В гостьовій книзі 868 записів на сьогоднішній день.
Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 » |
| Наші та Не наші | Додано: Fri 25 Jan 2008 16:45:38 EET
«Панаєхалі тут...»
Українським заробітчанам стане важче легалізуватися у Москві
Віктор ГІРЖОВ
У Росії працюють 1—3 мільйони українських трудових мігрантів, більшість з них, звісно, — нелегали. Відтепер легалізуватися буде ще складніше — Федеральна міграційна служба цьогоріч встановила квоту на прийом «гастарбайтерів» — 2 мільйони місць для всіх «націй та народностей». Це втричі менша квота, ніж минулоріч. Росія сподівається, що кількість «гастарбайтерів» переросте невдовзі в якість, тобто що приїздитиме на заробітки більш кваліфікована робоча сила. Але чи стане від цього легше українцям з «мозолястими руками», які їдуть до Москви заробити копійку не мізками, а «горбом»?
Чужі там, де колись зустрічали хлібом–сіллю
Москва стала своєрідною Меккою трудової міграції. Незважаючи на те, що російська столиця — поліетнічний мегаполіс, її мешканці, віддавна відомі своєю зверхністю, недолюблюють мігрантів, мовляв, «панаєхалі тут...». Проте обійтися без них не можуть: приїжджі підмітають вулиці, будують житло, дороги, працюють на транспорті, тобто виконують ті роботи, на які москвичів не заженеш ні за які гроші. Наприклад, таджиків з мітлою можна побачити не лише на всіх без винятку вулицях Москви, а навіть на Красній площі — святая святих російської держави.
Заробітчани стали таким гострим соціальним явищем у Росії, що воно навіть зажадало художнього осмислення. Не дивно, що минулого літа в Москві побачив світ роман Едуарда Багірова «Гастарбайтер». Твір вирізняється точністю образів і ситуацій, адже автор — сам колишній мігрант.
За радянських часів українці також їздили на заробітки, зокрема — на російську Північ, багату нафтою, газом, золотом. Багато їх осіло на цих безкраїх просторах, у новоутворених містах і робітничих селищах. За деякими підрахунками, до 80 відсотків трудового контингенту на освоєнні північних регіонів складали саме українці. Зараз там утворилася досить велика національно–культурна автономія, своєрідна українська північна діаспора. Зокрема в Тюмені. Але тоді нас поважали і вітали. Зараз же, з огляду на загальний мейнстрім, коли російські мегаполіси заполонили громади заробітчан з усього колишнього СРСР, а також із В’єтнаму та Китаю, коли вони стали центрами кримінальної напруги, українців уже не вельми вирізняють з моря чужаків — до всіх ставляться з презирством, бо всі вони несуть потенційну загрозу. Принаймні така суспільна думка...
Бар’єри для «гастарбайтера»
Після розпаду СРСР українці стали чужими на облюбованій «золотій» Півночі, та й загалом у Росії: прописатися й отримати житло стало практично неможливо. Більше того: в разі порушення міграційного законодавства наших земляків чекала ганебна депортація на батьківщину з виплатою штрафів. Зареєструватися в триденний строк — такою була вимога до прибулих у Росію.
Полегшення настало тоді, коли Росія уклала угоду з Україною про 90–денне перебування громадян обох держав на їхніх територіях без реєстрації. Це був своєрідний акт підтримки Кремлем Віктора Януковича напередодні виборів—2004. Однак з 15 січня минулого року було введено новий порядок реєстрації громадян інших держав, які прибувають до Росії у безвізовому режимі. Росія в односторонньому порядку скасувала домовленості про «90 днів», і відтепер українці на загальних підставах мусять у триденний термін стати на міграційний облік.
Щоправда, новий порядок реєстрації і отримання дозволу на роботу передбачає повідомний характер, а не дозвільний, як було раніше. Але мер російської столиці Юрій Лужков із цим категорично не згоден і робить усе для того, щоб змінити федеральне законодавство і повернути для Москви антидемократичний варіант дозвільної реєстрації.
Слід сказати, що міграційні питання свого часу були «забрані» від МВС і передані у компетенцію новоутвореної Федеральної міграційної служби (ФМС). Зараз ідеться навіть про те, щоб трансформувати це відомство у міністерство з питань міграції.
Що стосується зайнятості приїжджих, то в минулому році відбулося поетапне витіснення іноземних громадян: з 15 січня — зі сфери роздрібної торгівлі алкоголем і медикаментами, а з 1 квітня — взагалі з ринків та інших підрозділів роздрібної торгівлі. Російська влада вважає, напевно, що цілоденне стояння біля прилавка без вихідних є для приїжджих неабиякою розкішшю.
Все це відбувається на тлі нової соціальної програми, спрямованої на повернення до Росії колишніх співвітчизників. Такий крок викликаний тим, що Російська Федерація перебуває у стані гострої демографічної кризи — населення держави стрімко скорочується і старіє. За прогнозами вчених–демографів, якщо нинішні темпи депопуляції збережуться, то до середини століття в РФ мешкатимуть усього 40 мільйонів осіб. Утім етнічні росіяни не поспішають повертатися на історичну батьківщину, принаймні не рвуться туди на ПМЖ росіяни України.
«Служу бюджету України»
Українці в Росії освоїли кілька основних напрямків: перш за все, будівництво, транспорт, переробну промисловість. Чимало зайнято у нафтогазовій, золотодобувній та інших галузях. Загальної кількості українських трудових мігрантів не знає ніхто: дані коливаються від одного до трьох мільйонів. За цим показником нас випередили лише узбеки. Так само важко прослідкувати обсяг грошей, які надходять в Україну від наших співвітчизників.
За даними Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (спеціалізованої установи ООН), лише у 2006 році українські трудові мігранти, яких у різних країнах світу налічується близько семи мільйонів, за допомогою банківських систем та програм швидкого переказу грошей (Western Union, Contact) переслали додому 8,4 мільярда доларів, що становить 8 відсотків ВВП України. Проте переважна частина грошей надходить саме тими каналами, які неможливо проконтролювати, — через земляків, сусідів, родичів, завозиться самими заробітчанами під час поїздок додому. За деякими даними, повний обсяг зароблених коштів, які надійшли в Україну в 2006 році, становить близько 21 мільярда доларів. Середній розмір зарплати трудового мігранта у Росії — приблизно 800 доларів на місяць. Виконавши нескладні підрахунки, можна зробити висновок, що третина від названих сум надходить в Україну з російської території.
За інформацією, наданою посольством України в Росії, у першому півріччі минулого року українським трудовим мігрантам було видано 127 539 дозволів на роботу. За друге півріччя дані ще не надійшли, але вони, вважають у посольстві, будуть близькими до названої цифри. У нинішньому ж році ситуація кардинально зміниться. Нещодавно ФМС оголосила квоти на залучення іноземної робочої сили на 2008 рік — усього 2 мільйони. Це втричі менше, ніж у минулому році. 300 тисяч квот виділено для Москви, із них 250 тисяч — для прибуваючих у безвізовому режимі, решта — для «візовиків».
Кількість, що переростатиме в якість?
Упорядкування міграційних процесів у Росії має на меті не лише скорочення загальної кількості іноземної робочої сили, а й до переосмислення її якісного складу, тобто кваліфікаційного рівня. Заявки роботодавців поки що не містять твердих вимог до конкретних професій, спеціалізації, обізнаності мігрантів з новими технологіями — вони, мабуть, мало вірять у реальність таких вимог. Тому заявки надходять лише від 8 відсотків роботодавців. До того ж квотування нині малоефективне через тривалість його реалізації — проходить рік з моменту подачі запиту на квоту до її видачі.
На стихійних біржах робочої сили, які давно існують на деяких московських трасах, можна без зайвих проблем найняти робітників будь–якого фаху і кваліфікації. Послугами цих «невільницьких ринків» залюбки користуються навіть високі посадовці, представники правоохоронних органів — усі, хто має намір зекономити на будівництві котеджу в Підмосков’ї або на ремонті столичної квартири.
І все ж чимдалі тим активніше критерії якості при доборі кадрів будуть виступати на передній план. Перш за все, це стосується найбільш «перегрітого» ринку праці, яким є Московський регіон.
