В гостьовій книзі 892 записів на сьогоднішній день.
Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 » |
| А.Б. | Додано: Thu 13 Oct 2005 21:57:47 EEST
Думки вголос московського українця
у відгук на деякі вислови і пропозиції провідника російського українства пана Василя Думи
"Думи мої, думи мої, лихо мені з вами"
Т.Г. Шевченко
За останній час новообраний голова рад Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії” та Об’єднання українців Росії пан Василь Михайлович Дума виступив із своїм концептуальним баченням проблем українського громадського руху в Росії в кількох засобах масової інформації. Він висловив, сформулював свої думки, своє бачення ситуації як у “Зверненні” до українських громад на сайті “Кобза-українці Росії”, так і в центральних російських газетах – “Известиях” та “Российской газете”.
В "Российской газете" про нього написано: "человек, который не один год в силу своих корней, связей, бизнеса вовлечен в российско-украинский диалог". Василь Дума думає "Сделать что-то и "для души". А именно - помочь российским украинцам сохранять культурную самобытность и способствовать упрочнению настоящей дружбы между нашими странами". З такими благородними цілями, звичайно, давно пора погодитись, та по-можливості допомогти добрій людині.
Однак, пан Дума вважає, що Об'єднанню українців Росії "Политику и религиозные споры необходимо оставить за порогом - иначе нам никогда не договориться". Цього я розумію. Значить: хай в Ногінську б'ють українського попа, забороняють релігійну діяльність вірним церкви Київського Патріархату? Або, може, як було в минулому році - зарані в Москві “обирають” українського президента? І що: невже при цьому наша діаспорна “бізнесово-культурна хата” хай залишається з краю? І ні думки своєї, ні позиції навіть виказати не можна, бо все потрібно залишити “за порогом”?
Ми в своїх громадських національно-культурних організаціях не займаємося політичною діяльністю. Але, я думаю, все ж маємо право висловлювати своє ставлення до того чи іншого громадсько-значимого явища в житті Росії чи України. Бо це право слова - наше конституційне право висловлювати свої думки, обмінюватися ними і разом шукати якісь оптимальні рішення...
Пан Василь Дума заявив в “РГ”: "Я, например, настоял на том, чтобы заседания Совета проводились на русском языке... Чтобы не ставить в неудобное положение тех, кто не знает "мову" или подзабыл ее". На мою думку, це більш ніж дивна пропозиція головного провідника російського українства. От тому і хочеться безпосередньо звернутися до автора цієї досить дивної пропозиції для керівника федеральних українських громадських організацій: якби Ви, пане Дума, наполягали перед колегами на тому, щоб засідання Рад ОУР і ФНКА “Українці Росії” проводились на двох взаємно шанованих мовах – українській і російській - я б Вас зрозумів. А цю Вашу пропозицію не розумію. Бо у мене, знаєте, як і у Вас, теж серце "йокає", коли я чую рідну розмову не тільки на вулиці, але і на важливих нарадах.
Дуже шаную Людей, котрі "мучаться, караються, але не каються". Згадують, підбирають слова, та наполегливо практикуються розмовляти на материнській мові. І нічого не соромляться. З повагою, приємно-весело чути патріотичний суржик повернення "блудного сина". А коли через деякий час від цієї Людини чую досить вільну рідну мову - з щирою насолодою тиснемо руку, як рідні! З такими я "пішов би у розвідку" і голосувати за таких буду.
Ви при цьому згадуєте, що бачили і чули в Москві київську групу "Воплі Відоплясова", яка співала “исключительно на украинском языке" і їх слухала російська молодь... Звичайно, це добре. Але може Ви ще похвалите "Верку Сердючку", "Братів Гадюкіних", чи захопитесь хором бабусь-колядниць та інших "шутов в шароварах"? Вони "ужас как умиляют" гордих собою шовіністів... Але невже це справжня культура українського народу?
Українській культурі в Росії, на мою думку, потрібно - за допомогою розумної державної політики та розумних спонсорів-патріотів - показувати зразок наполегливого, прогресивного розвитку. От, якби Ви, як дійсний патріот українського народу, наприклад, допомогли організувати український вокальний ансамбль в Культурному центрі України в Москви під керівництвом Олександра Івановича Семаки та запросили на концерт усіх, хто говорить по-українськи (такий пароль замість квитка), я б Вам порадив ще дещо корисне...
Ви заявили: "нельзя забывать, что практически все мы - граждане России. А, значит, это наша страна, которую необходимо любить не меньше, чем Украину". Згоден, що Росію необхідно шанувати всім, особливо її громадянам. І вести себе: культурно і патріотично, з взаємною повагою до розумних традицій кожного етносу. І не "любить-иметь, чтоб нефть качать". "Не унижать жалостью. Уважать надо!" (і далі все прямо по Максиму Горькому із його хрестоматійної драми "На дне").
Але, Василю Михайловичу, люблять батьків, дітей, жінок. А Мама і Батьківщина - одна, на все життя. І про відношення до них - слів мало. Про святе, коли важко - краще помовчати. Ви говорите: "надо интегрироваться в Россию, сохраняя свою культурную самобытность, но не обособляться от страны, в которой живем и которой многим обязаны". Так уже ж більше 350 років "не обособляемся". І в Україні наступної зими, навіть без опалення газом, старі та малі "не обособляться". А будуть збагачувати чиновників "Газпрому".
Правду кажете: "В Украине нет сколько-либо влиятельных сил, желающих ухудшения отношений с нашей страной. Скорее, ведется борьба за то, кто станет к России ближе. Если мы сумеем максимально объединить наши экономики, то станем гораздо сильнее, быстрее начнем развиваться". Тут одне зауваження. Куди вже "максимальнее" було об’єднання економік радянських республік РРСФР і УСРС у складі СРСР. А де він, наш Радянський Союз зараз і де його економічна сила була на початку 90-х років?
Як ув'язати Ваші сентенції: "Сильных уважают и разговаривают с ними на равных" і "...остатки иллюзий, что где-то кто-то, из "более развитых", поделится своим местом под солнцем и пустит в давно закрытый на засов "клуб избранных"? Таки так: "Все права можно только заработать".
Але, щоб "підняти на новий рівень роботу в федеральному центрі" Ви пропонуєте "об'єднання навколо керівного проводу федеральних українських організацій". Якось виходить по-комуністичному - немов одностайна єдність мас навколо Політбюро ЦК КПРС? А на мою думку, "керівний провід" - це ті ж пани, які 8-10 квітня цього року на IV "Конгресі" ОУР та III З'їзді ФНКА в УКЦ ховались від людей, з малокультурними охоронцями не пускали статечних українців, щоб разом, прозоро обміркувати проблеми; спровокували мордобій! Пробачте, Василю Михайловичу, але особисто я таких начальничків в гробу бачив...
Вірно кажете: "мусимо визнати, що за майже півроку, які минули після цих двох всеросійських українських форумів, ми не можемо сказати про якісь серйозні принципові зрушення в налагодженні ефективної, планової громадської роботи". А Ви хочете все це численне начальство - на "ковёр", поодинці виговоряти. Бажаю успіху Вам, хоча боюсь, що таке індивідуальне виховання не допоможе...
І ще одне зауваження. На мою думку, не тільки на основі грошей може розвиватися наука, культура, духовність. Гроші - воші. П'ють людську кров, паразити. От раніше розумні були меценати! Доктор Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, наприклад, з побратимами "Просвіту" та " Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка" організували!..
Всього Вам доброго!
Анатолій ВИШНЕВСЬКИЙ
член Об'єднання українців Росії, Москва
An Vish aov04@mail.ru
P.S. В “Гостьовій книзі” сайту V.K. завалив "інформаційною половою" актуальні думки. Глибоко внизу лежить досить якісна аналітична замітка п. Анатолія Даценка на агітацію п. Андрія Бондаренка за доктора економічних наук, члена Ради Федерації п. Василя Думу. Раджу почитати. У нього думки пересікаються з тими, що я тут висловив...
|  | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Thu 29 Sep 2005 15:48:17 EEST
Передрук із УП.
Я згідний із думкою автора, що Ющенко правив через оточення, а не через легальні інституції. Це створило кризу управління. Денщики-ад"ютанти стали вище генералів. А Президент став трохи схожий на барина - чего левая пятка ізволіт (російський вислів).
Я б все це розцінив як брак політичної культури. І перший сигнал для Президента Ющенка. Як в політика у нього ще все попереду, але так помилятися надалі не можна.
Ідеї Майдану живуть, а ось хто буде їх уособленням побачимо. Сподіваємося що Президент.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------------------
Все тільки починається, або Чи можливий другий етап синьо-жовтої революції?
Микола Томенко , для УП, 29.09.2005, 12:29
Вісім місяців після Помаранчевої революції стали "часом Х", що дозволив осмислити події осені-зими 2004-го як окремим лідерам революції, так і народним масам, які, власне, забезпечили їй успіх.
Загалом ці події розвивалися за законами добре скомпонованого літературного твору. Зав'язкою стало призначення всіх структур нової влади, куди президент пересадив польових командирів, комендантів та фінансових донорів Майдану. Єдиною недоречністю цього великого переселення було лише те, що глава держави не поцікавився думкою прем'єра з приводу її нової команди.
Далі була бурхлива і неоднозначна діяльність нової владної команди. Загострення протиріч між першими особами уряду, секретаріату президента та РНБОУ стало кульмінацією постреволюційного дійства.
