lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Розвиток, сучасний стан і проблеми українських церков в Росії
Друк
Розділ: Українськ­і Церкви в Україні та в діаспорі

Логотип  конференції  у ЛьвовіПротягом 15 років після створення в 1993 році федерального громадського об’єднання української діаспори Російської Федрації – Об’єднання українців Росії перед ним стояли важливі, але так і не вирішені питання щодо легітимності і самого існування та діяльності парафій українських церквов - Української православної церкви Київського патріархату та Католицької церкви візантійського обряду для українських греко-католиків на теренах Росії.

Історія розвитку українських церков в РФ 

За офіційними даними перепису населення 1989 та 2002 років на теренах Росії українці займали і займають третє місце по своїй кількості після росіян і татарів. Хоча при порівнянні останнього перепису радянських часів (РРФСР) та першого перепису населення створеної в 1991 році після розпаду Радянского Союзу Російської Федерації кидається в очі помітне зменшення української частки населення РФ: 1989 рік - 4,36 млн. українців - 2,94%; 2002 - 3,0 млн. українців - 2,0% (2/3 з яких – в Сибіру і на Далекому Сході). Тобто, перепис 2002 р. в РФ в порівнянні до 1989 р. дав скорочення кількості україського населення Росії до 67,5% від попередньої.

Але при цьому в Російській Федерації навіть за офіційними проживає трьохміліонна українська діаспора. Вона і сьогодні найбільша серед усіх країн світу за межами матірної України. Це ті три мільйони свідомих українців, які не побоялись і засоромилися під час останнього перепису цілком добровільно назвати себе в новій Росії українцями (бо в російських паспортах та інших документах зараз відсутня графа національність) та як раз і складають базу для розвитку українських церков в Російській Федерації.

Українська православна церква Києвського патріархату була створена 1990 року у червні місяці, коли перший її Патріарх Мстислав Скрипник очолив заново створену Церкву в суверенній Українській Радянській Соціалістичній Республіці. Через три роки вона прийняла до свого складу першу парафію на теренах Російскої Федерації і наприкінці грудня ц.р. їй сповниться 15 років. Відбулось це після виходу з-під юрисдикції Московського Патріархату православної общини Богоявленського собору міста Ногінську Московської області архімандрита Адріана (Старини), яка після перебування протягом року в Суздальсько-Володимирській єпархії Російської Православної Вільної Церкви з 27 грудня 1993 р. була прийнята під юрисдикцію Української Православної Церкви Київського Патріархату. 8 лютого 1994 року на базі цієї парафії та Свято-Тихвiнського жiночого монастиря і НогінськоїДуховної Семiнарiї створено Богородську єпархію УПЦ КП (м. Ногінськ Московської області до 1930 року іменувавалося Богородськом). А через рік - 23 лютого 1995 р. створено Тобольську єпархію Сибірської митрополії (на базі церкви при міському кладовищі обласного центру південного Сибіру міста Кургану), і того ж року 19 жовтня - Бiлгородсько-Обоянську єпархію (на базі монастиря Благовiщення Пресвятої Богородицi, Бiлгородська обл. Шебекiнський р-н, селище. Маслова Пристань). Таким чином, на теренах Росії існує три єпархії Української Православної церкви Київського патріархату: Богородська єпархiя (Москви і Московської областi), Бiлгородсько-Обоянська та Тобольська.

Греко-католицька церква в Росії існує не півтора десятиліття, а має набагато більшу історію. У минулому році виповнилося 90 років від часу заснування екзархату для католиків візантійського обряду в Росії. Першим екзархом був священномученик Леонід Фьодоров, духовний учень колишнього глави Української греко-католицької церкви митрополита Андрія Шептицького. Її базу склали вимушені і добровільні мігранти в Росію з Західної України. За офіційними даними за період з 1939 по 1959 роки на терени Радянського Союзу, зокрема до Сибіру, з Галичини було депортовано 2 млн. 196 тис. 270 чоловік. Це 20,5% всього населення Галичини. Більша цих депортованих галичан за своєю вірою були греко-католики. Значна частина з числа цих депортованих українських уніатів та їх нащадки і зараз мешкають в інших республіках колишього СРСР. Перш за все, в Російській Федерації - на Уралі та в різних регіонах Сибіру. Саме вони складають сьогодні в Росії основу для розвитку Католицької церкви візантійського обряду. При цьому багато членів греко-католицьких громад сиділи по сталінських таборах з мучениками своєї Церкви патріархом Йосифом Сліпим, владикою Миколаєм Чернецьким, владикою Олександром Хірою і правлячим архієреєм Коломийсько-Чернивецької єпархії владикою Павлом Василиком. Можна сказати, що парафії Греко-католицької церкви в Росії — це перш за все парафії засуджених і засланих українських людей, репресованих парафіян і репресованих священиків. За найстрашніших умов ці українці підтримували вогник церковного життя, молилися в «каплицях»-землянках, де по черзі правили греко-католицькі і католицькі священики: звершували служби, проводили підпільну катехизацію, відпускали гріхи, вінчали. Багатьох людей саме це врятувало від фізичної та духовної загибелі, хоча Греко-католицька церква в Радянській Росії діяла в підпіллі. Наприклад, в Кузбасі, де вже з 1959 року підпільно служив греко-католицький священик монах-редемпторист отець Василь Рудка.

У 1991 році главою католицької церкви Папою Іваном Павлом ІІ були призначені єпископи для чотирьох римо-католицьких єпархій Росії. Однак у буллі Папи Римського про їх призначення було сказано, що єпископ має юрисдикцію також і для вірних східного обряду, поки не буде встановлено інакше. Наприкінці 2004 року Папою Римським архієрей римсько-католицької Преображенської єпархії в м.Новосибирську єпископ Йосиф Верт, німець за національністю і старший серед чотирьох діючих в Росії католицьких єпископів – голова їх конференції, був призначений ординарієм для всіх вірних католиків візантійського обряду. І тут зовсім не до міста шевченкове - «колись будем і по-своєму глаголать, як німець покаже». За словами самого владики Йосифа Верта, він виріс в Карлазі, третьому за розміром «острові» ГУЛАГу, де його в дитинстві причащав український греко-католицький священник отець Стефан, а благословив на служіння Церкві український владика Олександр Хіра (http://kobza.com.ua/content /view/1354/31/).

