В гостьовій книзі 1083 записів на сьогоднішній день.
Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 » |
| Дмитрий | Додано: Tue Dec 28 12:47:13 2004
Несколько российских телеканалов и газет сообщили, что Янукович сейчас отдыхает от выборных баталий в одном из санаториев Подмосковья и высказываются предположения, что он намерен обосноваться в России на ПМЖ. А вся эта "игра в оппозицию" не более чем желание сохранить лицо при плохой игре. Кто и что слышал? Может где-то были публикации на эту тему? |   | | | V.K. | Додано: Sun Dec 26 22:53:29 2004
Дорогой Волк!
Потому что в украинском языке есть обе буквы - і и ї. Таков наш алфавит. Так для примера горілка пишется через і, а закусь к ней - їжа - через ї. Так и живем.
Ї читается как йи, а і как русское и.
У нас также планируется введение в алфавит второго г (твердый). Но пока официально г одно. Я не думаю что это примут, но в некоторых изданиях уже употребляют.
Василий Коломацкий
Кобза | | | | Volk | Додано: Sun Dec 26 22:25:34 2004
Почему в слове украинцы над одно i поставлено две точки,а на другой одна?? | | | | V.K. | Додано: Sat Dec 25 14:56:53 2004
УП цитує МК про намір президента Ющенка зустрітися із діаспорою Москви. На жаль ця зустріч не відбулася. Але добрий знак що Ющенко цікавиться діаспорою. Тут цитата і лінк.
Василь Коломацький
Кобза
-----------------
При цьому видання нагадує, що Ющенко трохи спізнився в Москву й залишив в "прольоті" народ. Справа в тому, що першим пунктом програми перебування Ющенка в Росії значилася зустріч із українською діаспорою в посольстві України в Москві. Народ прочекав його три години, а Ющенко так і не прибув через зустріч із Путіним.
http://www2.pravda.com.ua/archive/2005/january/25/1.shtml | | | | V.K. | Додано: Fri Dec 24 15:38:43 2004
Я поважаю Гайдара, тому додаю цей матеріал.
---------
В повідомленні прес-служби ОУР про святкове засідання у Москві від 23 січня не вказано про поздоровлення, що надійшло від голови Автономії українців Єкатеринбургу професора Стефана Паняка. А таке поздоровлення було надіслано вчасно. Чи ведучий (Юрій Кононенко) не зачитав його, чи це недогляд автора репортажу?
У нас в ОУР проглядається така тонка "візантійська" політика, що відразу й не догадаєшся. Будь ласка, ті що були присутні на засіданні, відпишіть чи зачитувалося поздоровлення професора Паняка.
Василь Кломацький
КОБЗА
-----------------------------
Нам нужна скучная Россия
22:24 / 16.1
Первый в новейшей истории глава российского правительства Егор Гайдар в интервью Дням.ру рассказал о последствиях "дела ЮКОСа", о том, чем опасна тупая элита, и нужна ли России новая революция.
- Егор Тимурович, сейчас представители российского бизнеса обеспокоены возможностью пересмотра итогов приватизации, "схлопывания" частного сектора в экономике, полномасштабного отката назад. Вы считаете подобный вариант возможным для России? Ведь уже очевидно, что под ударом чиновников оказался не только крупный бизнес, но и средний, и даже малый – сотни частных фирм и предприятий, даже самых малых, по стране или уже закрылись, или находятся на грани банкротства из-за неумелого, а зачастую и злонамеренного вмешательства "государственных мужей" в экономику…
- Малый и средний бизнес, несмотря ни на что, существуют. Для того чтобы в этом убедиться, не нужно смотреть на количество зарегистрированных предприятий – многие из них уже давно мертвы, многие оказались в полулегальном и даже в нелегальном секторе экономики, да и кто их реально сосчитает? Но обратите внимание на другой факт: занятость в России увеличилась за последние годы на 10 миллионов рабочих мест. В крупном бизнесе роста рабочих мест не наблюдается. Куда же отправились эти десять миллионов? В малый и средний бизнес.
ЦИТАТА
” Я не могу взять на себя предсказание количества глупостей, которые способна совершить российская власть
Все-таки те меры, которые были приняты правительством и парламентом для дерегулирования экономики, пусть и со временным лагом, но принесли позитивный эффект. Но сейчас ситуация опасная. Это связано с влиянием демонстрационного эффекта. Власти изо всех сил стремились показать, и многократно говорили, и даже, как мне кажется, всерьез думали, что дело ЮКОСа – уникальное, связанное с политической борьбой, с тем, что нужно было преподать урок олигархам, и только, а повторяться подобное никогда не будет. Но местные власти, региональные власти – они же следят не за тем, что центральная власть говорит, а за тем, что она делает. И если так можно обращаться с крупнейшей нефтяной компанией, которая добывает больше нефти, чем вся Ливия, то многие рассуждают, "а почему я, Иван Иванович, не могу вызвать "на ковер" предпринимателя и сказать ему: "Если ты, сволочь, не положишь требуемую сумму в мой избирательный фонд, то я тебе устрою такую проверку, что мало не покажется"?
- В сложившейся ситуации бизнес может опереться только на общественное мнение. Но в глазах общества бизнесмен - часто отрицательная фигура, от него ничего хорошего не ждут. Что следовало бы делать российскому бизнесу, чтобы поднять свое реноме в глазах общества?
- Конечно, наш бизнес, который в силу исторических причин не имеет традиций этичного поведения, рожденный в специфических обстоятельствах революции, сделал много, чтобы наши граждане относились к нему плохо. Вызывающее хамство, демонстративное потребление, выставляемое на глаза, бесстыдные соревнования в этом потреблении (у кого дороже галстук?), известные по анекдотам ранней постсоветской эпохи – все это было глупо, опасно и отвратительно. Но, видимо, это было неизбежно. Когда частной собственности не было на протяжении десятилетий – откуда взяться культуре и традициям? Традициям, согласно которым принято не хвалиться своими яхтами и вертолетами, а открывать центры, наподобие Рокфеллеровского, вкладывать деньги в гуманитарные и социальные проекты. В последние годы эти традиции стали возникать, причем не в сегодняшней, пародийной форме "государственно-частного партнерства" в смысле "а ну-ка поделись!", а в нормальной, скажем в такой, в какой начал это делать Ходорковский в рамках "Открытой России": поддержка средств массовой информации, поддержка интернет-проектов, поддержка образовательных и социальных структур. Чего еще желать? Но самое обидное, что именно в этот момент от государства идет сигнал: "Ничего этого нам не надо! Когда и что будет надо, мы вам сами скажем!". А от того, что государству будут дарить яйца, пусть даже самые драгоценные и исторические - общественное мнение людей о бизнесе не изменится.
- Государство действительно ведет себя так, как будто в формировании нормального бизнеса в стране не заинтересовано. Но оно ведь не статично. Каким может стать режим в ближайшие годы? Будет ли он меняться сам и менять свое отношение к предпринимательскому сословию?
ЦИТАТА
” Чем тупее будет элита – тем, к сожалению, страшнее будут потрясения
- Каким будет режим, не хочу прогнозировать. Думаю, что он радикально не изменится. Не надо недооценивать его устойчивости в краткосрочной перспективе. Важно другое. В шахматах иногда позицию не "просчитывают", а оценивают. И если позицию оценивать, думать о том, какой она была в 2005, а какой может стать к 2010 году, можно сказать одно – в крупных, индустриально развитых государствах с образованным населением авторитарные режимы неустойчивы. Каким образом рушатся авторитарные режимы? Всегда по-разному, может быть много причин, начиная со стихийной катастрофы и заканчивая обвалом цен на основные экспортные товары. Такие режимы внутренне не способны справляться с серьезными проблемами, с вызовом времени. Убежден, что в России в среднесрочной или долгосрочной перспективе будет сформирована полноценная демократия. Хотелось бы, чтобы это произошло мягко, без насилия, без революции. Не дай Бог нам пережить еще одну. В прошлом веке этого России досталось с избытком.
Чем умнее будет элита, чем яснее она будет понимать, что переход к полноценному демократическому общественному устройству неизбежен, тем спокойнее это произойдет. Чем тупее будет элита – тем, к сожалению, страшнее будут потрясения. Сделать Россию глупой и необразованной не удастся. Можно спровоцировать волну эмиграции наиболее способных и перспективных интеллектуалов и профессионалов, молодой элиты, например, угрозой службы в армии – но страна от этого не станет неграмотнее. Талантливых людей в ней станет меньше – это правда, и это отразится на ее экономическом росте в XXI веке. Но управляемой и послушной, традиционной, аграрной страна не станет.
- Наверное, вы смотрите с грустной улыбкой на многие прожекты современных политиков, после того, как вам довелось постоять у руля страны в действительно роковые для нее минуты?
- У меня был длинный опыт практической политики – и в исполнительной, и в законодательной ветвях власти. Этот опыт дает многое для понимания того, как и что развивается в социально-экономической и социально-политической сфере. К сожалению, даже очень умный и квалифицированный исследователь, не имеющий такого опыта, многие из этих вещей если и может понять, то с трудом. Помню по себе – формулируешь набор предположений, основываясь на книгах, теориях. А потом, увидев, как в реальности идут эти процессы, начинаешь понимать больше. Мне сейчас легче понять, что происходило во время французской или русской революции, потому что я видел сходные процессы. Они другие – но сходные, и по многим механизмам близкие. Этот опыт дает много, для того, чтобы потом, перечитав множество книг и статей, смотреть на них по-другому.
- И все же – как вам кажется, какой будет страна и ее руководство в ближайшие годы?
- Не знаю ответа на этот вопрос. Причина, по которой не хочу "предсказывать", давать прогнозы, в том, что раньше я думал, что могу сказать, какие можно сделать глупости, решая ту или иную проблему, и сколько можно их сделать. Теперь я убедился, что я не могу взять на себя предсказание количества глупостей, которые способна совершить российская власть.
- Постсоветское пространство, тем не менее, снова охвачено революционными порывами – "революция роз" в Грузии, "оранжевая революция" в Украине… Как вы думаете, а у нас сохраняются предпосылки для следующей русской революции?
- То, что произошло в Украине, это попытка наверстать то, чего Украина не прошла за эти годы. Она не переживала такой революции, как Россия, где революционные перемены прошли намного глубже, серьезнее – и опаснее. У нас поразительное историческое отношение к революции, как к чему-то хорошему. "Революция – это романтично, это здорово"! На деле, революция – это ужасно. Это драматический излом судьбы целого народа, трагический момент истории. Мы переживали это в начале девяностых годов. Потом эти потрясения стали входить в русло более-менее стабильной жизни. Надеюсь, что Украине не придется пережить всего этого в той же форме. Дай Бог.
А о возможности новой революции у нас… Вы задали этот вопрос сегодня. Два года назад я был уверен, что подобное в России крайне маловероятно. … Мне казалось, что мы постепенно превращались в общество достаточно стабильное и вместе с тем скучное. Это, собственно, нам и необходимо – нам надо несколько десятилетий побыть "скучной Россией", чтобы отдохнуть от всех "приключений" двадцатого века. Я еще и сейчас надеюсь, что нам удастся избежать кошмара новой русской революции в двадцать первом веке. Мне довелось руководить правительством в годы революции – и честно скажу, что врагу этого не пожелаю.
- Вы как-то сказали, что прекрасно понимаете, что каждое правительство, которое берет на себя ответственность за первую стадию реформ в постсоциалистическом обществе – "заранее обреченное правительство"…
НА ЭТУ ТЕМУ
Президентские выборы досрочно?
Украина - зеркало для Путина
Лимонов: ограбят, как Ходорковского
- Это так. Даже в тех странах, где в силу исторических причин переход от социалистического строя к демократии был менее сложным, чем в России – в Венгрии, Чехии, Эстонии – проблемы вставали колоссальные. Взять пример Польши – там реформы поддерживала католическая церковь, там еще не был забыт досоциалистический уклад. И тем не менее… Лешек Бальцерович, мой друг, и один из величайших реформаторов двадцатого века – я это говорю не потому, что он мой друг, а потому что так и есть – тем не менее вынужден был нести на себе тяжкий крест, и большая часть населения Польши его просто проклинала.
- Что бы вы могли назвать главным достижением Егора Гайдара – экономиста, что – главным достижением Гайдара-политика, и что – важнейшим делом Егора Тимуровича Гайдара – частного лица, обычного человека?
- Думаю, что ответ на все три вопроса один. Когда я пришел работать в российское правительство, СССР объявил себя банкротом. Золотовалютные резервы составляли 16 миллионов – не миллиардов, а миллионов - долларов. То есть – практически ноль. У России не было хлеба в руках у государства, чтобы накормить собственное население. Зато было тридцать тысяч ядерных зарядов, из которых одиннадцать с половиной тысяч – стратегических и оперативно-тактических, а остальные – тактические. У России не было своего Центрального Банка, потому что было шестнадцать банков, которые печатали общие деньги, у России не было таможенной службы, в крупнейших портах таможня не подчинялась ни союзным властям, ни российским властям, у Росси не было пограничной службы, у России де-факто не было границ. Страна находилась на пороге полномасштабной катастрофы глобального масштаба, большей, чем та, с которой столкнулась наша страна после революции 1917 года, уже хотя бы потому, что у нас было тридцать тысяч трудноконтролируемых ядерных зарядов. И эту катастрофу, при всех проблемах, которые впоследствии возникли, нашему правительству под руководством Бориса Николаевича Ельцина, удалось предотвратить. И это, я думаю, из всего, что я вместе с моими коллегами, сделал – главное.
- О вашей частной жизни вообще известно очень мало – только разве что, что вы не стали олигархом, не сколотили крупного состояния, предпочли остаться ученым, что вы женаты на Марии Стругацкой, дочери известного писателя-фантаста, что вы счастливый отец…
Когда работал в Правительстве приезжал домой в три часа ночи и уезжал в восемь утра. Дети долго росли без меня, видели они меня только по телевизору. Сейчас мы видимся, слава Богу, чаще.
- А какую стезю выбрали ваши дети, когда выросли?
Старший сын работает в среднем бизнесе, окончил Академию народного хозяйства, второй работает аналитиком в рейтинговом агентстве, дочь начала бурную карьеру в информационном агентстве, а потом решила заниматься теоретической экономикой. Теперь получает во много раз меньше, чем в агентстве, но ей нравится дело, которым она занимается. Младший пока сын учится в школе. И еще – 10 января, родилась внучка, имя ей еще не дали. Пока проходит под кодовым названием "Петровна".
Материал подготовил Андрей Цунский
http://www.dni.ru/news/polit/2005/1/16/56089.html
| | | | Іван Логін | Додано: Thu Dec 16 15:09:47 2004
Як відбувалось голосування 26.12.2004. у одному з регіонів України (Донецька область) читайте:
http://www.spu.org.ua/sp/aktuall/novyny/index.php?cont=long&id=805&year=2005&today=05&month=01
або:
http://www.wal.iatp.org.ua/index.php?module=pages&act=page&pid=1246
| | | | RN | Додано: Thu Dec 9 20:09:20 2004
"Краще запізно, ніж ніколи..." - сказав добре знаний персонаж старого одеського анекдоту, і поклав голову на рейки після проходу "порожняка". Певно, вістря жарту не до всіх достойних субскрибентів. Розгадка - в римі до слова "порожняк".
З святами.
RN | | | | V.K. | Додано: Mon Dec 6 15:33:11 2004
Дорогі члени ОУР!
Керівництво нашої організації готує поздоровлення переможцю виборів Віктору Ющенку. Отримав проект, про який можу сказати, що писав його Руденко-Десняк і як завжди "ні про що". Формальне поздоровлення. І не вказано ні на дискриміноване становище діаспори і нашу потребу в політичній допомозі України, ні словом про те як кращі члени ОУР виряджали спостерігачів в Україну, влаштовували прес-конференції і дві демонстрації на підтримку демократичних сил в Україні. Список спостерігачів від Росії готувався навіть на вибори у Придністров"я. А з тексту поздоровлення все виглядає ніби ми відсиділися у кущах, а зараз, прочитавши новини, вирішили поздоровти переможця. Ніби діаспора не була з Україною у ці дні.
У кого є щось сказати Президенту Ющенку терміново (до 8 числа) надішліть ваші пропозиції керівництву ОУР (Кононенко, Семененко). Інакше буде черговий конфуз від імені ОУР, за який ми всі почуватимемо ніяково.
Питання також до Валерія Фоковича: чи всі члени Ради ОУР отримали проект поздоровлення (зрозуміло із тих що мають е-мейл)?
Василь Коломацький
КОБЗА | | | | V.K. | Додано: Thu Dec 2 21:36:12 2004
Анатолію, я зняв те повідомлення. Щось уже третій раз пишуть фальшивку від твого імені. Значить маєш високий рейтинг серед відповідних державних сруктур, а їм треба відпрацьовувати свої зарплати. Не думаю що це пишуть з діаспори.
Я за Гостьовиком слідкую кожен день і всі подібні витівки знімаю. Щось не було від тебе репортажів останнім часом.
Василь Коломацький
КОБЗА
редактор | | | | Анатолий Даценко | Додано: Thu Dec 2 13:44:16 2004
Василю, панове, повідомлення, яке нижче, я не писав. Хтось просто забавляється, пишучі таку маячню. Напевно, незалежних журналістів в Росії переслідують, як і повсюд, але не слід робити з цього балаган. Комусь вперто хочеться погратися з моїм ім"ям. | | | | V.K. | Додано: Tue Dec 30 18:49:32 2003
Znajshov cikavyj material na Svobodi. Tut cikava dumka pro politychnu voliu, jaku bulo sformuliovano jak "dovgyj dosvid zaniat' beznadijnmy spravamy". Os' cieji jakosti rosijs'kym demokratam ne vystachylo.
V.Kolomatski
--------------------
[12-12-04]
Лицом к лицу
Сергей Ковалев
Ведущий Виктор Резунков
Владимир Бабурин: Сегодня наш гость - председатель Российского правозащитного общества "Мемориал" Сергей Ковалев. Вопросы будут задавать обозреватель газеты "Комсомольская правда" Ольга Кучкина и сотрудник Московского бюро германской телекомпании ZDF Роланд Фритцше.