Основна маса трудових мігрантів, як і раніше, буде зосереджена в тіньових секторах російської економіки, але й там спостерігається тенденція до різкого скорочення числа нелегалів — адже штрафи за одного незаконно влаштованого іноземного працівника сягають 800 тисяч карбованців! За повідомленням керівника ФМС Костянтина Ромодановського, обсяг штрафів, що надійшли від роботодавців за порушення міграційного законодавства у 2007 році, становив 4 мільйони карбованців — проти 500 тисяч, одержаних у попередньому році.
Ще одна мета квотування прибулої робсили — вивести великі міграційні потоки з тіньової сфери і, як стверджують у ФМС, захистити іноземних працівників від кримінального свавілля, від новітніх работорговців. Але чи вдасться це так швидко і чи захочують українці–чорнороби втрачати левову частку своїх заробітків лише для того, щоб вважати себе «захищеними»? Питання наразі риторичне.
ДО РЕЧІ
«Гастарбайтери» — як ветерани війни
Людина, яка залишає домівку і їде на заробітки, переживає колосальний емоційний стрес. Адже позаду залишаються звичний уклад життя, сім’я, а на новому місці — чужа мова і чужі люди, невлаштований побут, моральне приниження. Адаптуватися у нових обставинах нелегко, до того ж — у різних людей по–різному відбувається подібна адаптація — усе залежить від психологічних особливостей. Як свідчать психологи, у багатьох заробітчан по поверненні додому спостерігається розлад психіки, депресія, розвиваються хронічні хвороби, виникає бажання подолати дискомфорт за допомогою чарки... Все це, наполягають психологи, характерно для людей, які пережили війну. Виходить: трудова міграція — це теж невелика війна за виживання?
| | | | Наша Країна | Додано: Fri 25 Jan 2008 16:39:27 EET
До 90-ої річниці Крутянського Чину
11:07 24.01.2008
Менше ніж за тиждень українська громадськість відзначатиме дев’яносту річницю битви під залізничною станцією Крути. За традицією, що склалася після приходу до влади «помаранчевих» сил, ця подія відзначатиметься не тільки національно-свідомими українцями, але й на державному рівні.
--------------------------------------------------------------------------------
Що ж ми почуємо у виступах високопосадовців, так званих «націонал-демократів» та «справжніх» націоналістів? Звичайно ж, як і завжди, це будуть сльозливо-сопливі промови про те, як жменька патріотичної молоді захищала Україну від лютої большевицької (московської) орди. Про те, що це величезна трагедія українського народу. Про те, що вони завжди пам’ятатимуть цей мужній вчинок, цю велику жертовність. Особливо сміливі казатимуть про зраду тодішньої владної верхівки Української Народної Республіки. І як завжди стогін, сльози і обіцянка пам’ятати. Більш нічого.
Але є речі, яких ми ніколи від цієї публіки не почуємо.
Чи багато з нас задумуються над тим, що коли ці ненавчені військової справи юнаки і підлітки вирушали з Києва 27 січня 1918 року, щоб захистити свою Батьківщину, при владі були такі самі ющенки, тимошенки, януковичі, симоненки, литвини, як і зараз? Чи багато українців замислюються над тим, що в разі серйозної загрози інтересам та безпеці цієї псевдоеліти, вона так само дремене по закордонах, як це зробили винниченки з грушевськими? Чи багато хто задумується над тим, що нинішні керманичі, так само як і тодішні, на догоду інтересам своїх іноземних господарів знищують українську армію та військову промисловість?
Так само як Центральна Рада розпускала війська по домівках, роззброювала загони Вільного козацтва, закривала військові виробництва, так і нинішня «українська» ліберальна республіка скорочує чисельність української армії, знищує військово-промисловий комплекс та запаси ракетної і стрілецької зброї. Так, наприклад, тільки протягом 2008 року чисельність Збройних Сил України вкотре має скоротитись, цього разу майже вдвічі. До 2012 року на місці Дарницького танкоремонтного заводу має з’явитись стадіон. Чи варто нагадувати, що ті крихти Чорноморського флоту, що дістались Україні за останні п’ятнадцять років або були віддані північному сусідові, або зіржавіли.
«Крутянська трагедія» - безглуздий вчинок юних романтиків і патріотів, саме так цю подію бачать ліберасти. Чи можемо ми, соціал-націоналісти, підходити до цієї події з тієї ж позиції? Ніколи!
То що ж являє собою для нас і України битва під Крутами? Чи була вона трагедією? Звісно, втрата кожного патріота України є трагічною для Nації, але ще трагічнішим для Nації є претворення українців на німе і безвольне бидло, що готове терпіти будь-які знущання і визискування заради порції гнилої соєвої ковбаси і обіцянок чергового «світлого майбутнього».
Чи була ця битва безглуздою? Знову ми кажемо «ні»! З шеститисячного загону жидо-більшовицьких покручів до Києва дійшло тільки близько чотирьох тисяч виродків. При цьому достеменно відомо, що після бою під станцією Крути аж до самого вступу до Києва великих боїв та сутичок не було. Таким чином, зникнення двох тисяч «байцов дєла рєвалюциі» ми можемо пояснити тільки тією жертовною самовідданістю у бою, що її проявили крутяни.
Стосовно «романтичних юнаків»: фанатична відданість і героїчна самопожертва, чи не ці риси характеру рятували Українську Nацію в найскрутніші часи? Чи не ця «безглузда і даремна» романтичність була основою всіх найвеличніших чинів Української Nації? Чи не цій «безглуздій» романтичності ми завдячуємо тому, що Українська Nація досі жива і бореться за свої одвічні права на своїй рясно политій святою Українською кров’ю землі?
Так чим же є для нас битва під Крутами? Це перемога величі Українського Духу, Чину та Зброї. Над ницістю, духовним мороком та владною імпотенцією державних мужів. Над байдужістю, недієздатністю та боягузством бидла. Над душком наживи і зради.
Цей вчинок молодих патріотів своєї Батьківщини, які не встигли пізнати кохання жінки, але встигли полюбити Україну – святу землю прабатьків, що не пошкодували свого життя заради захисту своєї Nації, є дороговказом для сучасних і прийдешніх поколінь синів і дочок Української Nації. Їм не потрібні сльози, їм потрібна Помста і Перемога Української Nації над ворогами.
| | | | Наша Країна | Додано: Fri 25 Jan 2008 16:37:37 EET
В Україні з`явиться віртуальний музей Степана Бандери
13:38 23.01.2008
До 1 лютого представники Стрийського міськвиконкому на Львівщині мають визначити перелік заходів, присвячених 100-річчю Степана Бандери у 2008 році, який у Стрию проголошено Роком провідника ОУН повідомляє ZAXID.net .
--------------------------------------------------------------------------------
Зокрема, у школі №7 планують відкрити віртуальний музей Степана Бандери. Для цього шкільне телебачення "Ровесник" створює фільм про різні етапи його життя. Екскурсії ж проводитимуться за допомогою мультимедійної системи - відповідні матеріали демонструватимуть у кінозалі на великому екрані.
Крім цього, підготовлено протокол педради та інші необхідні документи з проханням до Верховної Ради України присвоїти цій школі ім’я Степана Бандери, оскільки він тут вчився. Як розповів директор навчального закладу Ярослав Білинський, у 2005 році він вже надсилав таке прохання та не отримав офіційної ні згоди, ні відмови. Лише тодішній нардеп Ярослава Стецько написала листа з подякою за те, що у Стрию дбають про національних героїв.
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Tue 22 Jan 2008 05:49:20 EET
В Росії теж були свої два Степана Бандери - генерали Власов і Петр Краснов. І теж лунають голоси про їх реабілітацію. Цікаво як росіяни самі вирішать це питання. Для українців же у них рецепти відомі.
А от скажімо генерал Антон Денікін давно з почестями перепохований у Донському монастирі у Москві. А його донька передала Президенту Путіну шаблю генерала.
http://www.lenta.ru/articles/2008/01/21/kazaki/
Василь Коломацький
КОБЗА |   | | | V.K. | Додано: Sun 20 Jan 2008 02:29:15 EET
За 4 роки у Росії майже втричі зросла кількість злочинів, пов"язаних із екстремізмом. В 2007 році їх зафіксовано 356.
http://www.lenta.ru/news/2008/01/19/crimes/
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed 16 Jan 2008 03:31:29 EET
Інформація про музей Івана Семеновича Козловського, що діє в Україні.
http://narodna.pravda.com.ua/history/478d3a76ca444/
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat 12 Jan 2008 06:07:58 EET
Оксана Забужко про український дух Кубані.