Після свого призначення ординарієм єпископ Йосиф Верт організував пошуки по Росії невеликих спільнот вірних, вивчення їхніх духовних потреб, і по змозі, допомогу їм. І сьогодні в Росії під опікою цього ординарія діє 18 священиків на греко-католицьких парафіях (для порівняня в жовтні 2003 р. їх було лише 6 осіб - http://kobza.com.ua/content /view/1364/31). За його словами, греко-католицькі священники зобов'язані охопити своєю душпастирською опікою щонайменше 300 тисяч російських українців-уніатів: «Що стосується етнічного складу греко-католицьких общин, то слід зазначити, що їх основа – вихідці із західних областей України. За даними, опублікованими в інтернеті, в Російській Федерації проживає 3 млн. етнічних українців. Звичайно, далеко не всі вони – галичани. Проте якщо взяти до уваги, що в самій Україні особи, що традиційно відносять себе до греко-католицької Церкви, складають 10 % населення, то, думаю, у нас в Росії ми маємо повну підставу говорити про 300 000 «потенційних» греко-католиків. І якщо хоч би 2-3 % цих людей хочуть активно практикувати свою віру, вийде вже чимала цифра». 

Сучасний стан і проблеми українських церков в РФ 

І. Українська православна церкви Київського патріархату 

Богородська єпархія (Московської області) 

Адреса: Россия 142400 г. Ногінск, Московская область. ул. Советской Конституции 17, Свято-Троицкий храм, тел. 8-09651 7-33-50 (дом.); 5-83-56 (храм). До підпорядкування Богородскої єпархії УПЦ КП відносяться:

- Свято-Тихвiнський жiночий монастир, м. Ногiнськ Московської області.

- Ногінська Духовна Семiнарiя.

Керуючий єпархії митрополит Московско-Богородський та Днiпропетровський i Криворiзький Адріан (в миру Старина Валентин Єгорович) народився 15 грудня 1943 року в м. Дніпропетровську. У 1960 р. закінчив середню школу. Після закінчення школи служив в армії. В 1967 р. закічив Дніпропетровське музичне училище. Протягом року викладав музично-теоретичні дисципліни в місті Цюрупинську. З 1968 по 1973 рр. навчався у Київському педагогічному інституті (музично-педагогічний факультет). Працював інспектором Бородянського відділу культури Київської області. 1982 року закінчив Московські Духовні Семінарію та Академію та захистив кандидатську дисертацію "Церковний хоровий спів у Російській Православній Церкві за тисячолітній період її існування Х-ХХ ст."

Будучи священиком, одночасно викладав у регентському класі Московської духовної академії. На останньому курсі, 1981 р. переведений до Ленінградської духовної семінарії, після закінчення якої (1982) відряджений у розпорядження Патріарха Московського Пимена. 1989 року ієромонах Адріан призначається настоятелем Богоявленського собору міста Ногінська Московської області із возведенням у сан ігумена, а влітку 1990 року – піднесений до сану архимандрита.

Після виходу з-під юрисдикції Московського Патріархату община о. Адріана протягом року перебувала в Суздальсько-Володимирській єпархії Російської Православної Вільної Церкви, а з 27 грудня 1993 р. її прийнято під юрисдикцію Української Православної Церкви Київського Патріархату.

6 лютого 1994 року рукоположений на єпископа Дніпропетровського і Запорізького за Божественною літургією у Володимирському соборі міста Києва. 8 лютого 1994 року призначається правлячим єпископом Богородської єпархії (Московської області) Української Православної Церкви Київського Патріархату. 27 жовтня 1995 року піднесений до сану архиєпископа. 1 лютого 1996 року призначається керуючим Дніпропетровською єпархією з титулом "архиєпископ Дніпропетровський і Криворізький". 9 грудня 2002 року підноситься до сану митрополита. Удостоєний вищих церковних нагород: ордену Святого Архистратига Божого Михаїла (1999 р.), ордену святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (23.01.2004 р.) та ордену Юрія Переможця (14.12.2006 р.). Постійний член Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату. http://www.cerkva.info/static /mytr_adrian.html. Громадянин Російської Федерації. Мешкає: Московская обл., г. Ногинск, ул. Краснослободская, 15-31, 496-51 5-83-56 http://www.kievpatr.org.ua.  

Бiлгородсько-Обоянська єпархія

Адреса єпархії:Россия 309240 Белгородская обл. Шебекинский р-н пос. Маслова Пристань ул. Гагарина, 6 тел. 8-07248 5-55-05. До складу єпархії входить: Монастир Благовiщення Пресвятої Богородицi Росiя, Бiлгородська обл. Шебекiнський р-н, пос. Маслова Пристань, вул. Гагарiна, 6. Джерело: http://www.kievpatr.org.ua /structura_5.html.

Керуючий єпархії архиєпископ Бiлгородський i Обоянський Iосаф, (в миру Шибаєв Валентин Володимирович) народився 2 січня 1954 року в селі Пристань Шебекінського р-ну Білгородської області.

З 1961 по 1971 рр. навчався в середній школі. В 1971 році поступив в сiльхозпiнститут міста Харкова, який залишив після досягнення 18-ліття, щоб стати спочатку пономарем у кафедральному соборі міста Харкова, а потім послушником в Свято-Успенському Псково-Печерському монастирі. З 1973 по 1975 рр. проходив службу в Радянській Армії на Далекому Сході. У 1975 році вступив до Московської Духовної Семінарії, яку закінчив за 1-им розрядом.

