Олександр Гіль.  Українець, що відкрив світові невідому культуру корінних народів Росії

Від редакції «Кобзи». Нещодавно від Едіти Мирославівни Познякової, яка   із 1994 року очолювала Клуб української культури імені Івана Франка при  обласній бібліотеці Петропавловська-Камчатського,  ми отримали унікальний подарунок – електронний архів публікацій альманаху «Україна на Камчатці». «Очевидно, - писала Едіта Мирославівна, представляючи в якості автора і упорядника  перший номер альманаху, - що культуру і націю завжди рухають вперед одиниці. І де б вони не жили, в які б умови їх не кинуло життя – вони українці, які несуть у світ свої національні корені, свої традиції, святе зерно національної культури народу, його мову, історію. Ці українці – це джерело життя, з якого можна пити і пити, аби тільки дати йому дорогу витоку. І такою дорогою для багатьох українців став Клуб української культури, що на Камчатці… Час невпинно плине далі. То ж озирнемося разом в недавнє минуле, аби  поцінувати здобутки  тих людей, що їх множили і примножують сьогодні справи українські».

На нашу думку, матеріали альманаху, що видався протягом 2007-2008 років, це не тільки безцінний спогад про українців, які за тисячі кілометрів від Батьківщини зберігали і пропагували українську мову і культуру, а ще й живе джерело натхнення для молодого покоління української діаспори в Росії, приклад того, як важливо цінувати своє національне коріння. Тож, починаємо від сьогодні серію публікацій з альманаху «Україна на  Камчатці», яку відкриваємо розповіддю про Олександра Гіля.

«18 октября 1965 года в дышащую осенью Палану (адміністративний центр Коряцького округу Камчатського краю – Ред.) приехал Саша Гиль. Парню было 22. И, он, подтянутый, общительный, не по годам при этом строгий, принялся за дело. Будущий Заслуженный артист  России, Мастер, которого станут почитать на Севере и Юге, не знал, что созданный  им ансамбль объедет полмира. Не мог предположить и то, что жить ему оставила судьба на этой удивительной планете всего лишь 8 тысяч дней…». Так писав про Олександра Гіля в березні 2001 року в газеті українців Камчатки «Батьківщина» музикант і журналіст Валерій Кравченко.

Олександр Васильович Гіль народився 18 березня 1943 р. в  с. Краснокутськ на Харківщині. Закінчив Полтавську музично-драматичну студію, потім Вищі режисерські курси (відділення балетмейстерів) Державного інституту театральних мистецтв у Москві. Працював артистом балету Полтавського музично-драматичного театру, солістом народного ансамблю пісні і танцю Концертно-естрадного бюро у м. Целіноград.  У жовтні 1965 року переїхав на Камчатку, де був  призначений художнім керівником народного ансамблю пісні і танцю Коряцького Будинку народної творчості, і де створив перший на Камчатці коряцький ансамбль танцю . Саме тут і починається творчий злет Олександра Гіля, за якими прийдуть до нього згодом і широке визнання, і всесвітня слава.

«Как это, украинский паренек, не знавший тундры, не видевший до этого даже во сне диковинные празднества коряков, ительменов, сроднился с ними, проник сознанием и телом назад, в прошедшие века, и смог в короткий срок стать Вожаком, Учителем и Другом людей, которых никогда не знал?»  - запитує Валерій Кравченко. Відповідь ми, навряд, чи знайдемо, бо талант це завжди тайна, відома лише Богу.

У лютому 1967 року, всього через 16 місяців з того часу, як Олександр Гіль вперше ступив на землю Камчатки, в обласному центрі відбувся перший концерт створеного ним Коряцького ансамблю танцю, який через два роки отримає назву  «Менго». Потім будуть  Хабаровськ і Москва, гастрольні турне по півночі Росії.  Приголомшені глядачі та рецензенти тоді не могли взяти до тями, що це: танці, пантоміма, балет?  Настільки незвичним було те, що відбувалося на сцені, але сходилися  в одному – це справжнє, неповторне  мистецтво.

Майже рік артисти «Менго» удосконалюють  свою програму у творчій майстерні Ленконцерту, а після гастролей у Петрозаводську, Архангельську, Якутії, Ненецькому автономному окрузі і Читі повертаються у Петропавлівськ-Камчатський  вже не якості аматорів, а в статусі першого в історії Камчатки коряцького професійного хореографічного колективу.

Із  1969 року «Менго» розпочинає закордонні гастрольні тури. Унікальній, але мало відомій до цього культурі народів Півночі,  яку повернув із небуття і вдихнув в неї  нове життя український балетмейстер, гаряче аплодують у Монголії, Німеччині, Болгарії, Польщі,  Франції, Італії,  Бельгії , Швейцарії, Монако, США і Японії.  А список вже отриманих фестивальних нагород - лауреати премії імені Камчатського комсомолу і Всеросійського конкурсу ансамблів пісні і танцю – поповнює перша премія і золота  медаль Х Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Берліні (1973). Ансамбль «Менго» був учасником культурної програми Олімпіади-80 в Москві, виступав на XII Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві (1985). Високими урядовими нагородами відзначається і  подвижницька діяльність самого керівника ансамблю У 1977 році Олександру Гілю було присвоєно почесне звання «Заслужений артист РРФСР», а за  участь у підготовці і проведенні Олімпіади-80  його нагороджено медаллю «За доблесну працю». 