У 1932-33 на Кубані вимерло більше мільйона українців, після чого їх залишилося коло 100 тис. Кубань - це зона українського Голодомору в межах сьогоднішньої Росії. Голодомор на Кубані - фактично етнічна чистка, проведена Сосо Джугашвілі.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/zabuzhko/474b4a233dd25/
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------------------
In memoriam-1933: Цитата в тему
Цитата (див. нижче) – це прецікавий спогад рос. філософа Г.Померанца з часів його вчителювання на Кубані. Вирішила поділитися після того, як потрясла мене "до основанья" вістка, що голодомор – то явище "общесоюзне", позаяк був він "не тільки в Україні, а й на Кубані" (!). Тобто, темно було "не тільки в домі, а й у кімнаті". Древні софісти відпочивають. Чи й справді, при наших суцільних провалах пам'яті, Кубань уже сьогодні настільки не сприймається українською?
Можна, звичайно, політкоректно викреслити з нац. гімну давній рядок про "бій кровавий від Сяну до Дону". Можна забути історію колонізації того краю нашими козаками-чорноморцями, і розкішну "кубанську" прозу В.Мови-Лиманського (обожнюю!) й М.Старицького, і книжку нарисів Докії Гуменної 1930 р. – документальне свідчення, що до початку колективізації Кубань ще офіційно трактувалася в СРСР як український ареал, і Харків тримав над нею "культурне шефство"... Все можна забути – людська пам'ять і взагалі коротка, а коли її цілеспрямовано одбивати, то й поготів. Фантастично інше – те, як примудрився цей ареал упродовж 200 років законсервуватись і "тримати оборону" своїм традиціям у чисто середньовічній – військовій, козацькій – стилістиці, яку хіба тільки з давніх літописів нині і впізнаєш... І голодомор не вбив того духа, і введена по ньому переселенська "демографічна ін'єкція" – не переломила. (Пам'ятаю, як ще в кінці 1980-х деякі наші молоді літератори спеціально їздили "на Кубань по мову" і хвалилися, що такого джерельно чистого, від 19-го ст. практично незайманого "грінченківського словника", як там, в УРСР уже не збереглося).
Ось як це запам"ятав Померанц (взято звідси, підкреслення мої):
В 1953 году я начал работать учителем в станице Шкуринской (бывшего кубанского казачьего войска), и вот оказалось, что некоторые школьники 8-го класса не говорят по-русски. Мне отвечали по учебнику наизусть. Кубанцы – потомки запорожцев, их родной язык – украинский, но за семь лет можно было чему-то выучиться... Я решил обойти родителей наиболее косноязычных учеников и посоветовать им следить за чтением детей. Начал случайно с девочки, у которой была русская фамилия. Допустим, Горкина. Мать ответила мне на нелитературном, с какими-то областными чертами, но бесспорно русском языке. С явным удовольствием ответила, с улыбкой. "Так вы русская?" – "Да, мы из-под Воронежа. Нас переселили в 1933 году вместо вымерших с голоду". – "Отчего же не выучили дочку своему родному языку?" – "Что вы, ей проходу не было! Били смертным боем!"
Оказалось, что мальчишки лет пяти, дошкольники, своими крошечными кулачками заставили детей переселенцев балакать по-местному. В школе это продолжалось. За каждое русское слово на перемене – по зубам. По-русски только на уроке, учителю. Запрет снимался с 8-го класса. Ученики старших классов – отрезанный ломоть, они собирались в город, учиться, и им надо говорить на языке города. Действительно, к 10-му классу мои казачата уже сносно разговаривали. Вся эта автономистская языковая политика стойко продержалась с 1933-го (когда была отменена украинизация) до 1953-го и продолжалась при мне, то есть до 1956-го. Дальше не знаю.
Я не думаю, что сопротивление было сознательно организовано взрослыми. Организацию выбили бы в 1936-1939 годах или в 1944-м, во время ликвидации неблагонадежных, сотрудничавших с немцами. Нет, никакой организации не было. Было казачье самосознание, которое дети чувствовали
Якщо полтавсько-черкасько-київських дядьків-"повстанців" 1920-х рр. ми собі вже уявити негодні ніяким напруженням уяви, то після цих "казачат" 1950-х починаєш краще розуміти "товаріща Сталіна со боярє", – таки ж не брехали наші класики 19-го ст., грізною силою мусило бути українське село з його "казачьим самосознанием"! Вічною зачаєною вибухівкою, якій тільки й бракувало – підпалу... Так підпал і усунули ще в 1930-му – пустивши під ніж українську інтелігенцію, числом не багато, не мало – 30 тис. по одному тільки процесу СВУ...
І нудно, їй-богу, слухати сьогоднішніх софістів – обстоювачів теорії "негеноцидного голоду" й "перегибов на местах"... Не дурили б уже самі себе – війна це була, шановні. Війна. І не просто за "колективізацію сільського господарства" – а за владу в Україні. Війна з тим, хто від віку вважав себе тут господарем, за логікою аграрної цивілізації, яка витримала натиск Степу: ти, приходню, як прийшов, так і підеш, а мій хутір/станиця – моя держава. І якщо ти, суко, прийшов до мене розказувати, що мені сіяти, що будувати, якою мовою говорити і яким богам молитися, то одержиш від мене "по зубам".
І так воно й велося століттями – аж до 1933-го (померанцевські "казачата" – це вже відблиск мертвої зірки).
А після 1933-го "нові господарі" змогли одержати "по зубам" – вже тільки на Заході України...
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat 12 Jan 2008 05:52:01 EET
У Києві не забувають про БУЛ.
Як і у Воронежі.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/47875a1f9302b/
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------------
Москва сує до нас свого носа. Тим часом в єдиній на всю РФ українській бібліотеці скоро палитимуть книжки. Газети вже знищили.
Вчора весь день чесалися руки відреагувати на чергові брутальні випади їмперської російської "дипломатії" проти України, на їхнє чергове та як завжди нахабне втручання в наше минуле, сьогодення та майбутнє. В якому б часі ми не перебували, старший брат значно молодшого за наш віку стежить за нами.
Йдеться про заяву МЗС Росії щодо дублювання фільмів в Україні – виявляється, і тут ми без царя-батюшки Путіна не маємо прав нічого робити. І про розлогі "разглагольствования" зам. міністра Карасіна про героїзацію "фашистів", якими Карасін через свій обмежений ще радянською пропагандою кругозір вважає вояків УПА.
Приємно, що відсіч росіянам дала навіть Ганна Герман, тільки хотілося б почути від тих, хто зараз заговорив про право громадян вибирати мову фільмів, де були ці добродії ті десятки років, коли в Україні не було взагалі україномовного кіно, протягом тих двох років, коли російські кінопрокатники на смерть стояли проти будь-якого дублювання фільмів українською. І де, нарешті, в Україні, бляха-муха, хоча б один той магазин, де україномовні громадяни можуть реалізувати свої права купити україномовний фільм. А, пані Ганно, правозахиснице ви наша? Карпачова, в натурі.
Але річ не про те. Найкращою відповіддю і Карасіну, і Путіну є лист, якого я днями отримав з Росії, де до речі ніколи ніяких фільмів не дублювали жодною мовою, крім російської. Де на всіх центральних телеканалах ніколи не лунало жодної мови, крім російської. Де в столиці, зачувши на вулиці неросійську мову, міліціянти перевіряють паспорт. То ви там, панове, спочатку про татар подбайте, а у нас для захисту прав російськомовних є і Ганна Герман. Мені, здебільшого все ж таки російськомовному луганчанину, приємно, що галичанка Герман стоїть на сторожі моїх прав. Разом з Карасіним і МЗСом цілої Росії. Яка, до речі, не ратифікувала Європейську мовну хартію, – мабуть, щоб не цяцкатися зі своїми татарами, яким до речі кілька років тому Конституційний Суд Росії не дозволив перейти на латинку, попри те, що більшість тюркських мов послуговується саме латинським алфавітом.
А тепер – лист.
