|
|
| Гостьова книга | | В гостьовій книзі 868 записів на сьогоднішній день.
Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 » |
Ivan
Місто: Kyiv | Додано: Thu 02 Aug 2007 22:30:36 EEST
То як там наша відвідуваність? Експертизу пройшла вже чи ні?  |   | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sun 29 Jul 2007 21:39:23 EEST
Шановний пане Іване!
Можна обмінятися посиланнями або й банерами - як бажаєте.
А скільки у вас на сайті читачів на місяць? Прошу повідомте мені на мій редакційний е-мейл.
Василь Коломацький
КОБЗА | | | Ivan
Місто: Kyiv | Додано: Sun 29 Jul 2007 11:38:41 EEST
Щиро дякую п. Василю за публікацію наших матеріалів по Михайлівській церкві Переяслава.
Чи можна попросити внести нас до списку посилань на "Кобзі"? Будемо щиро вдячні!
З повагою, відп. редактор "ВВ" Іван Дивний
**********************************************************
"Відлуння віків"
Все про збереження історичних пам'яток в Україні: «жива»
стрічка новин + контактна інформація українських пам’яткоохоронних організацій + законодавча база охорони пам’яток + інформація про наукові конференції та пам’яткоохоронні заходи + тексти тематичних публікацій + велика колекція лінків на пам’яткоохоронні сайти в Україні та за її межами. Рятуймо нашу національну спадщину разом!
http://www.pamjatky.org.ua | | | | V.K. | Додано: Sun 29 Jul 2007 06:49:21 EEST
Передруковуємо лист із редакційної пошти.
Чи впізнаємо нахабний почерк?
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------------------
СПРОБА ЗАХОПЛЕННЯ
МИХАЙЛІВСЬКОГО ХРАМУ
У ПЕРЕЯСЛАВІ-ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ
Захоплено приміщення національного заповідника у Переяславі
Музейники знову б’ють на сполох. Група бойовиків УПЦ МП захопила приміщення церкви, де знаходиться музей Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав". Щойно редакція журналу "Музеї України" отримала такого листа:
"Органи державної влади!
Допоможіть працівникам Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" звільнити Музей українського одягу Середньої Наддніпрянщини від релігійної громади Московського патріархату на чолі з О.Анатолієм, що блокують роботу Музею та його працівників.
з 20.07.2007 р. по 26.07.2007 р. органи внутрішніх справ не реагують на заяву дирекції заповідника про захват музею.
Просимо допомоги і осуду!!!"
В заповіднику нам підтвердили інформацію. Церква оточена наметами. Працівники ввійти бояться, щоб не було захвату церкви – пам’ятки архітектури і археології світового значення.
Тел. для довідок:8(04467) 5-56-41 – заповідник "Переяслав"
8(096) 3060669 – Віктор Миколайович – науковий працівник заповідника "Переяслав".
Нагадуємо, Національний заповідник напряму підпорядкований Міністерству культури і туризму. Просимо Міністра культури Ю. Богуцького дати термінове доручення комусь із заступників, який курує музеї, відірватися від зручного крісла, виїхати в Переяслав і розібратися. Те ж саме повинен зробити і апарат доблесного гуманітарного віце-прем’єра Д. Табачника. Скоєно злочин. Напад на музей. Чому демонстративно не втручається міліція?
Що, знову вся надія на журналістів?
«Музеї України»
http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=2465
РЕЙДЕРСТВО: Священики Московського Патріархату спробували
захопити храм у Переяславі
20 липня 2007 р. священики та група віруючих, які належать до Московського Патріархату, під виглядом паломників відвідали музейний комплекс у Переяславі. Під час огляду експозиції музею народного одягу, розміщеної у Михайлівській церкві, учасники „паломництва” силою відібрали у літньої жінки-екскурсовода ключі та оголосили, що вони „будуть тут молитися”. Нападників вдалося видворити з приміщення храму, але вони розбили палатку поруч з ним та заявили що „нікуди не підуть, поки їм не передадуть храм”.
Не зважаючи на очевидну незаконність дій представників Московського Патріархату, які можна назвати рейдерським захопленням, ситуація навколо Михайлівського храму в Переяславі ускладнилася. Вже 23 липня столичне начальство, якому підпорядковано музейний комплекс, зажадало від керівництва музею підписання із нападниками договору про передачу храму в їхнє користування. І це не зважаючи на той факт, що вже понад два роки діє громада Київського Патріархату, яка також претендує на Михайлівський храм.
У Переяславі є два діючих храми, які належать до УПЦ МП, а тому віруючим цієї конфесії є де молитися. „Це – рейдерський напад” – охарактеризував подію мер Переяслава у бесіді із журналістами. За фактом порушення законодавства районною прокуратурою підготовлено протест. Про надзвичайну подію повідомлено Київську облдержадміністрацію та Секретаріат Президента України.
„Почуваючи свою безкарність Московський Патріархат в Україні все більш відкрито ігнорує закони нашої держави. Незаконна побудова каплиці біля фундаментів Десятинного храму в Києві, блокування Катерининської церкви в Чернігові, рейдерська атака у Переяславі, антидержавна діяльність навколоцерковних „православних” братств і союзів – все це частини одного ланцюга. Якщо держава терміново не вживе заходів для угамування гарячих голів у Московському Патріархаті – в Україні може з новою силою розгорітися міжконфесійне протистояння. Бо вірні Київського Патріархату та суспільні сили, які підтримують нашу Церкву, не можуть спокійно спостерігати за наглими вчинками церковних москвофілів” – відзначили у прес-службі Київського Патріархату.
«Українське Православ’я»
http://www.uaorthodox.org/news.php?pid=943
МИХАЙЛОВСКАЯ ЦЕРКОВЬ, 1646 – 1666 гг., И КОЛОКОЛЬНЯ, 1745 г.
(ул. Московская, 34) [42; 63, т. 1 – 3: 73; 98; 115; 136; 137).
XI в. в северной части детинца города существовал пятинефный Михайловский собор, неоднократно упоминаемый в летописях и разрушенный в 1239 г. при нашествии хана Батыя. Михайловская церковь построена на месте старой (фундаменты древнего собора с остатками стен раскопаны в 1949–1953 гг. М. К. Каргером и в 1967 г. М. И. Сикорским и В. А. Харламовым). В 1734 г. церковь горела, но видимо, повреждения были незначительны и вскоре она восстановлена. В 1823 г. первоначальный каменный купол заменен деревянным. Его можно увидеть на рисунке, выполненном Т. Г. Шевченко в 1845 г.
Церковь каменная оштукатуренная в плане близка к трехчастному типу. Вытянутое прямоугольное основное пространство перекрыто полуциркульным сводом с распалубками, к нему примыкают граненые апсида и притвор, перекрытые сомкнутыми сводами. Все здание накрыто двускатной крышей. Стены расчленены пилястрами, прорезаны окнами, которые увенчаны фронтончиками с орнаментальной и сюжетной лепкой. По периметру церковь опоясана фризом, украшенным поливными керамическими розетками. В интерьере сохранились росписи XVIII – XIX вв., принадлежащие художникам киевской школы живописи.
К востоку от церкви расположены колокольня и келии с трапезной, соединенные в одно здание. Здание кирпичное оштукатуренное вытянутое прямоугольное в плане с полукруглой проездной аркой и квадратным ярусом колокольни над ней, завершенным шатровым куполом, увенчанным главкой. Накрыто двускатной, крышей, помещения перекрыты цилиндрическим сводом с распалубками над окнами: Стены расчленены пилястрами, опоясаны лепным орнаментальным фризом.
