Ніла Висоцька. 12 років «щасливого заслання»

«Кобза» продовжує серію нарисів про українців Камчатки, матеріалом для яких є переданий редакції Едітою Мирославівною Позняковою електронний архів альманаху «Україна на Камчатці». Наша чергова розповідь про поетесу Нілу Василівну Висоцьку, яка віддала цьому краю 12 років, як вона сама згадує, «щасливого заслання», і без якої неможливо уявити не тільки активну діяльність у 80-90 роках минулого століття Клубу української культури у Петропавловську-Камчатському, а й  культурне життя Камчатки в цілому.

Сайт Центральної бібліотеки м. Ірпінь на Київщині, де зараз проживає Ніла Василівна, у рубриці «Видатні люди – наші сучасники» так характеризує її творчість:  «Віртуозне володіння словом властиве їй з ранньої молодості. Поетичні засоби Н.Висоцької – інструмент осягнення оточуючого світу і самопізнання, спілкування і самовираження. На всі події, які хвилювали її чутливу душу, вона реагувала швидко і безпосередньо. В її віршах можна побачити відображення всіх значних подій її життя і оточуючого суспільства. Кохання і розлука, зрада і вірність – тема багатьох її поезій, виражена дуже щиро, відверто і, без сумніву, майстерно.
Поетичній манері Н.Висоцької властиве оригінальне поєднання повсякденного з високим, духовним. В її віршах однаково поетично зображені рідні донецькі степи, київські вулиці, камчатські сопки, океанське узбережжя, околиці ірпінського будинку та багатьох інших куточків колишнього Радянського Союзу, де вона встигла побувати, намагаючись пізнати оточуючий світ. А цикл віршів про Камчатку є справжнім гімном природі цього краю».

Додамо, що один з цих віршів, «Камчатка», був покладений на музику Євгеном Кононенком із Одеси, який теж жив на Камчатці, і став улюбленою піснею українців,  яких доля закинула на далекий російський півострів: «Які строкаті тут долини, /Яка збентежена  зима, /Які корали та перлини… /Лиш України,України, /Лиш України тут нема… »

Ніла Висоцька народилася  14 лютого 1940 року в селищі Кіровськ Краснолиманського району Донецької області в родині вчителів. Вірші розпочала писати  в 13-річному віці, спочатку  російською мовою. Коли дізналася від бабусі, що неподалік від них виріс відомий український поет Володимир Сосюра,  зацікавилась його віршами і  українською поезією в цілому.  А у 1958 році була вперше надрукована добірка віршів майбутньої поетеси.

«Якось у вихідний поїхала в місто Торез відвідати кінотеатр, - згадує Ніла Василівна. - . В очікуванні сеансу сиділа на лавочці і читала Твардовського. Підсів літній чоловік, зазирнув у книжку і каже: «Поезію любите?» — «Люблю». — «Може, Ви і самі пишете?» — «Пишу». — «А ну прочитайте що-небудь». Я прочитала зо два вірші. Чоловік взяв мене за руку: «Підемо зі мною». Мені 18 років. Повів мене в готель. Там сидить ще один чоловік. Перший каже другому: «От послухай, кого я тобі привів». Я знову прочитала вірші. Другий каже: «Сідайте за стіл, запишіть усе, що згадаєте». Виявилося, що то були якраз голови Донецької і Луганської організацій Спілки письменників — Григорій Кривда і Тарас Рибас. За тиждень у газеті «Социалистический Донбасс» з’явилася велика добірка моїх віршів. Так я стартувала».

Того ж року Ніла Висоцька вступила до Київського університету імені Т. Шевченка на математичний факультет, вчилася на програміста і одночасно відвідувала літературну студію «Січ» імені Василя Чумака. «Уявляєте, яких майбутніх корифеїв там зустріла, - говорить Ніла Василівна. -  Івана Драча, Володимира Підпалого, Валерія Шевчука, Леоніда Череватенка. А в студію мене затягнув Валерій Кравець, він на журналістському факультеті закінчував п’ятий курс, а я була на першому. Дівчата, сусідки по кімнаті, підсунули йому мій зошит із віршами. Пізніше він мені сказав: «Чекай на восьме березня сюрпризу». Я не здогадувалася, про що йдеться. І от в університетській газеті виходить солідна порція моїх віршів».

Після закінчення навчання Нілу Висоцьку у 1963 році направляють на роботу програмістом в Алчевський гірничо-металургійний інститут, потім  вона викладала програмування в Донецькому політехнічному інституті, працювала програмістом в одному із київських проектних інститутів.

В 1983 році Ніла Василівна зустріла своє кохання – геолога Валерія і поїхала з ним на Камчатку. Тут, на польовій базі «Самоцвіти», народився їх син Антон. Коли хлопчику виповнилося два роки, родина переїхала в Петропавловськ-Камчатський, де і відбулася її зустріч із земляками з Клубу української культури і літературного об’єднання «Земля над океаном».

