Заступник директора БУЛ Віталій КрикуненкоПро фундаторів об`єднання українських письменників авангардистського спрямування «Село і Місто» («СіМ») в столиці Росії

Цього року виповнилося 120 років від дня народження Костя Буревія та Володимира Гадзінського — самобутніх українських письменників, активних учасників літературного процесу 20-х років минулого сторіччя, котрі належать до славетної когорти «розстріляного Відродження». Обидва заслуговують на особливу вдячність та увагу нащадків-читачів й істориків літератури ще і тим, що, проживаючи на той час у Москві, вони разом із молодшим своїм сучасником Григорієм (Гео) Колядою заснували в столиці Російської Федерації об`єднання українських письменників виразно  авангардистського спрямування «Село і Місто» («СіМ»), яке згодом утворило свої філії на Кубані та в Сибіру, налагодили роботу  видавництва з тією ж назвою, де в середині двадцятих побачило світ немало україномовних книг, випустили перше число журналу «НеоЛіф», покликаного гуртувати розпорошені на теренах Росії — від Далекого Сходу до Поволжя та Кубані — існуючі тоді осередки українського літературного життя.

Ця яскрава й, на жаль, досі маловивчена сторінка побутування нашої культури в Росії  була представлена 29 жовтня на черговому засіданні українознавчих студій у Бібліотеці української літератури в Москві. Ведучий студій, літературознавець Віталій Крикуненко представив цікаві зібрані ним  матеріали про життя та творчість кожного з «московської трійці», зокрема, примірники видань «СіМу» 1925 та 1926 років, що нині стали бібліографічною рідкістю, тексти з журналу «НеоЛіф», де поруч із українськими авторами з Москви друкувалися й твори Феофана Скляра та Івана Дорожнього з Сибіру, українські  поезії та проза кубанців і волжан. Особливий інтерес викликала видана в Нью-Йорку книга майстра літературних містифікацій Едварда Стріхи (він же — Кость Буревій, уродженець Вороніжчини, чиє справжнє прізвище — Сопляков), людини з незвичайною біографією бунтівника-революціонера, автора  не тільки дотепних пародій, але й  програмових документів створюваної за його участю письменницької організації «СіМ». В маніфесті- «Заклику» фундаторів, зокрема, мовиться: «Мусимо мати окреме видавництво письменників, як акційне видавництво-товариство, що його членами-пайщиками є ті політичні та економічні органи, ті державні та громадські установи, для яких українська… література — не бублик за  копійку, не стакан вина після обіду, не подушка  під голову до спання. Треба мати не тільки видавництво  для видавання  на Україні. Згадане видавництво мусить  приступити також до видання перлин української літератури так із минулого, як із сучасного чужими мовами в інших країнах… Це питання введення української літератури на міжнародний ринок».

В умовах НЕПу Кость Буревій, Володимир Гадзінський та Гео Коляда спромоглися створити таке видавництво у Москві, де, либонь уперше, зряду побачили світ твори українських письменників — як сучасників, так і класиків, зокрема, й двотомне видання поезії Тараса Шевченка… Втім, НЕПівська відлига, як відомо, тривала недовго, й  дерзновенні плани «московської трійці» залишилися мріяннями.

І все ж, добрі справи — як золотий засів: вони проростають у діяннях нащадків.

І хіба не скромним свідченням тому є те, що водночас з українознавчими студіями в Бібліотеки української літератури в Москві, де вшановувалася пам`ять подвижників на ниві української культури, у читальному залі бібліотеки експонувалася велика виставка сучасних видань з фонду російської україніки — книг, альманахів, часописів, що побачили світ останнім часом стараннями українських громад Росії, підтримуваними в регіонах доброчинними благодійниками та місцевою владою?

Віталій ГРИГОРЕНКО.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додатки:

Буревий Кость Степанович

02 августа 1888 - 15 декабря 1934

Зробіть мені квиток партійний:

Навдовжки — кілометр, навширшки — кілометр!

