В гостьовій книзі 1083 записів на сьогоднішній день.
Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 » |
| Gedz | Додано: Wed Feb 4 18:33:00 2009
Звичайний телефашизм
• Росія • Суспільство •
Майдан-ІНФОРМ: 04-02-2009 16:39 // URL: http://maidan.org.ua/static/news/2009/1233758351.html
Недавно пресс-служба ОУР та ФНКАУР оприлюднила інформацію про нехристиянські, нетолерантні дії священників Московського патріархату по відношенню православної Святотроїцької церкви Київського патріархату у м. Ногінську Московської області. Такі дії є одним із видів інформаційної обробки населення. Причому не самим масовим....
Не є секретом той факт, що телебачення як самий масовий, загальнодоступний засіб масової інформації в Росії знаходиться під жорстким контролем влади. Нерідко влада є також і прямим замовником розкрутки тих чи інших тем, сюжетів та інтерпретацій. Можна сказати, що в Росії править не тільки «суверенна демократія», а й телекратія. Україна та українська тема на сучасному російському телебаченні займає одне з провідних місць, але це якраз той випадок, коли краще, якби просто — забули про Україну. Принаймні майже всі українські політичні експерти — різних поглядів та уподобань (навіть налаштовані жорстко проросійськи) — вважають висвітлення української теми на провідних федеральних каналах російського телебачення інформаційною війною.
Лишається питання: навіщо це робиться? Чи через роздратування намаганнями України самій вибирати свій шлях розвитку, яке збільшилося після Помаранчевої революції? Чи для згуртування російського суспільства? Чи, може, через якісь інші причини? Але як тоді розуміти слова провідних російських посадовців про взаєморозуміння, взаємоповагу, добросусідство з Україною?
Пропонуємо зразок подібної телекратії на прикладі нової програми НТВ «Чєстний понєдєльнік» у викладіі Андрія Окари.
Звичайний телефашизм
Від «гламура» через «треш» до «хоррору»
Подивився вчора, 26 січня, по НТВ нову програму «Чєстний понєдєльнік», ведучий - типу письменник Сергій Мінаєв, автор «Духless», «Media Sapiens» і «The Тьолки».
Особисто мене він як письменник ну ніяк не надихав: намагався читати одну його книжку - застряг на середині. Але селф-піарщик він дуже талановитий: одним з перших спіймав «фішку» і «осідлав» актуальну «хвилю» - антигламур. Та й Господь з ним - у мене до нього не було жодної претензії. До того, як учора увечері не увімкнув телевізор...
Отже, перший випуск нової програми «Чєстний понєдєльнік», тема - «Недружні країни». Зрозуміло, йшлося, в основному про Грузію та Україну. Ну не про Сполучені ж Штати говорити - які ж вони «недружні»?! Вони ж-газ не крадуть!
Головні мовні персонажі - Владімір Жіріновський, Лєонід Гозман і хтось на ім’я Андрєй Малявко - студентського вигляду хлопець: його друга, як було сказано, убили недавно в Грузії. Спроба теледуелі не вдвох, як це найчастіше буває, а втрьох - майже як на шоу «Три кути з Павлом Астаховим» (РЕН ТВ).
Зал - повний «радісної гопоти», що після кожного прокльону на адресу України й Грузії радісно свистить, ляскає, махає державними прапорами РФ і слоганами «Правди багато не буває!».
«Грузія і Україна нездатні бути самостійними державами!», «Ми б могли і Грузію, і Україну поставити на коліна!», «Вони повзуть у Кремль рачки», «Батьківщина або ткемалі?!», «Через дешеву (іноземної — із країн СНД. — А.О.) робочу силу я не можу влаштуватися на роботу!», «Це повне дикунство, що вони зробили із Бронзовим Солдатом!», «І вони, недружні до нас країни, стануть на коліна!», «Ми повинні пограти фінансовими м'язами, які в нас є», «Наші бізнесмени, які беруть на роботу іноземних робітників, підтримують злочинні режими Грузії і України!».
Гозман намагався щось викрикувати в дусі: «Навіщо нам повторювати чужі дурниці?», «Навіщо нас нанастроювати увесь світ проти себе?», але його заперечення тонули в загальному «телепатріотизмі».
Ну а на задане з екрана питання: «Чи повинні ми застосовувати санкції проти недружніх країн?», голоси телеглядачів (більше 50 тисяч, що проголосували) розділилися більш ніж «патріотично»: «Так» - 89%, «Ні» - 3%, «Тільки в крайньому випадку» - 8%.
«Антигламурний» письменник Мінаєв у ролі телеведучого виявився як би дитиною відразу двох своїх «старших товаришів» за професією (правда, з Першого каналу): кричав і жестикулював він майже як Андрєй Малахов («Пусть говорят!»), а похмурим, злісним і мефістофелеподібним був майже як Максім Шевченко («Судітє самі»).
Програма «Чєстний понєдєльнік», що у дусі стьобного газетного заголовка відсилає до великого християнського свята, стала новою важливою віхою в логіці розвитку НТВ: років три тому мейнстрімом каналу був гламур, потім - треш, тепер, мабуть, політичний телехоррор.
В епоху системної кризи, зростаючого безробіття, згортання соціальних програм і невизначеного майбутнього центральні російські канали розчохлили ще одну «телепушку», здатну доводити «телепіплів» до повної несамовитості - до захлинаючої ненависті. Зрозуміло, що незабаром такої низькобюджетної антипротестної «анестезії», такого жорсткого «телехліба» і шокових «телевидовищ» буде хоч греблю гати - більше, ніж у свій час було Петросяна з «Аншлагом» і Басковим.
У програмі «Чєстний понєдєльнік» мова йшла всього лиш про можливість економічних санкцій проти «недружніх» країн і «злочинних» режимів. Але у такому тоні, у такій манері і з такими підводками і відеорядом говорять лише про ті країни, які в недалекому майбутньому передбачається або взагалі СТЕРТИ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ, або, принаймні, БОМБИТИ.
І після цього ми дивуємося - мовляв, чого це вони так хочуть у НАТО?
Прес-служба Об'єднання українців Росії та
Федеральної національно-культурної автономії українців Росії
| | | Vasyl' Kolomatski
Місто: Canada | Додано: Wed Feb 4 05:17:06 2009
Украина передала Польше документы о сталинских репрессиях
Служба безопасности Украины (СБУ) передала Институту национальной памяти (ИНП) в Польше электронные копии рассекреченных документов о сталинских репрессиях 1930–40-х годов, сообщает во вторник УНИАН со ссылкой на пресс-центр СБУ.
Среди переданных Польше документов, по информации УНИАН, – служебная переписка НКВД о репрессиях в отношении поляков в 1935–36 годах в рамках так называемого дела о "Польской военной организации"; документы об операции НКВД по переселению около 70 тысяч поляков и немцев с территории Украины в Казахстан, а также об украинских лагерях, где содержались польские военнопленные.
Документы были переданы в рамках состоявшихся на Украине переговоров исполняющего обязанности председателя СБУ Валентина Наливайченко и делегации ИНП. На переговорах Наливайченко напомнил, что в совместной серии "Польша и Украина в 1930–1940-х годах. Неизвестные документы из архивов специальных служб" вышло уже семь томов и готовится к выходу восьмой, а также подчеркнул важность дальнейшего сотрудничества двух стран в этом вопросе.
Кроме того, на переговорах была достигнута договоренность о подписании соглашения о совместной работе по изучению политических репрессий 1917–1991 годов. Как ожидается, это соглашение будет подписано в ближайшее время.
Польский Институт национальной памяти был создан в 1998 году и занимается сбором и изучением данных о преступлениях в отношении граждан Польши, совершенных в период с 1944 по 1990 годы, а также расследованием этих преступлений.
Напомним, что одним из заметных дел, возбужденных в России в рамках расследования репрессий 30–40-х годов против поляков, является так называемое "катынское дело" - о расстреле 14 тысяч пленных польских офицеров в 1940 году под Катынью. Дело было закрыто в 2004 году после 14 лет расследования; Главная военная прокуратура РФ не признала расстрел польских офицеров геноцидом.
Тем не менее в августе 2008 года родственники погибших поляков обратились в Хамовнический суд Москвы с просьбой пересмотреть решение 2004 года. Они настаивали на признании расстрела фактом геноцида и реабилитации расстрелянных, однако российский суд отказался вынести такое решение. Впоследствии апелляцию поляков на решение Хамовнического суда отклонил Мосгорсуд.
http://www.lenta.ru/news/2009/02/04/papers/ |   | | Игорь
Місто: Ростов на Дону | Додано: Tue Feb 3 21:54:22 2009
Украинская Диаспора Дона приглашает к сотрудничеству всех тех, кому не безразлична украинская идея! В задачу нашего сайта входит писать о проблемах украинцев, живущих за кордоном.
Заходите на наш сайт: www.ukrajnci.ru |  | | Vasyl' Kolomatski
Місто: Canada | Додано: Mon Feb 2 06:19:48 2009
Матеріал датований вереснем.
Виходить, що російська сторона своєю заявою "дружбу зміцнила". А мені ця заява російського МЗС чомусь здається зверхньою, глузливою і цинічною.
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------------
Украинский проект резолюции о голодоморе провалился в ООН
24 сентября, 20:56 |
24 сентября делегация Украины в Совете ООН по правам человека, не получив практически никакой поддержки, вынуждена была официально отозвать внесенный ею ранее проект резолюции «Память о Голодоморе 1932−1933 гг. в Украине».
«МИД России считает этот шаг единственно верным. Похоже, что и украинская сторона начинает осознавать конфронтационность и бесперспективность своей инициативы», — говорится в комментарии, опубликованном на сайте МИД.