По традиции, вначале краткая биография нашего гостя. Сергей Ковалев родился в 1930 году на Украине, в Сумской области. Биофизик, кандидат наук, автор более 60 научных работ. С середины 60-х, если точнее - с 1966 года, с дела Синявского и Даниэля, - в правозащитном движении. В 1974 году был арестован по обвинению в антисоветской агитации и пропаганде. В 1975 году суд (который, кстати, начался 10 декабря, в День прав человека) приговорил Сергея Ковалева с 7 годам лагерей строго режима и к 3 годам ссылки. Срок он отбывал в пермских лагерях, и в Чистопольской тюрьме, а в ссылку был отправлен на Колыму. В 1990 году был избран народным депутатом РСФСР, был членов Верховного совета и членом президиума Верховного совета республики, возглавлял Комитет по правам человека. Первый уполномоченный по правам человека. Был смещен с этой должности Государственной Думой в 1995 году за жесткое неприятие войны в Чечне. Был председателем Комиссии по правам человека при президенте России в 1993 году, в январе 1996 года подал в отставку. Депутат Государственной Думы трех созывов: фракция "Выбор России" - в первой Думе, независимый кандидат - во второй, фракция СПС - в третьей. На последних думских выборах возглавлял список "Яблока" в Санкт-Петербурге, партия не преодолела 5-процентный барьер. Председатель Российского общества "Мемориал", возглавляет Институт прав человека и общественную комиссию по расследованию взрывов жилых домов осенью 1999 года, теракта на Дубровке. Лауреат более чем десятка международных премий, почетный доктор ряда университетов. И в 1995 и в 1996 годах кандидатура Сергея Ковалева выдвигалась на соискание Нобелевской премии мира.
Сергей Адамович, мы достаточно давно знакомы, и я надеюсь, что не сделал никаких серьезных ошибок.
Сергей Ковалев: Да, не сделали. Правда, в этом году тоже выдвигался на Нобелевскую премию, и в прошлом тоже. Кто-то меня упорно выдвигает, и этого никогда не случится.
Ольга Кучкина: И кто-то упорно "задвигает".
Сергей Ковалев: Нет, это понятно. Этого никогда не случится, это просто совершенно исключено.
Ольга Кучкина: Страна не хочет?
Сергей Ковалев: Страна не хочет.
Ольга Кучкина: Но она не хотела и раньше.
Сергей Ковалев: Не только страна, но и Нобелевский комитет не хочет.
Ольга Кучкина: И Пастернака не хотели.
Сергей Ковалев: Нобелевский комитет хочет оставаться в рамках политкорректности. Сами понимаете, что со мной политкорректность не могла бы быть соблюдена.
Владимир Бабурин: Сергей Адамович, тогда первый вопрос, который я хотел бы сегодня задать, первая тема всех средств массовой информации, - это события на Украине. Я, конечно, понимаю, что вы уехали оттуда в двухлетнем возрасте, родители перевезли вас в Москву, и насколько я знаю, никакой связи у вас с исторической родиной не было.
Сергей Ковалев: Связь - через лагерь. У меня очень много друзей-украинцев, с которыми я вместе сидел.
Владимир Бабурин: Вот что я хотел спросить. Когда вы видите сейчас на экранах, как огромное количество людей вышли на улицы защитить свой выбор и поддержать вашего земляка (Виктор Ющенко тоже из Сумской области), какие чувства вы испытываете?
Сергей Ковалев: Знаете, вышли на улицы - это одно, а кого поддержать - это другое. Мне немножко завидно и приятно за моих соотечественников, я наполовину украинец, моя мама чистая украинка. Поэтому я думаю, что вопрос о том, кто кого поддерживает, - это важный, но всего лишь второй вопрос. Я уверен, что то, что происходит в Киеве и других крупных городах Украины, - это прежде всего протест против обыкновения власти манипулировать гражданами. Это протест против наглых фальсификаций, которые были несомненны в этих выборах. Это, если хотите, борьба за свое человеческое достоинство. "Мы не быдло!" - вот какой лозунг должен был бы быть главным.
А вопрос о том, кого поддерживают "оранжевые", - это вопрос другой. Я думаю, что это активность прежде всего протестная. Я думаю, что Виктор Андреевич Ющенко, наверное, очень достойный кандидат, но это все-таки не символ всего передового и важного на Украине. Недавно "Мемориал" выступил с обращением к украинцам, в котором мы пишем, что мы понимаем, вопрос стоит не так - прорусская или антирусская позиция. Мы хотели бы, чтобы наши друзья на Украине понимали, что есть другая Россия - не та, которая давит на избирателей, не та, которая вмешивается в выборы, не та, которая на стороне фальсификаторов, а та, которая хочет демократической Украины, ориентированной на западные ценности, в самом деле западные. Потому что приоритеты права родом с Запада, это результат христианской, европейской культуры, и мы хотим, чтобы и Украина, самостоятельная, стабильная, свободная Украина, как и Россия, возвращалась в Европу, частью которой мы являемся исходно.
Владимир Бабурин: Вы знаете, все-таки я не открою Америку, зачастую в России как всегда называли, к "младшим братьям", в том числе и к украинцам относились с некоторой насмешкой, сочиняли про них анекдоты, что они не очень умные, немножко жадные салоеды. А тут люди вышли защищать свой выбор, скандируя с трибун - вы процитировал гимн оппозиции - "Мы не быдло, мы не козлы!" Почему в России этого не происходит?
Сергей Ковалев: Россия была близка к этому однажды, но я боюсь, что не в последний раз. И тот период, который мы сейчас переживаем, ну, что же, будем говорить правду, мы, как и любой другой народ, заслуживаем власти, которую имеем. Вот уж наша власть, при всем использовании так называемого административного ресурса, при всех несомненных давлениях и подделках, вмешивавшихся в волеизъявление, все-таки избрана нами. Это даже не столько наша беда, сколько наша вина.
Ольга Кучкина: Наш выбор.
Сергей Ковалев: Да, наш выбор. Вот вопрос: украинский выбор - Ющенко. Я могу ошибаться, но мне кажется, что это, конечно, в той ситуации, которая сейчас есть, этот выбор несомненно лучше ставленника Кучмы, выбора Януковича, да и, кстати, ставленника Кремля. Но является ли этот выбор идеальным - не уверен, не знаю. Может ли он приблизиться к идеалу? Надеюсь, что да. Если люди, защищающие так энергично, как украинцы сейчас, собственное достоинство, будут оказывать законное и необходимое давление на своего избранника, я думаю, из этого может получиться толк.
Владимир Бабурин: То есть я так бы это, может быть так сформулировал - украинский выбор (небольшой - всего-навсего от "Ю" до "Я" значительно лучше, чем то, что было в России, когда предложили полный "П", сопроводив его - так, на всякий случай - двумя "М", двумя "Х" и одним "Г".
Ольга Кучкина: Как мы видим, действительно, на постсоветском пространстве расцветают те еще фрукты. С одной стороны у нас "апельсиновая революция", с другой стороны у нас мандариновый запрет, что чрезвычайно любопытно. Но я хотела вас спросить, Сергей Адамович, о плодах "оранжевой революции". История учит, что не народ пользуется благами и плодами того, ради чего он выступает, а происходит все равно какая-то смена элит, и народ все равно остается в дураках. Мне, конечно, вспоминается 1991 год, потому что настроение 1991 года у Белого дома и настроение на Майдане Незалежности рифмуются, правда?
Сергей Ковалев: Да.
Ольга Кучкина: Это, в общем, необыкновенный глоток свободы. Но чем кончилось у нас? Не реально ли именно это продолжение, а не те надежды, которые нам хочется лелеять?
Сергей Ковалев: Ну, вот мой аккуратный скепсис, который я только что слишком долго формулировал, этим и объясняется. Да, вы правы, такая вероятность развития существует. Мы это слишком хорошо видели при всех благих намерениях Бориса Николаевича Ельцина. Все этих благих намерениях именно в сентябре 1991 года, сразу после обеды над путчистами Борис Николаевич сделал решающий выбор - он выбрал себе компанию. Понимаете, наивные люди, которые призывали его созвать немедленно Съезд народных демократов, говорили: "Тогда мы будем иметь хорошую Конституцию, добротную, и прозрачную, открытую политику". Вот Борис Николаевич, наверное, не очень хотел открытой политики, и он выбрал то, что он выбрал. Я говорю это с полной уверенностью все-таки, с полным знанием.
Вот то же самое может произойти и на Украине. Но может и не произойти. Но, знаете, давайте представим себе обратный результат: путчисты победили в августе 1991 года - какова была бы наша история? Никто этого предсказать не может. Скорее всего, она была бы труднее, может быть, она стала бы кровавой, а может быть, эти ребята, захвативши власть, немедленно надломились бы, и парадоксальным образом история стала бы более благополучной для нас. Но на тот момент, когда мы делаем выбор, разве моголы бы мы поставить на то, что временная победа реакции исторически оказалась бы потом более коротким путем к демократии? Нет, право.
Ольга Кучкина: Понятно. Но разве "ползучие" путчисты не победили на наших глазах сегодня? Разве это не то же самое содержание политики или близкое?
Сергей Ковалев: Да, вы правы. Ну, так кто же виноват? Простите меня, пожалуйста, а это что, не творческая интеллигенция валом валила в доверенные лица к подполковнику КГБ? Это ведь наши выдающие письменники и поэты.
Ольга Кучкина: Авторы гимна, я бы сказала...
Сергей Ковалев: Да.
Владимир Бабурин: Сергей Адамович, совершенно, на мой взгляд, справедливый упрек российской интеллигенции, которая, как вы абсолютно правильно сказали, валом валила в доверенные лица к подполковнику КГБ.
Сергей Ковалев: И иногда даже не скрывая мотивов.
Владимир Бабурин: Да, очень хорошо. А разве это не вы, демократы, в начале 90-х годов, в 1991 году, подняли на щит как светоч демократии бывшего секретаря обкома КПСС и кандидата в члены Политбюро, который потом и привел за руку в Кремль этого самого подполковника КГБ? Вот демократы должны нести ответственность?
Сергей Ковалев: Да, я думаю, должны, конечно. Давайте только расставим точки над i. Кто это - "вы, демократы"?
Владимир Бабурин: Вы причисляете себя к демократическому лагерю и ощущаете ли свою долю ответственности за это?
Сергей Ковалев: Конечно. Но не потому, что я привел какого бы то ни было секретаря за какую бы то ни было руку. Ничего этого не было.
Владимир Бабурин: Нет, секретаря не приводили за руку, секретаря подняли на щит как светоч демократии.
Ольга Кучкина: Потому что он себя вел как светоч демократии на первых порах. Это же было.
Сергей Ковалев: Нет, не совсем так. Давайте говорить прямо, те, о ком вы говорите, кого вы называете демократами, - кто это такие? Давайте вспомним ближний круг Бориса Николаевича Ельцина. Ельцина, который - отдадим ему должное - в самом деле рвался понять, что такое демократия.
Владимир Бабурин: И даже называл себя демократом публично.
Ольга Кучкина: Он называл себя демократом. И он дал свободу слова прессе - это самое главное его достижение, это было.
Сергей Ковалев: Называл, ну и что? А что, Путин себя называет как-нибудь иначе? Как он себя называет? Он гордится, правда, тем, что он служил в КГБ, и публично об этом заявляет, но он ведь тоже демократ, понимаете. Вот таких демократов пруд пруди, и беда наша, и вина наша, национальная вина, наш национальный позор состоит в том, что в нашем обществе не возникло до сих пор критическая масса людей, которые, понимая, что такое демократия, были бы тверды в этих демократических убеждениях. На самом деле те, кого вы называете демократами, имея в виду, вероятно, некую политическую элиту начала 90-х, они ведь все выходцы из партхозноменклатуры. Не первый эшелон, второй, третий, но достаточно высокий эшелон. И конечно, "светочем" для них и должен был быть кандидат в члены Политбюро и первый секретарь обкома, человек, прямом скажем, - давайте отдадим ему должное, - незаурядный.
Ольга Кучкина: Отдавший партбилет.
Сергей Ковалев: Слушайте, тогда партбилет только ленивый не отдавал. Каждый, кто не был дураком, отдавал этот партбилет, стремясь избавиться от него, как от горячего пятака.
Ольга Кучкина: Это другое. После него, а не до него.
Владимир Бабурин: Давайте дадим вопрос, что называется, с западного фланга. Вот коллега Фритцше родился в ГДР, и у него свой путь в западную демократию, и я хочу послушать его вопрос.
Роланд Фритше: Сейчас у нас царят здесь воспоминания о добрых - 90-х. Я тоже тогда жил здесь, в Москве, и должен сказать, что была эйфория, радость, свобода. Мы на Иновещании работали, и на самом деле была свобода, и я мог свободно работать в немецкой редакции. И я помню до сих пор, и всегда цитирую, эти слова Елена Боннэр, когда она была у Белого дома и призвала тех, кто пришел тогда к Белому дому: "Хватит быть быдлом!" А сейчас мы наблюдаем здесь регресс к тем временам, которые мы знаем из брежневских времен. В чем причины такого регресса? Люди забыли об этом и перестали быть быдлом или быдло глубоко сидит в каждом россиянине, раз он терпит это все?
Сергей Ковалев: Ну, в каждом или не в каждом - это вопрос другой. Это вопрос, который надо адресовать социологам, которым не очень дают работать, на самом деле. Дело-то не в этом. Здесь я согласен, что значительная вина лежит на демократах. Не тех демократах, которые выходцы из номенклатуры, а на других, которых было в стране сколько-то, не очень много, и которые, скажем так, поддались, забыли о политическом идеализме и стали прагматиками. Они поддались уверениям, что политика - это искусство возможного, и надо делать "реаль политик". Вот это было ошибкой не очень значительной части людей, но той части, которая могла бы сохранить влияние, если бы не боялась стоять против течения.
Дело-то ведь вот в чем. Вот этот неподдельный демократический энтузиазм, царивший тогда на улице, он ведь сломался, по-моему, не столько на усталости, на которую сейчас очень любят ссылаться, сколько на разочаровании в былых кумирах. Когда люди, очень громко заявлявшие о своем антагонизме единственной партии, своей враждебности к советскому прошлому...
Ольга Кучкина: О своей нелюбви к привилегиям, об отказе от привилегий.
Сергей Ковалев: Да, они очень быстро оказались в рядах людей более чем благополучных. И, приобретя влияние, показали, что они используют это влияние нисколько не лучше своих коммунистических предшественников.
Роланд Фритцше: Хотя демократические идеалисты (или идеалистические демократы) в таком меньшинстве, их же почти никто не услышит здесь, в России. Вот возьмем Всероссийский конгресс в гостинице "Космос" - там же тоже не единение демократических сил, а раскол демократических сил, как мне кажется.
Владимир Бабурин: Я хочу пояснить слушателям, о чем идет речь. Сейчас в гостинице "Космос" проходит Всероссийский Гражданский конгресс "Россия за демократию, против диктатуры". Сергей Адамович, как вы к нему относитесь? Я помню, когда несколько лет назад была попытка провести Гражданский форум, и даже провели, и слово президенту России Владимиру Владимировичу Путину предоставлял тогда глава Международной Хельсинкской федерации Людмила Алексеева, - как это раскололо, в том числе, и правозащитное движение. Вот сегодняшний Всероссийский - замечательно, Гражданский - еще лучше, "Россия за демократию..." - лучше некуда, "... против диктатуры" - замечательно все!
Сергей Ковалев: Я не жду от этого Конгресса никаких решительных перемен. Я буду участвовать в нем потому, - так же как, между прочим, и в Гражданском форуме, о котором вы только что упомянули, - что у меня есть многолетний опыт занятия безнадежными делами. Я считаю, что это очень важно, именно такой готовности к этому занятию нам очень часто не хватает.
Ольга Кучкина: Известный тост: "Выпьем за наше безнадежное дело!"
Сергей Ковалев: Знаете, на самом деле те, кто занимался наукой, прекрасно понимает, что только безнадежные задачи ведут к успеху. Они могут оказаться так и не решенными, но зато по дороге можно многое наделать. Вообще, я думаю, что нужно было участвовать и в Гражданском форуме. И те, кто презрительно называл это мероприятие "собранием готовых провозглашать здравицы ныне действующей власти", ошиблись, это было не так. Я думаю, что если бы многие энергичные участники этого форума, так сказать, игнорировали его, то результаты его могли бы быть очень печальными. Представьте себе на минуточку, что этот форум выбрал бы исполнительный комитет гражданского общества. Представляете? И этот исполнительный комитет от имени гражданского общества провозглашал бы все, что естественно ждать от такого комитета, и так далее.
Главный положительный результат этого форума постоял в том, что власть не сумела тогда добиться тех целей, на которые она рассчитывала, инициируя этот форум.
Владимир Бабурин: Сергей Адамович, как вы полагаете, в сегодняшней России вообще возможно вот так - снизу, по кирпичику построить настоящее гражданское общество или даже - зачем же сразу общество - хотя бы нормальную гражданскую демократическую партию? Или все-таки приходится признавать правоту бывшего премьера Виктора Черномырдина, который достаточно точно сказал: "Какую партию ни строй - все КПСС получается"?
Сергей Ковалев: Я не знаю, как насчет партии. Я думаю, - я включаю сюда и СПС и "Яблоко", - что никакой серьезной оппозиционной партии пока не состоялось. Но я не специалист в партстроительстве, это позовите Григория Алексеевич Явлинского, и пусть он вам рассказывает, как это трудно - строить партию. В самом деле трудно. А вот что касается центров кристаллизации гражданского общества, они уже существуют. И я думаю, что гражданское общество в России возможно и возникнет. Его нельзя строить, оно строится само. Когда я говорю "центры кристаллизации", я имею в виду огромное количество общественных организаций, имеющих такую правозащитную направленность, не только правозащитную, но прежде всего правозащитную. Потому что условия возникновения гражданского общества этого требуют. Наверное, всюду и всегда это так. Потому что что такое ядро гражданского общества? - Это представление о праве как о мирном регуляторе сложных общественных отношений. Без примата права, вообще говоря, гражданского общества и быть не может.
