• Додати запис

В гостьовій книзі 892 записів на сьогоднішній день.
Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 »

Автор	Текст повідомлення
Gedz	Додано: Mon 25 Aug 2008 19:06:11 EEST Ще два матеріали про початок та потенційні наслідки війни.    http://www.novayagazeta.ru/data/2008/62/09.html    ==================================================  Палестинизация Кавказа      Ответ на вопрос о степени вины обеих сторон могли бы дать только независимые эксперты, которые проверят маркировку каждого снаряда и каждой бомбы. Однако в настоящий момент Цхинвали расчищают так же лихорадочно, как здание школы после теракта в Беслане      Российский гражданин (он же телезритель) успел детально изучить ту версию российско-грузинского конфликта вокруг Южной Осетии, которую ему неутомимо преподносят основные федеральные телеканалы во главе с откомандированным Генштабом в эфир генерал-ньюсмейкером Ноговицыным. Худо-бедно российский гражданин-телезритель знаком и с позицией злокозненных Штатов, НАТО и руководителей стран Евросоюза — больших и малых. Грузия же предстает по большей части в карикатурном виде, что является составной частью взаимной информационно-пропагандистской войны, в которой Россия озабочена исключительно восстановлением Империи в прежних границах, а грузинский президент только тем и занят, что жует свои галстуки.    По мнению редакции, материал обозревателя «Новой» Юлии Латыниной, вернувшейся из командировке в Грузию, позволяет понять взгляд на войну с грузинской стороны. Мы публикуем этот текст с небольшими сокращениями.    Отдел политики          Основной итог российско-грузинской войны на сегодняшний момент — это палестинизация Кавказа. Разделение Грузии на две части: процветающее свободное государство, которое в кратчайшие сроки будет интегрировано в Европу, НАТО и мировую экономику, и на грузинскую Палестину — в лице Абхазии и особенно Южной Осетии, — парагосударства, которое находится на содержании у российских миротворцев и в которой идея ответственности правительства перед гражданами заменена идеологией национальной ненависти.    Я говорю: «российско-грузинская война», потому что смешно называть то, что произошло, каким-то другим словом. Россия бросила в бой свыше 20 тысяч солдат и сотни танков, Грузию бомбил по крайней мере один стратегический бомбардировщик, и в войне были испытаны (скорее испытаны, чем применены в большом масштабе) новейшие системы вооружения. Удары в этой войне наносились силами двух фронтов. Ее исход решили артиллерия и авиация, работавшие по площадям; войска фактически не вступали в прямой огневой контакт. Смешно говорить, что эта война шла за Южную Осетию.    Были ли у Михаила Саакашвили хорошие стратегические решения в этой войне? Сомнительно. Грузинский президент начал войну тогда, когда после объявленного им одностороннего прекращения огня 150 единиц российской бронетехники прошли Рокский тоннель, а артиллерия с двух сторон — из Цхинвали и со стороны Джавы — начала сносить с лица земли грузинские села, расположенные в мешке — в ущелье Большое Лиахве вдоль Транскама между Цхинвали и Джавой. В этот момент грузинский президент уже не мог принимать стратегических решений. Он мог принять только тактическое решение о том, где состоится первое сражение войны: у Цхинвали в ночь на 8 августа или у Гори в ночь на 9-е.    Саакашвили двинул свои войска навстречу российским, и одним из немногих положительных для Грузии следствий этого решения был тотальный военный разгром режима Кокойты, который не позволил Кремлю сделать вид, что на восточном фронте у нас воюет не 58-я армия, а «южноосетинское ополчение».    Первый наиболее важный вопрос в этой войне: что, собственно, это было? Ответ: это была война авиации и артиллерии. Грузинские войска бомбили Гуптинский мост и Транскам, по которому через Рокский тоннель шли новые и новые колонны, а российские артиллерия и авиация в ответ долбили везде, где находились грузины, включая занятый ими Цхинвали, грузинские деревни между Цхинвали и Гори и даже сам Гори. Когда стало ясно, что если грузины не отступят, то под обстрел попадет и Тбилиси, грузины вынуждены были отступить.    Второй наиболее важный вопрос этой войны: кто уничтожил Цхинвали? Россия утверждает, что это сде лали грузинские войска в ночь на 8-е, Грузия — что это сделали российские авиация и артиллерия, выбивая грузин из города. Грузины утверждают, что их система залпового огня стреляла только по позициям сепаратистов вне Цхинвали, а по городу наносились точечные удары. Это явно не так: системы артиллерийского огня, которые применяли обе стороны, — это, мягко говоря, не современное высокоточное оружие.    Ответ на вопрос о степени вины обеих сторон могли бы дать только независимые эксперты, которые проверят маркировку каждого снаряда и каждой бомбы. Однако в настоящий момент Цхинвали расчищают так же лихорадочно, как здание школы после теракта в Беслане. Вряд ли южноосетинские власти пустят туда международных экспертов. Единственное, что остается, — это ждать появления снимков Цхинвали в тот момент, когда туда заходили грузинские войска, — и в тот, когда они оттуда были вышиблены.    Третий наиболее важный вопрос этой войны — это вопрос о том, кто занимался геноцидом? Российские телеканалы утверждают, что грузин выбили из Цхинвали уже в пятницу, после чего эти садисты продолжали бегать по городу и кидать под танки беременных и детей. Грузины утверждают, что их села в Южной Осетии и возле Гори были стерты с лица земли в результате бомбардировок, мародерства и этнических чисток.     В данном случае Human Rights Watch пока не зафиксировала ни одного достоверного случая зверств грузинских войск (будем считать, что они просто не имели времени), а вот использование в центральной Грузии мародеров в качестве оружия массового поражения — использование, подогретое южноосетинскими пропагандистами, было, мягко говоря, неожиданным стратегическим решением для любого государства.    При этом стоит отметить, что военный смысл использования ополчения в войне, которую ведут авиация и артиллерия, равен нулю. Грабежи в селах возле Гори имеют исключительно политическую цель: превратить национальную ненависть между двумя народами в инструмент увековечения собственной власти.    Несмотря на все сходства, два фронта этой войны имеют ярко выраженные различия. В западной Грузии нет этнических чисток. В Гальском районе Абхазии, где живут грузины, нет ни единого случая, когда «возмущенное население» перерезало их в праведном гневе. Напротив — в грузинских селах между Гори и Цхинвали ополченцы творят ровно то же, что «Мхедриони» в Абхазии в 1992 году.    Видимо, разница между происходящим в западной Грузии и в центральной обусловлена разницей между режимами в Абхазии и Южной Осетии. Это примерно та же разница, что между заложником террористов и их активным сообщником.    В какой-то мере эту войну можно назвать гениальной. В этой войне все недостатки российской мобилизационной армии были превращены в достоинства. Оказалось, что 58-я армия не обладает достаточной силой, чтобы вышибить десантом и танками из Цхинвали в разы уступающие ей грузинские силы. Не важно — мы можем выбить их авиацией и сказать, что Цхинвали бомбили только грузины. Оказалось, что российская армия не умеет бить прицельно. Не важно — мы снесем с лица земли грузинские села и вынудим их уйти из Цхинвали под угрозой бомбежки Тбилиси. Оказалось, что российская армия необута и неодета, что с трупов грузинских солдат на улицах Цхинвали стащили ботинки, а с базы под Гори — унитаз. Не важно — Саакашвили пришлось задуматься над тем, что армия, а тем более ополченцы без хороших ботинок в Тбилиси — это куда страшнее, чем та же армия в ботинках.    Так, собственно, устроено и само российское государство. В нормальном государстве, если чиновник задавил пешехода или украл деньги — это ЧП. В нашем государстве на защиту такого чиновника встает вся государственная машина, то есть то, что в нормальном государстве является преступлением, в нашем является способом управления государством. Этот способ весьма совершенен и может продолжаться бесконечно долго — пока есть нефть.    И понятно, что государство, которое управляется подобным способом, испытывает по отношению к Грузии абсолютную классовую ненависть.    Юлия Латынина  обозреватель «Новой»      25.08.2008    =======================================================================  http://www.novayagazeta.ru/data/2008/62/11.html      А трофеи как же?      Запад предложил выход из кризиса, но Россия выбрала зону оккупации      Босфор. Турецкие корабли береговой охраны сопровождают американский эсминец к Черному морю   Вторжение в Грузию, разорение и оккупация значительной части ее территории не свалили, как надеялись многие в Москве, прозападный режим Михаила Саакашвили. Наши контролируют разрозненные части чужой территории в Абхазии, Южной Осетии и в «зонах безопасности» по их периметру. За эти завоевания придется платить. Расходы на реабилитацию нищих самопровозглашенных республик предстоят многомиллиардные, и ляжет это, похоже, на наш бюджет. Запад, конечно, готов предоставить щедрую помощь, но при условии размещения в Грузии международных миротворцев вместе с очень ограниченным российским контингентом и возвращения в Южную Осетию и Абхазию всех грузинских беженцев. Если Россия откажется отступить, то попадет в международную изоляцию.    На самом деле конфронтация с Россией никак не входит в долгосрочные планы ведущих западноевропейских стран: Франции, Германии и Италии. Осознав, что дело идет к войне, Германия за месяц до ее начала предложила трехэтапный план урегулирования в Абхазии и Осетии, предложив помощь ЕС для восстановления края, разоренного войной и долгим правлением коррумпированных сепаратистов, возвращение беженцев, а также предложив переговоры, в ходе которых общее улучшение жизни и экономическое развитие должны были стать основой примирения. Но в июле, когда министр иностранных дел и вице-канцлер Франк-Вальтер Штайнмайер отправился в регион, было уже поздно. В Москве твердо решили сокрушить Саакашвили, заканчивалась военно-техническая подготовка к конфликту. Немцам вежливо, но твердо отказали.    Уже по ходу боевых действий традиционно дружественная Франция в качестве страны — президента ЕС (при поддержке Германии и Италии) предложила выход из кризиса. Суть плана, подписанного президентами Медведевым, Саркози и Саакашвили, состоит в немедленном перемирии и отводе грузинских и российских сил на исходные позиции. После разведения войск и демилитаризации зоны конфликта предполагается начать поиск политического решения под международным контролем. Требование российского руководства об отстранении Саакашвили как военного преступника было отвергнуто.    