"Несколько раз собирался написать письмо по ситуации вокруг украинской библиотеки в Москве, но каждый раз откладывал. События происходят с какой-то жесткой быстротой – непонятное обоснование увольнения заведующей, а затем и наиболее квалифицированных сотрудников; пикеты "Местных", более похожие на тщательно спланированные акции в контексте происходящего, чем на реальное выражение мнения части общественности; уничтожение уникального газетного фонда...
Горько и обидно обо всем этом слышать и знать. Мы, в Воронеже, в "Украинском товариществе "Перевесло", давно пытались обосновать создание хотя бы специализированного отдела украинской литературы в одной из городских библиотек. В управлении культуры городского округа город Воронеж нас слушали, не возражая против идеи, но реально ничего не делали. Всегда находятся различные мотивировки. Однажды даже предлагали начать работу, но, практически, в ультимативной форме было выдвинуто требование "комплектовать отдел литературой, выпущенной в Украине в советские времена". Почему? А "как бы чего не вышло"?!
Признаться, и сегодня у провинциальных чиновников существует внутренний стержень своей низкосортности. "Вот, там, в столице, в Москве, когда решатся, тогда и нам бы можно...". И в Воронеже мы ощутили внутреннюю радость и прилив энтузиазма – и это без преувеличения, – когда узнали о том, что правительством Москвы решено предоставить для украинской библиотеки новое помещение на улице Трифоновской, 61. Вот пример и для провинции, на который можно равняться! Вот куда можно пригласить и наших чиновников о культуры, которые всё ещё живут "стереотипами прошлого"! Вот откуда можно будет черпать опыт работы со специальными фондами!
В "Перевесле" мы вновь решили энергично взяться за дело, но чиновник из городского управления культуры отложил заявление в сторону – дескать, давайте посмотрим с полгодика, что у москвичей выйдет. Может, тогда отправим туда 1-2 библиотечных работников за опытом... И что теперь ему говорить? Не случится ли так, что завтра, вслед за газетным фондом, на "макулатуру" последуют и книги неугодных авторов? Вот будет пример для провинции, достойный подражания!
Ведь суть проблемы не столько в конкретном случае кадровых перемещений в библиотеке по решению отдельных московских чиновников. С политикой смешивается свободное культурное развитие национальных меньшинств в России, гарантированное Конституцией Российской Федерации. И как бы и кто не хотел, украинский язык – это наш язык, украинская история – это наша история. Мы не так давно прошли период, когда история и культурное наследие трактовались исключительно с точки зрения правящей идеологии и теперь видим, к чему это привело.
Честно говоря, после официального заявления Василия Думы, члена Совета Федерации РФ, председателя Советов Объединения украинцев России и ФНКА "Украинцы России", сделанного ещё в марте, где выражалась "чрезвычайная обеспокоенность репрессивным стилем и непубличными методами работы некоторых московских чиновников" (25.03.2007. www.zlagoda.ru), хотелось верить, что ситуация нормализуется, а произошедшее останется досадным недоразумением. Но, как видим, этого не произошло.
Василий Михайлович, помнится, в интервью по "библиотечному скандалу" (16.03.2007. www.zlagoda.ru), подчеркивал, что "не секрет, есть в Москве чиновники, которые когда слышат украинский язык, испытывают сильную зубную боль, хватаются (простите за аналогию) за пистолет. Я уверен, что это была политическая провокация". Похоже, как зубную боль проще устранить выдергиванием больного зуба, так и в управлении культуры Центрального административного округа Москвы не могут согласиться с иными способами лечения. Но ведь если "по понятиям" пытаются строить работу в центре Москвы, то что говорить об остальной России?
И последнее. Иногда доводится слышать голоса о том, что не стоит "раздувать" скандал до международного уровня, вмешивать президентов России и Украины. Не могу согласиться. Ведь демократия – это, прежде всего, четкое исполнение законов. Это общество, в котором признается власть большинства при сохранении прав меньшинства. Что мы выиграем, если промолчим?! А проиграем многое. Вернее, уже проигрываем... Признанием своего малороссийства. Российские теле- и радиоканалы свободно вещают в Украине, крупные газеты делают представительства. Ни разу не слышал ни об одном украинском теле- или радиоканале, газете, которые в России так же активно вещали бы и собирали рекламу. Противопоставить "российским ценностям" нечего. В результате – я уже не говорю о безаппеляционных ярлыках "фашистских прихвостней" на героях ОУН и УПА! Только Верку Сердючку можно тихо запретить к показу на всех российских телеканалах после того, как артист со словами "Рашен, гудбай!" опередил на "Евровидении" смазливых российских девчонок, неизвестно откуда взявшихся и так же неизвестно куда пропавших.
Только над украинскими президентом и премьер-министром пародист Максим Галкин мог шутить за 1 час до наступления нового 2008 года на 1-м российском телеканале. Видеокамера широким планом показывала заливающихся хохотом "звёзд" российской эстрады при очередных шутках артиста про "раненую чайку", "вечную спутницу Шрека". С экрана лился смех, а в нашей семье молчали и вспомнили почему-то о другом, совсем недавнем прошлом. Помните, политическую сатиру из советских журналов с подлыми "американскими империалистами", запрет на "разлагающую" западную культуру, настойчивые призывы к пресечению попыток проникновения идеологических ценностей "загнивающего капитализма". А ныне что видим? Маховик антиукраинской пропаганды, раскручиваемый после "оранжевой революции", похоже, ищет новые рубежи приложения сил и хватает в свой оборот всё, что связано со словом "украинский". И окрашивает в политические тона, не гнушаясь использовать всю силу фантазии. К сожалению, некоторые российские политики до сих пор полагают, что Украина – это что-то временное, и вскоре носители "южнарусскаго диалекта" вернутся в лоно России. Только сплетни и вымысел ещё никогда и ни к чему хорошему не приводили. Хотелось бы, чтобы в ситуации с украинской библиотекой всеми заинтересованными сторонами был наконец-то услышан голос Библиотечного и Читательского советов и принято решение, которое было бы приемлемым не только для её московских участников, но и для всех тех в России, кто любит и ценит украинское слово. А для межгосударственных отношений это был бы весомый признак потепления и сигналом к усилению их в направлении равноправного партнерства.
Дмитрий ДЕНИСЕНКО,
Заместитель председателя Правления Воронежской региональной общественной организации "Украинское товарищество "Перевесло". | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Fri 11 Jan 2008 04:49:24 EET
Міністр МЗС Огризко зустрівся із послом Черномирдіним.
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------
Огризко сказав Чорномирдіну, що російська "тональність" наносить шкоду
Міністерство закордонних справ заявляє, що останнім часом російська сторона намагається штучно загострити мовне питання в Україні та дестабілізувати відносини двох держав.
Про це йдеться у заяві МЗС у відповідь на заяву МЗС Росії щодо дублювання російськомовних фільмів українською мовою.
"Очевидно, така кампанія має на меті дезорієнтувати міжнародну спільноту щодо реального стану справ із забезпеченням прав національних меншин у нашій державі, а також внести елемент нестабільності в міжнаціональні відносини в Україні", - сказано у ній.
МЗС наголошує, що Україна повністю виконує взяті на себе зобов’язання за Європейською хартією регіональних мов та мов меншин, а з боку Ради Європи не надходило зауважень щодо неналежного виконання Україною своїх зобов’язань за цією Хартією.
"Прес-служба МЗС України вкотре звертає увагу на те, що об’єктом Хартії є захист мов, які знаходяться під загрозою зникнення, а не мовних прав національних меншин (в т.ч. російської), які проживають у певних регіонах держави і яким, відповідно до національного законодавства, надано всі можливості для всебічного розвитку", - сказано у заяві.
Таким чином, на думку представників МЗС, рішення Конституційного Суду є логічним завершенням організаційної роботи органів державної влади, пов’язаної з введенням в дію статті 14 закону "Про кінематографію” 1998 року.
"Розвиток кінематографії України та підтримка державної мови є внутрішнім питанням нашої держави. Отже, "стурбованість" МЗС РФ мовною ситуацією в Україні є, щонайменше, некоректною", - вважають в МЗС.
Міністерство наголошує, що у відповідності до статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Водночас під час зустрічі з послом Росії в Україні Віктором Чорномирдіним у четвер голова українського МЗС Володимир Огризко звернув увагу, що "тональність останніх заяв російської сторони стосовно історії України, мовної політики та ситуації із забезпеченням прав національних меншин може зашкодити динамічному розвиткові українсько-російських відносин".
http://www2.pravda.com.ua/news/2008/1/10/69546.htm | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Fri 11 Jan 2008 04:39:16 EET
Стаття про перші кроки по зближенню між УПЦ КП та УПЦ МП.