Здание значительно пострадало в годы Великой Отечественной войны. Реставрировано в 1951 – 1953 гг. При реставрации использован рисунок Т. Г. Шевченко.
В церкви и колокольне размещается экспозиция отдела этнографии Переяслав-Хмельницкого государственного исторического музея. Здание является редким примером украинской архитектуры первой половины XVIII в.
«Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР». – Киев, 1983. – том 1. – С.140.
http://ua.vlasenko.net/_pgs/kyivska.html
Музей українського народного одягу Середнього Придніпров'я
вул. Московська, 33, тел.: 5-16-12
У центрі древнього Переяслава знаходиться унікальна споруда — Михайлівська церква (1649 р.), яка була збудована переяславським полковником Ф. Лободою в стилі українського барокко, на фундаменті Михайлівського собору (1089 р.) Основне приміщення церкви — витягнутий з заходу на схід прямокутник з гранчастими прибудовами: вівтарем і притвором. Над проймами вікон — орнаментальна і сюжетна ліпка. А по всій довжині зовнішнього фризу розміщені кольорові полив'яні керамічні розетки XVII ст., прикрашені українським народним орнаментом.
Недалеко від церкви знаходиться дзвіниця, жилий корпус та трапезна. А між дзвіницею та церквою — кам'яна палатка, під якою зберігся розпис XVII ст. Перед вівтарем на видному місці зображені історичні особи, причислені до лика святих, доля яких зв’язана з історією нашого міста: "Святитель Христов Єфрем" — єпископ Переяславський та "Святитель Христов Симеон" що очолив оборону міста від монголо-татар в 1239 році. Решта розписів зроблена за євангельськими сюжетами: "Воскресіння Христово", "Свята трійця" та ін. У 1959 році у приміщенні Михайлівської церкви було відкрито музей українського народного одягу Середньої Наддніпрянщини кінця XIX ст. — поч. XX ст., а також показано колекцію полтавських та київських килимів. У музеї експонується колекція чоловічого та жіночого одягу різних верств населення України на всі пори року. У заповіднику зберігається і експонується близько 10000 екземплярів українського одягу.
«Офіційний сайт м.Переяслава-Хмельницького»
http://phm.org.ua/index.php?go=muz/odyg&lang=ua
Музей архітектури Переяслава часів Київської Русі
вул. Московська, 34, тел.: 5-16-12
Музей відкритий у травні 1982 року до святкування 1500-річчя Києва. Переяслав Руський — одне з найдревніших міст України. У Переяславі у 860 році виникає перша Християнська митрополія на Русі. Це був великий економічний, політичний та культурний центр Київської Русі, столиця Переяславського князівства.
Переяславська архітектурна школа залишила нам прекрасні зразки давньоруської архітектури, які, на жаль, не збереглися в цілому вигляді до наших днів. У результаті розкопок, які ведуться в Переяславі вже протягом декількох десятиліть, розкрито 10 кам'яних споруд, серед яких виділяється Михайлівський собор 1089 року. Це був великий (розміром 37х40 м) з трьома апсидами і п'ятьма нефами, з хрещатим центральним простором кафедральний собор. До монголо-татарського нашестя собор служив усипальнею переяславських князів. Михайлівський собор, як і більшість кам’яних споруд Переяслава, знаходився на дитинці міста, на території Єпископського двору, який займав всю південно-західну частину дитинця. Площа дитинця складала близько 10 га, решта, близько 90 га, - посад. В 1239 році собор був зруйнований монголо-татарами.
В даний час частина фундаменту Михайлівського собору розкрита, і над ними споруджено павільйон.
У павільйоні розгорнута експозиція музею історії архітектури Переяслава часів Київської Русі, де показані матеріали розкопок, креслення, реконструкції археологічних пам’яток переяславської архітектури ХІ-ХІІ ст.
«Офіційний сайт м.Переяслава-Хмельницького»
http://phm.org.ua/index.php?go=muz/odyg&lang=ua
«Музейний світ Переяслава»
«Пам’яткознавчі дискусії», 03.11.2006
http://www.pamjatky.org.ua/Discussions.aspx
Від Українського пам’яткоохоронного Інтернет-ресурсу
«Відлуння віків»
http://www.pamjatky.org.ua
До наведених вище матеріалів хочемо додати кілька зауважень:
1. Михайлівську церкву 1646-1666 рр., що розташована на вул. Московській, 34 у м. Переяславі-Хмельницькому Київської області, внесено до Державного реєстру національного культурного надбання з охоронним номером 50/1. Під охоронним номером 50/2 до цього ж Реєстру внесено дзвіницю Михайлiвської церкви. Отже, мова йде про пам’ятки історії і архітектури національного значення. Тобто, про спільне історико-культурне надбання всього народу України, а не якоїсь однієї релігійної конфесії.
2. На цей момент обидві експозиції – Музею українського народного одягу Середнього Придніпров'я та Музею архітектури Переяслава часів Київської Русі, що входять до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», блоковані і не функціонують. На території Михайлівського комплексу цілодобово знаходяться прихильники УПЦ МП і за цих умов керівництво заповідника взагалі не ризикує відчиняти музейні приміщення. За візуальними спостереженнями склад «гостей» постійно ротується, періодично з’являються нові люди – як місцеві, так і приїжджі.
3. Від початку нас дуже здивувала тижнева (?) затримка з розголосом інформації про інцидент у Михайлівській церкві Переяслава. Перші повідомлення у ЗМІ з’явилися лише вчора – 26 липня, хоча спроба захоплення була здійснена ще 20 липня. Певним поясненням цього факту стала позиція заступника генерального директора НІЕЗ «Переяслав» Галини Глушко, яка на наше прохання надати офіційний прес-реліз Заповідника, повідомила, що такий прес-реліз написаний і надісланий у відповідні (які?) органи, однак рішуче відмовилася надати його нам, вимагаючи офіційного запиту (!) на прес-реліз (!!) з гербовою печаткою установи (!!!). Очевидно, після отримання прес-релізу ми мали б підписати офіційне зобов’язання про нерозголошення отриманих відомостей…
Просимо державних музейних керівників взяти до відома, що думка і голос громадськості може виявитися дуже незайвим чинником у відстоюванні інтересів вітчизняної культури – як це вже неодноразово було продемонстровано. Варто бути трохи відкритішими, тож, можливо, і союзники у музеїв з’являтимуться частіше.
4. 25 липня ц. р. Предстоятель УПЦ (МП) Митрополит Володимир (Сабодан) у співслужінні з керуючим справами УПЦ (МП) архиєпископом Білоцерківським та Богуславським Митрофаном (Юрчуком), намісником Києво-Печерської Лаври архиєпископом Вишгородським Павлом (Лебедем), єпископом Бориспольським Антонієм (Паканичем), секретарем Київської Митрополії протоєреєм Віталіємй Косовським та іншими священнослужителями освятив каплицю на честь святих рівноапостольних Володимира та Ольги, самовільно збудовану в охоронній археологічній зоні пам’ятки археології національного значення – залишків Десятинної церкви.