Для Запада сегодня очевидно, что заявления о «геноциде осетинского народа» более похожи на пропаганду. Уже 9 августа о том, что в Цхинвали погибли «как минимум две тысячи жителей», заявил посол России в Грузии Вячеслав Коваленко, который находился в Тбилиси в сотне километров от зоны конфликта. Эти ничем не подтвержденные слова, документально опровергнутые расследованием правозащитников да и предварительными выводам следователей Следственного комитета, были использованы осетинскими руководством как обоснование для организации погромов, разрушения деревень, изгнания мирного грузинского населения из Южной Осетии.    В советское время в Южной Осетии примерно 30 процентов жителей были грузины. Паспорта в последние годы раздавали всем постоянным жителям, так что местное грузинское население — почти сплошь российские граждане. Но наши войска, заняв Цхинвальский район как бы для защиты граждан, не только не защитили грузин от погрома.    Действующие политические лидеры современной Европы во времена холодной войны жили в постоянном ожидании войны и вторжения советских танков. Сегодня вопрос о возможном возвращении прежней угрозы для них — самый важный. На прошлой неделе президент Николя Саркози написал в газете Figaro: «Мы должны определить, является ли интервенция России против ее грузинских соседей исключительно жестокой и чрезмерной реакцией либо это новое ужесточение отношения Москвы к ее соседям и ко всему мировому сообществу». Последствия конфликта в Грузии «могут стать катастрофическими, если это начало новой холодной войны», утверждает Саркози.    Излишнюю горячность наши «друзья» в Западной Европе могут простить и как-то извинить. В то же время попытка свергнуть военной силой прозападный режим в Грузии как начало процесса восстановления силового доминирования Москвы на территории бывшего СССР неизбежно сплотит НАТО. Немцы, французы и итальянцы могут высказываться мягче американских политиков, но противодействовать Москве они будут солидарно.    Сейчас для Запада критерием выбора из двух вариантов является скорый и безусловный вывод всех российских войск из Грузии, включая территории Абхазии и Осетии. Сохранение частичной оккупации само по себе разрушает единство Грузии и сохраняет плацдарм для дальнейших силовых акций. Саркози утверждает, что Москва подписалась на полный вывод войск и что этот пункт «не обсуждается». Буквально на пару недель, пока формируется международный миротворческий режим, России разрешены «дополнительные меры безопасности только в непосредственной близости к Южной Осетии, а не в какой-либо другой части Грузии», — утверждает Саркози в письме к Саакашвили. В зоне безопасности российские миротворцы, по словам Саркози, имеют право только патрулировать территорию, не заходя в населенные пункты, не создавая постоянных постов, не перекрывая дороги.    Скоро стало ясно, что Москва иначе трактует подписанный документ. Вместо полного ускоренного вывода войск наши к 22 августа совершили частичный отвод сил, сохранив самовольно расширенную зону безопасности вокруг Осетии и Абхазии, без согласования с Грузией или с Францией. Создаются постоянные «миротворческие» посты и блокпосты на чужой территории. Наши военные заявляют о праве регулировать допуск международных наблюдателей в «свои» зоны и запрещают пролет над ними любых летательных аппаратов.    В западной Грузии не было никаких боев, но туда с помощью специально отремонтированной к началу вторжения железной дороги в Абхазии было переброшено больше сил и боевой техники, чем собственно в Осетию. В западной Грузии российские войска намного глубже проникли на грузинскую территорию, и теперь Генштаб заявляет, что стратегически важная, еще советская, авиабаза в Сенаки (более чем в 40 км от границы с Абхазией) — тоже часть нашей «зоны». Через Сенаки идут железная и автомобильная дороги в Поти, который связывает с внешним миром не только Грузию, но также Армению и Азербайджан. Это — точка стратегического контроля.    После подписания перемирия российские военные в нарушение общепринятых обычаев и правил ведения войны продолжали передвигать войска для захвата «трофеев» и разрушения грузинских объектов. Есть много сообщений о безнаказанных грабежах и мародерстве. В Поти наши захватили 4 американских армейских «Хаммера», которые ожидали в порту погрузки для отправки домой после участия в июле в грузино-армяно-американских антитеррористических учениях. Грузинских охранников в порту арестовали как «диверсионную группу», а машины конфисковали, и происходило все это в двух сотнях км от зоны боевых действий. Замначальника Генштаба генерал Анатолий Ноговицын заявил, что автомобили не отдадут. Похоже, наши не понимают, как важен для западного общества принцип неприкосновенности собственности и как там ненавидят лиц, уводящих чужие машины. Теперь в англоязычных СМИ украденные «Хаммеры» служат постоянным напоминанием особенностей русской политики и поведения.    Отказавшись по сути от согласованного с Францией плана, Россия упустила, возможно, последний шанс избежать конфронтации с Западом, где вторжение в Грузию уже привело к серьезным переменам в общественном мнении. В Польше за неделю поддержка планов разместить американскую базу ПРО выросла с 30 с небольшим до почти 60 процентов. Наш МИД пообещал «новую гонку вооружений в Европе», военные — нацелить на Польшу ядерные ракеты, но в ответ только укрепляются антирусские настроения.    Россия и Запад взаимно отказались от военного сотрудничества в рамках НАТО. Как после вторжения в Афганистан в 79-м, вокруг Москвы сегодня складывается кольцо враждебной изоляции. Меньше десятка лет подобной изоляции и ускоренной гонки вооружений хватило, чтобы СССР в восьмидесятые начал разваливаться политически и экономически. Нынешняя РФ меньше и слабее СССР. Наши экономика и финансы, наш сверхбогатый правящий класс зависят от Запада. Наши промышленность, связь и торговля заглохнут без западных кредитов, поставок и технологий. Россия может рухнуть намного быстрее СССР. Зато мы успели Грузию унизить и на «Хаммерах» покататься.    Павел Фельгенгауэр  обозреватель «Новой»      25.08.2008
Light	Додано: Sun 24 Aug 2008 21:47:55 EEST [22.08.2008 13:35] Руслан Луковський    Грузинський міністр: Цхінвалі бомбили росіяни, а не Грузія      В інтерв`ю УНІАН головний парламентер Грузії, державний міністр Грузії з питань реінтеграції Темур Якобашвілі розповідає, чому відбулося озброєне зіткнення в Південній Осетії і як Грузія планує повернути контроль над сепаратистськими регіонами.    Скажіть, коли досягнуто домовленості про виведення російських військ, яким Ви бачите подальше врегулювання конфліктів на території Грузії?    Перше, є така російська приказка - обіцяти, не означає оженитися. Договір про виведення військ є, тільки я не бачу, що б росіяни поспішали виводити свої танки.     Тому потрібно спочатку почекати, коли росіяни підуть.     Друге, події в Південній Осетії впродовж останніх двох тижнів кардинально змінили підхід до проблем врегулювання заморожених конфліктів. Весь світ вже зрозумів, що це не сепаратизм. Діями Південної Осетії і Абхазії безпосередньо керують з Москви через своїх генералів і підставних осіб. Це не баскський сепаратизм або сепаратизм ірландців - це просто шантрапа з добре відомим кримінальним минулим, яку фінансує Росія. Ці «лідери» просто тероризують народ. Подивіться, скільки в так званому уряді Кокойти (Едуард Кокойти - президент Південної Осетії. - Авт.) - 80% росіян, які прибули з Росії.    Але так було впродовж останніх років... Не секрет, що лідерами невизнаних республік керують з Москви. І все-таки, які кардинальні зміни будуть в підходах до врегулювання конфліктів?    До цього Європа і Америка нам голову проторочили про те, що з ними якось треба співпрацювати... Зараз усі переконалися, що це кримінал, з яким неможливо і не потрібно співпрацювати. Тепер стало всім зрозуміло, «хто кому родич». Тому зараз ситуація називатиметься не «врегулювання конфліктів», а «припинення окупації». Іншими словами, треба займатися не вирішенням конфліктів між грузинами і абхазцями, а деокупацією території Грузії російськими військами.     Та все ж, які механізми представить Грузія?    Подивимося, зараз ще дуже гаряче. Треба подивитися, як розвиватимуться події. Мирні ініціативи у нас є, але треба переходити до іншої методології врегулювання конфліктів. Треба говорити не про переговори Грузії і Абхазії, а тиснути на Росію, щоб прибрати її війська з території Грузії. Саме це забезпечить безпеку осетинам і абхазцям.     А Вам не здається, що після того, що сталося в Південній Осетії, Грузія назавжди втратила ці регіони? Такої думки дотримується багато експертів.     Я в цьому дуже сумніваюся. Виникає природне запитання: на користь кого ми їх втратили? Росії? Окупантів? Ми ніколи не змиримося з окупацією! Про це не може бути й мови.    Я Вас правильно зрозумів, що Грузія не вестиме переговори з Багапшем і Кокойти?    Не буде. Не тому, що ми не хочемо, а тому, що вони - представники кримінального режиму. А з криміналом не треба вести переговорів.     Але все-таки фактично вони керують Південною Осетією і Абхазією...    Там рулюють росіяни! Вони керівники тільки номінально і треба позбавитися цієї номінальності.    Незрозуміло, Ви ж не будете безпосередньо вести переговори зі всім абхазьким і осетинським народом. Потрібні офіційні представники...    Ми розмовлятимемо через міжнародні організації з росіянами, щоб вони забрали свої війська. Коли вони підуть зі своїми кримінальними ставлениками, тоді в Абхазії і Південній Осетії під егідою ОБСЄ проводитимуться демократичні вибори. Абхазці і осетини оберуть своїх лідерів, і з ними ми вестимемо переговори.     Підкреслюю, Росія повинна вивести всі свої війська, зокрема з Південної Осетії і Абхазії. Після повернення всіх біженців можна проводити вибори.     Це можливо тільки після досягнення домовленостей про інтернаціоналізацію миротворчих контингентів. А якщо Росія знову заблокує цей процес?    Звичайно, Росія всіляко намагатиметься це зробити. Ми в цьому не сумніваємося. Але на цьому етапі всі побачили, що таке Росія.     Ви розглядаєте заміну миротворців під егідою якої міжнародної організації?    Поживемо, побачимо. Є організації, в яких Росія взагалі не має ніяких прав. Наприклад, Європейський Союз, НАТО.    Скільки потрібно миротворців і яких?     Думаю, що в зонах конфлікту потрібно обмежитися міжнародними поліцейськими силами. Скільки потрібно миротворців, мені важко відповісти. Я не фахівець у цих справах. Відповідні розрахунки проведуть професіонали. Я людина не військова.     Тобто Ви розраховуєте на миротворців ЄС і НАТО?    Так, я хочу сказати, що миротворцями на території Грузії повинні бути представники ЄС і НАТО.    Але для цього необхідно вступити до Альянсу... А хіба може країна стати повноцінним членом НАТО без вирішення територіальних конфліктів?    Чому Ви думаєте, що нас не приймуть? Нагадаю, була така сама історія з Прибалтійськими країнами, коли, вони, не вирішивши територіальні проблеми з Росією, вступили в НАТО. Ці країни продемонстрували, що зробили все, щоб вирішити проблему з Росією, але росіяни просто не хотіли підписувати договір. Їх прийняли в НАТО без проблем!    