Валентин Пилипчук. Плекаючи український дух
В архівах альманаху «Україна на Камчатці» за 2006-2007 роки доволі часто зустрічаємо ім’я колишнього заступника голови правління Національно-культурної автономії українців Камчатки, члена президії Української Всесвітньої Координаційної Ради Валентина Пилипчука.
Перелічуючи українських активістів Камчатського краю, відома активістка українського руху в Росії Наталя Литвиненко-Орлова писала: «Для багатьох з нас слово Камчатка – це згусток української Камчатки в особі цих людей». З повним правом до них, безумовно, належить і Валентин Макарович Пилипчук.
Він стояв біля витоків газети українців Камчатки «Батьківщина», був активним учасником тематичних вечорів у Клубі української культури імені Івана Франка, автором нарисів про українців-«камчадалів», одним з організаторів і спонсорів українського недільного класу у м. Петропавловску-Камчатському. Наприклад, у «Віснику УВКР» за 2003 р. Марія Сидорик, вчитель українського класу, повідомляла: «Звичайно, при організації [українського] класу було багато труднощів. Але люди, які взялися за цю справу, труднощів не бояться. Один із засновників українського класу Валентин Макарович Пилипчук – невтомна, безвідмовна людина, яка завжди допомагає співвітчизникам і мудрою порадою, і добрим словом, а коли потрібно – то й конкретним ділом».
А ось що пише про Валентина Пилипчука Олександр, Волощук, автор документальної книги «Назустріч сонцю» про свою подорож 2008 року автостопом на крайній схід РФ:
«Ось і вже добре знайомий Петропавловськ, камчатська «столиця». Зателефонувавши Володі Бондаренку, дізнався, що цього разу він розмістить мене в іншому місці – на квартирі колишнього заступника голови НКА українців Камчатки Валентина Макаровича Пилипчука. Дізнавшись, де він живе, я пішов на вказану адресу. Скоро був там. Господар квартири зустрів радо і гостинно:
- Ось твоя кімната. Я зараз живу один, бо сім’ю вже відправив в Україну, та й сам скоро туди повертатимусь. Залишилось продати цю квартиру і завершити деякі справи на роботі.
Оскільки разом з Валентином Макаровичем Пилипчуком я прожив наступні два тижні, то розповім про цю людину докладно. Народився він у 1951 році в селі Володимирівці (зараз село має назву Зірка) на Житомирщині у великій (має трьох братів і чотирьох сестер) і працьовитій родині. Закінчив з відзнакою Київський інститут інженерів цивільної авіації, і з квітня 1979 року за власним бажанням опинився на Камчатці. Літав на вертольотах у різних регіонах Далекого Сходу - в Магаданській області, в Хабаровському краї, на Чукотці, але завжди повертався на Камчатку. Льотну роботу поєднував з активною громадською діяльністю – 18 років очолює на громадських засадах профспілкову організацію льотчиків Камчатки, відстоюючи інтереси колег у питаннях безпеки польотів, пенсійного забезпечення, охорони праці та медичної реабілітації. Разом з іншими членами Президії профспілки льотчиків цивільної авіації Росії зміг добитись внесення суттєвих змін в Закон РФ про пенсійне забезпечення цивільних льотчиків. Текст цього Закону він передав керівнику профспілки цивільних льотчиків України і через деякий час цій профспілці, хоч і з труднощами, але вдалось добитись гідного розміру пенсії для льотного складу з великою кількістю льотних годин. Зараз Валентин Макарович забезпечує допомогу дітям, батьки яких загинули в авіаційних катастрофах. Брав активну участь у діяльності національно-культурної автономії українців Камчатки, був заступником голови НКА, керівником недільного українського класу. Та як справжній патріот України і принципова людина, Валентин Пилипчук з часом розійшовся у поглядах на суть і засади діяльності НКА з її головою Віктором Манжосом і зосередився на українському недільному класі. Заробивши на Камчатці льотну пенсію (має 5500 годин вертольотних польотів), вирішив разом з дружиною і двома дорослими синами повертатись в Україну, де вже купив квартиру у місті Вишневому під Києвом.
