В гостьовій книзі 1083 записів на сьогоднішній день.
Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 » |
| Snake | Додано: Sat Feb 23 00:52:11 2008
Тримайтеся, браття, бережіть нашу культуру. Слава Україні! | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Mon Feb 18 03:08:48 2008
Тут лінк до попереднього посту.
http://www.novorossia.org/news/200710/234.htm
Василь Коломацький |   | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Mon Feb 18 03:07:07 2008
Росіяни пишуть Президенту Путіну про стан меморіалів у Полтаві.
Виглядає, що у Полтаві теж є свої манєкіни-радикали, тільки вже з українського боку. Теж попалити б і покричати. Хоча за вірність фактів, викладених у листі, відповідати не можу.
В любому випадку стурбування росіян я частково зрозуміти можу. Я б історичні монументи залишив би в цілості. Але додав би свої - від нашої епохи.
В Полтаву туристи їхати будуть, оскільки підвалини Імперії закладалися там. І українська тема там теж представлена. Чудове місце подумати над минулим трьох держав. Про що мріяли тоді, і що в результаті отримали. Виходить поставлену задачу побудови національної держави в історичній перспективі виконав лише Мазепа. А шведи і росіяни своїх імперій не втримали, і залишилися з тим же історичним результатом що і Гетьман Мазепа. Хіба не цікаво походити по полтавським редутам і помислити над долею імперій? Так, українські манєкіни, залиште ж майбутнім мислителям хоч спогад у вигляді монументів.
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Mon Feb 18 02:24:25 2008
Публікація "політолога" Романа Манєкіна, присвячена БУЛ.
http://www.novorossia.org/news/200710/241.htm
А тут коментар:
Пане Романе, саме такі радикали як Ви і створили напружену ситуацію у російсько-українській гуманітарній сфері, і в результаті, спричинилися до зближення України і НАТО. Краще б спокійно дивилися на творчість непоганого поета Євгена Малaнюка, дивилися б як на пам"ятник тієї епохи після поразки Визвольних змагань, еміграції, а не робили б політичний скандал із того що книги поета є в бібліотеці. Поет він справжній і біль у нього щирий. Було за що переживати українцю 20-30-х років. Але саме такі як Ви зробили так що БУЛ стала не мостом єднання і порозуміння, а причиною ідеологічної сварки. Саме російський бомонд проявив ідеологічну вузькість, але з подачі таких "політологів" як Ви, які в культурі бачили отруту, а в історичній дискусії бунт. Для таких як Ви інтелігент з книгою - це все одно що терорист з бомбою. Зразковий громадянин для Вас - це малоосвічений холоп, агресивно налаштований проти "дерьмократов".
Признайтесь, що Маланюка Ви не читали і читати не будете. А от лайнути Україну перед московською публікою - Вам ладан на душу і "професія". А те що дві слов"янські країни опиняться по різні сторони геополітичного протистояння - Вам по суті все одно. Оскільки Ви ніякий не політолог, не мислитель і не громадський діяч, а душевно хворий стукач - продукт радянської епохи і Холодної війни. За риторикою для Вас і історичного процесу не видно. Саме Ви гадили в цій чутливій міжнаціональній сфері, тримали російську публіку за дурника, а тепер Ви зкраю. В НАТО винен Ющенко, а Ви ні при чому!
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed Feb 13 15:08:22 2008
У Києві було убито Богдана Паздерського, який співпрацював з КЛГП і чиє дослідження було опубліковане Кобзою у 2005 році. Богдан Паздерський був високою пасіонарною особою, щирим патріотом і помітним громадським діячем. Богдан Миколайович був 1961 року народження...
КЛГП слідкуватиме щоб міліція належно розслідувала справу.
За цим лінком можна знайти Некролог, підготований КЛГП.
http://www.maidan.org.ua/static/news/2007/1202804195.html
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed Feb 13 14:58:55 2008
Публікація на сайті "Майдан" про події на Кубані у 1918 році.
http://www.maidan.org.ua/static/mai/1202754454.html
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed Feb 13 05:19:50 2008
На сайті "Майдан" проведено опит на тему "Що було головним ідеалом Померанчевого Майдану?"
Найбільшу кількість відповідей отримали: "Свобода людини" (14%) і "Право вибору" (16%). Для прикладу "Ющенко - президент" отримало 3%. "Янукович - не президент" - 5%.
Ось це те чого боялися у Кремлі перед виборами і парламенту і Президента, що захочуть "Право вибору". Але як показало життя у Кремлі хвилювалися даремно. Не схотіли.
http://alliance.maidanua.org/node/718
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed Feb 13 05:10:03 2008
Публікація члена КЛГП журналіста Марти Онуфрів (Торонто) про проблеми українців Росії.
Василь Коломацький
КОБЗА
http://www.maidan.org.ua/static/mai/1202581198.html | | | | Айрат Шарипов | Додано: Sun Feb 10 20:12:43 2008
Зверь пришел в Набережные Челны
В Набережных Челнах произошёл акт российского колониального государственного
терроризма и дикого кощунства.
В Республике Татарстан, в городе Набережные Челны 1 числа месяца Мухаррам 1429 года по Хиджре (16 января 2008 год) произошёл акт кощунства и терроризма со стороны российской государственной колониальной структуры под наименованием РПЦ (русская православная церковь), по многочисленным данным являющейся действующим подразделением преступной ВЧК - ФСБ.
По всем известным фактам, представитель этого чекистского преступного филиала в ранге священнослужителя РПЦ, облачённый в соответственную одежду, прибыл в родильный дом № 1 города Набережные Челны, Республики Татарстан, используя заведомо беспомощное состояние находившихся в послеродовом состоянии
пациенток-мусульманок, против их воли, руководствуясь или неким диким инстинктом, берущим своё начало от времён насильственной колонизации и крещения завоёванных московской ордой территорий, или же выполняя приказ вышестоящего начальства, совершил обряд посвящения в языческий культ православия (крещение) новорождённых детей-мусульман.
Сам факт свободного проникновения представителя РПЦ в медицинское учреждение, которым является родильный дом, статус которого требует изначального к себе чистоплотного и чистосердечного отношения, с подобной миссией совершения противозаконного по всем нормам религии и соответственно всех правовых норм действия, говорит о согласованности в данном случае этого визита между РПЦ и руководством родильного дома № 1 города Набережные Челны, что может служить
основанием для размышлений о полном упадке и деградации так называемой действующей российской власти и её преступного режима.
Поступили и отклики мусульман, братьев по вере, на эту дикую ситуацию, которая возможна только при длительной затяжной агонии уходящей в небытие российской империи, но, к сожалению, мнения эти не всегда бывают объективными и правдиво отражающими положение вещей. На сайте «Ичкерия.инфо» опубликовано письмо жителя из бывшей советской республики Казахстана под заголовком «Христианизация и татары Набережных Челнов», где автор, в частности, обсуждая этот случай, отчего-то выступает с укорами в адрес тех, кто выражает протесты в связи с этим фактом имперского колониального произвола церковников, которые всегда были орудием в руках поработителей и палачей народов, населяющих территории, захваченные московским кремлём и его ордой. И которые после захвата территорий, народов, населяющих их, жестоко и цинично крестили.
Не случайность, а закономерность, что этот акт вандализма от маразма РПЦ и стоящих за ней спецслужб случился именно в Набережных Челнах, городе, жители которого наиболее последовательно отстаивают свои религиозные, национальные, общегражданские права в условиях произвола чекистских федеральных властей и их приспешников – местных марионеточных властей Татарстана. И, рассуждая о том, что татары в Набережных Челнах якобы «струсили» (Татарский общественный центр (ТОЦ)) и не прогнали пинками урода и деграданта из РПЦ, автор данного письма упускает из виду то обстоятельство, что мужчин, которые способны это были сделать, в палатах роддома быть не может. А известить общественность о своём визите у этого попа и его хозяев в планы не входило, и могли ли это сделать женщины в послеродовом состоянии, испытывая кто радость от появления новорождённого, а кто и просто будучи ослабленными, не ожидая такого явления?