Так вот, есть такие центры кристаллизации, они разные. Иные из них наивны и будут, как вы рассказывали, требовать от вас, чтобы радио читало занудные, многостраничные документы, - ну, такое вот представление. Есть гораздо более развитые и продвинутые. Знаете, я думаю, что гражданское общество состоится тогда, когда население страны включает в себя некую группу лиц, понимающих, что такое демократия, группу лиц, ощущающих свою ответственность за страну, более того, ощущающих, что это они - источник власти, они - представители народа, который является источником власти. И власть, государство вообще - это очень важный и очень полномочный, обладающий серьезными властями прерогативами инструмент, но всего лишь инструмент, инструмент, с которого они имеют право и даже обязанность спрашивать.
Я не знаю сколько процентов населения эта группа. Может быть, 20, может быть, 10, а может быть, только 5. Но это критическая масса, как в ядерной физике. Вот критическая масса, без которой не может начаться цепная реакция, самоподдерживающая цепная реакция. И это достаточное условие. Когда оно возникает - я не знаю. Ну, вот у меня есть такая наивная мечта, я понимаю, в буквальном виде не осуществимая. Опять-таки пример из физики. Вот существует такое понятие - фазовый переход. Вы имеете воду - это жидкое тело, и существуют экспериментальные условия, при которых вы можете иметь это жидкое тело при температуре ниже 0 - "переохлажденная вода", и она все еще жидкое тело. Потом вы бросаете туда микроскопический кристаллик льда - и меньше чем миллисекунду это жидкое тело превращается в твердое тело - лед. Я думаю, что гражданское общество в России возникнет не совсем так, не за миллисекунду, но что такое миллисекунда в истории, правда?
Владимир Бабурин: Я тогда хотел бы вас попросить вернуться на 11 с небольшим лет назад. В 1993 году была создана партия "Демократический выбор России", которая действительно была демократической, и большинство, не все, но подавляющее большинство, практически все (даже так скажу) состоявшие там люди были людьми, действительно исповедующими демократические убеждения. С другой стороны, эта партия сразу позиционировала себя как партия власти, и, проработав один срок в Государственной Думе, на следующих выборах потерпела сокрушительное поражение. Появилась новая партия власти - "Наш дом - Россия", которая уже не была такой демократической, хотя там были люди, безусловно свято верящие в идеалы демократии, - эффект тот же самый. Новая партия власти, похоже, очень хорошо учла ошибки предыдущих, и похоже, что эти ребята пришли всерьез и надолго.
Сергей Ковалев: Да, они, во всяком случае, так считают. Я боюсь, что они не ошибаются. И прогнозы осторожного, но уверенного оптимизма приходится переделывать по срокам. Раньше я говорил, что я верю в том, что лет через 5-10 мы будем жить в другой общественной атмосфере, а теперь я, наверное, прибавил бы энное количество лет к этому прогнозу. Ну, что же здесь сделаешь? Конечно, нынешняя власть, опираясь на эту самую партию, партию не только не имеющую идеологии, а партию, презирающую любую идеологию. Ведь эта партия откровенно ценит только одно - свою близость к кормушке, больше ничего. Там нет идеалов. Так вот, наша нынешняя власть, будем говорить прямо, она из известной нам конторы происходит, и всю свою идеологию она там заимствовала.
Вот эта самая власть небезуспешно реставрирует, скажем так, советскую конструкцию государства, отчетливо понимая, что прежний Советский Союз не восстановишь, не только по территории. Нельзя восстановить ГУЛАГ, нельзя восстановить Главлит, органы государственной цензуры. Но они умны настолько, что они понимают, что этого и не нужно делать. Той же цели - абсолютной возможности вмешиваться в любые процессы бесконтрольно совершенно - можно добиться другими способами, и они это делают. Так вот, эта партия власти вместе с самой властью, я думаю, они не могут рассчитывать на исторически значимые сроки своего господства. Вот наша новейшая история показала, что все-таки никакая власть не может существовать, не имея социальной базы. Социальная база нынешней власти - это ведь ничтожное и циничное стремление держаться на раболепии, на откровенном приспособленчестве. Это не может быть надолго. Но - увы! - мы оказались народом, по-прежнему готовы пресмыкаться. И я думаю, что это преодолимо и что это непременно будет преодолено.
Ольга Кучкина: Сергей Адамович, мы заговорили об идеологии. И вот тут я хочу сказать и спросить вас вот о чем. Мы видим, что поиск национальной идеи вдруг простенько свелся к идее войны. "Нам объявляют войну", - говорит президент. И прикормленные идеологии, настоящие идеологи, которые себя любят называть политологам, они сейчас клянутся войне, войной, о войне, на войне как на войне и так далее. То есть, как им приказали, вот они это и произносят. Можно ли говорить о возвращении "коллективного Суслова" или нет?
Сергей Ковалев: Я думаю, что можно говорить о попытке такого возвращения, более того, о попытке, осуществляющейся на наших глазах. Потому что власть стремится каждого из нас поместить в его стойло, границы которого не сложены из кирпича, но отчетливо этому содержащемуся в стойле понятны и видны и м не пересекаемы. Вот до тех пор, пока он проявляет свою самостоятельность внутри этих границ, он вполне для власти терпим, о чем бы он там ни думал, чего бы он там ни хотел.
Ольга Кучкина: Но насколько опасна вот эта мобилизационная идея - мобилизационной экономики, мобилизационной политики в ежедневной жизни?
Сергей Ковалев: Эта идея, я надеюсь, существует в умах ее авторов. У меня много претензий к нашему больному обществу, но вот такой нет. Эта идея вне нас. Увы, у нас нет других идей, у нас нет идеи достоинства и самостоятельности. Но вот идея, если хотите, отверждения любых государственных идей, она твердо в советском человеке сидит, и мы имеем иммунитет к такого рода идеям. Ведь первым "заказывал" национальную идею Борис Николаевич. В чем они с Путиным похожи, я думаю, и в представлении Бориса Николаевича, и в представлении Владимира Владимировича национальная идея - это идея верности державе, верности власти, и именно сегодняшней власти.
Ольга Кучкина: Вы знаете, когда Борис Николаевич, передавая власть Владимиру Владимировичу, сказал: "Берегите Россию", то я долгое время думала: "Ах, если бы он сказал - "берегите свободу"!", то послушный исполнитель в то время должен был бы послушаться. Но вот этого не произошло, все-таки "берегите Россию" - как империю, очевидно. Так что вы, видимо, правы.
Сергей Ковалев: Да. Вообще, по-моему, время национальных идей прошло.
Ольга Кучкина: Если только не считать этой идеей все-таки нормальную, достойную жизнь для каждого человека и идею права.
Сергей Ковалев: Это общенациональная идея.
Владимир Бабурин: Я, честно говоря, никогда не понимал, как может быть национальная идея в многонациональной и многоконфессиональной стране, для меня всегда это была большая загадка, так же как и особый путь России.
Сергей Ковалев: А в моноэтнической стране может быть национальная идея?
Владимир Бабурин: Там, по крайней мере, ее можно себе представить. А здесь я даже представить не могу.
Сергей Ковалев: К сожалению, может быть, но эта идея в моно-этнической стране - это всегда идея не демократическая.
Ольга Кучкина: А агрессивная.
Сергей Ковалев: Не обязательно агрессивная. Может быть, агрессивно-оборонительная, если так можно сказать. Понимаете, это всегда идея, противоположная идее права в том виде, в каком идея права в современности существует. Потому что моно-этнической стране всегда есть граждане первого и второго сорта. Граждане первого сорта - это граждане, как это у нас называется, титульной национальности, а все остальные - граждане второго сорта. Посмотрите на Израиль, например. Это так, и это не самый плохой пример моноэтнической страны, по сути своей моно-этнической.
Владимир Бабурин: Сергей Адамович, давайте дадим право на вопрос гражданину страны, которая от этих теорий пострадала, пожалуй, больше всех. Роланд Фритше, Германия, ZDF.
Роланд Фритцше: Сергей Адамович, насчет национальной идеи я хотел бы сказать, что у меня такое ощущение, что здесь национальная идея должна заменить такие понятия, как патриотизм, достоинство человека, - иногда мне так кажется. Тем более, национальная идея насаждается сверху, а не снизу. Я просто знаю из опыта других стран, где на самом деле люди ощущают естественным образом патриотизм, они гордятся своей страной. А иногда, когда я смотрю на россиян, я не чувствую, что у них есть такое чувство.
И другой вопрос у меня. Как председатель Российского правозащитного движения, общества "Мемориал", вообще вы должны или вы хотите защитить права человека. Но, с другой стороны, по данным соцопросов, большинство россиян готовы к урезанию своих прав, своих свобод. Так что, вообще, нужна ли ваша работа?
Сергей Ковалев: Вы очень молодой человек, и вы, наверное, те ваши 12 лет, немецкие 12 лет не помните, гитлеровские, да?
Роланд Фритцше: Естественно.
Сергей Ковалев: Но историю страны знаете, наверняка, хорошо. Скажите, пожалуйста, в Германии 30-х и начала 40-х разве было сколько-нибудь массовое, сколько-нибудь серьезное ощущение того, что страна катится в пропасть?
Роланд Фритцше: В массовом сознании не было, потому что был страх.
Сергей Ковалев: Потому что был страх? Разве не поддавалось общество, если хотите, нацистским восторгам?
Роланд Фритцше: Это спорный вопрос. Мне кажется, больше там действовал инстинкт самосохранения. И, мне кажется, здесь, в России, тоже.
Сергей Ковалев: Инстинкт самосохранения, настолько внедренный, что ходили толпы по улицам и кричали: "Хайль!"? Так вот, понимаете, нужны были тогда антифашистские идеи или не нужны? Ведь они не были востребованы, никем в Германии не были востребованы.
Роланд Фритцше: Уровень культуры, уровень самосознания был другой, чем здесь, в России, мне кажется.
Сергей Ковалев: Слушайте, уровень культуры... Это в стране философов и поэтов уровень культуры было недостаточен?
Владимир Бабурин: Сергей Адамович, в продолжение того, о чем говорил коллега Фритцше, и в продолжение того, о чем вы говорили буквально несколько минут назад, когда сказали, что уже время такое, что нельзя возродить ГУЛАГ, нельзя возродить Главлит, - на самом деле, действительно, этого делать не надо, потому что они там прекрасно понимают: "А зачем? Этого не надо. Ну, пускай будет, например, Радио Свобода, пускай себе вещают..." Вас посадили на 10 лет за то, что вы издавали машинописную самиздатовскую газету "Хроника текущих событий", - пускай даже газета будет, пускай. Хотят Солженицына - ради бога, пускай будет Солженицын. Кафку - пускай Кафку читают, пока мы ее былью делаем. Вот телевидение - это нельзя, а остальное - пускай. Пожалуйста, все будет. А народ не читает, не слушает, а телевизор смотрит. Кафку не читает, Солженицына не читает.
Более того, все-таки в Советском Союзе было достаточное, как мне казалось, сочувствие к диссидентам и правозащитникам, а сейчас - ровно наоборот. И вопрос очень простой: почему люди не хотят быть свободными?
Сергей Ковалев: Почему люди не хотят быть свободными?.. Потому что, заявивши однажды о том, что они хотят быть свободными, они рассчитывали на быстрый и несомненный успех и свободы слова, и хорошо оплачиваемую работу, и колбасу на полках, дешевую колбасу. И весь этот странный конгломерат теснился, что называется, в каждой голове.
Владимир Бабурин: В итоге победила колбаса, а остального, в общем-то, уже и не надо.
Сергей Ковалев: В общем, да. Хотя дешевой колбасы не стало так уж много, хотя колбаса сопряжена с трудностями, но, тем не менее, боязнь, что устремление к свободе опять помешает стабильной колбасе, и этот факт тоже работает. Люди наелись обещаний, увидели, что эти обещания исходят от тех, кто не чужд интересам к колбасе, и только колбасе для себя, отказались верить (и правильно отказались верить), и сочли, что все разговоры о свободе всегда имеют одну и ту же природу: к свободе призывают те, кто потом начнет строить себе дачу. И эта уверенность людей, увы, поддержана многими политиками, которые в этих настроениях улицы ловят себе ресурсы.
Владимир Бабурин: Прав ли я буду, если скажу такую фразу: 10 декабря - День прав человека, а документ, в честь которого этот день установлен, Декларация прав человека, в России сегодня вещь абсолютно ненужная и невостребованная?
Сергей Ковалев: Да. Но мы недаром говорили, например, о 12 годах в Германии. Там тоже были не востребованы идеи демократии. Почему? Потому что в Веймарские времена люди увидели, что с этими идеями не получается нормальной, человеческой жизни, и сочли, что беда - в идеях. Попробуйте-ка убедить человека в том, что идеи, не приведшие к благополучию, не виноваты в этом. Увы, мы не умели убедительно сказать нашим соотечественникам горькую правду. Мы вместо этого в самом деле слишком склонны были скандировать "Ельцин! Ельцин!" в многотысячных шествиях.
А объяснить людям, что демократия - это вовсе не громкий крик, не важно какой - "Ельцин!" или "За родину! За Сталина!", или еще что-нибудь в этаком роде, только крик из одной глотки, а демократия - это нечто другое, - так вот, этого не сумели рассказать. И поэтому очень успешны и легки манипуляции, при помощи которых эти слова становятся ругательными. Демократия - это синоним в лучшем случае пустого мечтательства, а в худшем случае - спрятанной корысти. И это - почва для того, чтобы мерзавцам легко было устраиваться, вот и все. Это, я думаю, не новая вещь в истории таких перетрубаций.
Владимир Бабурин: Не слишком оптимистичная нота для окончания программы, но, к сожалению, жизнь такова, что найти тему, чтобы закончить весело и с музыкой, я боюсь, в сегодняшней России будет весьма затруднительно. И поэтому я прошу, по традиции этой программы, сейчас коллег-журналистов, которые почти час слушали Сергея Адамовича Ковалева, сформулировать, что, по вашему мнению, в этой почти часовой беседе было самым главным.
Ольга Кучкина: Вы знаете, мне сегодняшние посиделки напомнили кухонные посиделки наши, московские. Было очень интересно, и было важно еще раз обменяться какими-то своими мыслями по поводу страны, в которой мы живем, по поводу судьбы, которую мы сами себе складываем. И это очень отрадно, что сохраняются люди, с которыми можно говорить, которых важно слышать и услышать.
Роланд Фритцше: Для меня было важно сегодня, что то, что я ощущаю здесь, в Москве, в России, что происходит, не надо из-за этого впадать в отчаяние, что можно сохранить некий оптимизм или быть в какой-то мере мечтателем. Потому что в какой-то мере у вас есть мечта о демократии, и это дает вам смысл жизни и смысл работы. И для этой работы, и для этой жизни я желаю вам прежде всего здоровья. Тем более, вы один из "могикан" правозащитного движения в России.
Владимир Бабурин: Я закончу. Друг Сергея Адамовича, к сожалению, уже покойный, Андрей Амальрик написал, что диссиденты сделали великую вещь - они в несвободной стране стали жить и вести себя как свободные люди. Мне кажется, что они сделали более великую вещь - они научили довольно значительное количество людей жить в несвободной стране как свободные люди. Сейчас свободы в России становится меньше, и я очень надеюсь, что свободных людей из-за этого должно становиться все больше и больше, потому что - я согласен здесь с Сергеем Адамовичем - все-таки стремление к свободе должно быть естественным. Хотя, конечно, опять соглашусь с нашим сегодняшним гостем, что несколько лет придется прибавить. И, возможно, это будет весьма значительное количество лет.
http://www.svoboda.org/programs/FTF/2004/FTF.121204.asp
| | | | V.K. | Додано: Tue Dec 23 06:11:30 2003
Дорогі читачі,
наш директор Андрій Бондаренко вирушив на Україну як спостерігач. Тому на сайті чергова заминка з виставленим матеріалом. Але я знаю що матеріалів 10 вже чекають і будуть виставлені після його повернення. Така у нас уже доля - то Революція і дизайнер у наметах, то вибори і директор в Україні. Зате маємо ще одну ознаку революційної ситуації - як не оновлюємося, значить в Україні Революція (або вибори).
Після виборів будемо публікувати матеріал з регіонів. Можливо і передвиборна дискусія по-троху дасть про себе знати. Конгрес у квітні.
Почитав сайт кандидата Януковича. Лають Кучму, мені аж жалко його стало. Увесь другий термін Кучму розпікають хто як може. А порівняли б для прикладу ситуацію України з Росією. Все на користь України - і економіка, і демократії більше, і свободи преси. І вибори пройшли не так, як планували в Адміністрації Президента. І згадаємо, що і Ющенко і Тимошенко встигли побувати при владі при тому ж Кучмі. Він їх хрестив їх у вищу політику. А Стефан Григорович вважає, що єдине добре що зробив Кучма за 13 років це написав книгу. А хто Ющенка призначив прем"єром, а Тимошенко віце-прем"єром? Це хіба не рахується? А Українська Правда виходить, а Сільські Вісті? А Верховний Суд України може приймати незалежні рішення? А сотні активно діючих громадських організацій в Україні? Все було і виросло при Кучмі. А що для порівняння в Росії? Я б на місці російських українців не був би таким категоричним в оцінках української влади.
Я вважаю, що Кучмі можна поставити четвірку за другий термін (хоча лише тому, що наступним президентом стане Ющенко). А якби реалізувався б сценарій АП на вибори, тоді була б інша оцінка і Кучмі. Єльцин теж змазав свій імідж демократа передачею влади в руки неполітика, не готового до цієї посади. Тепер ці комплекси виливаються в обмеження свободи в усіх сферах, насадженням сірості і бюрократизму. При Януковичу в Україні було б точно те ж саме.
Чому нашим президентам потрібен наступник завжди нижчий політичним ростом? Чого бояться?