І, зрештою, настала розв'язка, коли президент розігнав Кабінет Міністрів, збалансувавши цим кроком звільнення Петра Порошенка та Олександра Третьякова, обвинувачених у корупції. Крапку у цих батальних сценах поставив сам Віктор Андрійович, розповівши про свої 12 найважчих днів, протягом яких він вагався між інтересами України і власних друзів.
Президент потрапив в оточення: своє, Кучми та Януковича
Тепер, коли діяльність влади знову починається з чистого аркуша, можна більш глибоко проаналізувати події постреволюційного часу.
Головний висновок невтішний. На жаль, декларовані цінності Майдану не знайшли втілення у діях лідерів країни, на яких покладалися надії людей. Більшість владної команди, яка піднялася на хвилі революції, не усвідомила, кому вона має завдячувати за свій успіх.
Бізнесмени, які зайняли крісла на Грушевського та Банковій, досі свято вірять, що туди їх привели мільйони доларів, витрачених на революцію, а не мільйони українців, що вийшли на вулицю. Більше того, колишні штабні апологети щиро вважають свою роль у проведенні революції основною, віддаючи людям другорядну роль вдячної, але керованої масовки.
Відтак вони вважають за непотрібне зважати на думку людей, скажімо, з приводу співпраці з Леонідом Кучмою і Віктором Януковичем, що стало очевидним після підписання політичного Меморандуму.
Публічне освячення Кучмою відставки уряду Юлії Тимошенко та наступного призначення Юрія Єханурова остаточно легітимізувало союз нового та старого режимів. Адже якщо перші сім місяців владна команда хоча б частково намагалися керуватися запитами суспільства, то нині президент остаточно потрапив в оточення: своє, Леоніда Кучми, яке представляє у Верховній Раді його зять Віктор Пінчук, та Віктора Януковича. Саме ці сили сьогодні визначають політику нової влади.
Перший серед рівних став вищим за всіх
Помилка президента, яка може стати його трагедією, полягає у тому, що для побудови демократичного суспільства він залучив занадто багато людей, яким цінності свободи та демократії не властиві.
Його найближчі соратники свого часу стояли пліч-о-пліч з Леонідом Кучмою, фінансували сімейний фонд його дружини, захищали його під час касетного скандалу, разом з ним політично знищували прем'єра Ющенка. Їм зрозуміла атмосфера постійної інтриги, недовіри, недомовленості.
І сьогодні оточення президента намагається вибудовувати перевірену на Кучмі схему, коли окремі бізнесмени-міністри беруть на себе відповідальність за добробут президентської родини, за прикраси його дружини, квартири, автомобілі та телефони сина, за зведення сімейного будинку під Яремчею.
За таких умов новий президент стає заручником старої системи. З першого серед рівних він перетворився на вищого за всіх інших. В існуючій системі відсутній принцип відповідальності згідно з субординацією, що є ключовим в управлінні. Як наслідок, президент керує не інституційно, а інтуїтивно – згідно власних симпатій чи антипатій.
За таким же принципом у державі здійснюється кадрова політика. Президент досі покладався на друзів Червоненка та Порошенка, з якими бачився регулярно, а не на керівника вищого органу виконавчої влади – прем'єр-міністра, з яким вимушено спілкувався лише під час святкувань чи з телеекранів.
Чесна влада чи консервація кучмізму?
Очевидно, що в Україні відбувається світоглядний конфлікт цінностей між владою та народом. Мільйони людей боролися за чесну владу, за рівність всіх перед законом, за справедливі суди.
Спочатку у багатьох була ілюзія, що у своїх прагненнях "народ і партія єдині". Однак ця ілюзія швидко розвіялася. Ті, хто, зрештою, став владою, відчули її смак і нині всіма силами продовжують консервувати кучмізм. Влада і суспільство живуть за різними морально-етичними принципами, правилами й поняттями.
Замість справедливої оцінки минулого і зрозумілої та чесної політики сьогодення, у громадській думці створюють міфи про хороших та поганих олігархів.
Перші отримали свій статус, фінансово підтримавши команду майбутнього президента на останньому етапі революції. Натомість другі вирішили не витрачатися і прорахувалися.
Тепер ставлення влади до них відповідне. Скажімо, олігарху П. обіцяють НЗФ, за що той гарантує новій владі повну медійну підтримку її дій на своїх телеканалах.
В той же час принцип нашого уряду був докорінно іншим: всі олігархи правильні, якщо вони вчасно і повністю сплачують податки і не порушують закони. Ми виступали за вирішення питань несправедливої приватизації через участь всіх зацікавлених структур у відкритих аукціонах. Натомість нині перемогла концепція мирової угоди як засобу цивілізованої корупції, а слово аукціон вважається ідеологічно шкідливим.
Інший приклад подвійних стандартів – ситуація навколо ФК "Динамо". Мій підхід полягає у перетворенні народного клубу на відкрите товариство, що означає можливість для простих вболівальників хоча б символічно, (тисячною долею акції), впливати на його долю. Натомість для окремих членів команди президента така ідея полягає у тому, щоб відібрати клуб у мільйонера С., віддати його мільйонеру Г, а отримані за посередництво гроші покласти у каси мільйонерів П. і М.
Якщо перший етап революції не очистить країну, то другий – буде неминучим
Президент частково правий, коли говорить про девальвацію цінностей Майдану. Але не треба приховувати, що разом з девальвацією відбулася ще й підміна понять. Розуміння філософії Майдану неоднакове серед його "генералів" та "рядових". Для народу ідеали Майдану полягають у тому, що Закон нарешті має діяти однаково для всіх, що зло завжди має бути покарано, а причетні до корупції діячі мають бути усунуті з політики.
Натомість для нової влади прийнятною є співпраця з Януковичем, який уособлює всі найгірші риси попереднього режиму, і персона якого стала каталізатором Помаранчевої революції. Це ж стосується ідеї амністії фальсифікаторам виборів на чолі з Ківаловим чи надання гарантій так званим "в'язням сумління", які ще під час Помаранчевої революції вважалися бандитами.
Втім, проблема влади полягає і у тому, що, на відміну від неї самої, суспільство вже змінилося і не сприймає як неминучу даність будь-які дії влади проти себе та держави. В Україні склалися унікальні обставини, коли не політики, а суспільство починає впливати на прийняття стратегічних рішень. Відставки Порошенка з Третьяковим та міністрів-бізнесменів не відбулися б без сили громадської думки.
Але попри це ці дії не можна вважати ані кроком, ані півкроком до запровадження принципів прозорої і чесної влади. Адже всі дискусії щодо необхідності замінити політиків на прагматиків виявилися неспроможними. До думки суспільства дослухалися щодо відставок кількох одіозних фігур, але в результаті сталося ще гірше.
Тепер в Кабінеті Міністрів сконцентровано весь передвиборчий штаб партії влади на чолі з головою Ради партії, керівником виконкому "Народного Союзу Наша Україна" та його заступником.
Владі не варто заспокоюватися, що суспільство випустить пару внаслідок кількох ефектних відставок. Без системних змін ситуація трансформується у відому революційну формулу, коли верхи не можуть, а низи – не хочуть. І тоді новий етап революції стане неминучим. Причому вже не сині будуть гуртуватися проти оранжевих, а синьо-оранжеві – проти зрощення та подальшої олігархізації старого та нового режиму.
Тож, якщо перший етап революції не дозволить країні очиститися, то другий – стає справою ближчого часу. Сьогодні, користуючись економічними термінами, надзвичайно актуальною виглядає ревальвація цінностей Майдану. Адже Україна і її громадяни довели своє право на чесну політику, порядну владу, справедливе життя.
Автор: Микола Томенко, колишній віце-прем'єр в уряді Юлії Тимошенко
http://www2.pravda.com.ua/news/2005/9/29/33966.htm
|  | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed 21 Sep 2005 16:49:37 EEST
Передрук Лента.Ру.
Хрущев звільнив із таборів мільйони, і це перший пам"ятник йому (перед цим усі пригадують тяганину із відкриттям надгробку роботи Нєізвєсного). І цей пам"ятник відкриють вже після увіковічення Андропова, якому бюст вже пару років стоїть у Карелії, і Брежнєва, якому в Новоросійську поставили пам"ятник вже років 7 тому. Все-таки невдячна реакція нащадків (я маю на увазі щодо Хрущева).
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------
В Ингушетии установят памятник Никите Хрущеву
Во вторник президент Игушетии Мурат Зязиков заявил, что в столице республики Магасе будет установлен памятник генеральному секретарю ЦК КПСС Никите Хрущеву, передает агентство "Интерфакс".
"Необходимо подчеркнуть роль Хрущева в борьбе с тоталитаризмом. Это государственный деятель, который вернул на родину ингушей и многие другие репрессированные народы. Я хочу восстановить историческую справедливость и отдать долг памяти этому на самом деле выдающемуся человеку", - подчеркнул Зязиков.
Памятник планируется открыть в первом квартале 2006 года, уточнил ингушский президент. Он напомнил, "именно благодаря Хрущеву из лагерей были освобождены миллионы репрессированных граждан, они были реабилитированы".
"Он вернул из ссылки на родину депортированных в годы сталинизма народы - ингушей, балкарцев, карачаевцев, чеченцев", - добавил Зазиков, отметив, что "сталинский произвол - ссылать целые народы, политические репрессии больше нигде не должен повториться".