Отже, не лише громадську думку, а й протести офіційних уповноважених осіб, зокрема, начальника Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Василя Присяжнюка («Будівництво каплиці на території Десятинної церкви є незаконним» http://www.kmv.gov.ua/print/news.asp?Id=99895) були відкрито і прилюдно проігноровані. Таке демонстративне нехтування законами і правилами на фоні подій у Чернігові та Переяславі наводить на підозру про спланованість і координованість цих акцій.
5. Ситуація, що складається останнім часом з захопленням музеєфікованих храмів-пам’яток, змушує звернути увагу всіх музейних керівників, до чийого відому входять подібні об’єкти, на реальну загрозу таких атак в подальшому в інших місцях. Як бачимо, жодні логічні аргументи на захопників не діють – коли називати речі своїми іменами, йде відвертий кримінал. Як вплинула на активізацію цих процесів позачергова передвиборча кампанія, хто кого прикриває і дає карт-бланші – ми не знаємо і судити наосліп не будемо. Однак знаємо наступне: національна історико-культурна спадщина в жодному разі не повинна стати розмінною монетою в політичних чи міжконфесійних іграх.
6. Нагадуємо, що дуже схожа ситуація з захопленням приміщення Катерининської церкви у Чернігові триває вже цілий рік (!) і не розв’язується навіть попри всі наявні судові рішення. Відповідно, вже рік у Катерининському храмі лишаються недоглянутими унікальні експонати етнографічної експозиції Чернігівського історичного музею ім.. В. Тарновського. Вже рік у порушення всіх можливих правових норми група цивільних осіб блокує роботу української державної музейної установи і наносить прямі збитки (зокрема, матеріальні) національному надбанню, а весь багатотисячний силовий апарат держави не в змозі покласти цьому край.
Подібне не повинно повторитися ані в Переяславі, ані в будь-якому іншому місці!
| | | | V.K. | Додано: Sun 29 Jul 2007 06:33:43 EEST
Це правда. Інтерв"ю Василя Думи справляють сумне враження. Еклектика, хлєстаковщина, манери нового руського. Інтерв"ю таких по Інтернету багато. Вибрали для передруку те, де безпардонний стиль Думи проглядає найяскравіше. Може подивиться у дзеркало і схаменеться. Кожне ж інтерв"ю - плювок у діаспору.
Між іншим, сам Дума спростовує, що інтерв"ю аутентичне, але чомусь не звернувся до Редакції із проханням його зняти. Якщо таке прохання від сенатора надійде, я певний, що Редакція прохання виконає. Спілкуватися із організацією треба ж не через Інтернет, а по електронній пошті, або телефоном.
Хотів ще вказати на факт з приводу Бібліотеки у Москві. Василь Дума пише, що Бібліотеку захистив. Але за той час із березня, коли конфлікт розгорнувся напряму, в Бібліотеці пройшли цікаві зміни. Із 10 працівників Бібліотеки залишилося лише 4, інші написали заяви і пішли. Це результат цілеспрямованої роботи нового директора Бібліотеки - змінити кадри і після цього бібліотеку знищити. Так що переможні реляції Василя Думи не відповідають дійсності.
З повагою,
Василь Коломацький | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sun 29 Jul 2007 06:21:20 EEST
Матеріали друкуються мовою оригіналу. Редакція не має можливості робити переклади - не дозволяє бюджет. Та й російськомовний читач можливо завітає на сайт.
Василь Коломацький
КОБЗА | | | | Українець | Додано: Sun 29 Jul 2007 05:52:53 EEST
А чому ваш сайт друкує матеріали російською мовою, коли є багато перекладачів з російської? При передруці з інших джерел теж треба перекладати статті українською. | | | | Правда | Додано: Sat 28 Jul 2007 06:07:48 EEST
Російські кіношники підпалили українську фортецю?
В Одеській області горить пам’ятка архітектури державного значення - Білгород-Дністровська фортеця. Про це повідомляє телеканал "1+1".
Російська кінокомпанія знімала в стінах фортеці продовження фільму "Три мушкетери". За сценарієм, дія завершується пожежею французького замку. Тому частину стіни та одну з веж Білгород-Дністровської фортеці... облили соляркою та підпалили. Дозволу на підпал архітектурної пам’ятки ніхто не давав і не міг дати. На думку істориків, це те ж саме, що підпалити московський Кремль, паризький Лувр або лондонський Тауер.
Проте кіношники поїхали, а вежа димить і досі: почали тліти дерев’яні клітки та перекриття в стінах. Їх виготовлено із середземноморського дубу наприкінці XV сторіччя. Витримавши п’ятдесят осаджень, дерев’яні частини вежі майже повністю згоріли тільки зараз.
Вітер задуває до башти та ще більше розпалює вогонь. Пожежники періодично з’являлись у фортеці й заливали водою декілька задимлених ділянок, - повідомляє "ЛІГАБізнесІнформ".
Але водою загасити таку пожежу майже неможливо, - вважають спеціалісти. Слід перекривати доступ кисню в міжстінний простір та вжити інші речовини. Розчин, яким закріплювали цеглини, від вогню перетворився на вапно. І частина унікальної Білгород-Дністровської фортеці будь-якої миті може просто завалитися.
Нагадаємо, Білгород-Дністровська фортеця - видатний пам’ятник середньовічної оборонної архітектури, одна з найбільших і наймогутніших споруд ХIII - XV століття на території України. Заснована на залишках античного міста Тіри. Історія її будівництва пов’язана з необхідністю захисту міста від безперервних нападів численних ворогів. Стіни фортеці були укріплені 34 баштами, багато з яких не збереглися. У 1896 році споруда була оголошена історико-архітектурним пам’ятником. З початку XX століття у фортеці йдуть реставраційні роботи.
| | | | Валерій | Додано: Wed 25 Jul 2007 11:09:15 EEST
На жаль інтерв'ю Василя Думи виданню "Главред" в черговий раз довело, що він (В.Д,) має велике бажання сидіти у президіях та дивитися концерти де танцюють та співають українською. Щодо України в цілому то він її зовсім не бачить. Дещо про бізнесменів російських які то не йдуть в Україну, то взагалі валом валять. Нестыковочка пан Дума! | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat 21 Jul 2007 21:25:04 EEST
Передрук Лента.ру.
Василь Коломацький
КОБЗА
-------------------------
Город-спутник Барселоны признал украинский Голодомор
Законодательный совет испанского города Эсплугас-де-Льобрегат (Esplugas de Llobregat) - спутника Барселоны - принял резолюцию об осуждении Голодомора на Украине 1932-1933 годов как геноцида украинского народа. Об этом, как передает ProUA, сообщила пресс-служба украинского МИД.
Там отметили, что горсовет принял решение "осудить геноцид в Украине 1932-1933 годов со стороны тоталитарного режима Сталина, известного как Голодомор, ставший причиной гибели свыше 10 миллионов человек". Депутаты, в частности, подчеркнули, что Испания "также в течение многих лет была жертвой франкистской диктатуры и репрессий", и выразили свою солидарность с украинским народом.
Ранее, 13 июня, парламент Каталонии принял Декларацию относительно 75-й годовщины голодомора в Украине, признав указанные события актом геноцида украинцев.
