Розповідь про мої козацькі і селянські корені, якими я пишаюсь
Моя прабабуся Жук Ганна прожила 113 років, мала дивовижну пам'ять і добре знала свій родовід. Ось вона і розповідала моїй мамі, а моя мама мені. Почну з батьківської гілки, яку досконало знав мій прадід.
В народному повстанні в 1653 року на річці Буг був і мій прапрадід Мазур Семен, який родився 1613 році.
Після ліквідації козацтва Катериною II в 1775 році частина козаків утворила Задунайську січ, а частина козаків переселились в західну частину Київської губернії. Там в Звенигородському повіті в селі Вільшани в родині переселених козаків родився мій прадід Мазур Микола Йосипович (1795). А через декілька років вся сім’я Мазур переселилися в с. Тростянець Київської губернії, де пізніше Мазур Микола одружився з козачкою Уляною. У них було троє дітей: Феодосій, Софія і Марія.
Після смерті мого прадіда Мазура Миколая в 1925 році Мазур Феодосій Миколайович, разом з моєю прабабусею Уляною та своїми сестрами Софією і Марією переїхали до центральної України в село Шарикове Сталінського району Дніпропетровської області. Ось там він і одружився з моєю бабусею Параскою із Огороднівського роду, що були переселені з острова Хортиця в 1738 році в село Олександрівка Широківського повіту Катеринославська губернії. В сім’ї мого дідуся Феодосія і бабусі Уляни Мазурів було десятеро дітей. Жили вони не бідно. Мали коней, волів, косарку молотарку. В роки колективізації здали все в колгосп і самі стали членами господарства кооперативної праці ім. Сталіна.
В роки Великої Вітчизняної війни мій дід Мазур Феодосій Миколайович воював на фронті. Має нагороди. Серед них і орден Суворова.
Після повернення з фронту по 1955 рік сім’я Мазур жили в селі Хлібопраця Сталінського району Дніпропетровської області, де в 1941 році і народився мій батько Мазур Василь Феодосійович. А в 1955 році сім’я Мазур переїхала в селище Водяне Широківського району Дніпропетровської області. В школу мій тато ходив в село Олександрівку де і зустрів свою долю - Побережну Клавдію Іванівну. Він дуже закохався в мою маму і боявся її втратити, то вже в 1957 році вони одружилися. Мамі на той час було 18 років, а ось татові всього 16. Дивіться світлину з їхнього весілля. Мій тато статний і гарний козак. Вже в свої 16 він виглядає старшим свого віку, бо багато працював. І так все життя, без праці ні хвилини.
Далі розповім родовід маминої гілки
Мій прапрадід Іван Бережний народився в 1738 році в козацькому курені на правому березі острова Хортиця, був одружений з дівчиною козацького роду по імені Марія. В них було тринадцятеро діточок і один із них мій прадід Андрій.
В 1768 році Бережний Іван разом з Чорноморським козацьким повстанським військом воював проти війська Катерини II. Коли повстання було розгромлено разом з полоненими козаками Іван Бережний був відправлений на довічну каторгу до Сибіру.
Після повалення козацтва по наказу Катерини II весь козацький курінь, а разом з ними і Бережну Марію і двоюрідних братів і сестер прапрадіда Івана було виселено з острова Хортиця. Їх по річці Дніпро доправили до гирла річки Інгул. По річці Інгул вони допливли до села Широке Катеринославської губернії і там весь курінь було висаджено на Інгулецьке лівобережжя. При переписі переселенців сім’я прапрабабусі Ганни стала Побережною, як і зареєстровано в книзі прибулих козаків. Пізніше весь курінь розселили по всьому Широківському повіті. Прізвище Побережні є і в селах: Широке, Радушне, Солдатське в селищі Долгінцево – це всі люди одного роду – козацького. В село Олександрівка були переселені сім’ї: Огородніх, Проценків, Прохоренків, Проходьків, Жук. Всі ці люди одного коша, тобто двоюрідні брати і сестри мого прапрадіда Івана. Моя прапрабабуся Ганна зі своїми дітьми поселилась в мазанці, яку збудувала. Сьогодні це будинок сім’ї Проходько по вул. Лікарняній № 1.