Любить Валентин Макарович свою Україну, ту землю, яка виростила його, дала освіту, наповнила силою і любов’ю. Для нього дуже важливо зберегти не тільки мову, а й культуру рідної землі, пам’ятати її історію. Тому однією з найважливіших справ свого життя на Камчатці вважає створення українського недільного класу при Петропавловській школі № 7. Учні цього класу навчались за підручниками, які він привозив з України. Вчителів для класу знаходив сам, а коли нікого не було, проводив заняття особисто. Знайшов спонсорів, які подарували класу телевізор і відеомагнітофон, допомогли купити в цей клас комплект меблів для 30 учнів та вчителя. Разом з Едітою Позняковою та іншими активістами приймав участь у презентації книжок Клубу української культури імені І.Франка, часто вкладав у спільні справи гроші з власної зарплати.
Так Валентин Пилипчук самовіддано трудився для збереження української культури та освіти на Камчатці, плекаючи український дух далеко від Батьківщини. І мабуть, робитиме це, вже повернувшись на Батьківщину.
Зі своєї багатої льотної практики моєму новому знайомому є що пригадати.
– На Камчатці є 67 населених пунктів, я був усюди. Корінним народам возив на вертольоті усе: продукти, одяг, газети, паливо. Ніколи не возив тільки горілку. Принципово. Сам не п’ю і нікому не раджу. Всі аборигени називали мене Макаровичем, мало хто з них знав моє ім’я та прізвище.
Серед багатьох подяк і нагород є у Валентина Пилипчука і досить рідкісна для цивільних льотчиків нагорода – нагрудний знак «Відмінник прикордонної служби». Отримав її він за відмінне виконання складного польоту, на який екіпаж вертольота Мі-8 пішов добровільно, щоб врятуватиз далекої застави на узбережжі Тихого океану тяжко пораненого прикордонника, старшину Старостіна. Ситуація була екстремальною, екіпаж виконував політ в умовах снігового циклону. Ризикуючи собою, вертольотники виконали складне завдання і врятували життя прикордонника, незважаючи на відмову у польоті протиожеледної системи Мі-8 на зворотньому шляху від прикордонної застави до м. Петропавловська-Камчатського. Ось такий він, Валентин Макарович Пилипчук – справжній патріот України і авіатор-професіонал».
Саме Валентину Пилипчуку зобов’язаний Олександр Волощук і унікальним знайомством із потомком Тараса Григоровича Шевченка Андрієм Лисенком:
- З Андрієм Лисенком мене познайомив Валентин Макарович Пилипчук. Разом з ним ми і поїхали в гості до Лисенка…
Як відомо, у Т. Г. Шевченка дітей не було. Але був молодший брат Йосип, який продовжив рід. І в Єлізово (місто за 30 км від Петропавловска-Камчатського) живе його праправнук - Андрій Лисенко. Народився він в 1974 році в місті Дунаївці Хмельницької області. Батько Андрія - Віталій Трохимович Лисенко - був військовим, служив у ракетних військах. До 1989 року жили в Києві, потім батька перевели в м. Хабаровськ, а через три роки - в м. Єлізово, де Віталій Трохимович був призначений військовим комісаром Елізовського району. Андрій Лисенко - майор міліції, командир роти ДПС. Живе в Єлізово разом з дружиною Людмилою, донькою Яною (2004 року народження) і таксою Алісою.
З інтерв'ю з Андрієм Лисенком:
- Я з дитинства знав, що є нащадком роду Тараса Шевченка. Коли навчався в Києві в школі № 168, вчителі не вірили, що я - нащадок Шевченка. Повірили лише після того, коли приніс в школу посвідчення діда Трохима про те, що він - онук Т. Шевченка ... Мій дід Трохим збирав літературу про Тараса Шевченка, потім його бібліотека перейшла в спадок моєму батьку Віталію Трохимовичу. Батько сам писав вірші, здебільшого гумористичні. З дитячих спогадів найбільше згадується Київ і Байкове кладовище, де поховані багато родичів: дід Трохим, бабуся, брат батька.