В 1976 році був рукоположен в сан диякона. а в 1977 році – в сан священика архиєпископом Курським і Білгородським Хризостомом. В 1978 році році відбувся його постриг в ченцi. В 1979 році ієромонах Іосаф нагороджений набедренником. В 1983 році продовжив своє навчання в Московськiй Духовнiй Академiї. В 1984 році нагороджений наперсним хрестом. В 1985 році архиєпископом Курським i Бiлгородським Ювеналiєм призначений настоятелем Свято-Троїцького собору мiста Обоянi Курської областi. В 1986 році ієромонах Іосаф возведений в сан iгумена та нагороджений хрестом з прикрасами.

В 1991 році разом з приходом перейшов з Московської Православної Церкви до Вiльної Росiйської Православної Церкви, возведений в сан архимандрита. В 1993 році призначений керуючим Курсько-Обоянської єпархiї Росiйської Православної Церкви Закордоном.

19 жовтня 1995 року відбулась його хiротонiя в єпископа Бiлгородського i Обоянського за Божественною лiтургiєю у Володимирському кафедральному соборi мiста Києва. На засіданні Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату вiд 23 жовтня 1995 року пiд головуванням Святiйшого Патрiарха Київського i всiєї Руси-України Філарета єпископ Бiлгородський i Обоянський Іоасаф був обраний постiйним членом Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патрiархату. 19 лютого 1995 року за Божественною літургією у Володимирському кафедральному соборі міста Києва був хіротонісований в єпископа Білгородського і Обоянського Української Православної Церкви Київського Патріархату. 23 січня .2000 року пiдвищений до сану архиєпископа за труди по розбудовi Бiлгородсько-Обоянської єпархiї УПЦ Київського Патрiархату. Удостоєний вищих церковних нагород: ордену Святого Архистратига Божого Михаїла (1999 р.) та ордену Святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (23.01.2004 р.). Архиєпископ Білгородський і Обоянський Іоасаф – постійний член Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату. http://www.cerkva.info/static /arhiep_ioasaf.html.  

Тобольська єпархія Сибірської митрополiї: 

Адреса епархії: Россия, 640014 г. Курган-14, ул. Черняховского 164, а/я 1431.

http://www.kievpatr.org.ua /structura_5.html.

Керуючий єпархії архиєпископ Тобольський i Єнiсейський Варух (в миру Тищенков Володимир Анатолiйович) народився 19 травня1956 року. В 1974 році закiнчив середню школу. В 1975 році поступив служити в Вознесенський кафедральний собор мiста Новосибiрська Російської православної церкви Московської Патрiархiї.

В 1976 році він перейшов в Iстинно Православну Церкву («тихоновцi»). Це Катокомбна церква, яку переслідувала радянська влада. В 1976 році він був рукоположений в iєродиякони церкви Знамення Богородицi. З того ж 1976 року отець Варух - iєромонах обителi Покрова Богородицi. І вже через рік 21-річний ієромонах призначений iгуменом церкви Знамення Богородицi мiста Новосибiрська. В 1978 році отець Варух став iгуменом церкви Покрова Пресвятої Богородицi обителi Красноярського краю.

З 1978 року він член незалежної групи за дотриманням прав людини. Консультант комiтету по правам людини.

З 1979 році він знову настоятель церкви Знамення Богородицi в мiстi Новосибiрську. А в 1983 році заарештован i засуджений по статтям 64, 70 та 72 УК СРСР ("антирадянська агітація та пропаганда", "зрада батьківщини") до 14 рокiв позбавлення свободи. На волю вийшов лише наприкінці Перебудови – в 1990 році. У 1992 р. піднесений до сану архимандрита, а 14 грудня 1993 р. призначений єпископом Єнісейським і Тобольським Сибірської митрополії. 23 лютого 1995 р. хіротонізований на єпископа Тобольського та Єнісейського. 22 жовтня 2004 року піднесений до сану архиєпископа. http://www.cerkva.info/static /arhiep_varuh.html. З 1993 року він - вiце-президент мiжнародного дитячого духовно-оздоровчого центру Матери Терези. 

ІІ. Католицька церква вiзантiйського обряду 

Сьогодні на території всієї Росії під опікою ординарiя для католикiв вiзантiйського обряду єпископа Йосифа Верта (м.Новосибiрськ, e-mail Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.) душпастирюють 18 священиків греко-католицької церкви, які працюють в 11 суб’єктах Російської Федерації: Москва і Московська область, Санкт-Петербург, Калузька область, Кемеровська області, Новосибірська, Омська, Томська, Тюменська Челябiнська області та та Ханти-Мансійський автономний округ та представлені як координатори в Іркутській та Самарскій областях. У Сибіру та на Уралі існують 9 греко-католицьких громад, де переважну більшість парафіян складають українські греко-католики. Географія їх така: Кемеровська, Тюменська та Омська область –по дві громади, по одній в Томській, Новосибірській, Челябінській. Зромадження греко-католиків в Москві та Санкт-Петербурзі існують, але там їх український компонент менш помітний.

Наприклад, за словами вікарія московської парафії Святого сщмч. Ігнатія Богоносца Єпископа Антиохійського отця Олександра Сімченка він єдиний в Москві опікується українською громадою, але це згромадження грек око-католиків з числа українських заробітчан, які тимчасово живуть в підмосковному місті Лобні. До речі, отець Олександр Сімченко ще 5 років тому був вперше побитий невідомими у поїзді «Івано-Франківськ - Москва», де у нього забрали з його речей священицькі документи, святі судини, антимінс. Отець Олександр провів декілька тижнів в лікарні, а кримінальна справа за фактом биття так і не була збуджена. Після того цей випускник Івано-Франківської духовної семінарії УГКЦ був побитий ще 5 (!) разів. І злодіїв так ніхто і не знайшов чи не шукав. Свою місію греко-католицького священика в Росії він сприймає як мученичество і готовий віддати життя за віру.