Как напоминает агентство, в марте 2005 года указом главы Ингушетии одна из улиц новой столицы республики Магаса была названа именем Никиты Хрущева. Дочь Хрущева Рада Аджубей направила Зязикову телеграмму, в которой выразила благодарность за увековечение памяти отца.
http://www.lenta.ru/news/2005/09/21/monument/
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Mon 12 Sep 2005 15:58:54 EEST
Передрук УП.
Василь Коломацький
КОБЗА
-------------------------
Свободи в Україні більше, ніж у Росії, але менше, ніж у Грузії
www.ПРАВДА.com.ua, 12.09.2005, 11:33
За даними чергового випуску доповіді Economic Freedom of the World Україна посіла 103 місце в рейтингу економічної свободи, випередивши Росію на 12 позицій.
Про це пише російська редакція газети "Комерсант", відзначаючи, що доповідь щорічно готується групою дослідників під егідою канадського Fraser Institute і вважається найбільш серйозним дослідженням у сфері економічної свободи у світі.
Серед 127 країн у доповіді цього року перше місце посів Гонконг із загальним рейтингом 8,7. Друге місце цього року посів Сінгапур із загальним рейтингом 8,5 балів. Третє місце поділили Нова Зеландія, Швейцарія і США – з однаковим рейтингом 8,2 (торік американці теж були на третьому місці з таким же рейтингом). Слідом йде Великобританія з 8,1.
На 66 місці – Грузія з 6,4, на 103 – Україна з 5,5, а Росія поділила 115-і місце з Руандою і Того – у всіх загальний рейтинг 5,1 (торік вона займала 114-і місце з тим же показником).
Як відзначає видання, автори доповіді підраховують рейтинг кожної країни в п'ятьох головних галузях.
По-перше, оцінюється частка держави в економіці. Чим менше держвидатків порівняно з витратами громадян і підприємств, тим менше розподіл товарів і послуг залежить від політичної сваволі.
Чим нижче податки, тим більше громадяни можуть скористатися плодами своєї праці; чим менша частка ВВП виробляється на держпідприємствах, тим більшу роль відіграє ринковий попит простих громадян на продукцію приватних підприємств і тим більше виробництво залежить від переваг інвесторів. У країнах, де малі держвидатки, податки і частка держпідприємств, великий рейтинг економічної свободи.
По-друге, оцінюється надійність юридичної системи і захисту прав власності. Там, де громадяни не вірять, що держава забезпечить виконання контрактів і захистить чесно добуту власність, рейтинг економічної свободи буде низьким.
По-третє, оцінюється стабільність грошової системи. Там, де держвидатки і грошова маса ростуть швидко, швидко росте й інфляція – відповідно, порушується стабільність ділових контрактів; більше того, порушуються права власності: держава просто забирає собі частину накопичених грошей за допомогою інфляційного податку.
Крім того, економічна свобода опиняється під загрозою, якщо держава не дає громадянам рятувати свої гроші хоча б в іноземних банках. Якщо висока інфляція і важко рятувати від неї гроші, рейтинг країни буде низьким.
По-четверте, оцінюється свобода укладати зовнішньоекономічні угоди. Тарифи, квоти й адміністративні обмеження на зовнішню торгівлю не тільки не дають громадянам і підприємствам заробляти гроші, але і служать джерелом корупції. І низького рейтингу економічної свободи.
По-п'яте, оцінюється держрегулювання кредиту, ринку праці і повсякденної діяльності підприємств. Якщо в кредитній сфері домінують приватні банки і на ринок допущені також банки іноземні, рейтинг буде високий.
Також високий рейтинг одержить країна, де зарплату визначає ринок, недбайливого працівника все-таки можна звільнити, а безробітні не одержують настільки високу допомогу, що не зацікавлені працювати.
Нарешті, для підвищення рейтингу потрібно зробити так, щоб підприємства продавали товари за вільними ринковими цінами, могли вільно виходити на ринок і йти з нього, нарешті, щоб серед цих підприємств не було фаворитів, які користуються особливими зв'язками з чиновниками для завоювання ринків і отримання прибутку за рахунок конкурентів.
"Українська правда"
| | | Анатолій Даценко
Місто: Москва | Додано: Thu 08 Sep 2005 10:40:19 EEST
Надзвичайно вразили міркування Андрія Бондаренка.
Одразу зауважу, що не маю нічого проти пана Василя Думи, бо не знаю його. До того ж, з моєї точки зору, справа не в ньому. А в оголошенні його \"лідером\" та \"трибуном\" російського українсьтва. За які такі заслуги? За російське сенаторство? За досвід керівництва кількома російськими нафтовоми компаніями? За безбідність?
Виявляється, не тільки через це. Пан Бондаренко наводить як вбивчий аргумент спроможність Василя Думи \"ногами відкривати\" двері високих українських та російських кабінетів. Утім, є й ще один аргумент! Уявляєте, сама (!) Оксана Білозір називає Думу своїм другом і навіть розміщує його світлину на своєму новітньому диску! Оце заслуга! Так може оголосити Василя Думу після цього \"лідером та трибуном\" не лише російського, але й світового українства?!
Знаєте, на мою думку, подібний підхід до поліпшення справ російського українства ставить проблему з ніг на голову. \"Вот приєдєт барін, барін нас рассудіт\".
Шановний добродію Андріє! Ніякий черговий \"весільний\" генерал не вирішить за нас наших пекучих проблем. Бо вони ховаються не у високих київських або московських кабінетах, і навіть не записані на диску Оксани Білозір. Вони в головах наших свіввітчизників і земляків, більшості з яких, на жаль, глибоко плювати на проблеми національного відродження українців Росії. Скільки в нас активістів українського національного руху в Росії? Кілька десятків на всю багатомільйонну українську діаспору! Решта навіть не знає про існування ОУР. Та й не хоче знати, бо заклопотана своїми справами. Або асимільована. І ніякий Василь Дума, скільки б меценатських коштів він не виділяв на розвиток української складової в Росії, ситуацію не змінить.
Ситуація вирішується в Україні. Буде наша земля заможною, цивілізованою, демократичною, і кожний будь-де в світі згадає свої українські корені. Буде тягнутися до рідної неньки. Навіть мову вчитиме, коли забув або взагалі не знав. А доти, доки наш люд тягнеться до Росії сотнями тисяч заробітчані, нічого на краще не зміниться. І ніякі \"весільні\" генерали ситуацію в діаспорі не врятують.
Азербайлжанцям у Москві, приміром, байдуже, чи є в них представник у Раді Федерації чи ні. Чому? А тому, що сотні тисяч азербайджанців-діаспорян тримаються одне одного, завжди готові допомогти землякам, завжди готові підтримати (є винятки, але їх мало). Спробуйте знайти таку підтримку в наших земляків! Чорта лисого! Кожний печеться за своє!
Отже, проблема не в \"локомотиві\" діаспори, не в регаліях, не у вмінні відкривати ті чи інші високі двері. Проблема в головах. А ще в тому, окрім національної байдужості значної частини російського українства та відсутності національного самоусвідомлення, що в Росії найближчим часом ніхто не дасть українській діаспорі самоорганізуватися до набуття дійсно серйозної ваги. Справа в нюансах російсько-українських відносин. Імперія досі залишається імперією, хіба протистояння ведеться тепер підкилимно, з урахуванням формальної незалежності України. Ніхто в Кремлі не зацікавлений у формуванні \"п\"ятої колони\" українства в себе під носом. А ось \"п\"ята колона\" \"російськомовних\" знаходить у Криму (зокрема) шалену підтримку з Москву. Подивіться хоча б регулярні випуски федеральних теленовин про ситуацію в Криму.
Я певний, що Василь Дума надто розумна людина аби втручатися в цю халепу. Кремль і не таких ламав.
Висновок: сподіватися можна лише на щоденну, сумлінну і свідому роботу з долини, а не шукати собі куміра з грошима та званнями, який нібито надасть поштовх до відродження нашої діаспори і сприятиме її більшому визнанню. Гадаю, пане Андрію, Ви досі, без нафтодоларів та сенаторства, зробили для діаспори не менше, якщо не більше, ніж шановний Василь Дума. То про що Ви тоді говорите?!
З повагою, Анатолій Даценко, журналіст, але без регаліїв
| | | | Бондаренко | Додано: Wed 07 Sep 2005 20:52:32 EEST
Думки вголос
Про лідера і трибуна російського українства
Повпредом української діаспори РФ перед можновладцями Росії і України на сьогодні може бути лише голова Координаційної ради федеральних організацій, російський сенатор і відомий бізнесмен Василь Дума
На IV Конгресі Об’єднання українців Росії та ІІІ З’їзді Федерально національно-культурної автономії “Українці Росії” було досягнуто компромісне рішення про обрання співголів цих федеральних українських громадських організацій – “регіонала” Василя Яковича Бабенка та “москвича” Валерія Фоковича Семененка. Як відомо з історії, в керівництві “двовладність”, система так званих двох “консулів” досить хитлива і так чи інше прагне до більш стійкої системи одного лідера.