Чи не тому стурбування темою розколу пролунало у грудневому листі Президента Путіна до Президента Ющенка (хоча мова взагалі ішла про БУЛ)?
Передрук з УП.
Василь Коломацький
КОБЗА
-------------------------
http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/478664bc93830/ | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sun 06 Jan 2008 16:51:41 EET
Надійшла партія анекдотів про БУЛ. У мене враження що знову певертаємося у брежнєвські часи. Вони по нашим картинам бульдозером, а ми про них анекдотом. Радянська екзистенція!
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------------------
1
З’ясувалося що Наталя Шаріна походить від літературного персонажа Шарікова.
Одного дня московський кореспондент запитує Шаріну:
- Как Вам удается в темном подвале библиотеки находить связки с украинскими газетами?
- А я их нутром чую, - відповідає Шаріна.
2
Наказала Шаріна Безпальку просити у Золотої рибки щоб не було Кононенка у Бібліотеці.
Повертається Безпалько – немає Кононенка у бібліотеці.
Наказала Шаріна Безпальку просити у Золотої рибки щоб з Бібліотеки пропали усі газети.
Повертається Безпалько – немає жодної газети.
Наказала Шаріна Безпальку просити у Золотої рибки щоб пропала вивіска з Бібліотеки.
Повертається Безпалько – немає вивіски.
Наказала Шаріна Безпальку просити у Золотої рибки щоб з Бібліотеки пропали усі книги.
Нічого не сказала Золота рибка... тільки хвостиком махнула.
Повертається Безпалько – немає ні Шаріної ні її духу. В Бібліотеці директором Кононенко. Сидить читає українські газети. І сам Лужков йому із самовару чайку наливає і розпитує про справи літературні українські.
3
Питання: За яким курсом Безпалько продав 20 пачок українських газет?
Відповідь: Півтора срібняка за пачку.
4
Лежить Безпалько із дружиною високого московського посадовця у ліжку. Тут приходить додому сам господар і знімає кепку у вітальні. Безпалько закрутився вужом, думає куди тікати.
- Ну, не хвилюйся, любчику, - заспокоює його кохана. – Ми ж не українські газети читаємо.
| | | | Просвіта Україна | Додано: Wed 02 Jan 2008 13:38:54 EET
http://www.slovoprosvity.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=5307
У 2008 році в Україні будуть святкувати 140 років з дня створення "Просвіти". Чи зможе Росія створити свою "Просвіту"? Де б російські українці мали можливість приєднатися до матірної України? | | | | Наша історія | Додано: Wed 02 Jan 2008 13:14:52 EET
Сьогодні - 99-а річниця з дня народження Степана Бандери
Сьогодні на Івано-Франківщині відзначили 99-у річницю з дня народження провідника Організації Українських Націоналістів Степана Бандери.
Як передає кореспондент УНІАН, сьогодні на родинному обійсті С.Бандери у селі Старий Угринів Калуського району Івано-Франківської області відбулися панахида та урочисте віче з цієї нагоди. На віче прибули ветерани Української Повстанської Армії, народні депутати України, керівники області і Калуського району, лідери політичних партій та громадських організацій, жителі села, які поклали вінки і квіти до пам’ятника ”лицареві духу й звитяги”.
Промовці називали С.Бандеру “героєм нашої нації, великим сином України”, ставили його ім’я в один ряд з такими синами українського народу як Симон Петлюра, Євген Коновалець, Роман Шухевич та сотнями інших героїв, між якими існує найтісніший ідейний зв’язок” та ініціювали у своїх виступах прохання до Президента України присвоїти провідникку ОУН звання Героя України посмертно.
За словами голови Братства ОУН-УПА Карпатського краю Фотія ВОЛОДИМИРСЬКОГО, “із сучасного покоління українців, вихованих на прикладах боротьби і життєвого шляху Степана Бандери та його побратимів, з’явиться нарешті провідник, котрий виведе наш народ на дорогу свободи і щастя”.
Учасники віча також ознайомилися з новою експозицією із життя С.Бандери в меморіальному комплексі його імені, а учні Староугринівської загальноосвітньої школи поклали до пам’ятника гірлянду Слави. По закінчені віча відбувся концерт.
Сьогодні вінки і квіти до барельєфа С.Бандері від громадськості було також покладено на однойменній вулиці в Івано-Франківську. А завтра, 2 січня, в Івано-Франківському Народному домі №1 відбудеться святковий концерт з нагоди 99-річчя від дня народження С.Бандери.
Довідка УНІАН. Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів Калуського повіту в сім’ї священика. Був убитий агентом КДБ Богданом Сташинським у Мюнхені (Німеччина) 15 жовтня 1959 року. На Івано-Франківщині обласна рада 2008 рік проголосила Роком Степана Бандери.
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-229196.html | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Tue 01 Jan 2008 19:29:07 EET
Стаття з аналізом можливої кризи в українській економіці. Здається цей матеріал надійшов із аналітичних джерел БЮТ.
Цікаво зрозуміти приоритети нового уряду. Виглядає що жити будемо по Маргарет Тетчер.
http://epravda.com.ua/news/2007/12/28/58826.htm
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed 26 Dec 2007 17:38:53 EET
Дискусія з приводу російських підручників історії.
http://www.lenta.ru/articles/2007/12/26/history/
Пишуть те що і так зрозуміло: при Путіні намагаються замовчувати злочини сталінізму і подавати Сталіна, Брежнєва і Путіна позитивно, а Хрущева, Горбачова і Єльцина негативно. Все це іде під тезою "держава на першому місці".
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Tue 25 Dec 2007 04:44:04 EET
Шановний пане Думо!
Оскільки у РФ існує стаття Карного кодексу за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, деякі частини Вашої заяви виглядають прямо як донос у прокуратуру:
"Деструктивна діяльність низки лідерів, передусім московських організацій, спрямована на розпалювання міжнаціональної ворожнечі, призвела до того..."
Ви і бажали такого ефекту, чи так необережно сформулювали?
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Mon 24 Dec 2007 04:52:37 EET
В матеріалі УП про БУЛ стверджується що відповідь Президента Путіна (http://kobza.com.ua/content/view/2165/1/)
скоріше передвиборного характеру - штучно для електорату створюється образ віртуального ворога. Скоріше всього так і є, але БУЛ це не допоможе, Шаріну із погромним мандатом мабуть залишать.
Також в матеріалі іде мова про те що в Москві існує українська школа. Я про школу у Москві не знаю. В одному із Ліцеїв є класи, а школи точно немає. Напевне неточність.
Також, там де Президент Путін говорить про зразковий заклад культури у Москві, мова іде про БУЛ, а не про КЦУ на Арбаті. Знову неточність.
На УП не згадано про Заяву Ради ОУР з приводу відповіді Президента Путіна. Там багато конкретних зауважень по темі.
http://kobza.com.ua/content/view/2190/1/
Василь Коломацький
КОБЗА
http://www2.pravda.com.ua/news/2007/12/19/68677.htm | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sun 23 Dec 2007 06:53:55 EET
Вже виникла дискусія між Радою ОУР і головою Координаційної Ради Василем Думою з приводу оцінки подій навколо БУЛ у Москві.
Василь Дума у своїй Заяві закликає організацію вирішувати спірні питання в рамках статутів організацій (ОУР і ФНКА) і не підключати Україну до наших проблем. Мовляв, не треба загострювати міждержавні стосунки, самі все вирішимо місцевими силами.
Пане Думо, а як можна вирішити проблему руйнування Бібліотеки в рамках Статуту ОУР і власними силами? Закон про НКА у Росії ж не діє? Ви ж від вирішення питання БУЛ ухилилися, і навіть стверджували у теле-мості Київ-Москва, що проблем в Бібліотеці немає. Вашої допомоги по БУЛ громада не бачила. Тим часом, з весни Бібліотеку руйнували як могли. Спочатку зняли директора. Потім новий директор вимагав щоб усі писали заяви за власним бажанням, тому що Бібліотеку закривають. Потім 7 працівників пішли з Бібліотеки. Хто уточнив чому? Потім звільнили засновника Бібліотеки (не продовжили контракт), потім знищили унікальний газетний фонд. Потім об"явили догану працівнику бібліотеки Віталію Крикуненку. Далі прийняли на роботу одіозного персіонера Сокурова, замазаного в анти-українських писаннях, який сам себе називає "хохлом" (в чому я щиро сумніваюся, очевидно товариш відпрацьовує псевдо).