«Попытки руководства Украины закрепить на международном уровне трактовку событий 1932−1933 годов на территории бывшего СССР как геноцида украинского народа носят политизированный характер и направлены на сеяние раздора между братскими народами России и Украины. Считаем кощунством политические спекуляции Киева на памяти миллионов жертв трагедии, которая постигла народы бывшего Советского Союза», — заявляют в МИД.
Так же в комментарии подчеркивается, что «Совет ООН по правам человека и ООН в целом – не место для проталкивания однобоких и искаженных оценок исторических событий. Историю надо оставить историкам, а ООН должна заниматься своими прямыми обязанностями – поддержанием международного мира и безопасности, содействием развитию и укреплением режима поощрения и защиты прав человека в мире».
http://www.akado.com/news/document29569/
| | | | Vasyl' Kolomatski | Додано: Mon Feb 2 06:10:07 2009
Матеріал датований жовтнем. Чи рішення було виконане чи ні - не відомо.
Василь Коломацький
КОБЗА
--------------------------
На Украине решили запретить Институт стран СНГ
Служба безопасности Украины (СБУ) потребовала закрыть украинский филиал Института стран СНГ, сообщает "Интерфакс". Об этом заявил глава СБУ Валентин Наливайченко.
Соответствующие материалы, по его словам, уже направлены в Министерство юстиции Украины. Кроме того, о своем требовании СБУ известила Министерство иностранных дел республики. Как отметил Наливайченко, руководство министерства придерживается в этом вопросе той же позиции, что и он сам.
Наливайченко, как сообщает РИА Новости, считает, что Институт стран СНГ не может работать на территории республики, поскольку ведет "антиукраинскую деятельность".
Недовольство главы СБУ, в частности, вызвало то, что представители этой организации отрицают антиукраинский характер Голодомора - массового голода, от которого пострадала республика в начале 1930-х годов. Украинские власти, напомним, настаивают на том, что Голодомор был геноцидом украинского народа, организованным советской властью. Россия эту формулировку отвергает.
Институтом стран СНГ, напомним, руководит депутат Госдумы РФ Константин Затулин. Как сообщается на сайте Затулина, Институт является "автономной некоммерческой организацией, цель которой - определение и научное обеспечение российских интересов на территории бывшего СССР". Самого Затулина власти республики неоднократно обвиняли в антиукраинской деятельности, в связи с этим ему был запрещен въезд в Украину, запрет был снят в начале августа.
http://www.lenta.ru/news/2008/10/15/institute/ | | | Vasyl' Kolomatski
Місто: Canada | Додано: Mon Feb 2 06:02:27 2009
Колишній радник екс-президента Путіна попереджає Україну про можливу небезпеку.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------------
Le Monde. Москва готовила войну в Грузии с 2004 года, утверждает бывший советник Путина
последнее обновление: 27 октября 2008 г., 12:41
Станет ли когда-нибудь известна вся правда о событиях, приведших к российско-грузинской войне? – задается вопросом Натали Нугайред из Le Monde. Газета пересказывает мнение российского экономиста Андрея Илларионова, считающего конфликт крупнейшим потрясением в регионе с момента распада СССР.
Его анализ ситуации основывается на двух идеях: Россия с 2004 года стремилась избавиться от Саакашвили, которому удалось сорвать российские военные планы и выиграть время, бросив 7 августа свои войска на штурм Цхинвали.
"Целью России было свергнуть Саакашвили, войти в Тбилиси под прикрытием революции или государственного переворота, сопровождающегося вооруженными столкновениями. Такой сценарий уже имел место на Кавказе в 1990-х, и тогда за границей это мало кого беспокоило", – сказал Илларионов в интервью Le Monde, напоминая о событиях 1993 года в Азербайджане.
Желание избавиться от Саакашвили возникло у Москвы в 2004 году, когда он вернул в лоно Грузии Аджарию, а затем начал экономические реформы, направленные на сближение страны с евро-атлантическими структурами. Тогда Россия попыталась задушить Грузию через энергетику и всевозможные эмбарго.
Летом 2008 года, продолжает издание, Москве удалось обмануть бдительность западных спецслужб, сосредоточив значительные силы на границе с Южной Осетией под предлогом военных учений. 7 августа, еще до начала грузинской атаки на Цхинвали, на территории Южной Осетии находилось около 20 тыс российских солдат и осетинских ополченцев (включая резервистов) и 200 российских танков, утверждает бывший "шерпа" Путина. В распоряжении грузинской армии было всего 42 танка и 4 тыс человек, так как основная часть вооруженных сил находилась в Ираке и на границе с Абхазией.
Сделав 7 августа первый шаг, грузинский президент, по мнению Илларионова, "пожертвовал тремя вещами": своей армией, своей репутацией и двумя сепаратистскими регионами. "Но одновременно Саакашвили выиграл три вещи: он остался в живых, структура его власти была сохранена, а его реформы теперь получат серьезную финансовую поддержку Запада", – цитирует издание Илларионова.
По словам Илларионова, Москва планировала поставить у власти в Тбилиси бывшего грузинского министра внутренних дел, бежавшего в Россию, – Игоря Гиоргадзе. Из-за провала этого проекта Кремль был вынужден прибегнуть к запасному маневру, который его не слишком прельщал, – признать независимость Южной Осетии и Абхазии.
Илларионов утверждает, что российская власть продолжит свои попытки решить судьбу Михаила Саакашвили. Однако главным, по его мнению, "слабым звеном" на территории бывшего СССР теперь стала Украина.
http://rus.newsru.ua/press/27oct2008/war.html | | | Vasyl' Kolomatski
Місто: Canada | Додано: Mon Feb 2 05:56:52 2009
Росмолодежь насчитала в стране до 5 миллионов беспризорников
В России насчитывается от 2 до 5 миллионов несовершеннолетних беспризорников, большинство из которых вовлечены в преступную деятельность. Об этом сообщает "Интерфакс", цитируя заявления заместителя начальника Федерального агентства по делам молодежи Александра Повалко.
Повалко сообщил, что, по статистике, большую часть правонарушителей среди несовершеннолетних составляют беспризорные, безнадзорные и подростки, относящиеся к категории социальных сирот.
Он рассказал, что более трети преступлений подростки совершают под непосредственным руководством взрослых. Доля несовершеннолетних, совершивших преступления в составе групп, превышает 70 процентов.
По мнению Повалко, в России не проводится профилактика повторных правонарушений. Кроме того, ребенку не создается условий для ресоциализации. Он рассказал, что уровень повторных правонарушений среди несовершеннолетних в среднем по стране составляет от 30 до 70 процентов из-за того, что судебные решения не ориентированы на реабилитационный процесс.
Институты системы профилактики безнадзорности и правонарушений среди несовершеннолетних действуют разрозненно и неэффективно – к такому выводу пришли участники конференции по подростковой преступности, на которой выступал Повалко.
http://www.lenta.ru/news/2008/11/14/waif/ | | | Vasyl' Kolomatski
Місто: Canada | Додано: Mon Feb 2 05:52:48 2009
Ще один Жиріновський об"явився. Звати Квицинский. Ніби колишній дипломат.
Василь Коломацький
КОБЗА
----------------------------------
Депутат Госдумы заявил, что Украина "издевается над 20 млн русских"
Россия должна вести более прагматичную политику в отношении Украины. Об этом сказал первый заместитель председателя Комитета по международным делам Государственной думы РФ Юлий Квицинский, передаёт УНИАН.
По его словам, России нужно поставить вопрос очень чётко: "Ежели Украина желает с нами особых отношений, если она желает жить с нами в мире, дружбе и согласии, тогда она должна изменить свою нынешнюю политику".
При этом Квицинский добавил, что после этого Украина сможет пользоваться поддержкой и иметь особые отношения с РФ как, например, Беларусь.
"Если она этого не хочет, она должна иметь самые обычные прагматические отношения с нами без каких-то целований", - подчеркнул депутат, добавив, что это выражается в том, что Украина продолжает "кушать российский газ" не по рыночным ценам.
В тоже время он заявил, что в Украине "издеваются над 20 млн русских". По его мнению, это выражается в закрытии русскоязычных школ, прекращении вещания российских каналов и "хулиганских действиях" в Крыму.
"Мы их обязались защищать и будем защищать", - заявил депутат Госдумы.
Отвечая на вопрос, возможны ли военные действия российских войск по отношениЮ к Украине, он ответил: "Мы не будем виноваты в них. Мы сделаем так, что виноватыми будете вы, если вынудите".
Напомним, что по решению Нацсовета по вопросам телерадиовещания с 1 ноября неадаптированные к украинскому законодательству российские телеканалы изъяты из перечня программных продуктов всех украинских провайдеров кабельного телевидения.
http://rus.newsru.ua/ukraine/24nov2008/xolopy.html | | | Vasyl' Kolomatski
Місто: Canada | Додано: Mon Feb 2 05:47:36 2009
Так звана "Правда о Голодоморе" очами російських істориків. Все ж напів-правда, якщо придивитися.
Ні словом про продуктові кордони на кордонах Росії і України, ні словом про постанови уряду про створення цих кордонів, ні словом про погром українських шкіл і бібліотек у Росії. По словам історика - в усьому рівність.
І виходить що сама укркаїнска влада сама дезорієнтувала Сталіна що голоду немає... А Сталін і не знав!
http://www.lenta.ru/conf/golodomor/
Василь Коломацький
КОБЗА | | | Vasyl' Kolomatski
Місто: Canada | Додано: Mon Feb 2 05:41:21 2009
Зверніть увагу який імідж України у Росії. Не імідж, а - труба!