І напишіть червоним на вогні:

Це — Стріха Едвард — рядовий.

Кость Степанович Буревій (псевдоніми - Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нехтенборенг) народився 2 серпня 1888 року в селі Великі Меженки на Вороніжчині в українській родині. Формувався у російськомовному середовищі. Батько Костя - Степан Буревій - мав багато дітей і мало землі. Тому Кость зміг закінчити тільки сільську чотирирічку. Подальшу освіту здобував самотужки, переважно в тюрмі та на каторзі. К.Буревій став членом російської Партії соціалістів-революціонерів і дописувачем нелегальних російських есерівських газет вже в 15-літньому віці (Вороніж був визнаним центром есерівського руху, натомість інформації про діяльність українських політичних організацій на південну Вороніжчину майже не надходило). Під час першого заслання за революційну діяльність товариші К.Буревія по неволі (переважно студенти), що були в захопленні від таланту простого сільського парубка, допомогли йому підготуватися до гімназійного іспиту на атестат зрілості. Тоді ж він вивчив польську і французьку мови. Увесь час, що провів у місцях позбавлення волі, багато читав. Після другого заслання вчився на Вищих комерційних курсах у Петербурзі.

Буревій був активним діячем обох революцій - 1905 і 1917 років. 1905 р. вперше заарештований за звинуваченням в участі в аграрних заворушеннях. Арешт наблизив Костя до підпілля й до участі в замаху на воронізького генерал-губернатора. 1907 року Кость стає членом Острогорського повітового комітету ПСР. В 1911 р. вдруге заарештований Буревій сидить на лаві підсудних серед 300 селян. Вироком суду засланий в Олонецьку губернію на острів Большой Куганаволок. Із заслання їде не додому, а до Петербургу, де здає іспити на атестат зрілості й виконує відповідальну роботу в напівлегальній газеті "Мысль". В липні 1914 року - третій арешт. Спочатку Петербурзька тюрма, потім заслання на Єнісеї (Східний Сибір). Звідти К.Буревій тікає за допомогою Григорія Петровського (майбутній президент Радянської України). Красноярськ, Москва, і знову Петербург, де він стає організатором робітничого забезпечення - лікарень, страхкас, страйкових комітетів. Підпілля, постійна зміна паспортів, помешкань, прізвищ… Участь у підготовці замаху на Кабінет міністрів. Водночас Буревій навчається на вищих комерційних курсах. В жовтні 1916 року - четвертий арешт і заслання до Сибіру на 5 років. Довгі арештантські етапи, той самий Туруханський тракт і глуха сибірська тайга. Підготовку нової втечі "зірвала" лютнева революція 1917 р.

В березні К.Буревій по амністії повертається додому. З весни до осені 1917 р. Буревій знаходиться у Вороніжі, де виконує обов'язки голови ради робітничих солдатських і селянських депутатів, члена губкому ПСР, депутата Всеросійських установчих Зборів, члена бюро есерівської фракції Зборів. Четвертий з'їзд ПСР у грудні 1917 обирає його членом Центрального Комітету Партії Соціалістів-революціонерів. Він активно бореться проти більшовицької диктатури, стає одним з керівників повстання на Поволжі. В цей час Буревій працює в самарському комітеті "Установчих Зборів". У боротьбі з імперсько-реставраторськими нахилами ПСР Буревій з однодумцями організовує групу "меншість ПСР", яка проіснувала до 1922 р.

В цей час Буревія вперше заарештовано органами ЧК. Переконавшись, що демократичні сили неспроможні протистояти диктаторському режимові "всеімперства", на межі 1922-23 рр. Буревій припиняє активну політичну діяльність. В цей період він закінчує книги "Колчаковщина", "Поэт белого знамени", "Распад". Певний час письменник працює редактором-економістом у "Сельхозсоюзе", звідки виходить на пенсію по інвалідності через туберкульоз кісток.