На сьогодні греко-католицькi парафiї і згромадження діють: 

Округ ордінаріата на території римсько-католицької архиепархиі Божої Матері (Москва)

Координатор: прот. Андрій Удовенко

E-mail: оЦя електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 

Парафії:

Москва

Парафія Святого сщмч. Ігнатія Богоносца Єпископа Антиохійського

Адміністратор: о. Сергій Ніколенко

Вікарій: о. Олександр Сімченко (українська громада в м. Лобня)

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Св. апостолів Петра і Андрія

Настоятель: прот. Андрій Удовенко

E-mail: оЦя електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Згромадження Святої Ольги:

Храм святої Ольги, княгині Київської

e-mail Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

Калузька область.

м. Обнінськ

Св. Климента папи Римського

Адміністратор: о. Кирило Міронов

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

Санкт-Петербург

Згромадження Святых Равноапостольных Кирилла и Мефодия

Администратор: о. Кирило Міронов

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

Округ ординаріата на терені Преображенської єпархії

(Новосибірськ)

Координатор: прот. о. Іван Лега

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 

Челябінська область

м. Копєйськ

Парафія св. свщмч. Йосафата.

Парох о. Андрій Звєрєв

e-mail Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

м. Челябінськ

Каплиця бл. священоісповідника Леоніда, екзарха Російського:

Парох о. Андрій Звєрєв

e-mail Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Ханти-Мансійський автономний округ

м. Сургут

Парафія Різдва Пресвятої Богородиці:

Адміністратор (парох) о. Іван Ковба

e-mail Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

Тюменська область

м. Нижньовартовськ.

Адміністратор (парох) о. Іван Лега

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Радужний

о. Иван Лега  

Мегіон

Парафія Трьох Святителів

Адміністратор: о. Іван Ковба

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

Кемеровська область

Новокузнецьк

Парафія Матері Божої Непорочного Зачаття:

Парох о. Олексiй Баранніков

e-mail Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

Прокоп'євськ

Парафія Матері Божої Неустанної Помочи:

парох о. Дмитро Новосад CSsR.

e-mail Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Вікарії о. Миколай Туркот CSsR, о. Руслан Пих CSsR. 

Новосибірська область

Новосибірск

Парафія преподобномученіц Олімпії і Лаврентії

Парох о. Сергій Голованов

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

Омська область

Омськ

Парафія Покрова Пресвятої Богородиці

Настоятель: о. Андрій Старцев, VE

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

Саргатське

Парафія Свв. Кирила и Мефодия

Настоятель: о. Андрей Старцев, VE 

Томська область

Томськ

Парафія Переображення Господнього

Кафедральний собор Переображення Господнього

Парох о. Олексiй Баранніков

e-mail Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її..  

Округ ордінаріата на території єпархії Святого Климента

(Саратов) 

Координатор: ієромонах о.Олександр Самойлов (м. Самара)

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

Округ ординаріата на терені єпархії Святого Іосиф

(Іркутськ) 

Координатор: о.Микола Туркот, Css.R. (м. Прокоп'євськ ) 

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

Жіночі інститути посвяченого життя: 

Кемеровска область

м. Прокоп'євськ

Згромадження (конгрегація) Сестер Святого Йосифа Обручника Пресвятої Діви Марії

Настоятелька: с. Василія, с. Рафаїла.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Прокоп'євський район

с. Терентьєвське

СО: Гончар Стефанія Максимівна

радгосп Ясна Поляна

СО: Медик Анна Олексіївна

д. Майський

СО: Павдунь Текля Васильєвна

д. Кутоново

СО: Калачник Агаф'я Григорьєвна 

Омська область

м. Омськ

Cестри служебніци Господа і Діви Марії з Матара (IVE)

Марія Покров

e-m@il: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Марія Оранта Марія Різдво Хрістова 

Проблеми в діяльності українських церков в РФ 

Українська православна церкви Київського патріархату 

За словами керуючого Богородської єпархії митрополита Московско-Богородського та Днiпропетровсько-Криворiзького Адріана (http://kobza.com.ua/content /view/1676/31/), у нього в єпархії на теренах Москви й Московської області всього шість парафій(з них три - діючі). Є 9 священників в єпархії, а на Пасху навіть 15 перебувають. Деякі з них працюють на різних роботах, бо не мають місця, де могли б служити.

Є офіційно зареєстрована парафія Богоявленського собору в місті Ногінську Московської області(40 кілометрів від Москви), з якого вірних УПЦ КП у 1997 році видворили. Але статут парафії є і діє ще до цього часу, і реєстрація її є. Є також Свято-Троїцький храм (розташований у старому триповерховому будинку, який був переданий вірним УПЦ КП ще у 1991-му році. Його православному Центру «Братство» подарувало правління ВАТ "Глуховский текстиль" міста Ногінська), храм Святого Олександра Невського і жіночий монастир сестер милосердя і благодійництва в тому ж Ногінську. Наприкінці 1990-х років у Москві було зареєстровано ще дві православні громади УПЦ КП — святих апостолів Петра і Павла і святого великомученика і цілителя Пантелеймона і зараз всього шість громад УПЦ КП. При цьому у самій Москві діє один храм – домова церква на честь Святого великомученика і целителя Пантелеймона, улаштована в Московській міській лікарні N7.

До 1993 року архімандрит Адріан, очолюючи православну громаду Богоявленского собору м. Ногинска, відновив цей храм з руїн, під його проводом було побудовано 10 нових будинків, у яких були відкриті 2 православні гімназії, ліцей мистецтв, благодійна їдальня, формувалася духовна семінарія. Після заснування 23 жовтня 1995 р. Богородицкой єпархії УПЦ КП, яку він очолив тоді в сані архієпископа, паперова «холодна війна» російської влади з православною громадою, що тривала з часу конфлікту Адріана з РПЦ, переросла ще й у боротьбу межконфесійну.