Василь Коломацький
КОБЗА
--------------
Газовый конфликт настроил россиян против Украины
Россияне стали хуже относится к Украине после газового конфликта.
Об этом свидетельствует социологический опрос аналитического центра "Левада Центр", который имеет в своем распоряжении, передает УНИАН.
Так, хорошее отношение к Украине проявляют 29% россиян, что на 12% меньше, чем в сентябре прошлого года. Вместе с тем с 53% до 62% увеличилась доля респондентов, отмечающих плохое отношение к Украине. 9% затруднились ответить.
"В случае Украины продолжилось снижение индекса - как реакция на газовый конфликт", - отмечают эксперты центра.
Кроме этого, 48% россиян называет российско-украинские отношения "напряженными", 20% - "прохладными", 19% - "враждебными". В то же время, отношения между двумя странами как: "нормальные, спокойные" характеризует 7%, "дружественные" или "хорошие, добрососедские" - по 1%. Затруднились ответить 4% опрошенных.
Опрос проведен 23-27 января. Опрошено 1600 россиян в 128 населенных пунктах 46 регионов страны. Распределение ответов на вопросы этого исследования приводится в процентах от общего числа опрошенных и сравнивается с данными предыдущих исследований. Статистическая погрешность подобных опросов не превышает 3%.
В то же время, порядка 82% украинцев считают, что перекрытие газа Россией носит преимущественно политическую подоплёку. Как сообщил сегодня на пресс-конференции директор Национального института стратегических исследований Юрий Рубан, об этом свидетельствуют данные опроса об отношении граждан Украины к украино-российскому газовому конфликту.
Согласно результатам опроса, половина украинцев считает, что Россия не имела права перекрывать газ Украине. Треть опрошенных считает, что руководство России таким образом хочет усилить своё влияние на украинскую власть, и столько же - взять под контроль украинскую газотранспортную систему.
Напомним также, что из обнародованых результатов ежегодного соцопроса об отношениях Европы и Америки, проведенного немецкими социологами в 12 странах ЕС, следует, что 7% опрошенных беспокоит ухудшение отношений с Россией после августовского конфликта в Грузии. При этом граждане Евросоюза заявляют, что единая Европа не должна отказываться от помощи Грузии и Украине, даже если ради этого ей придется пойти на разрыв дипломатических связей с Москвой.
http://rus.newsru.ua/ukraine/30jan2009/opros1.html | | | Vasyl' Kolomatski
Місто: Canada | Додано: Mon Feb 2 05:32:51 2009
Ура! Гостьовик нарешті запрацював!
"Давно я нє брал в руки шашек!", - як зауважив класик.
Прошу усіх писати по-більше, але з толком. Усьо зайве буду удаляти... вогньом і мечом.
Василь Коломацький
редактор | | | | Дмитро | Додано: Wed Oct 29 18:47:50 2008
24.10.2008. Обращение Михаила Ходорковского к участникам конференции "Российские альтернативы"
Дорогие друзья, В сегодняшних условиях перед нами остро стоит вопрос об отношении либеральной интеллигенции к другим демократическим силам общества и, главное - к власти.
Я с пониманием отношусь к людям, считающим невозможным для себя сотрудничество с нынешней государственной бюрократией, в том числе из-за существующих в ней корпоративных правил. Однако, на мой взгляд, неверно было бы априори осуждать и тех, кто идет на такие контакты или даже становится частью этого аппарата. Главное, по-моему - сумел ли человек в непростых условиях сохранить свою личную порядочность и позицию, диктуемую нашими общими ценностями. Если да – он делает большое и нужное дело по реформированию и демократизации государства, если нет, а «медные трубы» - тяжелое испытание, - то Бог ему судья.
Также, думаю, неверно было бы огорчаться, когда власть фактически реализует наши разработки и предложения – это движение в нужном нам всем направлении.
Я лично вижу свою задачу в том, чтобы постоянно предлагать обществу либерально-демократические альтернативы решения стоящих перед ним проблем и критиковать с точки зрения эффективности методы авторитарно-мобилизационные.
При этом я стараюсь по возможности беспристрастно разобраться в мотивах и предпосылках реализуемых неэффективных решений, и в причинах их поддержки со стороны населения.
В результате такого разбора иногда прихожу к выводу, что бывают важные субъективные, или даже объективные обстоятельства (предпосылки), заставляющие рассматривать подобные неэффективные шаги, как безальтернативные.
Позиция отрицания в таких случаях бессмысленно маргинализирует либерально-демократическую общественность.
Нисколько не сомневаюсь в неизбежности либерализации страны. Потенциал авторитарной модернизации исчерпан: сырьевая экономика находится на исходе своих возможностей поддержания роста. Цены и объемы экспорта ограничены объективно. В индустриальной парадигме развития мы уже проиграли конкуренцию Китаю, и этот результат не может быть изменен без резкого понижения уровня жизни российского населения – китайский рабочий попросту дешевле. Наша перспектива лежит исключительно в области постиндустриальной экономики, то есть в области высокой доли интеллектуальной составляющей, где российские образовательные и научные школы пока обеспечивают возможность успеха в глобальном соревновании.
Таким образом, предпосылка либерализации и демократизации общества, а также экономического развития страны одинакова: интеллектуальная свобода. Только если для либерализации она – цель, то для экономики России – главное средство, механизм достижения успеха и конкурентоспособности.
Несомненно, либерализм XXI века в России неотделим от социального государства, от значительной роли государственной и муниципальной власти в решении задач, стоящих перед обществом. Это – современный либерализм.
Также современная демократия – это не референдум по выбору «руссбаши», как это представляют отдельные идеологи «суверенности», а система государственного управления, основанная на сложном балансе самостоятельных государственных и общественных институтов в их совокупности.
Именно поэтому либерально-демократическая интеллигенция обязательно найдет союзников и среди умных левых, и среди настоящих, а не квасных, патриотов.
У нас есть, по крайней мере, одна общая задача: добиваться становления такой модели государства, таких государственных решений, которые обеспечили бы успешное построение современной экономики, а уже на ее базе – благосостояния граждан и достойного места России в мире.
Это – большой, в том числе интеллектуальный, вызов. Успешный ответ на него можно дать, лишь показывая пример открытости для восприятия чужой точки зрения, творческого сотрудничества и интеллектуальной свободы.
Чего я Вам от всей души желаю.
С уважением,
Михаил Ходорковский
Пресс-центр Михаила Ходорковского www.khodorkovsky.ru | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat Oct 18 03:58:26 2008
Шановні гості нашого Гостьовика!
Питання: у нас в україно-російських відносинах хоч якийсь позитив залишився? Якісь гастролі театрів, художні виставки, передачі культурних ціностей Україні, спільні наукові конференції? Ювілеї видатних українців - діячів російської культури? Невже у всій Росії ніхто добрим словом не згадав нашу Неньку? Що ж ми тоді за країна така і нація?
Будь ласка пишіть трохи і про позитив. Адже він, певний, є. Я не вірю, що подавати відносини між двома країнами у такому чорному світлі є мудро і об"єктивно. Якщо діаспора не побачить позитиву, то як його побачить сама Україна? А сайт же до певної міри - це вікно для українців України у Росію, створене діаспорою. Давайте триматися цієї планки.
З повагою,
Василь Коломацький
КОБЗА | | | | Голодомор-33 | Додано: Thu Oct 16 19:55:48 2008
[16.10.2008 12:30] Роман Цимбалюк
Антиукраїнські настрої в Росії: поминати Голодомор небажано
Російський МЗС завадив повноцінному проведенню на території РФ заходів, присвячених 75-им роковинам Голодомору. Про жертв трагедії 1932-1933 рр. повинна була нагадати акція «Незгасима свічка», яку в РФ за підтримки Світового конгресу українців організувало українське посольство. У Москві, а також низці інших російських міст були заплановані поминальні богослужіння, жалобна хода і вечори-реквієми. Але програму заходів довелося істотно скоротити. Російське зовнішньополітичне відомство виставило вимогу приводити акцію або в строгій відповідності з офіційною позицією РФ з питання Голодомору, або зовсім відмінити жалобні заходи.
У результаті акція «Незгасима свічка» так і не відбулася в Уфі, Оренбурзі і Краснодарі. Під питанням її проведення в Ростові-на-Дону. Основні заходи поминальної акції поки пройшли тільки в Москві і, можливо, відбудуться в Санкт-Петербурзі. У Білокам`яній, втім, шанування пам`яті жертв Голодомору обмежилося лише територією українського посольства в РФ і молебнем, який пройшов у Богоявленському кафедральному соборі (РПЦ). «Незгасима свічка» вже побувала в 29 країнах і після Росії вирушить до Вірменії.
Російські експерти і політики дали свою оцінку діям МЗС РФ і спробували пояснити УНІАН, з чим пов`язано неприйняття теми Голодомору в Росії.
Ян Рачинський, член правління міжнародного товариства «Меморіал»
ЗАВДЯКИ УКРАЇНІ В БАГАТЬОХ КРАЇНАХ НЕ ЗАБУВАЮТЬ ПРО ГОЛОДОМОР
Безумовно, треба зберігати пам`ять про жертви Голоду, від якого дуже постраждала як Україна, так і Казахстан, і деякі регіони Росії. В Україні про ці жертви пам`ятають. І, частково завдяки цьому, починають згадувати в інших місцях. Думаю, в цьому випадку дії російського МЗС були незграбними.