Василь Коломацький
КОБЗА, редактор | | | | А. Бондаренко | Додано: Wed Dec 17 19:55:51 2003
Дорогі читачі!
Вашій увазі пропонується чергова редакторска колонка" професора Стефана Паняка,
член УВКР, головного редактор сайту ”Кобза” – українці Росії»
----------------------------------------------------------
На злобу сьогодення
Україна: вибори і наслідки
Україна робить крутий історичний віраж. Ми являємось свідками цього процесу, а наші друзі і родичі його учасниками. Вони творять сьогодні своє майбуття. Демократизацію європейських держав в XXI-му сторіччі не зупинити. Громадяни України хочуть жити в більш справедливому суспільстві, а прикладом для них служать розвинуті європейські держави. Що можна протиставити цьому процесу сьогодні? Фактично - нічого. Великий спротив зумовлений лише небажанням старої і корумпованої номенклатури віддавати владу, єдиним суб’єктом якої, по Конституції, є народ. Це він тимчасово нанімає собі менеджерів. В кінці нинішнього року народ України нагадав своїй владі, хто господар в державі.
В пасіонарному пориві народ прокладає собі шлях в Європу, до справжніх демократичних цінностей. Цей порив, який признають і російські політтехнологи, не помічені в симпатіях до України, зумовлений кількома причинами. Тут і ненависть до вкрай знахабнілої влади, і вихована віками українська народна ментальність (згадаймо історію, традиції, щорічні вибори гетьманів, правовий характер Центральної Ради та Української Держави Павла Скоропадського, традиції правозахисного руху тощо), і тяга до волі, безпосереднє знайомство з європейськими цінностями при частих виїздах на заробітки... Але, здається, головною причиною спалаху народного гніву став неймовірний адміністративний тиск, який перед виборами важким катком проїхав по Україні. Тут треба віддати належне пану Віктору Януковичу. Через своїх підлеглих він зумів дійти до кожної бабусі. Залякав її втратою пенсії і відключенням газу в тому разі, якщо не проголосує як треба. Робітників підприємств лякали втратою роботи, а їх “неправильних” начальників стали перевіряти контрольні фінансові органи. Про те, що майже всі ЗМІ (і перш за все головні українські телекомпанії) були на стороні Віктора Януковича, знають навіть тут, в Росії. Куплено було все, що можна було купити.
Коли я спостерігав це в Україні, враження було гнітюче. Вже тоді мені здавалось, що влада “перегнула палку” - так не поважати свій народ не можна. Бачив, що життя в країні організовували не по закону, а “по понятіям”. Виявилось, що не розумів свого народу і президент Леонід Кучма, який сидів на “троні” 10 років. Діям пана Януковича я не дивуюсь, бо у цього “проффесора” були інші університети. А ось правила гри йому диктувала Москва. Результат порад московських політтехнологів привів до дикого парадоксу: претендент на крісло гаранта Конституції держави шантажував свій народ сепаратизмом! Де щось подібне могло бути?! А ще більший парадокс в тому, що керівником штабу цього потенціального “гаранта Конституції” став Тарас Чорновіл, батько якого віддавав життя за незалежність України, демократичну перебудову держави за кращими європейськими зразками.
Але виявилось, що дійсно “Україна – не Росія”. Книгу під такою назвою вважаю головною заслугою Леоніда Кучми перед своїм народом. Але в Москві її так і не прочитали. Там деякі горе-політики і політтехнологи вперто продовжують їздити “на Україну”, як на Урал чи Алтай. Бо, мабуть, і сьогодні - як це було і сотні років до того, - вважають її російською провінцією. Декому із Кремля здавалось, що достатньо ворухнути пальцем - і проголосують ”как надо”. Не вийшло.
У мене нема ніяких сумнівів у тому, що масові фальсифікації планувалися заздалегідь. Впевнений, що і в Колонному залі Будинку Спілок на так званому “З’їзді українців Росії за Януковича” були видані обіцянки вкинути цьому претенденту мільйон, а може і більше, голосів російських українців. Наскрізь брехлива газета “Час України”, яка організована якраз на час виборної кампанії, заявила, що за пана Януковича в Росії подано більше 600 тисяч підписів. Чи не тому спочатку планувалося відкрити в Росії 620 виборчих дільниць? Потім їх ставало все менше, поки не дійшло до 41. Пригадую, як часто мене допитували журналісти, скільки в Росії українців? Вони чули про декілька мільйонів, мабуть так спочатку думали і друзі пана Януковича в Москві. А громадян України, які мають право голосувати, виявилось на два порядки менше. В нашому місті Єкатеринбурзі, наприклад, де проживає 40 тисяч етнічних українців, громадян України виявилося лише 450. Пригадую, як тут, в Росії тягнули з відкриттям виборчих дільниць. Поки не була втрачена можливість оформити спостерігачів. Чи можна сумніватися що саме такі умови створюються для фальсифікацій?! Робилося все грубо і цинічно, як це різні пани “павловські” з Кремля звикли робити завжди.
Брехливі репортажі лилися з ефірів центральних російських ЗМІ. Чого тільки не прийшлося почути і подивитись! А може цей цинізм російських політтехнологів підлив масла в вогонь пасіонарності молодих людей, які стояли на київському Майдані Незалежності?! Думаю - так. Для справедливості треба сказати, що не всі російські журналісти вислужувалися перед владою, як це робив відомий “друг України” Михайло Леонтьев. В перервах між сеансами в Інтернеті я слухав радіо “Ехо Москви”. Правду про події в Україні писала “Новая газета”. Мушу віддати належне єкатеринбуржзьким журналістам, які постійно запрошували мене в телевізійний і радіоефір, деколи прямий. Надіюсь, що після моїх виступів по радіо і телебаченні в нашому місті пану Януковичу було б нелегко досягти перемоги.
Події в Україні висвітили справжнє обличчя людей, стало очевидно хто є хто. Надіюсь, що тепер мої колеги, керівники регіональних українських організацій в Російській Федерації зрозуміють моє критичне відношення до Голови ОУР, який кудись зник. За увесь період революційних подій в Україні ми так і не почули від пана Олександра Руденка-Десняка його політичної позиції. Але я із великим задоволенням мушу констатувати, що не стояли осторонь подій Валерій Семененко і Юрій Кононенко. Приємно було бачити мужність Наталі Литвиненко-Орлової із Мурманська, однозначну позицію керівника нижньокамської “Вербиченьки” Євгена Савенка...
Про події в Україні кінця 2004 року напишуть томи книжок. Їх дійсно треба фіксувати сьогодні, бо це історія, яка матиме вплив на події в Європі і світі. Я коротко торкнуся проблеми взаємин України і Росії. Сьогодні, без сумніву, ми, представники української діаспори, маємо можливість пишатися своїм етнічним походженням. Останні події на нашій Батьківщині засвідчили: в Європі є народ, який вийшов на міжнародну арену консолідованою нацією. Ми з оптимізмом можемо дивитися в майбуття, бо в ньому будуть жити (і керувати державою) “оранжеві з Майдану”, яким зроблено прищепи від деспотії. Вони перестали бути бидлом, стали “України дочками і синами”...
Але, на превеликий жаль, ми побачили застаріле лице імперської Москви. (Я ніколи не змішую її з російським народом). Тут торжествували ідеї Володимира Жириновського. Москва робила все щоб загальмувати прогрес в Україні. Давні мрії про розподіл української держави (староримський імперський принцип – “розділяй і владарюй”!) проявилися в повній мірі. Раніше російські політики надіялися, що виділиться Західна Україна. Але не вийшло. Тепер стали сіяти сепаратизм на Сході. Через свого претендента на українську булаву вкинули ідею про подвійне громадянство, щоб паспортизувати частину людей на Сході, а потім... Та ви ж самі бачите, що роблять в Абхазії. Не за того проголосували – в абхазьких мандаринах завелася “мушка”. А коли нав’язали вибраному президенту Абхазії у соратники свою людину, яка не допустить покращення відносин з Грузією, та дивна “мушка” зразу ж щезла. Ото так “поважають” простих людей в нашій “ново-візантійскій” імперії!
В наслідок революційних подій в Україні, вважаю, офіційна Москва зазнала поразки Але при цьому, на мій погляд, виграла Росія в цілому, її народ. В оточенні демократичних держав Москва змушена буде рахуватися з загальними прогресивними тенденціями розвитку на пострадянському просторі. А чи був інший сценарій поведінки у Кремля? На мій погляд, був. Але його можливості скорочуються. Цей шлях, що лежить через покаяння, рівноправні, партнерські відносини, як виявилося, в Кремлі прийняти не готові. А саме такий шлях обирали всі колишні колоніальні метрополії. Навіть справжня володарка колоніального світу Великобританія створила дійсну Співдружність націй і зараз до неї тягнуться колишні колонії. А візьміть сьогоднішні відносини Англії з США! На роль Англії могла б претендувати Україна, яка колись дала перші імпульси розвитку майбутньої Росії. Та цей шлях рівноправності і поваги до нових суверенних держав, на жаль, сьогодні блокується імперськими силами в Кремлі. На одному із прямих ефірів мене запитали чи погіршаться відносини між Україною і Росією у разі приходу до влади Віктора Ющенка? Я відповів: ”Зі сторони України – категорично ні”. Але як себе поведе Москва? Хто скаже? Адже і сьогодні робляться потуги створити на пострадянському просторі щось схоже на царську імперію чи новий СРСР. Не даремно російський президент так часто жалкує про його втрату...
Дуже надіюсь, що, у випадку перемоги, новий демократичний президент України не буде їздити за інструкціями в Москву, як це робив пан Кучма. В момент його останнього приїзду “за інструкціями” на Внуківське летовище, мені стало соромно за цього керівника української держави і з’явилось велике бажання демонстративно вернути свій український орден “За заслуги”, який я отримав із його рук. Такого приниження і дискомфорту давно не відчував. А щоб подібного не було в майбутньому, треба перемагати. Це буде добром і для України, і для Росії. Успіхів же вам, мої земляки!
Стефан ПАНЯК,
головний редактор сайту ”Кобза” - українці Росії”,
член УВКР, професор.
Єкатеринбург,
грудень 2004 р.
| | | | А.Б. | Додано: Tue Dec 16 09:33:15 2003
Дорогий пане Василю!
На пост заступив.
Виставляю перший матеріал із УВКР.
Андрій Бондаренко,
"Кобза"-українці Росії", випускаючий редактор
Помаранчева революція: історія, яка творить людей;
люди, які творять історію.
Манич Євген Анатолійович,
робітник ЖЕКу (Київ):
“Я буду тут, у наметовому містечку, до перемоги. Бо хочу, щоб мої діти жили в нормальній країні.”
Виголошення ЦВК перемоги в другому турі президентських виборів кандидата від влади Віктора Януковича стало каталізатором цілої низки подій, доленосних для українського народу після 13-ти років “незалежності, суверенності, самостійності у вирішенні внутрішніх та зовнішніх державних проблем”. 22 листопада 2004 р. – день не лише проголошення результатів ЦВК, яка врешті-решт виявилась антиконституційною, антиправовою та антидержавною; але також день гострої постановки вистражданого віками питання “Хто ми є? Чиїх батьків ми діти?”.
Не зважаючи на дані екзит-полів та паралельного підрахунку голосів, влада не дозволила здійснитись вільному волевиявленню українського народу. Народне обурення вилилось у великий мітинг на Майдані Незалежності, куди з усіх куточків не лише Києва, але й всієї України почали сходитись і з’їжджатись ті, хто протестує. Майдан став символом справедливості, свободи та демократії. Кожен громадянин України як свідомий патріот бажав долучитись до вияву масового протесту й приходив на Хрещатик, Майдан із помаранчевою символікою.
Кожен українець намагався виявити свою громадянську позицію, обираючи одну з політичних сил. Хтось вигукував “Так, Ющенко!”, набравшись революційної енергетики, яка постійно панувала в столиці. Хтось скуповував одяг помаранчевого кольору, бо мусив не відставати від моди, гордо прираховуючи себе до тих, про кого говорить весь світ. Хтось стояв в оточенні наметового містечка, постійно перебуваючи на варті революції, яка мусить обов’язково бути мирною та дієвою, тією, яка зможе встановити справедливість у рідній країні.
Хтось вважав себе творцем історії, а хтось її творив.
Поляков Олександр, студент V курсу хіміко-біологічного ф-ту Педагогічного університету (Мелітополь, Запорізька обл.): “Нам розповідали, за кого потрібно голосувати, але хто перевіряє? Нас виганяли на мітинг - підтримку Януковича, а ми кричали: “Ющенко!”. У нашому місті заборонили носити помаранчеву символіку, а ми активно розгорнули діяльність місцевого штабу, підтримуючи помаранчеву революцію. Нам відмовились продавати квитки на потяг до Києва, але ми таки дістали їх, розпустивши чутки, що їдемо автобусом.”
У “помаранчевому путчі” активну участь брала молодь: студенти і навіть школярі, які з захватом скандували на Майдані різні популярні на цей час гасла, гордо заглядаючи у вічі старших і знаходячи гарячу підтримку серед мітингуючих. Революція – справа молодих? Чи молодь використовують у своїх інтересах уже немолоді, але досить досвідчені представники влади? Питання, тепер широко розповсюджене серед населення України, набуло особливої гостроти під час радикальних змін у суспільно-політичному житті країни, які сталися після проголошення вироку Верховного Суду 29 листопада.
Проте, чи має право будь-хто, будь-яка політична сила звинувачувати молодь у її бажанні волевиявлення, спробі знайти своє місце серед різнобарвних організацій, ствердитись у період змін і трансформацій, відбутись як справжні патріоти своєї батьківщини, знайти відповідь на питання “хто ми є?”? Маємо віддати шану тій молоді, яка, не зважаючи ні на які погрози, все ж таки зробила свій вибір. І студенти вийшли на головну вулицю Києва, беручи участь у мітингу за власне вільне майбутнє.
У спробі вплинути на розвиток історичної ситуації в Україні до столиці з’їхалось більше, ніж 500 тисяч людей. Деякі приїжджали організованими групами, вже маючи завдання від Комітету національного порятунку. Як правило, це були люди, які приїжджали зі Львівщини та інших Західних областей нашої держави. (Звідси, серед населення Південно-Східних регіонів настійно поширювались чутки про “засилля галичан”.) Деякі приїжджали заради того, щоб вийти на Майдан і вдихнути повітря революції. Деякі приїжджали, щоб сфотографуватись на фоні знаменної події, яка сколихнула весь світ.
Бажання сфотографуватись виникало у голів та заступників голів виборчих комісій у виборчому окрузі №95 (Васильківський р-н, Київська обл.), в день виборів Президента України, 21 листопада. Адміністрація кожного містечка, селища, села р-ну була впевнена у перемозі провладного кандидата, тому не приховувала свого задоволення. Усе відбувалось майже тихо та спокійно, правопорушення здійснювались мирно та з посмішкою на вустах. При цьому члени виборчих комісій ніяково знизували плечима, демонструючи якомога більшу толерантність, відвертість та щирість.
Із підслуханої розмови Даниленка Миколи Миколайовича, голови виборчої комісії дільниці №32 округу №95 та Клюкіна Миколи Никоновича, депутата облради, директора Саливонівського цукрового заводу, який був на дільниці у якості спостерігача від Януковича: „Нічого не можемо зробити. Ви ж бачите, люди голосують за Ющенка. Уся молодь за Ющенка.”
Після того знаменного дня у смт. Гребінки сталася своя, місцева, революція, в наслідок якої відбувся розкол у районній та обласній адміністрації. До честі згадуваного вже депутата облради, він не підтримав сепаратистські настрої, які запанували в верхівках влади, відмовившись брати участь у засіданнях.
У цей перехідний час в Україні багато відбувається розколів, багато хто намагається “тримати ніс за вітром”, не втратити відчуття моменту, коли потрібно зробити “правильний вибір”. Проте таких людей творить історія, так само, як вона творить імперії, що з часом розпадаються. Тому не варто, підпавши під спільну “ейфорію революції”, в гарячці роздавати ордени та медалі за проявлений героїзм. Історія розставить все по своїх місцях і визначить нагороду кожному.
Маленька перемога, нехай у вигляді торжества справедливості лише на одній, уже згадуваній виборчій дільниці №32, надихає на більші звершення. Хоча прикладені до неї зусилля виглядають мізерними на фоні повномасштабної історичної ситуації в Україні, яка склалась після 21 листопада, та хочеться вірити, що й ми (представники преси, які були присутніми на цій виборчій дільниці) внесли якусь частинку у розбудову демократичної держави.
Варто згадати обличчя спостерігача від провладного кандидата під час підрахунку голосів на згадуваній виборчій дільниці №32, коли вже очевидною стала перемога опозиційного кандидата в президенти. “Ми неправильно порахували! У вас є фото- та відеокамери, а я маю лише очі та вуха! Що ви тут посміхаєтесь?! Йдіть виражати свою радість в іншому місці!” – репліки людини, яка взяла на себе місію творця історії. І вже здається, що таки маємо силу впливу на історичний хід розвитку рідної держави.
Яку місію взяли на себе люди, що стоять на варті помаранчевої революції? Звичайні люди, які відмовились від “нормального заробітку” та “більш-менш нормального життя” сьогодні, щоб мати змогу взавтра відкрито дивитись в очі своїм дітям та внукам. Сидоренко Василь Володимирович, в минулому (до революції) редактор газети “Бухенвальдський набат”, військовий пенсіонер, Манич Євген Анатолійович, ліфтер-ремонтник ЖЕКу, стояли в охороні наметового містечка. Байдуже, хто і як, з якою метою формує “революційний хід помаранчевих”, організовує “народні дружини” та інші повстанські групи. Вони – “нічна варта”, яка не лише охороняє український народ від зазіхання на встановлення справедливого, конституційного, демократичного устрою в країні; але й надає сенс такій актуальній зараз фразі: “Будемо стояти до остаточної перемоги”.
І віра міцнішає, надія зростає, а історія пише нові сторінки...
Горгота Олеся,
прес-секретар УВКР
| | | | V.K. | Додано: Mon Dec 15 16:11:18 2003
Дорогий пане Андрію!