І після всього Ви заявляєте, що громада здатна захистити Бібліотеку, пишучи звернення до влади? Це, пане Думо, несерйозно. Оскільки влада реагувати на звернення і не думала.
Тому гадаю цілком логічно, що громада розпочала міжнародну правозахисну кампанію з метою зупинити анти-український шабаш в Бібліотеці. Так роблять усі громадські організації світу, якщо вважають що для цього є підстави. Це і є захист прав громадян у демократичній державі. Скажу чесно, відповідь Президента Путіна мене не задовольнила. Добре що відповідь була, а не мовчанка. Це важливо. Але зміст... Нічого не сказано про знищення газетного фонду. Відповідь формальна, голос української громади Росії не було почуто, реальності культурного життя громади прикрашено. Очевидно Президента невірно інформували про ситуацію.
А Ви, пане Думо, демократ? Вірите у те що громадяни можуть діяти не по вказівці місцевих чиновників типу Юрія Лужкова? А як Ви бачите свою роль в ОУР? У чому проявилося Ваше лідерство за два з половиною роки Вашого головування? Інтриги бачили, Ваші сумбурні інтерв"ю в пресі читали (невже не можна попрохати прес-секретаря вичитати тексти до публікації), а ось конструктивної організуючої роботи щось непомітно. Не видно і обіцяного спонсорства.
Гадаю усі підняті мною питання є цілком логічними, оскільки цього тижня на сайті з"явиться Ваша заява, яка не сумніваюся викликає у читачів багато запитань.
Гадаю, як керівник Ви не змогли розділити у собі політика федерального рівня і українського громадського діяча, у Вашій роботі постійно виникає конфлікт інтересів, тому і результати мінімальні, а питань до Вашої роботи багато. Як Ви можете як громадський діяч агітувати громаду, що "у цій державі існує інформаційна безпека", "що культура є потужним сегментом політики" (це Ви не у Суслова вичитали?) і тому українці мають прийняти усі затверджені зверху ідеологеми без питань! Пробачте, Глеб Павловський і Константін Затулін нашій громаді не указ, а продажні політики, що заробляють політичні очки, спотворюючи перед громадянами Росії українську історію. Мало що Чорна Сотня теж колись вважали себе патріотами Росії (я маю на увазі не Вас, а тих двох перших). Історія показала, що спрощені ідеологеми країну руйнують. Для мене, як і для кожного інтелігента, смак життя у вивченні складних етичних питань, у розумінні мотивів історії, тому прийняти Ваш заклик вишукуватися на офіційну "інформаційну безпеку" я відхиляю, як етично непривабливий. Скучно жити у Совку.
Я згідний, що громада опинилася між молотом і кувалдою у питанні оцінки радянської історії у Росії і в Україні, але все ж громада мала право на особливу точку зору, і при цьому мала право, щоб її погляд не трактувався як анти-російський. Після жертв Голодомору, хто може сказати що стосунки були безхмарними, що рахунків минулого не існує? Може все-таки чесно сказати владі, що спрощені ідеологеми примітивізують історію і принижують обидва народи? Невже слов"яни не здатні на більш точну оцінку минулого? На пам"ять про замучених предків? А якщо вести дискусію, то все-таки треба дати право висловлюватися і самим громадянам? Ми владі функцій "інформаційної безпеки" не делегували. Загляньте у Конституцію. А БУЛ цю функцію дискусійного клубу і виконувала. В чому ж проблема, пане Голово?
Василь Коломацький
КОБЗА
| | | | Valeri | Додано: Fri 21 Dec 2007 11:46:39 EET
Непрозора та імперська Росія
--------------------------------------------------------------------------------
18.12.2007
Олег ФОМУШКІН: „Росія прагне реалізувати в Криму Косівський сценарій”
„Підтвердженням інформації СБУ щодо розробки Росією сценарію міжнаціонального конфлікту в Криму, щоб напередодні 2017 р. отримати привід зберегти присутність Чорноморського флоту на півострові" назвав голова Кримської організації Української народної партії Олег ФОМУШКІН ситуацію із загостренням протиборства між кримськими татарами та слов’янським населенням щодо вирішення земельних проблем. Представник УНП прогнозує „спробу Росії реалізувати в Україні Косівський сценарій”.
„Сьогодні Росія реалізовує сценарій міжнаціонального конфлікту в Криму, де основними конфліктуючими силами виступають проросійські організації та кримські татари”, - вважає Олег ФОМУШКІН. На його думку, „таким чином керівництво Росії намагається реалізувати Косівський сценарій і „назавжди залишитися” в „завжди неспокійному Криму”.
Представник УНП прогнозує, що „наступний етап конфлікту передбачатиме заяви про небезпеку російськомовному населенню та потребу продовження перебування російського контингенту в Криму для захисту „співвітчизників”, а також про нездатність української влади гарантувати безпеку всіх мешканців півострова”.
Політик не виключає можливість "підготовки провокацій нібито з боку кримських татар, які реалізуватимуть піддані Росії, які пройшли школу Чечні”.
„Українська народна партія неодноразово заявляла про загрозу територіальній цілісності України від перебування російських військ в Севастополі”, - нагадує Олег ФОМУШКІН. Сьогодні, підкреслює він, „необхідно законодавчо визначитися щодо неприпустимості продовження терміну перебування російських військ на території України після 2017 року і зробити заяву з вимогою до Російської Федерації відпрацювати план виведення Чорноморського флоту з території України”. Такий крок, зазначив ФОМУШКІН, “зменшить деструктивний вплив Російської Федерації на кримчан щодо міжнаціональних, мовних, релігійних стосунків в Українській державі”.
--------------------------------------------------------------------------------
Матеріали сайту Української Народної Партії
| | | | Valeri | Додано: Fri 21 Dec 2007 11:42:37 EET
Доброго дня пане Василю!
Ця заява, на мій погляд, є додатком до вашого посту.
--------------------------------------------------------------------------------
20.12.2007
ЗАЯВА Української Народної Партії щодо заяви МЗС Росії
14 грудня 2007 року Міністерство закордонних справ Російської Федерації оприлюднило заяву „у зв’язку з антиросійськими проявами на Україні”. У цьому документі російські дипломати в черговий раз висловлюють обурення діями української влади у контексті відновлення історичної правди українського народну – зокрема, переіменуванням вулиць в українських містах, вшануванням на державному рівні українських національних героїв та жертв Голодомору 1932-33 рр., - кваліфікуючи їх як вияв „русофобських настроїв”.
Українська Народна Партія заявляє, що «русофобія» в Україні є витвором фантазії російського МЗС, оскільки жодного судового звернення з приводу утисків прав росіян в Україні не було зафіксовано, як і не було порушено жодної судової справи за цим фактом у Європейському суді з прав людини.
УНП також звертає увагу на те, що стан забезпечення національних, культурних та духовних потреб росіян в Україні перебуває на незрівнянно вищому рівні, ніж українців – у Росії. Підтвердженням цього є сотні шкіл з російською мовою навчання в Україні та лише одна українська школа – в Російській Федерації, а також наклади газет російською та українською мовами відповідно в Україні та РФ, національні бібліотеки та церкви.
Натомість УНП вважає вартим уваги міжнародної спільноти факт розорення поховання у Хімках загиблих захисників Москви і знищення пам’ятника українському льотчику Василю Пойденку у підмосковному місті Апрєловка та нещодавнє знищення фондів Української бібліотеки в Москві.
УНП вважає заяву російського МЗС безпрецедентним втручанням у внутрішні справи України. Спроба змусити Україну писати свою історію та творити пантеон національних героїв з дозволу Росії – це імперська традиція, від якої Російській Федерації слід відмовитися. Ми переконані, що будувати взаємовигідні і дружні стосунки наших народів можливо лише виходячи із взаємоповаги України та Російської Федерації як рівноправних суверенних держав.