Валерій Семененко, співголова Об`єднання українців у Росії
РОСІЙСЬКА ВЛАДА ОСТЕРІГАЄТЬСЯ ЮРИДИЧНИХ НАСЛІДКІВ
Такі дії російської влади є порушенням громадянських прав українців у Росії і не відповідають цивілізованим нормам демократичного суспільства. Позиція Росії відома - мовляв, це був просто голод на всій території Союзу. Але ми ж не проти, щоб пам`ятні заходи про загиблих проводили всі народи - татари, калмики, чуваші, інші. Якщо вони не хочуть проводити такі заходи, то це їх особиста справа. Тим більше що українська сторона погоджувала з місцевою владою план заходів, а офіційна позиція РФ була врахована.
Ми хотіли обмежитися панахидами, вечорами-реквіями, зустрічами. Але в Росії не сприймають формулювання «геноцид українського народу». Очевидно тому, що остерігаються юридичних наслідків. Бояться, що це може бути використано в правовому полі - це, думаю, основна причина.
Хоча ми прагнутимемо знайти компроміс з російською стороною - і надалі пропонуватимемо всім постраждалим народам приєднатися до нашої акції.
Костянтин Затулін, перший заступник Комітету Державної Думи у справах СНД і зв`язках зі співвітчизниками
МИ В РОСІЇ НЕ ПОВНІ ІДІОТИ
Українська дипломатія розглядає акцію як елемент впровадження в українському суспільстві і міжнародній свідомості ставлення до подій давнього минулого як прямого злочину проти українців. Україна намагається і робить на цьому політику сьогоднішнього дня. Кажуть, аж до висунення Росії матеріальних претензій і вимог про компенсації.
Але ми ж у Росії не повні ідіоти. Росія, яка декларує себе як правонаступниця СРСР, не може нести відповідальності за все те, що відбувалося в радянські часи.
В даному випадку висунуто тяжке звинувачення в цілеспрямованому знищенні другої за чисельністю в Союзі нації - українців - шляхом створення штучного голоду. Це не відповідає дійсності. Можна говорити про злочини і помилки Радянського Союзу на Кавказі, де було депортовано ряд народів Північного Кавказу, можна погоджуватися або не погоджуватися з виселенням кримських татар, але геноцид українського народу з національних мотивів суперечить будь-якій історичній правді. Немає ніякого документального підтвердження, що в Радянському Союзі винищували українців. Інша справа, що сам голод став можливим через те, що більшовики ніколи не були сильні в сільському господарстві, і вони наламали тут дров. Це, безумовно, злочин, і він стосувався усього населення Союзу.
Модест Колеров, голова союзу "Свободная Россия"
ПОМИНАННЯ ГЕНОЦИДУ - РІВНОЗНАЧНЕ РОЗПАЛЮВАННЮ МІЖНАЦІОНАЛЬНОЇ ВОРОЖНЕЧІ (?)
Тлумачення Голодомору як геноциду українців в умовах Росії є актом розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Голод 1932-1933 років торкнувся не тільки українців, але й усіх народів, що проживають на території як України, так і поза Україною..
Можна об`єднатися в пам`яті жертв Голодомору, але українське посольство має намір проводити акцію «Незгасима свічка» виключно в рамках української державної політики. Об`єднуватися з тими, хто підходить до вшанування померлих вибірково, з політичної, расової точок зору не можна. Саме тому МЗС РФ заблокував проведення цієї акції. Українська влада не відмовиться від формулювання «геноцид», тому їй потрібно звикати проводити такі заходи окремо.
Роман Цимбалюк, власкор УНІАН в РФ
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-278907.html | | | | Light | Додано: Thu Oct 16 19:46:37 2008
Як молоді українці знають кремлівську пропаганду (звичайно антиукраїнську).
* Если русский любит Россию — он патриот. Если украинец любит Украину — он махровый бандеровский националист.
* Если русский президент общается с американским президентом — он налаживает отношения между двумя странами. Если украинский президент общается с американским президентом — они оба плетут антироссийский заговор.
* Если русский говорит на русском языке – он просто русский. Если украинец говорит на украинском языке – он Петлюра недобитый.
* Если президент России декларирует пророссийские лозунги – это нормальный президент. Если президент Украины декларирует проукраинские лозунги – он проамериканский и антироссийский президент.
* Если русское правительство не соглашается с украинским правительством – оно отстаивает национальные интересы. Если украинское правительство не соглашается с русским правительством – абарзели ваще.
Тому гаспада расіянє не гайте часу, ми вас вже давно зрозуміли!  | | | | Gedz | Додано: Thu Oct 16 19:16:39 2008
Дещо про "письменницький" націоналізм, або як на "українському питанні" (ширше - слов'янському)
закінчується російський демократ.
http://www.grani.ru/Politics/Russia/m.142697.html
Яков Кротов.
Квартирный милитаризм.
"К вам приходят в квартиру и говорят: "Мы у тебя вот это забираем". Вы отвечаете: "А почему вы у меня это забираете, если оно мое?" И ведь вы знаете, что оно - ваше. Что вот этот стул - ваш, и этот стол, и эта кастрюля... И нечто более важное. Например, ребенок. Про все это вы знаете, что оно ваше. А про что-то вы знаете, что оно не ваше. И знаете, почему оно не ваше. Вы, например, справляли юбилей. Одолжили у соседа стулья, кастрюли, вилки, тарелки. Теперь сосед приходит и говорит: "Я это забираю". Вы говорите: "Да-да, конечно". А почему вы это говорите? Потому что вы знаете, что оно не ваше... А теперь представьте себе ситуацию, при которой к вам в дом приходят, что-то хотят забрать, а вы мучительно думаете: "Елки-палки, это мое хотят забрать или не мое? И вообще - что тут мое или не мое? Вот они ребенка забирают... А это мой ребенок или их?".
"Квартира" тут – Россия. Это сравнение Сергея Кургиняна, одного из идеологов российского милитаризма и составляющей его опору вертикали власти.
"Квартира" - последнее прибежище "российского человека" и его первая тюрьма. "Квартира" - идол. "Квартира" - тридцать сребреников. Ради квартиры можно пойти на любое преступление и предательство. Квартира – самый надежный капитал, ярчайший показатель социального положения.
Квартира, наконец, последний псевдоним империи. Кургинян делает вывод:
"Когда Александр Македонский превращал жалкую греческую провинцию в универсальную империю, он имел к этому гораздо меньше оснований, чем мы, имеющие в качестве задела - одну седьмую часть суши. Но он хотел эту империю. И потому она родилась на свет Божий. Так какую идентичность мы восстанавливаем? К какому "нам" апеллируем? Если еще грубее, то почему Цхинвал - "наше", а Тбилиси нет? Не подумайте, что я призываю к походу на Тбилиси. Я просто спрашиваю: где грань между "нашим" и "не нашим"? Какова идентичность? Я вот, например, считаю, что Тбилиси - тоже "наше". Но это не значит, что я буду призывать к ковровым бомбардировкам или к оккупации Грузии. Я сначала тихо и самому себе скажу, что это - "наше". И обосную, почему. А потом буду обдумывать действия".
Кургинян может не торопиться. Задолго до того, как он начал свой путь, компетентные люди тихо сказали "наше" и обдумали действия.
Впрочем, вряд ли о компетентных людях можно сказать "обдумали". Их взяли на работу в компетентные органы, потому что они уже признавали: "Наше – всё". Критерий компетентности – готовность считать весь мир своей квартирой.
Люди, которые поддерживают российские походы на Грузию и другие страны, но при этом возмущаются тем, что их квартиры, возможно, прослушивают или что их выселяют из хороших квартир в плохие, непоследовательны. Нет "квартир". Есть одна, единая и неделимая Квартира.
"Обдумывают" мыслители. Конечно, квартирные мыслители думают, соответственно, квартирно. Классический пример – Солженицын. Ведь его трактат 1990 года "Как нам обустроить Россию" был основан именно на метафоре Квартиры, на платоновско-кургиняновском "припоминании" - что "наше", что "не наше". Воловьи Лужки, разумеется, "наше". А Тбилиси?
Трактат Солженицына любопытен для истории российской военной психологии и тем, что Солженицын популярнее Кургиняна. Хотя именно этот текст знаменовал конец популярности Солженицына. Его ждали, за его возвращение, рискуя, выступали в печати, начиная с о. Александра Меня, а он прислал вместо себя текст и еще четыре года присылал тексты.
Текст Солженицына примечателен тем, что в нем особенно выпукло проявлена особенность новояза как речи, принципиально составленной из взаимоисключающих утверждений. Очень ярко эта речь использовалась Путиным (или "использовала Путина", потому что мастера новояза являются, конечно, его рабами): он говорит постоянно, словно человек с раздвоением личности. Одно высказывание делает "добрый следователь", следующее - "злой следователь".
Если налицо два исключающих друг друга политических высказывания, благоразумно считать главным наиболее опасное. Если президент страны сперва говорит, что не будет повышать налоги, а затем говорит, что будет повышать налоги, то следует верить второму утверждению.
Одновременное произнесение несовместимых слов, конечно, выбивает человека из душевного равновесия. Поэтому им обычно пользуются следователи или политики, которые не зависят от избирателей, а лишь запугивают население. Политик, зависящий (или хотя бы демонстрирующий зависимость) от граждан, остережется по крайней мере устраивать такие "сшибки" в течение короткого времени.
В 1990 году, к примеру, Солженицын говорил, что нельзя удерживать ценой "насилия и крови" разные "окраинные республики". И тут же: "Непрактично существовать государству, вкруговую охваченному другим". Сан-Марино? Лесото? Какая разница, "охвачено" государство одним другим государством или двумя? Возможно, Солженицын имел в виду пресловутый "выход к морю", необходимостью которого оправдывались завоевания России на севере и юге. Вот у Чехии нет "выхода к морю", она "вкруговую охвачена другими" - и... Что "и"? Да то, что разве это страна? Так - пятно на карте.
