Член Спілок письменників Росії та України Крикуненко Віталій Григорович удостоєний літературної премієї імені Антона Павловича Чехова

Літературною премією імені Антона Павловича Чехова із врученням медалі "А.П. Чехов" за багаторічну роботу зі збереження та розвитку російсько-українських літературних взаємозв'язків відзначений заступник директора державного закладу культури міста Москви «Бібліотека української літератури», поет, перекладач, літературознавець, член Спілок письменників Росії та України Крикуненко Віталій Григорович. Почесна нагорода Московської міської організації Спілки письменників Росії і Спілки перекладачів урочисто вручена йому в дні святкування 150-річчя від дня народження Антона Павловича Чехова.

До ювілею видатного головного конструктора авіаційних і космічних систем Гліба Лозіно-Лозінського

Он ушел из жизни уже после распада СССР. Был признанным авторитетом, долгие годы возглавлял крупные объединения, создавая как авиационные, так и космические системы. Увенчан звездой Героев Социалистического Труда. Судьба его была непростой. Творчество этого конструктора, 100-летие которого отмечалось в эти дни, охватило две области – авиацию и космонавтику.

Глеб Евгеньевич Лозино-Лозинский – родом из дворянской семьи. Учился и начал трудиться инженером-турбостроителем в Харькове; в войну в ОКБ Артема Микояна разрабатывал паротурбины, затем – форсажные камеры, давшие мощный импульс развитию турбореактивной техники. Благодаря форсажу тысячи серийных МиГ-17 увеличили тягу двигателя на 30% (личным достижением Лозино-Лозинского за три года реактивной авиации стали две Сталинские премии.)

Исполнилось 110 лет видному военачальнику дважды Герою Советского Союза генерал-полковнику Андрею Григорьевичу Кравченко

Андрей Григорьевич Кравченко родился на хуторе Сулимин Яготинского района Харьковской области в семье крестьянина.

В начале ноября 1918 г. поступил добровольцем в Красную Армию. Окончил Полтавскую военную пехотную школу в 1923 г. и Военную академию им. М.В. Фрунзе в 1928 году. Участвовал в Гражданской и советско-финляндской 1939-1940 гг. войнах.

Наиболее полно талант военачальника раскрылся у Андрея Григорьевича в годы Великой Отечественной войны.

До 105-річчя з дня народження і 45-річчя з дня смерті Миколи Леонідовича Духова

Один з керівників атомного проекту Юлій Борисович Харитон дав таку оцінку Миколі Леонідовичу Духову: «Його конструкторська геніальність природжена. Те, що він зробив за своє життя, велике як за кількістю і рівнем інженерних рішень, так і за значенням, яке мають його праці для зміцнення обороноздатності країни».

Микола Леонідович Духов (26 жовтня 1904 р. Помер 1 травня 1964 р.), конструктор важких танків, ядерної зброї – член-кореспондент АН СРСР, генерал-лейтенант інженерно-технічної служби, тричі Герой Соціалістичної праці (1946, 1950, 1953 рр.), лауреат п’яти Сталінських і державних премій, народився в селі Веприк, Гадяцького повіту на Полтавщині у сім’ї військового фельдшера. Родовід матері майбутнього конструктора мав зв'язок з родом Миколи Гоголя.

Памят’і вічно юної російської українки, великої народної співачки, «які народжуються раз на тисячу літ»

Сьогодні сповнилося 10 років з моменту трагічної смерті геніальної народної співачки сургутської українки - солістки Кубанського козачого хору Заслуженої артистки України Марини Крапостіної (Рибальченко)

Саме життя виставило їй дві «п'ятірки» за її подвижницьку роботу

На нашому діаспорному сайті українців Росії ми вперше в розділі «Українці в Росії» розповідаємо про українку з матірної України пані Ірину Михайлівну Ключковську, директора Міжнародного інституту освіти, культури і зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка».

Робимо саме так, бо ця красива і енергійна, мила і дуже талановита жінка за останні роки стала доброю товаришкою, рідною людиною для багатьох українських національно-культурних громад і українських парафій греко-католицької і православної церкви Російської Федерації. Її бачили, з нею чи її співробітниками зустрічалися в українських товариствах і в Татарстані, і в Карелії, і в Башкортостані, і в Москві, і в Санкт-Петербурзі...