За словами митрополита Адріана, Московський патріархат у 1996 році найняв людей і вони вночі в Московській лікарні № 7 розбили іконостас в храмі УПЦ КП - домовій церква на честь Святого великомученика і целителя Пантелеймона, поскидали на підлогу ікони, святині православні, як колись більшовики скидали.

А Богоявленський собор і прилягаючий комплекс приміщень у ніч з 29 на 30 вересня 1997 року був за рішенням московських можновладців захоплений ОМОНом і переданий до Російської православної церкви Московського патріархату.

Священики цієї парафії перейшли до будинку нинішнього Свято-Троїцького храму. Але тут теж відключали воду, електрику, газ і опалення. Потім тільки завдяки втручанню кореспондентів з Заходу, з Америки, з Канади, з Західної Європи дали тепло, підключили до електрики, до води і газ.

Новий федеральний Закон «Про свободу совісті і про релігійні об'єднання» за 26 вересня 1997 р. ускладнив реєстрацію релігійних груп і організацій, особливо іноземних, одночасно «визнаючи особливу роль православ'я в історії Росії». Приймаючи в увагу те, що українська державність та й автокефалія Української церкви сприймаєтьсяі, як «український сепаратизм у Росії» чи «українська хвороба російської нації» (це назви деяких книг, що вийшли в Росії), чекати якихось поступок нема сенсу навіть у віддаленій перспективі. Тому у перереєстрації діючим громадам УПЦ КП неодноразово було відмовлено. Так, Петропавлівську парафія міста Москви, де люди молилися на квартирі, вдруге міська влада не зареєструвала. Сказали, що досить у Москві однієї парафії Київського патріархату - Свято-Пантелемоніївської, хоч у Москві мешкають сотні тисяч українців. Що ж до виділення земельної ділянки під будівництво храму в Москві — була застосована бюрократична практика «відфутболювання».

Боротьба священиків УПЦ КП за право московських українців ходити у власний храм продовжується і донині. Хоча підтримки з боку парафіян митрополит Адріан і його священики ніякої не мають. Ніхто, навіть декілька бабусь і дудусів за минулі 10 років не провели ніяких акцій протесту проти того, наприклад, що їх священиків і вірних УПЦ КП вигнали з Богоявленського собору

В Білгородсько-Обянській єпархії, за словами митрополита Адріана, зараз діє десь 10-15 парафій. Він не запитував про це владику Іосафа, бо це біль кожного архієрея, що служить в Росії в таких умовах. У Білгородській єпархії положення ще гірше, ніж у Московській. у У Тобольській єпархії у владики Варуха за словами митрополита Адріана те ж саме положення, хоча скільки у нього зараз парафій, він не знає. За свідченням чернігівського журналіста Олександра Волощука (http://kobza.com.ua/content /view/2284/1), який, подорожуючи реґіонами Російської Федерації, збирає інформацію про життя українців Росії, а також вивчає тему масових політичних репресій і недавно повернувся з чергової мандрівки, у Кургані, він на кілька днів зупинився в архієпископа Тобольського і Єнісейського, управляючого Сибірською митрополією Української православної церкви Київського патріархату Варуха. Познайомився він з ним під час попередньої подорожі, повертаючись із Далекого Сходу. Владика Варух походить зі старовинного дворянського роду, серед його далеких родичів була навіть Евеліна Ганська — українська дружина класика французької літератури Оноре де Бальзака. У радянські часи чимало постраждав від влади за віру, сім років провів у таборах для політв’язнів, зокрема й у сумнозвісному “пермському трикутнику”, в якому перебували і найкращі представники української інтелігенції 1970—1980-х років: Василь Стус, Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Іван Сокульський, Василь Овсієнко. Себе владика Варух вважає єпископом “катакомбної церкви”, створеної ще у 1920-х роках на противагу “червоній” церкві, яку ініціювали ВКП(б) і НКВС. Фактично в Росії “катакомбна церква” поза законом, офіційна православна церква на чолі з патріархом Олексієм її не визнає.

Ось що архієпископ Варух розповів про українську церкву в Кургані: «Коли створили парафію в Кургані й попросили у влади місце для спорудження храму, нам виділили земельну ділянку на кладовищі. Це, звичайно, цинізм і знущання над вірянами, але краще вже тут, ніж ніде. Власними силами побудували церкву, але спокою нам не дають — були дві спроби підпалити храм. Парафіян української церкви приблизно 40 етнічних українців. Це небагато, але всі дружні й об’єднані навколо церкви. Шкода, що в усьому мають покладатися лише на власні сили і можливості. Українська держава майже не допомагає».

Як свідчить голова УНКА «Просвіта» (Владивосток), кандидат історичних наук В’ячеслав Чорномаз, «Парафія в ім’я Миколи Чудотворця (авт..- УПЦ КП, підпорядкована Тобольській єпархії) фактично не існує. Вона була лише зареєстрована восени 2003 року. І далі діло не пішло. Ми не змогли добитися від місцевої влади ні землі під будівництво храму, ні приміщення. Наші зусилля по здобуванню грошей (в тому числі в Україні) успіху не мали, А тому отець Валентин Мельник десь із рік тому змушений був покинути наше місто, бо сім'я його жила в Нижньому Новгороді.

Є у нас ще один священник Української православної церкви Київського патріархату В’ячеслав Бубнюк, який висвятився у владики Андріяна та повернувся до Хабаровська ще 2000 року з наміром створити парафію, але також успіху не мав. І зараз заробля собі на хліб мирською працею. Він також свого часу писав єпископу Сибірської митрополії Варуху листи. Але теж відповіді не дочекався. Так що це вже мабуть тенденція. Організацією парафії займався і я. Отець Валентин Мельник безпосередньо на мене вийшов. Я знайшов людей, які увійшли до „десятки”, в тому числі й Анатолія Уляновича Криля (авт.. - вбитий невідомими злочинцями). Він цю ідею щиро підтримав. Я збирав підписи, оформлював папери. Реєстрацією займався сам отець Валентин, бо у нього були особисті зв’язки у юридичному відділі адміністрації Приморського краю. Ну а що було далі я вже писав. Не отримали ми ні землі, ні приміщення через позицію міської влади.

