організації «За права людини» Сергію Дмитровичу Смердову, що знаходився в нас у гостях, через п'ять вийти до машини, сказавши, що посигналить нам знизу.

На честь останнього кошового отамана війська Запорізького низового, що закінчив свій земний шлях за мурами Соловецького монастиря, на його малій Батьківщині освятили відновлену Калнишеву церкву

Доля й історична вага постаті останнього кошового Січі Запорозької досі по-справжньому не досліджена і не осмислена. Однак, безумовно, він залишив глибокий слід в українській історії. Як і гетьмана Івана Мазепу, ми не можемо поки що перепоховати його у рідній землі. Та й де ж таки правдешнє місце спочину Петра Калнишевського?

Василий Дума: "Российские украинцы - это все-таки россияне"

В соседней Украине что ни день - то чудеса. За событиями, которые там разворачиваются, мы, наверное, потому следим так тщательно, что никак не можем избавиться от ощущения родства. Слишком многое нас связывает. И простым россиянам очень обидно, что власти Украины больше не берут Россию в расчет, стараясь угодить западным странам. А уж российским украинцам, для которых Украина - историческая родина, больно на это смотреть вдвойне. Как чувствуют себя украинцы в России, что думают о событиях, которые происходят на их родине? На эти вопросы нашим читателям по телефону отвечал член Совета Федерации РФ, председатель Объединения украинцев России Василий Михайлович Дума.

Віктор Ющенко підтримав звернення небіжа великого кіномитця і письменника Тараса Дудка і поставив це питання перед Росією

На сайті “Кобза-українці Росії” 21 жовтня було опубліковано відкритий лист голови Ревізійної комісії ОУР,  заступника голови Товариства “Славутич” академіка Тараса Дудка, небіжа видатного сина українського народу Олександра Довженка, до Президента України - “Виконаємо заповіт великого українця! - з пропозиціями про перепоховання праху і увічнення пам’яті великого кіномитця і письменника. Він написав, що 25 листопада цього року минає 50 літ із дня смерті Олександра Петровича Довженка. Настав час виконати волю Олександра Петровича про перепоховання його праху в Україні. І Віктор Андрійович Ющенко оперативно відкликнувся на це звернення. Вже 9 листопада під час переговорів в Києві з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим він поставив це питання і отримав у відповідь від російської сторони обіцянку міністра сприяти його вирішенню. Пропонуємо, шановні читачі сайту, самим прочитати про це в інформації прес-служби Президента України.

Президентові України і громадянам, котрі братимуть участь у перепохованні Олександра Петровича Довженка з Москви в Україну

Шановний Президенте України Вікторе Андрійовичу, шановна українська громадо!

У листопаді  2006 року минає 50 літ із дня смерті Олександра Петровича Довженка. Настав час виконати волю Олександра Петровича про перепоховання його праху в Україні. Раніше, протягом другої половини ХХ сторіччя, здійснити вчасне поховання, а потім і перепоховання забороняла радянська влада і добре  відомі антиукраїнські сили, страхаючись будь-якої незалежності українського народу і його волі до життя. У період з 1993-го по 2004 рік перепоховання не дозволила  здійснити Москва. В рік 15-ї річниці державної незалежності України така можливість нібито з’явилась. За умови, пане Президенте, коли було б виявлено сильну волю.

До 70-річного ювілею талановитого поета-гумориста Григорія Яковенка

Може мачуха і прекрасна, й щедра і багата,

Та від неї краща рідна, навіть бідна мати.

Мачух може бути й десять, мати – лиш єдина!

Так любіть же, поважайте неньку - Україну.

Григорій Яковенко

Перший співголова правління українського земляцтва "Дніпро" з російського міста автобудівників і хіміків Тольятті, український письменник-гуморист, поет-аматор та в минулому інженер-технолог, начальник відділу ТОВ «Тольяттікаучук» Григорій Михайлович Яковенко народився 1 вересня 1936 року в селі Ямне Охтирського району Сумської області. Більша частина його життя пройшла в Росії. Проте, на відміну від більшості з своїх земляків він свято береже рідну мову, культуру, шанує українську минувшину і уболіває за долю України.

“Визначено делегатів Всесвітнього форуму українців від фіно-угорських країн РФ”

Незалежний сайт української діяспори РФ Kobza.com.ua оприлюднив російський список делегатів на ІV Всесвітній форум українців. На переконання редакції сайту, цей документ тимчасовий. Бо кандидатури не пройшли обговорення в структурах НКА та Об'єднання українців Росії.