Мій прадід Побережний Андрій Іванович взяв собі за дружину Жук Ганну, уродженку села Олександрівки з переселенців з острова Хортиця – дочку козака Жука Трохима. Вони мали велике господарство: корови, воли, коні, грабарку, молотарку і велике гумно (тік). Прабабуся Ганна була першим гончарем в селі. Мала свого гончарного круга, свій ткацький верстат і прядку. Вона пряла і ткала на всю Побережнівську родину: килими, ліжники, домашні ходники.
Після революції в роки колективізації сім’ю Побережного Андрія, визнали середняком і прадід все своє господарство віддав добровільно в колективне господарство «Труд селянина», а сам пішов в місто Кривий Ріг, де працював на шахті коногоном, жив в гуртожитку, в землянці на ХХ руднику. В 1927 році, повертаючись з роботи дід загинув від рук бандитів.
У Андрія та Ганни було п’ятеро дітей два хлопці і три дівчини. Одним з тих хлопців козаків був і мій дід Іван Андрійович, що народився в 1908 році. По розповідям моєї прабабусі Ганни Трохимівни, яка прожила 113 років, мій дід Іван був здоровим, фізично розвинутим, любив грати в хокей, їздив верхом на конях, дуже любив техніку. Після смерті батька він лишився в сім’ї старшим. Закінчив курси тракториста і працював трактористом в Олександрівській МТС (машино-тракторна станція).
В 1936 році він одружився з Симірних Анютою з села Велика Кострома Апостолівського району Дніпропетровської області. В 1938 році по призову воєнного комісаріату Широківського району був направлений на курси ковочних ковалів Кавалерійської школи. На світлині він в першому ряду справа. Велику Вітчизняну війну воював на 3-му Українському фронті розвідником. Був три рази поранений, переніс дві контузії, два рази був відправлений на лікування в місто Дербент. З війни дід Іван повернувся інвалідом. Має нагороди, медалі і ордени. Після закінчення війни працював в колективному господарстві імені Кірова ковалем. На світлині мій дід біля кузні справа на ліво другий в фартусі. Кузня згоріла під час бомбардування при відступі німців з села.
Мій дід Іван любив і вмів танцювати і співати. Як заспіває в однім кінці села, то луна роздається на другім кінці. На світлині дід Іван Побережній проводить свого племінника хресника Побережного Дмитра до лав Радянської Армії.
Моя бабуся Анюта - дочка козака Симерні Івана Тимофійовича, його батько і брати були Запорізькими козаками переселеними з Запорізьких земель. Мій прадід Іван Симірня мав велику дружню і працьовиту сім’ю що складалася з чотирнадцяти дітей. Під час Непу мали велике господарство, багато землі і старанно працювали на ній. Та в роки колективізації і господарство і землю забрали, а сім’ю виселили на глинище. Прадід помер, а діти розбрелися хто куди. А моя бабуся Анюта (1917 року) пішла служити до євреїв в село Роза Люксембург Широківського району Дніпропетровської області. А одружившись з моїм дідом Іваном Побережнім переїхала в село Олександрівку. Де народилась дівчинка Віра в 1937 році, а в 1939 році родилась моя мама Клавдія.
Трошки про мою маму Клавдію Іванівну Побережну–Мазур
В 1957 році закінчила Олександрівську середню школу, а вже в 1958 році, як я писав раніше, одружилася з Мазуром Василем Феодосійовичем. Вона дуже гарно вчилася, а тому за своє життя закінчила і технікум і інститут.
Я ж родився в 1965 році. Вісім класів закінчив в місті Кривому Розі школу № 92. Зараз проживаю в Петропавловську-Камчатському.
Юрій МАЗУР.
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Юрій Мазур. Василь Мазур. Клавдія Мазур. Весілля Клавдії та Василя Мазурів. Тетяна, Юрій, Андрій, Клавдія Мазури. Побережний Іван - 1-й ряд, праворуч. Побережний Іван Андрійович. Побережний Іван та племінник Дмитро. Побережна Ганна Іванівна. Побережна Клавдія Іванівна. Камчатські українці Володимир Бондаренко, Едіта Познякова, Юрій Мазур.
Коментар:
Едіта Познякова-Мочевус: Мазур Юрій і його дружина Мазур Ольга - активні члени нашого камчатського Клубу українськї культури імені Івана Франка.