Родину (дружину Клавдію і дочку Оксану) утримує тільки літературними гонорарами. У 1925 р. в "Червоному Шляху" з'являється уривок із його роману "Хами", а також нариси про життя чисельної української колонії в Москві, про Український клуб, про пов'язану з "Березолем" Українську театральну студію (в ній Кость Степанович викладав історію театру), про видавництво "Село і місто", в організації якого Буревій відіграв провідну роль. К.Буревій веде боротьбу за те, щоб уряд РСФСР узяв на бюджет культурні установи української меншини в Москві, як то зробив уряд України для російської меншини. 1925 року, далекий від справжнього розуміння українського питання, К.Буревій втрутився в літературну дискусію написавши книжку "Європа чи Росія", де виступив опонентом Хвильового, закидаючи останньому ідеалізацію Європи і недооцінку вартостей російської художньої літератури. Ця праця викликала рішучий протест Миколи Хвильового (див. його памфлет "Апологети писаризму").

Об'єктом безкомпромісної сатири Буревія стає панфутуризм, лідером якого був М.Семенко. Панфутуристи тоді виступали проти неокласиків і ваплітян, як "буржуазних націоналістів", ще з більшою затятістю, ніж партія. У пародійній "Зозендропії" Кость Буревій виводить міфічний образ Едварда Стріхи - тип радянського кар'єриста, що їздить дипкур'єром уряду СРСР по лінії Москва-Париж й пише ультраліві комуністично-футуристичні вірші. Цей персонаж поєднує в собі якості безпардонного нахаби й жалюгідного пристосуванця до вимог компартії, "обпльовувача" всіх цінностей і майстра самореклами. Цілковита порожнеча Е.Стріхи доповнюється страшенною галасливістю, примітивізм - претензією на ультрамодерну "європейськість", безмежний егоїзм та егоцентризм - великим бажанням робити революції і поліпшувати суспільство. Формально це була пародія на "комункультівський панфутуризм", фактично ж - сатирична пародія на більшовицький лад та пропаговану ним "пролетарську" літературу і критику. Свій твір автор підписав ім'ям літературного образу - Едвард Стріха. Цікаво, що М.Семенко повірив у те, що Едвард Стріха реальний футурист і дипкур'єр, а не вигаданий герой, і впродовж 1927-1928 років друкував у своєму журналі нищівні пародії на самого себе.

З часом з під пера "Едварда Стріхи" з'являються й інші гострі сатиричні твори: театральні ревю для "Березоля": "Опортунія" (1930) та "Чотири Чемберлени" (1931). Останні твори не залишаються непоміченими в ЦК партії, і партійна критика починає методично розвінчувати відступника від партійної лінії - "Е.Стріху". Коли ж з'ясувалося, що Е.Стріхи, як такого, власне й не існує, К.Буревій, аби вивести з-під удару колег-журналістів, був змушений виступити з самокритичною заявою. Вона мала назву "Автоекзекуція" і її було підписано тим же псевдонімом - "Едвард Стріха". Так, в часи поголовної самокритики, з'являється пародія на неї.

У драмі "Павло Полуботок" (закінчена 1928) висвітлено трагічний період в історії України, що настав після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політики Московщини. Гетьман Полуботок, що намагався бути рівноправним союзником Москви, на очах царя помирає в петербурзькій тюрмі, проклинаючи московське віроломство: "О! Я тепер добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!" В цих словах прозвучав висновок, який зробило ціле радянське покоління українців із свого найсвіжішого досвіду співпраці з більшовицькою Росією. Такого зухвальства Буревієві вибачити не могли. Його позбавлено всіх заробітків, а преса активно готує громадську думку до арешту письменника.