Чи не здається Вам, що цей план може знову привести до ескалації конфліктів?    Це не приведе до зіткнень. Адже російські війська заберуться з території Абхазії і Південної Осетії.     Як Ви думаєте, хто в Москві приймав рішення про введення військ за межі зони конфлікту на територію Грузії?    Тільки Путін! Він керує Росією!     Я, правда, не розумію, навіщо він це зробив. Росія таку історичну помилку зробила, що навіть не хочу думати, кому така маячня спала на думку.    Ви кажете, що Росія зробила помилку. Які можуть бути наслідки для Москви?    Нехай росіяни трішки уважніше подивляться на Північний Кавказ (територію Росії), тоді вони зрозуміють, що зробили. Крім цього поставлено під сумнів членство Росії у Великій «вісімці», під сумнівом проведення Олімпіади в Сочі, імідж країни в цілому. Також економічні наслідки. Росія сама говорить про втрату 7 млрд. дол. плюс обвали фондових ринків, вивіз капіталів, збільшення ризиків для іноземних інвестицій. Це ціна війни в Грузії.     Додам, що ставлення до Росії в міжнародних організаціях неможливо виміряти грошима. Вже очевидно, що Росія може забути про СОТ. Кажуть, що будуть введені санкції проти Росії.     Москва так перелякала Європу, що Польща відразу підписала договір про ПРО. Цим не закінчиться.     А які втрати і виграші Грузії?    Глобально Грузія не програла. На Грузію напали, і вона захищалася, як могла. А що виграла, буде видно трішки пізніше. Головне, що світ зрозумів: Росія не посередник у врегулюванні конфліктів на території Грузії, а завойовник. Не більш і не менш. Сепаратизм закінчився.     На Вашу думку, така ситуація може повторитися в Україні, наприклад в Криму?    Звичайно, за планами РФ - наступний Крим. У цьому немає сумнівів. Росія вже почала паспортизацію (видачу російських паспортів) Криму. Мені важко давати поради українській владі, але, очевидно, потрібно подумати, як уникнути таких дій. Вже всім зрозуміло, що росіяни діятимуть за відпрацьованим сценарієм.     Ви хочете сказати, що в Криму може дійти до стрілянини?    Не бачу, що їм може завадити!     Невже Росія піде на втрати, які вже має внаслідок конфлікту в Південній Осетії?     Можна подумати, що вони дорожать своїми солдатами і міжнародним іміджем...    За Вашою інформацією, скільки загинуло грузинських і російських військовослужбовців?    За моїми даними, 133 грузинських військовослужбовців загинуло, окрім цього близько 100 осіб вважаються зниклими без вісті. Можливо, частина з них живі.     Багато політиків і експертів відзначають, що Росія винна, але привід для анексії дала Грузія. Що Ви вважаєте?    Коли хочеш війни, привід знайдеш завжди! Саакашвілі жодним чином не давав приводу для початку військових дій. Я особисто був у Цхінвалі 7 серпня, а 8 серпня вночі, через 5 годин, почалася війна. Коли я там був, я хотів зв`язатися з російським дипломатом, але мені сказали, що у його машини спустило колесо. Коли поставили запасне - з`ясувалося, воно теж спустило. Росіяни просто відмовилися вести переговори! А байки вони розповідатимуть іншим - не мені! Я особисто прагнув почати діалог. У той же час перед цим осетини відмовилися з нами розмовляти напряму. Зустріч була запланована через росіян.     Скажіть, коли приймалося рішення про атаку Цхінвальського регіону, Грузія радилася з НАТО, США?    Ми вже шість місяців ходимо по світу і говоримо, що Росія готує війну. Рішення атакувати Цхінвалі було прийняте лише тоді, коли колона російської військової техніки почала входити до Південної Осетії.     Але ж зрозуміло було, що росіяни не стоятимуть осторонь і вступлять у конфлікт. Чи не можна було вчинити якось інакше?    Ми захищали себе, адже знищувалося наше населення. Захищати своїх громадян - це обов`язок кожної влади. Ми за рамки захисту своїх громадян не вийшли. І розповіді про те, що ми з установок «Град» нанесли удар по Цхінвалі - брехня. Цхінвалі бомбили росіяни після того, як ми узяли його на чотири з половиною години. Ми бомбили навколишні висоти, використовуючи зокрема авіацію і «Град». Підкреслюю, не населені пункти.    А Ви знаєте, про втрати з боку Росії?    Росіяни називають смішні цифри. Можу сказати, що ми збили 17 літаків, 3 вертольоти, підпалили більше 60 танків. Людські втрати хай самі добре порахують. Думаю, що загинуло більше 500 російських солдатів.    Як Ви думаєте, з військової точки зору, грузинські військові керівники зробили якісь помилки?    Я не військова людина. Мені важко судити про такі речі. Думаю, ми створимо комісію, яка вивчить, що і як відбувалося. Висновки будуть зроблені. Таку роботу проводять після будь-якого конфлікту.    За рахунок яких ресурсів відновлюватиметься зруйнована військова інфраструктура Грузії? Адже в такому регіоні без сильної армії залишатися не можна...    На цьому етапі важливо відновити не військові об`єкти, а в першу чергу цивільні. А з приводу військової інфраструктур, у нас вже є запевнення наших друзів, що вони допомагатимуть будувати нашу армію наново.     Кого Ви маєте на увазі?    Захід.    У яких об`ємах може бути надана допомога Грузії?    У великих. Буде більш ніж треба. Грузію після усього, що сталося, чекає нова хвиля інвестицій. Це обов`язково буде!    Коли дивишся грузинське телебачення, складається враження, що протистоїть російським танкам тільки грузинська поліція. А де армія?    Там де потрібно. Це військове питання. Скажу лише, що управління армією збережене.     Скажіть, а що зараз відбувається в Абхазії? Чому були виведені грузинські підрозділи без бою з Кодорської ущелини?    Ми не збираємося посилати своїх хлопців на бійню. Адже очевидно, що, окрім бійні, нічого з цього не вийшло б. Це була б безглузда жертва. Для нас важливо зберегти кожне життя, а не згадувати їх потім у тостах. Нехай краще наші солдати будуть живі, і ми думатимемо, що робити далі. Упевнений, що це правильний підхід!    Як Ви думаєте, що де-факто керівництво Абхазії думає про те, що сталося?    У них поки, що ейфорія. Вони думають, що виграли щось. Коли ця ейфорія пройде, тоді поговоримо.     Недавно парламент Грузії ухвалив рішення про вихід з СНД. Чого Грузія прагне цим досягти?    Це не лише декларація. Не треба забувати, що в Абхазії війська стоять під мандатом СНД. Їх перебування на території Грузії стане нелегітимним.     Останнє запитання, що чекає команду Саакашвілі після подій у Південній Осетії?    Нас чекає вирішення великої кількості завдань усередині країни і на зовнішніх фронтах. Певна річ, активізується опозиція, на те вона і є. Ми демократична країна, і так повинно бути. Нічого страшного в цьому я не бачу.     Руслан Луковський, Тбілісі       постiйна адреса статтi:   http://www.unian.net/ukr/news/news-268619.html
WWW	Додано: Sun 24 Aug 2008 21:26:07 EEST Російські військові в Грузії напали на журналістів      У грузинському місті Поті російські військові затримали знімальну групу інформаційного агентства Ассошіетед Пресс (Associated Press).     Як передає Газета.ру, за даними грузинських ЗМІ, журналісти знімали блокпост російських військ.     За повідомленнями ЗМІ, російські військові відкрили по журналістах вогонь, потім відібрали у них і розбили камери.    Наразі журналісти перебувають у будинку поліції Поті.      постiйна адреса статтi:   http://www.unian.net/ukr/news/news-268931.html
Gedz Місто:  World	Додано: Fri 22 Aug 2008 20:57:33 EEST http://www.pravda.com.ua/news/2008/8/22/80246.htm    Ще один цікавий матеріал про кавказські події - на цей раз оціночний.    ================================================    Горе переможеним  22.08.2008 15:18 ___ Артем Шевченко, для УП     --------------------------------------------------------------------------------    Я розумію, що з одного боку Саакашвілі мав повне право віддавати наказ про наведення конституційного ладу на території Південної Осетії і розпочинати масований наступ на Цхінвалі – це, хоч і не контрольована, але суверенна територія Грузії. Поки що, принаймні.    Але, з другого боку, я не розумію, як він у такому разі розраховував перемогти, не перерізавши єдину наземну артерію з Росії – Рокський тунель, що поєднує Північну та Південну Осетії?    Я розумію, що спеціальна операція такої складності проведена, по суті, в глибокому тилу супротивника, потребує ретельного планування, повноцінного забезпечення, чіткого контролю. Вона загрожує чималими втратами і не гарантує результату – повного, а не тимчасового блокування наземної території Південної Осетії з півночі.    Але без неї наступ на Цхінвалі був приречений. Це було очевидно, як Божий день.    Було повним безумством розраховувати на те, що сильна, могутня, у повному розквіті політичних сил Росія "не впишеться" за осетин. Як і на те, що більш потужна, проте застрягла в Іраку й Афганістані, американська військова машина, напередодні зміни влади у Білому домі "впишеться" за грузин.    Свідомо йти на безпрецедентно відкрите військове протистояння з такою Росією і без такої Америки, зрештою, було повним безумством. Для Грузії і для самого Саакашвілі.    За перші два дні – суботу й неділю 9-10 серпня проведені в Горійському та Цхінвальскому районах Грузії ми неодноразово чули інформацію, що Рокський тунель підірвано/захоплено/взято під контроль тощо.    Але як і в 1990-1992 в Південній Осетії, і в 1992-1993 в Абхазії, грузини знову наступили на одні й ті ж самі граблі – не змогли нічого протиставити прямій військовій допомозі з боку Росії своїм сателітам в Цхінвалі і в Сухумі.    А повинні були б зробити це будь-якою ціною, якщо дійсно не хотіли вже втретє відчути гіркий присмак поразки у кавказькій війні.    За останні роки Саакашвілі зробив чимало задля повернення втрачених Грузією земель. На абхазькому напрямку було поступово, в порушення домовленостей про врегулювання конфлікту, зайнято стратегічний плацдарм – Кодорську ущелину.     У жовтні 2006 року мені довелося побувати в цьому мальовничому регіоні. Тоді здавалося, що грузинська армія і МВС саме звідти продовжать переможний абхазькій похід.    "Раніше у мене нічого не було, тільки пістолет, як хочеш, так і живи, – скаржився тоді грузинській поліцейський, – а тепер всі ми у повному бойовому спорядженні, із транспортом, пристойною зарплатнею, зв‘язком. І все це завдяки нашому президенту. Ми обов‘язково будемо в Сухумі".    На осетинському напрямку було укріплено військово й політично грузинські анклави в республіці: зокрема, села Ерегві, Тамарашені, Прісі, Курта.    В останньому розташували грузинську адміністрацію на чолі із лояльним до Тбілісі Дмитром Санакоєвим.    Останні події    У Огризка радять росіянам "не нагнітати" ситуацію навколо дій України  Янукович хоче нову коаліцію і заплутався, чи є переговори      І головне – Саакашвілі випестував грузинські збройні сили. Добре оснащена і навчена 30-ти тисячна професійна армія не йшла ні у яке порівняння із тією пародією на збройні сили, якими на початку 90-тих Гамсахурдіа почав вирішувати осетинське питання.    