Пішов із життя перший космонавт-українець Павло Попович, Президент першої української громадської організації міста Москви Товариства української культури «Славутич»

Учора в Криму, в результаті інсульту раптово помер Павло Романович Попович - льотчик-космонавт, двічі Герой Радянського Союзу, генерал майор авіації, видатний громадський діяч, письменник. Всього кілька днів не дожив він до свого 79-річчя.

8 березня на сайті «Кобза-Українці Росії» було опубліковано велику добірку текстових, фото і аудіоматеріалів: «Остановись, мгновение: Марина Крапостина!» (дивіться - http://kobza.com.ua/content/view/2689/36). Редакція сайту з весни продовжувала збирати і публікувати матеріали про коротке і яскраве життя навічно 30-річної солістки Кубанського козачого хору Заслуженої артистки України Марини Юріївни Крапостіної (дівоче прізвище - Рибальченко), яку російські і зарубіжні фахівці-мистецтвознавці найвищого рівня відповідально назвали «геніальною співачкою», «співачкою, які народжуються раз на тисячу літ», порівнювали її з великим Федором Шаляпіним.

До 35-річчя раніше засекреченого другого космічного польоту першого космонавта-українця

Патріарх вітчизняної космонавтики, перший голова Координаційної ради українських громадських організацій Російської Федерації, Почесний президент першого в Росії московського Товариства української культури «Славутич», Полтавського земляцтва міста Москви та Клубу космонавтів-українців, почесний член Земляцтва донбасівців міста Москви Павло Романович Попович 62 роки тому поїхав з України та так і живе в Росії до сьогодні, але свою Батьківщину не забуває... Сьогодні ми розповідаємо про нього дещо маловідоме – про участь влітку 1974 року в якості командира екіпажу в першому пілотованому польоті військової космічної станції «Алмаз» (яка була виведена на орбіту під відкритою назвою «Салют-3». До речі, коли закінчився півмісячний рейс космонавтів Павла Поповича і Юрія Артюхина на борту орбітальної станції «Салют-3», 21 липня в Зоряному містечку відбулася традиційна прес-конференція. Відповідаючи на питання, Павло Поповіч сказав, що «Салют-3» - прекрасна машина. Вона слухняна в управлінні, зручна для наукових експериментів… Але спочатку повернемося до початку біографії найстаршого вітчизняного космонавта.

К 70-летию со дня рождения уроженца Днепропетровщины, самарского художника Виктора Миргородского

Миргородский Виктор Васильевич (10. 09.1939 – 7.01. 2006) – родился в поселке Васильевка Павлоградского района Днепропетровской области, жил в поселке Зольное города Жигулевска Самарской области. Автор уникальной серии графических работ «Т.Г. Шевченко в России», художник-график, руководитель творческого объединения «Пленер» города Жигулевска, автор уникальной серии графических работ «Т.Г. Шевченко в России», п. Васильевка Павлоградского района. Похоронен в городе Черновцы.

К 10-летию ухода в вечность этой навеки 30-летней, необыкновенно талантливой и обаятельнейшей певицы от Бога

Есть в напевах твоих сокровенных

Роковая о гибели весть…

Звезда, ушедшая от мира

Ты над равниной – вдалеке…

Дрожит серебряная лира

В твоей протянутой руке

Александр Блок

Марина Крапостина!.. Это волшебное имя солистки Государственного академического Кубанского казачьего хора, заслуженной артистки Украины, лауреата Молодежной премии Кубани знают и любят не только на Кубани и в России, но и на Украине, в Белоруссии, Югославии, Японии – везде ей сопутствовал огромнейший успех.