У 1932-33 роках письменник марно намагається знайти роботу в Україні. Час від часу під псевдонімами "Варвара Жукова" або "Нахтенборген" йому вдається надрукувати якісь дрібні статті, а в шухлядах нагромаджуються нові праці про театр та драматургію, без надії на публікацію лежать "Мертві петлі. Тюремні мемуари". Пресинг влади та злидні стають аж надто відчутними, і у вересні 1934 р. Буревій залишає родину в Харкові та їде до Москви шукати заробітку і порятунку від арешту. В жовтні родина отримала від нього листа, а далі - мовчанка, перервана урядовим повідомленням, поміщеним у більшості радянських газет за 11 грудня про арешт української групи "терористів-білогвардійців". Тих самих "28", поміж яких, поруч з К.Буревієм, було згадано прізвища Олекси Влизька, Григорія Косинки, Дмитра Фальківського та інших. 13-15 грудня 1934 року виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у Києві за звинуваченнями "в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади" К.Буревія було засуджено до розстрілу.

Вирок було виконано 15 грудня 1934 року.

Літературна спадщина Костя Буревія:

Зб. поезій - "Колчаковщина", "Поэт белого знамени", "Распад"; сатиричні та пародійні твори - "Хами" (1925), "Зозендропія", Опортунія" (1930), "Чотири Чемберлени" (1931), "Мертві петлі. Тюремні мемуари"; історична драма "Павло Полуботок"; монографії "Три поеми" (1931, про творчість П.Тичини, М.Семенка, В.Поліщука) й "Амвросій Бучма" (1933).

Бібліотека ВВМ.

Влодимир Гадзінський

Володимир Антонович Гадзінський Псевдоніми:          Йосиф Гріх, Оскар Редінг, Трильський

Дата народження:        21 серпня 1888

Місце народження:      м. Краків, Польща

Дата смерті:     11 серпня 1932

Місце смерті:   м. Одеса

Мова творів:     українська

Рід діяльності: поет, прозаїк, критик

Роки активності:           1908–193

Член КПРС:     1918

Жанр:   вірш, поема, повість, критична стаття

Magnum opus:  «Айнштайн», «Заклик Червоного Ренесансу», «Не-абстракти», «Фраґменти стихії»

Володи́мир Анто́нович Гадзі́нський (21 серпня 1888, м. Краків, Польща — 11 серпня 1932, м. Одеса) — український поет, прозаїк, критик.

Біографія Народився у Кракові в інтеліґентській родині. Коли майбутньому письменнику виповнилося п'ять років, сім'я переїхала до м. Станіславова (нині — Івано-Франківськ) у Східній Галичині. Там Гадзінський закінчив реальну польську школу (1906) і вступив до Львівської вищої політехнічної школи (1907—1909). Протягом 1909—1910 років перебував на військовій службі, далі навчався на фізико-математичному факультеті Віденського університету (1910—1913). Під час Першої світової війни був на фронті (1914—1917) і тоді ж таки перебрався на Наддніпрянську Україну. 1918 року вступив до КП(б)У, брав активну участь у партійному й громадському житті. Редагував журнал «Пролетарська освіта» (1920). Помер 1932 року в Одесі.

Творчість

Друкувався з 1908 року. Належав до літературних організацій Спілка пролетарських письменників «Гарт», «Село і місто», ВУСПП. Автор поем «УСРР», «Айнштайн», «Земля» (всі — 1925), «Заклик Червоного Ренесансу» (1926), «Розум» (1929), поетичних збірок «З дороги» (1922), «Не-абстракти» (1927), фантастичної повісті «Кінець» (1927), збірки статей і рецензій «Фраґменти стихії» (1927).

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гео Коляда

Ім'я при народженні:     Григорій Панасович Коляда

Дата народження:        3 лютого (21 січня) 1904

Місце народження:      м. Валки Харківської губернії

Дата смерті:     грудень 1941

Місце смерті:   м. Єльня Московської обл.

Мова творів:     українська

Рід діяльності: поет

Роки активності:           1923–1929

Жанр:   вірш, поема

Ге́о Коляда́ (Григо́рій Пана́сович; *21 січня (3 лютого) 1904, Валки Харківської губернії — † грудень 1941, поблизу міста Єльня Московської области) — український поет.