Але цього разу, на відміну від тих збройних конфліктів, в яких Грузія втратила свої землі, війна була просто блискавичною. Немов політ 122-мм реактивного снаряду системи залпового вогню БМ-21 "Град".    До речі, їхнє застосування грузинськими збройними силами в Цхінвалі, з якого не встигли евакуювати мирних мешканців, викликає серйозні запитання щодо дотримання норм женевських конвенцій і законів війни.    Тепер вже очевидно, що Грузія втратила набагато більше, ніж набула. Ще більші симпатії Заходу і ще більший політичний тиск на Росію можна вважати доволі умовним придбанням.    Якщо зважити, що у списку грузинських втрат – сотні загиблих і тисячі поранених, десятки тисяч біженців, стратегічні плацдарми в Абхазії та Осетії, остаточно загублені бунтівні республіки, і досі окуповані вже суто грузинські території – Горі, Поті, Зугдіді.    А ще – планомірне знищувані об’єкти грузинської військової та цивільної інфраструктури. Коли і якою ціною Грузія зможе відновитися після таких втрат – невідомо. Але точно відомо, що після цієї війни серед осетин та абхазців тих, хто навіть гіпотетично може собі уявити перебування у складі Грузії, не знайти вже точно.    Осетини ненавидять грузинів лютою ненавистю, принизливо називають "свинями". Молоді хлопці, які допитували нас у КДБ Південної Осетії, розповідали, що починають рахувати "геноциди" грузин проти осетин аж з 1921 року.    Якби росіяни не допомогли в ці серпневі дні, вони пішли би партизанить в навколишні ліси, але в жодному разі не підкорилися режиму офіційного Тбілісі. Так, Південна Осетія – це земля, яка де-юре належить суверенній Грузії, але, де-факто, на ній живуть ті, хто готовий віддати життя за те, щоби ноги грузинської там не було.    І не визнавати це як даність – значить свідомо ховати голову у пісок.    Найдраматичніше те, що всі вони, однієї православної віри. В цьому головна помилка Саакашвілі – у нього був останній шанс перемогти. Один на сто, але був. І він не зміг ним скористатися, пропустивши 58-му армію в Цхінвалі через Рокський тунель.    Тепер про Україну. За великим рахунком ця війна – точно наша. Ми, по суті, хоч і опосередковано, але четверта сторона конфлікту. Тому що підтримуємо Грузію політично, військово і морально.    Тому, що Україна є єдиною сусідньої до Грузії країною, яка надає підтримку таких масштабів. Тому, що нас єдиних в регіоні осетини й росіяни відверто сприймають як ворога – перевірено на собі.    І тому що ми так само, як і грузини, не контролюємо повно й остаточно своєї суверенної території – як мінімум, міста Севастополя. Це значить, що або Україна має цей контроль здобути, бажано мирними методами, або втратити остаточно.    Грузинська війна для України важливіша навіть за іракську, в якій брали безпосередню участь близько 5 тисяч наших вояків. Саме тому наслідки конфлікту в Південній Осетії мають бути ретельно систематизовані й проаналізовані усіма відповідними спеціальними службами.    А аналізувати Києву є що. І хай Тбілісі говорить про 21 збитий літак, а Росія підтверджує втрату лише чотирьох, а правда, як завжди, десь посередині, очевидним є те, що таких бойових втрат за такий короткий період російські ВПС ще не несли. І в цьому, на відміну від байок про українських снайперів і про українські екіпажі грузинських танків, вже точно не обійшлося без України.        Артем Шевченко, автор і ведучий програми "Агенти впливу", для УП
V.K. Місто:  Canada	Додано: Tue 19 Aug 2008 05:36:38 EEST Щойно помер великий Солж, як його вже заприватизувала "Єдина Росія", зробивши власним ідеологом.    Подібне вже було. По історичним міркам не так давно один безумний і бездарний художник подібним чином заприватизував Вагнера і Ніцше. А перед цим російський юрист записав у максизм Шопенгауера і Гегеля.    Василь Коломацький  КОБЗА  -----------------------    Дорогой Солженицына  Как нам обустроить партию    Продолжается обсуждение высказанного 14-15 августа руководством "Единой России" намерения использовать идеологическое наследие Александра Солженицына. По словам председателя высшего совета единороссов Бориса Грызлова, партия уже опирается на идеи писателя в своей работе.     Решение единороссов объявить Александра Солженицына своим идеологом, высказанное весьма недвусмысленно как на заседании партийных клубов, так и устами Бориса Грызлова, стало весьма неожиданным. Оправившись от первого смятения чувств, можно посмотреть, а нет ли тут принципиальных нестыковок, которые препятствуют осуществлению намерений "партии власти"?     Нестыковки есть, и заметные. Выбор Солженицына в качестве главного идеолога партии (а второстепенным он быть не может в силу значимости фигуры) означает разрыв с советским периодом истории. А "Единая Россия" ранее, как могла, избегала такого разрыва, чреватого потерей миллионов избирателей, часть которых до сих пор продолжает считать себя советскими людьми за неимением другой достойной идентичности. Но если главный идеолог партии - Солженицын, то советский период истории - это не более чем эпоха мракобесия и бессмысленного террора, истребления миллионов ради забавы, бездарного руководства и фальшивых побед, позора и унижения русского народа. Такая трактовка истории, безусловно, не близка миллионам россиян, голоса которых "Единая Россия" потеряет.     Кроме этого противоречия, чреватого потерей просоветского электората, который может консолидироваться вокруг КПРФ, единороссов подстерегает еще одно, не менее, а, судя по всему, еще более опасное с электоральной точки зрения противоречие. Дело в том, что Солженицын недвусмысленно высказывался против мировоззрения общества потребления, настойчиво призывал к самоограничению, в частности, в статье "Как нам обустроить Россию", которая теперь должна бы стать партийным единороссовским документом. Если станет, то миллионы наиболее успешных россиян, которые самоограничиваться вовсе не желают и даже наоборот, от партии отвернутся. А если этот неудобный пункт "Единая Россия" решит исключить, то вся ее опора на Солженицына станет пустым звуком, поскольку самоограничение - одна из основных его идей.     Но и это не все. Единороссам предстоит сделать еще одно удивительное открытие. Дело в том, что Солженицын не признавал некоторых государственных границ, сложившихся после распада Советского Союза. Еще в 1990 году, накануне коллапса СССР, он писал, что Казахстан не имеет права, по меньшей мере, на половину территории, которую занимает. Казахстан - ближайший союзник РФ, ссориться с ним не стоит, но как сохранить нормальные отношения, если положить в основу идеологии парламентского большинства такие идеи - не понятно. Конечно, можно отыскать какое-нибудь позднее интервью Солженицына с более мягкими высказываниями, но вряд ли Астану это успокоит.     Есть и более мелкие, но оттого не менее неприятные противоречия идей Солженицына с потребностями и целями "Единой России". Солженицын, увы, вообще был противником партий, и делать его идеологом одной из них - занятие странное и неблагодарное. "Никакое коренное решение государственных судеб не лежит на партийных путях и не может быть отдано партиям", - говорит писатель в статье о предполагаемом обустройстве России, подчеркивая, что партии стремятся прийти к власти, а не отстоять истину. Особенно Александру Исаевичу не нравилась практика выборов по партийным спискам, а кроме нее единороссы как раз ничего и не оставили. Солженицын считал, что голосовать надо за людей, а не списки, а "Единой России" удобнее обратный вариант.     Да и в экономике идеи Солженицына, выступавшего за пересмотр итогов приватизации, "Единая Россия" также вряд ли будет реализовывать. Российскую общественно-экономическую систему аналитики продолжают называть олигархической, несмотря на смену самих олигархов. Контроль государства над "Газпромом" и "Роснефтью" превращает чиновников в миллиардеров, а миллиардеров - в чиновников. Причем тут Солженицын, призывавший принять специальный закон против концентрации капитала, не понятно.     Ну так что же, совсем не подходит Солженицын на роль идеолога единороссов? Нельзя сказать, чтобы мысль привлечь писателя в этом качестве не была ни на чем основана. Солженицын был патриотом, но не был либералом. Это примерно то сочетание, которого пытаются придерживаться единороссы в своих публичных выступлениях.     Писатель действительно предлагал нечто вроде "суверенной демократии", отличной от западной. Существуют разные оценки перспектив развития западной общественно-политической модели, однако есть ощущение, что дело там идет уже более или менее к финалу: западные демократии исчезают естественным путем из-за сокращения населения, а ограничительные меры, которые могли бы прекратить это сокращение, нельзя принять посредством демократических процедур, поскольку за них просто не проголосуют. Поэтому альтернативные теории демократии, в частности та, которую отстаивал Солженицын (с акцентом на самоограничении), становятся все более актуальными. Однако представляется, что реализовать его идеи, отличающиеся о тех, которые предписаны России западным сообществом, единороссы все равно не решатся и РФ продолжит идти по тому же пути.     Разумеется, объясняют решение единороссов выбрать своим идеологом Солженицына и те, судя по всему, хорошие отношения, которые сложились между писателем и Владимиром Путиным, нынешним лидером "Единой России". Солженицын принимал его у себя и высказывался в том духе, что Путин работает на благо страны. Некоторых известных либеральных публицистов это, мягко говоря, расстраивало, так что даже внешние приличия по отношению к писателю под конец переставали соблюдаться. Для них он был хорош, когда помогал разваливать Союз, но как только отказался проделать ту же процедуру с РФ - впал в немилость. Теленок стал дубом, - так емко охарактеризовал эволюцию писателя известный российский либерал, творчески переработав название одного из сочинений Солженицына. Для этой части российского общества выданный Солженицыну посмертно членский билет единороссов выглядит закономерным итогом.     В любом случае, известие о назначении Солженицына идеологом единороссов вызвало неприятное чувство. "Единую Россию" считают образованием искусственным, призванным обслуживать интересы бюрократии. А Солженицын был настоящей, яркой фигурой, и равнять его с этой структурой не надо бы. Обращает на себя внимание и то, что идеологом единороссов он был назначен уже после своей кончины. Ответ на вопрос, почему же это было сделано именно так, напрашивается сам собой. И он опять же неприятен.     Максим Момот    http://www.lenta.ru/articles/2008/08/18/ideolog/
Gedz Місто:  World	Додано: Mon 18 Aug 2008 20:17:09 EEST Стаття - перша в переліку з архіву матеріалів автора за лінком на початку моєї замітки:  http://www.novayagazeta.ru/data/?auth=81&sb_a=1
torne	Додано: Mon 18 Aug 2008 10:34:36 EEST У вас в Уфі діє один з найактивніших українських осередків Росії - Товариство "Кобзар". Керівники громади - Василь Бабенко та Володимир Дорошенко. Сподіваюся Ви маєте контакт.