Очевидно, что боязнь оказаться внутри одной страны рациональна лишь при условии, если эту "одну страну" мыслить как обязательно агрессивную, которая, пользуясь своим положением по отношению к анклаву, будет его душить. Такой по умолчанию и видит русский национализм Россию.
О странах, имеющих "внешнюю границу", Солженицын говорил: "Если они захотят отделяться — запрета не может быть". Но тут же: "Как показало в XX веке создание многих малых государственных образований — это непосильно обременяет их избытком учреждений, представительства, армией, отсекает от пространных территорий разворота торговли и общественной деятельности". Это написал тот же человек, который восхвалял когда-то довольно малую Швейцарию и вообще местное самоуправление. Теперь, оказывается, рационально лишь большое государство - даже для "общественной деятельности".
В 1990 году Солженицын писал: "А еще высится над нами — гранитная громада КГБ, и тоже не пускает нас в будущее. Прозрачны их уловки, что именно сейчас они особенно нужны — для международной разведки. Все видят, что как раз наоборот. Вся цель их — существовать для себя, и подавлять всякое движение в народе. Этому ЧКГБ с его кровавой 70-летней злодейской историей — нет уже ни оправдания, ни права на существование".
Сразу же после возвращения в Россию в 1994 году, уже во время поездки на поезде с востока на запад, Солженицын, однако, заявил, что следует ориентироваться на примирение. Фильм Би-Би-Си воспроизвел сцену, когда кто-то из толпы на перроне кричит Солженицыну, окруженному номенклатурой: "Александр Исаевич, вокруг вас бывшие парткомовцы и гебисты", - а Солженицын примирительно произносит увещание о необходимости единства и т.п. Он повторял эти увещания и позднее, а закончил тем, что незадолго до смерти принял Государственную премию от бывшего сотрудника той самой "международной разведки". В то время как Буковский и Новодворская постоянно требовали закрытия органов госбезопасности, Солженицын писал совсем о другом. Это естественное следствие милитаризма и империализма: тайная политическая полиция для них неплохое подспорье.
Заявления Солженицына о том, что он против милитаризма, против империализма и великодержавного шовинизма, стоят ровно столько же, сколько его заявления о том, что он не антисемит. Солженицын в этом отношении абсолютно типичный представитель того большинства жителей России, которые наполняют Россию шовинизмом, антисемитизмом, милитаризмом.
Милитаризм не там, где призывают к войне, как антисемитизм не там, где призывают бить семитов. Солженицын и к ненасилию призывал, и к миру, хотя в "Как обустроить Россию" цитировал одного-единственного публициста - Ивана Ильина, великого певца милитаризма. Милитаризм там, где призывают к ненасилию, но при этом в качестве крайней меры не исключают и войны. Война - цена слишком высокая, разумеется, и милитарист это понимает, не хочет эту цену платить. Солженицын провозглашает: "Нет у нас сил на Империю!" И тут же добавляет: "И не надо". Но в каком смысле "не надо"? В принципе или пока, тактически; не надо, чтобы воздержаться, поднакопить сил - и тогда уже на Империю?
Милитаризм не в желании войны, а в желании сохранить власть. Декларация "не надо империи" обесценивается тезисом о том, что нет Белоруссии и Украины, что народы этих стран - часть России. "К тем и другим я обращаюсь не извне, а как свой... Да народ наш и разделялся на три ветви лишь по грозной беде монгольского нашествия да польской колонизации".
В двойственности новояза есть "парадокс критянина". Критянин, который заявляет, что все критяне лжецы, говорит ли правду? В логике парадокс есть, в психологии нет. Если один и тот же человек делает два противоположных заявления, следует ориентироваться на то, которое наиболее опасно для окружающих. Если человек заявляет, что он не возражает против распада Российской империи, но тут же заявляет, что украинцы есть часть не Российской империи, а часть русского народа, следует считать, что он против распада империи.
Не квартирный вопрос, конечно, испортил москвичей. Да и нет "москвичей". После 1917 года в России все приезжие (и по факту – Солженицын с Украины, Путин из Питера и т.п., но главное, по духу). Жажда господства испортила квартирный вопрос. Идет экспансия – и вот уже Солженицын, приехавший в Москву с пустыми руками, оставляет потомками квартиру в престижном центре и виллу - все получено не по закону, а по особой милости московского мэра, которого Солженицын и поддержал в 1999 году. Квартиры есть, а счастья и совести нет. Так и с Империей – она есть (хотя куцая), а России нет. Чтобы Россия появилась, Империя должна исчезнуть.
Священник Яков Кротов
версия для печати
14.10.2008 11:45 | | | | Light | Додано: Fri Oct 10 15:01:27 2008
--------------------------------------------------------------------------------
09.10.2008
Степан ХМАРА: «Російська Федерація проводить культурний та етнічний геноцид своїх громадян українського походження»
«Справжнім проявом «любові» Кремля до України та українців» назвав член Правління Української народної партії Степан ХМАРА дії офіційного Кремля, що заборонив проведення меморіальної акції "Незгасима свічка" у рамках вшанування 75-тих роковин Голодомору в Україні 1932-1933 років в російських регіонах. За його інформацією, «федеральна влада здійснює тиск на активістів української громади з метою їх залякування та зриву проведення акції».
«За сприяння офіційної влади, у Російській Федерації відбувається переслідування громадян Росії, котрі є етнічними українцями і виявляють національну свідомість», - повідомляє Степан ХМАРА. Він вважає, що «такі факти дають привід «відкрито говорити, що в Росії почався культурний та етнічний геноцид українців, що проживають в цій країні». «Етнічні українці постають перед вибором, або відмовитися від української культури, мови та історії і спокійно жити, або стати об’єктом утисків та переслідувань з боку влади. Натомість в Україні росіяни не відчувають на собі жодного тиску та дискримінації», – зауважив Степан Хмара. | | | | Light | Додано: Fri Oct 10 14:57:52 2008
Известия: Як позбавити українську еліту антиросійської ренти
Сьогодні,11:58 Сайт Президента
Известия: Росії потрібно поставити
український політикум перед вибором:
Ніяких "і, і". Тільки
жорстке "або - або"
Українська демократія - театр абсурду. Українські політики готові пожертвувати планами, думками і почуттями населення в обмін на місце в "європейській еліті" особисто для себе, пише Віталій Третьяков, головний редактор журналу Политический класс, на сторінках російського видання Известия.
Вважається, що рівень демократії в українській політиці набагато вищий, ніж у російській. Однак будь-кому, хто хоч трохи знайомий зі справжнім станом справ в Україні, зрозуміло: українська демократія по суті є театром абсурду. Запеклі передвиборчі перейми й дискусії в українському парламенті; розпадаються, а потім у тому ж складі знову відроджуються коаліції, а вже тим більше результати виборів не мають майже ніякого впливу на реальну політику ,яку веде влада Києва. Політику втягування України в НАТО, передання російських територій, подарованих Україні Москвою, під юрисдикцію Брюсселя, поступової передачі берегової лінії Чорного моря під контроль США і т.д.
Українська демократія - це політичний клас, який сидить на роздоріжжі історії та географії (тобто на транзиті) або, як люблять висловлюватися в Києві, політикум, який поганить на все горло Москву і очікує багатія Годо, на милість якого цей політикум і готовий здатися. А решта українців, а тим більше росіяни, що проживають в цій країні, є тим тягарем, планами, думками і почуттями якого політикум готовий пожертвувати - в обмін на місце в європейській еліті особисто для себе. Ті з українського політикуму, хто вважає, що у них виникнуть труднощі з входженням в європейську еліту, готові увійти в будь-яку іншу, але з однією умовою: на зароблене ними з 1991 року зазіхати не можна.
Тому в Україні не можна знайти ні політика, ні політичної сили (за одним винятком, але про це нижче), з якими можна домовитися не те що на своїх умовах, але навіть і на умовах компромісу. Бо компроміс по-українськи - це: "що наше - то наше, але й від вашого не відмовляємося". Ця риса національної української політики може подобатися або не подобатися - суть не в цьому. Важливо зрозуміти, що вона є, і саме від цього необхідно відштовхуватися, формуючи нову політику Москви по відношенню до України. Адже й начебто нехитрий Кучма, і відверто антиросійський Ющенко, і хитра Тимошенко завжди дотримувались і дотримуватимуться однієї й тієї ж самої лінії. Важливо зрозуміти, що перехитрити український політикум не можна. Його можна тільки поставити в такі умови, коли він зрозуміє, що, продовжуючи обманювати Росію, він точно втратить більше, ніж придбає. Тобто позбавити український політикум антиросійської ренти можна тільки тоді, коли політичні спекулянти, що сидять на ній будуть відрізані від доступу до самого товару,що називається російсько-українські відносини. Москві потрібно нарешті знайти лінію поведінки, яка відрізняється від банальної віри в те, що час, етнічні родинні стосунки, традиції спільного проживання і газотранспортний бізнес рано чи пізно все розставлять на свої місця. Якщо за 17 років не розставили, то й надалі сподіватися на це нерозумно.
Отже, потрібно позбавити український політикум його головного ресурсу - можливості маневрувати. І перш за все - маневрувати між різними суб'єктами нашої політики. Найдієвіша протиотрута від української здатності маневрувати - поставити політикум перед вибором. Ніяких "і, і". Тільки жорстке "або - або".