Біографія

Народився у сім'ї шевця. Закінчив педагогічні курси імені Григорія Сковороди в Харкові, працював повітовим інструктором позашкільної освіти, вчителем, завідував першою дитячою комуною імені Григорія Петровського (1921—1923) та дитячим містечком імені ВУЦВК у Харкові. 1923 року переїхав до Москви. Навчався в Академії соціального виховання ім. П. П. Блонського (1923—1926) та в Московському інституті інженерів транспорту (1926—1930). У 1925—1941 роках працював у Раднаркомі СРСР, московських вузах. На початку війни пішов у народне ополчення, пропав безвісти.

Дебютував 1923 року разом з Олександром Копиленком та Іваном Сенченком у спільній збірці «Штурма». Був членом Спілки селянських письменників «Плуг» та Спілки пролетарських письменників «Гарт», брав участь у московському об'єднанні українських письменників «Село і місто» (СІМ).

Видання

Штурма. — Харків, 1923.

Вибрані вірші й поеми. — Москва, 1925.

Оленка. — Одеса, 1925.

Прекрасний день. — Москва, 1925.

Золоті кучері. — Москва, 1926.

Штурм і натиск. — Москва, 1926.

Futur-extra. — Москва, 1927.

Поезії. — Москва, 1927.

Арсенал сил. Роман нової конструкції. — Харків, 1929.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гео КОЛЯДА: Из цикла динамических поэм «Город дышит», 1926 г.

1. Бульвар

Кто ты? — Я гулящая!

Кто ты? — Я гулящая!

Вечер в истоме припал к городу.

Каменными террасами квартал на квартале.

Улицы тоннелями в лабиринтах.

Грядой многоэтажные здания

Тянутся, горной цепи подобны.

Стены в квадратах окон.

В каждом квадрате круглые чьи-то глаза.

Огни...

Огни...

Сумерки ползут тараканами по бульвару.

Луна отворачивается от бульварных ламп,

Прячет лик свой, изрытый сифилисом.

Небо в прыщах...

Скала на скале

Квартал на квартале

Зданье на здании

Творят картину городского пейзажа.

Огни...

Огни...

Идут и позванивают трамваи.

Извозчики плетью руг дружку настегивают — греются...

Ларьки «Моссельпрома» папиросами бойко торгуют.

Самые ходовые — «Червонец», «Дукат».

Девушки  продают семечки.

Пацаны продают шоколад...

По бульвару прогуливаются трудящиеся.

Отдыхающие гуляющие...

На бульваре передвижная выставка девушек.

Их называют просто — гулящие.

Проституток подают грешницы.

Мужчины покупают...

Калькуляция на девичье тело расценивается обычно

По курсу дня, в два, три золотых рубля.

Если пошикарнее — в один червонец...

Попадаются — в два червонца.

Бывают крали и подороже.

На бульваре о сифилисе лишь одна луна вспоминает.

Каждый мужчина здесь дышит прерывисто, пульс отменный стучит.

Наконец сладко делается у него за губой...

И тело пружинит и нацеливается словно мяч...

Он торгуется...

Он купил на раз...

Они ушли...

Его дыхание учащается.

Она смеется незвонко.

На губах его сухо, он слизывает звезды, и спешит, уводя ее в ночь

Слепую.

2. Bier нalle «Мосельпром»

Государственная пивная «Моссельпром».

Продают пиво марки «Трехгорн».

Лучшее пиво в городе!

Пьяная музыка.

Воздух насыщен парами пьяных дыханий.

Каждый столик облеплен гроздьями пиволюбцев.

На столиках — бутылки с пивом и моченый горох....

Пиво льется в стаканы, оттуда — в глотки

Старых и малых, девушек, вдов, спекулянтов,

Валютчиков, красных купцов, милиционеров, поэтов,

Артистов, рабочих, художников, проституток,

Агитаторов, контрреволюционеров, трестовиков,

Членов партии, лавочников, беспартийных,

Профессоров, линотиписток, совслужащих,

Маляров, лекторов, бесприютных, родителей, воров,

Судей.

Всех

Всех

Всех,

Пьющих пиво «Трехгорн» в bier hallе «Моссельпром».

Опорожнив бутылку, каждый спешит выговориться.