Голодомором, как известно, называется массовый голод на Украине, а также на Кубани, в Поволжье и Казахстане в 30-х годах 20 века. На Украине, по различным оценкам, от голода погибли от четырех до десяти миллионов человек или от 10 до 25 процентов населения. В России в результате голода, ставшего следствием сталинской политики в области сельского хозяйства, погибли около шести миллионов человек, в Казахстане - 1 миллион.
http://www.lenta.ru/news/2007/07/20/golodomor/ | | | | V.K. | Додано: Fri 20 Jul 2007 07:13:03 EEST
Людмила Алексєєва святкує ювілей. Яскравий приклад того як емігрант повернувся на Батьківщину і приніс багато користі.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------------------------
Людмила Алексеева отмечает сегодня юбилей
20.07.2007 3:17
Людмиле Михайловне Алексеевой - ветерану правозащитного движения в России - сегодня исполняется 80 лет. Правозащитное сообщество России и коллеги-правозащитники во многих странах мира поздравляют юбиляра.
Людмила Алексеева в 1990-е годы выступила за то, чтобы правозащитники отстаивали не только политические, но и социальные права граждан. Она была членом Комиссии по правам человека при президенте России. После преобразования Комиссии в 2004 году в Совет по содействию развитию институтов гражданского общества и правам человека при президенте России, Алексеева вошла в состав обновленного Совета.
Юбиляр является сопредседателем Всероссийского гражданского конгресса. Людмилой Алексеевой написаны десятки работ по вопросам прав человека.
http://www.svobodanews.ru/news/2007/07/20.html?id=403171 | | | | Фарит Рахимов | Додано: Thu 19 Jul 2007 20:20:58 EEST
ЗАЯВЛЕНИЕ
ВТОЦ имени Марата Мулюкова от имени татарского народа протестует против роста националистического, фашистского движения в Российской Федерации и требует от правительства В.В.Путина, ФСБ, Министерства внутренних дел принятия решительных адекватных решений и мер по пересечению действий русских фашиствующих элементов. Убийство Дамира Зайнуллина это уже не первый случай. Если мы не будем бороться сегодня против русского фашизма, то завтра уже будет поздно.
Состоится пикет по этому вопросу 20 июля с 9 до 11 часов на площади Свободы города Казани.
Президиум ВТОЦ имени Марата Мулюкова
Поддерживаем заявление ВТОЦ имени Марата Мулюкова:
Айрат Шарипов (Башкортстан)
Аскер Бикбаев (Россия)
Батухан Азимов (Канада)
Булат Абилов (Казахстан)
Вил Мирзаянов (США)
Айдар Халим (Татарстан)
Гамиль Камалетдинов (Татарстан)
Заки Зайнуллин (Татарстан)
Зиннур Аглиуллин (Татарстан)
Мохаммед Миначев (Россия)
Айрат Габдуллин (Узбекистан)
Надир Бекиров (Украина)
Альберт Гарапов (Татарстан)
Надир Даулят (Турция)
Айрат Гиниятуллин (Башкортстан)
Рафис Кашапов (Татарстан)
Ринат Валиев (Санкт-Петербург)
Талгат Ахмадишин (Татарстан)
Юнус Камалутдинов (Татарстан)
Фарит Рахимов (Украина)
Поможем семье погибшего Дамира Зайнуллина:
http://www.tatarmoscow.ru/html/index.php?option=com_content&task=view&id=1499&Itemid=1#Frame%204
Расчетный счёт № 40703810897020000108
в Северо-Западном филиале ОАО «АК БАРС Банк», Санкт-Петербург
БИК 044030745 к/с 30101810900000000745
ИНН 1653001805
ОГРН 1021600000124
КПП 783502001
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Tue 17 Jul 2007 06:12:40 EEST
19 липня виповнюється рік з дня нападу на Наталку Ковальову-Медведюк із міста Тула. Злочинців не знайдено, справу закрито. За цей рік пані Наталка втратила чоловіка, який був убитий практично при тих же обставинах, що і напад 19 липня. Слідство у справі убивства Володимира Сенишина практично не ведеться.
У лютому СКУ отримав листа із прокуратури м. Владивосток. Слідство у справі убитого активіста Анатолія Криля закрито. Вбивці не знайдені.
А ось Тараса Зеленяка знайшли і дали штраф. Наглядний приклад правосуддя для всіх.
Василь Коломацький
КЛГП | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Tue 17 Jul 2007 06:01:17 EEST
Маємо вердикт у справі Тараса Зеленяка - 6 тис ам дол штрафу за образу... кого і чого усі знають. Очевидно ексклюзивного права росіян лаяти усіх інших.
Дуже селективне і дискримінативне рішення, прийняте, відзначимо, у відношенні українця (які за статистикою складають 2% населення). Цікаво, своїх етнічних росіян для показової справи не знайшлося? По методиці збору інформації - донос в стилі 30-х років. Без сумніву справа була інспірована з самого верху, не стали б у Новосибірську самостійно створювати прецедент загально-російського. Нагадаю, що пана Тараса ще й пропустили через психіатричну експертизу, про що у матеріалі Ленти не згадано.
Передрук Лента.ру
Василь Коломацький
КОБЗА
-------------------------
Жителя Новосибирска оштрафовали за оскорбление русского народа
Советский районный суд Новосибирска 16 июля приговорил местного жителя Тараса Зеленяка, обвинявшегося в разжигании межнациональной розни, к штрафу в 130 тысяч рублей, сообщает РИА Новости.
Как выяснило следствие, Зеленяк на форумах в интернете оставлял оскорбительные высказывания в адрес русского народа. Как говорится в приговоре, эти высказывания "создают искаженное представление о русском народе, приписывая ему враждебные действия по отношению к другим народам". По информации РИА Новости, подсудимый вину признать отказался, утверждая, что он не писал высказываний, ставших причиной судебного разбирательства.
В то же время, как сообщает ИА REGNUM, в своем последнем слове подсудимый частично признал свою вину. Он заявил, что, возможно в его действиях и было что-то не этично, однако такой цели как разжигание межнациональной розни он перед собой не ставил. При вынесении Зеленяку приговора судья учла частичное признание им своей вины, раскаивание, а также отсутствие судимостей. Защита подсудимого пока не знает, будет ли обжаловать приговор.
Уголовное дело по части первой статьи 282 УК РФ ("Возбуждение ненависти либо вражды, а равно унижение человеческого достоинства") в отношении 36-летнего жителя новосибирского Академгородка Тараса Зеленяка было возбуждено 15 февраля 2006 года. В Управление ФСБ по Новосибирской области с жалобой на высказывания своего клиента обратилась компания-провайдер "Первая миля", услугами которой пользовался Зеленяк.
Как выяснило следствие, с 2005 года Тарас Зеленяк под псевдонимом novosibirsk-2 оставлял на русскоязычном форуме украинского интернет-сайта www.proua.com комментарии к различным событиям общественно-политической жизни в России, на Украине, а также на Северном Кавказе. Эти комментарии, по мнению прокуратуры, пропагандируют ненависть к русским, утверждают "превосходство украинского народа над русским" и изобилуют оскорбительными словами.
16 февраля 2006 года из квартиры Тараса Зеленяка в присутствии понятых был изъят системный блок компьютера, в котором хранились комментарии. Позже была проведена филолого-лингвистическая экспертиза, которая признала высказывания Зеленяка оскорбительными.
http://www.lenta.ru/news/2007/07/16/fine/
http://zelenyak.livejournal.com/ | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat 14 Jul 2007 07:43:04 EEST
Некролог Анатолія Доценка із сайту Майдан.