За український напрямок російської політики має нести відповідальність одна людина, а її особливі і незаперечні повноваження у цій сфері повинні бути зрозумілі всім як в Україні, так і в самій Росії. Звітувати про свою діяльність ця особа повинна тільки президенту і прем'єр-міністру. Відсутність такої постаті і дозволяла до цього часу українському "політикуму" маневрувати на московському напрямку більш успішніше, ніж нашим стратегіям і тактикам на київському.
Незважаючи на особливості побудови українського політикуму на базі своїх національних особливостей, в ньому є деякі розбіжності. Для нас принципово одне і головне: ставлення до Росії, до росіян і до вступу України в НАТО. Перевірятися це ставлення має і словом, причому публічним, яке має бути виголошене не тільки в Москві,а й у Києві, і в Брюсселі, і, звичайно, діями. Всі, хто знаходиться по той бік цієї червоної межі, повинні бути виведені за межі серйозних контактів з найбільш впливовими особами Росії.
В український напрямок російської політики потрібно залучити кадри вищого професійного, політичного та, що не менш важливо, морального рівня. Набридло, відвідуючи Україну, постійно чути про те, хто після завершення служби в російському посольстві в Києві залишився працювати в тій чи іншій українській фірмі.
Хто має бути основним інструментом оцінки роботи російських дипломатів та інших фахівців в Україні? У даному випадку не тільки Кремль, як для інших країн,а й росіяни, що живуть в Україні.
І ось тут ми природним чином підійшли до тієї частини українського суспільства, з якою Москва повинна мати найміцніший, постійний і чесний зв'язок, - це російські громадяни України, а також їх численні організації, які завжди зазнають утисків зі сторони офіційного Києва та місцевих націоналістів. Російська діаспора в Україні - найчисленніша в світі. І дивно, що вона не має постійних зв'язків з вищими посадовими особами нашої країни. Ця діаспора просто зачекалася, коли саме її відвідає на її рідних землях президент і прем'єр-міністр Росії. Та й просто російських міністрів вона ніколи не бачила на власні ачі та в розмови з ними про свою життя не вступала. А мріє про це, і терпляче чекає цього.
Чекає ця діаспора і того, що Росія порушить нарешті публічно на найвищих міжнародних форумах питання про те, що росіяни, які проживають в Україні, не належать до національних меншин, бо це суперечить і історії, і статистиці, і просто правді.
Для молодих росіян, що живуть в Україні, як і для молодих українців, яким повинні бути без будь-яких обмежень відкриті можливості отримання безкоштовної вищої освіти в Росії, тому що в іншому випадку в нинішніх умовах їхню рідну російську мову і російську культуру зберегти їм не вдасться.
Крім того, необхідна організація, яка б за свій рахунок і регулярно організовувала б відпочинок російських школярів та студентів з України в Росії - в літні, зимові та всі інші канікули. І як мінімум раз на рік слід влаштовувати в Росії фестиваль наших молодих співвітчизників, які проживають в Україні. В Україні залишилося зовсім мало російських шкіл. Менше, ніж у Росії вузів. Кожен з цих вузів міг би взяти шефство над однією з російських шкіл України, закидав би їх підручниками, книгами, фільмами, студентами-стажистами.
Збереглася на українській землі, і значна група тверезо мислячих і чесних експертів, які давно розчарувались і в самому політикумі, і в посулах очікуваного українськими націоналістами Годо. Ці люди повинні отримати можливість у будь-який час жити в Москві, працювати і викладати в кращих московських вузах. Давно пора створити у нас - і саме на основі цих кадрів - Центр українських досліджень, забезпечивши його достойним утриманням. Просто Київського вокзалу вже недостатньо.
Багато чого ще можна, а основне - необхідно зробити для стрімкого зміцнення українського напрямки російської політики. Та ось залишилось тільки мала проблема – немає до кого у Москві звернутися з відповідними пропозиціями, ідеями та проектами. І саме цим користуються українські відверті і запеклі націоналісти, обманюючи своїми компромісами не тільки російську діаспору в Україні, але й російських офіційних осіб і бізнесменів.
| | | | Фагим Валиев | Додано: Thu Oct 9 06:03:07 2008
Татарстан. «Чужие» у себя на Родине.
8 октября 2008года председатель Набережночелнинского отделения ТОЦ Рафис Кашапов был вызван в прокуратуру города Набережные Челны для предупреждения о том, что ему запрещается ехать в Казань для участия в мероприятиях Дня Памяти татарского народа. Следователь прокуратуры по особо важным делам Галимуллин Рустам Ильдусович заявил ему, что если он выедет из города «тут же будет арестован и посажен в камеру».
Перед Днем Памяти, который отмечается в этом году в Казани 12 октября, спецслужбы Российской империи, находящиеся в Татарстане, приведены в состояние повышенной готовности как будто перед боем. Как написано в газете «Мадани жомга», студенты казанских ВУЗов получают СМС-сообщения на свои сотовые телефоны с угрозой исключения их из учебного заведения, если они будут участвовать в мероприятиях Дня Памяти.
Аналитический центр Набережночелнинского ТОЦ считает, что Московский Кремль боится массовых выступлений нерусских народов Поволжья, Кавказа и Сибири с требованием признания независимости их национальных республик по примеру Абхазии и Южной Осетии.
Несмотря ни на какие происки и угрозы спецслужб активисты Татарского общественного центра г. Набережные Челны, представители интеллигенции, мусульманского духовенства и молодежи поедут в Казань 12 октября на День Памяти.
Фото: http://www.chechenpress.info/events/fotos/tatarstan_2.jpg
Пресс-служба НЧО ТОЦ, Фагим Валиев.
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat Oct 4 03:07:03 2008
Від Сталіна відмовляються вже й грузини. Але ще залишилася одна країна, де його ще й досі вважають позитивною постаттю.
Музей окупації також був би доречним, оскільки саме Сталін загарбав Грузію, будучи комісаром Червоної армії і членом СНК. Сталін особисто в"їхав на коні на чолі совєтського війська в окуповане Тбілісі. А в царські часи неодноразово грабував банки саме у Тбілісі.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------------------
Грузинские министры назвали Сталина "врагом народа"
В пятницу, 3 октября, на заседании грузинского правительства министры назвали Иосифа Сталина назвали "врагом грузинского народа", сообщает "Интерфакс".
Также чиновники предложили перенести памятник "вождю народов" из центра города Гори в дом-музей Сталина. Сталин родился и провел детство в этом городе, и там до сих пор располагается его дом-музей.
"Мы хорошо знаем, что Иосиф Сталин является одним из основателей СССР и его идеологом, палачом миллионов людей, в их числе и грузин", - заявил министр Грузии по вопросам евроинтеграции Георгий Барамидзе. Коллегу поддержал премьер-министр Грузии Владимир Гургенидзе, который заявил, что разделяет инициативу с переносом памятника. По мнению Гургенидзе, инициатива Барамидзе "очень своевременна".
В беседе с РИА Новости Георгий Барамидзе подчеркнул, что в стране, которая "является символом свободы, недопустимо, чтобы в центре города стоял памятник Сталину, несмотря на то, что он был этническим грузином". Министр не исключил, что в ближайшее время в дом-музей Сталина будет переименован в Музей российской оккупации.
http://www.lenta.ru/news/2008/10/03/stalin/ | | | | Віце-спікер | Додано: Wed Sep 24 14:31:41 2008
[23.09.2008 16:07]
Жириновський розповів, коли Росія введе війська в Україну
"Якщо власті України почнуть фізичне знищення російського населення або репресії проти нього, Росія матиме право здійснити збройне втручання", - в ефірі телеканалу «Україна» заявив лідер ЛДПР Володимир Жириновський.
«Все залежить від населення Криму і інших, східних, південних регіонів України. Там дуже багато громадян, які або є російськими, або виступають за найтісніші відносини з Росією. Все повинно вирішуватися на референдумах. Можливо, Україна буде нейтральною державою, і взагалі жодних проблем не буде. Адже Саакашвілі сам почав агресивні збройні дії. Якби він не почав, навіть не зважаючи на визнання Косово, Москва б не визнала ні Абхазію, ні Південну Осетію», – сказав він.
«Я не упевнений, що хтось в Києві почне знищувати росіян в Криму, або на Донбасі, або в Харкові... Але якщо хтось бомбитиме Сімферополь, Харків, Донецьк, інші міста, ми захистимо», – відзначив Жириновський.
На запитання українського журналіста, скільки повинно бути звернень від російських громадян, що вони пригноблюються в Криму, для того, щоб Росія здійснила вторгнення, Жириновський відповів:
«Коли два роки тому один ізраїльський капрал пропав у Лівані, ізраїльська армія здійснила вторгнення на територію Лівану і покарала весь Ліван. Загинули тисячі ліванців... Якщо хтось спробує втягнути Україну в НАТО, а населення виступить проти, а над ними знущатимуться, хапатимуть, садитимуть у в`язниці, почнеться перестрілка, то у Росії буде право захистити наших громадян в Україні», – заявив він.
«Ідеальний варіант – для Грузії і України – залишатися нейтральними країнами. Між нами не було б ніяких кордонів, ніякої митниці», – відзначив Жириновський.
| | | | Просвіта | Додано: Tue Sep 23 14:49:37 2008
В Одесі представники проросійських організацій розгромили офіс Просвіти
Вчора, 20:34
otechestvo.org.ua
Мітинг проти Просвіти для Форпосту
закінчився кримінальною справою Сьогодні в Одесі об 11-й годині група молодиків проросійських громадських організацій Родіна і Форпост скоїли напад на офіс обласного об’єднання Товариства Просвіта ім. Тараса Шевченка, що розташований на другому поверсі будинку №11 на Пушкінській вулиці.