Зверю мало поломанных людских судеб от его лжи, мало «освящённого» оружия и своего легиона сеющего смерть на кавказской земле.
Зверь со своей мёртвой водой пришёл за душами, вступившими на жизненный путь, полагая, что этим предопределил их судьбу и утолил свою жажду. Но ложь на земле порождает только хаос, и в первую очередь – в сознании человека, чем не преминет воспользоваться Иблис – Сатана. И кто сеет ложь, то есть его слуги.
И неужели брату по вере из Казахстана это неизвестно? и неужели у мусульман Казахстана нет вопросов к своей власти системщиков? Для всех мусульман бывшего СССР – поводов для рассуждения более чем достаточно, если в настоящее время, например, Республика Казахстан экономически развивается относительно успешно, то это – заслуга более всего богатства казахских недр и трудолюбия казахстанцев, но никак не власть придержащих республики. Так же, как не может быть заслуги путинской хунты в каких-либо «успехах» российской экономики при подавляющей нищете и вымирании основной массы российского населения. Но если основная его масса идёт по этому пути сознательно, предпочитая искать истину в алкоголе и ублажая своё сознание искажённой пропагандой, то мусульмане России и те, кто стремится приобщиться к Исламу по разным причинам – кто по зову сердца и души, кто, видя в Религии Истины своё спасение,
некоторые и по другим обстоятельствам – находятся сейчас большей частью в поле ненависти и отчуждения окружающих.
И если в целом в Казахстане сейчас относительно благоприятная обстановка, то у соседей в мусульманских Республиках с этим обстоит гораздо хуже. Например, в Узбекистане правит жестокий диктатор от КГБ и соратник Путина Каримов, а в Таджикистане и Кыргызстане системная власть тагута. В принципе и Казахстан недалеко от этого ушёл.
Люди не от хорошего вынуждены ехать на заработки в РФ, где окружены стеной ненависти люмпенизированной части имперского большинства, большинство это – то самое серое наследие большевиков, на чём и держится нынешний режим. Наверное, узбекские, киргизские, таджикские семьи провожают своих близких, которые уезжают в Россию, как на войну, понимая, что больше их никогда живыми могут не увидеть. Война действительно объявлена и идёт, её механика и часы запущены из прошлого, которое никуда от нас не ушло. Уйти от него можем только мы сами, и только Аллах нам в этом –
самый верный помощник.
И в заключение хочется добавить: с автором письма «Христианизация и татары Набережных челнов» можно согласиться в той его части, где он задаёт вопрос,
о том, почему бы татарам Набережных Челнов вместо пикета не пройтись – да только не по роддомам для того, что бы делать обрезание новорождённым, иншАллах подрастут, сами себе сделают, – а по другим заведениям, которые ныне называются «административно-управленческие здания государственной власти РФ» с висящими на них трёхцветными лоскутами под наименованием «государственный флаг Российской Федерации»? И не только татарам из Набережных Челнов, но и всему угнетённому большинству имперских колоний. И пройтись не для реконструкции этих зданий для сдачи в частную собственность очередным властным извращенцам, а для того, чтобы на этих зданиях вывесить навсегда свои флаги изначальной принадлежности, а так называемый «государственный флаг Российской Федерации» использовать по его прямому предназначению – в качестве половика для вытирания ног. Да только пока Зверь, сидящий в имперских мутированных душах, гораздо страшнее Зверя первоначального, оттого и сохранилось большинство, подавляющее, в первую очередь самих себя.
Айрат Шарипов (Башкортстан)
Булат Абитов (Казахстан)
Фарида Смит (Великобритания)
Мирсаид Султонов (Таджикстан)
Владимир Меньшиков (Узбекистан)
Алсу Ахметшина (США)
Фархат Абдуллин (Литва)
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sun Feb 10 05:27:26 2008
Київський журналіст Олег Медведєв про недавнє Засідання Рад Правлінь ОУР і ФНКА у Москві.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/47ad9f86edfe4/
Василь Коломацький
КОБЗА
----------------------------
На всю Росію – жодної! україномовної школи. Єдину бібліотеку перетворюють на центр боротьби з петлюрівцями
У Москві відбулося розширене спільне засідання Правлінь Об'єднання українців Росії та Федеральної нацонально-культурної автономії українців. Правління одноголосно прийняли звернення до Президента Російської Федерації В.В. Путіна у зв'язку з трагічними подіями Голодомору 1932-1933 років в Україні, заяву щодо незадовільного стану справ із задоволенням національно-культурних потреб українців Росії та ситуації в Бібліотеці української літератури в Москві.
Правління Об'єднання українців Росії та Правління Федеральної національно-культурної автономії українців Росії висловлюють стурбованість станом справ задоволення національно-культурних потреб українців Російської Федерації.
Незважаючи на неодноразові звернення Конґресів українців Росії, досі не розпочато роботу над створенням Федеральної програми розвитку та підтримки української культури. Українці Росії, як і раніше, не мають жодної української школи, доступу до інформації рідною мовою, сталої державної підтримки у проведенні культурно-просвітницької роботи. Низка керівників українських організацій зазнають переслідувань та утисків, не розслідуються належним чином кримінальні справи щодо резонансних вбивств активістів українських громад, що викликає кривотлумачення та непорозуміння.
Єдина в Російській Федерації Бібліотека української літератури в Москві, яка створювалась протягом 20 років зусиллями української громадськості, з політико-ідеологічних мотивів практично за рік після переїзду до нового приміщення повністю зруйнована як осередок української духовності: розгромлено колектив, практично не залишилося українців-фахівців, знищено унікальний газетний фонд, збіднено зміст та форми роботи.
Останні події свідчать, що Бібліотеку, яка покликана була б сприяти культурному співробітництву Росії та України, знайомству громадян Російської Федерації з українською книгою та літературою, перетворюють у заклад антиукраїнської пропаганди та недружніх по відношенню до України та українців Росії акцій. Вважаємо, що було б чесним, якби уряд Москви розпочав конструктивний діалог щодо керівництва, колективу та змісту роботи Бібліотеки, або прийняв рішення про її закриття як українського закладу, а фонди, що там ще залишаються, були б передані на надійне збереження провідним бібліотекам Російської Федерації, Об'єднанню українців Росії, організації "Українці Москви" (при цьому треба взяти до уваги, що понад 70% фондів складають книжки, подаровані українській громаді урядовими установами, бібліотеками, видавництвами України, спонсорами та читачами). Це б убезпечило культурні цінності від того, що вже відбулося з газетним фондом, який було викинуто на смітник, і ще й досі ніхто з нинішнього керівництва бібліотеки, чиновників департаменту культури Москви, Комітету міжреґіональних зв'язків та національної політики уряду Москви та інших владних структур не зміг чітко і зрозуміло відповісти на питання, як можна було допустити подібний вандалізм.
Велику надію українська громада покладала на громадську раду при бібліотеці, роботу якої чиновники від культури загальмували з травня 2007 р. Нарешті 30 січня громадська рада зібралася, але зовсім в іншому складі. Немає тепер там фундаторів бібліотеки співголови Об'єднання українців Росії В. Семененка, голови організації "Українці Москви" В. Скопенко, секретаря Спілки письменників Росії В. Середіна, знаного літературознавця Н. Над'ярних, які встали на захист Бібліотеки, представників Посольства України. Натомість з'явилося багато людей, які ніякого відношення до Бібліотеки ніколи не мали.
Нам прикро, що неодноразові звернення українських організацій до державних органів Російської Федерації з питань задоволення національно-культурних потреб українців практично не розглядаються по суті.
Українські організації Російської Федерації, вважаючи себе частиною громадянського суспільства країни, закликають органи державної влади до предметного діалогу з цих питань, оскільки гармонія міжнаціональних взаємин, добросусідські відносини Росії та України, на наше тверде переконання, відповідають інтересам російського та українського народів, покращанню самопочуття українців – громадян Російської Федерації.