Зараз до списків учасників Всесвітнього форуму українців у Києві внесено 123 прізвища. Серед них - представники двох фіно-угорських республік (Комі та Карелія), Ханти-Мансійського автономного округу, семи "непредставлених" фіно-угорських країн - Саамії, Ерзянь Мастор, Інгерманландії, Іжорії, Мерянії, Вепсляндії та Комі-Парми.

До 75-річного ювілею нашого товариша по Петропавловську-Камчатському Клубу української культури ім. І. Франка, вірного сина України, талановитого музиканта і світлої людини Святослава Максимовича Поліщука

Десять років, як живе і діє в Петропавловську-Камчатському Клуб української культури при Камчатській обласній бібліотеці імені академіка Степана Крашеніннікова. Зараз я працюю над альманахом – «Україна на Камчатці» : це маленький підсумок роботи Клубу. І озираюсь в недавнє минуле аби поцінувати здобутки тих людей, що їх множили і примножують сьогодні на користь українську. В Клубі завелася традиція - час від часу спочатку видавати, а потім презентувати книжки членів Клубу. Так у 2003 році вийшла книжечка спогадів Святослава Максимовича Поліщука «Я юності не знав». Талановитого музиканта і світлої людини...

Щира сповідь про те, що пройшло через життя - чорнобильську біду, 6-річну “евакуацію” з сім’єю на північний курильський острів Парамушир, національну самосвідомість та створення унікального прецеденту - українського андеґраунду

Я народився в 1961 році в м. Івано-Франківську (мати верталася з навчання i по дорозі саме в неї там розпочалися роди). Але дитинство моє пройшло в місті Самборi Львівської області та його передмісті -с. Ралiвка. Жив разом з дідусем, бабусею та батьком (вони з мамою розлучилися, коли мені виповнилося сім років). Коли мені було 13 років - батько помирає i мама забирає мене до себе в Житомир. Тут я закінчив 8 класів середньої школи i вступив до Житомирського культурно-освітнього училища. Після закінчення котрого, в 1979 році, був призваний до лав Радянської Армії.

Про подвижника українського руху в Росії голову української громади міста Нижнєкамська з Республіці Татарстан пана Євгена Савенка

Чомусь завжди в житті складається так, що свою належність до нації, до народу, до історичної батьківщини ми відчуваємо дуже гостро лише тоді, коли опиняємося в іншому мовному середовищі, так би мовити, “на чужині”. У тузі за Вітчизною по всьому світові гуртуємося в осередки, відкриваємо недільні школи, організовуємо творчі колективи, щоб не забути рідну мову, зберегти свою культуру. Безліч таких осередків розкинуто й по великій Росії. І очолюють їх українці від щирого серця. Один з їх числа – Євген Вікторович Савенко. Від самих витоків він – голова української громади міста Нижнєкамська, що у Республіці Татарстан.

Про життєве кредо подвижниці українського руху в Санкт-Петербурзі пані Тетяни Лебединської

Якщо і горить ще полум'я українського руху в Росії, то лише завдяки окремим ентузіастам, які своєю невтомною працею розпалюють вогонь в серцях колег, товаришів, доброчинців. Кожна українська громада пишається своїми "охоронцями вогню". Без сумніву, українське багаття Санкт-Петербургу якщо б не погасло, то, напевно, ледь би животіло без іскор, які випромінює полум'яне серце члена Спілки письменників України, кандидата філософських наук Тетяни Миколаївни Лебединської.

За цими пишними фразами - десятки років наполегливої праці, безліч реалізованих ідей та проектів і, само собою, опіки власної душі від розуміння того, що мало хто з колег може так само віддано і безоплатно горіти на жертовнику української справи.

Як повернулася на Україну сім’я поволзьких українців з Волгоградської області

Щось невловиме, легке, але невідступне завжди тягне нас до Батьківщини предків, їхньої мови, самобутності. Часом це почуття жевріє в нас впродовж усього життя, але стримане різноманітними життєвими ситуаціями або особистими переконаннями воно тамується десь насподі нашої душі; деколи виривається назовні і змінює усе життя людини. Останнє сталося з нашою землячкою Розою Боднарук. Ми побували в неї в гостях під Тернополем влітку цього року.

Слово про подвижницю слов’янської культури пані Наталю Глаголєву

Хто вона є, Наталя Глаголєва? Майстер і рукодільниця? Охоронниця домового побуту та сімейного вогнища? Художниця? Аби відповісти на це запитання, з нею просто необхідно познайомитися поближче, відвідати її виставки, послухати її промови, побувати в неї вдома. Альонушка, Снігурочка, Баба-яга, Солоха – ніколи не знаєш, хто відкриє тобі двері дому, де хазяйка так швидко та вміло перетворюється до цих образів, зустріне хлібом-сіллю, заспіває й станцює.