Все выговариваются...

Громко.

Друг друга не слышат.

Музыка льется, как пиво.

Пляшут стаканы.

Гул голосов. Каждый — о наболевшем.

Кто-то расхвастался.

Кто-то выматерился.

Кто-то восхитился и даже влюбился.

Проститутки здесь чувствуют себя в своей тарелке.

А пацаны, девчушки, мальчуганы, ребятня,

Беспризорники, дети с отцом,

Дети с матерью, дети с отцом и матерью

Приходят к bier halle «Моссельпром»

Попрошайничать,

Или торговать папиросам и «Вечерней Газетой».

Все

Все

Все

Идут в bier halle «Моссельпром»

Пить пиво марки «Трехгорн»!

3. Тверская улица

Огни…

Огни…

Тверская ветреная подпоясалась

Рекламой, афишами, лозунгами.

Многоголосица, теснище, толкотня—

И каждой буквой плакаты

Друг друга перекрикивают.

Смотри!

Витрины вытаращили глазища.

Купи, что видишь там: книги, вина, трубки, сигареты, табак, портфели, сапоги, пальто, мануфактуру, брюки, юбки, панталоны, костюмы, ремешки, копилки, шляпы, картузы, горшки очные, шахматы, галоши, ботинки, платья, чашки, авторучки, бумагу писчую, подвязки, клизмы и множество великое вещей, необходимых в жизни созидательной.

Не проходите мимо!

Ветрено.

На каждой лавке вывески отплясывают:

«ВСНХ».

«Машинотрест».

«Сыр. Молоко».

«Трест Серпуховской Мануфактуры».

«Книги».

«Моссельпром»

Не проходите мимо!

Покупайте!

Мошной тряхните, если есть червонцы.

Не поскупитесь.

Вот объявленье в утешенье»

«На весь товар сегодня скидка — 10%! 15%! 30%! От 30% до 50%!!!

Вся Москва покупает у нас!

У нас дешевле!

Только у нас! У нас!»

Ещё:

Купите сигареты «Ира», «Ява»!

Сигареты «Люкс» — червонец!

Лучшие сигареты в мире «Шутка»!

Курите сигареты «Эклер»!

Лучших не найдёте!

Курите и благоухайте!

Денежные граждане на ходу влюбляются в магазины.

Женщины с яркими губами улыбаются встречным мужчинам.

Женщины останавливаются возле витрин

Всматриваются, прихорашиваются, прицениваются к ярлыкам.

Цену себе набивают.

Купить — не купить…

Хочется…

Нужно…

Мужчины тоже останавливаются возле витрин.

Торгуют все.

Кто телом, кто чулками, кто совестью,

Кто должностью по конторам…

А надо всем этим

На площади Свободы

Напротив здания Моссовета

Памятник Революции — Гранитная Женщина

Непоколебимая

В пелерине знамён!

А над всем этим приплясывают огненные буквы

Рекламы и лозунгов РКП.

Тверская распоясалась на ветру —

Вдоль и вдаль.

4. Театральная площадь

Матовые шары фонареют на чёрных чугунных столбах.

Перед старым Большим Академическим Театром.

С крыши готовы вот-вот ускакать четыре лошадки.

Ковыряют подковами воздух и мостовую просят им в ноги подать.

На площади клумбы присели рассарафаненно.

На одной процветает гвоздиками — «РСФСР»,

На другой тюльпаны перековались в серп и молот,

Пластаются розы пятиугольной звездой.

Садовник-кудесник учит цветы политграмоте

И наливаются светом шары на чёрных чугунных столбах.

Вечер в огнях! Ах!

Герб Республики — в самых красных огнях.

Стены театра рдеют багряным, как знамя.

Извозчики с кумачовыми носами

Подвозят нэпманов.

Из авто и фаэтонов сходят проститутки и комиссары.

Маленькие нэпманы вспрыгивают на порог Большого,

Духовно растут.

Огни… Огни…

Ветер треплет афиши.

Трамваи звенят.