Намагалися ми добитися зустрічі з мером, але він всіляко її уникав. А потім до нас через треті руки дійшла така інформація, що нібито мер міста Владивостоку висловився, що він особисто не проти, оскільки ці справи церковні йому „по барабану”. Але місцевий владика Російської православної церкви Московського патріархату архієпископ Владивостокський і Приморський Веніамін (Пушкар), що служить на владивостокській кафедрі з 1992 року, українець за походженням, який нібито навіть любить українські колядки, заявив, що українська церква тут, в його парафії, може бути тільки через його труп.

А мер Владивостоку пан Володимир Ніколаєв (як і Юрій Копилов, що був мером до липня 2004 року) зобов’язаний архієпископу Владивостокському і Приморському Веніаміну тим, що він його під час передвиборчої кампанії вивів на Патріарха Московського і всєя Русі Алексія ІІ - і той „благословив” його на мерство. Так що українська церква у нас може бути тільки через труп українця-архієпископа Веніаміна. Владика цей РПЦ МП, кажуть, дуже шкодував, що взагалі дійшло діло до реєстрації парафії, не догляділи... Тому ніякої релігійної діяльності наша парафія не вела.

Журнал Української Всесвітньої Координаційної Ради “Вісник УВКР” в кінці 2003 року опублікував бесіду прес-секретаря УВКР пані Світлани Остапи (http://kobza.com.ua/content /view/543/31/), яка в неї відбулась під час поїздки на Далекий Схід у місто Владивосток з священиком парафії в ім’я Миколи Чудотворця УПЦ КП ієреєм отцем Валентином Мельником. Він народився у Кам'янець-Подільському Хмельницької області. Протягом 10 років був священиком Російської православної церкви у Владивостоці, потім працював у Москві та Нижньому Новгороді. У столиці Росії познайомився зі співробітниками українського посольства, які розповіли, що є можливість створення Української православної церкви у Владивостоці. Він без вагань вийшов з Московської патріархії і написав прохання на ім'я Київського патріарха Філарета призначити його служити до Приморського краю і повернувся у Владивосток. Звідки вимушений був повернутись до Нижнього Новгороду.

В’ячеслав Чорномаз додав, що священик отець В’ячеслав Бубнюк лише короткий час правив служби (десь 2000 року) у шкільній майстерні селища імені Тельмана недалеко від міста Біробіджану Єврейської автономної області. Причому, без реєстрації парафії (кажуть, зареєструватись він так і не зміг через те, що на той час не мала реєстрації і єпархія УПЦ КП). Ходила на ті служби невеличка кількість місцевих бабусь без різниці національності.

А той архиєпископ Тобольський і Єнісейський Варух, мабуть, зберігаючи традиції катакомбників, перебуває у підпіллі, бо на листи від настоятеля нашої другої української парафії на Зеленому клині ієрея отця В’ячеслава він також не озивався. Отець В’ячеслав зараз працює за фахом на залізниці» 14.01.2007 (http://kobza.com.ua/content /view/1706/31).  

Католицька церква вiзантiйського обряду

Після призначення Святим Апостольським Престолом 20 грудня 2004 року єпископа Йосифа Верта ординарієм для католиків візантійського обряду Росії він щорічно проводить зустрічі з священнослужителями, які опікують греко-католиків Росії. Так, у Новосибірську 9 лютого 2007 року  відбулася чергова зустріч католицьких священиків візантійського обряду Російської Федерації були створені комісії, які повинні покращити справу душпастирства сімей, молоді, мирян, допомагати розвитку міжхристиянських і міжрелігійних відносин, покращити євангелізацію і катехизацію у парафіях. Як завжди, дуже актуальними були літургічні питання. Одним з питань, яке обговорювалося, була проблема не реєстрації греко-католицьких парафій в структурі римо-католицьких єпархій. Згідно із висловлюваннями учасників зустрічі, із цієї складної ситуації бачиться тільки один вихід – потрібна окрема церковна структура для католиків візантійського обряду. Така центральна релігійна організація могла б згодом реєструвати греко-католицькі парафії. Реєстрація необхідна для нормальної життєдіяльності і подальшого розвитку релігійного життя греко-католиків, які живуть на території Російської Федерації. У минулому році виповнилося 90 років від часу заснування екзархату для католиків візантійського обряду в Росії. Тому надійшли пропозиції провести науково-історичну конференцію, щоб проаналізувати минуле і обговорити перспективи розвитку у майбутньому. Як відомо, першим екзархом був священномученик Леонід Фьодоров.

На зустрічі були присутні: представник Синоду єпископів Української греко-католицької церкви єпископ Степан (Меньок), екзарх Донецько-Харківський отець Василь Говера та протоїєрей Олексій Долгов, представник Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату Російської православної церкви.

А в цьому році з 7-го по 9-х травня 2008 року в підмосковному селищі Жовтневому прошла чергова зустріч духівництва Ордінаріата для католиків Візантійського обряду в Росії.  Серед гостей, присутніх на зустрічі, були: консультант по канонічному праву - о. Тарас Коцюба, голова комісії з катехізації УГКЦ - сестра Луїза Цюпа СНДМ, і співробітник Катехитічеського інституту в УКУ Назар Дуда.  Головною темою минулої зустрічі стала катехізація і можливі форми її проведення в католицьких приходах візантійської традиції на території Російської Федерації.  Перший день зустрічі був початий із знайомства з главою комісії з катехізації - сестрою Луїзою Цюпой СНДМ і  співробітником Катехитічеського інституту в УКУ Назаром Дудой. Гості розповіли про свою діяльність і про обстановку, що склалася, в Українській Греко-католицькій Церкві, пов'язаній з питаннями катехізації.  Була підкреслена важливість літургійного катехізису, мета якого - привести вірних до свідомої участі в богослужінні. Священики, що працюють в приходах української традиції, розповіли про проблему, пов'язану з асиміляцією молодих поколінь, що походять з українських греко-католицьких сімей, що проживають на території Російської Федерації, - їх відходом від власних традицій. Слідством є труднощі їх воцерковленія.  