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sun Feb 3 20:05:20 2008
Дорогі друзі!
Прошу писати у Гостьову книгу ближче до теми Діаспори у Росії. Останні виставлені матеріали не мають відношення до нашої теми. Підшукайте інші сайти для публікації політичних заяв на теми економіки і міждержавних відносин. Засмічування Гостьовика невідповідними матеріалами послаблює сайт.
Прошу майте повагу до нашої тематики і справи!
З повагою,
Василь Коломацький
КОБЗА | | | | Геть з України! | Додано: Fri Feb 1 09:00:29 2008
--------------------------------------------------------------------------------
30.01.2008
Юрій КОСТЕНКО: „Київ має підстави виставити нові ціни за оренду української території під базу ЧФ Росії – принаймні у 5 разів вищі від теперішніх”
„Українська народна партія вимагає від українського керівництва офіційно повідомити Москву про припинення дії Угоди між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України», - заявив лідер Української народної партії, народний депутат України Юрій КОСТЕНКО. Політик вважає, що «це єдиний вихід з ситуації, що склалася довкола оренди Росією кримської землі».
На його переконання, саме такої реакції вимагає «хронічне порушення умов Угоди з боку Російської Федерації та абсолютно неприйнятна для Києва офіційна позиція Москви щодо фінансової складової договору». Як відомо, цю позицію публічно висловив заступник міністра закордонних справ Росії Григорій КАРАСІН, який заявив, що терміни і вартість перебування Чорноморського флоту в Криму не підлягають перегляду, оскільки затверджені в Угоді, а її, мовляв, змінювати не можна.
КОСТЕНКО зазначає, що стаття 25 Угоди вказує, що «цей документ підписується на 20 років (з 1997), а термін її дії щоп’ять років буде автоматично продовжуватися на наступну п’ятирічку”. Проте, за його словами, «це формулювання передбачає як аксіому, що будь-який міжнародний документ виконується обома сторонами, але Російська Федерація неодноразового його порушувала”.
«Візьміть статтю 7 Угоди – згідно з нею, Росія має узгоджувати з Україною всі питання будівництва споруд на орендованій території. Однак Москва ніколи цього не робила. Вимогу України провести комплексну ревізію майна Чорноморського флоту Росія вже кілька років не виконує», - наголошує Юрій КОСТЕНКО. Окрім того, за словами українського політика, «на сьогодні на території, зайнятій нині Чорноморським Флотом РФ, знаходиться 4590 українських об‘єктів, які використовуються Росією, – аеродроми, пункти базування, будинки, але за користування ними РФ не сплачує Україні ні копійки».
„В Угоді немає жодного слова про те, що на ці 20 років заморожується і орендна плата», - стверджує Юрій КОСТЕНКО. – Тому Україна, відповідно до нових обставин, має всі права вимагати її підвищення». Він зазначає: «Коли підписувалася угода по Чорноморському Флоту, ціна за оренду прив‘язувалася до ціни на російський газ, яка тоді для України складала 26 доларів за тисячу кубометрів, а нова угода з Росією передбачає уже $179,5 за тисячу кубометрів.” Іншими обставинами, які впливають на формування орендної вартості кримської території, український парламентарій називає «зростання інфляції та подорожчання землі в Криму».
«Тільки «газова» обставина дає підстави Києву виставити нові ціни за оренду кримської території – принаймні, у 5 разів вищі від теперішніх, пропорційно до збільшення ціни на газ», - вважає Юрій КОСТЕНКО.
„У разі невиконання цієї вимоги, а також у зв’язку з систематичними порушеннями норм Угоди з боку Російської Федерації, Україна має всі юридичні можливості розірвати договір достроково», - наголосив лідер Української народної партії.
| | | | Московські "друзі" | Додано: Fri Feb 1 08:58:27 2008
--------------------------------------------------------------------------------
25.01.2008
Юрій КОСТЕНКО: „Кремль та Партія регіонів вкотре продемонстрували синхронні дії”
«Тема НАТО вкотре дозволила почути злагоджений хор Партії регіонів та Кремля», - так лідер Української народної партії, народний депутат Юрій КОСТЕНКО прокоментував заяву представника російської влади, голови Комітету з оборони та безпеки Ради Федерації Віктора ОЗЕРОВА та блокування трибуни у Верховній Раді України представниками Партії регіонів і акції її прихильників під стінами українського парламенту. КОСТЕНКО зазначає, що ці події відбулися синхронно, одразу після підписання листа Президентом, прем’єром та головою Верховної Ради України до Генсека НАТО. Як відомо, російський посадовець заявив, що в разі вступу до НАТО України, Росія може вдатися до військових дій проти неї, а Партія регіонів та її прихильники виступили з антиНАТОвськими гаслами.
«Росія активно розмахує кулаками, намагаючись втримати Україну в сфері свого впливу. Російський політичний істеблішмент ще раз підтвердив, що зробить все можливе, щоб не допусти європейської та євроатлантичної інтеграції України. Для досягнення цієї мети Росія, як завжди, активізує всі проросійські сили в самій Україні», - наголосив лідер УНП.
На його думку, заява ОЗЕРОВА є «грубим втручанням у внутрішні справи України», а тому «вимагає ноти протесту з боку українського зовнішньополітичного відомства».
«Проте головна «нота», яку має нарешті «взяти» українська влада силами демократичної коаліції – це чітка позиція щодо вступу України до НАТО. Бо як тільки доходить до цієї «ноти» - подачі заявки на вступ – українська влада починає ніяково «покашлювати». То референдуму бракує, то опозиція не погоджується», - зазначає КОСТЕНКО.
«Ми йдемо в НАТО з 1991 року, коли вступили до Ради північноатлантичного співробітництва, але ніяк не дійдемо», - каже політик. Він нагадує також і хронологію подій: «У 1997-му ми підписали Хартію про Особливе партнерство, заснували Комісію Україна-НАТО, відкрили свої місії при НАТО. У 1998-му заснували Спільну робочу групу з питань оборонної реформи, у 2002-му Верховна Рада ухвалила Постанову щодо набуття членства в НАТО, а в 2003-му – Закон про основи національної безпеки, за який, до речі, голосували і Партія регіонів та тодішня партія влади СДПУ(о)».
Юрій КОСТЕНКО наголошує, що «цю політику, як свідчить хронологія, реалізовували не лише «націоналісти», але навіть – хоч і вельми повільно – КУЧМА та ЯНУКОВИЧ». «Тільки от диво: щойно лідер Партії регіонів опиняється при владі – він за НАТО, щойно в опозиції – проти», - наголошує лідер УНП.
„Тим часом зовнішня політика Російської Федерації стає все більш агресивною, Москва вже відверто „грає м’язами”, вдаючись до погроз про можливе військове втручання, – зазначає народний депутат. - Тому, лише повноправне членство України в НАТО гарантує недоторканість українських кордонів та державну незалежність».
«Москва має зрозуміти, що своєю агресивністю сама пришвидшує інтеграцію України в Північноатлантичний Альянс,” – підсумував Юрій КОСТЕНКО.
| | | | Російським друзям | Додано: Mon Jan 28 19:35:44 2008
Коментар Прес-служби МЗС України
МЗС України
Коментар Прес-служби МЗС України у зв’язку з коментарем Департаменту інформації та преси МЗС РФ від 22 січня 2008 року
У зв’язку з коментарем Департаменту інформації та преси МЗС РФ щодо листа на адресу Генерального секретаря НАТО за підписами Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр-міністра України, в якому йдеться про зацікавленість України у приєднанні до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), Прес-служба МЗС зазначає таке.
МЗС України позитивно оцінює позицію зовнішньополітичного відомства РФ, яке вкотре підтвердило відданість Росії загальновизнаним міжнародним принципам, зокрема поваги до права кожної незалежної держави робити самостійний свідомий вибір системи забезпечення власної безпеки.