Дети гоняют по площади обручи.

В сумерках белое тело сверкнуло —

Проститутка забросила ногу за ногу, на скамейку уселась.

Нищие ходят кругами.

Христарадничают и матерятся.

На трамвайной остановке толпятся авоськи, портфели и чемодан.

Машинист смеётся, колёса повизгивают.

Трамвайная рельса в толпу врубается сабельным клинком:

Есть ли здесь хоть один герой Революции?

Огни… Огни…

Электрореклама галош «Моссельпрома»

Сменяется лозунгом «ДАЁШЬ РЕВОЛЮЦИЮ В ГЕРМАНИИ!».

Торговцы под лозунгом лузгают семечки и продают апельсины.

Пацаны торгуют папиросами и затягиваются подобранными «бычками»…

Подъезд Театра окутан матовым нежным светом.

Чуть в сторонке — мат.

Идут рабочие в Малый театр.

На театре герб советский сияет…

Кто-то под витриной тихо рыдает…

5. Зал консерватории

Возле кассы очереди.

Продают билеты на выступления футуристов.

В очереди — безусые и седые...

Толпятся в гардеробе, прежде чем войти в зал.

Галерка уже полнехонька. Партер кусается ценами.

Народ все прибывает. Уже шевелится партер. Блещут ложи...

Затишье как перед бурей.

Электрический свет — как от молний!

Галерка гремит: «Дайош Маяковского!»

Рукоплесканье... И вот — Маяковский! Ша!..

Тишина. Лампиония светит. Глаза пожирают кумира.

Слух обострен до предела.

И вот — Маяковский горланит. Маяковский ударил по критикам.

Он матерится. Рукоплесканье. Маяковский рокочет и гонит волну!

Он громит Илию Эренбурга, Воронского, Родова...

Шквал рукоплесканий! Свист!

Галерка аплодирует. Патер — молчит.

Выходят критики... Их освистывают.

Не дают слова сказать.

Выходят Лефовцы... И им свистят.

Не дают говорить.

В воздухе густеет туча из миллиарда невысказанных слов....

Но во

Маяковский читает.

Ша!

Тишина...

«Левый Марш».

Браво!

6. Ватер клозет

Здесь каждый этаж, квартира каждая имеет ватер...

В него садиться когда угодно всегда удобно.

Водой симфонит, одеколонит, сияет чисто.

К ватеру ходят гордо.

Почтительно и благоговейно идут к нему гости из хутора.

Они не привыкли к такому.

Им проще за хатой под небом

Размышлять о бренном, текучем...

Стыдливо испросят, где в городе будка-уборная?

Но если приспичит, то с нежностью вспомнят свой хутор.

Хоть видно, хоть стыдно, а только природа велит

Нужда припирает к забору, стене...

Где же ватер?

А ватер открыт нынче даже на каждом бульваре.

И всяк выходящий оттуда собою доволен.

Сегодня в зале театра Мейерхольда лекция

На тему: «Ватер как сдвиг в культуре человечества».

Читает профессор...

Билеты распроданы.

Рабфаковцы норовят пролезть бесплатно.

Знания — сила!

7. Арестованные

Ветер, уличный хулиган,

Швыряет из подворотни снег,

Треплет полы пальто.

Ведут арестованных.

Куда — не скажут.

За что — не скажут.

Каждый сник.

Сыплется снег за воротник.

Ветер дышит в затылок, как конвоир.

Споткнёшься, отстанешь — собьет с ног.

Наганы чернеют — охрана бдит.

Идут арестанты, тени влачат.

Встречные дамочки в витрины глядятся,

Губки подкрашивают…

Хрюкнула на перекрёстке авто.

Мимо, все мимо.

Не спросят: «Кто? За что?».

Ведут арестантов по мостовой

Мимо афиши:

«Все на лекцию т. Преображенского!

В колонном зале. В семь часов вечера.

Билеты на входе».

А ветер треплет полы пальто.

Ведут арестованных.

Кто?

За что?