Українець Михайло Горбачов - Санчо Панса з мріями Дон Кіхота

Вважається, що біля заснування чи "переформатування" великих держав часто-густо стоять політики жорстокі, авторитарні, а часом – і справжні людоненависники. Той самий Чінгіз-хан, Тамерлан, Іван Грозний, Петро I, Людовик XIV, Сталін чи Богдан Хмельницький. Тоді як розвал таких наддержав пов’язують з правителями лагідними, незлобливими, безхарактерними. В російській історії XX століття це припущення підтвердилось, як мінімум, двічі: на прикладі Миколи II та Михайла Горбачова.

www.timeout.ru решил познакомить Москву с ее самым большим «иностранным» землячеством — украинским

Столичная пресса всегда с охотой писала о немцах, евреях или, скажем, итальянцах в Москве. А вот об украинцах — самом большом землячестве города — журналисты забывают: то ли экзотики маловато, то ли руки не доходят. И зря. При знакомстве с украинской Москвой мы узнали, почему украинцы не ходят в рестораны родной кухни, поговорили с нанотехнологами и телезвездами, вляпались в хохлосрач и потравили анекдоты про москалей/хохлов.

Кубань попрощалася з народним артистом Росії чернівчанином Анатолієм Лізвінським

Легендарный солист кубанского казачьего хора умер на 62-м году жизни, после тяжелой болезни. Церемония прощания проходила в концертном зале, на Красной пять.

Сторінки життя академіка Валентина Петровича Глушка з Одеси

Глушко Валентин Петрович (2.IX.1908 – 10.I.1989) - один из первых творцов ракетно-космической техники, создатель оборонного щита Родины. родился в Одессе. Учился в Ленинградском университете (1925-1929). Доктор технических наук (1957), академик (1958). В 1929г стал руководителем подразделения по разработке двигателей и ракет в составе Газодинамической лаборатории в Ленинграде. В 1934г продолжил работы в составе РНИИ в Москве.

Надія Кадишева і Олександр Костюк відсвяткували в Державному Кремлівському палаці одночасно творчий і сімейні ювілеї

"Золотое кольцо " 11 и 12 апреля показали в ГКД программу, которая приурочена сразу к трем событиям: серебряной свадьбе его главных участников, 20-летию творческой карьеры и 50-летию  Александра Костюка . Именно ему в основном пришлось отвечать на поздравления обозревателя "РГ", поскольку его "вторая половина" - Надежда Кадышева - накануне концерта всегда старается поменьше говорить: бережет голос для сцены...

23 березня 2008 року виповнилося 100 років від дня народження цього творця першого радянського турбореактивного двигуна.

Відомо, що Архип Михайлович Люлька жив і працював у Москві, від 1946 року і до останніх днів життя ( помер у 1984 році) очолював конструкторське бюро заводу авіаційної промисловості “Сатурн”. Вищу освіту майбутній геніальний конструктор отримав у Київському політехнічному інституті – тепер Національний технічний університет України «КПІ». Батьківщиною А.М. Люльки є село Саварка Богуславського району Київщини. Поет-класик минулої доби писав, що для молодої людини завжди актуальним є питання: “делать жизнь с кого?”. Життєвий шлях Архипа Люльки цілком годиться, щоб мати цю постать, цього велета вітчизняної науки за взірець.

Народний артист України Віктор Гаврилович Захарченко, художній керівник Кубанського козачого хору, що став завдяки йому лауреатом Національної премії України мені Т.Г.Шевченка, сьогодні справляє свій 70-річний ювілей

Кто вы, доктор Захарченко?

Вопрос, как говорится на засыпку. Думаю, ответить на него не в состоянии ни сам Виктор Гаврилович, ни любой из нас. И в самом деле, подумайте.

Уродженець харківського села став Почесним громадянином Москви

Минулої середи Московська міська Дума за поданням мера столиці Юрія Лужкова присвоїла ректору Московського державного університету, академіку Віктору Садовничому звання «Почесний громадянин міста Москви».

Віктор Антонович народився на Харківщині у 1939 році. З моменту вступу і до нинішнього дня його життя тісно пов’язане з головним навчальним закладом Росії, а з 1992 року він є беззмінним керівником цього елітарного вузу. Крім того він очолює Раду ректорів Росії.

Нумо до праці, брати! - ціми словами Грінченка Анатолій Доценко закликав своїх побратимів до нелегкої, а часом і небезпечної діяльності з питань боротьби за незалежність України в новітню епоху

Україна втратила вірного свого сина й патріота Анатолія Доценка. Не будучи етнічним українцем, він став ним свідомо, як той, хто в свідомому віці приймає хрещення і стає богослух’яним та боголюбивим християнином.