V.K. Місто:  Canada	Додано: Sun 17 Aug 2008 21:43:08 EEST Щиро дякую читачу Gedz за виставлений аналітичний матеріал із Москви. Тобто російська армія готувалася до конфлікту задовго. А привід - справа формальна.    Іще б і лінк до статті, якщо можна.    Василь Коломацький  КОБЗА
Gedz Місто:  World	Додано: Sun 17 Aug 2008 16:00:22 EEST http://www.novayagazeta.ru/data/?auth=81&sb_a=1    Пропоную передрук з "Новой газеты" статті Павла Фельгенгауера,  знаного фахівця з з військово-політичних питань.  Альтернативний офіційному (майже "безальтернативному", даруйте за тавтологію)  погляд на останні події та їх передумови.    =================================================================  «Это была не спонтанная, а спланированная война»      Сегодня мне совершенно очевидно, что российское вторжение в Грузию было заранее спланировано, причем окончательное политическое решение завершить подготовку и начать войну в августе было, похоже, принято еще в апреле.      Москве нестерпимо примириться с тем, что ехидный Саакашвили так и останется у власти в Тибилиси   И осетины намеренно провоцировали грузин, и любой ответ, жесткий или мягкий, был бы использован в качестве повода для нападения. А если бы грузины терпели безропотно, то абхазы бы начали, как сейчас, давно подготовленную операцию по «зачистке» верхней части Кодорского ущелья. Если война запланирована, предлог всегда найдется.    К августу значительная часть кораблей Черноморского флота была готова к длительному боевому выходу, части постоянной готовности Сухопутных войск, ВДВ и морской пехоты были готовы к выдвижению, а в ходе учений «Кавказ-2008», которые закончились 2 августа, за неделю до войны, силы ВВС, ВМФ и армии закончили на местности у грузинской границы последнюю проверку готовности. Одновременно к началу августа Железнодорожные войска в Абхазии закончили ремонт ж/д путей, по которым на этой неделе были переброшены к Ингури танки, тяжелая техника и предметы снабжения для примерно 10-тысячной группировки, вторгшейся без всякого повода или формальной причины в Западную Грузию. Естественно, ни для каких «народно-хозяйственных целей», как официально объявляла Москва, срочно отремонтированная железная дорога не использовалась. Государственный пропагандистский аппарат также провел подготовку, обрабатывая подконтрольное население постоянными сообщениями о неизбежном грузинском нападении и о том, что за этим стоят США и Запад, которым был абсолютно не нужен этот конфликт.    Естественно, нельзя бесконечно держать войска и флот в 24-часовой готовности к выдвижению. В октябре испортится погода, снег закроет перевалы Главного Кавказского хребта. Потому вторая половина августа была крайним сроком начала полномасштабной войны с Грузией.    В апреле на саммите НАТО в Бухаресте, в котором Путин принимал личное участие, стало ясно, что присоединение Грузии и Украины к альянсу, хоть пока решение отложено, неизбежно. Российские гражданские и военные начальники честно предупреждали как Запад, так и власти в Тбилиси и в Киеве, что попытки «затягивания в НАТО» (по словам наших дипломатов) стран, которые в Москве считают традиционной вотчиной, приведет к кризису. Было объявлено, что Россия «любыми средствами» не допустит вступления Грузии в НАТО, но на Михаила Саакашвили это не подействовало. Тогда события стали развиваться с нарастающей скоростью.    Путин поручил правительству «разработать меры по оказанию предметной помощи» Абхазии и Южной Осетии, что юридически отрицало государственный суверенитет Грузии. Потом российский истребитель сбил в небе Абхазии грузинский беспилотник. В Абхазию под видом миротворцев были введены боевые части с тяжелым наступательным оружием, потом — ж/д войска. Последовала серия маневров, вторжения российских боевых самолетов в грузинское небо, фактический отказ от дипломатического урегулирования конфликта под надуманными предлогами и наконец война, которая должна была окончательно освободить Абхазию и Южную Осетию от грузинского населения, Тбилиси — от Саакашвили, а Закавказье — от НАТО и американцев. В принципе Москва даже готова формально сохранить территориальную целостность Грузии в виде некой конфедерации и дать грузинам возможность демократически выбирать себе президентом любого, кого, желательно, одобрят и в Москве.    Точно так же российское руководство готовило в 99-м вторжение в Чечню. Тогда еще ранней весной, по свидетельству бывшего премьера Сергея Степашина, было принято принципиальное решение начать войну в августе-сентябре. Все лето шла инженерная и прочая подготовка к развертыванию ударных группировок. Тогда Путин и его команда восстанавливали территориальную целостность РФ, сегодня, похоже, взялись за выстраивание постсоветского пространства.    В 99-м вторжение чеченских боевиков в Дагестан стало предлогом к войне, но его неожиданный начальный успех привел к кризису и к замене Степашина Путиным. Сегодня неожиданно мощный удар Саакашвили — мгновенный разгром осетинских формирований — тоже серьезно спутал карты. У Москвы больше не было возможности притворяться, что это, мол, храбрые осетины сражаются с режимом Саакашвили, а наши лишь пытаются развести стороны, установить мир и только для этого вводят войска. Пришлось начать неприкрытое вторжение, нести потери и подвергнуться западному давлению, невозможному для интегрированной в мировую финансовую систему российской бюрократии.    Войска пришлось бросать в бой сравнительно небольшими отрядами. В Рокском туннеле (6 км длинной), который из-за узости может использоваться переменно только для одностороннего движения, на дороге к Джаве и к Цхинвали возникли чудовищные пробки. Постоянно ломалась устаревшая, ветхая российская техника. Вывоз раненых и гражданских, подход совершенно не нужных в данной ситуации добровольцев — все привело к чудовищному и продолжающемуся сегодня кризису со снабжением, а передовые сравнительно малочисленные силы пришлось бросать в бой с колес по частям.    Выдвинутые к Цхинвали 8 августа отборные части, включая спецназ ВДВ, почти два дня не могли выбить грузин из города, несмотря на массированное использование артиллерии, танков и боевой авиации. Даже командующего 58-й армии генерала Анатолия Хрулева, который отправился на передовую навести порядок, грузины ранили. Грузинские регулярные войска вышли из Цхинвали, только подчиняясь приказу политического руководства. Замначальника Генштаба Анатолий Ноговицын признал, что вооруженные силы Грузии не те, что 15 лет назад проиграли войну сепаратистам: «В настоящий момент это современная, хорошо отмобилизованная группировка, оснащенная современным оружием».    После выхода из Цхин¬вали грузинские войска продолжили отступление. К 11 августа почти вся армия была сконцентрирована вокруг Тбилиси. К тому времени на территории Грузии, включая Осетию и Абхазию, было выдвинуто до 20 тыс. наших солдат. Передовые отряды подошли к Гори, заняли Зугдиди, вошли в Сенаки и разрушили там грузинскую военную базу. Передовая разведка вошла в город-порт Поти. Грузинские войска почти везде отступали, не ввязываясь в бои. Российские войска далеко оторвались от баз снабжения, их слишком мало для успешной оккупации, их передвижения по Грузии утратили смысл и только вели к дальнейшим потерям в технике из-за постоянных поломок. Приказав отступать, грузинское руководство сохранило регулярную армию, которая молниеносным разгромом осетин подняла свой престиж в обществе. Сохранив армию, Саакашвили сохранил, как ему кажется, единую Грузию и одновременно основу собственного режима, а разбираться с российским вторжением он предоставил западным лидерам и дипломатам.    Всю свою историю грузинский народ прожил на стыке враждующих мировых империй и научился такой гибкости в вопросах выживания и использования одних сильных противников против других, что нашим не снилось. Некоторым нынешним российским руководителям только кажется, что они действуют, как Сталин.    Разрушенные военные базы и прочая инфраструктура будут восстановлены на западные деньги, и при этом еще появятся новые рабочие места. Разбитые радары и оружие заменят новым и лучшим. При этом Саакашвили успешно решил свою основную стратегическую задачу — окончательно интернационализировал осетинскую и абхазскую проблемы, что в конечном итоге может привести к последовательному вытеснению России и снижению ее влияния в регионе. Еще в конце июня в Тбилиси французский посол в Грузии Эрик Форнье заявлял в присутствии корреспондента «Новой»: «Международное сообщество не считает Абхазию и Осетию серьезной проблемой. У нас есть Иран, Афганистан, Судан, Ливан, Ирак. Никто в Брюсселе не рассматривает возможность развертывания международных миротворческих сил в регионе. У ЕС все равно нет лишних солдат для подобного маловажного вопроса. Это вообще дело русских, Россия ключевой игрок в регионе».    Теперь все кардинально переменилось, российское вторжение пробудило Европу. Президент Франции Николя Саркози выдвинул мирный план, согласованный с союзниками по НАТО и с Японией, который предусматривает безусловное прекращение огня, возвращение всех беженцев, в том числе в Абхазию, полный вывод российских и грузинских войск из зон конфликта и введение международных миротворческих сил, которые будут также включать российский контингент. Прежний формат единоличного российского миротворчества больше совершенно неприемлем для Запада, наша агрессия все перечеркнула. Для простых людей на Кавказе, для осетин, грузин, абхазов и прочих такой исход означает реальный мир, безопасность, огромную иностранную помощь для восстановления и развития региона. Для России это может означать военно-политическое поражение в результате успешного вроде бы вторжения.    Понятно, что с ходу французский план был отвергнут нашим послом в ООН Виталием Чуркиным как неприемлемый, но потом Москва начала маневрировать. Нынешняя зависимая от Запада Россия может много говорить о своей возрожденной мощи, но на поверку выходит несколько иначе. Дело не только в том, что старая техника постоянно ломается, а грузины оказываются способны сбивать наши сверхзвуковые стратегические бомбардировщики. Все российские лидеры, как из фракции «силовиков», так и «либералы» — по сути бизнесмены-миллиардеры, их личные интересы связаны с Западом, с биржевыми котировками, их главная политическая цель — «модернизация России», а вторжение в Грузию их всех сегодня разоряет и явно грозит еще большими неприятностями в будущем. Сохраняя возможность интеграции России с Западом, во вторник президент Дмитрий Медведев объявил «о прекращении операции по принуждению к миру в Южной Осетии». По словам Ноговицина, это означает прекращение огня.    Но ничего еще не кончено. В Москве еще надеются сместить Саакашвили, хотя это вряд ли выйдет, и любой его приемник, например изгнанник Ираклий Окруашвили, с которым Саакашвили публично помирился, будет не лучше. Конфликт осложнен, видимо, личной сильной неприязнью между Саакашвили и Путиным. В Тбилиси в дипломатических и политических кругах говорят о том, что Саакашвили пренебрежительно при свидетелях отзывался о «кремлевских». При личной встрече Саакашвили сказал мне и разрешил напечатать, что слышал об этих слухах, но сам ничего такого не говорил, а «это все провокации российских спецслужб».    Нестерпимо примириться с тем, что ехидный Саакашвили, который вывел Грузию из СНГ, объявил Абхазию и Южную Осетию официально оккупированными территориями, с которым нашим руководителям невозможно состязаться в публичной уличной политике, так и останется у власти в Тбилиси. В прикремлевских кругах требуют создать специальный международный трибунал по преступлениям на Кавказе. («Новая газета», кстати, считает это необходимым, при условии, что расследование затронет все стороны конфликта. — П. Ф.) Однако даже если подобный трибунал будет вдруг создан, хотя уже существует занимающийся военными преступлениями Международный уголовный суд, то его юрисдикция распространиться и на российское военно-политическое руководство, которое может в первую очередь оказаться под ударом за прошлые дела на Северном Кавказе и за нынешние. Раз учрежденный, Международный трибунал не будет зависеть от российских властей, а будет руководствоваться правом.    По свидетельству очевидцев, на территорию Грузии введена через Рокский тоннель ракетная бригада 58-й армии — системы залпового огня (РСЗО) «Ураган» и баллистические ракеты «Точка-У». Системы РСЗО «Град» (калибр 122 мм) крайне мало эффективны при ударах по городам и по окопавшимся войскам, в отличие от значительно более мощных «Ураган» (220 мм). Из района Цхинвали «Точка-У» (радиус 110 км) может поражать Тбилиси и окружающие районы. Фугасно-осколочная боеголовка «Точки-У» накрывает три гектара, кассетная — 7.    РСЗО «Ураган» и ракеты «Точка-У» массово применялись для обстрела Чечни в 1999 и 2000 годах, что привело к массовой гибели мирных жителей и разрушениям. На прошлой неделе ракетами «Точка-У» были обстреляны из Абхазии цели в Западной Грузии. Пуски были зарегистрированы американской глобальной системой слежения за ракетными пусками. Абхазские власти заявили, что это они произвели пуски баллистических ракет. Теперь наши могут также утверждать, что это осетины (а не 58-я армия) наносят удары по Тбилиси в отместку, мол, за Цхинвали. Подобные удары, несомненно, вызовут в Тбилиси страшную панику, и может еще удастся свергнуть режим Саакашвили.    Прекращение огня будет очень шатким до того момента, пока в Грузию не войдут иностранные миротворческие контингенты.    Павел Фельгенгауэр  обозреватель «Новой»      13.08.2008