Від керівництва ОУР на похоронах нікого не було. (Кононенко і Скопенко не були у Москві, Семененко отримав травму і не зміг бути). Із журналістьського корпусу не було нікого. Із Києва також.
За неперевіреною інформацією Адміністрація Президента України виявила інтерес до події.
Редакція планує публікувати спогади друзів Анатолія Доценка.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------- ----------
Анатолій Доценко пішов у вічність ...
7 липня у Москві на 43-му році життя обірвалося життя журналіста і патріота України Анатолія Доценка. Помер видатний український журналіст, кореспондент "Німецької хвилі" Анатолій Доценко. Виходець з шахтарського краю (народився 2 квітня 1965 р., на хуторі Котовський Луганської обл.), він все життя працював на благо України і ніколи не боявся говорити на гострі теми та озвучувати правду.
Його смерть стала великою втратою для всіх українців. Анатолій завжди був голосом, який через радіостанцію «Німецька хвиля» повідомляв правду про події у Росії, роблячи це з українських позицій
Анатолій Доценко прийняв активну участь у політичних подіях кінця 80-х і 90-х років, коли Україна виборювала свою незалежність. Він був переконаним демократом, безстрашним громадянином. Анатолій Доценко став першим московським кореспондентом "Радіо Свобода", де озвучував всі найгостріші політичні та релігійні питання того часу. В дні розпаду Радянського Союзу його можна було побачити на всіх політичних акціях як в Москві, так і в столиці України. Його московська квартира наприкінці 80-х перетворилася на своєрідний центр українства в Росії. Сюди приходило багато відомих діячів українського руху, зокрема Вячеслав Чорновіл, Степан Хмара, майбутня перша леді України Катерина Чумаченко.
Анатолій був яскравою особистістю, наділеною дивовижною енергією, працездатністю, чудовим гумором, особливо відчутний у живій у розмові. Таким ми запам’ятаємо його, нашого друга і колегу. Свою діяльність він спрямовував на розвиток української культури, освіти та духовності як в Росії, так і в Україні. Його коштами закупили підручники для учнів Севастополя.
Наприкінці 1990 року Анатолій переїхав до Києва, де продовжував працювати в якості журналіста радіо Свободи та тодішньої незалежницької української преси. Після отримання Україною незалежності Анатолій планував оселитися і жити в ній. Він одружився та придбав квартиру у Києві. Однак «нова» , але надалі прокомуністична українська влада неприязно поставилася до нього. Анатолій у приватних розмовах скаржився на тиск з боку співробітників СБУ , які вимагали від нього надавати інформацію … про його близьких друзів і колишніх радянських дисидентів Чорновола, Горинів, Хмару. Після відмови Доценка, йому , в кращих традиціях «радянської школи» почали створювати проблеми та неприємності. Найдошкульнішими з них стало багаторічне затягування у наданні українського громадянства. Врешті решт його дружині, етнічній українці, яка народилася у Казахстані , на третьому курсі навчання у Київському політехнічному інституті, відмовили у продовженні цього навчання на підставі того що вона на той час також ще не мала українського громадянства.
Через відсутність українського громадянства, а відповідно і закордонного паспорту Доценко не зміг скористатися пропозиціями кількох престижних вузів Європи та США, які на початку 90 років запрошували його для навчання і стажування. Аби мати змогу виїжджати за кордон Доценко був змушений повернутися до батьків у Москву, щоб отримати хоча б який не будь паспорт ( Росія видає свої паспорти без зайвих вагань). А їздити за кордон йому було необхідно з професійних потреб, оскільки він працював кореспондентом Радіо „Свобода”, „Німецькогї хвилі”, радіо Австралії.
В Москві Анатолій продовжував працювати на радіо „Німецька хвиля”, надалі був активним учасником російського демократичного руху. Особливе невдоволення тамтешніх властей викликала його активна діяльність у „Чеченському інформаційному центрі” як в часі найзапекліших подій російсько-чеченської війни, так і після цього.
За свідченнями його друзів, Анатолію Доценку неодноразово погрожували за його професійну діяльність. Маючи добре здоров’я, він приблизно півтора роки тому несподівано захворів і помер в результаті швидкого розвитку хвороби. Його смерть у розквіті творчих сил залишає нам важкі, не розв’язані питання і сумніви, на які отримати відповідь у найближчій перспективі очевидно не вдасться.
Прощання з Анатолієм Доценка відбулося у середу 11 червня о 10 годині ранку у Москві в морзі за адресою: вул. Судакова, 15 (станція метро «Любліно»). О 10.40 ранку його відспівали у церкві Домодєдовського цвинтаря.
Майдан-ІНФОРМ: 12-07-2007 18:57 // URL: http://maidan.org.ua/static/news/2007/1184255878.html
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Thu 12 Jul 2007 05:01:43 EEST
Повідомлення для Валерія Семененка.
Пане Валерію, Ваш мейл вже більше доби заблокований - мої мейли до Вас повертаються. Хоча Ваш мейл дійшов.
Додаю текст повідомлення поштової системи (адресу мейла я зняв для безпеки):
From :
Sent : July 11, 2007 9:53:27 PM
To : vassilik@hotmail.com
Subject : Delivery Status Notification (Failure)
This is an automatically generated Delivery Status Notification.
Delivery to the following recipients failed.
@mail.ru
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed 11 Jul 2007 06:42:28 EEST
Стаття-спогад про покійного Анатолія Доценка, написана його другом і колегою Марічкою ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН із Австралії.
Василь Коломацький
КОБЗА
-------------------------------------
У пам’ять АНАТОЛІЯ ДОЦЕНКА
Замість квітів на могилу
Сьогодні 10 липня ранком інтернет приніс мені страшну вістку, що в той нібито щасливий день 7 -го липня 2007 в Москві помер Анатолій Доценко. Ця вістка мене так приголомшила й я страшенно розстроїлася ще й тому, що я довідуюся це по інтернеті...
Так, і знов сльози, і знов мілійони разів питання ЧОМУ і знов і знов завалюється мій світ… Подібне почуття я вже переживала, коли 19.1.2003, будучи в Бельгії, довідалася, також з інтернету, про смерть журналіста, мого друга Сергія Набоку. Починаю повільно, але впевнено ненавидіти отой інтернет...
Сьогодні дивилася постійно на годинник, який у мене стоїть біля компютера. В Москві, в Києві ніч..Як дзвонити? Здавалося, що кляті стрілки не посуваються...Не змогла дочекатися 13.30 години сіднейського часу. Всі записники в мене падають з рук. З пам’яті вийшли всі прізвища моїх московських друзів...І врешті нагадала собі, що є там Віктор Гуменюк, який мені розповість що сталося, заки до матері Толі задзвоню.
ХТО для мене Анатолій Доценко, що я розстроєна й не можу собі місця знайти в хаті?
Анатолій мій і Олеся Базилевського – похресник. Та не тільки похресник !
Ті хто реґулярно слухав мої радіопередачі з радіостанції СБС в Австралії добре знає хто Анатолій – він подавав вісті і коментарі про події, які відбувалися в Україні. Його і чути було по Радіо “Свобода”, Німецькій Хвилі. Друкувалися його статті в багатьох українських діяспорних газетах "Шлях Перемоги", "Свобода", "Українське Слово", "Вільна Думка" й інших, в Україні, в Росії.