Водночас, ми не поділяємо побоювань Росії, що розширення НАТО може зумовити серйозні військово-політичні зрушення, які неминуче позначаться на інтересах РФ. Натомість, Україна розглядає цей процес як поширення на південь і на схід зони стабільності та безпеки в Європі.
Хотіли б підкреслити, що курс України на євроатлантичну інтеграцію не є альтернативою розбудові відносин з РФ. Виходячи з духу та букви Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року, ми будуємо наші сучасні взаємини на засадах добросусідства, поваги до суверенітету та інтересів обох країн, спільної відповідальності перед викликами та загрозами сучасності.
У контексті приєднання України до ПДЧ хотіли б зазначити, що це лише черговий етап євроатлантичної інтеграції України, визначений чинним законодавством нашої держави.
Безумовно, при прийнятті рішення про вступ до НАТО думка українського народу буде врахована, про що, зокрема, і йдеться в листі Генеральному секретареві НАТО.
Україна підтверджує готовність до діалогу зі всіх питань, включаючи свою участь у діяльності міжнародних безпекових систем, зі всіма своїми партнерами, і передусім з Російською Федерацією. Вважаємо, що свідченням зрілості та цивілізованості українсько-російського співробітництва має бути спроможність обговорювати питання за столом переговорів, без зайвого ажіотажу, нагнітання пристрастей, використання штампів та експлуатації стереотипів часів „холодної війни”.
http://eu.prostir.ua/library/8559.html
| | | | Наша Україна | Додано: Mon Jan 28 19:28:13 2008
© Віктор Ткаченко, Київ
Українські корені російської мови
В Росії про це делікатно не згадують, а в Україні про це замовчують, і мало хто знає, що ті, які звуть себе “русскімі”, не те що до Русі, а й до слов'янства не належать.
Вони є нащадками фіно-угорських племен, про яких згадує в своїх літописах ще києво-печерський Нестор, виокремлюючи слов'ян від фіно-угрів: “Бо се тільки слов'янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, – бо сидять вони по [ріці] Бугу, – а потім же волиняни. А се – інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печора, ям, литва, зимогола, корсь, нарова, ліб. Ці мають свою мову, [походять] від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях.” На сьогодні ці захутір-михайлівські неслов’яни зуміли привласнити вже й самого Нестора.
А пригадуєте карту так званої Київської Русі зі шкільного підручника по історії СРСР з нанесеними на ній назвами племен? Порівняйте її з картою нинішньої Росії і ви виявите, що слов’янськими племенами були заселені лише Новгородська і Псковська землі. Та стверджувати на підставі цього факту про наявність у рускіх слов’янських коренів помилково, оскільки упродовж 15 – 16 століть московити винищили всіх слов’ян цих земель. Ось що говорить про це М.Карамзін: “Залишився труп, душа щезла, інші мешканці, інші звичаї і норови, ...”. До речі, після кожного нашестя москвини заселяли спустошені землі мордово-татарським етносом, але, увага!, приходили знову і знову винищували всіх в тому числі і залишених попередні рази “саатєчесвєнніков”. Доречна інформація для нинішніх “саатєчєствєнніков”.
Як пише Нестор, ще тисячу років тому, пращури сучасних “русскіх” мали свою мову. Але внаслідок окультурення нецивілізованих північних племен, на їхніх теренах почалася формуватися нова говірка, – такий собі вінегрет з української, староболгарської (церковнослов’янської), татарської, німецької, французької, яка стала називатися русскім язиком. Такий мовний вінегрет утворився внаслідок запозичень фіно-уграми термінів від мов тих народів, які брали участь у їхньому культурному і технічному становленні.
Інколи творці “язика”, не розуміючи суті запозичених слів, надавали їм у новофінській (російській) мові протилежного змісту. Приміром, є слово глаз, яким фінські мовотворці замінили запозичену українську назву тілесного органу – око. Біда в тому, що в слові око, яке складається з трьох букв – два звуки “о”, не природні для голосового апарату фіно-угорського антропологічного типу. Через це, в період німецького окультурення, вони запозичили німецьке слово “глаз”, що перекладається з німецької як “скло”. Натомість скляні прилади – окуляри, фінські мовотворці залишили в українському варіанті – “очкі”, що українською означає органи бачення, відповідного походження і слово “окуляр”.
Старофінська мова не зникла, а паралельно існує з офіційною у нащадків фіно-угрів – це “фєня” (мова кримінальної босоти).
Українське походження російської мови яскраво видно в словах: прачка, прачєчная (від української прати, а не стірать, що теж походить з української стирати бруд, терти полотно в руках); вимагателі – від української вимагати, тобто російською – трєбовать, що походить знову таки від українського слова треба, а не російського нужно, і сотні-тисячі інших слів.
А от новофінське слово затилок, звідси – тил у військовому й архітектурному значеннях, походять від українського потилиця, яке у свою чергу впродовж своєї трансформації в українській мові зазнало зміни від проти-лиця до поти-лиця, так само як гриби облі-пеньки трансформувалися на о-пеньки.
Українське походження мають такі слова як дорога і поріг, які мають у своїй складовій українське слово ріг (поворот – ріг дороги, шляху, вулиці та ріг будинку). До яких же рогів ведуть стежки фінського мовотворення? Слово по-ріг виникло з того, що свої хати праукраїнці будували з дерев'яного каркасу і глини. Тож, аби зменшити кількість виготовлення трудоємких перегородок каркасу для влаштування дверей, двері ставили до рогу будівлі, тому й нижня планка була по-ріг.
Та й звідки у племенах мері й чуді могли виникнути зазначені слова, якщо в кінці першого тисячоліття нашої доби вони жили на примітивному рівні? Пращури ж українців мали вже цілком високу культурну і технологічно цивілізовану державу Київську Русь. Українці жили в будинках, будували цегляні храми, мали огороджені поселення, городи і двори, вирощували сільськогосподарські культури, тримали свійську худобу і птицю, виробляли низку побутових речей гончарства, ткацтва, теслярства, обробітку шкіри тощо.
| | | | Наші та Не наші | Додано: Fri Jan 25 15:45:38 2008
«Панаєхалі тут...»
Українським заробітчанам стане важче легалізуватися у Москві
Віктор ГІРЖОВ
У Росії працюють 1—3 мільйони українських трудових мігрантів, більшість з них, звісно, — нелегали. Відтепер легалізуватися буде ще складніше — Федеральна міграційна служба цьогоріч встановила квоту на прийом «гастарбайтерів» — 2 мільйони місць для всіх «націй та народностей». Це втричі менша квота, ніж минулоріч. Росія сподівається, що кількість «гастарбайтерів» переросте невдовзі в якість, тобто що приїздитиме на заробітки більш кваліфікована робоча сила. Але чи стане від цього легше українцям з «мозолястими руками», які їдуть до Москви заробити копійку не мізками, а «горбом»?
Чужі там, де колись зустрічали хлібом–сіллю
Москва стала своєрідною Меккою трудової міграції. Незважаючи на те, що російська столиця — поліетнічний мегаполіс, її мешканці, віддавна відомі своєю зверхністю, недолюблюють мігрантів, мовляв, «панаєхалі тут...». Проте обійтися без них не можуть: приїжджі підмітають вулиці, будують житло, дороги, працюють на транспорті, тобто виконують ті роботи, на які москвичів не заженеш ні за які гроші. Наприклад, таджиків з мітлою можна побачити не лише на всіх без винятку вулицях Москви, а навіть на Красній площі — святая святих російської держави.
Заробітчани стали таким гострим соціальним явищем у Росії, що воно навіть зажадало художнього осмислення. Не дивно, що минулого літа в Москві побачив світ роман Едуарда Багірова «Гастарбайтер». Твір вирізняється точністю образів і ситуацій, адже автор — сам колишній мігрант.