8. Портфель. Трубка. Часы Мозера и лира

Поэт получил деньги

За свои поэмо-фильмы.

С наслаждением ожидал гонорар.

Наконец — в руке похрустывает ассигнация.

Перво-наперво купил себе желтый портфель за 3 червонца.

Часы Мозера за 5 червонцев и трубку за червонец.

Теперь он шествует по Тверской,

Трубкой дымит, размахивает портфелем, что набит поэмами,

И плюет на все, за исключением РКП и Мировой Революции.

На левой руке у него часы Мозера.

В правой руке — лира (он бряцает по струнам и на ходу сочиняет поэмы).

Дома, в студенческом общежитии, в комнате 44 торопливо записывает.

Переписывает набело и прячет в портфель.

Портфель от поэм  разбухает, словно лошадь, объевшись соломой...

Идет на почтамт, отправляет в харьковские редакции московские поэмофильмы,

Но редакции не спешат печатать...

И все же, имея табак и трубку,

Поэт продолжает строчить шедевры.

Он посматривает на запястье левой руки, сверяется по часам Мозера.

Он планирует каждый свой день по часам и успевает дописать  поэму.

Перекладывает ее прямо из сердца в желтый портфель,

И выходит с ним, и Тверская  ему в ноги стелется,

И ждут его площади, рынки, заводы, трамваи...

Заходи! Воспевай все это в поэмо-фильмах..!

А поэту только это и нужно.

На все остальное ему плевать.

Он просто живет

И бряцает о струны лиры.

9. Галоши

В магазинах «Резино-Трест» продают галоши.

Делают галоши из резины...

Надевают галоши на ботинки.

... Сегодня через площадь мчался экипаж.

В фаэтоне — кавалер с дамой...

Они велели извозчику ехать быстрее.

Экипаж свернул в переулок.

За ними гналась какая-то женщина.

Она бежала растрепанная и кричала.

Вот настигла фаэтон, уцепилась за ось.

Лошади рванули, а женщина упала.

Экипаж исчез за поворотом.

А женщина заплакала.

Сбиралась толпа прохожих и зевак,

Друг у друга спрашивали: почему она плачет и что случилось?..

Затем толпа затряслась от хохота и растаяла.

А женщина кричала сквозь слезы:

«Где мои галоши? Верните мне галоши!..»

Хохот удалялся по переулку.

Женщина плакала...

Упала на мостовую и разрыдалась.

Она потеряла галоши.

— Но ведь галоши продаются в магазинах «Резино-Трест».

Делают галоши из резины...

10. Точка

Шёл человек по площади.

Ткнул пальцем в землю

И засмотрелся в точку ту,

отмеченную пальцем нечаянно.

Вот собралась толпа

И каждый пальцем ткнул

в ту точку первую…

И вышел из толпы один —

Грудь колесом — и прогорланил:

«Здесь правда, в точке этой!»

Толпа росла, тревожно колыхалась:

«Уж не пожар ли?

Не убили ли кого?»

Милиционер свистел. Трамваи тормозили.

Толпа уже запрудила всю площадь.

А тот, который пальцем первый ткнул,

На телеграфный столб забрался ловко

И обезьянничал оттуда, гогоча,

На провода улёгшись животом,

Подпрыгивал, сморкался и хихикал.

Толпа же в точку ту

зубами вгрызлась,

Поверив сказанному: правда — вот она!

Люд землю грыз.

И рты набив, отхлынул.

Один лишь первый

Видел всё как есть.

1924-1925 г.г.

Перевел с украинского Виталий Крикуненко.

Кость Буревий

Володимир Гадзінський

Гео Коляда

 Обкладинка збірки поезій Гео Коляди "Futur Extra"

Обкладинка книги Костя Буревого «Поезії»

На світлинах: Заступник директора БУЛ Віталій Крикуненко. Кость Буревий. Володимир Гадзінський. Гео Коляда. Обкладинка збірки поезій Гео Коляди "Futur Extra". Обкладинка книги Костя Буревого «Поезії».

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s