Як поінформував голова правління Просвіти Олександр Степанченко, «близько півсотні екстремістів, які прибули до приміщення Просвіти на чолі з лідером проросійської групи Родіна в Одеській міськраді Ігорем Марковим, спершу вигукували антиукраїнські та антисемітські гасла на кшталт Просвіта - не освіта, Просвіта - це УПА, Геть фашистів з Одеси!.
Однак згодом, зауважив Степанченко, «групі молодчиків, поряд з якими стояли особисті охоронці Маркова, цього, очевидно, здалося замало, і найбільш зухвалі хулігани вийняли пістолети й відкрили стрільбу кульками з червоною фарбою по вивісці Товариство Просвіта на другому поверсі будівлі. А після того, як тканину було продірявлено, кульки тріскалися на шибках приміщення, орендованого Товариством Просвіта.
І тільки через півгодини, коли на Пушкінську, 11 прибув черговий наряд міліції Приморського району міста, учасники антиукраїнської акції завантажили в автобус полотнища Форпоста й покинули місце ”шабашу”, сказав Степанченко.
За словами голови обласного осередку Просвіти, «відразу ж було подано заяву керівництву Приморського райвідділу міліції заяву про хуліганський напад на товариство Просвіта з вимогою дати правову оцінку діянням молодчиків проросійських організацій на чолі з депутатом Марковим і вжити запобіжних заходів щодо відвернення подібних антиукраїнських шабашів у майбутньому».
Торкнувшись ймовірних мотивів нападу, Степанченко зазначив, що «це сталося, на мою думку, через безкарність хуліганських витівок екстремістів проросійських груп, що мали місце в облцентрі раніше. Не виключаю також, що напад зумовила стійка позиція одеських «просвітян», які останнім часом стали єдиними послідовними захисниками української мови та культури у зросійщеній протягом десятиліть мільйонній Одесі».
| | | | Дмитро | Додано: Mon Sep 22 14:59:41 2008
Істерія добродійності
У Воронежі в останню недiлю серпня 2008 року пройшов черговий мітинг громадськості на підтримку «миротворчої місії» Росії в Південній Осетії. Цього разу черга проведення його припала на Комітет у справах національностей Громадської палати Воронезької області, - так вирішило керівництво Громадської палати і місцеве відділення партії «Єдина Росія». Напередодні мітингу голова Громадської палати Борис Прасолов заявив всім лідерам діаспор: «Ви повинні зібрати гуманітарну допомогу для Південної Осетії і кожна діаспора відзвітує про це на мітингу, щоб воронезьцi бачили, що всі народи, що проживають у нас, об'єдналися на підтримку Південної Осетії, що постраждала від військової агресії Грузії. Вiд вас потрібна вантажівка з мукою і цукром, наборами канцелярського приладдя... Вас повинні почути». Хтось спробував заперечити, що за короткий час це зробити складно, на що Прасолов висловив завчену словесну тираду, що ллється щодня з московських телеканалів, про «страждаючих дітей», «поранених людей» похилого віку, яким допомога потрібна сьогодні, а не завтра. Вже потім лідер узбецької діаспори Нішон Гульмірзоєв мені сказав, що «ми збиралися організувати збір допомоги, але по-людськи, від душі. А тут, виходить, змагання якесь - ви, мов, повинні більше інших подарувати?!».
Втім, повернемося до мітингу. Офіційний звіт прес-служби Громадської палати свідчив: «Події в Південній Осетії не можуть залишити байдужими жителів Воронезької області. Сповна зрозумiло, що активність проявляє комітет у справах національностей Громадської палати. В суботу комітет провів засідання, а в неділю організував мітинг громадськості в сквері бiля оперного театру, де об'явлено про те, що зібрана вантажівка гуманітарної допомоги для маленького народу, що постраждали вiд агресії.
Примітно, що в стороні від заходів не залишилися представники грузинської історико-культурної організації «Багратіоні». Вони висловлюються за мирне рiшення всіх спірних питань, що виникають на державному рівні. Як підкреслив на мітингу голова обласної Громадської палати Борис Прасолов, не народ Грузії, а керівництво цієї республіки і особисто президент Михайло Саакашвілі розв'язали військову агресію в Південній Осетії, яка привела до багаточисельних жертв серед мирного населення». Переказувати офіційну версію далі, думається, немає сенсу.
Розкажу про інше. На мітинг зібралися усюдисущі «представники громадськості» літнього віку - неодмінні учасники подібних зборів, молодь з «НАШИх» і «комуністичного союзу», зупинялися перехожі. Через якийсь час від цього натовпу відокремилася невелика група людей, усередині якої розпалився чоловік «кавказьської» зовнішності. Він приводив свої аргументи на користь рішучих дій Михайла Саакашвілі. Воронезькі телевізійники тут же втратили інтерес до чергового оратора з мегафоном в руках і перемкнулися на людину з «особливою думкою». Йому дозволили говорити недовго - якісь молоді люди порекомендували «кавказцеві» відійти «в сторонку» і не заважати «волевиявленню народу». Але вечірні новини по воронезьких телеканалах (особисто дивився!) показали, як і очікувалося, лише стареньких з плакатами, що таврують «фашиста Саакашвілі», і офіційних ораторів, що ллють через мегафон вже обридле одностороннє трактування подій.
Не обійшлося і без іншої крайності – представники однієї з організацій прокомуністичної молоді висловлювалися за «адекватні» дії відносно Грузії, закликали «розібратися» як з винуватцями війни, так і з російськими політиками, що допустили її на найвищому рівні. До речі, лідер грузинської общини Воронежа Чичико Хачапурідзе тут був присутній, але так і не ризикнув вийти на трибуну і весь час чогось чекав.
А натовп з черговим оратором розпалювався, особливо після гнівно-викривальних промов представників козацтва і пропрезидентського молодіжного руху «НАШІ». «Ми підтримуємо заклики притягти Саакашвілі до Гаагського трибуналу як винуватця геноциду осетинського народу...», «Ввести економічні санкції проти Грузії...» і тому подібні заклики чулися по-хвилинно. Незабаром громадяни Росії пригадали про велике призначення своєї країни як «збирача земель». Тепер настала черга маленької групки українців пошкодувати про те, що вони з'явилися на цьому мітингу... «Сьогодні - Абхазія і Південна Осетія, а завтра треба повернути Крим і Східну Україну, де сьогодні вимушені жити в умовах тотальної українізації сотні тисяч росіян, - кричав в мегафон черговий «партійний» оратор. – Треба допомогти слов'янським братам в Придністров'ї». Натовп схвально загудів і заплескав в долоні... Дискутувати тут безглуздо. Забиваний в голови пропагандистський міф про «Велику Росію» вже спрацював. Почнемо з того, що «визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії» переважна більшість воронезьцiв сприймають як «приєднання до Росії». Про елементарну підміну понять ніхто не хоче і чути... Та і як про це можна міркувати, якщо президент Росії пообіцяв направити 10 мільярдів рублів на відновлення Південної Осетії, а мер Москви Юрій Лужков - знов збудувати Цхiнвал. А як говорять економісти, «кожен вкладений рубль повинен давати віддачу».
31 серпня вмикаю телевізора. Воронезькі вістi: Воронезька область зібрала 56 тон продовольства для жителів Південної Осетії... Залізничники на раді профспілки прийняли рішення перевести одноденний заробіток до фонду відновлення республіки... 5 поранених з Південної Осетії доставили до Москви і з виттям сирен і блималками промчали до лікарні... Російськi регіони один за одним запрошують жителів Південної Осетії на відпочинок... На фестивалі "Русь пісенна, Русь майстрова" у Воробйовцi були представники регіонів Росії (у повідомленні не вказано, з яких) гості з України і Білорусії (знову ж таки, невідомо, з яких регіонів), і творчий колектив з Цхiнвала. За лічені дні, проявивши єднання і організованість, колективи ВАТ «Воронежоблгаз», ТОВ «Воронежрегiонгаз» зібрали більше мільйона рублів для жителів Південної Осетії… Перемикаю... Популярний в Росії телеканал «Звєзда», програма «Служу Росії». Кореспондент в Севастополі. Камера показує севастопольську бухту, а потім - пірс, і голос за кадром: «Після розвалу Союзу, 25 мільйонів росіян виявилися за межами історичної Батьківщини. Але вони залишилися вірні Росії, чекають від неї допомоги...» А в наступному кадрі бадьорі старенькі з партії Вітренко махають росiйськими прапорцями російському військовому кораблю, що входить в бухту: «Народ України виступає протии НАТО і сподівається, що Росія захистить місто російської слави», - продовжує говорити все той же голос.
З 4 вересня в кiнотеатрах Росії демонструється новий росiйський фiльм-бойовик Михайла Поречєнкова «День Д». Сюжет розпочинається iнтригою – колишньому майору-десантнику дають завдання вбити… нi! Не лiдера «Аль-Каiди» або вбивцю-маньяка, а, чомусь, президента Естонiї…
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat Sep 20 18:44:46 2008
Архівний відеоматеріал про розстріл керівництва Румунії. Страта відбулася у 1946 році, була виконана підрозділом внутрішніх справ Румунії, на основі судового рішення. Дані керівники під час війни були союзниками німців.
Дає ясне відчуття сталінської епохи.
Матеріал важкий для почуттів. Чутливих людей застерігаю від перегляду.
http://video.google.com/videoplay?docid=-8093664066671587742
Василь Коломацький
КОБЗА | | | | Gedz | Додано: Sat Sep 20 14:44:33 2008
Змістовна стаття про українсько-російські відносини.