За радянських часів українці також їздили на заробітки, зокрема — на російську Північ, багату нафтою, газом, золотом. Багато їх осіло на цих безкраїх просторах, у новоутворених містах і робітничих селищах. За деякими підрахунками, до 80 відсотків трудового контингенту на освоєнні північних регіонів складали саме українці. Зараз там утворилася досить велика національно–культурна автономія, своєрідна українська північна діаспора. Зокрема в Тюмені. Але тоді нас поважали і вітали. Зараз же, з огляду на загальний мейнстрім, коли російські мегаполіси заполонили громади заробітчан з усього колишнього СРСР, а також із В’єтнаму та Китаю, коли вони стали центрами кримінальної напруги, українців уже не вельми вирізняють з моря чужаків — до всіх ставляться з презирством, бо всі вони несуть потенційну загрозу. Принаймні така суспільна думка...
Бар’єри для «гастарбайтера»
Після розпаду СРСР українці стали чужими на облюбованій «золотій» Півночі, та й загалом у Росії: прописатися й отримати житло стало практично неможливо. Більше того: в разі порушення міграційного законодавства наших земляків чекала ганебна депортація на батьківщину з виплатою штрафів. Зареєструватися в триденний строк — такою була вимога до прибулих у Росію.
Полегшення настало тоді, коли Росія уклала угоду з Україною про 90–денне перебування громадян обох держав на їхніх територіях без реєстрації. Це був своєрідний акт підтримки Кремлем Віктора Януковича напередодні виборів—2004. Однак з 15 січня минулого року було введено новий порядок реєстрації громадян інших держав, які прибувають до Росії у безвізовому режимі. Росія в односторонньому порядку скасувала домовленості про «90 днів», і відтепер українці на загальних підставах мусять у триденний термін стати на міграційний облік.
Щоправда, новий порядок реєстрації і отримання дозволу на роботу передбачає повідомний характер, а не дозвільний, як було раніше. Але мер російської столиці Юрій Лужков із цим категорично не згоден і робить усе для того, щоб змінити федеральне законодавство і повернути для Москви антидемократичний варіант дозвільної реєстрації.
Слід сказати, що міграційні питання свого часу були «забрані» від МВС і передані у компетенцію новоутвореної Федеральної міграційної служби (ФМС). Зараз ідеться навіть про те, щоб трансформувати це відомство у міністерство з питань міграції.
Що стосується зайнятості приїжджих, то в минулому році відбулося поетапне витіснення іноземних громадян: з 15 січня — зі сфери роздрібної торгівлі алкоголем і медикаментами, а з 1 квітня — взагалі з ринків та інших підрозділів роздрібної торгівлі. Російська влада вважає, напевно, що цілоденне стояння біля прилавка без вихідних є для приїжджих неабиякою розкішшю.
Все це відбувається на тлі нової соціальної програми, спрямованої на повернення до Росії колишніх співвітчизників. Такий крок викликаний тим, що Російська Федерація перебуває у стані гострої демографічної кризи — населення держави стрімко скорочується і старіє. За прогнозами вчених–демографів, якщо нинішні темпи депопуляції збережуться, то до середини століття в РФ мешкатимуть усього 40 мільйонів осіб. Утім етнічні росіяни не поспішають повертатися на історичну батьківщину, принаймні не рвуться туди на ПМЖ росіяни України.
«Служу бюджету України»
Українці в Росії освоїли кілька основних напрямків: перш за все, будівництво, транспорт, переробну промисловість. Чимало зайнято у нафтогазовій, золотодобувній та інших галузях. Загальної кількості українських трудових мігрантів не знає ніхто: дані коливаються від одного до трьох мільйонів. За цим показником нас випередили лише узбеки. Так само важко прослідкувати обсяг грошей, які надходять в Україну від наших співвітчизників.
За даними Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (спеціалізованої установи ООН), лише у 2006 році українські трудові мігранти, яких у різних країнах світу налічується близько семи мільйонів, за допомогою банківських систем та програм швидкого переказу грошей (Western Union, Contact) переслали додому 8,4 мільярда доларів, що становить 8 відсотків ВВП України. Проте переважна частина грошей надходить саме тими каналами, які неможливо проконтролювати, — через земляків, сусідів, родичів, завозиться самими заробітчанами під час поїздок додому. За деякими даними, повний обсяг зароблених коштів, які надійшли в Україну в 2006 році, становить близько 21 мільярда доларів. Середній розмір зарплати трудового мігранта у Росії — приблизно 800 доларів на місяць. Виконавши нескладні підрахунки, можна зробити висновок, що третина від названих сум надходить в Україну з російської території.
За інформацією, наданою посольством України в Росії, у першому півріччі минулого року українським трудовим мігрантам було видано 127 539 дозволів на роботу. За друге півріччя дані ще не надійшли, але вони, вважають у посольстві, будуть близькими до названої цифри. У нинішньому ж році ситуація кардинально зміниться. Нещодавно ФМС оголосила квоти на залучення іноземної робочої сили на 2008 рік — усього 2 мільйони. Це втричі менше, ніж у минулому році. 300 тисяч квот виділено для Москви, із них 250 тисяч — для прибуваючих у безвізовому режимі, решта — для «візовиків».
Кількість, що переростатиме в якість?
Упорядкування міграційних процесів у Росії має на меті не лише скорочення загальної кількості іноземної робочої сили, а й до переосмислення її якісного складу, тобто кваліфікаційного рівня. Заявки роботодавців поки що не містять твердих вимог до конкретних професій, спеціалізації, обізнаності мігрантів з новими технологіями — вони, мабуть, мало вірять у реальність таких вимог. Тому заявки надходять лише від 8 відсотків роботодавців. До того ж квотування нині малоефективне через тривалість його реалізації — проходить рік з моменту подачі запиту на квоту до її видачі.
На стихійних біржах робочої сили, які давно існують на деяких московських трасах, можна без зайвих проблем найняти робітників будь–якого фаху і кваліфікації. Послугами цих «невільницьких ринків» залюбки користуються навіть високі посадовці, представники правоохоронних органів — усі, хто має намір зекономити на будівництві котеджу в Підмосков’ї або на ремонті столичної квартири.
І все ж чимдалі тим активніше критерії якості при доборі кадрів будуть виступати на передній план. Перш за все, це стосується найбільш «перегрітого» ринку праці, яким є Московський регіон.
Основна маса трудових мігрантів, як і раніше, буде зосереджена в тіньових секторах російської економіки, але й там спостерігається тенденція до різкого скорочення числа нелегалів — адже штрафи за одного незаконно влаштованого іноземного працівника сягають 800 тисяч карбованців! За повідомленням керівника ФМС Костянтина Ромодановського, обсяг штрафів, що надійшли від роботодавців за порушення міграційного законодавства у 2007 році, становив 4 мільйони карбованців — проти 500 тисяч, одержаних у попередньому році.
Ще одна мета квотування прибулої робсили — вивести великі міграційні потоки з тіньової сфери і, як стверджують у ФМС, захистити іноземних працівників від кримінального свавілля, від новітніх работорговців. Але чи вдасться це так швидко і чи захочують українці–чорнороби втрачати левову частку своїх заробітків лише для того, щоб вважати себе «захищеними»? Питання наразі риторичне.
ДО РЕЧІ
«Гастарбайтери» — як ветерани війни
Людина, яка залишає домівку і їде на заробітки, переживає колосальний емоційний стрес. Адже позаду залишаються звичний уклад життя, сім’я, а на новому місці — чужа мова і чужі люди, невлаштований побут, моральне приниження. Адаптуватися у нових обставинах нелегко, до того ж — у різних людей по–різному відбувається подібна адаптація — усе залежить від психологічних особливостей. Як свідчать психологи, у багатьох заробітчан по поверненні додому спостерігається розлад психіки, депресія, розвиваються хронічні хвороби, виникає бажання подолати дискомфорт за допомогою чарки... Все це, наполягають психологи, характерно для людей, які пережили війну. Виходить: трудова міграція — це теж невелика війна за виживання?
| | | | Наша Країна | Додано: Fri Jan 25 15:39:27 2008
До 90-ої річниці Крутянського Чину
11:07 24.01.2008
Менше ніж за тиждень українська громадськість відзначатиме дев’яносту річницю битви під залізничною станцією Крути. За традицією, що склалася після приходу до влади «помаранчевих» сил, ця подія відзначатиметься не тільки національно-свідомими українцями, але й на державному рівні.