Нині передаю вахту. Сайт займає 45-ту позицію із 3009 читачами за місяць. Сподіваюся що у червні будемо ще вище.
Бажаю успіху!
Василь Коломацький
«Кобза», редактор
-------------------------------------
Повідомлення директора сайту «Кобза» - українці Росії» про відпустку від 15 грудня 2004
Дорогі читачі!
У зв’язку із перемогою Революції та через особисті обставини (з лютого не працюю за фахом), а також у зв’язку із необхідністтю зосередитися на роботі в КЛГП я на шість місяців залишаю посаду директора нашого сайту. Іду у відпустку.
На цей час (до 10 червня 2005 р) член Редакції Андрій Васильович Бондаренко (Самара) буде виконувати обов’язки директора сайту.
Хочу коротко нагадати про свою участь у громадському проекті «Кобза» - українці Росії»,
працювати над яким я почав у грудні 2000 року. У березні 2001 р. отримав фінансування від Ліги Українців Канади. У червні 2001 р. «Кобза» виставила перший матеріал. У серпні 2001 р я запросив до Редакції професора Стефана Паняка. У лютому 2004 р запросив до Редакції Андрія Бондаренка. Нині я роблю пропозицію пані Наталці Литвиненко-Орловій (Мурманськ) стати членом Редакції. Таким кроком усі члени колективу «Кобзи» дають високу оцінку її внеску в публіцистику нашого сайту. Для її стилю характерні вдале поєднання серця і розуму, щирий патріотизм, вміння апелювати до духовних глибин та одночасно вміння наводити конкретні аргументи.
Хотілося б відзначити досягнення сайту. Ще недавно, у серпні 2003 р, наш сайт у середньому відвідувало 90 читачів на тиждень. Нині маємо наступні показники: за останній тиждень за лічильником BigMir нас відвідало 635 читачі, а за місяць - 3009. За рейтингом BigMir у розділі «Політика» ми посідаємо 45-тю позицію. При цьому не маю сумнівів, що після завершення виборів ми автоматично покращимо рейтинг мінімум на 5 позицій. (Всім хто бажає перевірити статистику подаємо лінк http://top.bigmir.net/stat/index.php?id=78354). Такі показники є великим успіхом усієї нашої діаспори. Через «Кобзу» ми усі пробилися (чи пропхалися) в Інтернет.
Особливим нашим організаційним досягненням вважаю створення кореспондентської мережі у Росії (розділ «Українські організації Росії»), та представлення читачам публіцистики українців Росії (розділ «Полеміка»). Це унікальний матеріал, який створює неповторне обличчя сайту. Це те, для чого ми покликані.
Повідомляємо новий розподіл обов’язків в колективі до червня.
Андрій Бондаренко (Самара) – в.о. директора, випускаючий редактор, розділи: «Українські організації», «Трудові мігранти», «Церква» і «Полеміка» (останній розом із проф. Стефаном Паняком).
Проф. Стефан Паняк (Єкатеринбург) – головний редактор, розділи: «Новини», «Полеміка». Підтримка балансу між широтою авторських поглядів і національно-демократичною ідеєю, що сповідує «Кобза».
Василь Коломацький (Канада) - відповідальний за бюджет сайту, розділ «СКУ», ведення Гостьової Книги (останнє разом з Андрієм Бондаренко).
У випадку прийняття нашої пропозиції Наталкою Литвиненко-Орловою її обов’язки буде визначено окремо.
На час моєї відпустки припадає Четвертий Конгрес українців Росії і вся предвиборна полеміка, яка можливо йому передуватиме. Тому хотів би висловитися з цього приводу та з приводу нинішніх виборів в Україні в окремому документі, скориставшись демократичним правом члена ОУР.
Після повернення з барикад нашого дизайнера Михайла ми знову почнемо виставляти наш матеріал в полосі оновлень.
Бажаю колективу «Кобзи» творчих успіхів та натхнення. Дякую читачам за оцінку нашої роботи та увагу до сайту.
Будьмо в контакті!
Василь Коломацький
засновник «Кобзи», редактор
Канада
15 грудня 2004 р.
| | | | V.K. | Додано: Sun Dec 14 22:45:24 2003
Публікуємо звернення члена ОУР Василя Коломацького (Канада) про Четвертий Конгрес українців Росії.
Нагадуємо читачам, що Редакція тимчасово публікує матеріал у Гостьовій Книзі, оскільки наш дизайнер перебуває на барикадах у Києві.
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------------------------
Звернення члена ОУР Василя Коломацького до членів нашого Об’єднання у зв’язку із підготовкою до IV Конгресу українців Росії.
Дорогі колеги!
На квітень 2005 року заплановано IV Конгрес українців Росії. Хочу висловитися з цього приводу зараз, бо не впевнений, що прийматиму подальшу участь у дискусії.
Останні 3 роки були позначені болючим розколом в ОУР. На мою думку, цей розкол був викликаний авторитарним стилем керівництва з боку, перш за все, особисто самого Голови ОУР, його невмінням узгоджувати політичні позиції в ОУР, та фальшуванням виборів на III Конгресі, що було здійснене прихильниками Голови нашого громадського Об’єднання, імена яких всім нам добре відомі. Те, що пережила Україна в останні 2 місяці, ми в ОУР пережили 2,5 роки тому. Але сили демократії в Об’єднанні українців Росії не перемогли, проблеми залишились і потребують свого врегулювання.
З моєї точки зору, головна проблема нашого всеросійського громадського Об’єднання дуже персональна. Звати її Олександр Олексійович. На жаль, ця людина не має належних організаційних здібностей, потрібних для керівника організації федерального рівня, і до того ж не зовсім розуміє саму природу громадського руху. Крім того в мене таке враження, що п. Олександр Руденко-Десняк останні роки переслідує для себе особисто лише одну мету – залишатися офіційно визнаним «головним українцем Росії» і в цій якості бути членом Консультативної Ради при уряді РФ. На цьому його мандат повноважень вичерпано. Як правозахисника мене хвилює, що п. Олександр Руденко-Десняк постійно виступає політичним опонентом моїх колег, і зокрема регулярно надсилає в СКУ листи, в яких звинувачує мене у «розколі», «некомпетентності», і т.д. У свою чергу він відмовляється звернути увагу на дискримінований статус українських церков у Росії. Важко розцінити подібне невтручання з його боку інакше ніж виконання політичного замовлення певних впливових московських кіл.
Для об’єктивності нагадаю, що саме Олександр Олексійович був засновником ОУР і досить задовільно відпрацював свій перший термін начолі нашого Об’єднання в 1993-1997 роках. Він також був ініціатором і організатором кількох інформаційних проектів діаспори (по випуску загальноросійської української газети та журналу і радіопередачі в Московській області на FM-діапазоні). Але, на жаль, він просто не спроможний керувати громадським рухом українців Росії. Тобто - координувати діяльність членів Ради і Правління ОУР, направляти зусилля колективних членів ОУР в регіонах на досягнення конкретних задач, організовувати роботу та надихати людей власним прикладом. Він не виступає в цій якості ні як менеджер, ні як ідеолог чи політик. Предметом нарікань з боку деяких керівників діаспори стали публічні промови п. Руденка-Десняка, які він подає в характерному стилі «ні про що». І зараз - це моє глибоке переконання – ми повинні подякувати на Конгресі нашому 68-річному Голові ОУР за його працю і обрати нового лідера діаспори. (А Олександру Олексійовичу залишити той важливий напрямок роботи ОУР, де у нього є позитивний досвід – саме українську журналістику в Росії).
Хто може бути новим лідером діаспори? На мою думку, кандидати в лідери вже є і навіть заявили про себе конкретними справами. З моєї точки зору, таких потенціальних кандидатів загальноросійського рівня зараз три. Це - перший заступник голови ОУР Валерій Фокович Семененко (Москва), голова Уральської регіональної асоціації українців професор Стефан Григорович Паняк (Єкатеринбург), що на минулому Конгресі був обраний заступником голови Об’єднання, та ще один заступник голови ОУР Юрій Григорович Кононенко (Москва). Кожен із них добре відомий в українських громадах Росії, має свої досягнення і може чесно претендувати на «булаву з берези» (жартівлива назва влади в ОУР). Вважаю, що ці визнані лідери діаспори цілком могли б домовитися про розподіл повноважень до виборів (враховуючи і довший список голів комісій ОУР), узгодити програму дій і вийти на вибори єдиною командою.
В ОУР також назріла структурна реформа, що була пропонована опозицією ще на III Конгресі українців Росії. Необхідно повернутися до цих ідей. Я виступаю за «демократичний пакет в ОУР», але без участі в майбутньому керівництві нинішнього Голови. Вважаю, що останні події в Україні, та смілива реакція на них усіх трьох згаданих лідерів, дають нам надію на те, що такий «пакет» може реалізуватися. Нас усіх об’єднала перемога демократичних сил в Україні. Але вести переговори і узгоджувати позиції треба зараз. І домовленості оголошувати публічно. Інакше проблеми ОУР перед виборами загостряться (і на сайті знову почне поповнюватися розділ «Криза в ОУР»). Якщо ж цей «демократичний пакет» пройде, Редакція сайту готова зняти майже всі матеріали із цього розділу, щоб назовсім перегорнути сторінку конфлікту і зробити його історією. В ОУР потрібна організована робота дружної, професійної команди.
На жаль, сьогодні не можу віднести до активних громадських діячів діаспори першого космонавта-українця, 74-літнього генерала у відставці Павла Романовича Поповича, у минулому багаторічного голову московського “Славутича”, якого і зараз дехто називає можливим кандидатом на посаду голови нашого громадського Об’єднання. Такий висновок роблю тому, що за останні 3-4 роки він практично нічим себе не проявив як громадський діяч. З моєї точки зору, справжній громадський лідер, не зважаючи на його вік і заслуги у минулому, має подавати особистий приклад – і в діях, і в ідеях. І не повинен уникати персональної відповідальності.
Взагалі, не зважаючи на видимий антагонізм між пп. Олександром Руденком-Десняком та Павлом Поповичем, сьогодні ці два громадські діячі досить подібні. Я б їх поставив поруч і по рівню активності, і по ступеню залежності від влади, і по ступеню своєї “не публічності”. Та й за віком вони в одній групі. Хоча, можливо, моїм колегам із Росії видніше.
Кілька слів про вибори в Україні та про їх вплив на діаспору. В Україні відбулася мирна демократична Революція. Народ виборов право на вільні вибори. Це фантастичний успіх, який матиме далекосяжні наслідки. Україна отримала нового сучасного і динамічного лідера в особі Віктора Ющенка. Сподіваюся, що при ньому наша українська діаспора отримає справжню політичну підтримку матірної держави. Події в Україні матимуть відгук і в Росії - в плані зростання інтересу та поваги до України та українців, бажання російського народу вибороти подібні права. Хоча прямий вплив українських подій на Росію не можливий (і мова про нього не йде), але щось подібне Росія переживе років може, на мій погляд, через 10-15, і всі ці роки символ Помаранчевої революції буде надією російської демократії, як колись успіхи “Солідарності” надихали українську інтелігенцію на боротьбу за демократизацію країни.
Вірю, що через кілька років ми матимемо підстави пишатися успіхами України в усіх ділянках, що нове демократичне керівництво України надасть певного авторитету і нашій діаспорі у Росії. Я також вірю у дружні відносини нашої Батьківщини з Росією, і не думаю, що Україна форсовано вступатиме у ЄС та НАТО. Бо буде залишатися своєрідним мостом між цивілізаціями, а це теж дуже важлива, глобальна роль.
Як активіста діаспори мене турбує яким чином наша громада могла б висловити свій протест проти дій тих московських політиканів, що своїми нетактовними діями під час виборів спочатку політично ділили Україну, а потім навіть проголошували відверто сепаратистські гасла. А нині висловлюються у тому тоні, що новообраний президент буде не повністтю легітимним, а вибори в Україні можуть дестабілізувати регіон. Цей небезпечний шлях невизнання і конфронтації обрав колись Московський Патріархат у стосунках із Київським. Наслідком стала церковна війна в Україні. Гадаю, усі погодяться, що наші держави не можуть іти шляхом конфронтації. Та й не сусідам визначати що в Україні канонічне чи легітимне. Чи можемо ми відреагувати на викривлення російськими ЗМІ політичної позиції одного з кандидатів? Я адресую ці питання членам ОУР, і в першу чергу лідерам діаспори.
І останнє, що особливо турбує. На всіх трьох наших попередніх конгресах, і навіть на деяких Радах ОУР, у залі засідань великим числом були присутні невідомі особи, невідомо ким запрошені, які не мали жодного відношення до нашої організації. Але ці люди створювали атмосферу в залі і голосували нарівні з делегатами конгресу. Це був своєрідний аналог відкріпних талонів і неповних списків виборців, але в діаспорі. Я прошу членів ОУР: давайте пройдемо цей етап і будемо обирати наше керівництво чесним голосуванням, яке надасть безсумнівної легітимності керівництву. Давайте на Конгресі створимо Мандатну комісію, в яку ввійдуть і представники опозиції, давайте виготовимо нормальні мандати з печаткою і підписом голови Мандатної комісії, на кожному мандаті вкажемо ім’я делегата та регіон, і проведемо вибори відкритим голосуванням мандатами з підрахунком голосів Лічильною комісією. Адже це набагато простіше, ніж півтора роки після Конгресу з’ясовувати стосунки по судах та у ЗМІ.
Бажаю усім колегам в ОУР та їх родинам веселих Різдвяних та Новорічних свят!
Василь КОЛОМАЦЬКИЙ,
член ОУР з 1993 року
10 грудня 2004 р.
Канада
| | | | V.K. | Додано: Sun Dec 14 15:31:26 2003
Публікуємо лист правозахисника Тенгіза Гудава (Прага) про реформу Радіо Свобода.
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------------------------
Закавыченная свобода
Vip.Lenta.Ru публикует открытое письмо бывшего сотрудника "Радио Свобода" Тенгиза Гудава
"Радио Свобода" переживает не лучшие времена. В ее пражской редакции, вещающей на Россию, Украину, Молдавию, а также республики Кавказа и Средней Азии, началась реформа, которая, по мнению руководства радио, сделает вещание более современным и динамичным. Однако реформа также подразумевает увольнение четырех старейших сотрудников, ветеранов правозащитного и диссидентского движения - Марио Корти, Сергея Юрьенена, Тенгиза Гудава и Льва Ройтмана. Кроме того, руководство планирует отказаться от длинных тематических передач и перенести производство большей части программ из Праги в Москву. Все эти меры уже вызвали негативную реакцию московских и американских правозащитников. Vip.Lenta.Ru публикует открытое письмо Тенгиза Гудава к его бывшим сослуживцам.
Открытое письмо cотрудникам Русской службы "Радио Свобода"
Бывшие мои коллеги,
то, что произошло в Русской службе "Радио Свобода", выходит далеко за рамки отдельной человеческой судьбы, хотя и судьба каждого человека самоценна.
На "Свободе" произошел беспрецедентный скандал, ущерб от которого едва ли совместим с дальнейшей жизнью радио – во всяком случае со здоровой жизнью. Никогда еще за всю 50-летнюю историю существования, о "Свободе" так много, а главное, так позорно для нее, не писали. AFP, AP, "Washington Post", "Boston Globe" и др. выступили с критикой деятельности руководства "Радио Свобода". Правозащитная общественность России, и не только России, вошла в конфронтацию с "Радио Свобода", которое раньше считалось неотъемлемой частью правозащитного движения. Елена Боннер, Людмила Алексеева, Владимир Буковский, Сергей Ковалев, Андрей Битов, Арсений Рогинский, Юз Олешковский, Андрей Григоренко, Светлана Ганушкина, Эдуард Кузнецов, Александр Подрабинек и многие другие видные правозащитники, писатели, интеллектуалы ясно и недвусмысленно выразили свое несогласие с топорными "реформами", осуществленными преступными методами в Русской службе "Радио Свобода". Если "Свобода" больше не является радио для правозащитников, демократов и культурной элиты России, кому вы собираетесь вещать, что вещать и во имя какого ляда? С чего это американский налогоплательщик должен оплачивать такую полит-"попсу"? Пусть уж вам "Газпром" платит...
Аргументация директора Русской службы напоминает советский агитпроп, согласно которому академик Сахаров не голодает, а проходит курс лечебной диеты. Так, сидя в ГУЛАГе, я читал в газете "Правда", что "в СССР нет политзаключенных". Есть и юридическое определение сей ностальгической манеры – заведомая ложь. "Реконструкция "Радио Свобода" происходит уже больше года. Суть ее сводится только к изменению форматов. Никаких изменений содержания нет", - пишет Мария Клайн в "Московских новостях" за 3 декабря 2004 года. Назвать закрытие программ (например, программы "Центральная Азия и Кавказ" "изменением их формата" все равно, что отрубание головы определить как модную парикмахерскую стрижку. Увольнение Корти, Гудава и Юрьенена, вытеснение Льва Ройтмана, оказывается, даже не зарегистрировано на радаре "Свободы".
Сокращение кадров бравурно названо "изменением формата". А почему не "окончательным решением диссидентскогго вопроса"? И кто был сей классовый враг, злобно противящийся "изменению формата" и иным виртуальным таинствам, призванным, якобы, "спасти радио"? Неужто я, "профессиональный революционер"? Неужто Сергей Юрьенен, до сих пор являющийся апатридом со статусом политического беженца, которого начальство обвинило в "разжигании Холодной войны" (!)? Неужто Марио Корти, руководивший в свое время Архивом Самиздата и "виноватый" в том, что в "деле Бабицкого" поддержал Бабицкого, а не проститутский план, предложенный леволиберальным руководством станции?