А для тих хто, не знає, хто такий Анатолій Доценко, ( Він вже ввійшов в історію) - хочу поділитися спогадами нашого знайомства, бо Він не звичайна людина:
- Підготовляючи вісті з життя українців в світі, а зокрема, вісті про події в Україні для своїх радіопрограм, я покликалася на інформації, які появлялися в українській пресі в Україні, а також в діяспорних ґазетах. Ці ґазети доходили до нас в Австралію часто з двохмісячним спізненням. І, хоч в Україні діяла Пресова Служба Української Гельсінської Спілки ( УГС ), хоч і виходив "Український Вісник", нав'язати телефонічний зв'язок з членами УГС в Києві чи Львові було майже не можливо.
В газеті "Українське Слово", яка виходила в Парижі, появилося повідомлення про те, що в Москві створилася філія УГС. Для нав'язання зв'язків подавалося п'ять прізвищ і телефонів.
Коли в 1989 му році в Москві проходила ланцюгова голодівка Української Греко-Католицької Церкви, я вирішила зателефонувати в Москву, щоби отримати безпосередний репортаж про цю голодівку. Чомусь з поданих прізвищ в газеті я вибрала АНАТОЛІЯ ДОЦЕНКА.
Моя перша розмова з ним відбулася в четвер 3. 8. 1989 р. З перших сказаних ним речень, зрозуміла, що особа з якою говорю дуже добре обізнана з політичною ситуацією в Україні. Його перший телефонічний репортаж захопив нашу громаду. В наступну неділю 6. 8. 1989 я знову зателефонувала Анатолієві, попросивши його стати постійним кореспондентом української програми Радіо СБС в Австралії. Анатолій погодився. В ту неділю в нього перебував др. Степан Хмара, який приїхав на голодівку. Провела я тоді з паном Хмарою інтерв'ю.
До Анатолія Доценка я телефонувала з радіостудій СБС три рази, а то й більше на тиждень. Ми не порушували питання якоїсь зарплати. Чесно кажучи, я не знала б де взяти грошей, щоби заплатити Анатолієві за роботу. Та українська спільнота Австралії відповідно оцінила його працю!
Коли Амбасада СССР в Канбері та її Консулят в Сіднеї відмовили мені в 1990-му році в'їздну візу в Україну, відкидаючи запрошення народного депутата Володимира Яворівського, за посередництвом Анатолія, я отримала запрошення відвідати Україну від РУХ-у.
Анатолій обіцяв, що займеться організуванням моєї першої поїздки по Україні. Він дотримав слова.
Якби не Анатолій, я НІКОЛИ би не була в Москві, а була там 4 рази, де зустріла прекрасну українську молодь, не була би в Україні в тих місцях й установах де була, не знала би отих прекрасних своїх друзів журналістів, між ними також вже покійного Сергія Набоку. (Анатолій дуже переживав його смерть) І за це я Йому вдячною була і буду так довго поки житиму!
Анатолій Доценко працював кореспондентом для української програми Радіо СБС від серпня 1989 р до лютого 1993 го року, коли я втратила там свою працю.
Сьогодні перед мною немов фільмом пробігають картини: московське летовище, зустріч з Анатолієм й його друзями, які прийшли з українськими прапорами, поїздка до пам’ятника Шевченку, зустрічі з молодю в Москві, ПЕРША поїздка в травні 1990 року в Україну! Які емоції! Що я переживала ! Я приїхала до Києва, де мене й Толю Доценка на Київській залізничній станції зустрів Сергій Набока. Це ж вони з Толею відкрили мені київський журналістичний світ та не тільки! Обоє були жартунами...
Разом ми ходили до Верховної Ради. Разом були на студентській голодовці, переживали і подавали вістки про приїзд Патріярха Мстислава, про суд над Степаном Хмарою… Хрещення Анатолія в Музейній Церкві Пирогів! Тисячі вісток, зустрічей по Україні з цікавими людьми. В жовтні 1990 року відкриття першого в Україні пам’ятника Степанові Бандері в Старому Угриневі, і ще і ще засідання Верховної Ради...і можна всі ці спогади продовжувати аж до 1991 до проголошення Самостійної України! Якби не Толя я би не знала стільки цікавих провідних діячів політики, культури, Церкви України!
Він з друзями українцями зустрічав на московському летовищі танцюристів групи “Веселка” з Сіднею. Проводжав в Київ не одного українця з Австралії. І так 4 рази він мене зустрічав і проводжав з Москви в Австралію!
Толя все своє коротке життя працював лише в ім’я України. Коли ми з ним, після відкриття пам’ятника Степану Бандері, були в Івано-Франківську на Святі УПА, Толю називали “соловейком - голосом правди”.
Як подається сьогодні 10.7. на Інтернетському Сайті МАЙДАН :…” він ніколи не боявся говорити на гострі теми та озвучувати правду.... В дні розпаду Радянського Союзу його можна було побачити на всіх політичних акціях як в Москві, так і в столиці України. Його московська квартира перетворилася на своєрідний центр українства в Росії. Свою діяльність він спрямовував на розвиток української культури, освіти та духовності як в Росії, так і в Україні. Його коштами закупили підручники для учнів Севастополя. “
Це були часи СССР. Багато з тих, хто тепер прокидаються великими героями, тоді ховалися від тої правди, боялися говорити. О, як це все тепер ПРОСТО ! Тоді треба було бути відважним, мужнім...
Я радо їхала в Москву, бо в гостинній квартирі його батьків, (яка перетворилася на своєрідний центр українства в Росії, тоді ще не було офіційних Організацій, як сьогодні) мене радо вітали, приймали...І на тій кухні, де ми провели сотки годин в дискусіях над подіями в Україні, побували і то часто дуже багато відомих діячів українського руху, В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Левко Лукяненко і навіть сьогоднішня дружина Президента України - Катерина Чумаченко, брати Горині, Владика Василик і, і так далі.
Толя водив мене по Москві, на Арабті ми заходили до Української книгарні, була я з ним на З’їзді Української Молоді з країн тоді СССР!
А вже останні роки, коли я не могла через хворобу чоловіка їздити по світах, ми з Толею переписувалися по емайлу. Він мав свої проблеми...В кожного з нас часами щось в житті буває не так..Толя був страшенно огірчений, розчарований тим, що не дали йому сталого побуту в Україні. Він написав спогади, прислав їх мені. Вони скорочено появилися в Україні, в якомусь журналі. Зараз не пригадую в якому. Сподіваюся, що я їх тепер уривками опублікую в нас в Австралії.
Майже всі ті, зараз і депутати, і громадсько-політичні діячі – хто бував в нього в Москві в половині 80-х років про нього забули...Як це страшно подумати!
А Толя стільки зробив в ім’я України і голос його, інформації, які йому слали з всієї України лунали по Радіо “Свобода “, Німецькій Хвилі, Радіо SBS в Австралії... Я бачила Толю при праці в тій невечичкій кімнатці його в Москві! І бачили мої друзі – австралійці, яких він там приймав!
Мама Анатолія – моя кума Раїса, з якою я говорила сьогодні (а переривала нас аж 3 рази) заливалася сльозами, оповідала мені про останні місяці і дні Його життя. Розповідав мені Толі друг – Віктор Гуменюк, ще один ідеаліст–націоналіст!