--------------------------------------------------------------------------------
Що ж ми почуємо у виступах високопосадовців, так званих «націонал-демократів» та «справжніх» націоналістів? Звичайно ж, як і завжди, це будуть сльозливо-сопливі промови про те, як жменька патріотичної молоді захищала Україну від лютої большевицької (московської) орди. Про те, що це величезна трагедія українського народу. Про те, що вони завжди пам’ятатимуть цей мужній вчинок, цю велику жертовність. Особливо сміливі казатимуть про зраду тодішньої владної верхівки Української Народної Республіки. І як завжди стогін, сльози і обіцянка пам’ятати. Більш нічого.
Але є речі, яких ми ніколи від цієї публіки не почуємо.
Чи багато з нас задумуються над тим, що коли ці ненавчені військової справи юнаки і підлітки вирушали з Києва 27 січня 1918 року, щоб захистити свою Батьківщину, при владі були такі самі ющенки, тимошенки, януковичі, симоненки, литвини, як і зараз? Чи багато українців замислюються над тим, що в разі серйозної загрози інтересам та безпеці цієї псевдоеліти, вона так само дремене по закордонах, як це зробили винниченки з грушевськими? Чи багато хто задумується над тим, що нинішні керманичі, так само як і тодішні, на догоду інтересам своїх іноземних господарів знищують українську армію та військову промисловість?
Так само як Центральна Рада розпускала війська по домівках, роззброювала загони Вільного козацтва, закривала військові виробництва, так і нинішня «українська» ліберальна республіка скорочує чисельність української армії, знищує військово-промисловий комплекс та запаси ракетної і стрілецької зброї. Так, наприклад, тільки протягом 2008 року чисельність Збройних Сил України вкотре має скоротитись, цього разу майже вдвічі. До 2012 року на місці Дарницького танкоремонтного заводу має з’явитись стадіон. Чи варто нагадувати, що ті крихти Чорноморського флоту, що дістались Україні за останні п’ятнадцять років або були віддані північному сусідові, або зіржавіли.
«Крутянська трагедія» - безглуздий вчинок юних романтиків і патріотів, саме так цю подію бачать ліберасти. Чи можемо ми, соціал-націоналісти, підходити до цієї події з тієї ж позиції? Ніколи!
То що ж являє собою для нас і України битва під Крутами? Чи була вона трагедією? Звісно, втрата кожного патріота України є трагічною для Nації, але ще трагічнішим для Nації є претворення українців на німе і безвольне бидло, що готове терпіти будь-які знущання і визискування заради порції гнилої соєвої ковбаси і обіцянок чергового «світлого майбутнього».
Чи була ця битва безглуздою? Знову ми кажемо «ні»! З шеститисячного загону жидо-більшовицьких покручів до Києва дійшло тільки близько чотирьох тисяч виродків. При цьому достеменно відомо, що після бою під станцією Крути аж до самого вступу до Києва великих боїв та сутичок не було. Таким чином, зникнення двох тисяч «байцов дєла рєвалюциі» ми можемо пояснити тільки тією жертовною самовідданістю у бою, що її проявили крутяни.
Стосовно «романтичних юнаків»: фанатична відданість і героїчна самопожертва, чи не ці риси характеру рятували Українську Nацію в найскрутніші часи? Чи не ця «безглузда і даремна» романтичність була основою всіх найвеличніших чинів Української Nації? Чи не цій «безглуздій» романтичності ми завдячуємо тому, що Українська Nація досі жива і бореться за свої одвічні права на своїй рясно политій святою Українською кров’ю землі?
Так чим же є для нас битва під Крутами? Це перемога величі Українського Духу, Чину та Зброї. Над ницістю, духовним мороком та владною імпотенцією державних мужів. Над байдужістю, недієздатністю та боягузством бидла. Над душком наживи і зради.
Цей вчинок молодих патріотів своєї Батьківщини, які не встигли пізнати кохання жінки, але встигли полюбити Україну – святу землю прабатьків, що не пошкодували свого життя заради захисту своєї Nації, є дороговказом для сучасних і прийдешніх поколінь синів і дочок Української Nації. Їм не потрібні сльози, їм потрібна Помста і Перемога Української Nації над ворогами.
| | | | Наша Країна | Додано: Fri Jan 25 15:37:37 2008
В Україні з`явиться віртуальний музей Степана Бандери
13:38 23.01.2008
До 1 лютого представники Стрийського міськвиконкому на Львівщині мають визначити перелік заходів, присвячених 100-річчю Степана Бандери у 2008 році, який у Стрию проголошено Роком провідника ОУН повідомляє ZAXID.net .
--------------------------------------------------------------------------------
Зокрема, у школі №7 планують відкрити віртуальний музей Степана Бандери. Для цього шкільне телебачення "Ровесник" створює фільм про різні етапи його життя. Екскурсії ж проводитимуться за допомогою мультимедійної системи - відповідні матеріали демонструватимуть у кінозалі на великому екрані.
Крім цього, підготовлено протокол педради та інші необхідні документи з проханням до Верховної Ради України присвоїти цій школі ім’я Степана Бандери, оскільки він тут вчився. Як розповів директор навчального закладу Ярослав Білинський, у 2005 році він вже надсилав таке прохання та не отримав офіційної ні згоди, ні відмови. Лише тодішній нардеп Ярослава Стецько написала листа з подякою за те, що у Стрию дбають про національних героїв.
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Tue Jan 22 04:49:20 2008
В Росії теж були свої два Степана Бандери - генерали Власов і Петр Краснов. І теж лунають голоси про їх реабілітацію. Цікаво як росіяни самі вирішать це питання. Для українців же у них рецепти відомі.
А от скажімо генерал Антон Денікін давно з почестями перепохований у Донському монастирі у Москві. А його донька передала Президенту Путіну шаблю генерала.
http://www.lenta.ru/articles/2008/01/21/kazaki/
Василь Коломацький
КОБЗА | | | | V.K. | Додано: Sun Jan 20 01:29:15 2008
За 4 роки у Росії майже втричі зросла кількість злочинів, пов"язаних із екстремізмом. В 2007 році їх зафіксовано 356.
http://www.lenta.ru/news/2008/01/19/crimes/
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed Jan 16 02:31:29 2008
Інформація про музей Івана Семеновича Козловського, що діє в Україні.
http://narodna.pravda.com.ua/history/478d3a76ca444/
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat Jan 12 05:07:58 2008
Оксана Забужко про український дух Кубані.
У 1932-33 на Кубані вимерло більше мільйона українців, після чого їх залишилося коло 100 тис. Кубань - це зона українського Голодомору в межах сьогоднішньої Росії. Голодомор на Кубані - фактично етнічна чистка, проведена Сосо Джугашвілі.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/zabuzhko/474b4a233dd25/
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------------------
In memoriam-1933: Цитата в тему
Цитата (див. нижче) – це прецікавий спогад рос. філософа Г.Померанца з часів його вчителювання на Кубані. Вирішила поділитися після того, як потрясла мене "до основанья" вістка, що голодомор – то явище "общесоюзне", позаяк був він "не тільки в Україні, а й на Кубані" (!). Тобто, темно було "не тільки в домі, а й у кімнаті". Древні софісти відпочивають. Чи й справді, при наших суцільних провалах пам'яті, Кубань уже сьогодні настільки не сприймається українською?