"На сегодняшний день все наши сотрудники продолжают работу. Никто не уволен", - утверждает Мария Клайн 3 декабря, в то время как Марио Корти и Сергей Юрьенен получили уведомление об увольнении 30 ноября (я получил такое уведомление 3 декабря). "Почему вдруг началась такая паника? Наверное, потому, что мы уведомили наших сотрудников об изменениях в программной сетке", - пишет г-жа Клайн, почитая читателей "МН" и весь мир за идиотов, не способных отличить мифическую "программную сетку" от старой потрепанной сети дезинформации о миссии радио. Что за мантра такая возникла – "программная сетка"? Какой оракул ее предсказал и какие виртуозы собираются воплощать в жизнь, догнав и перегнав радио "Шансон"?
У нашего увольнения нет никакого обоснования, кроме персонального, т.е. заведомо дискриминационного. Руководство радио создало из своей лжи некий круг: если в содержании "Свободы" ничего не меняется, то в чем был смысл "перестройки" и почему изгнали Корти, Гудава, Юрьенена, Ройтмана? Мы не мешали "старой политике", мы ее творили. Если же все-таки содержание и смысл "Свободы" меняются, то почему нас изгнали? Что нового в этом смысле, с чем несовместима эта четверка? Это из-за нас падал рейтинг "Свободы"? Это мы были главной преградой для "выживания" станции? Это мы мешали "Радио Свобода"?!
Ответ прост, как выстрел из маузера товарища Дзержинского.
Марио, Сергей, Лев и я не укладывались в операцию по превращению "Свободы" в задний двор российского Министерства Любви. Вся эта процедура "revamping" была придумана для решения конкретного кадрового вопроса: изгнания нас. Мое диссидентское, антисоветское прошлое, моя критика извращений демократии в бывшем СССР, моя неподконтрольность начальской дури – вот основания для увольнения. Подобны основания для увольнения и моих коллег.
Нас "заказали". Кто? Сводный хор американской идиото-коррупции и российской гебни, что когда-то ударил по рукам и "заказал" "Радио Свобода", решив из американского радио сделать кремлевское. Вам дадут и новое бюро в Москве, и FM, и фальшивый рейтинг, но души не вернут. Но смысла у новой "Свободы" будет не больше, чем у прошлогоднего снега. Американский кретинизм – сверху - и российская гебистская инфильтрация - снизу - довершили дело: гудбай, "Свобода"!
Однако преступление требует наказания.
Я хочу напомнить вам, что "Радио Свобода" – не русская, французская, немецкая, австрийская или ООН-овская институция! Это радио АМЕРИКАНСКОЕ, это МОЕ радио как американского налогоплательщика, оплачивающего и "исследования Маршалека", и работу BBG, и каждый винтик бюро на Старопименовской. Посему базовые нормы вещания "Свободы" должны не путаться с теми, которые проплачены Кремлем или местным олигархом.
"Программная сетка", о необходимости которой так долго говорили (и думали) московские "товарищи", является мифологемой о советском "светлом будущем" с теми же, советскими, шансами на успех. С начала процесса "реформ" рейтинг "Радио Свобода" упал на 10%, и он будет падать до нуля, ибо отныне это аморальная, антиправовая и глупая станция, а рассказами о свингерах русского слушателя не удивишь. И кадровый состав не улучшится от того, что кукушка будет хвалить петуха. Безымянность – удел новой русской "свободы". Отсутствие авторитета – ближайшее завтра.
Кстати, о "товарищах".
"В ближайшее время мы обязательно соберем дорогих нам товарищей, бьющих сейчас тревогу", - пишет в той же статье шеф-корреспондент Московского бюро Сергей Корзун, которого я не знаю. Я понимаю, что "дорогие товарищи" ласкает кому-то слух, но предпочел бы именоваться по-прежнему скромно "господином". По-барски обещает Сергей Корзун нас всех, несмышленышей, собрать и построить. Спасибо, товарищ Сергей!
Однако "программной сетки" нет, а есть ее план, знаменитый "план Маршалека" - апофеоз леволиберального невежества, выдуманный мелким оформителем музыкальных кафе, не понимающим по русски "моя-твоя", зато досконально знающим о "заморских русских" и их "ненависти к России". Кто подсказал Маршалеку тексты "застойных времен" об "эмигрантском отребье" ("заморских русских" – он расскажет во время слушаний в Конгрессе США и в американском суде, где выступит в качестве ответчика.
Я не буду писать о себе, о моей биографии, профессиональном и творческом уровне. Пусть заключенные Джизака, пусть туркменские инакомыслящие, пусть казахстанские и таджикские оппозиционеры, пусть Феликс Кулов, Замира Сыдыкова, Абдурахим Пулат, Дододжон Атовулло, Авды Кулиев, Галымжан Жакиянов, пусть 80-миллионная аудитория Центральной Азии и Кавказа и все, кто знаком со "свободой слова" в регионе, оценят этот воистину царский подарок Radio Revamping местным диктаторам – закрытие программы Тенгиза Гудавы. Пусть Конгресс США согласует этот шаг с требованием собственных резолюций об увеличении вещания на Центральную Азию. Пусть чей-то ум увяжет происходящее на "Радио Свобода" с мощным регрессом демократии в России.
Cкажу одно: меня уволили по политическим мотивам, и это действие администрации ничем от моего преследования в советские времена не отличается. Меня уволили за инакомыслие, если допустить наличие мысли у авторов перемещения "Свободы" в несвободу и превращения ее в "Маяк-2". Дальше будет суд – юридический и политический.
Но я не об этом.
Худо ли бедно, я 17 лет проработал на "Свободе", а до того служил ей живым "материалом". "Свобода" для меня была больше, чем просто работа, место, где получают зарплату, делают карьеру или выполняют задание. Я высоко ценил своих коллег, я считал, что это лучший русскоязычный журналистский коллектив в мире. Я особенно ценю Андрея Бабицкого, Игоря Померанцева, Бориса Парамонова, Алексея Цветкова, Ивана Толстого, я всех уважаю до единого как профессионалов и мастеров радиодела.
Но, господа, в какое же дерьмо вас окунули!
Такого морального насилия не в силах перенести человеческая душа – вас постарались измазать, втянув в сталинскую расстрельную игру "8-4". Трудно продолжать работать, зная, что четверо ваших коллег несправедливо и преступно выброшены за борт! Какими глазами заставляют вас смотреть в тот угол, где сидели Марио, Сергей, Лев, Тенгиз? Как можно нести в мир идеалы демократии, прав человека, гуманизма и отвечать названию радио - "Свобода" - после того, как вас фактически (не всех, но большинство!) принудили молчаливым согласием одобрить казнь ваших коллег? Как вы можете отныне вещать о ценностях демократии и достоинстве человеческой личности, когда на ваших глазах попрали самые азы этих ценностей и достоинства – даже в советские времена я такого ущемления своих прав не переживал: КГБ был деликатнее RFE/RL.
Мне жалко вас, моих бывших коллег, которых олицетворили с советскими гражданами, что молчали и были свидетелями в 37 году или в хрущевско-брежневские времена, когда шли суды и расправы над диссидентами. Нас уволили, но вас опозорили.
Мне горько, что я дожил до таких времен. Были времена труднее, но не было подлее.
Впрочем, игра далеко не окончена. "Радио Свобода" создавалось не теми и не для того, кто сегодня мнит себя ее реформатором-гробовщиком. Это письмо – первое в ряду многих шагов, цель которых не ваша, закавыченная уже навеки, а подлинная Свобода.
Всех приглашаю на мой сайт www.gudsite.com, где в ближайшем будущем вы можете следить за перипетиями борьбы.
С наступающими Вас Рождеством и Новым Годом!
Сегодня – день прав человека...
http://vip.lenta.ru/doc/2004/12/09/gudava/
| | | | V.K. | Додано: Sat Dec 13 20:38:58 2003
Публікуємо репліку Володимира Горбуліна про київські "успіхи" відомого читачам московського персонажа.
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------------------
Морды много, глаз мало
Владимир Горбулин, для УП , 13.12.2004, 17:19
Реплика в ответ на интервью Глеба Павловского "Независимой газете" МОСКОВСКИЕ ДЕГУСТАТОРЫ УКРАИНСКОГО САЛА. "Революции вовремя не дали в морду", – считает советник главы администрации президента РФ Глеб Павловский
Что ни говорите, куме, а в московском царстве неспокойно. Иначе ничем не объяснишь, по какой причине разговорился в "Независимой газете" черный магистр всех политических магий, известный эффектолог и политоккупант Глеб Павловский.
Это ж надо! Просидеть в Украине четыре месяца, открыть "с помощью друзей" российский клуб в Киеве, рассаживать вокруг себя всю "политическую элиту власти", рассыпаться в наукоподобных комментариях, а в результате - фига, и та даже не в кармане.
Как же Вы, господин маг и чародей, так опростоволосились и прозевали революцию? Неужто потому, что по просьбе Ваших московских клиентов Вы работали без контракта, в отличие от "выгодно практиковавших российских специалистов", список которых Вы так доверительно обнародовали.
А может быть, в этом и ваше счастье, а то бы пришлось еще и денежки возвращать. А так только имидж подмочен. Но разве он чего-то стоит, если стоит на мракобесии и начетничестве? До какой степени нужно пасть – приравнять маленькие и независимые от Вашей монаршей воли европейские государства с насекомыми, а Грузию называть Ичкерией.
Да и московского мэра Вы бесстыдно охаиваите только по той причине, что подозреваете – ему не долго осталось клоуничать что в кепке, что без кепки.
Вернемся к революции. Крайне интересно знать, чем же Вы предполагали "дать ей вовремя по морде". Неужто своей мордой? Вроде бы как специалист по восточным единоборствам Вы неизвестны. А главное – уже после парламентских выборов 2002 года было ясно – выборы выиграла оппозиция, несмотря на фальсификацию, о которой тогда не говорил только ленивый.
Выиграла, но не смогла этим воспользоваться. Потому что отрицала компромиссы как таковые. И, естественно, извлекая уроки, готовилась к президентским выборам с верой в своих избирателей.
Власть тоже верила, но не в избирателя, а в административный ресурс, в политтехнологии, и в таких специалистов, как Вы, которые не знали, не понимали и не уважали страну, в которую приехали как в бывшую провинцию.
Нужно ли оппозиции, готовясь к выборам, предполагать возможность массовой фальсификации? Безусловно. И нужно ли было искать возможные формы протеста, если такая ситуация произойдет? Ясно, как в солнечный день.
Нужно ли было власти рассматривать весь спектр возможных вариантов? Не обходимо. Почему она этого не сделала? Спросите об этом себя, господин Павловский, вместо того, чтобы искать причину в тлетворном влияниии пана Валенсы.
Однако, Вам выгодно сегодня отойти в сторону и избежать ответственности. Потому что по Вашим советам три общенациональных канала день и ночь вдалбливали в сознание жителей Восточной и Юго-Восточной Украины мифы о "нашизме" Ющенко и его команды.
Под Вашим руководством закладывались долгосрочные планы возможной федерализации Украины. И какие только аргументы не выкладывались: и исторические, и этнические, и конфессионные, и, естественно, социальные и экономические. Но это делалось так, на всякий случай, потому что вы были уверены в победе провластного лидера.
И вдруг такой щелчок по носу. Вот тут Вы и проявились во всей имперской красе. Какие перлы появились – "Уровень молодых людей сегодня – в принципе, это уровень хунвейбинов". Вы вроде были на Майдане. Если бы там были хунвейбины, мы бы сегодня не читали Ваши пораноидальные выводы.
А у Ваших киевских друзей "проблемы не с деньгами, у них проблемы отчасти с головой". И здесь я с вами согласен: если они позволили Вам себя столько времени дурачить.
И теперь многие Ваши добрые знакомые на Украине, по крайней мере губернаторы, "предатель на предателе". А главный виновник произошедшего – это "главный телезритель и главный телекритик страны" – действующий президент Украины Леонид Кучма.
Это ж надо – "страшно интересный, изощреннейший политик, со вкусом к аналитике" и вдруг изменил кандидату от власти Януковичу, и все потому, что "воздух в Киеве всегда пах изменой".
Наверное, еще со времен Киевской Руси и ее великих князей. И до сих пор. Не Вы ли еще недавно подобострастно заглядывали в лицо действующему президенту и кормили будущими победами?
Действительно, Леонид Данилович – изощреннейший политик, и не раз доказывал это на протяжении десяти лет. И надо же – доверился своему окружению, которое подсунуло Вас и подобных Вам. Как тут не запричитать от обид.
Не мог знать Леонид Данилович, что Вы давно уже наукоподобный политический импотент, и что очень трудно вспоминать о каких-то Ваших достижениях.
А Украинский Народ? Он не "пил пойло из мифов оголтелой пропаганды и большевистских заклятий", а просто взял свою судьбу в свои руки. И слава Богу, потому что не Вы будете решать, кого изберут президентом Украины 26 декабря.
А потому займитесь теоретическими изысканиями области контрреволюции, вдруг кому-нибудь понадобится. Ну, безусловно, не "брюссельским идиотам", а, скорее всего, кому-то рядышком.
Давно известно, что Одесса подарила миру много талантливых людей. Оказывается, не только. Иногда в ее недрах рождаются и отъявленные...
| | | | V.K. | Додано: Thu Dec 11 03:54:42 2003
Публікуємо Обіжник СКУ. Грудень.
Василь Коломацький
КОБЗА
-----------------------------
ОБІЖНИК
СВІТОВОГО КОНҐРЕСУ УКРАЇНЦІВ
№ 12 (16) – Грудень, 2004
145 EVANS AVENUE, SUITE 207 ● TORONTO, ON M8Z 5X8, CANADA ● TEL. (416) 323-3020 ● FAX (416) 323-3250
E-MAIL: congress@look.ca
225 E. 11th STREET, NEW YORK, NY 10003 USA ● TEL. (212) 254-2260 ● FAX (212) 979-1011
НЕДОСВІДЧЕНА ДЕМОКРАТІЯ В УКРАЇНІ РОБИТЬ ВЕЛИКИЙ КРОК НАЗАД
Як було широко повідомлено, другий тур президентських виборів в Україні 21 листопада 2004 р. був визнаний недійсним в зв’язку з широко розповсюдженими і скандальними порушеннями. Президент і Генеральний Секретар СКУ, як і багато міжнародних спостерігачів з діяспори, були в Україні під час виборів. Властиво, під час цілого процесу виборів, в Україні перебувало більше 400 міжнародних спостерігачів від Українського Конґресового Комітету Америки (УККА), Конґресу Українців Канади (КУК) і Світового Конресу Українців (СКУ). В понеділок, 22 листопада 2004 р. на пресконференції в Києві, міжнародні спостерігачі від цих діяспорних організацій видали двомовну заяву, в якій відкрито засудили виборчий процес і вирішили, що фальсифікація мала великий вплив на остаточні результати виборів. Коли б не ці шахрайства, Віктор Ющенко виграв би вибори. Цього ж тижня СКУ видав звернення до української діяспори з проханням влаштувати по цілому світу мирні маніфестації перед офіційними представництвами України та організувати акції-демонстрації протесту включно з проявами громадянського обурення перед офіційними представництвами Російської Федерації по світу, вимагаючи припинення її втручання в справи України; в цьому зверненні СКУ проголосив переможцем виборів Віктора Ющенка. СКУ також приготував зразки листів до урядів держав, летючки, виклав свою позицію щодо виборів і видав заклик до дії. Всі ці документи видані двомовно і можна їх отримати з канцелярії СКУ в Торонто. Українські громади Північної і Південної Америки, Европи, Російської Федерації, Австралії і навіть Мозамбіку (в Африці) беруть активну участь в цій світовій акції.
ЗАСІДАННЯ ЕКЗЕКУТИВНОГО КОМІТЕТУ СКУ
В неділю, 5 грудня 2004 р. пройшло засідання Екзекутивного Комітету СКУ, на якому обговорено ряд важливих питань. На засіданні вирішено:
– звернутись з закликом до громадян України взяти якнайчисельнішу участь у переголосуванні другого туру виборів;
– звернутись з закликом до негромадян України та ЗМІ взяти якнайчисельнішу участь в програмі міжнародних спостерігачів на виборах в Україні і на закордонних виборчих дільницях;
– прийняти гасло СКУ на 2005 рік: “Разом нас багато – нас не подолати“;
– звернутись до українських фінансових установ діяспори і крайових центральних репрезентацій з проханням допомогти фінансово у виконанні буджету СКУ на 2004 рік;
– навесні 2005 року відвідати українські громади Піовденної Америки, а саме: Бразилію, Арґентину, Параґвай, Уруґвай і Венесуелу;
– затвердити Мирона Василика представником СКУ в Україні.
В зв’язку з переголосуванням другого туру виборів, який назначений на 26 грудня 2004 р., СКУ видав звернення такого змісту:
“В п’ятницю, 3 грудня 2004 року, Верховний Суд України визнав результати другого туру президентських виборів в Україні недійсними та подав термін повторних виборів до трьох тижнів. Наступного дня Центральна Виборча Комісія проголосила повторні вибори 26 грудня ц.р. Керуючись цією інформацією, незважаючи на остаточний склад Центральної Виборчої Комісії та нагляд над повторними виборами, Світовий Конґрес Українців закликає українців за кордоном негайно готуватись до виборів.
Згідно з Законом про Вибори Президента України, при повторних виборах, списки виборців будуть уточнюватися. Тому звертаємося до громадян України за кордоном, котрі не брали участь у першому чи другому турі виборів 31 жовтня чи 21 листопада, негайно зв’язатися з найближчою виборчою дільницею, щоб упевнитись в тому, що Ви на списку, а якщо ні, то особисто зголоситися не пізніше 18 грудня ц.р. з дійсним закордонним паспортом для включення у списки.
Також закликаємо негромадян України, котрі ще не мають акредитації міжнародних спостерігачів, а мають можливість спостерігати за виборами в Україні, чи у закордонних виборчих дільницях, зголоситися до Світового Конґресу Українців (416) 323-3020, congress@look.ca або Українського Конґресового Комітету Америки (212) 228-6841, ucca@ucca.org, або до Конґресу Українців Канади 1-866-942-4627, ucc@ucc.ca і подати таку інформацію: ім’я, прізвище, по батькові, професія, адреса, номер паспорта держави Вашого проживання (не український) і де виданий, громадянство, дата народження, місце роботи, досвід спостереження за виборами, дата прибуття в Україну і відбуття з України. Просимо зголошуватися до Світового Конґресу Українців, Українського Конґресового Комітету Америки та Конґресу Українців Канади до 13 грудня ц.р. Досі надані акредитації міжнародним спостерігачам є далі чинними.