Родовід Андрія Лисенка: Тарас Шевченко - його рідний брат Йосип - дочка Йосипа Марія (після заміжжя - Лисенко) - син Марії Трохим - син Трохима Віталій - син Віталія Андрій - дочка Андрія Яна (фактично прапраправнучка Тараса Шевченка). Тому кобзарський рід продовжується навіть тут, на Камчатці».
Приїхавши в Україну, Валентин Пилипчук не поривав зв’язків з діаспорою Далекого Сходу, залишаючись її представником в УВКР та Українському Конгресі Росії. Йому боляче було спостерігати за тим, як після анексії Криму почався остаточний розгром українських національно культурних автономій в Росії. Як член Президії УВКР, він намагався вся пітримувати діяльність українських громад на Далекому Сході, в Сибіру, в Татарстані, Башкортостані та інших регіонах Росії.
У березні 2014 року під час брифінгу в українському кризисному медіа-центрі, коментуючи Звернення тринадцяти громадських об’єднань українців у Росії до президента РФ Володимира Путіна із закликом вивести війська з Криму, він заявив: «На всі українські громади в Росії чиниться сильний тиск. На лідерів – у першу чергу… Одна з найчисельніших етнічних діаспор Росії не має жодної державної української школи, дитячого садка чи церкви. Громада позбавлена можливості дивитися телебачення чи слухати радіо рідною мовою, немає і жодного федерального україномовного видання. Єдине об’єднання українців в Росії на федеральному рівні кілька років тому під надуманим приводом зняли з реєстрації. Після того українські громадяни Росії двічі проводили з’їзди і намагалися зареєструвати Український конгрес Росії, але обидва рази Міністерство юстиції РФ відмовлялося реєструвати цю громадську організацію».
Ця заява викликала тоді широкий розголос в Росії. На жаль, до цькування через це Пилипчука провладними ЗМІ свій голос додали і ті українці Росії, для яких Україна – це лише гопак, «Несе Галя воду..», «..і з сиром пироги». Наталя Литвиненко-Орлова так згадує своє знайомство з Валентином Пилипчуком і ті болісні роки, коли українці РФ розділилися на два табори – патріотів і «патріотів»:
- З Валентином Пилипчуком я мала честь зазнайомитись, тепер вже в такому далекому, - 1997 році. Рік 1997 – Другий Всесвітній Форум Українців. Місто Київ, 21-25 серпня.
Така піднесеність вирує навкруг, а ще віра, - віра - в чудове майбуття України… А в жовтні того ж року відбулась ще одна знакова подія - Конгрес Українців Росії.
Власне, тоді, під час участі в роботі Конгресу ОУР, який відбувався в Москві в приміщенні Московського Інституту молоді , я була в захваті й від багатьох інших наших українців.
Подальші зустрічі під час впровадження Всесвітніх Фoрумів українців в Києві, або потужних і статусних Всеукраїнських Конгресах у Львові, ініціатором яких був МІОК, - приходило розуміння того, що ми таки не всі такі однакові і щирі. А подальші події, такі як Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2014 р., пересіяли нас і розмежували по різні боки барикад і розуміння очевидної Правди нашої непридуманої. А відтак і підвели до думки, яка дуже болісно, але влучно і слушно піднесена у Василя Стуса: «Нас мало, нас малюсенька шопта»…
Мій високодостойний Товариш, Валентин Макарович Пилипчук, - один з небагатьох кому я сьогодні готова подати руку, по дружньому обняти і довіритися наболілим словом і болем про нашу Україну. Тішуся, що Валентин Макарович зараз, так само, як і я, мешкає в Україні. А це значить, що ми з ним дихаємо одним повітрям, дивимося в очі нашій українській новонародженій історії, занотовуємо в душі іі сторінки і імена її Героїв, а за тим – і перемоги і поразки… І будь там хоч що – і я, і мій високодостойний Товариш, Валентин Пилипчук, - ми не схибимо, бо знаємо: (тут знову за Стусом) – «Комусь же треба підставляти плечі»…
За матеріалами альманаху «Україна на Камчатці»
- Валентин Пилипчук в Клубі української культури імені І.Франка. м. Петропавловск-Камчатський, 2006 р. Валентин Пилипчук в Клубі української культури імені І.Франка. м. Петропавловск-Камчатський, 2006 р.