Можна, звичайно, політкоректно викреслити з нац. гімну давній рядок про "бій кровавий від Сяну до Дону". Можна забути історію колонізації того краю нашими козаками-чорноморцями, і розкішну "кубанську" прозу В.Мови-Лиманського (обожнюю!) й М.Старицького, і книжку нарисів Докії Гуменної 1930 р. – документальне свідчення, що до початку колективізації Кубань ще офіційно трактувалася в СРСР як український ареал, і Харків тримав над нею "культурне шефство"... Все можна забути – людська пам'ять і взагалі коротка, а коли її цілеспрямовано одбивати, то й поготів. Фантастично інше – те, як примудрився цей ареал упродовж 200 років законсервуватись і "тримати оборону" своїм традиціям у чисто середньовічній – військовій, козацькій – стилістиці, яку хіба тільки з давніх літописів нині і впізнаєш... І голодомор не вбив того духа, і введена по ньому переселенська "демографічна ін'єкція" – не переломила. (Пам'ятаю, як ще в кінці 1980-х деякі наші молоді літератори спеціально їздили "на Кубань по мову" і хвалилися, що такого джерельно чистого, від 19-го ст. практично незайманого "грінченківського словника", як там, в УРСР уже не збереглося).
Ось як це запам"ятав Померанц (взято звідси, підкреслення мої):
В 1953 году я начал работать учителем в станице Шкуринской (бывшего кубанского казачьего войска), и вот оказалось, что некоторые школьники 8-го класса не говорят по-русски. Мне отвечали по учебнику наизусть. Кубанцы – потомки запорожцев, их родной язык – украинский, но за семь лет можно было чему-то выучиться... Я решил обойти родителей наиболее косноязычных учеников и посоветовать им следить за чтением детей. Начал случайно с девочки, у которой была русская фамилия. Допустим, Горкина. Мать ответила мне на нелитературном, с какими-то областными чертами, но бесспорно русском языке. С явным удовольствием ответила, с улыбкой. "Так вы русская?" – "Да, мы из-под Воронежа. Нас переселили в 1933 году вместо вымерших с голоду". – "Отчего же не выучили дочку своему родному языку?" – "Что вы, ей проходу не было! Били смертным боем!"
Оказалось, что мальчишки лет пяти, дошкольники, своими крошечными кулачками заставили детей переселенцев балакать по-местному. В школе это продолжалось. За каждое русское слово на перемене – по зубам. По-русски только на уроке, учителю. Запрет снимался с 8-го класса. Ученики старших классов – отрезанный ломоть, они собирались в город, учиться, и им надо говорить на языке города. Действительно, к 10-му классу мои казачата уже сносно разговаривали. Вся эта автономистская языковая политика стойко продержалась с 1933-го (когда была отменена украинизация) до 1953-го и продолжалась при мне, то есть до 1956-го. Дальше не знаю.
Я не думаю, что сопротивление было сознательно организовано взрослыми. Организацию выбили бы в 1936-1939 годах или в 1944-м, во время ликвидации неблагонадежных, сотрудничавших с немцами. Нет, никакой организации не было. Было казачье самосознание, которое дети чувствовали
Якщо полтавсько-черкасько-київських дядьків-"повстанців" 1920-х рр. ми собі вже уявити негодні ніяким напруженням уяви, то після цих "казачат" 1950-х починаєш краще розуміти "товаріща Сталіна со боярє", – таки ж не брехали наші класики 19-го ст., грізною силою мусило бути українське село з його "казачьим самосознанием"! Вічною зачаєною вибухівкою, якій тільки й бракувало – підпалу... Так підпал і усунули ще в 1930-му – пустивши під ніж українську інтелігенцію, числом не багато, не мало – 30 тис. по одному тільки процесу СВУ...
І нудно, їй-богу, слухати сьогоднішніх софістів – обстоювачів теорії "негеноцидного голоду" й "перегибов на местах"... Не дурили б уже самі себе – війна це була, шановні. Війна. І не просто за "колективізацію сільського господарства" – а за владу в Україні. Війна з тим, хто від віку вважав себе тут господарем, за логікою аграрної цивілізації, яка витримала натиск Степу: ти, приходню, як прийшов, так і підеш, а мій хутір/станиця – моя держава. І якщо ти, суко, прийшов до мене розказувати, що мені сіяти, що будувати, якою мовою говорити і яким богам молитися, то одержиш від мене "по зубам".
І так воно й велося століттями – аж до 1933-го (померанцевські "казачата" – це вже відблиск мертвої зірки).
А після 1933-го "нові господарі" змогли одержати "по зубам" – вже тільки на Заході України...
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat Jan 12 04:52:01 2008
У Києві не забувають про БУЛ.
Як і у Воронежі.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/47875a1f9302b/
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------------
Москва сує до нас свого носа. Тим часом в єдиній на всю РФ українській бібліотеці скоро палитимуть книжки. Газети вже знищили.
Вчора весь день чесалися руки відреагувати на чергові брутальні випади їмперської російської "дипломатії" проти України, на їхнє чергове та як завжди нахабне втручання в наше минуле, сьогодення та майбутнє. В якому б часі ми не перебували, старший брат значно молодшого за наш віку стежить за нами.
Йдеться про заяву МЗС Росії щодо дублювання фільмів в Україні – виявляється, і тут ми без царя-батюшки Путіна не маємо прав нічого робити. І про розлогі "разглагольствования" зам. міністра Карасіна про героїзацію "фашистів", якими Карасін через свій обмежений ще радянською пропагандою кругозір вважає вояків УПА.
Приємно, що відсіч росіянам дала навіть Ганна Герман, тільки хотілося б почути від тих, хто зараз заговорив про право громадян вибирати мову фільмів, де були ці добродії ті десятки років, коли в Україні не було взагалі україномовного кіно, протягом тих двох років, коли російські кінопрокатники на смерть стояли проти будь-якого дублювання фільмів українською. І де, нарешті, в Україні, бляха-муха, хоча б один той магазин, де україномовні громадяни можуть реалізувати свої права купити україномовний фільм. А, пані Ганно, правозахиснице ви наша? Карпачова, в натурі.
Але річ не про те. Найкращою відповіддю і Карасіну, і Путіну є лист, якого я днями отримав з Росії, де до речі ніколи ніяких фільмів не дублювали жодною мовою, крім російської. Де на всіх центральних телеканалах ніколи не лунало жодної мови, крім російської. Де в столиці, зачувши на вулиці неросійську мову, міліціянти перевіряють паспорт. То ви там, панове, спочатку про татар подбайте, а у нас для захисту прав російськомовних є і Ганна Герман. Мені, здебільшого все ж таки російськомовному луганчанину, приємно, що галичанка Герман стоїть на сторожі моїх прав. Разом з Карасіним і МЗСом цілої Росії. Яка, до речі, не ратифікувала Європейську мовну хартію, – мабуть, щоб не цяцкатися зі своїми татарами, яким до речі кілька років тому Конституційний Суд Росії не дозволив перейти на латинку, попри те, що більшість тюркських мов послуговується саме латинським алфавітом.
А тепер – лист.
"Несколько раз собирался написать письмо по ситуации вокруг украинской библиотеки в Москве, но каждый раз откладывал. События происходят с какой-то жесткой быстротой – непонятное обоснование увольнения заведующей, а затем и наиболее квалифицированных сотрудников; пикеты "Местных", более похожие на тщательно спланированные акции в контексте происходящего, чем на реальное выражение мнения части общественности; уничтожение уникального газетного фонда...
Горько и обидно обо всем этом слышать и знать. Мы, в Воронеже, в "Украинском товариществе "Перевесло", давно пытались обосновать создание хотя бы специализированного отдела украинской литературы в одной из городских библиотек. В управлении культуры городского округа город Воронеж нас слушали, не возражая против идеи, но реально ничего не делали. Всегда находятся различные мотивировки. Однажды даже предлагали начать работу, но, практически, в ультимативной форме было выдвинуто требование "комплектовать отдел литературой, выпущенной в Украине в советские времена". Почему? А "как бы чего не вышло"?!