І на сьогодні вже стало очевидним, що на цю керівну роль лідера в українському русі Росії зараз об’єктивно може претендувати третя людина – одностайно обраний на цих же форумах головою Координаційної ради федеральних українських громадських об’єднань Василь Михайлович Дума, член Ради Федерації, відомий в Росії і Україні бізнесмен і меценат, який був спонсором і душею українського громадського руху в Західному Сибіру ще з початку 90-х років минулого сторіччя. Вважаю, що саме ця нинішня "двовладність" зараз об’єктивно підштовхує Василя Михайловича взяти на себе роль лідера російського українства і запросити у членів правління ОУР і ФНКА якісь повноваження для того, щоб можна було виступати повноцінним повпредом цих об’єднань на самому вищому рівні влади і в Росії, і в Україні. Як він на сьогодні реально виступає в сфері регулювання російсько-українських взаємин на міждержавному рівні – його визнаним теоретиком і практиком.
Хоча, якщо стан справ в ОУР і ФНКА “Українці Росії” буде залишатися без кардинальних змін - таким же аморфним, яким він був останні роки, коли фактично український громадський рух був “без керма і без вітрил” і втрачав всяку перспективу свого розвитку, то нічого міняти не треба. Тоді керівництво цих федеральних українських громадських об’єднань не мало виходу на впливових осіб в Уряді і Федеральних зборах Росії, не мало навіть якогось безпосереднього контакту і порозуміння з можновладцями столичного міста. Через що, наприклад, для величезної, багатої Москви стало якоюсь незрозумілою проблемою навіть рішення про виділення приміщення для Бібліотеки української літератури.
Так чи інакше, а крім вирішення суто національно-культурницьких питань, провідникам федеральних громадських об’єднань діаспори потрібно виказувати позицію і мати якийсь вплив на прийняття державних рішень в політичній і економічній сферах двосторонніх відносин між Росією і Україною. Діаспорі потрібна людина, що як древнєримський трибун могла би виражати її інтереси і захищати їх перед владою. На жаль, раніше це навіть не ставилося в перелік задач українського громадського руху в РФ. І ця політико-економічна “імпотентність” старого керівництва ОУР і ФНКА стала звичною для можновладців Росії і України.
Але, як мені здається, після останніх Конгресу і З’їзду стало очевидно, що вищій владі України, в якій зараз багато прагматиків, не потрібна зараз так звані керівники "діаспори" із жебраків в "національно-свідомих шароварах", які не мають ні грошей, ні ваги на державному чи хоча б регіональному рівні. На Банковій, на мою думку, приглядаються до тих, хто має і те, і інше... Вважаю, що це підтверджує і той факт, що московський співголова п. Валерій Семененко та його заступники Юрій Кононенко, Вікторія Скопенко бувають в Києві, працюють по якимось культурницьким програмам. Але до перших осіб у них доступу не має. Бо до категорії так званих "політиків" - цей термін я умовно використовую стосовно дійсно впливових осіб в українському громадському русі - ці громадські діячі не підходять. І навіть в Посольстві України в Російській Федерації, як і раніше, офіційно ніяк не відмічають зустрічі, які там проходять з Валерієм Семененком, Юрієм Кононенком та їх московськими соратниками. І, здається, якимось солідними керівниками української діаспори Росії не вважають, бо інформацію про прийоми Послом України цих осіб ні на своєму сайті, ні ніде в інших ЗМІ не подають.
А ось голова Координаційної ради Василь Дума вже без всяких умовностей цілком офіційно має саме ранг політика. Він член комітету по справам СНД Ради Федерації. І в бізнесі людина дуже високого рівня. (Нафтових компаній в Росії після 1992 року було, здається, всього сім, і президент "Славнефть" входив в цю сімку “нафтового генералітету” країни). І на відміну від панів Семененка і Кононенка він, наприклад, в Києві може вільно зайти не тільки до заступників міністра, але і до нинішнього міністра культури і мистецтв України народної артистки України Оксани Білозір. Як до своєї приятельки. Гляньте на її останній диск "Нові на найкращі" (зроблений в цьому, 2005 році) з піснями-суперхітами (його вже можна купити в "Українській книгарні" на Арбаті, 9). Пані міністр на цьому диску тричі з вдячністю називає ім'я мецената і "нашого" - тобто свого - "друга" Василя Думи (першим його, а другим пана Петра Порошенка, якого представляти тепер, здається, не треба). Чи Ви знаєте в українській діаспорі Росії, ще когось, кого б міністр культури і мистецтв України так відкрито і публічно назвала своїм другом і меценатом і чиє фото єдине, яке виставила на своєму диску з найкращими пісенними хітами?
Разом з Василем Михайловичем Думою в Раді Федерації працюють інші російські сенатори – етнічні українці. Наприклад, обидва самарських сенатора. Один - Леон Йосипович Ковальський, в минулому багаторічний голова обласної Думи, що родом з села на Житомирщині, а у другого батько - його земляк з райцентру Житомирської області міста Бердичева. Це - Андрій Георгійович Іщук, в минулому сенатор від Рязанської області, успішний самарський бізнесмен, якому лише в Україні належать підприємства в Києві, Дрогобичі Львівської області, в Росії - більше 20, в Чехії тощо. Про останнього я писав в московській пресі, що у нього саме "круте авто” в області - "Майбах" десь за 800 тисяч американських доларів. Хоча б один цей факт добре підкреслює очевидність того, що п. Іщук відноситься саме до тих українців, яким надоїло бути бідними. До речі, він поїхав на Львівщину, в Дрогобич міжнародним спостерігачем від Федеральних Зборів Росії під час президентських виборів в Україні.
В Державній Думі Росії від Самарської області ще є також 2 етнічних українця (з 5 депутатів, обраних від регіону). Обидва в минулому віце-губернатори - Володимир Семенович Мокрий (голова комітету Думи по місцевому самоврядуванню) і Віктор Олексійович Казаков (останній був у відомого магната Михайла Ходорковського віце-президентом ЮКОСу, теж досить багата людина - "рубльовий мільярдер"; матеріал про його матір - українку з дніпропетровського села, "хрещену матір" художнього керівника тріо "Маренич" ми виставили на сайті ще в 2003 році). Це все – реальні російські політики, які мають солідну вагу не тільки в регіонах, але і в Москві.
Ось таких людей, я вважаю, в інтересах української держави, нам в діаспорі потрібно шукати і залучати, як своїх союзників та лоббістів інтересів українського народу - для того, щоб приймалися і виконувалися закони, направлені на захист і розвиток економічних, наукових та культурних відносин Росії і України, щоб повноцінно працював для ФНКА "Українці Росії" Закон про національно-культурну автономію” тощо. Саме з такого рівня людьми хоче мати справи і нове керівництво України, а не з представниками громадської "гальорки". Як мені сказав в серпні цього року під час бесіди перший помічник президента Віктора Ющенка Державний секретар України Олександр Зінченко, “до цього поступово буде залучатись все більше і більше людей. Це природній процес. Його не можна штучно прискорювати. Я ще раз підкреслюю це слово - “штучно”. Це природній процес, який треба стимулювати, залучати цих людей в активне двостороннє співробітництво. Бо безумовно - етнічна складова значно підсилює всі такі двосторонні зв’язки. Тому можу ще раз сказати про те, що стосується діаспори: політика української держави в цій сфері набуває набагато більш серйозного і пріоритетного значення і нових ознак взагалі в цій сфері. Постільки вона мала раніше односторонній характер, а зараз вона має стати активним двостороннім процесом в сфері співробітництва. Це стосується бібліотек, закладів культури, освітянських обмінів, закінчуючи навіть мережею Інтернет, спілкуванням і електронним спілкуванням, тому що це надзвичайно великий проект...”
Реально сьогодні із керівників федеральних українських громадських об’єднань Росії лише Василь Дума має змогу досить вільно зайти до якогось російського чи українського міністра, до керівників Верховної Ради та Державної Думи чи Ради Федерації, Адміністрації Президентів України і Росії і безпосередньо вирішити те чи інше питання. На жаль, із обраних в квітні співголів ОУР-ФНКА “Українці Росії” ні ректор уфимського філіалу московського вузу Василь Бабенко, ні малий підприємець з Москви Валерій Семененко, цього зробити не можуть, бо не мають відповідного соціального статусу і загально визнаного авторитету у влади. Перший заступник голови ОУР громадянин України пан Юрій Кононенко, співробітник Культурного центру України в Москві, був третім секретарем Посольства України. Але за своїм соціальним статусом сьогодні він помітно вище не піднявся, бо громадська посада в ОУР йому додаткової ваги не додає. Пан Юрій Кононенко може бути прекрасним виконавцем, але як керівника його не сприймають як рівного по собі можновладці ні в Україні, ні в Росії. У першого заступника голови ФНКА “Українці Росії” Стефана Паняка соціальний статус вищий, ніж у Кононенка, бо він - професор університету, "вільний художник", інтелектуал. Але все одно для лобіювання інтересів діаспори, представництва її в вищих колах влади Росії і України цього сьогодні недостатньо, щоб успішно виступати в нинішніх умовах від імені солідної федеральної організації.
Порівняйте, будь ласка, наших провідників навіть з керівництвом недавно створених російськомовних земляцтв регіонів України: на чолі цих організацій стоять люди в досить високих рангах. Хоч і в минулому. Це - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Фінляндії Микола Челомбітко, бувший міністр ракетно-космічної галузі в СРСР і секретар ЦК КПРС Олег Бакланов, перший заступник голови "Госснабу" СРСР Микола Луньов, командуючий Чорноморським флотом адмірал Михайло Хронопуло, головнокомандуючий Війсково-Повітряними Силами Росії генерал армії Петро Дейнекін, бувший перший секретар Дніпропетровського обкому КПРС Андрій Гиренко... Цим людям високої державної номенклатури і сьогодні відкриті двері кабінетів в Москві і в Києві.