Публікуємо до 40 днів після його уходу глави із книги спогадів Марічки Галабурди-Чигрин

ПЕРЕДМОВА. СЛОВО ПРО АВТОРА

Автором цієї книги є відома у нашій державі та в багатьох країнах, де є українська діяспора громадсько-політична діячка, донедавна редактор і диктор австралійського радіо СБС Марічка Галабурда-Чигрин. Ідея національно-визвольної боротьби в Україні супроводжала кожну передачу пані Марії, кожен її виступ по радіо, кожну публікацію в різних газетах світу.

Де б не була Марічка Галабурда-Чигрин, усюди вона вірила і вірить, що Україна обов'язково постане вільною, незалежною і рівноправною серед інших держав світового співтовариства.

Іван ЗАЄЦЬ

Міністер екобезпеки України

Сьогодні сповнилося 45 років старту у Всесвіт першого космонавта-українця

Патріарх вітчизняної космонавтики, перший голова Кооординаційної ради українських громадських організацій Російської Федерації, Почесний президент першого в Росії московського Товариства української культури «Славутич» і Полтавського земляцтва міста Москви та Клубу космонавтів-українців, почесний член Земляцтва донбасівців міста Москви Павло Романович Попович вже рівно 60 років як поїхав з України та так і живе в Росії до сьогодні, але свою Батьківщину не забуває...

Потрібен матеріал про них для посібника "Волзька хвиля"

Шановні волжани! Мені край потрібен матеріал про казкарів-братів Бондаренків.

Вони народилися в українському селі Преображенці над Волгою. Мені потрібен матеріал фольклорного характеру, як  українська народна творчість вплинула на їхню творчість. Вони писали казки, які обійшли увесь світ. Правда, російською мовою, але український дух там присутній.

Слово про похресника й друга Анатолія Доценка на 9-й день після його відходу

Ти більше сюди не повернешся...

Не повернуся й я, бо навіщо?

“Жовтий лист”,

Такі слова з пісні “Жовтий лист”, музику до якої написав Володимир Івасюк, наспівуються мені сьогодні 16 липня в 9-й день і похресника й друга Анатолія Доценка.

Про нащадка Кобзаря – кінематографіста, учня Олександра Довженка, колишнього в’язня ГУЛАГу і фронтовика та його сина – художника і поета

В краєзнавчому музеї міста Єсентуки Ставропольського краю є невеличка експозиція, присвячена творчому та фронтовому шляху одного з мешканців цього міста - Григорію Тимофійовичу Шевченку. Тисячі курортників проходять через музей щороку, але далеко не всі знають, що ця людина є... нащадком великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка.

Посольство України в РФ висловило свої співчуття рідним і близьким Володимира Сенишина

Рідним та близьким Володимира Івановича Сенишина

Дружині Наталії Степанівні Ковальовій (Медведюк)

Тульській українській громадській організації «Батьківська стpixa"

3 глибоким сумом було сприйнято звістку про загибель щирого українця, патріота свого народу, голови Регіональної громадської організації "Батьківська стpixa" i Тульського відділення Об'єднання українців Pociї Володимира Івановича Сенишина.

Про останній день життя і підле убивство улюбленого розповідає його дружина Наталя Ковалёва, що стала вдовою в минулу неділю

У неділю 24 грудня приблизно в 19 годин мій чоловік Володимир Іванович Сенишин вийшов з під'їзду нашого будинку №170 по вулиці Марата, щоб завести і прогріти машину. Перед цим Володя велів мені і члену організації «За права людини» Сергію Дмитровичу Смердову, що знаходився в нас у гостях, через п'ять вийти до машини, сказавши, що посигналить нам знизу.

На честь останнього кошового отамана війська Запорізького низового, що закінчив свій земний шлях за мурами Соловецького монастиря, на його малій Батьківщині освятили відновлену Калнишеву церкву

Доля й історична вага постаті останнього кошового Січі Запорозької досі по-справжньому не досліджена і не осмислена. Однак, безумовно, він залишив глибокий слід в українській історії. Як і гетьмана Івана Мазепу, ми не можемо поки що перепоховати його у рідній землі. Та й де ж таки правдешнє місце спочину Петра Калнишевського?