Форуми української діаспори про релігійні проблеми в Росії 

На пленарному засіданні IV конгресу Об'єднання українців Росії (ОУР) і III з'їзду ФНКА «Українці Росії», що відбулися 9-10 квітня 2005 року в Культурному центрі України в Москві, управляючий Богородицкою єпархією УПЦ КП (Москва і Московська область) митрополит Московсько-Богородицкий і Дніпропетровсько-Криворожський Адріан (Старина), член Комісії людських і громадянськх прав Світового конгресу українців, звернувся в президію конгресу з проханням про клопотання перед Президентом і урядом України щодо допомоги в рішенні ряду наболілих церковних питань. У своєму звертанні митрополит Адріан наполягав на рівному відношенні в Росії, як до віруючих Російської православної церкви, так і до інших релігійних організацій, у даному випадку - до Української православної церкви Київського патріархату.

Серед інших вимог керівника Богородицкой єпархії - можливість безперешкодно зареєструвати парафії УПЦ Київського патріархату в Росії, одержати земельні ділянки в Москві та інших регіонах Росії під будівництво храмів УПЦ КП, повернути українській православній діаспорі Московско-Богородицкой єпархії Богоявленский собор з комплексом будинків Українського православного центру «Братерство» у місті Ногінську. Також митрополит Адріан просив визнати факт порушення прав і волі віруючих УПЦ КП у Росії, згідно представлених їм документів. На прохання митрополита Адріана при ОУР була створена Комісія з релігійних питань (її очолив заступник голови ФНКА «Українці Росії» голова національно-культурної автономії міста Новосибірська Володимир Манович), а громада УПЦ КП м. Ногінска одержала членство в Об'єднанні українців Росії.

Сьогодні в Росії, коли українські православні і греко-католицькі громади діють тільки в 16 суб’єктах РФ, свої служби божі проводять більшістю у звичайних будинках чи офісах. Але, не зважаючи на принизливе відношення з боку влади і погрози, їх вірні продовжують поєднуватися, приходити в українську церкву і серцем прагнути в Украину.

Наводимо Резолюцію «Про порушення прав парафіян українських церков у Росії», яку розглядали, але не прийняли делегати IV Конгресу українців Росії:

«IV Конгрес українців Росії з тривогою відзначає, що у Росії порушуються права парафіян, що належать до українських церков. Такі факти з боку місцевої влади мали місце в парафії УПЦ КП у місті Ногінську Московської області. Так, у вересні 1997 року вчинили погром української парафії Богоявленського собору. На архиєпископа Адріана (Старіну) ОМОНівці наділи кайданки, повалили на підлогу, пізніше насильно доставили в міліцію «для бесіди». Літніх парафіян били головою об стіну, направляли на них автоматичну зброю, принижували національну гідність священників-українців. Після цього місцева влада протягом 5 років блокувала комунікації до Свято-Троїцького храму у м. Ногінську та надсилала парафії податкові рахунки на суму еквівалентну 1 млн. американських доларів. Остання спроба виселити парафіян із їх храму датована груднем 2003 року.

У Владивостоці парафія УПЦ КП на честь Миколая Чудотворця отримала неодноразові відмови від місцевої влади у проханні про виділення земельної ділянки під будівництво типового храму. У квітні 2004 року при нез’ясованих обставинах був убитий член реєстраційної двадцятки цієї парафії лікар Анатолій Криль, а прокуратура Перворєченського району м. Владивосток довгий час відмовлялася відкрити справу по факту вбивства. По цій справі до офіційної Москви зверталися як МЗС України, так і СКУ. Через рік після трагедії справу так і не розкрито, що викликає турботу світового українства.

Порушуються права вірних УПЦ КП у Москві, де влада роками відмовляється виділити приміщення для храму або земельну ділянку під будівництво. У Москві також зафіксований факт погрому парафії УПЦ КП.

Існують проблеми з реєстрацією українських парафій Української православної і Української греко-католицької церков у Росії в Санкт-Петербурзі, Челябінську та інших місцях. Так, на протязі 3 років переживали митарства з реєстрацією в парафії греко-католицької церкви в місті Копєйськ Челябінської області, яку очолює отець Андрій Звєрєв.

Комісія Людських та Громадянських Прав СКУ неодноразово зверталася до Президентів Росії Бориса Єльцина та Володимира Путіна у справі оборони прав українських парафіян у Росії., і лише у кримінальній справі щодо вбивства вірного УПЦ КП Анатолія Криля отримала відповідь.

Крім того, нас, як громадян Росії, і часто вірних як Московського, так і Київського Патріархатів, дуже турбує та недоброзичлива і прямо ворожа атмосфера, що панує у відносинах між цими двома центрами Православ’я. Ми вважаємо, що Синод Московського Патріархату нарешті повинен визнати повну самостійність і канонічність Української православної церкви Київського патріархату, що виникла як наслідок утворення самостійної і незалежної держави України. Для цього ієрархам Російської православної церкви потрібно проявити мудрість і стриманість, припинити принижувати гідність українців і вивести відносини між цими християнськими церквами на дійсно християнський рівень взаєморозуміння та любові. А для цього покінчити з реліктами часів “Холодної війни” між обома церквами, які об’єднують братів по одній Православній вірі.

IV Конгрес від імені української діаспори Російської Федерації підкреслює незадовільний стан в питанні свободи совісті у Росії та в сфері міжцерковних відносин і прохає на правову допомогу як від уряду України, так і від світового українства. Ми звертаємося до Української та Російської Церков - вивести свої відносини на рівень, що відповідає нормам дійсно християнської моралі. Українське церковне питання у Росії потребує свого вирішення». Проект підготував Василь Коломацький, голова Комітету у справах української громади у Росії Комісії людських та громадянських прав при Світовому конгресі українців.