В недавньому минулому я був "військовим чиновником" середнього рівня. І добре зрозумів, що така градація, таке слідування субординації відносно рангу, посади людини в нашому радянському і пострадянському суспільстві сприймається, як діюєче правило "доброго тону". Це - віковічна традиція. І ведеться вона навіть не від Петра Першого і його Табелі про ранги, а з більш давніх часів. Тому вважаю, що українській діаспорі в Росії дуже потрібен керівник і його соратники з числа етнічних українців, які мають солідну політичну і фінансову вагу. Такі люди не будуть просити на Конгресах у України копійки. Як, скажімо, один голова регіональної громади просив про підписку на українські пресові видання. Це ж сором для солідних людей! І зараз і в Кремлі, і на Банковій, я впевнений, дивляться на таких людей, як саме на надоїдливих жебраків: ви співаєте і танцюєте, то співайте і танцюйте! Можете ще випити по чарці доброї горілки, але не заважайте серйозним, солідним людям займатися справжніми державними справами...
А нащо тоді наша громадська діяльність, якщо вона нічого конкретного, відчутного не дає українській державі і українському народові? Якщо ми поки що не маємо реальних важелів впливу на державну політику Росії? Якщо в Державній Думі Росії і Раді Федерації у ФНКА нема навіть неформальної "української фракції" з етнічних українців, як це було навіть в Російській імперії до 1917 року? Якщо нема ніякої цілеспрямованої праці з російськими українцями - губернаторами регіонів, мерами великих міст. Чи може, наприклад, сказати пан Михайло Субота з Санкт-Петербургу, що губернатор-українка Валентина Матвієнко його знає і вільно приймає? Чи є така підтримка у панів Віктора Нанаки і Володимира Халимончука в Сургуті від губернатора-українця Олександра Філіпенка? Впевнений, що сьогодні вийти на таких російских можновладців-українців можуть лише солідні люди відповідного рангу і статусу... І працювати з ними надалі потрібно на досить солідному рівні...
Іще один важливий момент, що стосується нашої Координаційної ради. На мою думку, представникам одних сегментів нашого громадського руху потрібно зустрічатись, вести переговори і з повагою відноситись до представників інших сегментів. Не зважаючи на тимчасові політичні пристрасті і симпатії. Нагадаю, що до Координаційної ради першого складу на ІІІ Конгресі ОУР було обрано і професора Миколу Луньова - президента Земляцтва донбасівців. Разом з льотчиком-космонавтом Павлом Поповичем і Олександром Руденком-Десняком вони отримали один спільний офіс-кабінет в Культурному центрі України в Москві. Я був в цьому кабінеті - в ньому наприкінці минулого року іноді працював лише президент Земляцтва донбасівців Микола Луньов. Бо московських донбасівців деякі національно свідомі представники рад ФНКА-ОУР ледь не визнали ворогам України. І були навіть заклики не допускати на останній Конгрес різних “луньових” і “бакланових”, бо вони немовби виступали не тільки проти Ющенка, але і народу України. Хтось, бач, національно-свідомий, "помаранчевий", а вони - сині! Майже щось анекдотичне вийшло: немовби заклик - вбивай "синіх" і "москалів"! Такої образи ці громадяни Росії українського походження від своїх колег по громадському руху не чекали...Я спеціально дещо згустив барви. Бо з самого початку був за те, щоб не ділити в громадському русі людей на агнців Божих і козлищ смердячих.
Закінчуючи ці замітки повторю свій висновок: впевнений, що на сьогодні лише голова Координаційної ради федеральних організацій, російський сенатор і відомий бізнесмен Василь Михайлович Дума може бути повпредом української діаспори РФ перед можновладцями Росії і України. Саме він, як нова людина, може забезпечити єдність і авторитет українського громадського руху в Росії. Але для цього йому потрібно надати повноваження загальновизнаного лідера і трибуна російського українства. Для подальшого росту і розвитку нашої діаспори.
Андрій БОНДАРЕНКО,
Заслужений журналіст України.
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed 07 Sep 2005 20:27:04 EEST
Тимчасово з технічних причин публікуємо матеріали полоси Оновлень тут.
Нижче матеріал прес-служби ОУР-ФНКА.
Просимо висловити свою реакцію на цю подію в Гостьовику.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------------------
ВІДОМИЙ РОСІЙСЬКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ
ТА ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ ВАСИЛЬ ДУМА ОБРАНИЙ ГОЛОВОЮ РАДИ ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ РОСІЇ ТА ФЕДЕРАЛЬНОЇ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ АВТОНОМІЇ “УКРАЇНЦІ РОСІЇ”
Ради Об’єднання українців Росії та Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії” на своєму засіданні обрали відомого російського політичного та громадського діяча Василя Думу головою Ради ОУР та ФНКА “Українці Росії”.
Василь Михайлович Дума народився у Красноярському краї Російської Федерації у 1954 році. Закінчив Львівський будівельний технікум та Тюменський індустріальний інститут. Працював на Закарпатті на інженерних та керівних посадах будівельної галузі, а з 1980 до 1994 року – на підприємствах нафтогазової промисловості Росії, в місті Сургуті, де активно допомогав роботі українських організацій.
З 1994 року живе у Москві. Працював у Міністерстві палива та енергетики РФ, очолював великі російські нафтові компанії: “Урайнафтосервіс”, “ЛУКОЙЛ-Транснафтопродукт”, “Славнафта”. У 2000-2001 рр. В. М. Дума – голова ради директорів комерційного банку “Гранд Інвест Банк”, з квітня 2001 року – віце-губернатор Костромської області, а з 13 травня 2004 року – Член Ради Федерації Федеральних Зборів РФ.
Василь Дума – доктор економічних наук, дійсний член Академії гірничих наук, має почесні звання “Заслужений працівник Мінпаливенерго Росії” та “Заслужений нафтовик Росії”. Нагороджений орденами Російської Православної церкви Преподобного Сергія Радонежського ІІ і III ступеню, Святого благовірного князя Данила Московського II ступеню, Пам’ятною грамотою Патріарха Московського і Всія Русі Алексія ІІ, орденом Дружби (відзнакою Президента Російської Федерації), орденом України “За заслуги” ІІІ ступеню і Грамотою Верховної Ради України.
Василь Дума докладає значних зусиль для відродження духовності народів України і Росії, веде велику благодійну роботу. Він є меценатом багатьох творчих проектів естради і театру, надає фінансову допомогу на видання книг і підручників, дитячим будинкам, монастирям і церквам, за що у квітні 2004 року Папа Римський Іван Павло ІІ надіслав йому своє Апостольське благословення.
Посада голови Ради ОУР та ФНКА “Українці Росії” встановлена на IV Конгресі українців Росії, що відбувся у квітні нинішнього року, з метою активізації діяльності федеральних українських організацій Росії у справі відродження та розвитку української культури в Російській Федерації, здійснення низки проектів у мистецькій та інформаційній сферах.
На світлині duma.jpg – Василь Дума.
7 вересня 2005 р.
Об’єднана прес-служба Федеральної національно-культурної
автономії “Українці Росії”, Об’єднання українців Росії та
Бібліотеки української літератури в Москві
Контакти (керівник служби Юрій Кононенко):
E-mail: libukr@online.ru
Тел. +7 095 737-8834
Тел./факс +7 095 290-5114, +7 095 118-9192
| | | Nationalist
Місто: Kyiv | Додано: Sat 03 Sep 2005 17:19:57 EEST
Заходьте на сайт Національного Альянсу http://national.org.ua |  | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Fri 02 Sep 2005 16:31:17 EEST
Передрук Лента.ру.
Василь Коломацький
КОБЗА
----------------
Россия предложит Украине европейские цены на газ
Комментарии
Газовая атака с политической подоплекой
09.06.2005
Отношения между Москвой и Киевом накаляются по мере строительства газопроводов в обход Украины
В ходе встречи 31 августа зампреда правления "Газпрома" Александра Рязанова и главы "Нафтогаза Украины" Алексея Ивченко российская сторона заявила, что Украина в будущем году не получит дешевого газа, сообщает "Коммерсант".
Рязанов предложил поставлять газ Украине по 180 долларов за тысячу кубометров. Это примерно в четыре раза превышает нынешние тарифы. В свою очередь, представители "Нафтогаза" заявили, что в этом случае тариф за транспортировку газа тоже будет увеличен в четыре раза. По словам Рязанова, это невозможно, так как нигде в Европе транспортные тарифы не превышают 2 долларов за прокачку тысячи кубометров на 100 километров.
По словам Рязанова, сторонам в ближайшее время предстоит сформировать окончательную цену на газ и представить ее к 10 сентября в правительства России и Украины. Он добавил, что прогнозные цены на газ в 2006 году в Европе превысят 200 долларов, при этом для Украины "Газпром" предлагает установить цены на газ, аналогичные его стоимости на границе Словакии и Румынии.