Завтра, 11 липня над могилою мого похресника – друга, колєги, збируться друзі Анатолія – було Йому 43 роки! І знов сльози матері, дружини і ще зовсім малої дочки Марічки!
Замість квітів на свіжу могилу – хіба що з далекої Австралії можу сказати:
“ Дякую, Толю, за те що Ти робив для України, дякую за те, що відкрив мені журналістичний світ Києва, познайомив з прекрасними молодими Українцями, збагатив моє життя. Якби не Ти, може я й не була би так скоро в Україні. Я, не тільки хресна матір Твоя, але й подруга і колега, Тебе ніколи не забуду! Спи спокійно! Україна вже є Самостійною, а Ти для того зробив більше багатьох сьогоднішних депутатів!”
А мамі Раїсі, дружині і дочцій Марічці, всім друзям Толі в Москві й Україні,
моє глибоке співчуття з приводу важкої втрати! Дуже сумую разом з Вами!
Вічна Тобі, Толю, пам’ять!
Співчуття й передають всі ті мої друзі в Австралії, хто знав Анатолія!
МАРІЧКА ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН
Австралія - Сідней 10.7.2007
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed 11 Jul 2007 05:29:27 EEST
Шановна українська громадо!
Повідомляємо вам про те, що 7 липня на 44-му році обірвалося життя журналіста і патріота України москвича Анатолія Доценка. Його смерть є великою втратою для всієї нашої громади. Анатолій завжди був правдивим голосом, який через радіостанцію «Німецька хвиля» повідомляв про події у Росії, роблячи це з українських позицій. Він також був автором нашого сайту, надіславши нам кілька своїх репортажів, а також роблячи дописи у Гостьову книгу сайту. Покійний приймав активну участь у політичних подіях кінця 80-х і 90-х років, коли Україна виборювала свою незалежність. В його московській квартирі часто бували і українські політики, і журналісти, і церковні і громадські діячі. Він був переконаним демократом, безстрашним громадянином Росії сахаровського зразка. Він був яскравою особистістю, був наділений дивовижною енергією, працездатністю, мав чудовий гумор, був дуже живий у розмові. Таким ми запам’яаємо його, нашого друга і колегу.
По інформації, отриманій Редакцією, Анатолію Доценку неодноразово погрожували за його професійну діяльність. Маючи добре здоров’я, він приблизно півтора роки тому несподівано захворів і помер в результаті швидкого розвитку хвороби. Його смерть у розквіті творчих сил залишає нам важкі нерозв’язані питання і сумніви, на які отримати відповідь у найближчій перспективі очевидно не вдасться.
Прощання з покійним відбудеться 11 червня (середа) о 10 ранку в Москві в морзі за адресою: вул. Судакова 15. (Станція метро «Любліно». Поїздом метро із центу вихід із першого вагону). О 10.40 ранку відпівання у церкві Домодєдовського цвинтаря. (Проїзд до метро «Домодєдово», далі автобусом 510).
Закликаємо членів української громади провести в останній шлях українця, журналіста і патріота Анатолія Доценка і підтримати родину покійного в її горі.
Пухом тобі московська земля, дорогий Анатолію!
Редакція сайту «Кобза – українці Росії»
| | | | Валерій | Додано: Mon 09 Jul 2007 21:01:09 EEST
Бруд, який ми бачимо на форумі, це мабуть "мєстниє", або є ще декілька дебільних організацій у рф, наприклад "наші", які не можуть бачити(за газпромівські гроші) ні Україну ні українські бібліотеки, ні українські сайти. А якщо інтимні потреби цих організацій невдовольняють їх у світському житті то інетівське життя для них є "отдушиной". На жаль крім бруду з Рф ми нічого не отримуємо. | | | Катерина
Місто: Україна | Додано: Wed 04 Jul 2007 00:13:41 EEST
Нещодавно відкрився новий форум м.Хмельньцького, що має за мету об'єднання усіх, хто любить це місто, для приємного спілкування та проведення часу.. Ласкаво просимо http://houston.uaforums.net | | | | Валерій | Додано: Sun 01 Jul 2007 19:21:03 EEST
РОЗСТРІЛ НАДІЙ
45 років тому, в червні 1962-го, у місті Новочеркаську Ростовської області війська розігнали демонстрацію представників найпрогресивнішого в СССР класу — робітників. Що ж сталося? 1 червня 1962-го оголосили підвищення цін на м’ясо-молочні продукти. У Новочеркаську, місті робітників і студентів, це не викликало ентузіазму. На Новочеркаському електровозобудівельному заводі молоді робітники вирішили поговорити з директором заводу Курочкіним. І ось на запитання та нарікання Курочкін відповів: “Ничего, на пирожках с ливером перебьетесь”. Ці слова стали детонатором, оскільки без зайвої дипломатії пояснили, що робітників ніхто й не збирався вважати найпрогресивнішим класом. Безвідмовні й покірні до того робітники почали діяти просто як у совєтському блокбастері — фільмах про Максима. Зібрався велелюдний мітинг, який уже не могло ігнорувати начальство. Приїхав перший секретар Ростовського обкому партії Басов, почав щось пояснювати. Всі зрозуміли: це — демагогія. І Басова просто вигнали. Мітингувальники почали вимагати передати свої думки уряду. В принципі це були дії в дусі казок про “доброго царя”: можливо, там, “нагорі”, в Москві, не знають, чим живе народ. Вирішили припинити роботу, а наступного дня з червоними прапорами (а з якими ж іще?), з портретами Леніна йти до міського комітету партії. Місцевому начальству треба було вирішувати, що робити з цими шукачами справедливості. Ну як же визнати, що найпрогресивніший клас застрайкував? Неможливо. Не міг цей передовий загін совєтського суспільства так діяти! Все це наслідок дій купки інтриганів. А з ними розмова повинна бути короткою. Коли колона пішла до центру Новочеркаська, командувач військами Північно-Кавказького військового округу генерал Плієв дав наказ стріляти і скерував на людей танки. Було вбито 22 людини, поранено 39. Це за офіційною статистикою. Герой Совєтського Союзу генерал-лейтенант Матвій Шапошников, перший заступник Плієва, відмовився виконувати наказ, дав своїм частинам наказ: “Не стріляти!” За це його виключили з КПСС і звільнили на пенсію. Семеро учасників виступу були розстріляні за вироком Верховного Суду РСФСР, 114 осіб засудили на процесі, що відбувся в серпні 1962-го. Ось, власне, і вся історія. Вся, та не зовсім. Річ у тім, що хрущовська влада, яка нещодавно критикувала й викривала Сталіна та його негуманні методи, раптом узяла на озброєння один із основних методів тирана — замовчування. За Брежнєва, ясна річ, також про Новочеркаськ-62 не згадували. Мовчання тривало 27 (!) років. Лише в 1989-му, за Горбачова, нарешті з’явилися перші публікації про ту трагедію. В 1996 році Борис Єльцин під час передвиборної кампанії відвідав Новочеркаськ. Відвідав із метою агітації. Та при цьому підписав Указ про реабілітацію жертв 1962 року і спорудження їм пам’ятника. Завершу словами очевидця: “Долго пытались смыть кровь с площади. Сначала пожарной машиной, потом еще какой-то — со щетками, и, наконец, пригнали каток — заасфальтировали ее толстым слоем”. Заасфальтували, але відомо, що навіть трава пробиває асфальт. Ну, а правда — то це вже точно.