Митрополит Московський і Богородський Адріан (Старина) під час роботи секції “Релігія та церква в українському світі” на IV Всесвітнього форуму українців розповів про свій досвід роботи в місті Ногінську під Москвою. За його словами, загалом, сьогодні в Москві проживає понад 1 млн. українців і при цьому там немає жодного храму або хоча б каплиці Української церкви. Принагідно владика нагадав, що гетьман Іван Мазепа колись на власні кошти побудував у Москві 8 церков. Всі вони зараз знаходяться у використанні РПЦ і їх абсолютно неможливо повернути українській громаді. Так само неможливо збудувати нову церкву для українців. Немає в Москві навіть подвір’я Української православної церкви Московського патріархату — «щоби, перебуваючи в Москві, було де помолитися митрополиту Володимиру (Сабодану)»; хоча там функціонують подвір’я чи не всіх автокефальних церков світу — але тільки не українські. (Це, серед іншого, ще раз свідчить, що Москва аж ніяк не вважає УПЦ МП дійсно самоуправною церквою, як це полюбляють повторювати її речники.) А щодо розколу українського православ’я, то владика Адріан звинувачує у ньому перш за все і виключно єпископів УПЦ МП — «запроданців-яничар», що зрадили свій народ і свою віру.

Про життя українців-християн в Москві делегатам IV Всесвітнього форуму українців також розповів співголова Об’єднання українці Росії та Федеральної національно-культурної автономії «Українці Росії» Валерій Семененко. Він говорив в своїй доповіді про гоніння на українських православних в Ногінську та про фактично підпільне — попри те, що їх зареєстрували — церковне життя українських греко-католиків Москви. За його словами, спочатку вони ходили на служби Божі до католицьких храмів, але влада натиснула на католиків і ті були вимушені відмовити українцям у духовній допомозі. Загалом кажучи, зробив висновок п. Валерій Семененко, українці Москви позбавлені можливостей духовно-церковного життя. 

Деякі висновки  з аналізу стану і проблем українських церков в Росії 

На жаль, українські церкви і українська діаспора в Росії не мають добрих контактів і результати їх співпраці бажають бути кращими.

Слід визнати, що українська діаспора в Росії погано організована,майже не об’єднана. Але в Росії діють 108 українських громадських національно-культурних організацій у 58 республіках, краях, областях та автономних округах, у тому числі 19 реґіональних та місцевих національно-культурних автономій. А українські церкви в Росії - і греко-католицька, і православна діють більше на ентузіазмі української спільноти. Та, що належить до греко-католицької церкви, більш організована і допомагає своїм вященикам. В Католицькій церкві візантійського обряду в Росії, не зважаючи на те, що вона не має свого екзарха і існують  «екуменічні» проблеми у відносинах з правлячою напівдержавною Російською православною церквою Московського патріархату та органами виконавчої влади, які гальмують державну реєстрацію парафій греко-католицької церкви в Росії, в цілому за останні роки відмічається тенденція до позитивного розвитку. Католики візантійського обряду у Росії намагаються вирішувати свої проблеми за допомогою римо-католицької церкви. При цьому вони відчувають допомогу з боку українських громадських організацій в регіонах (перш за все в Томську, Новосибірську, Омську тощо).

Набагато важча ситуація з парафіями Української православної церкви Києвського патріархату, яка перш за все не визнається керівництвом Російської православної церкви Мсковського патріархату. За виключенням митрополита Московського і Борогородського Адріана інші її архієреї ( архієпископи Білгородський Іосаф та Тобольський Варух з)ніяк себе у стосунках з громадським суспільством не проявляють. Їх вірні за всі 15 років існування парафій УПЦ КП на теренах Росії ні єдиного разу не провели якихось акцій соціального протесту. До того ж, ці парафії важко назвати українськими, бо вони ведуть служби російською мовою і виступали та виступають як представники інших церков:

За останні п’ять років ді останні єпархії в Білгородській і Курганській областях ніяк не означили своєї діяльності в російських засобах масової інформації, не були присутні ні на яких українських громадських форумах діаспори. Все це визиває сумнів в повній їх реальності саме як єпархій УПЦ КП. Якщо їм є намір далі жити і розвиватись, то це можна роботи лише в рамках тсної співпраці з громадськими організаціями. Політичні заклики владики Адріана про повернення храмів і будинків гетьмана Мазепи в Москві ні до чого не приведуть, якщо їх не підтримує маса вірних УПЦ КП. Пресвятий апостол Павло не просив у можновладців Древнього Риму землю і храми. Його перші християни збиралися в катакомбах і потім з міцною вірою йшли на смерть, коли їх на аренах амфітеатрів кидали на з’їдання диким звірям. А в єпархії у владики Адріана не знайлося і трьох бабусь, які б вийшли з транспарантами і стали перед Кремлем чи «Білим домом» і висловили свої вимоги московському уряду.

Як вважають кореспонденти нашого незалежного сайту діаспори «Кобза-Українці Росії», виходом із цього тупікового стану стало б використання УПЦ КП сил громадськості і громадських форм роботи. Для цього, наприклад, можна було б підготувати на короткочасних курсах і висвятити на священників глибоко віруючих громадських активістів з числа тих, що мають вищу освіту і отримують державні пенсії. Ці українські священники могли б працювати на громадських засадах, проводити служби Божі на українській мові, таїнства хрещення, вінчання, панахиди по помердим українцям практично у всіх 58 регіонах, де існують українські громадські організації. І не земель, ні храмів їм не потрібно, як не було потрібно першим християнам в катакомбній апосмтольскій церкві.  

Андрій БОНДАРЕНКО,

головний редактор сайту «Кобза – Українці Росії»,

Заслужений журналіст України.

Самара

Логотип МІОК