Ранее российская сторона уже выдвигала предложение о повышении цен на газ до 160 долларов. В ответ Украина пригрозила увеличить стоимость прокачки тысячи кубометров газа на 100 километров до 3,5 долларов. Сейчас тариф составляет лишь 1,09 доллара. Предложение о переносе сроков повышения цен на газ было отвергнуто российской стороной.
http://www.lenta.ru/news/2005/09/01/urkgas/
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Thu 01 Sep 2005 05:25:41 EEST
Шановний друже Потапе,
а куди подівся сайт МНК? Ви просто переіменували один в другий, чи сайт МНК існує окремо?
Василь Коломацький
КОБЗА | | | Потап
Місто: Київ | Додано: Wed 31 Aug 2005 19:41:07 EEST
Стартував сайт Націоналістичний Портал.
Все про історію та ідеологію українського націоналізму, сучасний націоналістичний рух. Бібліотека націоналістичної та патріотичної літератури.
http://www.ukrnationalism.org.ua
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed 31 Aug 2005 00:38:00 EEST
Матеріал про взаємодію РПЦ та КГБ. А конкретики справді бракує.
Російська діаспора на Заході поки невпливова. Зарубіжна церква ділиться на два крила - одні ідуть на діалог із РПЦ, інші відмовляються. Їх так умовно і називають - "червоні" та "білі". У Торонто я знаю три парафії - одна біла, друга червона, а про третю треба спитати.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------------
http://www.svoboda.org/ll/soc/0805/ll.083005-8.asp | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Fri 26 Aug 2005 15:33:01 EEST
Передрук.
Василь Коломацький
КОБЗА
-------------------
Ющенко сказав, при яких умовах Україна залишиться в СНД
www.ПРАВДА.com.ua, 26.08.2005, 11:56
Президент Віктор Ющенко вважає, що участь України в Співдружності незалежних держав буде залежати від реакції СНД на її ініціативи.
Про це він сказав в інтерв'ю агентству "Татар-інформ", повідомляє прес-служба українського президента.
"Для України "завтрашній день" Співдружності буде залежати від того, наскільки ефективно вона здатна реагувати на вимоги дня сьогоднішнього", - сказав він.
"Насамперед, варто продумати, яким повинен бути механізм функціонування зони вільної торгівлі в рамках СНД для забезпечення більш високого рівня економічної взаємодії", - пояснює Ющенко українські ініціативі.
"Не менш важливим представляється створення транспортних коридорів для транспортування енергоносіїв у держави Центральної, Південної і Західної Європи з уніфікованою тарифною політикою", - відзначив він.
"Ми вважаємо необхідним запропонувати домовитися про спільні підходи з питань завершення договірно-правового оформлення державних кордонів між державами-учасниками СНД і активізації співробітництва наших країн у сфері реадмісії", - сказав Ющенко.
"Задоволенню насущних потреб наших людей повинна послужити і пропозиція про гарантії прав громадян держав-учасників СНД у сфері пенсійного забезпечення", - відзначив він.
"Ми пропонуємо прості алгоритми дій для того, щоб спільно вирішувати складні проблеми й одержувати конкретні результати. Така формула взаємодії, на нашу думку, повинна додати новий імпульс діяльності СНД", - сказав президент.
"А за результатами ми зможемо судити про перспективність або ж безперспективність проекту під назвою Співдружність Незалежних Держав", - відзначив Ющенко.
Ющенко відбув у п'ятницю з робочим візитом до Казані для участі в роботі Самміту глав держав-учасників СНД.
Як повідомляє прес-служба президента, до складу офіційної української делегації ввійшли держсекретар Олександр Зінченко, перший віце-прем'єр Анатолій Кінах, Секретар РНБО Петро Порошенко, перший помічник президента Олександр Третьяков.
Крім того, президента супроводжують міністр закордонних справ Борис Тарасюк, міністр економіки Сергій Терьохін, міністр юстиції Роман Зварич, перший заступник держсекретаря Олександр Моцик, посол України в Російській Федерації Микола Билоблоцький.
"Українська правда"
| | | Ната
Місто: Тула | Додано: Wed 24 Aug 2005 21:50:29 EEST
Вітаємо с Днем Незалежності!
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі.
Чия правда, чия кривда
І чиї мі діти.
Т. Шевченко
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Mon 22 Aug 2005 19:55:32 EEST
Ось як Патріарх Олексій ІІ турбується Україною. Звертає увагу не на близький Ногінськ, а на далекий Київ.
Василь Коломацький
КОБЗА
--------- ---------
Московський патріархат ніяк не може, щоб не повчати Україну
www.ПРАВДА.com.ua, 22.08.2005, 14:49
У Московському патріархаті розцінюють перенесення кафедри Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) зі Львова в Київ як прояв агресії стосовно православних віруючих в Україні і "крок назад у православно-католицьких відносинах".
"Ми з жалем сприйняли звістку про перенесення 21 серпня кафедри УГКЦ зі Львова в Київ і зміну титулу кардинала Любомира Гузара", - заявив у понеділок працівник секретаріату з міжхристиянських відносин Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату Олексій Долгов, повідомляє РІА "Новини".
За його словами, "доводи, приведені керівництвом УГКЦ на підтримку перенесення кафедри, необґрунтовані", і Московський патріархат сприймає цей крок "як прояв агресії стосовно православних віруючих в Україні, оскільки уніатів у Києві мало" (менш 10%).
"Перенесення кафедри УГКЦ свідчить про уніатську експансію в традиційно православних областях України, де православні віруючі становлять більшість", - сказав Долгов.
Він підкреслив, що "цей крок здійснено усупереч позиції Російської Православної Церкви й Української Православної Церкви, безсумнівно підриває православно-католицький діалог у сфері міжконфесійних відносин".
"Про те, що ситуація буде залишатися складною, свідчать акції протесту, звернення православних ієрархів, політичних і громадських діячів, якими супроводжувалося перенесення кафедри глави УГКЦ", - відзначив Долгов.
У масових акціях протесту брало участь кілька тисяч осіб, і представник Московського патріархату не виключає можливості їхнього повторення.
Рішення про перенесення до Києва кафедри предстоятеля УГКЦ і зміну його титулу схвалив незадовго до смерті покійний Папа Римський Іоанн Павло II. Священики Української Православної Церкви і Московський патріархат неодноразово висловлювали незгоду з таким рішенням, називаючи його "недружнім".
Вже напередодні перенесення кафедри УГКЦ Патріарх Московський і всія Русі Алексій II висловив сподівання на "зважений і розумний підхід з боку Римсько-Католицької Церкви", а митрополит Київський і всія України Володимир направив Папі Бенедикту XVI звернення з закликом скасувати декрет, підписаний його попередником.
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Mon 22 Aug 2005 08:03:04 EEST
Передрук iз НГ.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------ -------
УКРАИНА ГОТОВИТ ДИПЛОМАТИЧЕСКИЙ СЮРПРИЗ ДЛЯ РОССИИ
Кандидатура нового посла определит стратегию отношений между Москвой и Киевом
Татьяна Ивженко
В ближайшее время Украина назначит нового посла в РФ, отозвав Николая Билоблоцкого, работающего в Москве с 1999 года. О готовящейся ротации дипломатических кадров, доставшихся новой власти от Леонида Кучмы, сообщил в субботу министр иностранных дел Борис Тарасюк. В телеинтервью украинскому «5-му каналу» он сказал, что кандидатура нового посла уже согласована с президентом Виктором Ющенко. Сейчас Киев ожидает дипломатического одобрения со стороны Москвы. Поэтому министр отказался назвать имя сменщика Билоблоцкого, но пообещал, что грядущее назначение станет «неожиданностью» и «новостью номер один».
Тарасюк отметил, что ротация носит «технологический характер» и коснется многих послов, задержавшихся в странах пребывания дольше положенных трех-четырех лет. Однако, считают аналитики, в случае с Билоблоцким Киев, вероятно, преследует в первую очередь политическую цель. Речь скорее всего идет об укреплении украинских позиций накануне уже практически неизбежного и едва ли не самого острого в истории украинско-российских отношений противостояния.
Критическая черта в этих отношениях была перейдена в минувшие выходные, когда в Киеве побывал министр экономического развития и торговли РФ Герман Греф. Его визит, связанный с подготовкой к неформальному саммиту глав государств – членов Единого экономического пространства, завершился фактическим скандалом. Собеседник Грефа, министр экономики Украины Сергей Терехин заявил, что Украина может официально отказаться от членства в ЕЭП и что к этому шагу ее вынуждает Россия. «Предложение поставить точку в проекте ЕЭП было не с украинской, а с российской стороны, – сказал министр. – Более того, российская сторона предложила быстро перейти к двустороннему масштабу отношений: создать комитет в рамках комиссии Ющенко–Путин по экономполитике и социальной политике, который должны возглавить премьеры двух стран, вывести этот комитет из ведения советов безопасности Украины и России и подчинить его министерствам экономик двух стран».
Сергей Терехин пояснил, что смена стратегии связана с тем, что Россия по-прежнему настаивает на том, чтобы «союз четырех» формировался на базе таможенного и тарифного союзов и управлялся единым наднациональным органом. Поскольку структура экономик России, Украины, Белоруссии и Казахстана является неоднородной, Киев считает предложение Москвы невыгодным. Как отметил Терехин, президент Ющенко неоднократно выступал категорически против любых наднациональных органов в рамках ЕЭП, которые посягают на суверенитет Украины.