Ось як згадує своє перше знайомство з Нілою Висоцькою  в об’єднанні відомий камчатський поет Геннадій Барков, який написав передмову до її першої книги поезій: «Справа була в центрі Петропавловська, у старому дерев’яному двохповерховому приміщенні, де в достатньо просторій кімнаті один раз на тиждень збиралась шатія-братія літературного об’єднання «Земля над океаном». Там, на одному із зібрань восени 1986 року я вперше побачив Н.Висоцьку… Якась незнайома, з вигляду домовита жінка із простонародним вузлом волосся на потилиці неголосно читала есе про взаємовідносини Пушкіна та Наталі. Пам’ятається, тоді мене здивувала та доброзичливість, з якою її слухала звичайно грізна й нетерпляча пишуча публіка. Уже потім, коли вона стала читати вірші, я сам був захоплений їх виразністю і справедливістю:

…И чем чесать под общую гребенку
Всех молодых, признаться мы должны,
Что время их – засвеченная пленка
На кинокадрах хроники страны»…

Це був час перебудови, самий початок. Я зараховував себе до молодих, мені самому хотілося написати щось подібне. Серце моє стиснулося від досади, і я висловився в тому дусі, що ось, мов, запізнився, знову за мене все сказали інші.

Зрозуміло, мене стали заспокоювати. Але, зустрівшись з очима Ніли Висоцької, я раптом зрозумів: вона нічого не сказала «за мене». Просто вона ще раз нагадала: істинна творчість не терпить границь. Взагалі, на всю нашу компанію вона вплинула благотворно. В її присутності було соромно читати слабкі та незрілі речі, поступово вони майже вийшли з ужитку. Значною мірою через неї літоб’єднання стало виправдовувати свою назву і перетворилось у дійсно літературний клуб».

У ці роки Ніла Висоцька активно друкується в  камчатських газетах, журналі «Далекий Схід», літературному щорічнику «Камчатка», а у колі земляків, друзів, однодумців все частіше звучать її вірші українською:

Коли вже сам нещадно захирів,
Тоді збагнеш, нарешті, що б годилось
Столичні вавілони цвинтарів
Не повнить, а вмирать, де народились.
Щоб під знайомим зотлівать дощем,
Щоб нас віки топтали рідні люди,
Нехай забувши навіть…А іще,
Принаймні, я б лежала поруч з любим.

У 1994 році після виходу на пенсію Ніла Василівна повернулася на Україну і  оселилася в Ірпені -  в батьківському гнізді свого чоловіка. В місті, пов’язаному з іменами Бориса Пастернака, Максима Рильського,  Миколи Носова, Василя Стуса, Ліни Костенко, її поетична творчість отримує нового імпульсу і,  починаючи із 2001 року, виходять шість збірок її поезій. Крім цього Ніла Василівна публікує багато  матеріалів з літературного краєзнавства і минулого року отримала першу премію книжкового фестивалю «Irpin Book  fest»  за книгу «Невичерпний Ірпінь».

Роки ж перебування на Камчатці залишилися тепер як найсвітліший спогад про цей період життя , про цей край і земляків , з якими там здружилася:

Щасти тобі, ковчег-півострів,
Притулок спогадів і мрій.
Дістатися, хоча у гості б,
Талан не дозволяє мій.
Тут заснував родину предок,
Тут витоки і схил життя.
Там – цвіт і плід, там – осередок,
А тут всі крайнощі буття.

Нам не хотілося, аби  у читача склалося враження про Нілу Василівну Висоцьку як про суто ліричну поетесу. В її віршах доволі часто звучать роздуми про історичну долю України, стурбованість майбутнім держави. І тому завершимо цю розповідь одним з них, написаних кілька років тому, але таким актуальним сьогодні:

Іще, спасибі, сонце не ледаче,
Бо так духмяно липа зацвіла,
Всіх оповив і опоїв неначе
Медвяний плин від міста до села.

У липові усе убралось шати,
Запав в країні липовий момент,
Де липові панують депутати,
І липовий царює президент.

Та і вони іще не перша скрипка,
Бо диригують ними зоддаля.
Та й сам народ, обідраний, як липка,
До стовбура обшарпує гілля.

Всим липова ідея володіє,
Все липове – чи шана, чи хула.
Та квітне, мабуть, липова надія,
Аби скоріше липа відцвіла.

За матеріалами альманаху «Україна на Камчатці»


На світлинах:

  • Ніла Василівна Висоцька
  • Із Едітою Позняковою на Замковій горі Бона.  Кременець, 2013 р.
  • Біля пам’ятника Івану Франку у Тернополі.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s