Ще раз підкреслюємо важливість цих повторних виборів і тому ще раз закликаємо громадян України за кордоном, які вже є у списках виборців і тих, які включаться до списків, обов’язково проголосувати 26 грудня ц.р. Акредитованих міжнародних спостерігачів закликаємо ще раз посвятити свій час і поїхати в Україну, зокрема у дільниці, котрі в минулому позначились найбільшими фальсифікацями, або хоча б взяти участь як спостерігачі на закордонних виборчих дільницях. Звертаємося до наших крайових центральних репрезентацій закликати уряди своїх держав, неурядові організації та засоби масової інформації поза Україною, щоб якнайбільша кількість міжнародних спостерігачів та журналістів взяла участь у виборах незважаючи на те, що вони проходитимуть у Різдвяний час за новим календарем.
Підкреслюємо, що ми далі настоюємо на тому, що повторні вибори повинні відбутися під наглядом міжнародного співтовариства через Центральну Виборчу Комісію нового складу, без відкріпних талонів та з рівним доступом як кандидатів, так і виборців до засобів масової інформації. Також звертаємось до міжнародного співтовариства забезпечити невтручання Російської Федереції у проведення виборів в Україні.“
ПРЕМ’ЄРА НОВОГО ФІЛЬМУ УКРАЇНСЬКОЇ ДІЯСПОРИ ВІДБУДЕТЬСЯ У СХІДНІЙ ЧАСТИНІ США
Заходами СКУ і УККА в Нью-Йорку, в неділю, 12 грудня 2004 р. о 14:30 відбудеться прем’єра нового повнометражного фільму спільної продукції “Олесьфільм“ та “Юкрейн енд Борець реалті“ з Австралії “Залізна сотня“, який зображає боротьбу Української Повстанської Армії. Слідуючі покази фільму відбудуться в:
– Іст Гановер, Нью Джерсі 17 грудня 2004 р. о 19:00
– Філядельфії і Йонкерс: 18 грудня 2004 р., відповідно 13:00 і 18:00
– Нортпорт, Флорида: протягом тижня починаючи з 19 грудня 2004 р.
Показ цього фільму продовжуватимуть і далі в інших українських громадах діяспори, а також і на багатьох міжнародних кінофестивалях.
РІЗДВЯНІ ПОБАЖАННЯ
Екзекутива Світового Конґресу Українців пересилає найкращі різдвяні побажання своїм братам і сестрам в Україні та в діяспорі. Коли напередодні Нового Року робимо підсумки року, який кінчається, можемо сміливо сказати, що був це рік надзвичайний і маємо надію – переломний в демократизації України. Українці в Україні і в діяспорі об’єднались так, як ніколи перед тим. Наші побратими на Площі Незалежності, де більшість – це молоде покоління, заманіфестували свою сміливість і силу – риси характеру, які століттями були і є притаманні нашому народові. Щонебудь станеться в Україні – буде для її добра, тому що буде це виявом волі самого народу. Різдво нашого Господа Ісуса Христа – Спасителя припадає на дуже сприятливий час. Новонароджене Дитя-Ісус буде всміхатись до нас, коли ми вітатимемо один одного традиційним вітанням: Христос Родився! Славімо Його!
| | | | V.K. | Додано: Wed Dec 10 16:59:17 2003
Публікуємо матеріал голови Нижнєкамського Українського товариства "Вербиченька" (Республіка Татарстан) Євгена Савенка. Матеріал отримано із ОУР.
Василь Коломацький
КОБЗА
-------------------------------
Вибори і навколо.
24 листопада, невдовзі після другого туру голосування, до мене зателефонували кореспонденти з Нижнєкамської місцевої телерадіокомпанії "Ефір". Запитали за кого я голосував. Я пояснив, що для участі у виборах Президента України треба бути по-перше, громадянином України і мати український паспорт, а по-друге, мати чималу калитку грошей, бо найближча да нас виборча дільниця знаходиться у Москві (від нас біля 1000 км., і 600 карбованців найдешевший квиток у один бік) і їздити туди треба було як мінімум тричі: 1-й - щоб подати заяву про включення до списків (до 23 жовтня), 2-й - на перший тур голосування (31 жовтня), і 3-й - на другий тур (21 листопада). Одним словом "було зроблено все, щоб голосувати громадянам України в Росії було зручно…". Звичайно, мало змогу проголосувати в Росії лише обмежене коло українців, які проживають недалеко від чотирьох влаштованих дільниць (Москва, Петербург, Тюмень та Ростов-на-Дону). Я є громадян Росії і участі у виборах не приймав.
Мене спитали за кого б я хотів проголосувати, коли б міг? Я відповів, що за Ющенка, і аж ніяк не за Януковича. Кореспонденти були відверто здивовані, адже так висловитися в Росії відважуються далеко не всі. Зацікавившись, вони приїхали до мене прямо на роботу в лікарню (я працюю лікарем).
Під час інтерв’ю я пояснив свої погляди на ситуацію, яка може скластися, коли Україну на найвищому рівні буде презентувати людина, що має кримінальне минуле (за паном Януковичем розтрата великих коштів, крадіжка жіночих шапок. Щоправда такий пройдоха вдало від усіх звинувачень "відмивався". Але ж факти - вперта річ).
Здивування кореспондентки, молоденької дівчинки, було ще більшим, адже факти про минуле пана Януковича в російських ЗМІ ретельно замовчуються. Лише одного разу, коли кореспондентка з Києва торкнулася цієї теми, диктор перебив її напівслові і сказав: "Ми знаем, о чем пойдет речь…" Це я бачив на власні очі. Це не є передвиборчий "чорний піар", коли кандидати викопують один про одного казна що, це давно відомі у світі факти. Я про це чув ще два роки тому. Що б там не говорилось, людина може бути з прекрасними організаторськими і керівничими здібностями, серед кримінальних "авторитетів" їх немало, але ж у Президенти таку людину висувати просто не можна. У всьому світі не можна, а в Україні виходить - будь ласка! Дуже дивує позиція президентів Путіна, Лукашенка, Алієва з цього приводу, адже вони про минуле Януковича знають прекрасно, їм же потім доведеться спілкуватися.
В Росії всі виборча кампанія подається дуже ангажовано. Янукович - однозначно гарний, Ющенко - однозначно поганий. Янукович стриманий, вічливий, вишукано вдягнутий, говорить мало але по-діловому, обіцяє багато (на те, що кандидат у президенти України говорить виключно російської мовою взагалі ніхто не звертає уваги). Юлія Тимошенко на його фоні взагалі має вигляд психопатичної невростенічки.
Ющенка показують виключно крупними планами, спухлого і пом’ятого, звичайно це не додає йому симпатиків (особливо серед жіночої половини), але я лікар за фахом, людські хвороби - це моя професія, від них, як ви знаєте, ніхто ще не застрахований, нічого страшного в цьому нема. Причиною хвороби є черезмірна нервова напруга. Наприклад, відомий і всіма шанований артист російського кіно Олександр Абдулов теж страждає такою хворобою, вона тимчасова і жити не дуже заважає. Інша річ, що дивитися на все треба об’єктивно. Головне не у зовнішньому вигляді людини, а у його намаганнях, але саме голосу Ющенка, його звернень до народу не було показано ще ні разу.
Кореспонденти чули, що люди в Україні, які стали на бік Ющенка, цілком підкуплені на гроші Америки. Я з цього приводу думаю, що ніхто не заважав і Росії підкупити тих самих людей, щоб вони стали на бік Януковича. Чим відрізняються гроші, які, за висловом, не пахнуть? Підкупити стільки народу просто не можливо. Справа тут далеко не в грошах! У житті є набагато важливіші цінності, аніж гроші. За них люди і йдуть на площі.
І взагалі, допоки проблеми і справи України будуть вирішуватися кимось ще, окрім українців? Вони і самі прекрасно можуть розібратися у своїй власній державі. Головне - не треба заважати.
Потім мене запитали чому взагалі Україна так розкололася на дві протилежні частини. Я нагадав, що у 1932-1933 роках було винищено саме зі східних земель України близько 10 мільонів етнічних українців, а на спустошені землі оселювалися вихідці з російських земель (і навіть багато татар), які і донині не вважають ті краї українськими і принципово вживають там лише російську мову. У цьому і полягає основна проблема: населення України має різні етнічні корені.
Моє інтерв’ю було показано по місцевому телебаченню тричі на півтори доби. Я гадав, що не покажуть взагалі, або половину виріжуть, - ні, показали все.
Почалися телефонні дзвінки від громадян міста, знайомих і незнайомих, просто на вулиці до мене підходили люди, зверталися у коридорах колеги по роботі і мої пацієнти. Одні щиро дякували за відвертість, інші лаяли і обіцяли більше не подавати руки, дехто перестерігав від КДБ і пропонував стерегтися. Зараз навіть дружина чекає, яка мені буде розплата. Кажучи відверто, чекаю і сам. Але я не боюсь. Моїх предків за українську свідомість поляки палили на багаттях, татари тягли на аркані аж до Чорного моря… Якщо треба постраждати за Україну - я готовий. Заодно і побачимо чи є в Росії демократія, чи немає.
Голова Нижнєкамського Українського товариства "Вербиченька",
Республіка Татарстан, Російська Федерація
Євген Савенко
| | | | V.K. | Додано: Wed Dec 10 16:42:32 2003
Публікуємо передрук із "Тихоокеанской звезды" (Хабаровск). Матеріал надіслано ОУР.
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------
Шановні п. Левку Хмельковський і Юрію Кононенко. Направляю Вам одну цікаву статю хабаровського кореспондента Г. Гапонова, опубліковану в Хабаровській крайовій газеті. Якщо вона Вас зацікавить, то прошу її передрукувати та розіслати. В Росії не всі думають однаково.
З пошаною, М. Прокопович, голова Хабаровського товариства української культури "Зелений клин"
Далеко от Киева
Мятеж не может кончиться удачей?
Все-таки интересно, как спустя много лет будут называть нынешние события в Украине? Я к тому, что удавшиеся пере¬вороты именуют революцией, а неудавшиеся - мятежом.
Впрочем, об этом нашим потом¬кам расскажут историки. Я же по¬рассуждаю о том, что вижу сейчас на телеэкранах и читаю в российс¬ких газетах сам.
Скажу честно: когда после вто¬рого тура президентских выборов увидел по телевизору бушующую толпу «оранжевых» на центральной площади Киева, подумал, что повод для проявления эмоций в таком виде должен быть более чем серьезным. Российские гссканалы, между тем, с видимым удовольствием сообщали о победе Виктора Януковича, за ко¬торого «болел», как можно было понять по двум «случайным» визи¬там в Украину накануне выборов, «сам» президент России Владимир Путин.
Хотелось, однако, услышать и ар¬гументы другой стороны. Не верить же на слово одиозному Михаилу Леонтьеву и его, простите за неволь¬ный каламбур, программе «Однако». Нет-нет, комментарий Леонтьева я тоже посмотрел, за что ему очень благодарен. Как будто в юность вер¬нулся! Пропагандистские клише про «руку Запада» и «мировую закули-су» напомнили даже не 80-е, а 70-е годы прошлого столетия, когда в силу житейских обстоятельств мне прихо¬дилось исправно посещать универ¬ситет марксизма-ленинизма.
Аргументы же самого Ющенко удалось услышать лишь на RenTV. Вопреки рисуемому другими кана¬лами образу злодея и марионетки в руках Запада проигравший, по вер¬сии ЦИК Украины, кандидат в пре¬зиденты показался мне человеком вполне адекватным. Но прежде все¬го поразили вещи, о которых он го¬ворил. В Донецкой области, оказы¬вается, проголосовало 104 (!) про¬цента избирателей. В той же про¬грамме «Неделя с Марианной Мак-симовской» прозвучала и другая ци-фирка - 3 миллиона голосов (тут уж не знаю, сколько восклицательных знаков ставить), которые, по мнению проигравшего кандидата, сфальсифи¬цированы в пользу его соперника. Ну ладно, по части подтасовок, как можно догадаться, и сторонники Ющенко - не ангелы. Но каков мас¬штаб, а! А мы удивляемся, почему на киевской площади оказалось так много народу...
Примечателен момент интервью Максимовской на RenTV, когда жур¬налистка спросила Ющенко о роли России в сложившейся послевыбор-ной ситуации в Украине. «Вам при¬ятные вещи говорить или как оно есть?» - живо отреагировал собесед¬ник, как будто этот человек баллоти¬ровался вовсе не на президентский пост в Украине, а, скажем, в израиль¬ский кнессет. - «Конечно, как есть», -улыбнулась ведущая. Но даже пос¬ле этого «разрешения» Ющенко не сказал в адрес моей родины ни од¬ного худого слова! Напротив, смысл его высказывания был в том, что надо быть очень недальновидным чело¬веком, если на посту президента Украины не выстраивать с Россией вза¬имовыгодных отношений.
Дипломатическая увертка? Может быть. Но как раз подобного такта, на мой взгляд, не хватило уже нашему президенту, когда он в ходе предвы¬борной кампании в соседней стране почти неприкрыто «агитировал» за одного из двух основных кандида¬тов.
Согласен, России кто-то может быть более выгодным партнером в будущем, но убежден, что симпатии к такому кандидату следовало проявлять более тонко, а не с изяще¬ством слона в посудной лавке. В итоге наша держава, как явно сим¬патизирующая одной стороне, по¬теряла моральное право быть по¬средником в урегулировании это¬го политического кризиса.
Понятно, что Владимир Путин в своих действиях ориентировался на придворных советников. Утвержда¬ют, что в этот круг входит и небезыз¬вестный политтехнолог Глеб Павлов¬ский. Тот самый, про которого Вита¬лий Коротич на страницах «Коммер¬санта» сказал: «За то, что Павловс¬кий сотворил в Украине, его надо под¬весить за одно место».
Так вот, Павловский тоже ком¬ментировал противостояние в Укра¬ине на нашем телевидении: в «Апельсиновом соке» у Владимира Соловьева. Говорят, в этой програм¬ме он позволял себе называть того же Ющенко «фашизоидным челове¬ком», а его сторонников - «фашис¬тами и зверями». Не знаю, сам это не слышал, поскольку включил про¬грамму, когда она уже шла. Меня на¬сторожила другая фраза Павловско¬го, сказанная по ходу передачи: «Как говорил капитан Блад, кто предупреж¬ден, тот вооружен».
Имелось в виду, что даже он, Пав¬ловский, не ожидал, что оппозиции удастся организовать столь много¬численные и мощные митинги в свою поддержку. Именно это политтехно¬лог посчитал предупреждением для себя и, надо полагать, для того, на кого он работает. Стало быть, эти ребята теперь будут вырабатывать и контр¬меры, случись подобное противосто¬яние в нашей стране. Одно из таких действенных средств могу предло¬жить господину Павловскому и его коллегам прямо сейчас: назначать пре¬зидентские и думские выборы в Рос¬сии на январь. Уж в рождественские или крещенские морозы охотников митинговать на площадях у нас най¬дется немного. А, скорее всего, не най¬дется и вовсе - в результате комплек¬са профилактических мер против «яростных и непокорных».
При всем уважении к лидерам собственной державы, посчитавшим, что ранее судимый кандидат в президен¬ты Украины для нас, россиян, более подходящий, не покидают сомнения, что результаты выборов там все-таки под¬тасованы (благо, кроме Российского телевидения есть еще и Интернет). Поэтому еще больше зауважал брать¬ев-славян, которые не сглотнули эту «липу» молча, а выразили к ней свое отношение. Здесь я согласен с быв¬шим министром печати России Миха¬илом Федотовым. «Ясно, чтобы мно¬гие сотни тысяч человек ежедневно, в мороз и в снегопад, выходили на май¬дан, нужна мотивация посильнее гро¬шей и административного ресурса», -написал он в «Новых известиях». И дальше: «Украинское общество в от¬личие от российского сумело сохра¬нить (или вырастить?) в себе чувство собственного достоинства и способ¬ность к цивилизованной политичес¬кой конкуренции».
Вот именно - «цивилизованной». Характерная деталь: когда противо¬стояние в соседней стране достигло наивысшего накала, один из россий¬ских государственных (!) каналов поставил в программу телепередачу под названием «Бандеровцы. Война без правил», посмотреть которую на¬полненным драматизмом голосом (ну вы же знаете эти рекламные хитрос¬ти на ТВ) несколько дней призывал не видимый телезрителю диктор. Впрочем, слона и посудную лавку мы уже упоминали...
«Мятеж не может кончиться уда¬чей, иначе назовут его иначе», - ка¬жется, Наум Коржавин вот так пере¬иначил известный в политических кругах афоризм, с которого я начал эти заметки. Так как же все-таки на¬зовут то, что творится сейчас в самой дружественной для нас стране, где у многих есть если не родственники, то близкие приятели?
Геннадий ГАПОНОВ
| | | | V.K. | Додано: Wed Dec 10 16:39:00 2003
Публікуємо Заяву Ради ОУР. (А чи Раду ОУР було скликано?).
Василь Коломацький
КОБЗА
----------------------------------
ЗАЯВА
РАДИ ОБ'ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ РОСІЇ
Ситуація, що склалася в Україні і навколо України в ході президентських виборів, викликає тривогу і стурбованість українців, громадян Російської Федерації.
Сьогодні особливо важливо, щоб нове голосування, що відбудеться в грудні нинішнього року, пройшло в повній відповідності з загальноприйнятими демократичними нормами, без якого б то ні було втручання ззовні. Тільки в цьому випадку українським народом буде зроблений вільний вибір, який не викликає сумнівів ні в самій Україні, ні за її межами. Тільки в цьому випадку вдасться уникнути подальшої політичної конфронтації в країні, що може мати непередбачені і небезпечні наслідки не тільки для України, але і для всього пострадянського простору, усієї сучасної Європи.