Від кобзаря	Додано: Tue 12 Aug 2008 19:19:21 EEST Український Лицарський Епос    Учасники дійства:    Сергій Солоний та Зоряний Корсар  Тарас Компаніченко та Хорея Козацька  Олег Скрипка та Ле Ґранд Оркестр    Поринути в Український Лицарський Епос можна буде у Великій залі Мистецького Арсеналу (Київ, вул. Мазепи 30) о 21:00. Вхід: 20, 40, 60грв. Квитки – в головних театральних касах міста, або безпосередньо у касах Арсеналу.       «Козацтво! Лицарі! Трояни!» – так звертався до своїх воїнів Еней, моторний парубок Івана Котляревського. Великий письменник добре знав цю загадку – загадку про триєдинство суті Українського Лицарства. Так і є: наш лицарський співаний звичáй тягне свої витоки від доісторичних боянів, через гуслярів в княжій бойовій дружині і до вже ближчих нам кобзарів-характерників. На жаль, тема Українського Лицарства, а відтак і Епосу тієї доби для нас, правнуків невдячних – «темні віки». І тому поняття лицарства в пересічній уяві насамперед пов’язується із замками, громіздкими латами, з европейським невмитим середньовіччям, і тільки-но для горстки більш утаємничених – ще й зі співаною культурою трубадурів та менестрелів при вельможах. Словом, будь з чим, тільки не з Вкраїною. Наче лицарська доба нашу землю взагалі минула! Ось і залишаються «поза зоною досяжності», наприклад, відомості про те, що представники запорозького козацтва вважали себе лицарями Мальтійського ордену.     Проте справжнє лицарство у нас було, і не раз. Воно не таке рівнесеньке під лінієчку, «ґотичне» як европейське, більш розхристане зовні, позатим не менш шляхетне за духом. Ця розхристаність, м’якість наклали свій бароковий відбиток і на пісенну творчість нашого дворянства та лицарства. Українське бароко, на відміну від західноєвропейського, має урочисті і життєрадісні барви. Якщо чужоземне бароко було добою розчарування в ідеалах лицарства і Відродження, епохою загибелі Середньовіччя, то наше навпаки – навіювало урочистість та піднесення. Рідні співи тієї доби присвячувалися уславленню лицарства та звитяжців національно-визвольних війн, в яких лицар розглядався як захисник людей від усякої кривди.     Козак з кобзою за плічми, воїн-співець – цей образ постав не з голого каменю. Своїми витоками він сягає ще до рішів – співців-брахманів арійських славнів Рігведи. Степове воїнство разом з іншими, на той час вже минулими індоевропейськими традиціями успадкувало явище співців лицарської слави. Безпосередній пращур козацьких кобзарів у Русі – співець князівської дружини, Віщий Боян (образне уособлення тисяч безіменних військових співців-дружинників), що свої віщії персти на живії струни накладав, звеличуючи славу київського великого князя та його непереможної дружини. Княжі бояни були питомо нашими відповідниками кельтських бардів, варязьких скальдів, французьких труверів та германських мінезинґерів. Кобзарі 15-18 ст. не тільки всотали традиції дружинного епосу Русі, але й Розвинули, підняли силу українського пісенного слова.     Сучасні науковці вважають, що билини Київської Русі мають своїм прямим успадкуванням козацькі думи. Обриси і техніка української пісенного начитування, речитативу були вироблені, найбільш імовірно, вже у дружинно-лицарській поезії, найкращим втіленням якої є «Слово о полку Ігоревім»; до кінця XVI ст. ця форма, набувши поширеності серед козацького лицарства, врешті перейшла в народ. Знаний же вчений та бандурист Гнат Хоткевич стверджував, що родове дерево наших українських бандуристів дуже високе, і першим їхнім попередником був Віщий Боян - «соловей старого Бремені»; роль подібного співця була максимально вивершеною і шанованою.    Варто підкреслити, що в епоху безперервних воєн співці не тільки надихали своїми піснями співвітчизників на перемоги, а й самі нерідко брали участь у битвах. Боянами-кобзарями були не городяни або селяни, а лицарі, воїни-професіонали, які виявили талант до віршів та співів. Вони не тільки творили лицарський епос, але і власним чолом змагалися на лицарських турнірах, забезпечували захист своєї землі від завойовників, брали участь у походах, зі зброєю та військовою піснею відстоювали лицарську честь. Вони поставали також духовними і патріотичними вихователями, наставниками лицарської молоді: саме з їхньої героїті вона вбирала в себе звитяжні традиції лицарства, саме в них знаходила гарні взірці для наслідування.    Хибною є думка про кобзарів, мовляв, більшість з них були сліпими (втративши зір у боях чи від природи), а отже зрячі співці являли собою поодинокі винятки. Навпаки, в українських народних співах-переказах гравцями на бандурі та кобзі зазвичай постають зрячі козаки – згадайте про Мамая, – а про сліпців-бандуристів не зустрічається жодних згадок. Це підтверджує, що творцями героїчного козацького епосу, котрий виконувався під кобзи-бандури, були козацькі військові співці-кобзарі, а не професійні сліпці-бандуристи, які, ймовірно, перейняли свої пісні вже від останніх бойових кобзарів. Сліпі бандуристи зіграли надзвичайно важливу роль у збереженні козацько-лицарського звичáю в Україні, але це явище більш пізнє (XIX ст.).     Багатогодинні старовинні козацькі бенкети, під час яких у виконанні подорожніх піснярів прославлялись імена найбільш хоробрих козаків-лицарів, які пали за віру та вітчизну чи здобули визначні і звитяжні перемоги над ворогом, прямо упосліджують бенкети Володимира Святославовича з вірними дружинниками-лицарями, на котрих виконували свої звитяжні пісні дружинні співці, та подібними явищами у військовій культурі Західної Европи, наприклад, бенкетами короля Артура з лицарями Круглого столу, де лунали войовничі пісні бардів. У всіх цих випадках простежується стала індоевропейська традиція. Усі військові співці, в тому числі і скальди, і барди, і кобзарі, були невід’ємною складовою частиною індоевропейського лицарського культурного середовища, яке в кожному окремому випадку втілювалося через свою етнічну традицію.     З плином тисячолітніх віх Український Лицарський Епос зазнав перетворень від долітописних билин, дум, через кобзарсько-козацькі наспіви, і своєрідно вилився в середині XIX ст. у мистецьких вивершеннях Великого Кобзаря – Тараса Шевченка. Таким чином, жевріє надія, що нам вдасться і далі утримати ниточку тяглості наших поколінь. А значить, Майбутнє у нас – буде! І буде новий Епос.
ивану	Додано: Tue 12 Aug 2008 17:45:03 EEST путат від фракції НУНС Іван Заєць.   «Своєю багаторічною підтримкою різноманітних сепаратистських рухів в пострадянських країнах, прикордонними провокаціями, зокрема на українській Тузлі, та інші спецоперації російська влада вже тривалий час відпрацьовує механізми своєї
Семен	Додано: Tue 12 Aug 2008 17:43:49 EEST Сайт виглядає на суто проросійський. [URL=http://Rebotpoiya.narod.ru][/URL]
Іван Заєць	Додано: Mon 11 Aug 2008 19:25:28 EEST Іван Заєць: Кремль взявся за побудову новітньої російської імперії    11.08.2008 16:01      «Вторгненням російських військ на грузинську територію Москва розпочала практичну реалізацію своєї агресивної військової доктрини та зовнішньої політики, котрі спрямовані не тільки на відновлення російського політичного впливу на нові пострадянські держави, але й на анексію їхніх територій та повномасштабну реінтеграцію в новітню російську імперію». Про це офіційному сайту Блоку заявив народний депутат від фракції НУНС Іван Заєць.  «Своєю багаторічною підтримкою різноманітних сепаратистських рухів в пострадянських країнах, прикордонними провокаціями, зокрема на українській Тузлі, та інші спецоперації російська влада вже тривалий час відпрацьовує механізми своєї експансіоністської політики, - переконаний депутат, - Тож нинішня російська військова агресія створює реальну загрозу не тільки грузинській державності та миру і стабільності у кавказькому регіоні, але й іншим сусідам Росії та й усій Європі».  Заєць переконаний, що «військова агресія Росії стала до певної міри результатом політики «умиротворення агресора» з боку деяких урядів «старої Європи» щодо Росії, що виявилось, зокрема, у блокуванні керівництвом Німеччини та Франції процесу приєднання України та Грузії до Плану дії щодо членства в НАТО».  Серед цілей, які переслідує Москва, Заєць, зокрема, назвав «унеможливлення через анексію частини території Грузії появу нових додаткових шляхів транспортування енергоносіїв з регіону Каспію до Європи, зокрема і до України». Ще однією причиною вторгнення військ Росії в Грузію депутат вважає «дедалі зростаючі апетити російського військово-промислового комплексу».  «Військова агресія Росії проти Грузії створює потенційну загрозу і для безпеки України, яка прагне мати по всьому периметру своїх кордонів зону миру і стабільності. Особливу небезпеку для України несуть плани Росії з використання в конфлікті сил Чорноморського флоту РФ», - переконаний народний депутат
АнтиАгресор	Додано: Mon 11 Aug 2008 18:48:58 EEST Костенко: Україна має достатньо підстав для скорочення терміну перебування ЧФ в Криму    11.08.2008 16:35    “На сьогодні ми маємо достатньо правових підстав для того, щоб поставити перед Росією питання дострокового виведення Чорноморського флоту з території України”. Про це в інтерв’ю Офіційному сайту Блоку заявив народний депутат від фракції “Наша Україна – Народна Самооборона” Юрій Костенко.  Як стало відомо, колишній командувач Військово-морськими силами України Борис Кожин заявив – через те, що Росія не виконує двосторонніх домовленостей щодо базування на території України Чорноморського флоту, українські дипломати мають звернутися до міжнародного суду в Гаазі й скоротити термін виводу російського флоту з Севастополя вже до 2017 року.    “Участь ЧФ у розв’язанні конфлікту між Грузією і Південною Осетією – це брутальне порушення Угоди між Російською Федерацією і Україною щодо базування флоту, – наголосив Костенко. – І це є достатньою підставою, щоб скоротити термін перебування російського флоту на території України”.    “В питаннях дострокового виведення ЧФ Україні потрібно заручитися підтримкою світової спільноти, – переконаний депутат. – Адже без їхньої допомоги ми будемо наштовхуватися на ті ж проблеми, які Росія створює Грузії”.    Костенко зауважив, що “це вже не перший випадок, коли Росія порушує умови базування свого флоту. Варто згадати і численні політичні провокації, в які втягувався ЧФ, і про недотримання вимог українського законодавства під час святкування так званого дня російських ВМС”.
V.K. Місто:  Canada	Додано: Sun 10 Aug 2008 23:03:42 EEST Інформація про ситуацію у Москві. Поки справа обмежується перевірками документів...    Василь Коломацький  КОБЗА    ----------------------------      Московская милиция начала усиленное патрулирование      В Москве милиция усилила патрулирование общественных мест. Как сообщает "Интерфакс", особое внимание уделяется поддержанию порядка на станциях метрополитена.   По информации агентства, усиленные наряды милиции находятся у входа на ряд станций метро и внутри них. Сотрудники правоохранительных органов проверяют документы, в основном, у выходцев с Кавказа. Проверка документов также проводится на железнодорожных вокзалах.     Усиленное патрулирование ведется в ряде жилых районов столицы, в том числе на юго-западе и западе Москвы. Официальных комментариев по поводу принятых мер от правоохранительных органов не поступало. Ранее в связи с событиями в Южной Осетии московская милиция взяла под усиленную охрану посольство Грузии в России.     http://www.lenta.ru/news/2008/08/10/patrolcapital/
Українець	Додано: Sun 10 Aug 2008 11:43:01 EEST Населення РФ налаштовують проросійською антисусідською пропагандою. Тобто цілі керівництва РФ - війна з усіма сусідами колишніми республіками СРСР, та встановлення проросійської влади у цих, зараз незалежних, країнах. Вважаю, що Україні треба НЕГАЙНО ВСТУПИТИ ДО НАТО! Бо буде пізно! Агресивна Московщина, як ми бачимо в Грузії, ПОЧУЛА СМАК КРОВІ!