--------------------------------------------------------------------------------
Матеріали сайту Української Народної Партії
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Fri 21 Dec 2007 07:12:25 EET
Нагадую, що 24 грудня виповнюється річниця із дня убивства Голови тульської обласної організації "Батьківська стріха", члена Ради ОУР Володимира Сенишина.
Просимо всіх, хто знав покійного, його соратників і колег по руху надіслати на сайт ваші спогади, співчуття до річниці.
Нагадую, що ні справа Наталки Ковальової, ні Володимира Сенишина не розслідувані до цього часу.
Василь Коломацький
КОБЗА | | | | Українська культура | Додано: Thu 20 Dec 2007 11:37:54 EET
В Україні усе менше людей, що вважають рідною російську мову
17.12.2007 13:38___ www.ПРАВДА.com.ua
Кількість громадян України, що вважають своєю рідною мовою російську, за рік зменшилася.
Про це свідчать результати соціологічного дослідження Центру Разумкова, що представили директор політико-правових програм центру Юрій Якименко та провідний експерт центру Олександр Литвиненко, повідомляє "Інтерфакс-Україна".
Відповідно до досліджень, кількість людей, що вважають рідною мовою українську, не змінилася і складає майже 52% (у 2006 році - 52%, у 2007 році - 51,4%).
Кількість тих, хто визнають рідною російську мову, зменшилася з 30,7% у 2006 році до 25,7% у 2007-му. Збільшилася кількість людей, що вважають рідними й українську, і російську мови - з 15,6% до 21,5%.
39,2% громадян вважає, що єдиною державною й офіційною мовою в Україні має бути українська мова. 31,4% респондентів вважає, що такий статус повинні мати як українська, так і російська мови.
24,3% респондентів вважають, що українська мова повинна бути державною, а російська - офіційною мовою.
Відповідно до досліджень, за рік оцінки культурної ідентичності практично не змінилися, лише небагато збільшився показник тих, хто відносить себе до радянської культурної традиції - з 16,4% до 19,4%.
Збільшилося число тих, хто вважає, що в майбутньому в різних регіонах України будуть переважати різні культурні традиції: з 21,7% у 2006 році до 24,7% у 2007-му.
Серед етнічних українців лише 43,1% вважає, що в майбутньому в Україні буде переважати українська національна культурна традиція.
У той же час 21% опитаних вважає, що в різних регіонах переважають різні культурні традиції, а 18,7% віддають перевагу загальноєвропейській традиції.
Крім того, 38,3% етнічних росіян вважають, що в різних регіонах переважають різні культурні традиції, 15,3% - віддають перевагу українським традиціям, 13,4% - загальноєвропейській і лише 11,1% - російській культурній традиції.
Перше соцдослідження було проведено з 20 квітня по 12 травня 2006 року. Було опитано 11216 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України.
Друге дослідження проводилося з 31 травня по 18 червня 2007 року - опитано 10956 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка двох вибірок складає 1%. | | | | Ти мені я тобі | Додано: Thu 20 Dec 2007 11:16:25 EET
Ось що відповідають користувачі порталу УНІАН товарищеві Путіну
: http://www.unian.net/ukr/comments/227409 | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Thu 20 Dec 2007 04:33:50 EET
Президент Путін дав відповідь Президенту Ющенку з приводу БУЛ. Відповідь негативна і навіть повчальна. Буде опублікована завтра на сайті.
Так що Бібліотеку не закриють, але надій що повернеться старий колектив і буде стара атмосфера немає. Будуть працювати "провєрєнниє" товаріщі типа Сокурова, будуть по-троху хамити, проводити вірні ідеологічні заходи. Але фонд книжковий, сподіваюся, залишать. А значить, Бібліотека буде.
От був у росіян унікальний шанс почути український голос у самій Москві, прийти, подискусувати, про щось довідатися з перших рук. Не схотіли. Тепер слухатимуть самі себе і радітимуть що мають повне єдіномисліє. І нічого не зміниш.
Тарас сказав з цього приводу:
А що робить, не наша мати,
А довелося шанувати...
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed 19 Dec 2007 03:06:04 EET
Пенсіонеру Сокурову прямо пер іде. Не встиг влаштуватися в БУЛ Головним(!) бібліотекарем (не маючи гуманітарної освіти), як про нього вже московські журналісти статті пишуть. Обговорюють його стиль і особу.
Росте наш герой прямо на дріжжах.
Оце б мені така везуха! В мене від заздрощів аж зоб сперло...
Василь Коломацький
КОБЗА
----------------------------------
Библиотека анти-украинской литературы, или
Сокуров, да не тот
Друзья мои, это безумие! Да-да, назначение Сергея Сокурова главным библиотекарем московской Библиотеки украинской литературы (БУЛ) – безумие. Я понимаю: непростые условия операции «Преемник», санация «оранжевой опасности», требование сверх-сверх-лояльности и все такое… Но всему же есть предел. Вернее – должен быть предел.
Ну, нельзя ставить на такую должность человека, у которого одна из форм представления - «я сам полу-хохол». Соответственно он считает, что украинского языка, украинской культуры, как таковой, не существует. Это все «значительная субкультура, украинский «надфольклорный пласт». Ну, спасибо, хоть за слово «значительная» (по нынешним временам уже практически комплимент). Далее – старые цветистые рассказы о высшем благе существования, точнее - растворения украинцев в «триедином народе» Империи (и это на его взгляд тоже комплимент, поскольку мы возносимся над остальными народами империи, в это триединство не входящими). И вывод: «К XXI в. созданы надежные формы взаимно удовлетворительного сосуществования языков, культур, священных алтарей самобытности под одной крышей. Бояться ее (империю, - прим. авт.) априори может только убежденный последователь австроукраинцев».
Несколько витиевато, не без красивостей, зато чувствуется, что человек не только два слова связать умеет, но и три («взаимно удовлетворительное сосуществование», «священные алтари самобытности»). Если же в суть вникнуть, то все просто и ясно, как «рассчитайсь на раз-два». Те, кто считают, что наша культура – это субкультура, а украинский язык – диалект, правильные украинцы! Все прочие – отвратительные закурсивленные австроукраинцы.
А вот и поярче высказывание: «Как нищенка-дурнушка, Галиция не хочет терять случайную попутчицу, красивую и богатую (восточную, стало быть, Украину, - прим. авт.). Если без художественной образности, Украина уже десять лет оккупирована нацистской Галичиной».
О, как сказал! Писано большим мастером художественного слова осенью этого года. Откручиваем время на десять лет назад. Что ж такое было на Украине году этак в 1997-м, что это можно назвать «галицкой оккупацией»? Да ничего особенного. Понемногу готовились к парламентским выборам в Верховную Раду (которая тогда мало что решала), до президентских было еще целых два года… Кучма уверенно прибрал к рукам все рычаги власти. Загадка… Как говорится: «Ты хоть сам понял, чё сказал?»
Разве что личность автора, как полемиста, после этого понемногу проясняется. И обратите внимание – мерзкая, насквозь нацистская (без всякого исключения!) Галичина снова курсивом. Чтоб, значит, лучше была видна ее гадостность. Журнал «Корея», дока в такого рода дискуссиях, в подобных случаях брал слова в кавычки («Оккупанты» «думали», что «они» «сильнее» борцов за свободу, но «просчитались»). Но так, курсивом, тоже неплохо.
И, конечно же, новый главный украинский библиотекарь Москвы с удовольствием использует традиционный прием антиукраинских публицистов – русскоязычные тексты нашпигованы украинскими словами: мова, незалежнiсть (незалежность), самостiйний, вiдродження, походження. Слова эти торчат, как занозы, в русском тексте.
Так и хочется их вырвать, чтоб не муляло. Зато лучше, четче видна искусственность украинских притязаний на самобутнiсть. (Сергей Анатольевич, я правильно использовал ваши приемы или мне еще подучиться в этом направлении?)
Продолжим, однако. В своем анти-украинизме Сокуров идеологически базируется на евразийстве. Князя Трубецкого Николая Сергеевича цитирует очень часто. Что ж, теория нынче очень модная. Есть бородатый авторитет Дугин, есть талантливая евразийская молодежь, недавно на Говерле на тризубце славно потоптавшаяся. Так что и с этой стороны с Сергеем Анатольевичем все, в общем-то, ясно.