Признаться, и сегодня у провинциальных чиновников существует внутренний стержень своей низкосортности. "Вот, там, в столице, в Москве, когда решатся, тогда и нам бы можно...". И в Воронеже мы ощутили внутреннюю радость и прилив энтузиазма – и это без преувеличения, – когда узнали о том, что правительством Москвы решено предоставить для украинской библиотеки новое помещение на улице Трифоновской, 61. Вот пример и для провинции, на который можно равняться! Вот куда можно пригласить и наших чиновников о культуры, которые всё ещё живут "стереотипами прошлого"! Вот откуда можно будет черпать опыт работы со специальными фондами!
В "Перевесле" мы вновь решили энергично взяться за дело, но чиновник из городского управления культуры отложил заявление в сторону – дескать, давайте посмотрим с полгодика, что у москвичей выйдет. Может, тогда отправим туда 1-2 библиотечных работников за опытом... И что теперь ему говорить? Не случится ли так, что завтра, вслед за газетным фондом, на "макулатуру" последуют и книги неугодных авторов? Вот будет пример для провинции, достойный подражания!
Ведь суть проблемы не столько в конкретном случае кадровых перемещений в библиотеке по решению отдельных московских чиновников. С политикой смешивается свободное культурное развитие национальных меньшинств в России, гарантированное Конституцией Российской Федерации. И как бы и кто не хотел, украинский язык – это наш язык, украинская история – это наша история. Мы не так давно прошли период, когда история и культурное наследие трактовались исключительно с точки зрения правящей идеологии и теперь видим, к чему это привело.
Честно говоря, после официального заявления Василия Думы, члена Совета Федерации РФ, председателя Советов Объединения украинцев России и ФНКА "Украинцы России", сделанного ещё в марте, где выражалась "чрезвычайная обеспокоенность репрессивным стилем и непубличными методами работы некоторых московских чиновников" (25.03.2007. www.zlagoda.ru), хотелось верить, что ситуация нормализуется, а произошедшее останется досадным недоразумением. Но, как видим, этого не произошло.
Василий Михайлович, помнится, в интервью по "библиотечному скандалу" (16.03.2007. www.zlagoda.ru), подчеркивал, что "не секрет, есть в Москве чиновники, которые когда слышат украинский язык, испытывают сильную зубную боль, хватаются (простите за аналогию) за пистолет. Я уверен, что это была политическая провокация". Похоже, как зубную боль проще устранить выдергиванием больного зуба, так и в управлении культуры Центрального административного округа Москвы не могут согласиться с иными способами лечения. Но ведь если "по понятиям" пытаются строить работу в центре Москвы, то что говорить об остальной России?
И последнее. Иногда доводится слышать голоса о том, что не стоит "раздувать" скандал до международного уровня, вмешивать президентов России и Украины. Не могу согласиться. Ведь демократия – это, прежде всего, четкое исполнение законов. Это общество, в котором признается власть большинства при сохранении прав меньшинства. Что мы выиграем, если промолчим?! А проиграем многое. Вернее, уже проигрываем... Признанием своего малороссийства. Российские теле- и радиоканалы свободно вещают в Украине, крупные газеты делают представительства. Ни разу не слышал ни об одном украинском теле- или радиоканале, газете, которые в России так же активно вещали бы и собирали рекламу. Противопоставить "российским ценностям" нечего. В результате – я уже не говорю о безаппеляционных ярлыках "фашистских прихвостней" на героях ОУН и УПА! Только Верку Сердючку можно тихо запретить к показу на всех российских телеканалах после того, как артист со словами "Рашен, гудбай!" опередил на "Евровидении" смазливых российских девчонок, неизвестно откуда взявшихся и так же неизвестно куда пропавших.
Только над украинскими президентом и премьер-министром пародист Максим Галкин мог шутить за 1 час до наступления нового 2008 года на 1-м российском телеканале. Видеокамера широким планом показывала заливающихся хохотом "звёзд" российской эстрады при очередных шутках артиста про "раненую чайку", "вечную спутницу Шрека". С экрана лился смех, а в нашей семье молчали и вспомнили почему-то о другом, совсем недавнем прошлом. Помните, политическую сатиру из советских журналов с подлыми "американскими империалистами", запрет на "разлагающую" западную культуру, настойчивые призывы к пресечению попыток проникновения идеологических ценностей "загнивающего капитализма". А ныне что видим? Маховик антиукраинской пропаганды, раскручиваемый после "оранжевой революции", похоже, ищет новые рубежи приложения сил и хватает в свой оборот всё, что связано со словом "украинский". И окрашивает в политические тона, не гнушаясь использовать всю силу фантазии. К сожалению, некоторые российские политики до сих пор полагают, что Украина – это что-то временное, и вскоре носители "южнарусскаго диалекта" вернутся в лоно России. Только сплетни и вымысел ещё никогда и ни к чему хорошему не приводили. Хотелось бы, чтобы в ситуации с украинской библиотекой всеми заинтересованными сторонами был наконец-то услышан голос Библиотечного и Читательского советов и принято решение, которое было бы приемлемым не только для её московских участников, но и для всех тех в России, кто любит и ценит украинское слово. А для межгосударственных отношений это был бы весомый признак потепления и сигналом к усилению их в направлении равноправного партнерства.
Дмитрий ДЕНИСЕНКО,
Заместитель председателя Правления Воронежской региональной общественной организации "Украинское товарищество "Перевесло". | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Fri Jan 11 03:49:24 2008
Міністр МЗС Огризко зустрівся із послом Черномирдіним.
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------
Огризко сказав Чорномирдіну, що російська "тональність" наносить шкоду
Міністерство закордонних справ заявляє, що останнім часом російська сторона намагається штучно загострити мовне питання в Україні та дестабілізувати відносини двох держав.
Про це йдеться у заяві МЗС у відповідь на заяву МЗС Росії щодо дублювання російськомовних фільмів українською мовою.
"Очевидно, така кампанія має на меті дезорієнтувати міжнародну спільноту щодо реального стану справ із забезпеченням прав національних меншин у нашій державі, а також внести елемент нестабільності в міжнаціональні відносини в Україні", - сказано у ній.
МЗС наголошує, що Україна повністю виконує взяті на себе зобов’язання за Європейською хартією регіональних мов та мов меншин, а з боку Ради Європи не надходило зауважень щодо неналежного виконання Україною своїх зобов’язань за цією Хартією.
"Прес-служба МЗС України вкотре звертає увагу на те, що об’єктом Хартії є захист мов, які знаходяться під загрозою зникнення, а не мовних прав національних меншин (в т.ч. російської), які проживають у певних регіонах держави і яким, відповідно до національного законодавства, надано всі можливості для всебічного розвитку", - сказано у заяві.
Таким чином, на думку представників МЗС, рішення Конституційного Суду є логічним завершенням організаційної роботи органів державної влади, пов’язаної з введенням в дію статті 14 закону "Про кінематографію” 1998 року.
"Розвиток кінематографії України та підтримка державної мови є внутрішнім питанням нашої держави. Отже, "стурбованість" МЗС РФ мовною ситуацією в Україні є, щонайменше, некоректною", - вважають в МЗС.
Міністерство наголошує, що у відповідності до статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Водночас під час зустрічі з послом Росії в Україні Віктором Чорномирдіним у четвер голова українського МЗС Володимир Огризко звернув увагу, що "тональність останніх заяв російської сторони стосовно історії України, мовної політики та ситуації із забезпеченням прав національних меншин може зашкодити динамічному розвиткові українсько-російських відносин".
http://www2.pravda.com.ua/news/2008/1/10/69546.htm | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Fri Jan 11 03:39:16 2008
Стаття про перші кроки по зближенню між УПЦ КП та УПЦ МП.
Чи не тому стурбування темою розколу пролунало у грудневому листі Президента Путіна до Президента Ющенка (хоча мова взагалі ішла про БУЛ)?
Передрук з УП.
Василь Коломацький
КОБЗА
-------------------------
http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/478664bc93830/ | | |
|
Гостьова книга 