Ю.І.Костенко	Додано: Sun 10 Aug 2008 11:24:30 EEST [09.08.2008 18:38]     Костенко: військовими діями проти Грузії Росія попереджає Україну      Лідер Української народної партії, народний депутат України Юрій КОСТЕНКО впевнений, що Росія, розпочавши військові дії в Грузії, переслідує мету перешкодити вступу цієї країни в НАТО і Європейський Союз.    Про це йдеться у коментарі Ю.КОСТЕНКА, переданому УНІАН прес-службою УНП.    На думку Ю.КОСТЕНКА, «це підтверджується словами канцлера Німеччини Ангели МЕРКЕЛЬ, яка заявила, що до встановлення політичної стабільності в Грузії (тобто до вирішення проблеми між Грузією та Росією) Німеччина не буде підтримувати ПДЧ щодо Грузії».    «Мова не стільки про загрозу для Росії, якщо Грузія стане членом НАТО, як про поділ сфер впливу, на якому наполягає Москва, - всі пострадянські країни, окрім Прибалтійських, мають бути в сфері російського геополітичного, військового, економічного впливу. Тому Росія так активно висловлює свою підтримку сепаратистам Абхазії, Аджарії та Південної Осетії та вдається до прямих військових дій”, - сказав лідер УНП.     Цим же, на його думку, пояснюється і активність російських політиків в Україні, які “не втомлюються влаштовувати провокації на тему про статус Севастополя та заявляють, що Чорноморський Флот РФ не вийде з Криму”. “Таким чином Росія хоче показати, «хто в домі хазяїн», тобто до чиєї сфери впливу належать ці регіони», - зазначив Ю.КОСТЕНКО.    Лідер УНП також вважає, що «військовими діями проти Грузії Росія попереджає Україну щодо наших євроінтеграційних планів».     За таких обставин, вважає український політик, «дії в Грузії – це останнє попередження українським політикам «високого польоту», що вони повинні не загравати з Кремлем, сподіваючись на міфічну політичну підтримку на виборах – президентських чи парламентських, а захищати національні інтереси України». «Пошук підтримки Москви приведе українських політиків до того, що їм не буде де царювати – ні в статусі прем’єра, ні в статусі президента, а їх роль зведеться до генерал-губернаторства, як це вже бувало в історії України», - додав Ю.КОСТЕНКО.    «Розмови про реверсне використання нафтогону «Одеса-Броди» я напряму пов’язую з президентськими виборами і не можу розцінити їх інакше, як готовність здати національні інтереси в обмін на крісло генерал-губернатора України», - заявив лідер Української народної партії.     постiйна адреса статтi:   http://www.unian.net/ukr/news/news-266278.html
V.K. Місто:  Canada	Додано: Sat 09 Aug 2008 21:09:37 EEST Справи у Південній Осетії розвиваються своїм шляхом. А як ситуація у столичній Москві? Як себе почувають громадяни Росії - грузини за національністю? Чи не виникла та ж сама атмосфера ксенофобії, що була при попередньому Президенті Росії пару років тому, коли грузин, незалежно від громадянства, виселяли із Москви?     Може хтось із москвичів дав би репортаж про атмосферу у місті чи хоча б лінк до відповідної статті?    З порушенням прав людини можна боротися лише гласністю.    Василь Коломацький  КОБЗА
Правда	Додано: Sat 09 Aug 2008 03:50:52 EEST [08.08.2008 20:28]     Україна закликає Росію вивести війська з території Грузії      Україна закликає Російську Федерацію, постійного члена Ради Безпеки ООН, вивести війська з території Грузії. Про це йдеться в переданій УНІАН заяві Міністерства закордонних справ України.    “В Україні з тривогою сприймають повідомлення про перехід конфлікту у Південній Осетії (Грузія) у нову фазу із залученням військового потенціалу третьої сторони, - зазначається в документі. - На жаль, інформація, що надходить із місця подій, свідчить, що Російська Федерація, яка довгий час відігравала роль посередника у врегулюванні, поступово стає безпосереднім учасником конфлікту. МЗС України вважає, що такий розвиток подій може ще більше загострити ситуацію, розширити географію конфлікту та перетворити його на регіональний з непередбачуваними наслідками”.    “Україна закликає Російську Федерацію, постійного члена Ради Безпеки ООН, вивести війська з території Грузії, виявляти стриманість у своїх діях та здійснити необхідний вплив на сепаратистський режим Цхінвалі з метою повернення його представників за стіл переговорів. Запорукою успіху таких переговорів має стати негайне припинення бойових дій, беззастережне підтвердження російською стороною суверенітету і територіальної цілісності Грузії, відданість принципам добросусідства, незастосування сили та мирного вирішення спорів”, - йдеться в заяві МЗС.    Україна, висловлюючи глибоке занепокоєння ситуацією в зоні конфлікту, розглядає шляхи її врегулювання через використання можливостей посередництва, добрих послуг, міжнародних організацій, окремих держав. Зі свого боку, Україна готова зробити свій внесок у такі зусилля, зазначається в документі.      постiйна адреса статтi:   http://www.unian.net/ukr/news/news-266145.html
V.K. Місто:  Canada	Додано: Sun 27 Jul 2008 05:39:29 EEST Ще один стук-стук від пітерського стукача і наклепника Лісовського.  http://www.rusk.ru/st.php?idar=12441    Це вже старий матеріал, але передрукований неодноразово різними російськими право-патріотичними виданнями, схильними до ідеї "змови проти Росії". Ось куди вже пропхалися наші земляки! А право-патріоти і не помітили!     Саме цікаве, що я в КЦУ на Арбаті практично й не бував. КЦУ відкрили за рік до мого від"їзду із Росії. Але в "бандеровський шабаш" я все ж потрапив, стараннями пітерського писаки!    Василь Коломацький  КОБЗА
V.K. Місто:  Canada	Додано: Sun 27 Jul 2008 04:57:42 EEST Патріарх Варфоломій І відвідав Україну.    Патріарх Олексій ІІ також відвідав Україну.    Прориву у справі створення Української помісної церкви не відбулося, але процес пішов.    Лідер групи "ДДТ" Юрій Шевчук, як можна зрозуміти з преси, у Києві не був - концерт відмінили.      Василь Коломацький  КОБЗА  ------------------    Ющенко і патріарх зійшлися в думці про об'єднання  26.07.2008 www.ПРАВДА.com.ua       Президент Віктор Ющенко висловив надію на створення в Україні помісної церкви та попросив у Вселенського патріарха Варфоломія I благословення.    "Я вірю у те, що будь-які поділи українських віруючих - недовговічні. Я вірю у те, що як божий дар, як історична правда та справедливість в Україні постане національна помісна церква", - зазначив Ющенко під час урочистостей на Софійській площі у суботу.     "Я вірю і прошу, ваша Всесвятосте, вашого благословення. Для мрії, для правди, для надії, для нашої держави, для України", - додав президент, звертаючись до патріарха.      Водночас він наголосив, що "українська держава не втручається і стоїть поза будь-якими міжконфесійними диспутами, рівною мірою шануючи кожну церкву, кожну релігію і кожного віруючого".     "Але ми будемо завжди підтримувати єднання українського християнства і ведення найтіснішого діалогу між різними культурами та віросповіданнями", - пояснив Ющенко.    Водночас, Варфоломій І, виступаючи на урочистостях, закликав українське православ’я до єдності.    "Турбота про оборону і відновлення церковної єдності є нашим спільним обов’язком, що переважує будь-які політичні чи церковні цілі", - зазначив він.    http://www2.pravda.com.ua/news/2008/7/26/79213.htm    http://www2.pravda.com.ua/news/2008/7/26/79216.htm
АнтиНАТА	Додано: Fri 25 Jul 2008 11:09:55 EEST ЦЕ ПРАВДА ПРО ТАК ЗВАНИЙ "НАРОДНИЙ СПРОТИВ" В УКРАЇНІ!        УНІАН (www.unian.net)     23.07.2008 16:55 Анна Ященко  АнтиНАТО: про "розумницю Наталю", "дурних бабусь" і халявний відпочинок на морі         Поки проходять традиційні міжнародні військові навчання “Сі-Бриз”, українські ліві теж вже за традицією проводять свої акції протесту. УНІАН відвідав наметове містечко лівих сил, розташоване біля селища Чорноморське під Одесою.    Виходжу на зупинці в Чорноморському, але наметів ніде не видно. Назустріч йдуть хлопець з дівчиною у футболках ПСПУ і їдять морозиво. На моє запитання відповідають, що до табору одна зупинка, але йти довго, краще почекати транспорт.     Поки чекаємо автобус, зав`язується розмова. Ігор родом з Чернігова, працює в Києві на будівництві. У наметовому містечку живе з 9 липня. Спочатку завченими фразами розповідає, що приїхав сюди “за ідею”, грошей тут ніхто не платить. Але з часом “розколюється”:    - Ну, прийшов на мітинг, прапором помахав, покричав “Ура!”. Не зрозуміло, правда, за кого, - сміється Ігор. - Яка ж це робота? Ми тут відпочиваємо.     Підходить автобус.     - Два п`ятдесят за одну зупинку треба платити, - з сумом говорить хлопець і знову із зітханням повторює – Два п`ятдесят!     Але все таки передає гроші за себе і за дівчину.     Видно, лівим тут і справді не платять. Хоча з іншого боку – море, відпочинок, та до того ж і годують три рази на день і все безплатно – чому ж не пожити.     Водій зупиняє прямо під наметовим містечком. Дерев`яний шлагбаум. Намет з охороною. Все під запис: хто коли пішов, коли прийшов. Мене теж вносять до “реєстру” і з посмішкою пропускають. Усюди красуються портрети Вітренко і антинатовські гасла. Завдяки своїй діяльності, ліві помалу вивчають англійську, всі ті ж заклики і протести, але вже “in English”: “Ukraine against NATO”, “NATO STOP”, “NATO OFF” і т.д.         - А у вас тут і комуністи поряд? – побачивши неподалік червону символіку КПУ, питаю у Ігоря.     - У нас найчисленніший табір і найдисциплінованіший, - гордо заявляє Ігор, проігнорувавши запитання про комуністів.         Лунає гучний сміх. Оглядаюся – троє дівчат у купальниках, жваво спілкуючись, залишають наметове містечко і йдуть на море. Воно тут неподалік - менше кілометра. Купайся, засмагай, відпочивай.     Відразу біля входу в табір гостей зустрічає польова кухня. Поряд стоїть новенький холодильник.     - Це нам дівчина привезла, бізнесменша, приблизно вашого віку, - розповідає депутат ПСПУ Петро Ксензицький, як він сам признався, “комендант наметового містечка поневолі”.     Протестувальників годує майор запасу Володимир Іванович.     - Наш табір цього року харчується як ніколи, - розповідає шеф-кухар. - У порівнянні навіть з минулим роком – це небо і земля. Сьогодні на вечерю каша рисова, тушковане м`ясо і салат з помідорів і огірків. Вранці мед до чаю давали, це нам одна бабуся привезла, 83 роки.     Про місцеву мешканку Ганну Михайлівну Ревенко з сусіднього села Фонтанки тут говорять не перестаючи. Це свого роду антинатовська баба Параска. Мало того, що вона постійно підгодовує жителів табору картопелькою з городу, квашеними огірочками, агрусом, тепер ось мед привезла, так вона ще і 1100 грн. своїх заощаджень віддала на потреби табору. Ось за рахунок таких бабусь і процвітають ліві.     