Украинская сторона до последнего времени настаивала на том, чтобы первый этап формирования ЕЭП ограничился исключительно выгодным Киеву созданием зоны свободной торговли. Ожидалось, что это предложение Ющенко в очередной раз озвучит на саммите глав СНГ. Такое развитие событий привело бы к бессмысленной волоките на уровне рабочих групп, которые обязаны, но не могут согласовать взаимоисключающие подходы стран-участниц к созданию ЕЭП. Судя по всему, главной целью визита Грефа было предложить Киеву отказаться от планов «морочить головы» остальным участникам объединения. По крайней мере Сергей Терехин после встречи с ним сказал, что официальный отказ Украины от участия в ЕЭП и переход на двусторонний формат нужен «для того, чтобы мы не морочили друг другу головы». «Мы из-за проекта ЕЭП потеряли около года нормальной динамики развития отношений», – добавил украинский министр.
Герман Греф не выглядел расстроенным итогами киевских переговоров и пообещал провести инвентаризацию накопившихся двусторонних проблем и создать «дорожную карту» их решения. Более того, российский министр заявил, что Москва готова полностью либерализовать доступ украинских товароа на российские рынки. На какой-то момент показалось, что вопрос исчерпан и через несколько дней Виктор Ющенко торжественно объявит трем своим коллегам о решении отказаться от интеграции в ЕЭП.
При этом реакция украинского руководства на итоги переговоров Терехина и Грефа неоднозначна. Премьер-министр Юлия Тимошенко не сказала ничего определенного. Президент пока вообще не прокомментировал идею отказа от членства в ЕЭП. А некоторые представители Кабмина поспешили опровергнуть заявления Терехина, назвав их «личной позицией одного министра». Оказалось, что Киев вовсе не готов и не стремится к немедленному разрыву отношений в рамках «четверки». Это может означать, что украинская сторона к неформальному саммиту лидеров ЕЭП несколько смягчит свою позицию. Но может быть, Киева пока не готов к переходу на жесткий диалог с Москвой, который неизбежен в случае отказа от участия в ЕЭП. Видимо, о том, готовится Киев к войне или к миру, можно будет судить по кандидатуре нового посла, имя которого, как ожидается, назовут к концу этой недели.
http://www.ng.ru/cis/2005-08-22/5_ukrain.html | | | Володимир
Місто: Тула | Додано: Fri 19 Aug 2005 08:49:34 EEST
17.08 подивився по телевізору, як наш всенародно вибраний запустив ракетою в «полигон Пембой под Воркутой».
Справжня назва даної мішені для воєних ігор президента Росії – селище Хальмер-Ю. Селище і однойменна шахта були створені життями політичних вязнів, після ліквідації лагерів працювали в шахті й жили в селищі ті ж бувші зеки та знов приїхавші на заробітки. Вугілля добувалося найвишчої якості – шахт с подібним вугіллям у світі всього три.
На початку 90-х років було прийнято рішення про ліквідацію шахти і селища. Я працював тоді в воркутинському інституті «ПечорНИИпроект» та приймав участь у виконанні проекта закриття шахти и переселення мешканців селища.
Після захисту проекту в Москві були виділені кошти (в основному міжнародними фондами) на закриття шахти згідно вимогам проекта и розселення мешканців селища. Гроші ці були розкрадені владами (по ланцюжку Москва – Сиктивкар – Воркута – Хальмер-Ю), шахту не закрили по нормам, а просто кинули, мешканці ж опинились зоставленими на власну долю и вибирались з Крайньої Півночі як и куда могли.
Тисячі невинно осуджених, померших і вбитих в лагері лежать в тундрі безіменними, сотні мешканців селища доживають свій вік по всьому світу забутими, кинуте селище, ставше загальною могилою для будувавших його людей теж втратило імя. Це наша російська норма. Але, позабувши імена загинувших, оставили б їм хоча б право тихо лежати в землі. Однак і після смерті нема їм покою – ракетою по цвинтару. Ціль уражена! Ура головнокомандувачу!
Сенишин В.І., Тула
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Thu 18 Aug 2005 16:12:00 EEST
Передрук із Лента.ру.
В.К.
КОБЗА
------------------------
Россияне не готовы вновь защищать Белый дом от ГКЧП
18.08.2004
Россияне до сих пор не определились в своем отношении к событиям августа 1991 года
----- ------
В канун 14-й годовщины августовского путча Всероссийский центр изучения общественного мнения (ВЦИОМ) представил данные о том, как сегодня россияне оценивают события августа 1991 года.
Почти половина опрошенных (45 и 47 процентов) в 2002 году и сейчас рассматривают эти события как эпизод борьбы за власть между разными группами в высшем руководстве страны.
Как и 3 года назад, 15 процентов респондентов отметили, что в августе 1991 года их симпатии были на стороне ГКЧП. Число тех, кто, по их воспоминаниям, отдавал предпочтение Борису Ельцину и другим противникам ГКЧП, возросло с 21 до 27 процентов. Доля указывающих, что в то время не успели разобраться в ситуации, осталась без изменений - 40 процентов.
Если бы у россиян была возможность сейчас вернуться в те дни, то 18 процентов из них отдали бы предпочтение ГКЧП, а 13 процентов - Борису Ельцину. В 2004 году симпатии распределились между обеими сторонами примерно поровну (13 и 12 процентов соответственно). И в 2004 году, и сейчас более трети респондентов (38 и 39 процентов) отмечают, что обе стороны не вызывают у них положительных эмоций. И 17-19 процентов заявили, что не определились со своей оценкой ситуации.
Избиратели "Единой России" и ЛДПР отметили, что в 1991 году они симпатизировали скорее Ельцину (12 процентов за ГКЧП и 29 процентов против), сторонники КПРФ - скорее ГКЧП (41 и 20 процентов). Симпатии избирателей "Родины" разделились почти поровну (32 и 28 процентов).
Всероссийский опрос ВЦИОМ проведен 13-14 августа 2005 года. Было опрошено 1592 человека в 153 населенных пунктах в 46 областях, краях и республиках России. Статистическая погрешность не превышает 3,4 процента.
Напомним, что 19 августа 1991 года в России произошла попытка государственного переворота. Члены Государственного комитета по чрезвычайному положению в СССР, среди которых были высшие должностные лица страны, попытались отстранить от власти действующего президента СССР Михаила Горбачева. Главными целями заговорщиков были захват власти и изменение государственного строя. Вместо этого инициативу у ГКЧП перехватил президент РСФСР Борис Ельцин. Путч провалился после трех дней противостояния.
После провала ГКЧП, республики, остававшиеся на тот момент в составе СССР, одна за другой начали провозглашать независимость. Этот процесс завершился подписанием соглашения в Беловежской Пуще, легализовавшего распад СССР.
http://www.lenta.ru/news/2005/08/18/putch/
| | | Наталья
Місто: Тула | Додано: Thu 18 Aug 2005 03:24:41 EEST
Кровавые "мальчики" бомбят Хальмер-Ю.
Все воркутинцы в ШОКЕ. Фото на Lenta.ru .
Настоящее название этого полигона не «Пембой», а поселок ХАЛЬМЕР-Ю.
Не за горами открытие новых полигонов - Воркута, Инта и т.д. Север большой, на много лет хватит.
Мое детство прошло на поселке, но не Хальмер-Ю, а Строительном – небольшой поселочек при шахте № 17, между пос. Воргашор и пос.Комсомольский. Моя мама в 56-м приехала к старшей сестре, бывшей уже на поселении.
Мама приехала из Хмельника! на Воркуту! заработать! на пальто! и швейную машинку!
„Что это у вас за парады каждый день?” – спрашивала мама сестру, видя колоны заключенных, конвоируемых к месту работы.
Когда я подросла и уже что-то стала понимать, их водили где-то в других местах. Старший брат мой наверняка знал об истории Воркуты побольше, но настоящая история была запрещена.
Только в 90-е стало возможным об этом говорить и узнавать. А до этого о моем городе на слуху была только фраза из фильма „Джентльмены удачи”.
А у нас было счастливое детство! Очаровательная Тундра, Воркутинское чернильное Небо, мороз, пурга, катание с горки на фанерках (крышки от посылок с Большой земли с „нахимиченными” адресами) и – Северное сияние! Или любимое место зимой – крыша сарая. Смотришь в окно своей квартиры – там мама на кухне у печки. И еще - побеленные стены, вышитые салфеточки.
Мы счастливо жили в домах, построенных невольными людьми, ходили в школу, построенную невольными людьми, мчались „на юга” по железной дороге, где под каждой шпалой по два трупа...
Как я узнала позднее, на поселке находили человеческие черепа и кости, проникающие из-под вечно гуляющей земли, межу кочками. Сколько их там, душ блуждающих над тундрой? Вся Воркута – кладбище. Вы видели кладбище в тундре?
У нас было счастливое детство! Из отпуска, в поезде – начало сентября - и вот, уже за Интой – на очередной станции ловишь носиком холодный воздух – родной, как дома! Мама смеется, - неужели? Родным может быть только воздух родной хаты над Южным Бугом. Мама, мама – как ты не понимаешь, родной – холодненький, пахнет углем и породою, шлаком, которым посыпан двор у дома на поселке, рельсами,... по которым ты, мама, толкала вагонетки с углем.
Но вот мы и на поселке. Раннее утро, а мы уже у перекосившейся двери нашей квартиры. За время отпуска дом опять „погулял”. Вы видели кладбище в тундре? Вот также „гуляют” могилы, оградки, кресты, обелиски.