Природно, нас насамперед цікавлять відносини України з Росією, російського й українського народів, відносини, що мають багатовікову історію. Події останніх тижнів показали, що втручання російської сторони в хід президентських виборів в Україні, здійснюване політтехнологами, які погано знають внутрішньополітичну ситуацію, і окремими безвідповідальними політиками, призвело до негативних наслідків саме з погляду російсько-українських відносин. Цих наслідків можна уникнути в майбутньому, якщо нове голосування в другому турі виборів українського президента позбудеться від некомпетентного і відвертого втручання політичних сил, що не представляють і не можуть представляти сучасну демократичну Росію.
Президент Російської Федерації В.В.Путін на останній зустрічі з президентом України Л.Д.Кучмою підкреслив, що Росія, у кінцевому рахунку, готова обмежитися роллю посередника у розв’язанні політичної кризи в Україні, а остаточний вибір належить українському народу. Саме такий підхід до подій в Україні дає надію на подальше зміцнення і розвиток російсько-українських зв'язків у всіх областях життя, на стратегічне партнерство двох держав, на збереження і збільшення всього того доброго, що належить двом великим слов'янським народам.
Рада Об'єднання українців Росії
10 грудня 2004 р.
| | | | V.K. | Додано: Tue Dec 9 15:23:50 2003
Передрук із УП із роз"ясненнями реформи перерозподілу повноважень Пезидента та терміни набуття чинності тих чи інших положень.
КОБЗА вітає досягнуті домовленості і вважає, що українська Революція перемогла, змінивши свідомість людей і затвердивши свободу виборів, як основного інструмента демократії.
Все інше - справа політики.
Василь Коломацький
КОБЗА
-----------------------
Політреформа з "пакету": хто що отримає і коли
www.ПРАВДА.com.ua , 8.12.2004, оновлено
Багатоденне протистояння у парламенті закінчилося перемогою демократії.
Верховна Рада внесла зміни до Конституції, затвердила проект змін до Конституції по місцевому самоврядування й внесла зміни до закону про вибори президента.
Перед цим Кучма погодився на умови "Нашої України" і прийняв відставку Генерального прокурора Геннадія Васильєва. А відразу після цього депутати ганебно вигнали із Центвиборчкому Сергія Ківалова й Валерія Бондика.
Не набрала необхідної кількості голосів адвокат Олена Лукаш, що прославилася на всю країну відстоюванням інтересів Януковича у Верховному суді.
За багатостраждальний "пакет" проголосувало 402 народних депутати, з них 78 депутатів "Нашої України", 1 - депутат БЮТ. Сам Ющенко за "пакет" з політреформою не голосував, хоча й був у залі. Як сказала Тимошенко в коментарях журналістам, це єдине її досягнення
Серед найближчого оточення Ющенка "за" пакет були Зінченко, Порошенко, Рибачук, Пинзеник.
В блоці Тимошенко єдиним "відкольником" виявився Анатолій Матвієнко, який є автором двох з пакетних законопроектів, а тому голосував "за".
Одноголосно голосували за політрефлорму СПУ, КПУ, "Демініціативи" Гавриша, НАПУ Литвина, СДПУ(о), НДП-ППУ, "Центр", "Єдина Україна", "Регіони" без двох голосів, "Союз" Гапочки, рештки "трудовиків", 38 позафракційних з 40.
Після голосування проекти підписали спікер Литвин та президент Кучма, продемонструвавши рішення залу.
Литвин назвав рішення парламенту "актом консолідації та примирення".
Перед ухваленням рішення перед депутатами виступив президент Кучма, який зазначив, що в Україні "не раз виникали кризові явища, але завжди вистачало волі і розуму, щоб знайти єдино правильне рішення, яке було підтримано спочатку цим залом, а потім підтверджене суспільством".
"Ми не раз чули слова, що не повинно бути переможців і переможених, а виграла Україна. Хочу додати, що потрібно, щоб також не було принижених", - зазначив він.
"Багато пам'ятають, як приймалась Конституція. По деяких питання, здавалося, що ніколи не знайдемо конституційну більшість, ми постатейно голосували питання про мову, герб, прапор. І парламент був тоді трошки інший, але Конституція була прийнята", - зазначив Кучма, висловивши сподівання, що так буде і цього разу.
"Я тоді прийшов з таким розумінням і сьогодні. Це рішення потрібне Україні", - наголосив він.
***
Відповідно до змін до конституції, після обрання нового парламенту в 2006 році строк повноважень Верховної Ради складе 5 років. Чергові вибори у Верховну Раду проходять в останню неділю березня 5-го року повноважень парламенту.
Обраний нардеп не може мати іншого представницького мандата, займати інші оплачувані посади (крім викладацької, наукової й творчої).
Він також не може поєднувати мандат народного депутата з посадою члена Кабінету міністрів.
У випадку виникнення обставин, які порушують вимоги про несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України в 20-денний строк від дня виникнення цих обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складання із себе депутатських повноважень.
Повноваження народного депутата припиняються достроково у випадку складання повноважень за особистою заявою, набуття законної сили обвинувального рішення суду, визнання депутата судом недієздатним або без вісти зниклим, припинення його громадянства чи виїзду на постійне проживання за межі України, а також "сумісництва" протягом більше 20 днів.
Повноваження нардепа припиняються достроково також у випадку дострокового припинення повноважень Верховної Ради відповідно до Конституції.
Повноваження народного депутата з 2006 року припиняються у випадку невходження або виходу депутата із фракції партії або блоку партій, від яких він обраний, за рішенням керівного органу партії.
У таких випадках його повноваження припиняються достроково за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку) від дня прийняття такого рішення.
З обранням нового складу парламенту рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата у випадку особистої заяви, припинення громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України буде прийматися Верховною Радою, а у випадку неусунення протягом 20 днів обставин, що порушують вимогу про несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності - судом.
Верховная Рада є повноважною за умови обрання не менш ніж 2/3 від її конституційного складу. У парламенті за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту.
Коаліція депутатських фракцій формується протягом одного місяця від дня відкриття першого засідання Верховної Ради.
Коаліція депутатських фракцій відповідно до Конституції вносить пропозицію президентові про кандидатуру прем'єр-міністра, а також пропозиції про кандидатури до складу уряду.
Депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту, має права коаліції депутатських фракцій, передбачені Конституцією.
До повноважень Верховної Ради відносяться, зокрема, внесення змін у Конституцію, призначення всеукраїнського референдуму, схвалення рішення президента про використання Збройних сил України й інших військових формувань у випадку збройної агресії проти країни, відсторонення президента України з посади в порядку імпічменту, розгляд і прийняття рішень про схвалення програми діяльності Кабміну.
До повноважень парламенту належить також призначення за поданням президента прем'єр-міністра України, міністра оборони, міністра закордонних справ, призначення за поданням прем'єр-міністра інших членів уряду, голови Антимонопольного комітету, глави Держкомітету телебачення й радіомовлення, глави Фонду держмайна, а також звільнення цих осіб від посад, рішення питання про відставку прем'єр-міністра й членів уряду, контроль за діяльністю уряду.
Крім того, до повноважень Верховної Ради відносяться призначення й звільнення за поданням президента голови СБУ, голови Нацбанку, членів ЦВК, надання згоди на призначення й звільнення президентом генпрокурора, висловлення недовіри генпрокурору, наслідком чого є його відставка.
Парламент також призначає й звільняє голову й інших членів Рахункової палати, уповноваженого Верховної Ради з прав людини, половину складу Ради НБУ, половину складу Національної ради з питань телебачення й радіомовлення, половину складу Конституційного суду, призначає суддів безстроково.
Парламент також повноважний затверджувати загальну структуру, чисельність, визначати функції Збройних сил, Служби безпеки, інших створених відповідно до законів військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ.
Верховная Рада за пропозицією президента або не менш ніж 1/3 народних депутатів може розглянути питання про відповідальність Кабінету міністрів і прийняти резолюцію недовіри уряду більшістю від конституційного складу парламенту.
При цьому питання про відповідальність Кабінету міністрів не може розглядатися Верховною Радою більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення програми діяльності Кабінету міністрів або протягом останньої сесії Верховної Ради.
Президент може достроково припинити повноваження парламенту, якщо протягом 60 днів після відставки Кабміну не сформовано персональний склад уряду, або якщо протягом 30 днів чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради приймається президентом України після консультацій з головою парламенту, його заступниками й лідерами депутатських фракцій. Разом з тим глава держави не може достроково розпустити парламент в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради й президента.
Президент України також може достроково припинити повноваження парламенту у випадку, якщо протягом місяця у Верховній Раді не сформована коаліція депутатських фракцій.
У випадку дострокового припинення повноважень президента виконання його обов'язків на період до обрання й вступу на посаду нового глави держави покладається на голову Верховної Ради.
Згідно з законопроектом, Кабінет міністрів відповідальний перед президентом України й Верховною Радою, є підконтрольним і підзвітним парламенту в межах, передбачених Конституцією. До складу Кабміну входять прем'єр-міністр, перший віце-прем'єр, віце-прем'єри, міністри.
Прем'єр-міністр призначається Верховною Радою за поданням президента. Кандидатуру для призначення на посаду прем'єра вносить президент за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді або депутатських фракцій, до складу яких входить більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту.
Міністр оборони, міністр закордонних справ призначаються парламентом за поданням президента. Інші члени Кабінету міністрів призначаються Верховною Радою за поданням прем'єра.
Кабінет міністрів складає повноваження перед новообраною Верховною Радою. Прем'єр й інші члени уряду мають право заявити парламенту про свою відставку. Відставка прем'єра, прийняття парламентом резолюції недовіри Кабінету міністрів спричиняють відставку всього складу уряду.
У цих випадках Верховна Рада формує новий склад уряду в строки й у порядку, передбаченому Конституцією. Кабмін, який склав повноваження, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи нового складу уряду.
Члени Кабміну, керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади не мають права поєднувати свою службову діяльність із іншою роботою (крім викладацької, наукової й творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства або організації, що має метою одержання прибутку.
Чергові вибори президента України проводяться в останню неділю останнього місяця 5-го року повноважень глави держави. У випадку дострокового припинення повноважень президента вибори проводяться в період 90 днів від дня припинення повноважень.
Президент України припиняє повноваження парламенту у випадках, передбачених Конституцією. За пропозицією коаліції депутатських фракцій у парламенті президент вносить подання про призначення Верховною Радою прем'єр-міністра України не пізніше, ніж на 15-й день після одержання такої пропозиції.
Президент також вносить у Верховну Раду подання про призначення міністра оборони, міністра закордонних справ України, призначає на посаду й звільняє з посади за згодою Верховної Ради генпрокурора, вносить у парламент подання про призначення глави Служби безпеки, призначає й звільняє половину складу Національної ради з питань телебачення й радіомовлення, половину складу Конституційного суду, половину складу Ради Нацбанку.
Прокуратуру України очолює генпрокурор, який призначається й звільняється за згодою Верховної Ради президентом України. Верховна Рада може висловити недовіру генеральному прокуророві, що спричиняє його відставку.
Судді в Україні перебувають на своїй посаді безстроково, крім суддів Конституційного суду й суддів, які призначаються на цю посаду вперше. Суддя звільняється з посади органом, що обрав його або призначили, у випадку досягнення 65 років. До складу Конституційного суду входить 18 суддів, президент і Верховна Рада призначають по 9 суддів КС.
Генеральній прокуратурі надаються повноваження нагляду за дотриманням прав і свобод людини й громадянина.
Відповідно до законопроекту, до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району й області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років.
Відповідно до заключних і перехідних положень законопроекту, закон набуває чинності з 1 вересня 2005 року у випадку, якщо до цього часу будуть прийняті зміни в Конституцію, що стосуються реформування системи місцевого самоврядування (законопроект 3207-1 - ІФ). Якщо до 1 січня 2006 року ці зміни не будуть прийняті, закон набуває чинності самостійно з 1 січня 2006 року.
Конституційний склад парламенту в кількості 450 народних депутатів обирається в 2006 році на основі загального, рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування за пропорційною системою з обранням народних депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій. Із цих виборів строк повноважень Верховної Ради становить 5 років.
Кабінет міністрів, сформований до дня вступу на пост президента України, обраного на чергових виборах в 2004 році, продовжує здійснювати конституційні повноваження після вступу в чинність цього закону.
При відставці уряду у випадках, передбачених Конституцією, формування нового складу Кабміну здійснюється протягом 60 днів, починаючи від дня відставки.
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді або депутатській фракції в парламенті, що має права коаліції, повинна бути створена протягом 1 місяця від дня початку повноважень Верховної Ради, обраної на пропорційній основі в 2006 році.
У випадку відставки Кабінету міністрів, сформованого до дня вступу на посаду президента України, обраного в 2004 році, до дня знаходження повноважень Верховною Радою, обраної в 2006 році, новий склад уряду формується за пропозицією депутатських фракцій (груп), до складу яких входить більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту.
Судді Конституційного суду, призначені з'їздом суддів України, продовжують здійснювати свої повноваження до призначення Верховною Радою й президентом нових суддів КС, повідомляє Інтерфакс-Україна.
Зміни до Конституції вступають в силу з 1 вересня 2005 року, якщо на той час ухвалять зміни Конституції про місцеве самоврядування. Якщо це зроблено не буде - то зміни вступлять в дію з 1 січня 2006.
***
Зміни до закону про вибори покликані знизити рівень можливих фальсифікацій і зловживань під час очікуваної і майбутніх виборчих кампаній.
Зокрема, у цьому законі йдеться про новий принцип формування дільничних виборчих комісій. Зменшується також число відкріпних посвідчень до 0,5% (було 4% від числа виборців).
При одержанні відкріпного посвідчення виборцю в паспорті або іншому документі, що засвідчує його особу, буде ставитися відповідна відмітка, що повинна погашатися на дільниці, коли він проголосує за таким посвідченням.
Крім того, голосування вдома дозволяється тільки інвалідам 1-ї групи, нездатним пересуватися самостійно, за наявності відповідної заяви і документа, що підтверджує інвалідність.
Коментарі
Екс-радник Кучми Олександр Волков вважає події в парламенті "перемогою Ющенка".
"Сьогодні деморалізований основний інструмент фальсифікацій Януковича. Всі чиновники на місцях розуміють, що за це доведеться відповідати, і це головне, чого вони бояться. І притягнути їх до відповідальності може новий генпрокурор", - сказав він.
Волков не згодний з думкою, що зміни до Конституції, які вступають у дію через вісім місяців або рік, заберуть повноваження у президента Ющенка.
"Щоб владу не втратити, її достатньо отримати не на вісім місяців, а на один день. Якщо клямка в голові є, то цього вистачить, щоб втримати владу 10 років. Якщо клямки в голові немає, то навіщо взагалі брати владу?", - сказав Волков.
Керівник офісу Ющенка нардеп Олег Рибачук також вважає події середи перемогою Ющенка. "Ющенко добився головного – консолідував націю. А Янукович тепер – це регіональний лідер".
"Після вступу в дію змін до Конституції, на парламентських виборах 2006 партія, створена на базі "Нашої України", переможе і буде інструментом реалізації програми Ющенка-президента", - додав Рибачук.
"Після 2006 Ющенко як президент матиме підтримку парламенту і зможе робити таке, що не снилося Кучмі, бо він спиратиметься на Конституцію".
Керівник фракції "Демократичні ініціативи" Дмитро Сандлер вважає, що "перемогли великі партії". "Думаю, варто очікувати змін до закону про парламентські вибори – буде підвищено бар’єр проходження до 8"%.
Також, за словами Сандлера, "має місце сварка Ющенка з Тимошенко, але думаю, що це – тимчасово".
Людмила Кириченко з "Регіонів України" вважає, що "переміг здоровий глузд людей у оточенні Ющенка".
"Я бачила, як Тимошенко говорила по "Новому каналу": нам треба сильна влада. Це небезпечно". За словами Кириченко, "якби ми ухвалили зміни до Конституції у квітні, якби нам вистачило шість голосів – не було всього цього протистояння, як на виборах".
Кириченко також не згодна, що зміни до закону про вибори підвищують шанси Ющенка – "вони ставлять його і Януковича у рівні умови".
| | | | V.K. | Додано: Tue Dec 9 15:13:58 2003
Хроніки української Революції. IV.
(Сльоза революціонера)
Коли тебе травили
Ти не впав.
Коли тебе давили
Не стогнав.
Коли брехали
Мужність зберігав.
Коли нафальшували
Ти повстав.
Ти Україну наче море
В бурі підійняв.
Усе живе з тобою
В унісон жило.
І кожна воля,
Кожен нерв живий
До тебе прагнув.
Бо ти нами жив.
І ось настала сама світла мить.
Ти вийшов на цю площу і сказав:
- Герої ви! Ми будем вільно жить!
І голос задрижав. Ти заридав.
І ця сльоза – Вкраїни вища мить.
Юрко Кровний
8 грудня (сімнадцятий день Революції)
| | | | V.K. | Додано: Sun Dec 7 19:17:39 2003
Прохання терміново підібрати бажаючих виїхати для спостереження за виборами в Україні. Анкету надіслати Валерію Семененку на адресу: oooavisen@mail.ru, тел. для довідок 095 409-86-43.
Василь Коломацький
КОБЗА
-----------------------------
ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
26 ГРУДНЯ 2004 РОКУ
Анкета офіційного спостерігача від іноземної держави,
міжнародної організації
Прізвище __ _______________________________________________________
Ім’я________________________ По батькові __________________
Професія, рід занять ____________________
Номер паспорта виданий
Громадянство _Росія___________ Дата народження ____________________
Держава/організація, яку Ви представляєте ___Світовий Конгрес Українців_________
______________________________________________________________________________
Місце роботи ______________________________________
Досвід спостереження за виборами (країна, рік)_________________________
______________________________________________________________________________
Контактна адреса __
Телефон/факс/електронна пошта ______
Дата прибуття в Україну ________________________________________
Дата відбуття із України _____________________________________________
| | |
|
Гостьова книга 