Юрій ШАПОВАЛ,
доктор історичних наук, професор
адреса статті: http://www.slovoprosvity.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=4548 | | | | V.K. | Додано: Thu 28 Jun 2007 06:01:44 EEST
Пане Валерію!
Вже підчистили сміття на Форумі. Дякуємо за підказку.
Василь Коломацький
КОБЗА | | | | Валерій | Додано: Tue 26 Jun 2007 17:59:53 EEST
Мене дуже дивує те, що є зараз на форумі. Якісь громадяни посилено використовують наш український сайт для своїх м'яко кажучи інтимних потреб. Невже ми будемо і далі бачити цей непотріб? | | | | V.K. | Додано: Mon 25 Jun 2007 02:46:50 EEST
Дорогие друзья!
Я уже довольно давно и безуспешно пытаюсь нацелить авторов Гостевика на материалы по теме диаспоры в России. Так скажем из последних 5 последних материалов, выставленных за выходные, только материал про потомка Тараса Шевченко, живущем в России, попадает под этот критерий. Пожалуйста пишите к нам по теме сайта.
Большинство материалов по теме татар в России в тему сайта не вписываются. Мы не снимаем записи из уважения к демократии, но все же просьба не ставить материал не по теме. Сайт с самого начала своей работы имеет четко очерченные границы. Единственное где мы иногда выходим за границы информации про диаспору- это состояние с правами человека в России и свобода церквей. Тут указываем общие тенденнции. Ну и во время Революции были материалы и по событиям в Украине...
Прошу вас учесть мои пожелания редактора Гостевой книги.
С уважением,
Василий Коломацкий
КОБЗА | | | | Валерій | Додано: Sun 24 Jun 2007 19:28:48 EEST
Пане Василю, ось ще одна стаття з сайту: http://www.nbb.com.ua
а це посилання на статтю: http://www.nbb.com.ua/index.php?id=14&tx_ttnews[tt_news]=727&tx_ttnews[backPid]=12&cHash=270092318b
Славний праправнук великого прапрадіда
В краєзнавчому музеї міста Єсентуки Ставропольського краю (Росія) є невеличка експозиція, присвячена творчому та фронтовому шляху одного з мешканців цього міста - Григорію Тимофійовичу Шевченку. Тисячі курортників проходять через музей щороку, але далеко не всі знають, що ця людина є... нащадком великого українського поета Тараса Шевченка.
Нещодавно я випадково потрапив у курортні місця Мінеральних Вод, і так само випадково дізнався про Григорія Шевченка, - колишнього в’язня ГУЛАГу, корінного українця. Григорій Тимофійович родом з села Кирилівка - того самого, яке тісно пов’язують і біографічно, і життєво з Тарасом Григоровичем Шевченком.
Як виявилося пізніше, це не випадковість: Григорій Тимофійович - правнук Кобзаря, продовжувач роду кревного поетового брата Микити Григоровича Шевченка. Навчався у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, там же успішно опановував кінематографічне мистецтво. І саме у вузі здібного студента помітив... сам Олександр Довженко, який забрав його до своєї операторської групи. А незабаром Григорія Тимофійовича раптово арештували. Потім були мордування, і суд "трійки" визначив йому подальшу долю - в ГУЛАГу. Вже після "відсидки" він назавжди поселився в Єсентуках.
Тут і народився його син В’ячеслав. Закінчив авіаучилище, але набута професія інженера з електронного обладнання його не приваблювала, і він працює то газетярем в далекому Казахстані, то на Камчатці, то на Таймирі. Саме там почав писати вірші і малювати...
Тільки 1986 році В’ячеслав повернувся додому й у Ставропольському книжковому видавництві видав свою першу книгу поезій під назвою "Міст". Згодом він навчався у Москві на вищих літературних курсах, де писав вірші та музику, поеми та духовну прозу. А незабаром його прийняли до Спілки письменників Росії та України. На Батьківщині прапрадіда В’ячеслава Шевченка цінують як перекладача творів Кобзаря та Василя Стуса. Видавав він на Кавказі і свою газету, але конфлікт з місцевим міліцейським начальством закінчився для нього величезним штрафом, який і поклав кінець виданню.
Біля одного з бюветів мінеральних вод у Єсентуках я й познайомився з В’ячеславом Григоровичем - художником, поетом і просто талановитою людиною. А відбулося це при досить цікавих обставинах. Серед виставлених на продаж картин, які пропонують відпочиваючим місцеві художники, найколоритнішими, найцікавішими були твори, підписані "В.Шевченко". Пригадалася експозиція у міському музеї, яка презентувала життя та творчість вже покійного Григорія Шевченка... "Так тож мій батько", - відповів В’ячеслав.
А потім, вже під час зустрічі з активістами українського товариства "Ятрань", що діє у П’ятигорську, я дізнався про те, що в сім’ї праправнука Тараса Григоровича і досі зберігається унікальна реліквія - розширене видання "Гайдамаків". Саме цю дорогу книгу, яка передається з покоління в покоління, В’ячеслав Григорович продемонстрував у П’ятигорському краєзнавчому музеї на виставці "Українці на Кавказі".
Тоді ж В’ячеслав Григорович, виступаючи перед своїми земляками, повідав, що раніше в сім’ї його батька зберігалась ще одна реліквія - томик "Кобзаря", виданий ще за життя автора, Тараса Шевченка. Той "Кобзар" пройшов дорогами Другої світової війни і десь загубився. "Батько за ним дуже сумував", - розповідав праправнук поета.
Але чи не найбільше В.Шевченко пишається своїм знайомством з нащадком видатного російського поета Михайла Лермонтова. Зустріч їхня відбулась у П’ятигорську під час Лермонтових днів, на які організатори свята запросили далеку родичку великого росіянина, яка зараз живе в Шотландії. Ось так зустрілись прапра...внуки двох геніальних пророків, які надзвичайно вплинули на долю двох великих народів - українського та російського.
Вивчати мову своїх предків В’ячеславу Шевченку довелось самотужки, поза освітніми закладами. Певною мірою у цьому йому допомагав батько. А прочитавши і "Кобзаря", і класику української літератури, він зробив остаточний вибір. То, мабуть, гени, - він став пропагандистом Шевченкового слова в Росії. "Я пішов шляхом батька, який також все життя, навіть на чужині, намагався нести людям Тарасове слово…" - говорить він.
А нещодавно у В’ячеслава Григоровича вийшла друком книжечка - переклад Кобзаревої поеми "Кавказ", яку видав Оренбурзький інститут імені Тараса Шевченка. Окрім цього, він продовжує перекладати поезії Василя Стуса. І переконує: якщо твори Т.Шевченка в народі називають "Євангелієм від Тараса", то й вірші В.Стуса - це справді "Страсті по Вітчизні".
І ця переконаність допомагає йому зараз реалізувати ідею - дати російському читачеві повного "Кобзаря" саме в своїй інтерпретації. Словом, - Тарас Шевченко від В’ячеслава Шевченка, творчість прапрадіда у перекладі праправнука.
Василь Соколенко, Київ-Єсентуки-Київ
На знімку: нащадок Кобзаря, правнук по лінії брата Микити - Григорій Тимофійович Шевченко
| | |
|
Powered by AkoBook V3.42 |
|
Українські організації в РФ |
|
|
|
Наша кнопка |
|
|
|
Друзі |
|
|
Гостьова книга 