У нас было счастливое детство! Только нет покоя от стыда за вынужденное участие во всеобщем молчании и лжи. О чем мечтали, что вкладывали люди, строившие наши дома, школу, дороги, шахту, кого вспоминали? Чем полны были их глаза? Ютяться их души на краешке земли. Кажется, все их недожитое в нас, - рожденных и выросших там, на той земле.
Потому и поездка на Соловки, намеченная в программе, посвященной открытию Креста „Убиенным сынам Украины” в Сандармохе, оказалась нам не по силам. И потому, что слишком памятна Воркута, и потому, что был страх невозвращения.
В 2004 году, зимой, пытались добраться до поселка. Ехали со стороны Комсомольского. Снег, небо серое. Вдруг показались на возвышенности домики. Была видна школа, дома на бывш. Горняков (Баумана). А поближе подъехали - дома-то без крыш. Стоят белые, снегом облепленные, замороженные. Пустые черные окна. Шахта в разрухе. Дойти до поселка было невозможно - дороги не было уже. ШОК. Таксист потом всю дорогу до города молчал, и также молча сделал круг по городу, спасибо ему.
Но через день проехали по кольцу через Воргашор. Увидели дома на Тундровой, и СВЕТ в ОКНЕ! Единственный. Хотели приехать летом, но работы был завал. А в конце лета знакомые сказали, что нет уже Строительного, все снесли.
И вот теперь Хальмер-Ю.. Все в клочья. Память – в клочья.
Воркута навсегда.
Наталья. ОО "Батьківьска стріха", Тула | | | | Анатолій | Додано: Tue 16 Aug 2005 13:26:34 EEST
Це я, Василю. Прочитав. Надзвичайно цікава й корисна річ. Сьогодні запропоную тему своїй редакції. | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Mon 15 Aug 2005 16:29:11 EEST
Анатолію,
ти Дослідження вже прочитав? Ти бачиш які речі можна робити якщо взятися разом, сісти і написати! Це вже друге дослідження (перше - Демографічна карта).
Про граматичні і мовні помилки я знаю, коректор ще за текст не брався. Спішили дати публікацію до Семінару.
Через рік видамо на гора "Регіональні організації ОУР" (десь опис 8-10 регіонів, Москви на жаль серед них немає).
Завтра Семінар КЛГП у Харкові. Цікаво з чим приїдуть керівники ОУР...
Василь Коломацький
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Mon 08 Aug 2005 16:05:36 EEST
Тут додаткова інформація про Семінар КЛГП у Харкові.
Василь Коломацький
КОБЗА
----------------------
Дорогі друзі!
Уточнюю адесу і час Семінару КЛГП у Харкові. Семінар відбудеться 16 серпня ц.р. у приміщенні Харківського національного університету за адресою Майдан Свободи 4, аудиторія 5-48, другий поверх. (Доїзд: метро «Університет»). Початок реєстрації о 9 годині. Перший виступ голови Семінару Максима Маслея (Торонто), далі виступають три представника від Росії: Юрій Кононенко, Василь Коломацький та Андрій Бондаренко (доповіді двох останніх представить проф. Стефан Паняк).
Зареєструватися на Семінар КЛГП можна е-мейлом за адресою: vassilik@hotmail.com. Є можливість замовити готель для учасників за 80 гривень на добу.
Також, 17 та 18 серпня у Харкові пройдуть річні засідання Ради Директорів СКУ. Адреса: вул. Римарська, 21. (Доїзд: метро «Університет»). Бажаючих зареєструватися просимо писати на адресу СКУ congress@look.ca.
Тепер прохання до активістів Росії. Як учасник Семінару КЛГП я робитиму доповідь по порушенню прав українців Росії. Цього року ми працювали з наступними справами:
• вбивство лікаря Анатолія Криля,
• ногінський конфлікт,
• справа Бібліотеки української літератури у Москві,
• виділення земельної ділянки для парафії УПЦ КП у Владивостоці,
• Дослідження КЛГП «Українська преса у Росії».
Прохання терміново повідомити КЛГП про нові порушення прав українців для того, щоб я міг включити їх у мій звіт як напрямок роботи на наступний рік. Мої аналогічні звернення до керівництва ОУР залишилися без відповіді, Комісія ОУР «У справах церкви» в цей момент не має голови, тому сподіваюся на інформацію від вас, активісти Росії. Пишіть на мій мейл: vassilik@hotmail.com.
З найкращими побажаннями,
Василь Коломацький
Член ОУР
Торонто
-------------
Тут офіційна інформація КЛГП про Семінар.
В.К.
3 серпня 2005 р.
Програма Конференції Комісії Людських та Громадянських Прав СКУ
в Харкові
Вівторок 16-го серпня 2005 р.
(Напередодні річних нарад Ради Директорів Світового Конґресу Українців, 17-го і 18-го серпня, 2005 теж в Харкові.)
Конференція відбудется в приміщенні Харківського Університету, Майдан Свободи, 4 , авдиторія 5-48 (метро Університет).
Ціль Конференції є розглянути наступні питання, та прийняти рекомендації щодо дальшої діяльности КЛГП в цих питаннях, а саме:
1) Стан людських та громадянських прав українців в країнах, що межують з
Україною і діяльність місцевих українських правозахисних організацій
(чи потреба створення таких).
2) Торгівля українськими людьми.
3) Проблеми українських заробітчан (леґальних і нелеґальних).
09:00 – 09:30 Реєстрація.
Всі, що заходять до залі мають відібрати реєстраційні квитки.
Заздалегідь незареєстрованих можна реєструвати, наскільки буде
місця.
09:30 – 09:40 Відкриття і привітальне слово від КЛГП (Максим Маслей).
Ранішною сесією керуватиме Максим Маслей з Торонта, Голова Комітету КЛГП у Справах Українців в Словаччині.
09:40 – 12:00 Сесія про стан людських та громадянських прав українців в Росії,
Білорусі, Польщі, Словаччині, Румунії і Придністров’ї (Молдові),
та потреба і діяльність українських правозахисних
організацій в цих країнах (з перервою на каву 11:00 – 11:15).
Виступи учасників зі згаданих країн, по 10 хв., і 10
хв. питань по кожнім виступі, відтак загальна дискусія та
прийняття рекомендацій щодо дальшої діяльности.
Доповідачі: Юрій Кононенко (Член КЛГП з Москви)
Стефан Паняк (член КЛГП, Єкатєрінбурґ, за Василя
Коломацького, КЛГП, Торонто)
Агдрій Богдаренко (Самара) “Українська Преса в Росії”
(реферує Стефан Паняк)
Мирон Кертичак (Голова ОУПольщі)
Михайло Петрукович (Берест Литовський, Білорусь)
Іван Лаба (Пряшів, Словаччина)
З Румунії і Придністров’я ? (ще не з»ясовано)
12:00 – 12:30 Доповідь про україномовне населення Криму та його перспективи.
12:30 – 02:00 Перерва на обід.
Сесіями по-обіді буде керувати Олександер Басмат з Торонта, Голова Комітету КЛГП у Справах Українців в Білорусі.
02:00 – 04:00 Сесія про торгівлю українськими людьми.
Передбачено до 4-ро доповідачів по 12 хв. і 10 хв. питань, відтак
загальну дискусію та прийняття рекомендацій щодо
дальшої діяльности.
Доповідачі: Ганна Войніч (Дніпропетровськ)
Наталка Самолевська (Київ)
Ірина Таргулова (Радник Уповноваженої Верховної
Ради України з Прав Людини, Київ)
Оксана Горбунова (Міжнародна Організація Міґрації, Київ)
Доповідач з Італії ?
04:00 – 04:15 Перерва на каву.
04:15 – 06:15 Сесія про українських (леґальних і нелеґальних) заробітчан.
Запрошені доповіді (по 10 хв. і 10 хв. питань), дискусія та
прийняття рекомендацій.
Доповідачі: Валерій Семененко (Голова ОУРосії)
Оля Фіщук (Портуґалія)
Олександра Фарима (Італія)
Богдан Паздерський (Київ)
Від Мін. Зак. Справ України
07:00 – 09:30 Товариська зустріч з перекускою (до потвердження).
З огляду на обмежене число місць в залі, прохаємо всіх зацікавлених членів Ради Директорів СКУ та гостей заздалегідь зголосити свою участь в Конференції до канцелярії СКУ.
| | | Анатолій
Місто: Москва | Додано: Mon 08 Aug 2005 08:57:55 EEST
Весело написане, в принципі правильно, але я того не писав. | | | Поліна
Місто: Одеса, Україна | Додано: Fri 05 Aug 2005 11:58:50 EEST
Ласкаво просимо зайти на одеський сайт "Українська воля" -
http://odesa.in.ua
Дякую за приємні враження від "Кобзи"  | | | Василь К
Місто: Canada | Додано: Thu 04 Aug 2005 05:33:09 EEST
Анатолію, оскільки дискусія пішла за принципом "не в бровь а в глаз" то я її припинив. І ти теж прошу не продовжуй.
Опит став у чергу за вичиткою Дослідження "Українська преса у Росії". Почекай трохи, я там ще пару питань допушу (вік, стаж діасопри, освітній ценз, регіон, мова у родині). Це стандартні питання у таких випадках.
Слухай, мені писати звіт по правам українців Росії. Ти мені пару фактів з Москви не підкинеш (з контактами осіб)? Це на мейл.
Василь Коломацький | | |
|
Гостьова книга 