У табір заходить жінка і виймає з сумок пляшки з молоком.     - Це Віра Іванівна Єршова, теж мешканка села Фонтанки і теж нам допомагає, - розповідає Петро Іванович.     - У мене велике господарство, 30 голів худоби, ніколи, звичайно, з прапорами ходити. А коли б не господарство, я була б правою рукою Вітренко, - гордо заявляє Віра Іванівна.     Всі жителі наметового містечка, дізнавшись, що приїхала преса, тут же починають виливати свої думки про натовські жахи, про агресивний військовий блок, про долю українських солдатів, які стануть “гарматним м`ясом”, про помаранчеву чуму і розумницю Наталію – тут так всі величають Вітренко. Потім навперебій розповідають, як їх наметове містечко хотіли демонтувати, застосували силу.     - Нашу партію називають “дурні бабусі”. Ось ці “дурні бабусі” і кинулися на амбразуру – кидалися на машини, які хотіли змести наше майно. Тільки тому ми і відстояли табір, - гордо розповідає комендант.         А демонтувати наметове містечко намагалися на цілком законних підставах. 3 липня Одеський окружний адміністративний суд заборонив проведення публічних акцій в підтримку чи проти міжнародних військових навчань “Сі-Бриз”.     Вітренківці заявляють, що стоятимуть, поки не виїдуть натовські війська. А пікети свої влаштовують там, де плануються скупчення американців. Стверджують, що діють мирно, в межах Конституції.     - Якщо вони зайдуть на межі, встановлені Верховною Радою, ми будемо жорсткіше їх блокувати, - погрожують вони.     А ось зі своїми сусідами, теж лівими, стосунки не склалися.     - До комуністів в гості ходите? – питаю у коменданта.     - Хотілося б, щоб ви їх там знайшли. Я вважаю, що це муляжі, - заявив Петро Іванович.     Пікетники довго умовляли мене покуштувати свіжого борщу. Як не відмовлялася, але все таки чаєм з медом пригостили.    Далі шлях в сусідній лівий табір – представників партії “Русь”.     - Ми діємо з ПСПУ заодно, цілі однакові, але амбіції керівництва ПСПУ не дають нам взаємодіяти, дружити, - розповідає комендант табору партії “Русь” Віктор Глущенко. - Вони оточили себе сектантською бронею, до них в табір не можна зайти поговорити, вони нікуди не виходять.         А ось з сусідами-комуністами представники “Русі” дружать, тільки тих мало. Наметове містечко комуністів виявилося потьомкінським селом. А єдиний охоронець спав прямо на траві.     Анна Ященко    Київ-Одеса-Київ
V.K. Місто:  Canada	Додано: Tue 22 Jul 2008 20:06:00 EEST В Сербії арештовано колишнього президента Радована Караджича. Людину, яка разом і Слободаном Мілошевічем найбільше спичинилася до того, що події у колишній Югославії пішли саме за "югославським" сценарієм. Саме ця двійка доклала зусиль до того, що в останні 20 років слово "націоналізм" набуло трохи зловісного смислу. А могло б бути і інакше, якщо "сценаристи" мали б більше політичного глузду. Адже можна любити Вітчизну так як, скажімо, Василь Семененко чи Василь Стус. Не в географічну шир, а в духовну глиб.    http://www.lenta.ru/articles/2008/07/22/karadzic/    Василь Коломацький  КОБЗА
V.K. Місто:  Canada	Додано: Tue 22 Jul 2008 19:47:43 EEST Відомий пітерський рок-музикант Юрій Шевчук, лідер групи "ДДТ", (очевидно нащадок українських столипінський переселенців у Башкирію) прийме участь у рок-концерті у Києві, який у свою чергу влаштовуює група підтримки УПЦ МП в пику ідеї Української помісної церкви.    Патріарх Олексій ІІ буде у Києві у липні (вперше з радянських часів).    Василь Коломацький  КОБЗА  ------------------    Большие церковные маневры  Украинцы и россияне спорят, кого из них крестили 1020 лет назад    Согласно древнейшей русской летописи – "Повести временных лет" – в 988 году киевский князь Владимир крестился в греческом городе Херсонес в Крыму, а вернувшись в свою столицу, ниспроверг языческие идолы, созвал киевлян на Днепр и устроил массовое крещение. Затем он повелел строить по всей Руси церкви. Едва ли князю, который был за это деяние причислен к лику святых и провозглашен равноапостольным, могло прийти в голову, что спустя больше тысячи лет две страны будут спорить, которую из них он крестил.     С тех пор много всего случилось: Киевской Руси не стало, православный Константинополь превратился в мусульманский Стамбул, Русская православная церковь отделилась от Константинопольской патриархии, ее центром стала Москва (именно там в 1988 году происходили все главные события, связанные с тысячелетием крещения Руси), потом Киев и Москва оказались вообще в разных государствах. Светские власти независимой Украины с 1992 года пытаются воссоединить враждующие между собой ветви украинского православия.     В 2008 году центром торжеств по случаю 1020-летия крещения Руси стал Киев. Оргкомитет юбилейного празднества возглавил бывший президент Украины Леонид Кравчук – тот самый, который в 1992 году первым заговорил о необходимости создать единую украинскую поместную православную церковь. 19 июля на Софийской площади в Киеве патриарх Филарет, предстоятель Украинской православной церкви Киевского патриархата, отслужил торжественную литургию, которая ознаменовала начало празднования.     25 июля в украинской столице ждут патриарха Константинопольского Варфоломея, а 26-го – патриарха Московского и всея Руси Алексия II. В воскресенье, 27 июля, Алексий и митрополит Киевский и всея Украины Владимир отслужат литургию на Владимирской горке.       Патриарх Украинской православной церкви Киевского патриархата Филарет и президент Украины Виктор Ющенко. Фото AFP   Украинская газета "Дело" пишет, ссылаясь на неназванные "достоверные источники", что секретариат президента намерен воспользоваться присутствием в Киеве одновременно обоих важнейших православных иерархов – Алексия II и Варфоломея – и организовать их переговоры с патриархом Филаретом. В Москве киевского патриарха называют не иначе как раскольником (Константинополь передал Киевскую митрополию Москве в 1686 году), Русская православная церковь в 1997 году предала его анафеме и соглашается иметь дело только с митрополитом Владимиром, который подчиняется Московской патриархии. Однако Филарет пользуется расположением светских властей Украины и рассчитывает, что при их поддержке УПЦ Киевского патриархата будет принята в лоно Константинопольской патриархии.     Впрочем, Варфоломей, как уверяют в УПЦ Московского патриархата, признает предстоятелем украинских православных только митрополита Владимира. Если он согласится принять в лоно Константинопольской патриархии УПЦ Киевского патриархата, Москва, можно не сомневаться, устроит грандиозный, небывалый скандал.     Наблюдатели отмечают, что патриарха Варфоломея (первого главу Константинопольской патриархии, который приезжает на Украину с 1648 года) будут принимать гораздо более пышно, чем патриарха Алексия. Его встретит в аэропорту президент Виктор Ющенко, его поселят в резиденции на Липках, где принимают глав государств. Ющенко и Варфоломей вместе посетят Киево-Печерскую лавру. Алексия II будет приветствовать митрополит Владимир, а светскую власть на церемонии встречи будет представлять лишь сотрудник секретариата президента.       Патриарх Константинопольский Варфоломей. Фото с сайта orthodox.org.ua   Забавно, что при этом украинским властям пришлось обращаться к главе РПЦ, чтобы заполучить в гости Варфоломея: поскольку константинопольский патриарх признает Украину вотчиной Алексия II, требовалось, чтобы его пригласил в Киев именно московский патриарх.     С большими церковными маневрами был связан и инцидент с журналистами московского телеканала ТВЦ в киевском аэропорту 18 июля. Напомним, таможенники изъяли у них пять видеокассет с отснятыми материалами. Они готовили сюжет о предстоящем визите на Украину патриарха Варфоломея для программы "Постскриптум", ведущий которой Алексей Пушков известен крайне нелицеприятными высказываниями о политике Виктора Ющенко в самых разных сферах, в том числе в религиозной. По словам Пушкова, действия украинских таможенников объясняются тем, что ТВЦ принадлежит мэрии Москвы, а Юрий Лужков известен как ярый сторонник передачи Крыма России, за что даже объявлен на Украине персоной нон-грата. Украинский МИД, впрочем, уверяет, что никакой политики в инциденте нет: съемочная группа просто не оформила должным образом все документы.     Околоцерковная общественность решила отметить 1020-летний юбилей крещения Руси по-своему. В апреле в концертный тур по Украине отправились рок-музыканты, собранные лидером группы "Братья Карамазовы" Олегом Карамазовым и общественной организацией "День крещения Руси" Юрием Молчановым. Как говорит Карамазов в интервью РИА Новости, единственный город, в котором их не приняли – Ивано-Франковск, мэр которого посчитал оскорбительными для Виктора Ющенко заявления музыканта о несогласии с втягиванием Украины в НАТО.     Завершиться тур должен концертом на Майдане Незалежности 26 июля – в то самое время, когда неподалеку, на Софийской площади, будут проходить торжественные мероприятия с участием Виктора Ющенко и патриарха Константинопольского Варфоломея. На Майдане ожидается, в частности, петербургская группа "ДДТ". Благословение на концерт дал митрополит Владимир.     Организаторы концерта, среди которых – лидер киевского отделения Партии регионов Василий Горбаль – заявляют, что, хотя они и получили все необходимые санкции от столичных властей, теперь им чинят препятствия. По словам Олега Карамазова, секретариат президента требовал отменить концерт, чтобы не мешать торжествам на Софийской площади. Василий Горбаль в свою очередь сообщил, что когда на Майдане начался монтаж сцены, туда пришел начальник главного управления внутренней политики киевской городской администрации Виктор Гончарук и заявил, что по распоряжению столичных властей концерт переносится на Певческое поле. Директор Певческого поля в то же время заявил, что у него уже началась подготовка к выставке цветов по случаю Дня независимости, поэтому проведение концерта невозможно. Организаторы концерта заявляют, что готовы судиться с мэрией Киева.     Однако в секретариате президента еще утром 22 июля выражали недоумение по поводу разговоров о запрете концерта.     Празднование 1020-летия крещения Руси украинские власти планировали как грандиозное пропагандистское мероприятие, призванное подчеркнуть, что именно Украина является правопреемницей Киевской Руси, а стало быть, как минимум заслуживает собственной автокефальной церкви. Уже сейчас такого мнения придерживаются более половины граждан страны. Осталось убедить в этом патриархов, которые все ближе к Киеву.     Валерий Панфилов    http://www.lenta.ru/articles/2008/07/22/celebration/
V.K. Місто:  Canada	Додано: Mon 21 Jul 2008 04:23:17 EEST В Україн