У 80-і роки XX століття, пише Валерій Кравченко, дослідник творчого шляху українського балетмейстера, Гіль відчув потребу розширення творчого діапазону «Менго». Пізнавши фольклор і сценічну культуру народів сусідніх з Камчаткою регіонів, він став мріяти про створення об'єднаного творчого колективу, в якому мистецтво аборигенів Камчатки, Чукотки, Якутії, Сахаліну постало б у всій красі і різноманітті. Планував також викласти свої знання і  досвід на папері, підготувавши свого роду підручник, який допоміг би новим поколінням успішно розвивати духовну спадщину народів Півночі.

Та цим планам не судилося збутися. 7 липня 1988 року Олександр Гіль трагічно загинув на Україні у селі Шелестово на Харківщині, випадково попавши під кулю під час конфлікту між двома  місцевими жителями. Ця смерть глибоко потрясла українців Камчатки. Мабуть, найкраще відчуття тієї неповторної втрати виразила член Клубу української культури, поетеса  Ніла Висоцька у вірші «Пам’яті Олександра Гіля»:

Було на світі дивне диво з див,
Гармонія живого та уяви.
Наш полтавчанин Гіль його здійснив,
На те не вимагаючи застави.

Танок, неначе вічності виток,
Воз’єднував людину і природу,
Крізь прірву перекинутий місток
В дитинний край корякського народу.

Там все інакше: дикий птах і звір,
Стихія грізна і палка рослина,
Що й внутрішній напружуючи зір,
Рідню не впізнавала Україна.

Але впізнало серце юнака.
Рушійну хвилю збурило магічну,
Що винесла з Паланського БК
До всесвіту виставу феєричну.

Планета дивне диво визнає,
Нема упину оплескам чужинським,
Лиш Україна все не впізнає
Саму себе між Лифарем й Ніжинським.

Натхнення гейзер виповнився вщерть.
На злеті сил скосила з п’єдесталу
Його безглузда й завидюща смерть.
Було на світі диво й перестало.

Розпалося на цяточки малі,
Відлинуло на рифи і атоли.
І відновити диво на землі
Не зможеться нікому і ніколи.

Це так, і все ж залишилася справа, якій Олександр Гіль віддав 23 роки свого життя. Ансамбль «Менго», що тепер носить його ім’я,  вже в статусі Державного академічного і сьогодні продовжує дарувати глядачам хвилини свого дивовижного мистецтва. Досягнення Олександра Гіля вдосконалює його син Тарас, талановитий соліст «Менго», який успадкував від батька  любов не тільки  до танцю, а й до української мови і пам'ять про родове українське коріння. Про українського митця нагадують меморіальні дошки і вулиця на його честь   в Палані і Петропавлівську-Камчатському. Посмерно йому присвоєно звання Почесного громадянина окружного центру. 

Завершимо це короткий нарис про Олександра Гіля ще однією цитатою з вже згадуваної статті Валерія Кравченка за 2001 рік, що увійшла до альманаху «Україна на Камчатці»: «Да, много лет пролетело.  Они, эти годы, вместили в себя великий труд истинных энтузиастов. Труд, который при  любых будущих и даже самых неблагоприятных обстоятельствах уже не сможет не оказывать своего воздействия. Ведь не просто еще один ансамбль родился и вырос на Камчатке. Именно благодаря «Мэнго»  удалось не только воскресить, творчески осмыслить древнее искусство северян и явить его миру. Создана оригинальная, не существовавшая до сих пор Школа  корякской  хореографии.

Более 12 лет назад Александр Гиль «ушел к верхним людям», но его детище «Мэнго», настоящий национальный Театр, проводник неповторимой, единственной в мире культуры коренных народов Камчатской земли - живет, развивается, процветает. А, значит, что он с нами, в наших душах и сердцах».

За матеріалами альманаху «Україна на Камчатці»

Додатково:

1. Гиль, Александр Васильевич. Википедия

2. Александр Гиль: жизнь в танце

3.  Александр Гиль. Изменивший судьбу

4. ВІДЕО: Тарас Гиль. Шелестово, Камчатка

5. ВІДЕО: Фрагмент виступу ансамблю «Менго» в Москві, 2013 р.

На світлинах:

  • Олександр Васильович Гіль
  • Олександр Гіль і його «перші друзі» на Камчатці
  • На початку славетних справ. Юний Олександр Гіль на репетиції
  • На перші концерти трупі «Менго» доводилося добиратися і всюдиходами
  • Кожнийконцерт «Менго» незмінно супроводжувався успіхом у глядачів
  • Гастрольне турне  «Менго» в Італії
  • Олександр Гіль. За рік до загибелі. Хабаровськ, 1987 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s