Василий Дума: "Российские украинцы - это все-таки россияне"

В соседней Украине что ни день - то чудеса. За событиями, которые там разворачиваются, мы, наверное, потому следим так тщательно, что никак не можем избавиться от ощущения родства. Слишком многое нас связывает. И простым россиянам очень обидно, что власти Украины больше не берут Россию в расчет, стараясь угодить западным странам. А уж российским украинцам, для которых Украина - историческая родина, больно на это смотреть вдвойне. Как чувствуют себя украинцы в России, что думают о событиях, которые происходят на их родине? На эти вопросы нашим читателям по телефону отвечал член Совета Федерации РФ, председатель Объединения украинцев России Василий Михайлович Дума.

Віктор Ющенко підтримав звернення небіжа великого кіномитця і письменника Тараса Дудка і поставив це питання перед Росією

На сайті “Кобза-українці Росії” 21 жовтня було опубліковано відкритий лист голови Ревізійної комісії ОУР,  заступника голови Товариства “Славутич” академіка Тараса Дудка, небіжа видатного сина українського народу Олександра Довженка, до Президента України - “Виконаємо заповіт великого українця! - з пропозиціями про перепоховання праху і увічнення пам’яті великого кіномитця і письменника. Він написав, що 25 листопада цього року минає 50 літ із дня смерті Олександра Петровича Довженка. Настав час виконати волю Олександра Петровича про перепоховання його праху в Україні. І Віктор Андрійович Ющенко оперативно відкликнувся на це звернення. Вже 9 листопада під час переговорів в Києві з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим він поставив це питання і отримав у відповідь від російської сторони обіцянку міністра сприяти його вирішенню. Пропонуємо, шановні читачі сайту, самим прочитати про це в інформації прес-служби Президента України.

Президентові України і громадянам, котрі братимуть участь у перепохованні Олександра Петровича Довженка з Москви в Україну

Шановний Президенте України Вікторе Андрійовичу, шановна українська громадо!

У листопаді  2006 року минає 50 літ із дня смерті Олександра Петровича Довженка. Настав час виконати волю Олександра Петровича про перепоховання його праху в Україні. Раніше, протягом другої половини ХХ сторіччя, здійснити вчасне поховання, а потім і перепоховання забороняла радянська влада і добре  відомі антиукраїнські сили, страхаючись будь-якої незалежності українського народу і його волі до життя. У період з 1993-го по 2004 рік перепоховання не дозволила  здійснити Москва. В рік 15-ї річниці державної незалежності України така можливість нібито з’явилась. За умови, пане Президенте, коли було б виявлено сильну волю.

До 70-річного ювілею талановитого поета-гумориста Григорія Яковенка

Може мачуха і прекрасна, й щедра і багата,

Та від неї краща рідна, навіть бідна мати.

Мачух може бути й десять, мати – лиш єдина!

Так любіть же, поважайте неньку - Україну.

Григорій Яковенко

Перший співголова правління українського земляцтва "Дніпро" з російського міста автобудівників і хіміків Тольятті, український письменник-гуморист, поет-аматор та в минулому інженер-технолог, начальник відділу ТОВ «Тольяттікаучук» Григорій Михайлович Яковенко народився 1 вересня 1936 року в селі Ямне Охтирського району Сумської області. Більша частина його життя пройшла в Росії. Проте, на відміну від більшості з своїх земляків він свято береже рідну мову, культуру, шанує українську минувшину і уболіває за долю України.

“Визначено делегатів Всесвітнього форуму українців від фіно-угорських країн РФ”

Незалежний сайт української діяспори РФ Kobza.com.ua оприлюднив російський список делегатів на ІV Всесвітній форум українців. На переконання редакції сайту, цей документ тимчасовий. Бо кандидатури не пройшли обговорення в структурах НКА та Об'єднання українців Росії.

Зараз до списків учасників Всесвітнього форуму українців у Києві внесено 123 прізвища. Серед них - представники двох фіно-угорських республік (Комі та Карелія), Ханти-Мансійського автономного округу, семи "непредставлених" фіно-угорських країн - Саамії, Ерзянь Мастор, Інгерманландії, Іжорії, Мерянії, Вепсляндії та Комі-Парми.