Взгляды его, как и положены истинному евразийцу, максимально широки: «Наши естественные южные рубежи (ох, люблю я эти ссылки на «естественность» державных рубежей, чувствуете запашок поздней Веймарской республики? - прим. авт.) – полоса расселения казачества: по Тереку, по линии устье Яика - предгорья Тянь-Шаня, а Сибирь вся добыта казачьей саблей и крестьянской сохой. В народном сознании закрепились, кроме того, отдельные призы разной ценности - Нарва, Измаил, Одесса, Херсон, Очаков, Рига, которые, к слову, Россия никогда не отнимала у предков нынешних их владельцев, всегда у иноземцев. Но одно приобретение без преувеличения можно назвать Золотым призом России, и русский человек, смеем предположить, никогда не смирится с его потерей, как смирился (или почти смирился) с потерей почти четвёртой части империи».
Ой, ну, как красиво сказано. Писатель никак не может без «художественной образности». Рига с Одессой – «призы». Крым – «Золотой приз». Легкость в мыслях – необыкновенная, просто геополитический Якубович – «Приз в студию!», «Слово из четырех букв – Рига, из шести – Одесса», «Хочу передать привет Стокгольму и Стамбулу!». А предгорья Тянь-Шаня (то есть, нынешние центральноазиатские государства) в качестве «наших естественных рубежей»? Какой очаровательный в своей простоте и наивности реваншизм. Повторим еще раз для ясности: «Русский человек, смеем предположить, никогда не смирится с его (Крыма) потерей». То есть, «смеем предположить», вот так прямо зудит г-ну Сокурову столкнуть Россию с Украиной из-за Крыма. То есть, «смеем предположить», примеры кровавых разборок в бывшей Югославии нашего евразийца не пугают. Ну-ну…
Это еще не все о Крыме. Вот: «Мы ни в коем случае не оправдываем сталинскую депортацию сотен тысяч крымских татар за пределы их исторической родины, но сравнение масс депортированных из Крымской АССР в 1944 году и, скажем так, «депортированных» из России в Крым в 1443 - 1783 годах невольно приводит к мысли, что историческое возмездие - явление реальное…». (Умиляет это «мы». Поскольку Сергей Анатольевич из фамилии громкой, но не императорской, смахивает то ли на мессианство, то ли на манию величия).
Тут уж не запашок, а реваншистский смрад, правда, пока под завесой псевдо-извинений. «Мы» сталинскую депортация как бы не оправдываем, но бла-бла-бла невольно само, понимаете, собой что-то как-то приводит к мысли, что, скажем так, историческое возмездие - явление реальное. То есть, если без логических завитушек: поделом татар из Крыма турнули. То есть, коллективная ответственность целого народа (всего народа, без исключения!) за события двух-, а то и пятивековой давности – нормально. Так что ли? Я вас правильно понял? А тебе, дорогой читатель, это ничего не напоминает? Так, что там у Сокурова нацистское? Галичина? Ой ли… А в свои глаза давно заглядывали, уважаемый наш реальный, исторический возмездун? (Да, и кто-нибудь из историков, пожалуйста, срочно объясните мне, что такое - «Россия в 1443 году»?).
Еще одно многообещающее качество нового назначенца – страсть к доносительству. Но замерять, скажем, лицевые пропорции не модно уже давно. Борьба с криминалитетом путем выискивания школьников на «-швили», «-дзе» и «-ия» тоже в прошлом, хотя и не таком давнем. Нет, тут метода Сокурова проста и бесхитростна (не всегда ж ему быть сложным) – в стиле милицейского патруля: «Паспорт!».
«Душа БУЛ - Ю. Г. Кононенко, москвич, сменивший российское гражданство на украинское». Припечатал! А как, кстати, насчет гражданства других неблагонадежных москвичей? Сергей Анатольевич сигнализирует: «Каковы же подпорки нашего героя… «Сладкая парочка» ОУР-ФНКА (Организация украинцев России, Федеральная национально-культурная автономия, - прим. авт.). Возглавляет эту организацию (по lenvvpu.ru) сенатор от Костромской области (!) Дума Василий Михайлович, имеющий двойное гражданство (?), российское и украинское. Он, по тому же источнику, спонсирует проведение в "Библиотеке украинской литературы" основных мероприятий. Правыми, левыми и запасными «руками» сенаторствующего россиянина украинського походження (ой, ну, как сформулировано, и кавычки, и курсив, и метафора, и причастие-неологизм, и украинизм, сатира высшей пробы, Салтыков-Щедрин отдыхает, - прим. авт.) являются, конечно же, сам украиник (а это мерзкий Кононенко так повторно к позорному столбу пришпилен, - прим. авт.), потом В. Ф. Семененко, от гражданства РФ ради неньки не отказавшийся, известный на Украине многочисленными публикациями о преследованиях и геноциде украинцев в России; также лидер «Уральской ассоциации украинцев», член президиума «Украинской всемирной координационной рады» С. Г. Паняк, и сопредседатель Национального культурного украинского центра Башкирии В. Я. Бабенко. Это в России (тут читателю, наверно, должно стать горько за Россию, в которой живут такие подонки, тем более, что автор так старался, а наряд милиции все не идет… - предполож. авт.)». (И снова не могу удержаться, чтобы не отметить красоты сокуровского стиля. Сначала сенатор Дума – одна из «подпорок нашего героя» библиотекаря Кононенко. И тут же украиник Кононенко – одна из многих рук, кажется, передняя правая, того же Думы. Господин писатель, вы уж как-то разберитесь кто-что-где, а то сюр какой-то, тут уж Сальвадор Дали отдыхает).
Плюньте мне в лицо если это не донос. Однако недоделанный. Гражданство немосквичей, Паняка и Бабенко с Урало-Башкирии Сергей Анатольевич так и не выяснил. И ведь чувствуется, что хотел. Человек дотошный, старательный, но не достал. Упущенье. Просто полномочий пока не хватает. А так работа вполне достойная.
Представьте себе, какую литературу подберет для Украинской библиотеки такой главный библиотекарь (если подберет). Какие журналы и газеты подпишет (если подпишет). Ежели у кого-то остались какие-то сомнения на этот счет, то вот вам еще одно программное заявление: «В России, среди выходцев из Украины, украиноговорящие составляют небольшой процент (он убывает даже не с поколениями, а с годами). Практически отсутствует потребность в языковой подпитке учителями, периодикой, радио и телевидением, литературой, а некоторое оживление её в последнее время объясняется деятельностью «культурных миссионеров», целенаправленно засылаемых национал-радикальными объединениями Галиции в места компактного проживания украинцев».
То есть, человек прямо, черным по белому, говорит, что «потребность в языковой подпитке периодикой и литературой практически отсутствует». А «некоторое оживление» - так это происки галицких националистов! Сразу видно – истинный, а не австро- украинец.
У кого-то еще есть какие-то сомнения, вопросы по поводу того, зачем Кононенко (как справедливо замечено – «душа БУЛ») уволен, а Сокуров назначен?
Для того, чтобы библиотека стала бездушной. Для того, чтобы потребность в этой библиотеке, и сейчас «практически отсутствующая», совсем отпала. Чтобы украиноговорящие в России, и сейчас «составляющие небольшой процент», с годами, желательно – ближайшими, сошли на ноль. Согласитесь, достойная задача для работника библиотеки! Особенно национальной.
Да и про фамилию-псевдоним. Сергей Анатольевич, бывший раньше просто Сокуровым, с недавних пор – Сокуров-Величко. Знакомый переплет. Помните, когда большевикам не хватало проверенных украинских кадров, Антонов как-то вдруг стал Антоновым-Овсеенко.
Но с другой стороны, это даже и хорошо. А то Сокуров, Сокуров, фамилия громкая, знаменитая. Могли, не дай бог, перепутать. Тут же – Сокуров-Величко. И сразу все ясно. Звучит как диагноз, публицистический: Мания Со-Величко Империи.
Благодаря этому назначению, можно прогнозировать следующие кадровые изменения. Например, напрашивается кооптация в общественный совет украинской библиотеки господ Проханова, Дугина, ну и гекачеписта Бакланова. И вперед, осененные портретом князя Трубецкого, шуточками Проханова, бородой Дугина и опытом Бакланова – к полной победе евразийства!
Еще совсем недавно это выглядело бы шуткой. А сегодня все всерьез. Такие у нас времена.
Олег Кудрин,
журналист,
Москва.
| | |
|
Гостьова книга 