- В.Пилипчук (в центрі за столом) серед делегатів Другого Всесвітнього форуму українців. Київ, 1997 р. Крайня ліворуч – Н. Литвиненко-Орлова В.Пилипчук (в центрі за столом) серед делегатів Другого Всесвітнього форуму українців. Київ, 1997 р. Крайня ліворуч – Н. Литвиненко-Орлова
- В. Пилипчук з автором книги «Назустріч сонцю» О. Волощуком. Камчатка, Авачинська бухта та скали Три Брати, 2008 р. В. Пилипчук з автором книги «Назустріч сонцю» О. Волощуком. Камчатка, Авачинська бухта та скали Три Брати, 2008 р.
- В робочий день біля Каримської вулканостанції на Камчатці. Липень, 2008р. В робочий день біля Каримської вулканостанції на Камчатці. Липень, 2008р.
- Вулкан Каримський під час чергового вибуху. Камчатка, липень, 2008 р. Вулкан Каримський під час чергового вибуху. Камчатка, липень, 2008 р.
- В. Пилипчук разом з Н. Литвиненко-Орловою на Х конгресі у м. Львові. В. Пилипчук разом з Н. Литвиненко-Орловою на Х конгресі у м. Львові.
- Голова УВКР Михайло Ратушний (в центрі) на Тарасовій горі в м. Каневі з першими активістами української діаспори, яких було нагороджено медаллю «200 років з Дня народження Т. Г. Шевченка». Другий ліворуч – Валентин Пилипчук. Березень, 2014р. Голова УВКР Михайло Ратушний (в центрі) на Тарасовій горі в м. Каневі з першими активістами української діаспори, яких було нагороджено медаллю «200 років з Дня народження Т. Г. Шевченка». Другий ліворуч – Валентин Пилипчук. Березень, 2014р.
- В музеї Тараса Шевченка у селі Шевченкове на Черкащині. Володимир Павук (м. Новосибірськ), Ольга Дмитренко (заступник директора музею) та Валентин Пилипчук. Травень, 2016 р. В музеї Тараса Шевченка у селі Шевченкове на Черкащині. Володимир Павук (м. Новосибірськ), Ольга Дмитренко (заступник директора музею) та Валентин Пилипчук. Травень, 2016 р.
https://kobza.com.ua/batkivshchyna-p-kamchatskyj/6081-ukraintsi-kamchatky-z-arkhiviv-i-spohadiv-chastyna-vosma.html?tmpl=component&print=1&layout=default&page=#sigProGalleriaa7d0ca26de
На світлинах:
1. Валентин Макарович Пилипчук. Камчатка, 2006 р.
2. Валентин Пилипчук в Клубі української культури імені І.Франка. м. Петропавловск-Камчатський, 2006 р.
3. В.Пилипчук (в центрі за столом) серед делегатів Другого Всесвітнього форуму українців. Київ, 1997 р. Крайня ліворуч – Н. Литвиненко-Орлова
4. В. Пилипчук з автором книги «Назустріч сонцю» О. Волощуком.
Камчатка, Авачинська бухта та скали Три Брати, 2008 р.
5. В робочий день біля Каримської вулканостанції на Камчатці. Липень, 2008р.
6. Вулкан Каримський під час чергового вибуху. Камчатка, липень, 2008 р.
7. В. Пилипчук разом з Н. Литвиненко-Орловою на Х конгресі у м. Львові.
8.Голова УВКР Михайло Ратушний (в центрі) на Тарасовій горі в м. Каневі з першими активістами української діаспори, яких було нагороджено медаллю «200 років з Дня народження Т. Г. Шевченка». Другий зліва – Валентин Пилипчук. Березень, 2014р.
9. В музеї Тараса Шевченка у селі Шевченкове на Черкащині. Володимир Павук (м. Новосибірськ), Ольга Дмитренко (заступник директора музею) та Валентин Пилипчук. Травень, 2016 р.