До 75-річного ювілею нашого товариша по Петропавловську-Камчатському Клубу української культури ім. І. Франка, вірного сина України, талановитого музиканта і світлої людини Святослава Максимовича Поліщука

Десять років, як живе і діє в Петропавловську-Камчатському Клуб української культури при Камчатській обласній бібліотеці імені академіка Степана Крашеніннікова. Зараз я працюю над альманахом – «Україна на Камчатці» : це маленький підсумок роботи Клубу. І озираюсь в недавнє минуле аби поцінувати здобутки тих людей, що їх множили і примножують сьогодні на користь українську. В Клубі завелася традиція - час від часу спочатку видавати, а потім презентувати книжки членів Клубу. Так у 2003 році вийшла книжечка спогадів Святослава Максимовича Поліщука «Я юності не знав». Талановитого музиканта і світлої людини...

Щира сповідь про те, що пройшло через життя - чорнобильську біду, 6-річну “евакуацію” з сім’єю на північний курильський острів Парамушир, національну самосвідомість та створення унікального прецеденту - українського андеґраунду

Я народився в 1961 році в м. Івано-Франківську (мати верталася з навчання i по дорозі саме в неї там розпочалися роди). Але дитинство моє пройшло в місті Самборi Львівської області та його передмісті -с. Ралiвка. Жив разом з дідусем, бабусею та батьком (вони з мамою розлучилися, коли мені виповнилося сім років). Коли мені було 13 років - батько помирає i мама забирає мене до себе в Житомир. Тут я закінчив 8 класів середньої школи i вступив до Житомирського культурно-освітнього училища. Після закінчення котрого, в 1979 році, був призваний до лав Радянської Армії.

Про подвижника українського руху в Росії голову української громади міста Нижнєкамська з Республіці Татарстан пана Євгена Савенка

Чомусь завжди в житті складається так, що свою належність до нації, до народу, до історичної батьківщини ми відчуваємо дуже гостро лише тоді, коли опиняємося в іншому мовному середовищі, так би мовити, “на чужині”. У тузі за Вітчизною по всьому світові гуртуємося в осередки, відкриваємо недільні школи, організовуємо творчі колективи, щоб не забути рідну мову, зберегти свою культуру. Безліч таких осередків розкинуто й по великій Росії. І очолюють їх українці від щирого серця. Один з їх числа – Євген Вікторович Савенко. Від самих витоків він – голова української громади міста Нижнєкамська, що у Республіці Татарстан.

Про життєве кредо подвижниці українського руху в Санкт-Петербурзі пані Тетяни Лебединської

Якщо і горить ще полум'я українського руху в Росії, то лише завдяки окремим ентузіастам, які своєю невтомною працею розпалюють вогонь в серцях колег, товаришів, доброчинців. Кожна українська громада пишається своїми "охоронцями вогню". Без сумніву, українське багаття Санкт-Петербургу якщо б не погасло, то, напевно, ледь би животіло без іскор, які випромінює полум'яне серце члена Спілки письменників України, кандидата філософських наук Тетяни Миколаївни Лебединської.

За цими пишними фразами - десятки років наполегливої праці, безліч реалізованих ідей та проектів і, само собою, опіки власної душі від розуміння того, що мало хто з колег може так само віддано і безоплатно горіти на жертовнику української справи.

Як повернулася на Україну сім’я поволзьких українців з Волгоградської області

Щось невловиме, легке, але невідступне завжди тягне нас до Батьківщини предків, їхньої мови, самобутності. Часом це почуття жевріє в нас впродовж усього життя, але стримане різноманітними життєвими ситуаціями або особистими переконаннями воно тамується десь насподі нашої душі; деколи виривається назовні і змінює усе життя людини. Останнє сталося з нашою землячкою Розою Боднарук. Ми побували в неї в гостях під Тернополем влітку цього року.

Слово про подвижницю слов’янської культури пані Наталю Глаголєву

Хто вона є, Наталя Глаголєва? Майстер і рукодільниця? Охоронниця домового побуту та сімейного вогнища? Художниця? Аби відповісти на це запитання, з нею просто необхідно познайомитися поближче, відвідати її виставки, послухати її промови, побувати в неї вдома. Альонушка, Снігурочка, Баба-яга, Солоха – ніколи не знаєш, хто відкриє тобі двері дому, де хазяйка так швидко та вміло перетворюється до цих образів, зустріне хлібом-сіллю, заспіває й станцює.