Передрук з Gazeta.ru
http://www.gazeta.ru/comments/2008/09/17_a_2839228.shtml
================================================================
ТРЕНД
Отторжение Украины
— 17.09.08 12:05 —
ТЕКСТ: СЕРГЕЙ ШЕЛИН
ФОТО: REUTERS
Так называемый «европейский выбор» Украиной фактически уже сделан, и не горсткой начальников, а большинством ее граждан. Российско-украинские отношения в большой степени будут зависеть от того, сделает или не сделает официальная Россия свой «неевропейский выбор».
Кавказская война ускорила очередной политический кризис на Украине и сильно увеличила интерес к этой стране у нас. Интерес, правда, особого рода. Потому что опирается на особые о ней представления.
Не то что бы общепринятые, но имеющие самое широкое хождение. И среди простых людей, и среди знающих. Что это страна, которая сама себя выдумала, страна-неудачница, страна бедная и с потрохами от нас зависящая. Что она безнадежно расколота на пророссийский восток и прозападный запад. Что вся эта ее «незалежность» – историческое недоразумение, которое надо бы исправить при первом подходящем случае. И что этот случай как раз, пожалуй, и настает. Но каким бы очевидным это ни казалось, все-таки спросим:
а что если отношения между Ющенко, Тимошенко, Януковичем и еще несколькими менее у нас известными людьми не так судьбоносны, как кажется им самим? А вдруг Украина, что с ними, что без них, идет своим путем, и этот путь, может быть, еще и не так извилист, как наш?
Начнем, однако, не с различий, а со сходств. Как и у нас, на Украине сейчас скачет инфляция, и валятся акции на биржах. Впрочем, нынче это признак всех непрочных экономик, что встающих с колен, что не встающих. Добавим к этому кошмарные условия для бизнеса (по удобствам ведения предпринимательства Украина в мире на каком-то совершенно позорном месте, чуть ли не хуже нашего) и бедность народа. Правда, бедность более равномерно распределенную, чем у нас. В России коэффициент Джини (чем он больше, тем больше разрыв между бедными и богатыми) равен 41. Почти на уровне латиноамериканских стандартов. А на Украине – 31. Ближе к Европе. Ровно столько, сколько в Румынии, новобранце Евросоюза. Но все-таки
украинский валовой продукт, приходящийся на душу, втрое меньше, чем у нас, если считать его по обменному курсу валют, и вдвое – если по паритетам покупательной способности.
Правда, из этого же вытекает, что конкурентоспособность украинских производителей на внешних рынках заметно выше. И это им очень кстати. Потому что Украина, в отличие от России, должна много продавать, чтобы платить за газ и нефть.
И она продает. За первые семь месяцев этого года экспорт украинских товаров достиг $49 миллиардов (почти $1100 на одного жителя). Российский экспорт за эту же часть года был подороже – около $2000 на жителя. Но ведь больше двух третей из этой суммы пришлось на топливо. Все прочие экспортные поставки, приходящиеся на одного россиянина, потянули где-то на $600. Дефицит своего торгового баланса (не очень большой, но и не очень маленький) Украина довольно успешно покрывает профицитом в торговле услугами (у нас этот сектор дефицитен) и притоком иностранных инвестиций, более устойчивым, чем шараханья инвесторов к нам и обратно.
Получается, что бедная Украина имеет заметно более открытую экономику и более привлекательные товары и услуги, чем мы, разбогатевшие и избалованные халявными нефтедоходами.
Добавим к этому, что украинские изделия (металлы, сельхозпродукты, сладости и прочее) на наши рынки допускаются безо всякой радости, поскольку конкурируют с продукцией тех, кто у нас производят то же самое и весьма раздражены украинской дешевизной. Ну и получают эти товары все, что у нас причитается нежеланным гостям: ограничения, запреты и близкое знакомство с Онищенко.
Поэтому торговля между нами большая (примерно четверть украинского товарооборота и одна двадцатая российского), но сильно раздражающая обе стороны. Ситуацию, с неожиданной для этого политика мягкостью, не так давно обрисовал Виктор Ющенко в интервью одному российскому агентству: «Обратите внимание: наш объем товарооборота с Европейским Союзом примерно 33 миллиарда долларов, с Россией – 26 миллиардов (за 2007-й год – С. Ш.). Немалые суммы. С этим надо считаться. Но когда ты стучишь в одни двери, надо жить с одним уставом. Когда ты стучишь в другие двери, нам говорят – надо другой устав… Как сделать так, чтобы дорога в сторону России не блокировала нам и другие возможности – вокруг этого и формируется наша политика… Цель этой политики – как связать вещи, которые в прикладной сфере, например, экономике, вообще-то и не вяжутся…»
Эта постоянно действующая необходимость связывать несвязываемые вещи и сравнивать устойчивость одних правил игры с причудливостью других – перманентно толкает Украину в экономическом смысле на Запад. И толкает независимо от предпочтений руководящих лиц.
Сохраняющиеся масштабы нашей торговли, скорее, сбивают с толку. Товарообмен велик, и поддерживающие его кредиты тоже. Но это и все. Украинских гастарбайтеров все меньше у нас и все больше в Европе. Украинские накопленные прямые инвестиции в российскую экономику, и без того маленькие, сокращаются и уступают сейчас инвестициям Казахстана и Азербайджана. И обратно: накопленные прямые российские инвестиции на Украине тоже до смешного малы и гораздо скромнее вложений российского капитала в Белоруссию или Армению. Серьезные иностранные инвестиции на Украине – почти все из Евросоюза и до последнего времени продолжали расти, несмотря даже на кризис.
Связи Украины с ЕС, связи на всех уровнях – и деловые, и человеческие – сегодня никак не слабее ее связей с Россией. Одно другому могло бы и не мешать, но официальная Москва то ли уже говорит, то ли вот-вот скажет: «Выбирай – или я, или…»
А если так, то нам не надо строить иллюзий. В том числе и насчет раскола украинского востока с украинским западом. Если точнее, там не два, а четыре макрорегиона: русскоговорящие восток и юг, украиноговорящий запад и двуязычный центр. По многим позициям они расходятся. И по отдельным пунктам можно увидеть именно тот раскол, о котором у нас так любят рассуждать. Например, по поводу членства в НАТО. Но чаще линии раздела проходят иначе, и по многим вопросам раскалывается именно восток.
Начнем, однако, с того, с чем все или почти все на Украине согласны. Например, что Крым России отдавать не надо. За передачу Крыма – от 1% опрошенных в Западном макрорегионе до 5% в восточном и 11% в южном, а в совокупности – 4% (опрос КМИС – Киевского международного института социологии).
Украинское национальное единство – далеко не такая сила, как хотелось бы тамошним патриотам, но уж далеко не такая фикция, как это видится домашним нашим патриотам империи.
Об этом же можно судить и по раскладу в спорах о судьбе российского Черноморского флота (свежий опрос КМИС). Опрошенные сторонники ющенковской «Нашей Украины» и «Блока Тимошенко», вопреки разругавшимся вождям, мыслят одинаково. И те, и другие в подавляющей массе (больше 60%) за вывод флота из Севастополя – либо немедленно, либо в 2017 году. А за дальнейшее его там пребывание после 2017-го – только 8–10%. Зато среди сторонников Партии регионов Януковича по этому пункту как раз и раскол: 41% здесь за оставление флота навсегда, а 36% за его вывод – прямо сейчас или через девять лет.
При этом украинское общественное мнение довольно определенно одобряет состоявшееся в этом году вступление в ВТО: 48% опрошенных считают, что Украина от этого в выигрыше, а 25% – что в проигрыше. Для украинца, в отличие от россиянина, эта тема – не разглагольствования в телевизоре, а вполне житейские плюсы и минусы. Для него ВТО – это открытие Украины Западу, в первую очередь, в Европе, которое реально идет уже не первый год, и наличные результаты которого одобряются двумя третями имеющих свое мнение на этот счет, а молодежью – еще более уверенно.
Примерно в той же пропорции поддерживается и идея о вступлении Украины в ЕС. И эта мысль вовсе не выглядит абстрактной. При том 6–8-процентном экономическом росте, который выдерживается Украиной при всех сменяющих друг друга правительствах, до уровня уже вошедших в Евросоюз Болгарии и Румынии – ей работать лет пять или немного больше. Что же до политических нравов, то даже и они здесь до смешного похожи на тот постоянно действующий скандал, которым была «большая политика» в тех же Румынии, Болгарии или Словакии в 1990-е годы.
Так называемый «европейский выбор» Украиной фактически уже сделан, и притом не горсткой начальников, а большинством ее граждан. И эволюция российско-украинских отношений будет зависеть не столько от очередных смен караула в Киеве, сколько от того, сделает или не сделает официальная Россия тот «неевропейский выбор», на возможность которого то намекают, то вдруг перестают намекать наши высшие руководители.
Сегодня большинство жителей всех без исключения украинских макрорегионов (от 65% в центральном до 48% в восточном) предпочитают такой вариант отношений с Россией: «независимые дружественные страны с открытыми границами без виз и таможен».
И только в двух из них есть многочисленные, хотя и находящиеся в меньшинстве группы, которые предпочитают «объединение Украины и России в одну державу»: в южном (33%) и восточном (45%). В масштабах Украины эта державная идея гораздо слабее, чем идея вхождения в Европу, и даже на востоке силы обеих примерно одинаковы.
Если заставим выбирать, если начнем обводить себя ограждением с колючей проволокой по периметру, то Украина не разделит с нами одиночества. Останется снаружи. | | |
|
Гостьова книга 
